ANTIRAID

Постановление БП-ВС о взыскании с банка 3% в день по ЗоЗПП даже при наличии ограничений НБУ

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 761/26293/16-ц

Провадження N 14-64цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "Промінвестбанк" про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору-анкети від 16 грудня 2015 року вона уклала з ПАТ "Промінвестбанк" договір банківського вкладу "Стабільний" (далі - Договір) в іноземній валюті у розмірі 4 358,13 євро за ставкою 9 % річних зі строком повернення депозиту 13 червня 2016 року. Того ж дня позивачка внесла на відкритий за Договором вкладний рахунок у цьому банку відповідну суму коштів в іноземній валюті. Згідно з умовами цього Договору банк зобов'язаний повернути вклад разом з нарахованими процентами в дату повернення депозиту. Проте 13 червня 2016 року ПАТ "Промінвестбанк" відмовило ОСОБА_3 у поверненні банківського вкладу та нарахованих за вкладом процентів, чим порушило встановлене Договором зобов'язання. У день повернення вкладу - 13 червня 2016 року банк перерахував на поточний рахунок позивачки суму вкладу у розмірі 4358,13 євро та нараховані за вкладом проценти у розмірі 154,13 євро, а всього - 4512,26 євро. Вважаючи переказ вкладу та нарахованих за ним процентів на поточний рахунок позивачки належним виконанням зобов'язань за Договором, ПАТ "Промінвестбанк" відмовило їй у подальшій виплаті цих коштів готівкою на виконання передбаченого Договором зобов'язання з повернення вкладу. Ураховуючи, що після відкриття провадження у справі відповідач виплатив позивачці 4 512,74 євро за вкладом та закрив поточний рахунок, на який мало здійснюватись перерахування вкладу та процентів, ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги та просила суд стягнути з ПАТ "Промінвестбанк" на свою користь: проценти за користування вкладом за період з 13 червня до 29 серпня 2016 року у розмірі 85,67 євро; суму майнової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання за період з 13 червня до 29 серпня 2016 року у розмірі 28,56 євро; пеню за прострочення виконання зобов'язання з повернення вкладу за період з 13 червня до 29 серпня 2016 року у розмірі 10 423,32 євро; 5000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями банку, що передбачено нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Законом України "Про захист прав споживачів".

ПАТ "Промінвестбанк" проти позову заперечило, посилаючись на те, що Договором передбачено виплату процентів та повернення депозиту шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивачки, що банк виконав у встановлений Договором термін. Після перерахування коштів на поточний рахунок зобов'язання банку за Договором є виконаними, а тому на ці кошти нараховувались проценти у розмірі 0,1 % відповідно до тарифів банку. Вини відповідача у неможливості отримання позивачкою коштів за Договором готівкою немає, оскільки на той час існували певні обмеження на видачу готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати, встановлені Національним банком України (далі - НБУ).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Промінвестбанк" на користь ОСОБА_3 проценти за користування вкладом у розмірі 85,67 євро, 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 28,56 євро, пеню за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 10 423,32 євро. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов'язання сторін за договором банківського вкладу припиняються з моменту їх належного виконання. Оскільки внесені ОСОБА_3 грошові кошти на її вимогу у визначені Договором строки повернуто не було, то вона має право на отримання процентів за користування банком депозитними коштами за період з 13 червня по 29 серпня 2016 року виходячи зі ставки 9 %, а також на отримання 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання на підставі статті 625 ЦК України та пені на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" за цей же період у сумі, визначеній у валюті Договору. При цьому суд керувався відповідними правовими висновками Верховного Суду України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення цих вимог, оскільки умовами Договору така відповідальність не передбачена.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Апеляційну скаргу ПАТ "Промінвестбанк" задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року змінено. Зменшено розмір процентів за користування вкладом з 87,65 до 82,74 євро та визначено розмір пені за прострочення виконання зобов'язань в сумі 295 459,43 грн замість 10 423,32 євро. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що банк, незважаючи на вимогу ОСОБА_3 від 13 червня 2016 року про невідкладну виплату коштів з рахунку в максимальному розмірі, що не перевищує еквівалент 100 000,00 грн. такого розпорядження клієнта не виконав, коштів не повернув. Перерахування коштів з депозитного рахунку на поточний рахунок вкладника за відсутності реальної можливості користуватися картковим рахунком не дає підстав для висновку про те, що зобов'язання банку про повернення суми вкладу з нарахованими процентами є виконаним, тому висновок суду першої інстанції про нарахування процентів у розмірі, встановленому Договором, за період з 13 червня по 29 серпня 2016 року є правильним. Але оскільки проценти за період з 13 червня по 29 серпня 2016 року мають бути нараховані лише на суму вкладу 4 358,13 євро, то суму нарахованих процентів за користування вкладом за вказаний період зменшено з 87,65 до 82,74 євро. Крім того, з банку на користь позивачки підлягають стягненню 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про захист прав споживачів" та наявність підстав для стягнення з банку пені в розмірі, встановленому цим Законом. Однак не погодився з висновком районного суду щодо визначення суми пені в іноземній валюті, оскільки пеня, можливість нарахування якої передбачено законом, має бути нарахована та стягнута в національній валюті України, отже з ПАТ "Промінвестбанк" на користь ОСОБА_3 стягнуто пеню в сумі 295 459,43 грн замість 10 423,32 євро. При цьому здійснено посилання на відповідні правові позиції Верховного Суду України.

Апеляційний суд зазначив, що обмеження, встановлені НБУ, щодо видачі готівкових коштів в іноземній валюті не були перешкодою для повернення коштів, оскільки, по-перше, такі обмеження введені після звернення позивачки до банку, а, по-друге, сума, яку просила повернути позивачка, знаходилась у межах уведених обмежень. Також суд першої інстанції установив, що між сторонами виникли договірні правовідносини, а ні Договором, ні законом, що регулює спірні правовідносини, не передбачено відшкодування моральної шкоди за невиконання зобов'язання.

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду в частині зміни рішення суду першої інстанції щодо визначення розміру пені за прострочення виконання зобов'язань у сумі 295 459,43 грн замість 10 423,32 євро, а рішення районного суду в цій частині залишити в силі. Просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зазначеної позовної вимоги у повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд, змінюючи рішення районного суду щодо висновків про стягнення пені в гривневому еквіваленті, порушив норми процесуального права, зокрема принципи диспозитивності та змагальності сторін. Суд апеляційної інстанції з власної ініціативи, без вимоги сторін порушив питання про зміну валюти стягнення пені з євро на гривню і змінив рішення суду першої інстанції в цій частині шляхом конвертації валюти пені. Крім того, мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції не містить посилань на норму закону, на підставі якої суд дійшов висновку про необхідність зміни валюти стягнення пені з євро на гривню. ОСОБА_3 зазначала, що зобов'язання зі сплати пені виникає з порушення основного грошового зобов'язання і обчислюється виходячи з його суми. Отже, зобов'язання зі сплати пені є похідним від основного зобов'язання, тому має бути виконано у валюті такого зобов'язання. Чинне законодавство не містить норм, які б перешкоджали стягненню з боржника неустойки (пені) в іноземній валюті. При цьому позивачка посилається на відповідні правові позиції Верховного Суду України. ОСОБА_3 також указувала, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що відшкодування моральної шкоди не передбачено законом, який регулює спірні правовідносини, є помилковим, вважаючи, що таке відшкодування передбачено статтями 23, 611 ЦК України та статтями 4, 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

У березні 2017 року ПАТ "Промінвестбанк" звернулося з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що до спірних правовідносин необґрунтовано застосовано положення статей 1058, 1061 ЦК України, що стало наслідком стягнення з банку процентів за ставкою договору банківського вкладу у розмірі 9 % річних (85,67 євро). Натомість до спірних правовідносин необхідно застосувати положення частини другої статті 1070 ЦК України, відповідно до якої проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Відповідну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України. Крім того, у спірних правовідносинах безпідставно не враховано постанову Правління НБУ від 7 червня 2016 року N 342 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" (далі - Постанова N 342) у поєднанні із частиною п'ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", що призвело до неправомірного стягнення з ПАТ "Промінвестбанк" пені в сумі 295 459,43 грн. Оскільки затримка банку у видачі коштів ОСОБА_3 відбулась унаслідок запровадження НБУ обмежень, дії банку не можна вважати як неналежне виконання зобов'язань. На час дії постанови НБУ з 9 червня по 14 вересня 2016 року не підлягає нарахуванню пеня відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України. ПАТ "Промінвестбанк" посилалось на те, що до спірних правовідносин неправильно застосовано частину другу статті 625 ЦК України, внаслідок чого було вирішено стягнути з банку 3 % річних (28,56 євро), нарахованих на суму вкладу (4 358,13 євро) та на суму нарахованих і виплачених банком процентів (154,13 євро). При цьому інший розмір процентів було встановлено і договором, і законом. У спірних правовідносинах не надано належної правової оцінку обставинам, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, а сааме: кошти було правомірно, відповідно до умов Договору перераховано банком на картковий рахунок, яким передбачено відповідальність у вигляді сплати пені, що не може перевищувати 0,1 % від невиконаної суми.

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого та 23 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ПАТ "Промінвестбанк" відповідно, надано цим особам строк на подання заперечень (до 20 березня 2017 року - на касаційну скаргу ОСОБА_3 та до 14 квітня 2017 року - на касаційну скаргу ПАТ "Промінвестбанк"). За клопотанням ПАТ "Промінвестбанк" зупинено виконання оскаржуваних ним судових рішень.

10 квітня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення від ОСОБА_3 в особі її представника ОСОБА_4 на касаційну скаргу ПАТ "Промінвестбанк", у яких містяться посилання на те, що наведені у касаційній скарзі банку доводи є необґрунтованими, тому касаційна скарга задоволенню не підлягає. Зміст цих доводів зводиться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм і не спростовує висновків судів попередніх інстанцій.

У зв'язку з набранням чинності 15 грудня 2017 року Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року справу призначено до розгляду.

Підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України.

Обґрунтовуючи зазначену підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на таке.

По-перше, за змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Частиною другою статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України на картковий рахунок позивачки ПАТ "Промінвестбанк" нараховував 0,1 % (пункт 2.3 тарифів банку), а позивачка отримала нараховані проценти, що підтверджено виписками у справі: 30 червня 2016 року - 0,17 євро (проценти за червень), 31 липня 2016 року - 0,31 євро (проценти за липень), 30 серпня 2016 року - 0,29 євро (проценти за серпень).

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року N 6-36цс15, від 2 березня 2016 року N 6?2861цс15, від 27 квітня 2016 року N 6-302цс16.

Разом з тим суди попередніх інстанцій стягнули з банку 9 % річних, що було передбачено договором банківського вкладу.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що є підстави для відступлення від висновку, викладеного у наведених постановах Верховного Суду України, з огляду на таке.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 1060 ЦК України за договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Таким чином, виходячи з положень статтей 1058, 1060, частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу до банку, до дня фактичного його повернення вкладникові, а грошові кошти за вкладом разом із нарахованими процентами було повернуто ОСОБА_3 29 серпня 2016 року.

Отже, банківський вклад є повернутим у день його фактичного повернення, а не в день формального перерахування на рахунок вкладника, з якого кошти неможливо отримати.

Крім того, такої ж правової позиції дотримувався і Верховний Суд України. Зокрема, у постанові від 25 грудня 2013 року N 6-140цс13 зазначено, що згідно зі статтями 526, 1058 ЦК України зобов'язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладникові готівкою або надання реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки за допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості використання цих коштів зобов'язання банку з повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосовувати відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України.

Таку ж правову позицію Верховний Суд України висловив у різні періоди, зокрема у постановах від 4 вересня 2013 року у справі N 6-67цс13, від 29 травня 2013 року у справі N 6-39цс13, від 28 січня 2015 року у справі N 6?247цс14, від 21 вересня 2016 року у справі N 6-544цс16. Водночас у цей же період Верховний Суд України дотримувався й іншої правової позиції, про що йшлося вище.

По-друге, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Встановлено, що 16 грудня 2015 року ОСОБА_3 на підставі Договору розмістила у ПАТ "Промінвестбанк" банківський вклад "Стабільний" в іноземній валюті у розмірі 4 358,13 євро строком на 180 днів за ставкою 9 % річних.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, договір банківського вкладу було укладено в іноземній валюті.

Проте апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що нарахування пені в іноземній валюті не передбачено законодавством.

Такий висновок (і щодо статті 625 ЦК України) виклав Верховний Суд України у постанові від 22 березня 2017 року у справі N 6-2829цс16.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що є підстави для відступлення від цього висновку з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон України не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (втратив чинність з 7 лютого 2019 року), Законом України від 23 вересня 1994 року N 185/94?ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (втратив чинність з 7 лютого 2019 року).

Можливість стягнення неустойки у валюті передбачено в подальшому й Верховним Судом України, хоч і в кредитних правовідносинах (постанова N 6?211цс17 від 15 травня 2017 року).

По-третє, у постановах від 11 травня 2016 року у справі N 6-37цс16, від 7 грудня 2016 року у справі N 6-362цс16, від 13 вересня 2017 року у справі N 6-1881цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

До моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.

Ураховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги Постанови N 342, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов'язань.

Тому на час дії Постанови N 342 не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", у зв'язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів.

Ураховуючи зазначене, можна дійти висновку про поширення положень Закону України "Про захист прав споживачів" на спірні правовідносин у поєднанні з Постановою N 342.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що є підстави для відступлення від такого висновку, викладеного у наведених постановах Верховного Суду України, з огляду на таке.

Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Обмеження, встановлені Постановою N 342, не перешкоджають банку виконати грошове зобов'язання з повернення коштів вкладу, оскільки добове обмеження на видачу (отримання) готівкової валюти становило 100 000,00 грн на добу на одного клієнта в еквіваленті до іноземної валюти за офіційним курсом НБУ.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2019 року справу N 761/26293/16-ц прийнято до розгляду.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ПАТ "Промінвестбанк" підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 16 грудня 2015 року ОСОБА_3 (клієнт) уклала з ПАТ "Промінвестбанк" Договір, положеннями якого передбачено, що банк відкриває на ім'я клієнта поточний рахунок для здійснення операцій за банківським вкладом (депозитом) та вкладний (депозитний) рахунок N НОМЕР_1, а клієнт вносить на рахунок грошові кошти (депозит) на таких умовах. Сума депозиту - 4358,13 євро, ставка - 9 %, дата розміщення депозиту - 16 грудня 2015 року, дата повернення депозиту - 13 червня 2016 року. Виплата процентів та повернення депозиту здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок N НОМЕР_2. Повернення депозиту та нарахованих процентів здійснюється зі спливом строку депозиту в дату його повернення та на умовах, визначених законодавством України. Своїм підписом під цим Договором клієнт доручає банку здійснити переказ коштів з поточного рахунку N НОМЕР_3 на вкладний (депозитний) рахунок, відкритий на виконання цього Договору у сумі депозиту.

У день укладення Договору ОСОБА_3 внесла 4358,13 євро на відкритий у цьому банку вкладний рахунок N НОМЕР_1.

У день повернення вкладу - 13 червня 2016 року банк перерахував суму вкладу у розмірі 4358,13 євро та нараховані за вкладом проценти у розмірі 154,13 євро, а всього - 4512,26 євро на поточний рахунок позивачки N НОМЕР_2.

13 червня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до ПАТ "Промінвестбанк" з вимогами про повернення банківського вкладу та нарахованих за вкладом процентів з урахуванням обмежень, установлених НБУ, шляхом видачі готівки двома платежами у розмірі, що не перевищує 100 000 грн. та про закриття банківського рахунку N НОМЕР_2.

Листом від 2 липня 2016 року банк повідомив позивачку про тимчасові фінансові труднощі та можливість видачі готівкових коштів у національній валюті до 5000,00 грн або еквівалента цієї суми в іноземній валюті на добу на одного клієнта. У закритті поточного рахунку відмовлено, оскільки на ньому обліковуються кошти, що унеможливлює його закриття.

29-30 серпня 2016 року кошти за вкладом у сумі 4512,75 євро банк повернув ОСОБА_3 При цьому відповідач нарахував позивачці 0,1 % відповідно до тарифів банку на залишок коштів на поточному рахунку за період з 13 червня до 30 серпня 2016 року, що підтверджується виписками: 30 червня 2016 року - 0,17 євро (проценти за червень), 31 липня 2016 року - 0,31 євро (проценти за липень), 30 серпня 2016 року - 0,29 євро (проценти за серпень).

Установивши, що в день повернення депозиту банк зарахував суму вкладу та нарахованих на нього процентів відповідно до умов Договору на поточний рахунок позивачки N НОМЕР_2, проте відмовився видати ці кошти готівкою, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що проценти на банківський вклад у розмірі 9 % мають нараховуватись до дня фактичного повернення вкладу клієнтові з огляду на положення статей 526, 1058, 1060, 1061 ЦК України. Зобов'язання банку з повернення коштів за договором банківського вкладу вважається виконаним з моменту їх повернення вкладникові готівкою або надання реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд. У разі перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості використовувати ці кошти зобов'язання банку з повернення вкладу не є виконаним.

Така позиція підтверджується відповідними висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України, прийнятих у 2013-2016 роках.

Разом з тим в інших постановах Верховного Суду України, прийнятих у той самий період, викладено висновок, згідно з яким закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання банком зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором або законом. У такому випадку відповідно до вимог статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, які знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти у розмірі, встановленому договором банківського рахунка, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Бажаючи відійти від цього висновку, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду послалася на необхідність висловлення Великою Палатою Верховного Суду правової позиції з метою забезпечення єдності судової практики.

Ураховуючи, що така неоднозначність призводить до неоднакового застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції (наприклад, у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі N 761/24140/15, від 18 квітня 2018 року у справі N 712/13783/15, від 21 листопада 2018 року у справі N 658/4877/14, від 6 грудня 2018 року у справі N 750/10139/17), Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне висловити правову позицію з цього питання.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов'язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку, або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов'язання з повернення коштів банку перед вкладником.

У разі, якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України.

Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв'язку з тим, що строк його дії закінчився.

У матеріалах справи (т. 1, а. с. 18, 54, 55) міститься договір, відповідно до якого банк на підставі заяви позивачки відкрив їй рахунок N НОМЕР_2, який містить умови, зокрема, щодо тарифів банку для даного виду рахунків (у тому числі щодо щомісячного нарахування процентів на кошти, розміщені на ньому). Цей рахунок зазначений у Договорі як поточний рахунок, на який має бути здійснено виплату процентів та повернуто депозит 13 червня 2016 року. Суди встановили, що в цей день усі належні ОСОБА_3 за Договором кошти були перераховані банком з вкладного рахунку на цей поточний рахунок.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (стаття 1066 ЦК України).

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (стаття 1068 ЦК України).

Згідно зі статтею 1070 цього Кодексу за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Таким чином, з часу перерахування банком вкладу на поточний рахунок клієнта відповідно до умов укладеного між ними договору банк має сплатити проценти за користування цими грошовими коштами у розмірі, визначеному відповідно до вимог статті 1070 ЦК України.

Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта визначено статтею 1073 цього Кодексу.

Невиконання або неналежне виконання зобов'язань банку за договором банківського рахунка, зокрема відмова виконати розпорядження клієнта з видачі йому відповідних сум з рахунка, має наслідком настання відповідальності банку, встановленої договором або законом.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі N 6-36цс15, від 2 березня 2016 року у справі N 6?2861цс15, від 27 квітня 2016 року у справі N 6-302цс16, та не вбачає підстав для відступу від них.

Оскільки у справі, яка розглядається, банк нараховував та виплатив проценти за користування коштами, розміщеними на поточному рахунку позивачки, з 13 червня 2016 року (дня повернення депозиту) до дня видачі їй коштів за ставкою 0,1 % відповідно до умов укладеного між ними договору банківського рахунка та вимог статті 1070 ЦК України, то судові рішення підлягають скасуванню в частині вирішення позову про стягнення процентів за користування вкладом за цей період за ставкою 9 % з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з банку пені відповідно до положень частини п'ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", проте не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі N 6?2829цс16 (щодо нарахування суми відповідальності в іноземній валюті) та від 11 травня 2016 року у справі N 6-37цс16, від 7 грудня 2016 року у справі N 6-362цс16, від 13 вересня 2017 року у справі N 6-1881цс16 (щодо застосування частини п'ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у поєднанні з положеннями постанов Правління НБУ, якими встановлювались певні обмеження щодо здійснення виплат коштів банками), з огляд у на таке.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).

Частиною п'ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що уразі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п'ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Таким чином, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

У постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі N 6?2829цс16, від висновку у якій вважає за необхідне відступити колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, висловлено правову позицію щодо призначення до стягнення суми 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, виключно в національній валюті України - гривні.

Таким чином, посилання в ухвалі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на те, що у зазначеній постанові викладено висновок щодо нарахування пені в іноземній валюті, не відповідає дійсності, а відтак немає підстав для відступу від висновку, викладеного у цій постанові.

Висновок щодо можливості стягнення неустойки в іноземній валюті, викладений у постанові Верховного Суду України у постанові від 15 травня 2017 року у справі N 6-211цс17, стосувався укладеного між банком і позичальником кредитного договору та обґрунтований законодавчо встановленим правом банку здійснювати операції з валютними цінностями на підставі відповідної ліцензії НБУ та відповідними умовами кредитного договору.

Зазначене також не свідчить про наявність підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України.

Водночас звертаємо увагу на те, що у постанові ВеликоїПалати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі N 373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті. Відповідно до цієї постанови як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Таким чином цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, та нарахування 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов'язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.

Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов'язання, її сплата та розмір визначені Законом України "Про захист прав споживачів" за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.

За таких обставин висновки апеляційного суду у справі, яка розглядається, щодо визначення суми пені, встановленої частиною п'ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у гривні, є правильними.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 11 травня 2016 року у справі N 6-37цс16, від 7 грудня 2016 року у справі N 6-362цс16, від 13 вересня 2017 року у справі N 6-1881цс16, про поширення положень Закону України "Про захист прав споживачів" на правовідносини щодо відповідальності за невиконання банком зобов'язань за договором надання банківських послуг у поєднанні з постановами Правління НБУ, якими встановлено певні обмеження на видачу банками готівкових коштів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси і банки, виходячи з таких міркувань.

У постановах, від висновків у яких пропонується відступити, суди встановили, що такі обмеження були встановлені постановами Правління НБУ від 29 серпня 2014 року N 540 (на період з 2 вересня по 2 грудня 2014 року), від 1 грудня 2014 року N 758 (на період з 1 грудня по 1 березня 2014 року) та від 3 березня 2015 року N 160 (на період з 4 березня по 3 червня 2015 року), якими зобов'язано уповноважені банки обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

Натомість на час звернення ОСОБА_3 до банку з вимогою видати належні їй кошти у зв'язку із закінченням строку договору вкладу дія зазначених обмежень припинилася. Постановою N 342 було встановлено добове обмеження на видачу (отримання) готівкової валюти в розмірі 100 000,00 грн на добу на одного клієнта в еквіваленті до іноземної валюти за офіційним курсом НБУ і в досудовій претензії, вимозі про повернення коштів позивачка просила видати їй кошти саме з урахуванням положень цієї Постанови двома частинами: у день звернення із заявою - у розмірі, що не перевищує еквівалент 100 000 грн (3535,00 євро за курсом НБУ на 13 червня 2016 року), та наступного дня - у розмірі остаточного залишку на рахунку, що не перевищує еквівалент 100 000 грн. Натомість банк відмову у видачі з урахуванням зазначених обмежень обґрунтував тимчасовими фінансовими труднощами, а не наявністю регуляторного нормативного акта.

За таких обставин, застосовуючи положення Закону України "Про захист прав споживачів" у поєднанні з Постановою N 342 та ураховуючи установлені у справі обставини, суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що банк не був позбавлений можливості видати позивачці належні їй кошти двома частинами з урахуванням обмежень, установлених вказаною Постановою, а тому на нього покладається відповідальність у вигляді стягнення пені за увесь час порушення зобов'язання.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 4 листопада 2015 року у справі N 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі N 703/1181/16-ц.

Установлено, що банк прострочив виконання зобов'язання з видачі ОСОБА_3 належних їй за договором коштів у сумі 4 512,26 євро у період з 13 червня 2016 року (день звернення клієнта до банку з вимогою про видачу коштів) до 29 серпня 2016 року (день фактичної видачі коштів). Пеню за прострочення зобов'язання за цей період визначено судом першої інстанції на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у розмірі 10 423,32 євро та змінено апеляційним судом на 295 459,43 грн.

Отже, висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивачки пені у розмірі, що більше ніж удвічі перевищує суму простроченого зобов'язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає можливим зменшити розмір неустойки до 100 000,00 грн. що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язання (стаття 611 ЦПК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором. Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме не застосували до спірних правовідносин положення статті 1070 ЦК України, які підлягали застосуванню.

Разом з тим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року змінено рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року як у частині вирішення позовної вимоги про стягнення процентів за користування вкладом (шляхом її зменшення), так і в частині визначення розміру пені за прострочення виконання зобов'язання (шляхом визначення його у гривнях), а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

За таких обставин рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення процентів за користування вкладом підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги, а в частині визначення розміру пені за прострочення виконання зобов'язання - підлягає зміні.

У решті рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року слід залишити без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим оскільки ОСОБА_3 звільнено від сплати судового збору відповідно до положень частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3 відмовити.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення процентів за користування вкладом скасувати, у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовити; в частині визначення розміру пені за прострочення виконання зобов'язання у сумі 295 459,43 грн змінити, зменшивши її розмір до 100 000,00 грн (сто тисяч гривень).

В іншій частині рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата указала, что применяя положения Закона Украины "О защите прав потребителей" в сочетании с Постановлением НБУ №342 и учитывая установленные по делу обстоятельства, суды пришли к обоснованным выводам о том, что банк не был лишен возможности выдать истице принадлежащие ей средства двумя частями с учетом ограничений, установленных указанным постановлением, а потому на него возлагается ответственность в виде взыскания пени за все время нарушения обязательства.

Кроме того, суд соглашается с выводами судов предыдущих инстанций об отсутствии оснований для удовлетворения требования о взыскании морального вреда, поскольку возмещение морального вреда в случае нарушения обязательства (статья 611 ГПК Украины) может осуществляться исключительно в случаях, прямо предусмотренных законом, а также если условия о возмещения предусмотрены заключенным договором. В соответствии с положениями статей 4, 22 Закона Украины "О защите прав потребителей" потребители имеют право на возмещение морального вреда только в случае его причинения опасной для жизни и здоровья людей продукцией в случаях, предусмотренных законом.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

моё дело))

 

к сожалению, в части процентов суд впал в ересь "трансформации обязательства в охрану"

 

и почему пеню нельзя взыскать в валюте, мне тоже непонятно

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 минуты назад, 0720 сказал:

моё дело))

 

к сожалению, в части процентов суд впал в ересь "трансформации обязательства в охрану"

 

и почему пеню нельзя взыскать в валюте, мне тоже непонятно

Та тут есть ряд положений с которіми я не согласен. Ну, а по названию банка и сумме, я так и понял )) чье дело

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Здравствуйте! Думаю, правильно говорят, что нет решения суда, которым все будут довольны. Вот и Большая палата ВС меня в очередной раз озадачила своими "правовими висновками" B). Это же с какого "бодуна" надо читать ЦКУ, чтобы так его понять:

"відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язання (стаття 611 ЦПК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором."

Дальше уже бессмысленно обсуждать новую трактовку "положень статей 4, 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом".

Мне казалось, что коллегия судей Большой Палаты ВС должна понимать свой уровень ответственности за предоставленное ей право "узагальнювати судову практику та визначати правильне застосування норм матеріального та процесуального законодавства України" ИМХО

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 12.05.2019 в 22:02, 0720 сказал:

к сожалению, в части процентов суд впал в ересь "трансформации обязательства в охрану"

В трансформации  «правовідносин в охоронні» нет ничего отрицательного , хуже только банку .

Если банк ссылается на такую правовую позицию значит он согласен с тем что он нарушил.

Охоронними називають правовідносини, якi виникають мiж порушником цiвiльно-правових норм i потерпiлим. Вони виникають iз порушень правових норм, суб'ективних прав i заподiяння шкоди потерпiлому та е цивiльно-правовою формою усунення наслiдкiв правопорушення та поновлення нормального правового й економiчного або особистого становища (Цiвiльне право ,2002 р. с.53)

Охоронні правовідносини виникають у випадку необхідності захисту інтересів учасників цивільного обігу цивілістичними засобами. Підставою їх виникнення є цивільне правопорушення. Права і обов'язки учасників таких правовідносин визначаються не лише на диспозитивних засадах, але й з використанням імперативного методу.

( в этой части суды в постановах не довели дело до конца)

Трансформація зобов’язальних правовідносин в охоронні вiдповiдае вимогам  - протиправноi поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками.

В данной постанове и в постановах ВСУ зазначенє «Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.»

Основна діяльність Банку включає надання кредитів юридичним і фізичним особам, обслуговування банківських рахунків та залучення депозитів від юридичних та фізичних осіб ( из устава банка)

середньозважена ефективна процентна ставка за кредитами, наданими клієнтам становить  хх,х % ( из годового отчета банка ,там их несколько , гривневые , валютные – раза в 1,5 – 2 выше чем проценты по депозиту )

Вiдповiдно ст. 22 ЦК України «Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв´язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право». (если порушник получал доход убытки не доказываются )

Итого:

Процент по карточному счету

середньозважена ефективна процентна ставка

ст. 625

Р.S. В моем случае  позов на основе № 6-140цс13 ВСУ,  в апелляции начали приближаться к 6-36цс15 ВСУ  написал заяву с расчетом ,  судья спросила у банк с каким расчетом они согласны – посмотрев суммы они выбрали на основе № 6-140цс13 ВСУ.

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 hours ago, Алех said:

В трансформации  «правовідносин в охоронні» нет ничего отрицательного , хуже только банку .

Если банк ссылается на такую правовую позицию значит он согласен с тем что он нарушил.

Охоронними називають правовідносини, якi виникають мiж порушником цiвiльно-правових норм i потерпiлим. Вони виникають iз порушень правових норм, суб'ективних прав i заподiяння шкоди потерпiлому та е цивiльно-правовою формою усунення наслiдкiв правопорушення та поновлення нормального правового й економiчного або особистого становища (Цiвiльне право ,2002 р. с.53)

Охоронні правовідносини виникають у випадку необхідності захисту інтересів учасників цивільного обігу цивілістичними засобами. Підставою їх виникнення є цивільне правопорушення. Права і обов'язки учасників таких правовідносин визначаються не лише на диспозитивних засадах, але й з використанням імперативного методу.

( в этой части суды в постановах не довели дело до конца)

Трансформація зобов’язальних правовідносин в охоронні вiдповiдае вимогам  - протиправноi поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками.

В данной постанове и в постановах ВСУ зазначенє «Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.»

Основна діяльність Банку включає надання кредитів юридичним і фізичним особам, обслуговування банківських рахунків та залучення депозитів від юридичних та фізичних осіб ( из устава банка)

середньозважена ефективна процентна ставка за кредитами, наданими клієнтам становить  хх,х % ( из годового отчета банка ,там их несколько , гривневые , валютные – раза в 1,5 – 2 выше чем проценты по депозиту )

Вiдповiдно ст. 22 ЦК України «Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв´язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право». (если порушник получал доход убытки не доказываются )

Итого:

Процент по карточному счету

середньозважена ефективна процентна ставка

ст. 625

Р.S. В моем случае  позов на основе № 6-140цс13 ВСУ,  в апелляции начали приближаться к 6-36цс15 ВСУ  написал заяву с расчетом ,  судья спросила у банк с каким расчетом они согласны – посмотрев суммы они выбрали на основе № 6-140цс13 ВСУ.

речь о том, что такая трансформация (что бы под ней ни понималось) всё равно не прекращает обязательств, возникших между сторонами на основании договора

 

и в частности, обязательств по уплате процентов за пользование средствами

Share this post


Link to post
Share on other sites
10 часов назад, 0720 сказал:

и в частности, обязательств по уплате процентов за пользование средствами

именно это я и написал , только заплатить банк должен не из расчета 9 % годовых  а порядка 18 % годовых

Share this post


Link to post
Share on other sites

откуда там 18%?

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 17.05.2019 в 22:46, 0720 сказал:

в частности, обязательств по уплате процентов за пользование средствами

согласно ч.3 ст 22 ЦК банк обязан уплатить  доход  который он получил  в результате  правонарушения.

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

ну и как вы собираетесь устанавливать размер этого дохода?

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

один из вариантов - середньозважена ефективна процентна ставка за кредитами

Share this post


Link to post
Share on other sites

а вы пробовали?

Share this post


Link to post
Share on other sites
9 часов назад, 0720 сказал:

а вы пробовали?

Да - я об этом написал в первом сообщении.

Напишите как с Вами связаться.

Share this post


Link to post
Share on other sites
On 5/21/2019 at 8:32 AM, Алех said:

Да - я об этом написал в первом сообщении.

Напишите как с Вами связаться.

так в профиле есть кнопка "message' для личной связи

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 761/45721/16-ц
      Провадження № 2/761/351/2019
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      (заочне)
      13 травня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
      головуючого судді - Фролової І.В.,
      при секретарі - Токач М.С.,
      за участі:
      представника позивача - Масленнікової Т.М.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення коштів, -
      В С Т А Н О В И В:
      Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення коштів, у якому просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн.
      Позовні вимоги мотивує тим, що між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено Договір-заяву № 300131/75536/3-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» від 25 червня 2014 року, за умовами якого ОСОБА_3 вніс грошові кошти у розмірі 800 000 грн. на вкладний рахунок № НОМЕР_1 на строк з 25 червня 2014 року по 25 вересня 2014 року, під 24,5 % річних. Договір було пролонговано згідно положень п. 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит». ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер. 20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мокрицькою Н. В. було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 144, ОСОБА_4 отримано у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на депозитному вкладі №300131/75536/3-14 від 25 червня 2014 року. 28 січня 2016 року позивачу було виплачено гарантовану суму відшкодування у розмірі 200 000 грн., однак, невиплаченою залишилась сума вкладу з нарахованими процентами у розмірі 710 823,04 грн. Відповідно до законодавства, пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Такими особами позивач вважає ОСОБА_2 і просить з нього стягнути суму належний йому на праві власності грошових коштів.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року прийнято справу до провадження судді ОСОБА_6 на підставі розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м.Києва від 16 листопада 2017 року у відповідності до п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_5 у відставку.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 липня 2018 року витребувано від Національного банку України, наступну інформацію, а саме: інформацію про те, чи звертався Національний банк України до власників істотної участі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» для усунення виявлених недоліків і чи виконували всі вимоги та рекомендації власники для недопущення неплатоспроможності Банку та відповідні документи та підтвердження такої інформації; інформацію про здійснені Національним банком України інспекційні перевірки діяльності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за період з 2009 року до 2015 року включно та про строки надання результатів таких перевірок до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а також звіти про здійснені інспекціїні перевірки за зазначений період; інформацію стосовно того чи були виявлені під час здійснення таких інспекційних перевірок недоліки у діяльності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та які заходи вживались для їх усунення; інформацію щодо того чи було визнано ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» проблемним та документ, яким Національним банком України було надано Банку такий статус;інформацію щодо того, який рейтинг за системою CAMELS за результатами інспекційних перевірок було надано ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та в які строки надавалась ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» інформація відносно встановленого за результатами інспекційної перевірки рейтингу Банку за системою CAMELS.
      На підставі розпорядження щодо повторного автоматичного розподілу справи № 01-08-1498 від 03 грудня 2018 року за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Марчук М.В., протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Фролової І.В., у зв`язку із припиненням повноважень судді ОСОБА_6 по причині закінчення п`ятирічного строку призначення на посаду.
      Ухвалою суду від 07 грудня 2018 року справу прийнято до провадження судді Фролової І.В.
      12 березня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.
      Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
      Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце справи повідомлений належним чином.
      Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 223 ЦПК України).
      Суд, керуючись вимогами ст. ст. 223, 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів, ухваливши заочне рішення, оскільки: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти заочного вирішення справи; підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
      Третя особа у судове засідання свого представника не направила, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином.
      Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, з огляду на таке.
      Судом встановлено, що між ОСОБА_8 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено Договір-заяву №300131/75536/3-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» від 25 червня 2014 року.
      Відповідно до п. 1 Договору ОСОБА_8 вніс грошові кошти в національній валюті на Вкладний рахунок № НОМЕР_1 у сумі 800 000,00 грн. на строк з 25 червня 2014 року до 25 вересня 2014 року.
      Згідно з п. 2 Договору за час користування коштами протягом зазначеного строку Банк нараховує і виплачує проценти за ставкою 24,50% річних. Нараховані відсотки зараховуються Вкладнику на рахунок № НОМЕР_2 .
      Відповідно до п. 6 Договору після закінчення строку, визначеного п. 1 Договору, Вклад повертається Вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених п. 5.2 Основних умов. Строк розміщення Вкладу може бути продовжений в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями п. 5.3 Основних умов (п. 7 Договору).
      Згідно з п. 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» у разі, коли Вкладник не надав Банк письмову вимогу та не вимагає повернення вкладу після закінчення строку, визначеного Договором-заявою, строк розміщення строкового вкладу вважається продовженим з наступного дня після закінчення строку, визначеного Договором-заявою, на строк, що дорівнює початковому строку розміщення строкового вкладу. Кількість пролонгацій строку розміщення строкового вкладу за Договором не обмежена. Після закінчення кожного строку, на який було продовжено розміщення строкового вкладу, кошти зі строкового вкладу, кошти зі строкового вкладного рахунку можуть бути повернуті вкладникові за його письмовою заявою на умовах, визначених у абзаці першому цього пункту Основне умов, а дія Договору припиняється.
      Таким чином, строк дії Договору було пролонговано, до 25 вересня 2015 року.
      ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер.
      20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районне нотаріального округу Мокрицькою Н.В. було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстровано в реєстрі за №144, спадкова справа №3/2015, згідно якого ОСОБА_1 отримано у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в AT «Банк «Фінанси та кредит» на депозитному вкладі №300131/75536/3-14 від 25 червня 2014 року. 
      Згідно зі свідоцтвом залишок коштів на рахунку НОМЕР_3 складає 800 000,00 грн., залишок коштів на рахунку № НОМЕР_5 станом на 11 березня 2015 року становить 82 189,60 грн. 
      Відповідно до довідки Банку №9-322000/647 від 11 квітня 2016 року станом на 18 грудня 2015 року залишок на рахунку НОМЕР_5 , на який було перераховано суму депозиту та нарахованих відсотків у зв`язку із закінченням строку, становив 910 823,04 грн. 
      28 січня 2016 року було отримано гарантовану суму відшкодування в розмірі 200 000,00 грн.
      Таким чином, з урахуванням отриманої суми відшкодування в розмірі 200 000,00 грн., загальний розмір заборгованості склав 710 823,04 грн.
      На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року №612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 
      Згідно з даним рішенням у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора AT «Банк «Фінанси та кредит» заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській Олені Степанівні строком на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно. 
      Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року №898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 року №230 «Про початок процедури ліквідації AT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». 
      Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», призначено уповноважену особи Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора AT «Банк «Фінанси та кредит» визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській Олені Степанівні на два роки з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року включно.
      Після отримання Свідоцтва про право на спадщину позивач в усній та письмовій формі зверталась до Банку щодо отримання Вкладу у зв`язку із закінченням строку його розміщення 27 березня 2015 року, що підтверджується відповідним листом. У той же день до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» було направлено письмову заяву та надано копії всіх необхідних для отримання грошової суми, однак відповіді не надано, грошові кошти не повернуто.
      Згідно ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.
      Таким чином, ОСОБА_4 є особою, яка є кредитором банку в заявленому розмірі позовних вимог, оскільки станом на час розгляду справи депозити позивачу (за винятком гарантованої суми у розмірі 200000 грн.) не повернуто.
      У відповідності до положень ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
      Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.
      Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
      Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
      Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
      Згідно ст. 52 Закону для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
      Згідно ст. 2 Закону істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи;
      контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.
      Крім того, ч. 4 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
      Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.
      Згідно офіційної відкритої інформації, розміщеної на сайті Національного банку України, яка є загальнодоступною, структура власності Банку виглядає таким чином, що єдиним опосередкованим власником істотної участі Банку є ОСОБА_2 , якому належить 94,9% акцій Банку.
      Крім того, ОСОБА_2 , будучи опосередкована власником 94,9% акцій Банку, є контролером Банку, в розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», тобто фізична особою, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.
      Крім визнання відповідача, пов`язаною з банком особою, для притягнення їх до цивільно-правової відповідальності, передбаченої ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», необхідним є встановлення його вини у завданні позивачу збитків (неповернення депозитів у повному обсязі), тобто, причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) та негативними наслідками.
      При чому, діями, що призвели до негативних наслідків у вигляді заподіяння збитків, є згідно ст. 58 Закону порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності.
      Таким чином, вимагаючи відшкодування шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, позивачу потрібно насамперед довести факт завдання йому шкоди завдавачами такої шкоди, розмір зазначеної шкоди, докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань власниками істотної участі та заподіяною шкодою.
      Так, у відповідності до листа Національного банку України №18-0007/54041/БТ від 08 жовтня 2018 року Акціонерами ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не забезпечено у встановлений термін виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, щодо збільшення статутного капіталу, підтримки ліквідності Банку за рахунок надходжень від продажу непрофільних активів, дотримання нормативів обов`язкових резервів на кореспондентському рахунку в Національному банку України та інших економічних нормативів.
      Враховуючи, що діяльність ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України, зменшення розміру регулятивного капіталу на 19% та нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) Банку до однієї третини від мінімального рівня, установленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України, а також суттєве погіршення стану ліквідності Банку та незабезпечення акціонером Банку виконання гарантійних зобов`язань і заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку, відповідно до вимог статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Правління Національного банку України прийняло постанову від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних».
      За результатами перевірок встановлювались факти порушень Банком та його керівниками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, а також помилки й недоліки в роботі.
      За виявлені порушення, помилки й недоліки Національним банком України пропонувалось застосувати до Банку, відповідно до вимог статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адекватні заходи впливу.
      Крім того, у відповідності до ст. 71Закону України «Про банки і банківську діяльність» кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.
      Власники істотної участі банку в силу положень ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мали вжити всіх заходів для дотримання банком встановлених нормативів щодо покращення ситуації з ризиковими операціями та збереження платоспроможності банку, однак, як вбачається із листа Національного банку України №18-0007/54041/БТ від 08 жовтня 2018 року, а також наданих звітів перевірок НБУ, нормативи НБУ ігнорувались, а 2013 -2014 р.р. було встановлено порушення обмежень та здійснено кредитування ОСОБА_2 та ОСОБА_9 .
      Також, з наданих до суду ухвал, постановлених слідчими суддями Печерського районного суду м. Києва у рамках розгляду клопотань слідчих, вбачається, що у провадженні Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування за фактом розтрати службовими особами АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в період часу 2010-2015 р.р. коштів банку.
      Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено заподіяння йому збитків у вигляді неповернутої суми вкладу та нарахованих відсотків у розмірі 710 823,04 грн., що відбулось внаслідок здійснення відповідачем, як контролера та власника істотної участі банку, ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
      Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.
      Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
      За ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
      Як передбачено ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
      Грошові кошти згідно договору депозиту належать позивачеві на праві приватної власності.
      Згідно ст. 317 ЦК України змістом права власності є права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
      Як зазначено у ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
      Так, згідно ст.1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
      Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України.
      Європейський суд з прав людини у справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом.
      Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».
      ЄСПЛ у рішенні «Колишній Король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу Конвенції є те, що будь-яке втручання держаних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
      За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Таким чином, з системного аналізу наведених вище норм вбачається, що власник істотної участі Банку, який є пов`язаною з банком особою відповідно до ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», несе відповідальність за зобов`язаннями Банку, незважаючи на те, що договірні відносини виникли між банком та клієнтом, так як саме власник істотної участі відповідальний за вжиття своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, і саме він, а не клієнт банку, повинен нести будь- які негативні наслідки від визнання банку неплатоспроможним. В протилежному випадку позивач зазнає грубого порушення його права власності, що має наслідком позбавлення його власних грошових коштів, які були внесені до Банку.
      За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
      Керуючись ст. ст. 317, 321, 387, 526, 530, 549, 1060, 1068, 1074 ЦК України, ст. 10, 11, 57-61, 79, 209, 210, 212-215, 228, 258, 259, 265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
      В И Р І Ш И В:
      Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення коштів - задовольнити у повному обсязі.
      Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн.
      Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
      Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
      Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
      ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 .
      ОСОБА_2 , місце проживання - АДРЕСА_2 .
      Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», місцезнаходження - 04053, м. Київ, вул.. Січових Стрільців, 60.
      Повний текст рішення складений 24 травня 2019 року.
      Суддя:
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/81988082
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № Б15/101-08
      Провадження № 12-27гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідачаКібенко О. Р.,
      суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Чепака І.В.
      та представника Міністерства оборони України як органу, уповноваженого здійснювати функції з управління об?єктами державної власності, - Бабіна Д. А. ,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ліквідатора Державної організації (установи, закладу) «971 Управління начальника робіт» - арбітражного керуючого Величка Віктора Юрійовича
      на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Чередка А.Є., Коваль Л.А., Пархоменко Н.В.,
      у справі за заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
      до Державноїорганізації (установи, закладу) «971 Управління начальника робіт»
      про визнання банкрутом.
      Історія справИ
      Короткий зміст та підстави заявлених вимог
      1. 18 грудня 2017 року Державна організація (установа, заклад) «971 Управління начальника робіт» (далі - Управління), від імені якої діяв ліквідатор Величко В.Ю., звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою № 02-16/650 про стягнення з арбітражного керуючого ОСОБА_1 994 285,34 грн з підстав їх нецільового використання (далі - заява ліквідатора Величка В.Ю.).
      2. У цій заяві ліквідатор Величко В.Ю. послався на те, що він проаналізував витрачання грошових коштів попередніми ліквідаторами банкрута та вживає заходів щодо їх повернення до ліквідаційної маси. Вказав на безпідставне витрачання цих коштів ОСОБА_1. , який раніше виконував обов?язки ліквідатора банкрута та не надав доказів на підтвердження їх цільового спрямування.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. 19 березня 2008 року Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою порушив провадження у справі № Б15/101-08 про банкрутство Управління.
      4. 31 травня 2011 року місцевий господарський суд ухвалив постанову у цій же справі, якою визнав Управління банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру та призначив арбітражного керуючого ОСОБА_2 ліквідатором.
      5. 27 вересня 2011 року Дніпропетровський апеляційний господарський суд скасував цю постанову суду першої інстанції, а в подальшому Вищий господарський суд України постановою від 29 грудня 2011 року скасував постанову суду апеляційної інстанції від 27 вересня 2011 року і залишив у силі постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 31 травня 2011 року про визнання Управління банкрутом.
      6. Строк ліквідаційної процедури у справі неодноразово продовжувався, а ліквідатори змінювалися.
      7. 18 грудня 2014 року Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою припинив повноваження арбітражного керуючого ОСОБА_2 як ліквідатора Управління.
      8. На сьогодні провадження у справі про банкрутство Управління перебуває на стадії ліквідації і повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Величко В.Ю.
      9. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 21 листопада 2017 року зобов`язав ліквідатора Величка В.Ю. проаналізувати витрачання грошових коштів попередніми ліквідаторами банкрута, зокрема ОСОБА_1., і подати до суду відповідний висновок та вжити заходів щодо повернення цих коштів до ліквідаційної маси.
      10. 18 грудня 2017 року ліквідатор Величко В.Ю. звернувся до місцевого господарського суду із заявою про стягнення з ОСОБА_2 на користь Управління безпідставно списаних грошових коштів банкрута.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      11. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 01 серпня 2018 року заяву ліквідатора Величка В. Ю. задовольнив частково: стягнув з арбітражного керуючого ОСОБА_1 на користь Управління 53 673 грн; в іншій частині в задоволенні заяви відмовив.
      12. Задовольняючи вимоги ліквідатора Величка В. Ю. лише у розмірі 53 673 грн, місцевий господарський суд послався на приписи статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і аудиторський звіт, у якому зазначено, що ці кошти витрачені арбітражним керуючим ОСОБА_1. на придбання бензину для автомобіля, що не перебував у власності чи в оренді банкрута. У задоволенні решти вимог відмовлено у зв?язку з відсутністю всіх елементів складу цивільного правопорушення.
      13. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 05 грудня 2018 року скасував указану ухвалу місцевого господарського суду та ухвалив нове рішення - про відмову в задоволенні заяви ліквідатора Величка В. Ю.
      14. Суд апеляційної інстанції послався на те, що на день звернення до господарського суду ліквідатора Величка В. Ю. з цією заявою арбітражний керуючий ОСОБА_1 не був ліквідатором та відповідно учасником провадження у справі про банкрутство і не мав статусу фізичної особи - підприємця. Також указав на відсутність правових норм, якими передбачено стягнення цих коштів і можливість звернення саме ліквідатора з такою заявою, оскільки положеннями Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року (далі - Закон про банкрутство), не передбачено стягнення грошових коштів з дебіторів банкрута саме за заявою ліквідатора. Разом з тим, погодившись з правильністю застосування судом першої інстанції до цих правовідносин норм статті 1166 ЦК України, апеляційний суд указав на необхідність вирішення цього спору у загальному порядку з огляду на суб?єктний склад сторін.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      15. 27 грудня 2018 року ліквідатор Величко В. Ю. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      16. Скаржник зазначив про наявність між сторонами спору щодо повернення грошових коштів, який стосується питань формування ліквідаційної маси у справі про банкрутство, тому підлягає вирішенню саме господарським судом у межах цієї справи. Не погодившись із судом апеляційної інстанції щодо неправильності звернення саме ліквідатора з такою заявою, послався на те, що оскільки вказаним Законом не передбачено права ліквідатора пред?являти саме позовну заяву про стягнення грошових коштів, то така заява подана за аналогією закону в порядку, передбаченому частиною десятою статті 11 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Щодо суті заяви стверджував про ненадання арбітражним керуючим ОСОБА_2 доказів на підтвердження факту витрачання ним коштів саме для придбання пального для автомобілів, що належали чи використовувалися Управлінням.
      Доводи інших учасників справи
      17. Відзиву на касаційну скаргу від арбітражного керуючого ОСОБА_1 не надходило.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      18. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 15 лютого 2019 року відкрила касаційне провадження та на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судове рішення оскаржується з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      19. Питання юрисдикційності справи вирішується при відкритті провадження у ній. Тобто, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд з`ясовує, у порядку якого судочинства мала розглядатися справа станом на час звернення особи до суду.
      20. На час звернення ліквідатора Величка В.Ю. із заявою до господарського суду провадження у справі про банкрутство Управління здійснювалось відповідно до Закону про банкрутство, оскільки постанова про визнання Управління банкрутом була ухвалена 31 травня 2011 року. Відповідно до пункту 1? розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону він застосовується господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
      21. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким внесено зміни до цих процесуальних кодексів та викладено їх у новій редакції.
      22. Заява ліквідатора Величка В. Ю. була подана до суду 18 грудня 2017 року, коли вже набула чинності нова редакція ГПК України, якою разом із Законом про банкрутство слід керуватися при визначенні юрисдикції.
      23. Суд апеляційної інстанції послався на положення пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, за якою до юрисдикції господарських судів відносяться справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
      24. Разом з тим у цій справі ліквідатор Управління Величко В.Ю. звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про стягнення з ОСОБА_2 , який раніше виконував обов?язки ліквідатора банкрута, на користь Управління безпідставно списаних грошових коштів.
      25. Згідно із частиною четвертою статті 24 Закону про банкрутство у ліквідаційній процедурі суд, зокрема, розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури.
      26. Відповідно до частин четвертої, п?ятої статті 25 Закону про банкрутство дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов`язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.
      27. При цьому у статті 1 цього ж Закону міститься визначення учасників провадження у справі про банкрутство, до яких не належить фізична особа, яка раніше виконувала обов`язки арбітражного керуючого (ліквідатора) боржника.
      28. Наведене виключає можливість звернення до суду з такою заявою ліквідатора банкрута до колишнього ліквідатора, тобто особи, яка раніше виконувала ці обов`язки, оскільки вона не є учасником ліквідаційної процедури.
      29. Оскільки положення Закону про банкрутство не містять норм, що передбачають подання таких заяв ліквідатором банкрута до ліквідатора, який раніше виконував ці обов`язки, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення цієї заяви ліквідатора Величка В.Ю., поданої в межах провадження у справі про банкрутство.
      30. Водночас Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що такі спори підлягають розгляду в суді цивільної юрисдикції, мотивованого тим, що станом на день звернення Величка В.Ю. із цією заявою ОСОБА_1 вже не був ліквідатором Управління та не мав статусу фізичної особи - підприємця.
      31. У своїй заяві ліквідатор Управління Величко В.Ю., оскаржуючи дії ОСОБА_2 , просить стягнути з останнього як з особи, яка раніше виконувала обов`язки ліквідатора Управління, кошти, витрачені на користь третіх осіб, без доказів їх цільового використання. Фактично ця заява Величка В.Ю. спрямована на відшкодування Управлінню збитків, заподіяних діями його посадової особи. Тобто існує спір між юридичною особою та її посадовою особою, повноваження якої припинені, про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями такої посадової особи.
      32. За наявності такого спору суд апеляційної інстанції повинен був зробити висновок, що належним способом захисту було б подання Управлінням, від імені якого мав діяти ліквідатор Величко В.Ю., позову до ОСОБА_2 про відшкодування збитків.
      33. Відповідно до абзацу 17 статті 1 Закону про банкрутство арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - це фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду.
      34. При реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.
      35. Частина друга статті 23 Закону про банкрутство передбачає, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, керівник банкрута звільняється з роботи, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.
      36. Згідно із частиною першою статті 25 Закону про банкрутство ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута.
      37. Арбітражний керуючий як ліквідатор виконує обов`язки органу управління юридичної особи, відповідно до нього може бути поданий позов про відшкодування збитків, завданих юридичній особі, навіть після припинення виконання функцій ліквідатора.
      38. За змістом пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
      39. Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції мав зробити висновок, що спір підлягав вирішенню в порядку позовного провадження за правилами господарського судочинства, які були чинними на час звернення Управління в особі його ліквідатора до суду.
      40. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що після ухвалення рішення господарським судом апеляційної інстанції законодавство було змінено, зокрема 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII. У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.
      41. Відповідно до статті 7 цього Кодексу спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
      42. Таким чином, виходячи із положень законодавства України, чинного на момент ухвалення рішення Великою Палатою Верховного Суду, позов Управління до ОСОБА_2 (як посадової особи Управління, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків має розглядатися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Якщо на момент звернення Управління з відповідною позовною заявою справа про банкрутство Управління буде закрита з підстав, передбачених статтею 90 Кодексу України з процедур банкрутства, а Управління не буде припинене як юридична особа, то такий позов підлягатиме розгляду судом господарської юрисдикції на підставі пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України.
      43. Висновок Центрального апеляційного господарського суду у постановівід 05 грудня 2018 року про відмову у задоволенні заяви ліквідатора Величка В. Ю. не є перешкодою для звернення Управління до належного суду з такими вимогами.
      ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
      Щодо суті касаційної скарги
      44. Пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      45. За правилами частин першої і четвертої статті 311 цього ж Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      46. У цій справі суд апеляційної інстанції ухвалив правильне по суті рішення, однак з порушенням норм процесуального права, а тому ухвалене у цій справі рішення суду апеляційної інстанції слід змінити в мотивувальній його частині.
      Щодо судових витрат
      47. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      48. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судового рішення суду апеляційної інстанції і залишення без змін його резолютивної частини, яким відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора Управління Величка В. Ю., судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ліквідатора Державної організації (установи, закладу) «971 Управління начальника робіт» - арбітражного керуючого Величка Віктора Юрійовича задовольнити частково.
      2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року у справі № Б15/101-08 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      3. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 рокуу справі № Б15/101-08 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86002021
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 817/66/16
      Провадження №11-185апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Рівненської області (далі - КДКА Рівненської області, КДКА відповідно) на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року (суддя Гломб Ю. О.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року (судді Бучик А. Ю., Майор Г. І., Шевчук С. М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до КДКА Рівненської області, третя особа - Колективне підприємство «Управління механізації будівництва» (далі - КП «Управління механізації будівництва»), про визнання протиправними й скасування рішень та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КДКА Рівненської області, у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 14 березня 2016 року просила визнати протиправними та скасувати рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 24 грудня 2015 року № І-Д/30-2 та від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6 повністю з моменту їх прийняття.
      2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що КДКА Рівненської області порушила дисциплінарну справу стосовно позивачки та притягнула її як адвоката до дисциплінарної відповідальності за скаргою, яка не містила відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, оскільки всі дії, які відповідач у оскаржуваних рішеннях вважав дисциплінарним проступком, вчинялися позивачкою не в статусі адвоката, а як представником юридичної особи, який діяв на підставі довіреності, а тому рішення про порушення дисциплінарної справи та про накладення дисциплінарного стягнення у виді попередження прийнято КДКА Рівненської області з порушенням чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 04 листопада 2016 року позов задовольнив частково: визнав протиправним і скасував рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
      4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірність прийняття оскаржуваного рішення від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6 про накладення на адвоката ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді попередження. У задоволенні позовних вимог в частині рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 24 грудня 2015 року № І-Д/30-2 суд відмовив, оскільки це рішення відповідає критеріям правомірності.
      5. Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 06 лютого 2017 року скасував постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняв у цій частині нове рішення - про задоволення позовних вимог. Визнав протиправним і скасував рішення КДКА Рівненської області від 24 грудня 2015 року № І-Д/30-2. В решті постанову суду першої інстанції апеляційний суд залишив без змін.
      6. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи вимогу про скасування рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області про порушення дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_1 , керувався тим, що відповідач порушив процедуру прийняття оскаржуваного рішення.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      7. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, КДКА Рівненської області подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої вказала на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права. Відповідач зазначає, що адвокатська діяльність адвоката ОСОБА_1 не зупинена та не припинена, а тому незалежно від факту укладення договору на представництво інтересів в суді чи здійснення представництва за довіреністю без укладення відповідного договору адвокат у своїй діяльності має керуватись Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) та дотримуватись Правил адвокатської етики, затверджених Установчим з`їздом адвокатів України 17 листопада 2012 року (далі - Правила адвокатської етики), і як адвокат нести відповідальність за порушення встановлених обов`язків. До того ж спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, оскільки відповідач не є суб`єктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      8. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
      Позиція інших учасників справи
      9. На час розгляду справи позивач і третя особа відзивів на касаційну скаргу не надіслали.
      Рух касаційної скарги
      10. СуддяВищого адміністративного суду України ухвалою від 27 лютого 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      11. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
      12. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      13. У лютому 2018 року касаційну скаргу КДКА Рівненської області передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 лютого 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, мотивувавши це тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 березня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини щодо доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 26 травня 1988 року у справі «Екбатані проти Швеції).
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      16. 25 листопада 2015 року до КДКА Рівненської області надійшла скарга ліквідатора КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_3 на дії адвоката ОСОБА_1 .
      17. 24 грудня 2015 року дисциплінарна палата КДКА Рівненської області прийняла рішення № І-Д/30-2, яким порушила дисциплінарну справу стосовно адвоката ОСОБА_1 за скаргою ліквідатора КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_3 та призначила розгляд дисциплінарної справи.
      18. Дисциплінарна палата КДКА Рівненської області рішенням від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6 наклала наадвоката ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді попередження.
      19. Не погодившись із прийнятими дисциплінарною палатою КДКА Рівненської області рішеннями про порушення дисциплінарної справи та притягнення до дисциплінарної відповідальності, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом порушеного права.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
      20. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      21. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      22. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      23. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      24. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      25. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      26. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      27. Як установлено матеріалами справи, адвокат ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до КДКА Рівненської області про скасування рішень дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 24 грудня 2015 року № І-Д/30-2 та від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6, якими стосовно позивачки порушено дисциплінарне провадження та застосовано дисциплінарне стягнення у виді попередження.
      28. Відповідно до частини другої статті 59 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
      29. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон № 5076-VI.
      30. Згідно зі статтею 2 вказаного Закону адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.
      31. Таким чином, діяльність адвокатури, реалізація нею функцій захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі невизначеному колу осіб свідчить про суспільний інтерес, а отже, і публічно-правовий характер правовідносин.
      32. Цей висновок підтверджується законодавчим урегулюванням порядку набуття статусу адвоката, гарантіями незалежності його діяльності та особливим порядком притягнення до дисциплінарної відповідальності.
      33. Відповідно до статті 33 Закону № 5076-VI адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом. Дисциплінарне провадження - процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку. Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється КДКА за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.
      34. Згідно із частинами першою та п`ятою статті 50 Закону № 5076-VI КДКА утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів.
      До повноважень КДКА належать: 1) організація та проведення кваліфікаційних іспитів; 2) прийняття рішень щодо видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту; 3) прийняття рішень про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 4) здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвокатів; 5) вирішення інших питань, віднесених до повноважень КДКА цим Законом, рішеннями конференції адвокатів регіону, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з`їзду адвокатів України.
      35. Аналізуючи наведені норми матеріального та процесуального права, враховуючи мету створення та коло повноважень КДКА, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що КДКА наділена владними управлінськими повноваженнями щодо набуття особою статусу адвоката та притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.
      36. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 640/12325/15-ц (провадження № 14-44цс18), від 29 серпня 2018 року у справі № 804/11334/15 (провадження № 11-617апп18).
      37. Отже, доводи відповідача в касаційній скарзі про порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права.
      38. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      39. Перевіряючи правильність висновків судів попередніх інстанцій по суті заявлених позовних вимог, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      40. Основні мотиви, якими ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги, стосуються того, що рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області про порушення дисциплінарної справи та про накладення дисциплінарного стягнення у виді попередження прийнято з порушенням встановленої процедури, зокрема невручення їй копії скарги та копій усіх документів, що приєднані до неї. Крім того, скарга не містила відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, оскільки всі дії, які відповідач в оскаржуваних рішеннях вважав дисциплінарним проступком, вчинялися позивачкою не в статусі адвоката, а як представником юридичної особи, який діяв на підставі довіреності.
      41. Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом № 5076-VI, Правилами адвокатської етики, Положенням про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 30 серпня 2014 року № 120 (далі - Положення), Регламентом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 16 лютого 2013 року № 77 (далі - Регламент).
      42. Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 5076-VI право на звернення до КДКА із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.
      43. За статтею 37 Закону № 5076-VI дисциплінарне провадження складається з таких стадій: 1) проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; 2) порушення дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної справи; 4) прийняття рішення у дисциплінарній справі.
      44. Згідно зі статтею 38 Закону № 5076-VI заява (скарга) щодо поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, реєструється КДКА та не пізніше трьох днів з дня її надходження передається до дисциплінарної палати. Член дисциплінарної палати КДКА за дорученням голови палати проводить перевірку відомостей, викладених у заяві (скарзі), та звертається до адвоката для отримання письмового пояснення по суті порушених питань. Під час проведення перевірки член дисциплінарної палати КДКА має право опитувати осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань, фізичних осіб необхідну для проведення перевірки інформацію, крім інформації з обмеженим доступом. За результатами перевірки відомостей членом дисциплінарної палати КДКА складається довідка, яка має містити викладення обставин, виявлених під час перевірки, висновки та пропозиції щодо наявності підстав для порушення дисциплінарної справи. Заява (скарга) про дисциплінарний проступок адвоката, довідка та всі матеріали перевірки подаються на розгляд дисциплінарної палати КДКА.
      45. Відповідно до статті 39 Закону № 5076-VI за результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів перевірки дисциплінарна палата КДКА більшістю голосів членів палати, які беруть участь у її засіданні, вирішує питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката. Рішення про порушення дисциплінарної справи з визначенням місця, дня і часу її розгляду чи про відмову в порушенні дисциплінарної справи надсилається або вручається під розписку адвокату та особі, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. До рішення про порушення дисциплінарної справи, яке надсилається або вручається адвокату, додається довідка члена дисциплінарної палати КДКА, складена за результатами перевірки. Рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.
      46. Відповідно до пунктів 24-26 Положення голова дисциплінарної палати КДКА не пізніше трьох днів з дня надходження заяви (скарги) на дії адвоката доручає одному із членів дисциплінарної палати провести перевірку відомостей, викладених у заяві (скарзі).
      Член дисциплінарної палати КДКА за дорученням голови палати проводить перевірку відомостей, викладених у заяві (скарзі), та за результатами перевірки складає довідку, яка має містити викладення обставин, виявлених під час перевірки, висновки та пропозиції щодо наявності підстав для порушення дисциплінарної справи.
      Член дисциплінарної палати КДКА, який проводить перевірку, невідкладно звертається до адвоката з повідомленням про проведення щодо нього перевірки для отримання письмового пояснення адвоката по суті порушених питань із зазначенням строку його надання. До повідомлення додається копія заяви (скарги) та копії всіх документів, приєднаних до неї. Адвокат має право ознайомлюватися з матеріалами дисциплінарного провадження та отримувати копії його документів. У разі ненадання адвокатом пояснення по суті порушених питань на запит члена дисциплінарної палати, який проводить перевірку, в межах визначеного строку, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
      47. За результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів перевірки дисциплінарна палата КДКА не пізніше тридцяти днів з дня отримання матеріалів перевірки більшістю голосів членів палати, які беруть участь у її засіданні, вирішує питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката. Перевищення зазначеного строку допускається виключно у виняткових випадках. Дисциплінарна справа стосовно адвоката порушується за наявності в діях адвоката ознак дисциплінарного проступку. Рішення про порушення дисциплінарної справи з визначенням місця, дня і часу її розгляду чи про відмову в порушенні дисциплінарної справи надсилається або вручається під розписку адвокату та особі, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. До рішення про порушення дисциплінарної справи, яке надсилається або вручається адвокату, додається довідка члена дисциплінарної палати КДКА, складена за результатами перевірки (пункти 31-33 Положення).
      48. Відповідно до підпункту 6.1.2 пункту 6.1 Регламенту підготовка засідання КДКА (палати КДКА), скликання її складу, повідомлення членів КДКА та інших осіб, які мають право брати участь у засіданнях, із зазначенням місця, дня та часу проведення засідання забезпечуються головою КДКА, його заступниками (головами палат) або за дорученням голови чи заступників голови одним із членів КДКА, секретаріатом КДКА. Про місце, день, час та перелік питань порядку денного засідання КДКА (палати КДКА), члени КДКА (палати КДКА) та інші особи, які мають право брати участь у засіданнях, повідомляються не пізніше як за п`ять днів до дня проведення засідання.
      49. Учасники засідання КДКА (палати) мають право до початку засідання заявити відвід члену (членам комісії) за наявності об`єктивних даних, які свідчать про можливу упередженість чи зацікавленість члена комісії у вирішенні питання, включеного до порядку денного засідання; надавати усні чи письмові пояснення, які додаються до матеріалів справи; заявляти клопотання; з дозволу головуючого висловлювати свої міркування з питань, що розглядаються; ставити питання іншим учасникам засідання (крім члена КДКА); висловлювати заперечення (підпункт 6.4.2 пункту 6.4 Регламенту).
      50. Аналіз положень вказаних норм чинного законодавства дає змогу дійти висновку, що вирішення питання про порушення або про відмову в порушенні дисциплінарної справи має відбуватися з повідомленням заявника (скаржника) та адвоката стосовно проведення засідання із зазначенням місця, дня та часу його проведення, з наданням копії заяви (скарги) та копій всіх документів, приєднаних до неї, для отримання письмового пояснення по суті порушених у скарзі питань.
      51. Це є певною гарантією дотримання прав адвоката під час здійснення дисциплінарного провадження з метою недопущення безпідставного притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності.
      52. Матеріалами справи встановлено, що допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 , керівник секретаріату КДКА Рівненської області, пояснила, що в листопаді 2015 року особисто по телефону повідомила адвоката ОСОБА_1 про надходження скарги ліквідатора КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_3 , на що адвокат повідомила, що скаргу для неї отримає її помічник - ОСОБА_5 . У подальшому ОСОБА_2 самостійно виготовила копію скарги та доданих до неї матеріалів для адвоката. Через декілька днів, наприкінці листопада 2015 року, помічник адвоката ОСОБА_1 - ОСОБА_5 прийшла до КДКА Рівненської області та отримала копію скарги з додатками для вручення ОСОБА_1 .
      53. 24 грудня 2015 року адвокат ОСОБА_1 подала голові КДКА Рівненської області письмове пояснення на скаргу.
      54. Отже, адвокат ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд скарги 24 грудня 2015 року та ознайомлена з її змістом, оскільки вона, як і належить, відреагувала на отримане від КДКА Рівненської області повідомлення шляхом надання письмових пояснень від 24 грудня 2015 року, підписала лист про відсутність відводів членам дисциплінарної палати КДКА Рівненської області, а також особисто взяла участь у засіданні дисциплінарної палати КДКА Рівненської області в день вирішення питання про порушення дисциплінарної справи, про що свідчать матеріали дисциплінарної справи (а. с. 207-210, 242-244, т. 1).
      55. Таким чином, доводи позивачки про те, що КДКА Рівненської області не вручила їй копію скарги разом з доданими до неї документами, не дають підстав вважати, що відбулося порушення процедури та прав ОСОБА_1 , зокрема бути обізнаною про надходження щодо неї скарги, заявляти відводи, надавати пояснення та брати участь у розгляді питання про порушення дисциплінарної справи.
      56. Крім того, стосовно доводів ОСОБА_1 про те, що скарга не містила відомості про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката та відповідно відсутності у КДКА Рівненської області підстав для відкриття дисциплінарної справи щодо неї, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що на етапі вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи КДКА Рівненської області не надавала правової оцінки діям адвоката, з приводу яких надійшла скарга, та не встановлювала факт вчинення позивачкою конкретного дисциплінарного проступку. Порушення дисциплінарної справи свідчить лише про те, що викладені у скарзі обставини потребують більш ретельного дослідження задля подальшого підтвердження або спростування певних юридичних фактів.
      57. За наведених обставин Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про протиправність дій КДКА Рівненської області в частині прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_1 та, як наслідок, відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.
      58. Стосовно оскарження рішення КДКА Рівненської області про накладення на адвоката ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді попередження Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      59. Суди попередніх інстанцій установили, що в скарзі ліквідатора КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_3 міститься посилання на допущення позивачкою конфлікту інтересів та принципу інформування ліквідатора третьої особи про наявну цивільну справу № 569/12844/15-ц за позовом ОСОБА_7 до КП «Управління механізації будівництва» про визнання недійсним рішення конференції. Суть допущених, на думку третьої особи, порушень полягає в тому, що ОСОБА_1 , будучи згідно з довіреністю представником КП «Управління механізації будівництва» (а. с. 30, т. 1), подала суду заперечення на позовну заяву, відповідно до яких фактично визнала позовні вимоги ОСОБА_7 у вказаній справі (а. с. 115-118, т. 2), не погодивши таку позицію з новим головою комісії з припинення (ліквідатором) КП «Управління механізації будівництва». Представник третьої особи також зазначив, що довіреність ОСОБА_1 відкликана.
      60. Також суди встановили, що 17 червня 2015 року головою комісії з припинення (ліквідатором) КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_11 було видано довіреність ОСОБА_1 на представництво інтересів КП «Управління механізації будівництва» в усіх без винятку установах, на підприємствах, в організаціях, у судових та інших правоохоронних органах України тощо, у всіх судах загальної юрисдикції, в господарських, адміністративних та третейських судах, судах апеляційної та касаційної інстанції без обмежень з усіма правами, які надані відповідним чинним законодавством позивачу, відповідачу, третій особі чи іншій особі, що бере участь у справі, згідно зі статтями 27, 31, 34, 35, 44 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 22, 28 Господарського процесуального кодексу України, статтями 49, 51, 54, 59 КАС України. При цьому вказаною довіреністю ОСОБА_1 було надано право розписуватися від імені Підприємства у відповідних заявах. У вказаній довіреності від 17 червня 2015 року немає жодних відомостей про те, що вона була видана КП «Управління механізації будівництва» на ОСОБА_1 як адвоката.
      61. Скасовуючи рішення КДКА від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 жодних порушень Правил адвокатської етики не допустила, оскільки не діяла у вказаній вище цивільній справіяк адвокат, а тому до її дій не могли застосовуватися положення статті 26 Закону № 5076-VI щодо укладення з КП «Управління механізації будівництва» договору про надання правової допомоги для здійснення адвокатської діяльності та статей 18, 26 Правил адвокатської етики про інформування клієнта щодо правової позиції у справі та хід виконання доручення.
      62. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим вказаний висновок судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
      63. За висновком КДКА Рівненської області, викладеним у спірному рішенні від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6, у діях адвоката ОСОБА_1 наявні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 3, 5 частини другої статті 34 Закону № 5076-VІ (порушення Правил адвокатської етики, невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов`язків), у зв`язку із чим на неї накладено дисциплінарне стягнення у виді попередження.
      64. Статтею 1 Закону № 5076-VI визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
      65. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів. Держава створює належні умови для діяльності адвокатури та забезпечує дотримання гарантій адвокатської діяльності (статті 4, 5 Закону № 5076-VI).
      66. Частиною першою статті 11 Закону № 5076-VІ регламентовано текст присяги адвоката України: «Я, (ім`я та прізвище), урочисто присягаю у своїй адвокатській діяльності дотримуватися принципів верховенства права, законності, незалежності та конфіденційності, правил адвокатської етики, чесно і сумлінно забезпечувати право на захист та надавати правову допомогу відповідно до Конституції України і законів України, з високою відповідальністю виконувати покладені на мене обов`язки, бути вірним присязі».
      67. Статтями 20, 21 Закону № 5076-VІ передбачено професійні права та обов`язки адвоката, зокрема пунктами 1, 3, 6 частини першої статті 21 цього Закону визначено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний: дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики; невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.
      68. Тобто вказаний Закон передбачає, що дотримання правил адвокатської етики є одним з основних професійних обов`язків адвоката.
      69. У Преамбулі до Правил адвокатської етики зазначено, що вони слугують обов`язковою для використання адвокатами системою орієнтирів при збалансуванні, практичному узгодженні ними своїх багатоманітних та іноді суперечливих професійних прав та обов`язків відповідно до статусу, основних завдань адвокатури та принципів її діяльності, визначених Конституцією України, Законом № 5076-VІ та іншими законодавчими актами України, а також закріплюють єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки адвоката у дисциплінарному провадженні КДКА.
      70. Відповідно до статті 2 Правил адвокатської етики дія цих Правил поширюється на всі види адвокатської діяльності та в частині, визначеній Правилами, - на іншу діяльність (дії) адвоката, яка може вступити в суперечність з його професійними обов`язками або підірвати престиж адвокатської професії.
      71. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що особа, приймаючи присягу адвоката України, бере на себе зобов`язання неухильно дотримуватися Правил адвокатської етики, які, у свою чергу, регламентують підвищені, порівняно з пересічним громадянином, вимоги до її поведінки не тільки під час виконання безпосередньо професійних обов`язків, а й у приватному житті.
      72. Приймаючи спірне рішення про накладення на адвоката ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, КДКА Рівненської області виходила з того, що адвокат не виконала свій професійний обов`язок, встановлений Законом № 5076-VІ, щодо укладення з КП «Управління механізації будівництва» договору про правову допомогу.
      73. Положеннями статті 26 Закону № 5076-VI визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, що узгоджується зі статтею 14 Правил адвокатської етики.
      Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
      Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
      Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.
      74. Частина друга статті 27 Закону № 5076-VI регламентує вичерпні випадки вчинення договору про надання правової допомоги усно:
      1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди);
      2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.
      75. Системний аналіз положень статей 26 та 27 Закону № 5076-VI дозволяє дійти висновку, що надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, окрім випадків, передбачених частиною другою статті 27 цього Закону.
      76. Таким чином, оскільки адвокатська діяльність позивачки в установленому законом порядку не припинена, укладення договору про надання правової допомоги слід вважати її професійним обов`язком, передбаченим законом.
      77. Крім того, у висновку КДКА Рівненської області вказало, що адвокат ОСОБА_1 неналежно виконувала свої обов`язки при наданні правової допомоги під час розгляду Рівненським міським судом Рівненської області цивільної справи № 569/12844/15-ц за позовом ОСОБА_7 до КП «Управління механізації будівництва» про визнання недійсним рішення конференції, оскільки, не проінформувавши ліквідатора КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_3, в поданих до суду 30 вересня 2015 року запереченнях висловила позицію, згідно з якою визнала позовні вимоги ОСОБА_7 , що суперечило позиції ліквідатора вказаного підприємства ОСОБА_3 із цього приводу.
      78. Суди попередніх інстанцій установили, що 01 жовтня 2015 року Рівненським міським судом Рівненської області прийнято рішення у цивільній справі № 569/12844/15-ц за позовом ОСОБА_7 до КП «Управління механізації будівництва» про визнання недійсним рішення конференції, яким позов було задоволено: визнано недійсними з моменту їх прийняття рішення конференції працівників (засновників) КП «Управління механізації будівництва», оформлені протоколом від 28 травня 2015 року № 2/15; визнано недійсними з моменту їх прийняття рішення конференції трудового колективу КП «Управління механізації будівництва», оформлені протоколом від 18 липня 2015 року № 2/15. У вказаній справі представник КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_1 на підставі довіреності від 17 червня 2015 року, виданої ліквідатором КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_11, подала 30 вересня 2015 року до Рівненського міського суду Рівненської області письмове заперечення, згідно з яким позовні вимоги визнавалися. Вказані заперечення були підписані ОСОБА_1 як представником КП «Управління механізації будівництва».
      79. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 17 листопада 2015 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 жовтня 2015 року скасовано, провадження у справі закрито у зв`язку із відмовою ОСОБА_7 від позову.
      80. Статтею 18 Правил адвокатської етики визначено, що якщо після виконання вимог, викладених у частині п`ятій статті 17 цих Правил, адвокат переконається у наявності фактичних і правових підстав для виконання певного доручення, він повинен неупереджено й об`єктивно викласти їх клієнту і повідомити в загальних рисах, який час і обсяг роботи вимагатиметься для виконання цього доручення та які правові наслідки досягнення результату, якого бажає клієнт. Якщо за наявності фактичних і правових підстав для виконання доручення, свідомо для адвоката існує поширена несприятлива (з точки зору гіпотетичного результату, бажаного для клієнта) практика застосування відповідних норм права, адвокат зобов`язаний повідомити про це клієнта. У випадку, коли адвокат дійде висновку про відсутність фактичних та правових підстав для виконання доручення, він зобов`язаний повідомити про це клієнта та узгодити з ним зміну змісту доручення, що відповідав би тому гіпотетичному результату, котрий може бути досягнутий згідно з чинним законодавством, або відмовитись від прийняття доручення. Адвокат повинен повідомити клієнта про можливий результат виконання доручення на підставі закону та практики його застосування. При цьому забороняється давати клієнту запевнення і гарантії стосовно реального результату виконання доручення, прямо або опосередковано сприяти формуванню у нього необґрунтованих надій, а також уявлення, що адвокат може вплинути на результат іншими засобами, окрім сумлінного виконання своїх професійних обов`язків.
      81. За вимогами статті 26 Правил адвокатської етики адвокат повинен з розумною регулярністю інформувати клієнта про хід виконання доручення і своєчасно відповідати на запити клієнта про стан його справи. Інформація має подаватися клієнту в обсязі, достатньому для того, щоб він міг приймати обґрунтовані рішення стосовно суті свого доручення та його виконання.
      82. Отже, здійснюючи представництво КП «Управління механізації будівництва» у суді під час розгляду цивільної справи № 569/12844/15-ц на підставі вищевказаної довіреності, ОСОБА_1 , яка здобула право на заняття адвокатською діяльністю, прийняла присягу адвоката та взяла на себе обов`язок неухильно дотримуватися вимог Закону № 5076-VI та Правил адвокатської етики, повинна була належно виконувати свої професійні обов`язки адвоката. При цьому поширення на адвоката гарантій його професійної діяльності не залежать від змісту договору про надання правової допомоги.
      83. Частинами першою та другою статті 34 Закону № 5076-VI визначено, що підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.
      Дисциплінарним проступком адвоката є, зокрема: порушення правил адвокатської етики; невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов`язків; порушення інших обов`язків адвоката, передбачених законом.
      84. Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 5076-VI за результатами розгляду дисциплінарної справи дисциплінарна палата КДКА приймає рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарної справи. Рішення дисциплінарної палати приймається більшістю голосів від її загального складу, крім рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю, яке приймається двома третинами голосів від її загального складу.
      Рішення у дисциплінарній справі має бути вмотивованим. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, його наслідки, особа адвоката та інші обставини.
      85. Виходячи із системного аналізу наведених вище правових норм та недотримання ОСОБА_1 , яка перебуває у статусі адвоката, законодавства, що регулює здійснення адвокатської діяльності, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення КДКА Рівненської області від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6 прийняте з дотриманням пропорційності між обраним видом дисциплінарного стягнення та урахуванням обставин вчиненого позивачкою дисциплінарного проступку, є вмотивованим і правомірним, а тому рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування вказаного рішення КДКА Рівненської області не є обґрунтованими.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      86. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      87. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      88. За правилами частин першої та третьої статті 351 цього ж Кодексупідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      89. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до постановлення незаконних судових рішень, а також ураховуючи те, що виправлення відповідної помилки не потребує з`ясування нових обставин і дослідження нових доказів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних постанови суду апеляційної інстанції повністю, постанови суду першої інстанції в частині визнання протиправним і скасування рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6 та ухвалення нового рішення в цій частині - про відмову в задоволенні позовних вимог.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Рівненської області задовольнити частково.
      2. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року скасувати.
      3. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Рівненської області від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6 - скасувати.
      4. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
      5. В іншій частині постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      В . І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      В . С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 86002019
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      12 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 904/4494/18
      Провадження № 12-110гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Федорченка В. М.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» (далі - ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг») на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16 квітня 2019 року (головуючий Чередко А. Є., судді Коваль Л. А., Пархоменко Н. В.)та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10 січня 2019 року (суддя Первушин Ю. Ю.) у справі № 904/4494/18 за позовом Комунального підприємства «Сансервіс» Криворізької міської ради (далі - КП «Сансервіс») до ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди в сумі 50000,00 грн.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У жовтні 2018 року до Господарського суду Дніпропетровської області звернулося КП «Сансервіс» з позовом до ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг», у якому просило суд:
      - визнати недостовірною й такою, що порочить ділову репутацію КП «Сансервіс», інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» (логотип «1 Первый городской») у межах проектів «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад) та «Тема дня» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», а саме визнати недостовірними такі висловлювання:
      1) «Поліцейські провели обшуки у комунальному центрі для тварин і знайшли там заборонені наркотичні речовини. За словами правоохоронців, ці препарати використовувались для лікування вуличних псів. Проте дозволів на них у працівників притулку чомусь не було»;
      2) «І ось у травні у, так би мовити, цивілізованому притулку, поліцейські проводять обшуки, знаходять наркотичні речовини, на які немає в центрі дозволів»;
      3) «Заборонені наркотичні речовини поліцейські у центрі знайшли 3 травня. Через два тижні у притулку оголошують карантин, буцімто там знайшли сказ»;
      - зобов`язати ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» (логотип «1 Первый городской») спростувати недостовірну інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 про КП «Сансервіс» у межах проектів «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад) та «Тема дня» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», у такий спосіб: зачитати резолютивну частину судового рішення про спростування недостовірної інформації у тих самих проектах -«Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад), «Тема дня» у час виходу цих проектів у телеефір (з урахуванням повторів), з опублікуванням випусків проектів на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідній рубриці «ІНФОРМАЦІЯ_6» - протягом одного місяця з моменту набрання вказаним судовим рішенням законної сили;
      - стягнути з ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» на користь КП «Сансервіс» моральну шкоду за поширення інформації, що не відповідає дійсності й порочить ділову репутацію підприємства, у сумі 50000 грн та судові витрати у справі.
      1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначена інформація є недостовірною, оскільки КП «Сансервіс» у своїй діяльності не використовує наркотичних та інших речовин, які є забороненими для використання при лікуванні тварин або ж потребують окремих дозволів, яких підприємство не отримувало. Повідомлений відповідачем факт про нібито вилучення під час проведення обшуку 3 травня 2018 року на території притулку для тварин наркотичних речовин, на які у підприємства немає дозволів, є недостовірним і неправдивим, та жодним належним доказом не підтверджений. Твердження відповідача про те, що знайдений на території КП «Сансервіс» сказ є буцімто наслідком проведеного обшуку, за доводами позивача, також є недостовірним та безпідставним.
      1.3. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що:
      - поширена відповідачем інформація, яку позивач просив спростувати як недостовірну, має характер оціночних суджень, які згідно зі статтею 30 Закону України «Про інформацію» та статтею 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не підлягають спростуванню та визнанню недостовірними;
      - висловлювання «Через два тижні у притулку оголошують карантин, буцімто там знайшли сказ» є формою вираження особливої думки автора до сказаного та його інтерпретація подій;
      - відеосюжети, поширені у межах проектів «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад), «Тема дня» за ІНФОРМАЦІЯ_1, містять коментар прес-офіцера Національної поліції у Дніпропетровській області, який підтверджує вилучення наркотичних засобів у деяких закладах, що надають ветеринарну допомогу, на який і спиралися кореспонденти відповідача при створенні відео сюжетів, а також на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 8 травня 2018 року, якою у кримінальному провадженні № 12018040000000391 призначено судову експертизу наркотичних засобів;
      - інформація, яка була поширена відповідачем, має великий суспільний інтерес, не була спрямована на підрив репутації позивача та поширена в межах допустимої критики;
      - позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн, а виходячи з обставин справи така компенсація є безпідставною.
      2. Фактичні обставини справи, установлені судами
      2.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 на інформаційно-розважальному ресурсі ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» (логотип «1 Первый городской») у межах проекту «Новини Кривбасу» та «Новини Кривбасу» (сурдопереклад) було трансльовано (опубліковано) в ефірі відеоролик («ІНФОРМАЦІЯ_4») о 17:00, 18:00, 18:19, 19:00, 21:00, 22:00, 23:00 ІНФОРМАЦІЯ_1 та о 05:00, 06:00, 07:00, 08:00, 09:00, 10:00, 11:00, 12:00 ІНФОРМАЦІЯ_7, у якому поширено такі відомості про КП «Сансервіс»:
      - «Поліцейські провели обшуки у комунальному центрі для тварин і знайшли там заборонені наркотичні речовини. За словами правоохоронців, ці препарати використовувались для лікування вуличних псів. Проте дозволів на них у працівників притулку чомусь не було»;
      - «І ось у травні у, так би мовити, цивілізованому притулку поліцейські проводять обшуки, знаходять наркотичні речовини, на які немає в центрі дозволів»;
      - «Заборонені наркотичні речовини поліцейські у центрі знайшли 3 травня. Через два тижні у притулку оголошують карантин, буцімто там знайшли сказ».
      2.2. Цей факт підтверджується наданим відповідачем витягом із журналу обліку передач за ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 48 - 56, т. 1). Крім того, зазначені ІНФОРМАЦІЯ_6 розміщені на офіційному вебсайті Першого міського телеканалу ІНФОРМАЦІЯ_3 в рубриці «ІНФОРМАЦІЯ_6» та поширено за допомогою відеохостингової компанії YouTube (витяги з вебсайту наявні в матеріалах справи) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5.
      2.3. До того ж відеоролик, у якому розміщено наведену вище інформацію, було трансльовано (опубліковано) в ефірі телеканалу «1 Первый городской» ІНФОРМАЦІЯ_1 в межах проекту «Тема дня» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» о 18:19 та 21:30, а також у повторі о 06:30 та 09:30 ІНФОРМАЦІЯ_7, де додатково здійснено поширення того ж самого відеосюжету з проекту «Новини Кривбасу» за ІНФОРМАЦІЯ_1, а також розміщено на офіційному вебсайті Першого міського телеканалу ІНФОРМАЦІЯ_3 в рубриці «ІНФОРМАЦІЯ_6» та поширено за допомогою відеохостингової компанії YouTube (витяги з вебсайту долучено до матеріалів справи) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8.
      2.4. Зазначені ІНФОРМАЦІЯ_6 за авторством відповідача були опубліковані на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_3 за такими посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_9, ІНФОРМАЦІЯ_10, ІНФОРМАЦІЯ_11.
      2.5. Позивач стверджує, що поширена відповідачем вищенаведена інформація не відповідає дійсності, є недостовірною й порочить ділову репутацію підприємства, що й було причиною виникнення цього спору та підставою для звернення з позовом до господарського суду.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 10 січня 2019 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 12 лютого 2019 року) позовні вимоги задовольнив повністю; визнав недостовірною й такою, що порочить ділову репутацію КП «Сансервіс» інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» у межах проектів «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад) та «Тема дня» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», а саме визнав недостовірними такі висловлювання:
      1) «Поліцейські провели обшуки у комунальному центрі для тварин і знайшли там заборонені наркотичні речовини. За словами правоохоронців, ці препарати використовувались для лікування вуличних псів. Проте дозволів на них у працівників притулку чомусь не було»;
      2) «І ось у травні у, так би мовити, цивілізованому притулку, поліцейські проводять обшуки, знаходять наркотичні речовини, на які немає в центрі дозволів»;
      3) «Заборонені наркотичні речовини поліцейські у центрі знайшли 3 травня. Через два тижні у притулку оголошують карантин, буцімто там знайшли сказ»;
      ухвалив спростувати недостовірну інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 про КП «Сансервіс» у межах проектів «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад) та «Тема дня» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», у такий спосіб: зачитати резолютивну частину судового рішення про спростування недостовірної інформації у тих самих проектах - «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад), «Тема дня» у час виходу цих проектів у телеефір (з урахуванням повторів), з опублікуванням випусків проектів на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідній рубриці «ІНФОРМАЦІЯ_6» - протягом одного місяця з моменту набрання вказаним судовим рішенням законної сили; стягнув з ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» на користь КП «Сансервіс» моральну шкоду за поширення інформації, що не відповідає дійсності й порочить ділову репутацію підприємства, у сумі 50000,00 грн; стягнув з ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» на користь КП «Сансервіс» судовий збір у сумі 8482,36 грн.
      3.2. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 16 квітня 2019 року скасував рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10 січня 2019 року в частині стягнення з ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» на користь КП «Сансервіс» моральної шкоди в сумі 50000,00 грн та розподілу судових витрат, ухвалив у цій частині нове рішення, яким стягнув з ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» на користь КП «Сансервіс» моральну шкоду в сумі 20000,00 грн та судовий збір у сумі 3524,00 грн; у задоволенні решти позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовив.
      3.3. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання поширеної відповідачем інформації недостовірною та її спростування, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується розповсюдження відповідачем недостовірної інформації щодо діяльності позивача, що є підставою для задоволення відповідних позовних вимог останнього. Однак здійснюючи перегляд справи в порядку глави 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), апеляційний господарський суд зазначив про безпідставність повного задоволення вимог у частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн та з огляду на встановлені обставини справи, норми чинного законодавства України, а також виходячи з вимог розумності та справедливості дійшов висновку, що у цьому випадку адекватним розміром моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є 20000,00 грн.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. Не погодившись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16 квітня 2019 року та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10 січня 2019 року, ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» звернулось із касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати зазначенні судові рішення повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові.
      4.2. На обґрунтування касаційної скарги ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» зазначило про те, що:
      - поширена відповідачем інформація, яку позивач просив спростувати як недостовірну, має характер оціночних суджень, які згідно зі статтею 30 Закону України «Про інформацію» та статтею 277 ЦК України не підлягають спростуванню та визнанню недостовірними;
      - висловлювання «Через два тижні у притулку оголошують карантин, буцімто там знайшли сказ» є формою вираження особливої думки автора до сказаного та його інтерпретація подій;
      - відеосюжет, поширений у межах проектів «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад), «Тема дня» за ІНФОРМАЦІЯ_1 містить коментар прес-офіцера Національної поліції у Дніпропетровській області, який підтверджує вилучення наркотичних засобів у деяких закладах, що надають ветеринарну допомогу, на який і спиралися кореспонденти відповідача при створенні відеосюжетів, а також на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 8 травня 2018 року, якою у кримінальному провадженні № 12018040000000391 призначено судову експертизу наркотичних засобів;
      - інформація, яка була поширена відповідачем, має великий суспільний інтерес, не була спрямована на підрив репутації позивача та поширена в межах допустимої критики;
      - позивачем не було надано жодного доказу, що підтверджував би відмову замовників від послуг, які надає підприємство позивача внаслідок поширення спірної інформації, а також доказів формування негативного ставлення громадськості до підприємства, у зв`язку із чим стягнення моральної шкоди є безпідставним;
      - оскільки на момент поширення інформації, що стосувалася КП «Сансервіс» , на вебсайті «ІНФОРМАЦІЯ_3» реєстратором доменного імені сайту був ОСОБА_1, а на момент подання позову ОСОБА_2 , саме указані фізичні особи були власниками цього сайту та самостійно визначали способи його використання й інформацію, що на ньому розміщувалась, у зв`язку із чим ці особи мають бути залучені до участі у справі як співвідповідачі, а спір повинен вирішуватись за правилами, визначеними Цивільним процесуальним кодексом України.
      5. Доводи інших учасників справи
      5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує викладені в ній доводи та просить касаційну скаргу ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      6.1. Оскільки ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      Щодо юрисдикції спору
      6.2. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      6.3. Згідно зі статтею 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою.
      6.4. Статтею 45 ГПК України визначено, що сторонами в судовому процесі -позивачами і відповідачами -можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
      6.5. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
      6.6. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу.
      6.7. Відповідно до частини одинадцятої статті 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники вебсайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника вебсайту, передбачену пунктом «в» цієї частини.
      6.8. Матеріали справи свідчать і попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідно до інформаційного наповнення вебсайту «ІНФОРМАЦІЯ_3» він позиціонує себе як сайт ТОВ «Первый городской». На цьому вебсайті у розділі «Информация о собственниках» розміщена інформація про структуру власників саме щодо ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг». Крім того, у розділі «Контакты» зазначено адресу: м. Кривий Ріг, пр?т Миру, 44-А, тобто таку ж, як і в ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг».
      6.9. З огляду на викладене вище, а також ураховуючи, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідач не спростував, що особи, які на момент оприлюднення спірної інформації та на момент звернення до суду з цим позовом були реєстрантами доменного імені «ІНФОРМАЦІЯ_3», не перебували з ним у трудових відносинах, як і не оспорював авторства спірних відеосюжетів, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки попередніх судових інстанцій про те, що саме відповідач є фактичним власником та наповнювачем вебсайту «ІНФОРМАЦІЯ_3», а також автором та розповсюджувачем у телеефірі телеканалу ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» у межах проектів «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад) та «Тема дня» спірного сюжету у випуску від ІНФОРМАЦІЯ_1.
      6.10. Отже, зважаючи на предмет цього спору та його суб`єктний склад, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку, що його вирішення належить до юрисдикції господарського суду.
      Щодо суті спору
      6.11. Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
      6.12. Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
      6.13. Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
      6.14. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь?які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
      6.15. Відповідно до статті 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
      6.16. Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
      6.17. Відповідно до статті 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» телерадіоорганізація, зокрема, зобов`язана: а) дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії; в) поширювати об`єктивну інформацію.
      6.18. Згідно зі статтею 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Телерадіоорганізація зобов`язана розглянути заяву у семиденний термін з дня її надходження, якщо інше не передбачено законодавством України. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов`язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагмента програми чи передачі або надати копію запису фрагмента з відповідною оплатою. Якщо в телерадіоорганізації відсутні достатні докази того, що поширені нею відомості відповідають дійсності, вона зобов`язана терміново їх спростувати. Спростування повинно бути поширено тією ж телерадіоорганізацією і в такій же програмі чи передачі, що й відомості, які не відповідають дійсності, або в інший час за домовленістю з особою, права якої були порушені. У спростуванні має бути зазначено, які відомості не відповідають дійсності, коли і в якій програмі чи передачі вони були поширені телерадіоорганізацією. Якщо громадянин чи юридична особа надали текст спростування, то він підлягає поширенню за умови його відповідності вимогам цього Закону. Скорочення чи інші зміни в тексті спростування, поданого заявником, без його згоди не допускаються. Про передбачуваний термін поширення та зміст тексту спростування телерадіоорганізація зобов`язана повідомити заявника. У разі відмови телерадіоорганізації від спростування вона зобов`язана терміново повідомити про це заявника.
      6.19. 3 травня 2018 року на території КП «Сансервіс», а саме притулку для тварин, працівниками слідчого управління ГУНП у Дніпропетровській області проведено обшук приміщень притулку за адресою: вул. Привітна, 56, у м. Кривий Ріг. Згідно з протоколом обшуку від 3 травня 2018 року з території підприємства вилучено два шприци з рідиною прозорого та світло-коричневого кольору. Вказані шприци були упаковані в герметичні поліетиленові пакети для направлення на проведення відповідних експертиз.
      6.20. Згідно з протоколом обшуку вказані шприци знаходились у холодильній камері без маркування, отже, під час обшуку та вилучення вказаних об`єктів працівники правоохоронних органів не знали і не могли знати, яка саме рідина наповнена у шприци. Будь-які висновки про характер вилученої речовини та будь-які назви вилучених препаратів, що могли б указувати на наркотичний або заборонений характер їх використання, у протоколі обшуку відсутні (а. с. 111, 112, т. 1). Жодних інших речей або документів на території притулку для тварин КП «Сансервіс» не вилучалося.
      6.21. КП «Сансервіс» листом від 4 червня 2018 року за вих. № 748 зверталося до ГУНП у Дніпропетровській області із запитом про те, чи зверталися працівники ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» до ГУНП у Дніпропетровській області за офіційним коментарем проведеного обшуку, чи надавалися такі коментарі співробітниками поліції та чи проведено експертизу вилученої речовини і які її результати (а.с. 105, т. 1).
      6.22. У відповідь позивач отримав лист від 20 червня 2018 року вих. № 54зі/44?2018, у якому зазначено, що будь-які офіційні коментарі стосовно проведеного обшуку ГУНП в Дніпропетровській області представникам ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» не надавалися (а.с.106, т. 1).
      6.23. З аналогічним інформаційним запитом від 5 липня 2018 року за вих. № 939 КП «Сансервіс» звернулося і до слідчого управління ГУНП у Дніпропетровській області, у відповідь на який позивач отримав лист від 17 липня 2018 року за вих. № 2/7531, де зазначено, що до слідчого управління ГУНП у Дніпропетровській області представники телеканалу з питанням отримання коментаря стосовно проведеного 3 травня 2018 року обшуку не зверталися та будь-яка інформація про вилучені речовини в ході обшуку за вказаною адресою останнім не надавалась (а.с.107, т. 1).
      6.24. Таким чином, як правильно зазначено попередніми судовими інстанціями, поширена відповідачем інформація про те, що:
      1) «Поліцейські провели обшуки у комунальному центрі для тварин і знайшли там заборонені наркотичні речовини. За словами правоохоронців, ці препарати використовувались для лікування вуличних псів. Проте дозволів на них у працівників притулку чомусь не було»;
      2) «І ось у травні у, так би мовити, цивілізованому притулку поліцейські проводять обшуки, знаходять наркотичні речовини, на які немає в центрі дозволів»;
      3) «Заборонені наркотичні речовини поліцейські у центрі знайшли 3 травня. Через два тижні у притулку оголошують карантин, буцімто там знайшли сказ», -не відповідає дійсності, оскільки матеріалами справи не підтверджується, що представники поліції надавали офіційні коментарі представникам відповідача щодо проведеного на підприємстві позивача обшуку, а встановлення фармакологічного складу речовин, що були вилучені під час обшуку, належить до виключної компетенції експертних установ, натомість на момент їх вилучення і виходу оспорюваного сюжету в телеефір експертиза речовин не проводилась, її результати не могли бути встановлені й відомі ані працівникам правоохоронних органів, ані відповідачу.
      6.25. Докази того, що вилучені під час обшуку на підприємстві позивача речовини є наркотичними та використовувалися без дозволів для лікування тварин, не були надані відповідачем і під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
      6.26. Доводи відповідача про те, що зазначена вище інформація, яку просить спростувати позивач, має характер оціночних суджень, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними, оскільки ця інформація стосується конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подається як установлений факт, тобто обставина виявлення під час обшуку та використання підприємством заборонених наркотичних речовин, на які відсутні дозволи, а також факт уведення карантинних обмежень буцімто через проведений обшук повідомляється чітко, точно та є констатацією факту з боку кореспондентів телеканалу.
      6.27.Безпідставними є також і доводи відповідача стосовно того, що про оціночний характер інформації свідчить використання слова «буцімто», оскільки воно стосується лише інформації про оголошення карантину та використане у взаємозв`язку з попереднім твердженням про те, що заборонені наркотичні речовини поліцейські у центрі знайшли 3 травня, тобто невід`ємно з ним пов`язане.
      6.28. Доводи відповідача про те, що спірна інформація грунтується на коментарі прес-офіцера Національної поліції у Дніпропетровській області, а також на ухвалі слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 8 травня 2018 року, Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки по-перше, указаний коментар прес-офіцера Національної поліції у Дніпропетровській області має загальний характер та не стосується безпосередньо проведеного обшуку на території позивача та знайдених під час нього речовин; по-друге процесуальний документ, на який посилається відповідач, був постановлений у ході кримінального провадження, і в ньому наводиться зміст клопотання слідчого, мотиви слідчого, якими він обґрунтовує своє клопотання про необхідність проведення судової експертизи. Проте ухвала, винесена слідчим суддею за наслідком задоволення цього клопотання, сама по собі не може підтверджувати спірну інформацію.
      6.29.Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним посилання відповідача на норму частини шостої статті 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціального захисту журналістів» як на підставу для відмови в позові, оскільки в попередніх судових інстанціях відповідач не довів здійснення ним заходів, які були б спрямовані на перевірку спірної інформації, натомість наведені вище обставини справи свідчать про те, що з питанням отримання коментаря та відповідного офіційного підтвердження інформації стосовно проведеного 3 травня 2018 року обшуку у КП «Сансервіс» відповідач не звертався.
      6.30. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що, аналізуючи доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, можна дійти висновку про те, що вони не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки не містять посилання на порушення судом норм матеріального і процесуального права, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками законодавчих норм та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується Велика Палата Верховного Суду.
      6.31. Відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
      6.32. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
      6.33. З огляду на наведені вище норми права та встановлений попередніми судовими інстанціями склад правопорушення в діях відповідача, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки попередніх судових інстанцій про необхідність спростування такої недостовірної інформації:
      1) «Поліцейські провели обшуки у комунальному центрі для тварин і знайшли там заборонені наркотичні речовини. За словами правоохоронців, ці препарати використовувались для лікування вуличних псів. Проте дозволів на них у працівників притулку чомусь не було»;
      2) «І ось у травні у, так-би мовити, цивілізованому притулку поліцейські проводять обшуки, знаходять наркотичні речовини, на які немає в центрі дозволів»;
      3) «Заборонені наркотичні речовини поліцейські у центрі знайшли 3 травня. Через два тижні у притулку оголошують карантин, буцімто там знайшли сказ».
      6.34. Згідно із частинами першою - третьою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
      6.35. Попередніми судовими інстанціями правильно зазначено, що позиціонування КП «Сансервіс» як підприємства, що використовує при лікуванні тварин заборонені наркотичні речовини (про що йдеться у відеосюжеті) вкрай негативно впливає на ділову репутацію позивача та може стати причиною для відмови замовників послуг з відлову співпрацювати з підприємством, висвітлює діяльність підприємства як незаконну та антисоціальну, аморальну, таку, що порушує чинне законодавство у сфері запобігання жорстокому поводженню з тваринами та обігу наркотичних препаратів і прекурсорів.
      6.36. Згідно зі статтею 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
      6.37. Поширена відповідачем інформація порушує особисті немайнові права підприємства позивача, зокрема право на ділову репутацію та її недоторканність. Подібними висловлюваннями та неперевіреними даними відповідач фактично висвітлює як незаконну діяльність підприємства та формує відповідну негативну думку у представників громади, органу місцевого самоврядування, зоозахисних організацій, що є неприпустимим.
      6.38. Також поширена інформація підриває авторитет підприємства позивача у місті й області та позиціонує підприємство як таке, що жорстоко поводиться з безпритульними тваринами та порушує правила використання наркотичних препаратів у ветеринарній медицині.
      6.39. Суди попередніх інстанцій також врахували, що спірна ситуація виникла не вперше, з боку відповідача наявна тенденція щодо порушення особистих немайнових прав КП «Сансервіс». Так, у 2017 році Господарським судом Дніпропетровської області було розглянуто справу № 904/8376/17 за позовом КП «Сансервіс» до ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» та позовні вимоги щодо спростування недостовірної інформації було задоволено - визнано інформацію недостовірною та зобов`язано телеканал її спростувати.
      6.40. Після набрання рішенням законної сили КП «Сансервіс» звернулося до телеканалу з вимогою від 20 лютого 18 року № 228 про добровільне виконання судового рішення, однак рішення суду відповідач виконав лише після звернення підприємства до державної виконавчої служби, у примусовому порядку (а.с.156 - 158, т. 1).
      6.41.Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких підприємство чи організація може вважати, що їй заподіяно моральної шкоди.
      6.42. Розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
      6.43. Виходячи з наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства України, підтвердження матеріалами справи поширення відповідачем недостовірної інформації щодо діяльності позивача, яка стосується вчинення посадовими особами позивача незаконних дій, тобто наявності факту порушення відповідачем особистих немайнових прав позивача, наслідком чого є відшкодування моральної шкоди, завданої у вигляді приниження ділової репутації позивача, а також виходячи з вимог розумності та справедливості Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку відносно розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 20000,00 грн.
      6.44. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не було надано жодного доказу, який би підтверджував відмову замовників від послуг, що надає підприємство позивача, внаслідок поширення спірної інформації, оскільки предметом спору в цій справі, зокрема, є не стягнення реальних збитків або упущеної вигоди, а стягнення саме моральної шкоди, яка полягає у порушенні особистого немайнового права.
      6.45. Таким чином, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права на підставі встановлених ним фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про її необґрунтованість, а звідси йпро відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
      6.46. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
      6.47. Частиною першою статті 309 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      6.48. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» - без задоволення.
      Щодо судових витрат
      6.49. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на скаржника.
      6.50. Щодо клопотання позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу на представництво інтересів КП «Сансервіс» у суді касаційної інстанції Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      6.51. Частинами першою та другою статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
      6.52. З огляду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, Велика Палата Верховного Суду відмовляє у відшкодуванні таких судових витрат.
      Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший міський телеканал. Кривий Ріг»залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16 квітня 2019 року у справі № 904/4494/18 - без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді: Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      О. С. Ткачук
      О. Р. Кібенко
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86035198
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 761/24489/17
      Провадження № 14-362цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Концерн «Військторгсервіс»,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Концерну «Військторгсервіс»
      на постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року у складі колегії суддів Желепи О. В., Рубан С. М., Іванченка М. М.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заборгованості із заробітної плати, надбавки до посадового окладу, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та інфляційних втрат, і
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив стягнути з Концерну «Військторгсервіс» на свою користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 399 380,63 грн за період з 01 лютого 2012 року по 31 жовтня 2017 року, надбавку до посадового окладу за вислугу років у розмірі 15 968,27 грн, інфляційні втрати у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати у розмірі 32 742,82 грн, компенсацію за невикористані відпустки за 2011 та 2012 роки у розмірі 12 357,84 грн, а всього - 460 449,59 грн.
      На обґрунтування вказаних вимог зазначив, що 06 березня 2012 року його достроково з ініціативи Концерну «Військторгсервіс» звільнено з роботи з посади генерального директора цього концерну за пунктом 8 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме з підстав, передбачених контрактом.
      Посилаючись на положення статей 83, 95, 117 КЗпП України, статті 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР)та статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», вважав порушеним своє право на отримання заробітної плати у встановлені законом строки, на компенсацію збитків за час невиплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, а також компенсації за затримку виплати заробітної плати та за невикористані щорічні відпустки.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Справа розглядалася судами неодноразово.
      Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Концерн «Військторгсервіс» не має будь-якої заборгованості перед ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою бухгалтерії концерну від 24 жовтня 2017 року № 05/2204, згідно з якою заборгованість відповідача з виплати заробітної плати перед позивачем за період лютий - березень 2012 року відсутня.
      Останньою постановою Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково: стягнуто з Концерну «Військторгсервіс» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 24 540,63 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50 000,00 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судового збору.
      Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач ні під час звільнення, ні на вимогу позивача в липні 2013 року не виплатив нарахованих йому при звільненні та належних до виплати сум у розмірі 24 540,63 грн. Указана сума вирахувана на підставі довідки Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) з приводу нарахованих та виплачених позивачу сум. При цьому апеляційний суд зробив висновок про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що відповідає правилам статті 117 КЗпП України, який з урахуванням принципу співмірності становить 50 000,00 грн.
      Відмовляючи в іншій частині вимог, суд керувався тим, що в матеріалах справи відсутні докази, у якому розмірі позивачу виплачувались надбавки в 2017 році і чи вони виплачувались узагалі, якими локальними актами такі надбавки встановлювались та в якому розмірі. Надбавки, про які позивач заявляв у позові, входять до структури заробітної плати позивача і в суду немає підстав вважати, що вони не були нараховані. Позовні вимоги про стягнення коштів за невикористану відпустку суд також вважав безпідставними, оскільки відповідно до тієї ж довідки ДФС, позивачу окремо було нараховано та виплачено 12 774,22 грн, що може бути компенсацією за невикористані відпустки.
      Вимоги в частині індексації заробітної плати в розмірі, визначеному позивачем, задоволенню не підлягають, оскільки позивач зробив розрахунок з надуманого ним розміру заробітної плати, який первинними бухгалтерськими документами не встановлений. Відповідно до статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законом порядку, за яким індексація заробітної плати здійснюється роботодавцем на час проведення її виплати. У разі недотримання відповідачем законодавства щодо проведення індексації заробітної плати та в разі порушення строків її виплати позивач матиме право повторно звернутись до суду в цій частині позовних вимог.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      У квітні 2019 року Концерн «Військторгсервіс» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати повинні були розглядатися Господарським судом міста Києва, у якому відкрито провадження у справі про банкрутство Концерну «Військторгсервіс», оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року частково та змінити її резолютивну частину, а справу не передавати на новий розгляд.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 03 липня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права лише в межах касаційної скарги Концерну «Військторгсервіс»
      Суди установили, що ОСОБА_1 відповідно до наказу міністра оборони України від 28 липня 2005 року № 449 та трудового контракту від 28 липня 2005 року № 449 працював у державному господарському об`єднанні - Концерні «Військторгсервіс» на посаді генерального директора.
      Згідно з наказом міністра оборони України від 06 березня 2012 року № 124 (зі змінами, внесеними відповідно до наказу міністра оборони України від 06 березня 2012 року № 137) ОСОБА_1 звільнений з роботи за пунктом 8 статті 36 КЗпП України (підстави, передбачені контрактом).
      На підтвердження того, що заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась, надано письмову інформацію Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 18 грудня 2017 року за № 10/26/58-13-01-10, згідно з якою за січень - березень 2012 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 41 113,19 грн, однак фактично виплачено за указані три місяці заробітну плату у розмірі 16 572,56 грн та утримано податок у розмірі 6 268,47 грн (т. 1, а. с. 181).
      Указана інформація Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві додатково підтверджена податковою інспекцією на запит суду (т. 1, а. с. 187).
      ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2012 року по день звільнення - 06 березня 2012 року Концерном «Військторгсервіс» нараховувалась заробітна плата, однак у повному розмірі виплачена не була, незважаючи на те, що позивач у 2013 році звертався із заявою про виплату йому заборгованості із заробітної плати при звільненні, що підтверджується його письмовим зверненням до Концерну «Військторгсервіс» від 04 липня 2013 року (т. 1, а. с. 50).
      Указане звернення ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» залишене без задоволення.
      У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цивільним позовом до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заборгованості із заробітної плати, надбавки до посадового окладу, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та інфляційних втрат.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи у суді першої інстанції) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      У статті 19 ЦПК України (у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
      При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції), якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      При цьому суди повинні враховувати також принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
      Помилковим є твердження у касаційній скарзі, що позовні вимоги у цій справі про стягнення заробітної плати повинні були розглядатися господарським судом, у якому відкрито провадження у справі про банкрутство відповідача.
      19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) викладено в новій редакції.
      У пункті 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
      Установлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 березня 2017 року порушено провадження у справі № 910/23971/16 про банкрутство Концерну «Військторгсервіс» (http:/reyestr.court.gov.ua/Review/65535654).
      Статтею 28 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що в разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов`язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану в період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону № 2343-XII.
      Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
      Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб`єктного складу сторін.
      Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев`ята статті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, установлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.
      У ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів з вимогами до боржників у такій справі.
      Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що за наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільна справа за позовом до такого відповідача не може бути порушена. Такі спори повинні вирішуватися за правилами господарського судочинства.
      Проте згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 17 квітня 2018 року у справі № 910/23971/16 задоволено заяву боржника про затвердження мирової угоди у цій справі від 27 березня 2018 року; затверджено мирову угоду від 06 березня 2018 року, укладену між кредиторами та боржником у справі № 910/23971/16 про банкрутство Концерну «Військторгсервіс». Пунктом 4 цієї ухвали закрито провадження у справі № 910/23971/16 (т. 2, а. с. 160 - 166).
      Тобто на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду відсутня порушена господарським судом справа про банкрутство відповідача.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що закриття провадження у цивільному судочинстві поставить під загрозу сутність гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки судами цивільної юрисдикції уже розглянуто справу по суті, а розгляд спору у порядку господарського судочинства у справі про банкрутство унеможливлене тим, що такого провадження уже не існує.
      У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані сторони повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
      У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
      Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
      Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
      У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. Зокрема, у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. При цьому ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38-40 рішення). У рішенні від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26 рішення). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122-125 рішення). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18?24 рішення).
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства, а тому суд апеляційної інстанції правомірно вирішив у порядку цивільного судочинства справу, оскільки втрачена можливість розгляду справи в господарському суді, який закрив справу про банкрутство відповідача.
      Щодо розгляду справи по суті, то слід вказати таке.
      Статтею 43 Конституції України гарантовано право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
      Це право кореспондується з вимогами статті 233 КЗпП України та статті 21 Закону № 108/95-ВР.
      Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сумм, належних працінвикові при звільненні, власник або уповнвоажений ним орган в усякому випадку повинен у зазанчений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
      Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
      При наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
      Враховуючи, що відповідач згідно вимог статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) не надав доказів про належну виплату позивачу при його звільненні нарахованої заробітної плати, а в матеріалах справи наявна інформація Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про нараховану та фактично виплачену заробітну плату ОСОБА_1 , то апеляційний суд правильно обґрунтував висновок про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати в сумі 24 540,63 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 50 000,00 грн.
      Пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України його необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      У такому разі розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
      Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Концерну «Військторгсервіс» залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців В. В. Пророк
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86036696