Постановление БП-ВС о не отнесении вопросов оплаты отпуска судьи к публичной службе

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

3 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 755/2258/17

Провадження N 14-281цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року (суддя Арапіна Н.Є.) та постанову Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2018 року (судді Поліщук Н.В., Білич І.М., Болотова Є.В.)

у цивільній справі за позовом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу і

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу в сумі 24 тис. 368 грн 15 коп.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 21 жовтня 2010 року відповідач займав посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Згідно з наказом від 24 лютого 2014 року N 154-к ОСОБА_3 надано щорічну основну відпустку тривалістю 25 робочих днів з 24 лютого по 31 березня 2014 року та додаткову відпустку тривалістю 15 календарних днів з 01 по 15 квітня 2014 року. Після закінчення відпустки ОСОБА_3 до роботи не приступив. Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року його звільнено з посади судді у зв'язку з порушенням присяги. Частина відпустки - 19 робочих днів - була надана відповідачу та оплачена в рахунок невідпрацьованої частини робочого року. Посилаючись на зазначені обставини, позивач на підставі статті 22 Закону України від 15 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки" просив суд стягнути з відповідача борг у розмірі 24 тис. 368 грн 15 коп. та судовий збір.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2018 року, провадження у зазначеній справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент розгляду справи) спір стосується проходження відповідачем публічної служби, тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

20 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спори з приводу стягнення безпідставно сплачених (без достатньої правової підстави) грошових сум не є публічно-правовими, тому такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою від 12 березня 2018 року відкрив касаційне провадження у справі.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII)справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 06 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2018 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII).

Разом з тим відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Аналогічна норма закріплена у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII).

Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

При цьому стаття 2 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

З огляду на вказані норми можна зробити висновок, що законодавець установив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав і свобод фізичних та юридичних осіб за допомогою процесуального закону.

У справі, яка переглядається, предметом позову є вимога позивача стягнути на свою користь з відповідача борг, а саме грошові кошти, які він отримав як оплату щорічної основної оплачуваної відпустки.

Спосіб захисту, обраний позивачем, є більш характерним саме для цивільного права та судочинства (стаття 16 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України), а спір за своїм характером не пов'язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.

У пункті 1 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) справу адміністративної юрисдикції визначено як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень.

Відповідно участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Позивачем в адміністративній справі може бути як фізична, так і юридична особа, яка вважає порушеними свої права, свободи чи інтереси, а відповідачем, за загальним правилом, - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові або службові особи (частини друга та третя статті 50 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

Разом з тим, частиною четвертою цієї статті передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративними позовами суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Тобто за пунктом 5 частини четвертої статті 50 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, виключно для превентивного судового контролю своєї ж діяльності та у випадках, визначених законом.

У цих випадках водночас із перевіркою дій чи бездіяльності зазначених вище осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

У справі, що розглядається, позов пред'явлено про стягнення боргу.

Публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного.

У справі, що розглядається, правовідносини між сторонами не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень з боку суб'єкта владних повноважень та не стосуються оскарження дій останнього.

Отже, за своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, помилково дійшов висновку, що спір між сторонами є публічно-правовим, оскільки пов'язаний з проходженням публічної служби, неправильно застосував норми процесуального закону та безпідставно закрив провадження у справі, керуючись статтею 205 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

Частиною четвертою статті 406 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України (у зазначеній редакції) підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

ВеликаПалата Верховного Судувважає, що ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2018 року постановлено/прийнято з порушенням норм процесуального права, а тому зазначені судові рішення відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України необхідно скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2018 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Довольно странное постановление. Дело связано со взысканием с судьи излишне выплаченной компенсации за отпуск. При этом Большая палата указала, что в рассматриваемом деле, правоотношения между сторонами не касаются непосредственно принятия, прохождения или увольнения с публичной службы, не направлены на защиту прав свобод и интересов лица от нарушений со стороны субъекта властных полномочий и не касаются обжалования действий последнего.

[0720]

абсолютно правильное и безупречно обоснованное решение

административный процесс создавался и существует (декларативно) для защиты прав, свобод и интересов лиц частного права от злоупотреблений со стороны субъектов власти

СВП может обращаться в административный суд с административным иском только в тех особых случаях, когда это прямо предусмотрено законом

законом не предусмотрено обращение субъекта власти к лицу публичного права с административным иском о взыскании излишне или ошибочно выплаченных денежных средств или о взыскании других компенсационных выплат

при этом совершенно не имеет значения, в каких отношениях состоят между собой участники такого спора, хоть бы и в публично-правовых отношениях государственной службы

и вообще, все эти размежевания права на публичное и частное — глубоко искусственны и надуманы, их место в теоретических рефератах, а не в судебной практике

админка это не суд (по крайней мере, украинская админка в её нынешнем плачевном виде)