Постановление ВС-КГС о необходимости учета сроков исковой давности при обращении взыскания на предмет ипотеки

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

29 серпня 2018 року

м. Київ

справа N 241/31/16-ц

провадження N 61-5643 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С., Лесько А.О., Пророка В.В. (суддя-доповідач), Фаловської І.М., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач-Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк", представник позивача-Висоцький Андрій Борисович, відповідачі-ОСОБА_7, -ОСОБА_8, -ОСОБА_9,представник відповідача-ОСОБА_11,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Апеляційного суду Донецької області у складі суддів: Ткаченко Т.Б., Мальцевої Є.Є., Мироненко І.П., від 03 листопада 2016 року.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк" (далі - ПАТ "ПУМБ") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги ПАТ "ПУМБ" обґрунтовані тим, що 22 грудня 2009 року між позивачем та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір та додаткову угоду до нього на суму 791 844 грн 35 коп. зі строком повернення кредиту до 22 вересня 2012 року в розмірах та в строки, передбачені графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим у додатку N 1 до кредитного договору. ОСОБА_7 свої обов'язки за кредитним договором не виконує, вжитими позивачем досудовими заходами спонукати боржника до виконання договірних зобов'язань не вдалося. Станом на 24 грудня 2015 року (включно) прострочена заборгованість боржника перед позивачем з основної суми кредиту та процентів за користування ним становить 1 406 917 грн 77 коп.: за сумою кредиту - 710 967 грн 06 коп., за непогашеними процентами за користування кредитом - 695 950 грн 71 коп.

З метою забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_7 22 грудня 2009 року між позивачем та відповідачами було укладено договір іпотеки. За умовами цього договору в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", реєстраційний N 5727801, загальною площею 1 543,4 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1.

Оскільки кредитні зобов'язання позичальник не виконав, існує непогашена кредитна заборгованість, то позивач звернувся до суду з цим позовом.

На підставі наведеного ПАТ "ПУМБ" просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 22 грудня 2009 року, а саме базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", реєстраційний N 5727801, загальною площею 1 543,4 кв. м, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу банком бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", а також наданням банку всіх повноважень продавця, в тому числі подання заяв, отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, подання та отримання будь-яких документів, довідок, витягів, заяв, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмета іпотеки тощо, необхідних для здійснення продажу.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 11 травня 2016 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що нотаріально засвідченої згоди в усіх співвласників спірного предмета іпотеки на передачу його банку в іпотеку позивач не надав, і це є порушенням вимог статті 6 Закону України "Про іпотеку" (далі - ЗУ "Про іпотеку"), тому суд визнав позов безпідставним.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 03 листопада 2016 року рішення районного суду скасовано і ухвалено у справі нове рішення суду про задоволення вимог позову. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 грудня 2009 року, укладеним між ПАТ "ПУМБ" та ОСОБА_7, у розмірі 1 406 917 грн 77 коп., у тому числі заборгованості за кредитом у розмірі 710 967 грн 06 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 695 950 грн 71 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, укладеним 22 грудня 2009 року між ПАТ "ПУМБ" та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, на нерухоме майно - базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", реєстраційний N 5727801, загальною площею 1 543,4 кв. м, до складу якої входять: 1. А-3 корпус, 2. а-1 лоджія, 3. Б-1 котельня, 4. б-1 ганок, 5. И-1 будиночок, 6. И/м мансарда, 7. и/м балкон, 8. и 1-1 ганок, 9. и 2-1 ганок, 10. и 3-1 ганок, 11. К-1 вбиральня, 12. N 1 огорожа, 13. N 2 хвіртка, 14. N 3 огорожа, 15. N 4 огорожа, 16. І мостіння, 17. а1-1 лоджія, 18. а2-1 лоджія, 19. а3-1 ганок, 20. а4-1 ганок, 21. а5-1 ганок, 22. а6-1 ганок, 23. а7-1 ганок, 24. а8-1 ганок, 25. а9-1 драбина, 26. а10-1 ганок, 27. Т-1 колодязь, розташовану на АДРЕСА_1, що належить на праві власності: ОСОБА_7 в? частині, ОСОБА_8 в? частині, ОСОБА_9 в? частині на підставі рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 19 травня 2008 року (справа N 2-308-08). Надано дозвіл реалізувати предмет іпотеки шляхом надання ПАТ "ПУМБ" права укладення договору купівлі-продажу від свого імені з будь-якою особою - покупцем за початковою ціною 4 240 275 грн. але на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на час його реалізації за оцінкою, проведеною суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом. Надано ПАТ "ПУМБ" всі повноваження продавця, що пов'язанні з укладенням договору купівлі-продажу предмета іпотеки (в тому числі подання заяв, отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, подання та отримання будь-яких документів, довідок, витягів, заяв, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмета іпотеки). Стягнуто на користь ПАТ "ПУМБ" в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору з ОСОБА_7 - 1 278 грн 90 коп., з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - по 639 грн 45 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про безпідставність позову, оскільки, спільно уклавши договір іпотеки, посвідчений в нотаріальному порядку, відповідачі, як співвласники предмета іпотеки підтвердили свою згоду на передання в іпотеку належної кожному з них частки нерухомого майна. Тому суд першої інстанції неправильно витлумачив положення статті 6 ЗУ "Про іпотеку", і висновок суду щодо відсутності нотаріально посвідченої згоди на передачу майна в іпотеку кожного із співвласників є хибним. Апеляційний суд дійшов висновків про доведеність та обґрунтованість позову і ухвалив у справі нове рішення суду про його задоволення.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_8 просить скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 03 листопада 2016 року і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові або залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_8 обґрунтована тим, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про необхідність задоволення позовних вимог банку, оскільки строк виконання зобов'язання за цим кредитним договором сплинув 22 липня 2010 року у зв'язку з достроковою вимогою банку щодо виконання кредитних зобов'язань від 22 червня 2010 року, а отже, строк позовної давності за вимогами цього позову закінчився 23 липня 2013 року, і позов подано у вересні 2013 року з пропуском строку позовної давності. При цьому апеляційний суд залишив без реагування вимоги заяви ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про застосування наслідків спливу строку позовної давності за правовідносинами між сторонами у справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув стягнення на предмет іпотеки у розмірі, порядок розрахунку якого позивач здійснив на підставі зобов'язання, яке не було прямо передбачено умовами кредитного договору (додатком N 1), а обумовлювалося не відомою ОСОБА_9 та ОСОБА_8 додатковою угодою до кредиту. До того ж договором іпотеки збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням прямо не передбачалося. Тобто всупереч вимогам статей 7, 19 ЗУ "Про іпотеку" суд апеляційної інстанції звернув стягнення на предмет іпотеки у розмірі, який фактично не відповідає умовам договору іпотеки.

ОСОБА_8 звертає увагу на помилкове трактування апеляційним судом статті 6 ЗУ "Про іпотеку", оскільки нотаріально посвідчена згода усіх співвласників предмета іпотеки за своїм змістом і метою мала передувати укладанню іпотечного договору, а не випливати із самого іпотечного договору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, надано сторонам строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_8, поданому у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "ПУМБ" просить касаційну скаргу відхилити, рішення апеляційного суду залишити без змін.

Заперечення на касаційну скаргу мотивоване тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, а доводи касаційної скарги ґрунтуються на припущеннях і є безпідставними.

Правом на подання відзиву (заперечення) на касаційну скаргу інші сторони не скористалися.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

02 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як зазначено вище, між сторонами у справі існує спір щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з неналежним виконанням кредитних зобов'язань.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_8 заявив клопотання про необхідність застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності (а. с. 72-74, том 1).

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з вимогами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мають різний зміст.

Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

У цій справі сторони в кредитному договорі узгодили можливість дострокового повернення кредиту, в тому числі, за ініціативою банку (пункт 3.5 кредитного договору). Термін виконання дострокової вимоги банку про повернення кредиту становить не більше 30 календарних днів з моменту отримання позичальником вимоги банку. У разі порушення зазначеного строку сплати банк має право вчиняти дії щодо примусового стягнення боргу відповідно до чинного законодавства, у тому числі звернути стягнення на предмет іпотеки тощо (пункт 3.5.8 кредитного договору).

Отже, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Таким чином, пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 22 червня 2010 року банк направив позичальнику ОСОБА_7 вимогу, в якій вимагав достроково повернути всю суму кредиту та проценти за користування кредитом, а саме: 791 844 грн 35 коп. - заборгованість за кредитом та 37 612 грн 59 коп. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, яка в той же день була отримана особисто ОСОБА_7 (а. с. 74, том 2). Боржнику було запропоновано протягом 30 календарних днів усунути порушення кредитного договору, погасивши прострочену заборгованість за кредитом та зі сплати процентів за користування кредитом. 03 серпня 2010 року банк направив вимогу-повідомлення від 29 липня 2010 року ОСОБА_8 за N MPL-44/257, яку він отримав 31 серпня 2010 року, та ОСОБА_9 - за N MPL-44/258, яка також була отримана ним, відповідно до яких позивач пропонував протягом 30 календарних днів усунути порушення кредитного договору та повернути всю суму кредиту та проценти за користування кредитом, а саме: 769 994 грн 57 коп. - заборгованість за кредитом та 11 970 грн 69 коп. - заборгованість зі сплати процентів (а. с. 70-73, том 2).

Також сторони було попереджено про те, що в разі невиконання вимог банку та неусунення порушень кредитного договору, зі спливом зазначеного строку банк розпочне стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором та зверне стягнення на майно, передане в іпотеку банку, на забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором з метою задоволення цих вимог про дострокове повернення всієї суми кредиту та нарахованих процентів, а також інших законних вимог відповідно до умов кредитного договору, в повному обсязі, та вживе інших передбачених укладеними договорами та законодавством України заходів для захисту своїх прав та законних інтересів.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання.

Позов у цій справі до відповідачів банк подав у грудні 2015 року, тобто у термін, що перевищує строки, вказані в статтях 257, 258 ЦК України.

Апеляційний суд встановив, що позивач не пропустив вказаних строків, оскільки 05 вересня 2013 року ПАТ "ПУМБ" звернулося до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, і за правилами частин другої та третьої статті 264 ЦК України відбулося переривання перебігу позовної давності та строк позовної давності почався заново з 05 вересня 2013 року.

Вказані посилання є обґрунтованими і спростовують посилання касаційної скарги про необхідність відмови в позові з підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України.

Також є безпідставними посилання касаційної скарги на помилкове тлумачення апеляційним судом статті 6 ЗУ "Про іпотеку", оскільки цією нормою права (в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору) не конкретизовано черговості дій щодо одержання згоди всіх співвласників на передання в іпотеку нерухомого майна. У цій статті визначено, що згода має бути засвідчена в нотаріальному порядку, і цієї вимоги сторони іпотечного договору дотрималися шляхом підписання самого договору, оформленого в нотаріальному порядку.

Разом з тим повністю визнати висновки апеляційного суду про обґрунтованість позову не можна.

28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу N 444/9519/12-ц та у постанові від 28 березня 2018 року з метою забезпечення прогнозованості правозастосовної практики відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року в справі N 6-249цс15, який уможливив стягнення процентів за кредитом і пені за процентами у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про правильне застосування норм права, зокрема, що за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, абзац другий частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Колегія суддів Верховного Суду при перегляді цієї справи (N 241/31/16-ц) не вбачає підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року, справа N 444/9519/12.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, ПАТ "ПУМБ" вказав, що до суми загальної кредитної заборгованості, в тому числі, входить борг з непогашених процентів за користування кредитом у розмірі 695 950 грн 71 коп. Ця сума розрахована позивачем за період існування боргу починаючи з 22 листопада 2010 року і по 24 грудня 2015 року. Однак, як зазначено вище, нарахування кредитором процентів за кредитом можливе лише в межах строку кредитування, а такий строк було змінено в 2010 році шляхом пред'явлення банком дострокової вимоги щодо погашення кредитної заборгованості до відповідачів у справі. Тобто нарахування позивачем боргу з процентів поза межами строку кредитування є безпідставним.

Ці обставини мають значення для правильного вирішення спору та повинні бути досліджені при розгляді цієї справи, оскільки від них залежить належна перевірка підстав позову щодо загальної суми заборгованості за кредитом, обгрунтованості вимог позивача про погашення кредитного боргу за рахунок іпотечного майна.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений процесуальними повноваженнями на встановлення обставин справи, дослідження і оцінку доказів тощо.

Немає підстав вважати, що апеляційний суд належним чином перевірив питання законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі, виконав у повній мірі вимоги статті 303 ЦПК України 2004 року.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо обов'язку встановлення належним чином обставин справи і ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення є підставою для скасування рішення апеляційного суду з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (частини третя та четверта статті 411 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 03 листопада 2016 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Висоцька В.С.

Лесько А.О.

Пророк В.В.

Фаловська І.М.

Штелик С.П.

[ANTIRAID]

Верховный суд указал, что начисление кредитором процентов по кредиту возможно лишь в пределах срока кредитования, а такой срок был изменен в 2010 году путем предъявления банком досрочного требования по погашению кредитной задолженности к ответчикам по делу. То есть начисление истцом долга с процентами за пределами срока кредитования является безосновательным.

[Vladimir AB]

Звернення банку до суду 05 вересня 2013 року унеможливило відмову у задоволенні позову з врахуванням строку позовної давності. А так непогане рішення, суть якого зводиться до того, що пропуск ПД не дає можливості звернення на предмет іпотеки.