Постанова ВП-ВС щодо відсутності підстав для стягнення виконавчого збору при поверненні без виконання виконавчого документу та стягенні його виключно пропорційно стягнутої суми навіть за новим законом

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 2540/3203/18

Провадження № 11-445апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року (судді Бужак Н. П., Костюк Л. О., Мельничук В. П.) у справі № 2540/3203/18 за позовом ОСОБА_1 до Сновського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - відділ ДВС, ГТУЮ відповідно), ГТУЮ, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Універсал банк» (далі - АТ «Універсал банк»), про визнання дій неправомірними і скасування постанови та

ВСТАНОВИЛА :

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу ДВС, ГТУЮ, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу ДВС Гордійко А. В. щодо винесення постанови від 03 серпня 2018 року у виконавчому провадженні № 55674195 про стягнення виконавчого збору у розмірі 69 тис. 159 грн 94 коп. (далі - спірна постанова);

- визнати протиправною та скасувати спірну постанову.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що державний виконавець не вчиняв дії з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 750/6564/14 2/750/2166/14, виданим 09 липня 2015 року Деснянським районним судом м. Чернігова, а тому у нього не було підстав для стягнення з боржника виконавчого збору, визначеного у спірній постанові.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 08 жовтня 2018 року позов задовольнив повністю.

4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що станом на дату винесення спірної постанови у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, тому така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1404-VIII). Крім цього, суд зазначив, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Суд першої інстанції вказав, що такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц.

5. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що частини перша та друга статті 27 Закону № 1404-VIII установлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. При цьому частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені частинами першою та другою статті 27 цього Закону, застосовуватися не можуть. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. При цьому норми статті 27 Закону № 1404-VIII містять вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, зокрема визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Суд апеляційної інстанції вказав, що такі висновки відповідають правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог

7. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що до спірних правовідносин слід застосовувати частину другу статті 27 Закону № 1404-VIII. На думку скаржника, для стягнення виконавчого збору необхідна наявність двох умов, а саме: вчинення державним виконавцем дій, направлених на примусове виконання рішення, та фактичне стягнення заборгованості. Позивач також указав, що частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII не встановлює обов`язку для боржника сплатити виконавчий збір, а регулює порядок вчинення виконавчих дій виконавцем, а відтак суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив норми Закону № 1404-VIII.

8. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позиція інших учасників справи

9. У відзиві на касаційну скаргу відділ ДВС зазначив, що касаційна скарга позивача є необґрунтованою й такою, що не підлягає задоволенню, оскільки суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови правильно застосував норми матеріального права. На думку відповідача, частини перша та друга статті 27 Закону № 1404-VIII встановлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Разом із тим частина п`ята цієї статті передбачає винятковий перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується. При цьому частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені частинами першою та другою статті 27 цього Закону, застосовуватися не можуть. Така правова позиція відображена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 квітня та 30 травня 2018 року у справах № 825/739/17, 808/3791/16 відповідно та правильно врахована судом апеляційної інстанції.

10. На час розгляду справи інший відповідач і третя особа відзивів на касаційну скаргу не надіслали.

Рух касаційної скарги

11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15 січня 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 26 квітня 2019 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

12. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послався на те, що при вивченні судової практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах було виявлено їх різне застосування й тлумачення судами касаційної інстанції різної юрисдикції.

13. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16 дійшов висновку про те, що частини перша та друга статті 27 Закону № 1404-VIII установлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені частинами першою та другою статті 27 цього Закону, застосовуватися не можуть. До того ж суд касаційної інстанції в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16 зауважив, що стягувач звернувся із заявою про повернення виконавчого документа відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, у зв`язку із чим настають наслідки, які передбачені частиною третьою статті 40 цього Закону, - якщо виконавчий збір не стягнуто, то державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому норми статті 27 Закону № 1404-VIII містять вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, зокрема визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

14. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13 дійшов висновку, що відповідно до статті 27 Закону № 1404-VIII та розділу ІV Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція), виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження відповідно до статті 39 Закону № 1404-VIII у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута боржнику. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що підставою для стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного стягнення з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум, а також визнав помилковими доводи скаржника про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того, чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби.

15. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції частин першої та другої статті 27, частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII, дійшов висновку, що законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми. При стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

16. Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц дійшов таких самих висновків щодо застосування частини другої статті 27, частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII, що й Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13.

17. З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що виключну правову проблему становить питання щодо застосування частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII.

18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на підставі пункту 1 частини першої статті 345 КАС України, а саме з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

19. На виконанні у відділі ДВС у виконавчому провадженні № 55674195 перебував виконавчий лист № 750/6564/14 2/750/2166/14, виданий 09 липня 2015 року Деснянським районним судом м. Чернігова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал банк» заборгованості за генеральним договором про надання кредитних послуг ВL 2913 та додатковою угодою від 26 червня 2008 року ВL 2913/5465/К-1 у розмірі 691 тис. 599 грн 39 коп.

20. 06 серпня 2018 року головний державний виконавець відділу ДВС Гордійко А. В., керуючись пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, у виконавчому провадженні № 55674195 виніс постанову про повернення виконавчого листа стягувачу - АТ «Універсал банк» на підставі його заяви від 03 серпня 2018 року щодо повернення виконавчого листа без подальшого виконання.

21. Крім того, 03 серпня 2018 року головний державний виконавець відділу ДВС Гордійко А. В. на підставі статей 3, 27, 40 Закону № 1404-VIII у виконавчому провадженні № 55674195 виніс постанову про стягнення виконавчого збору з боржника - ОСОБА_1 у розмірі 69 тис.159 грн 94 коп.

22. Вважаючи дії державного виконавця неправомірними та прийняту ним постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

23. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. У силу статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII).

25. Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

26. Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

27. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

28. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

29. Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

30. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

31. Згідно ізчастиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

32. Також частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

33. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

34. За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

35. За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

36. Спір у цій справі виник у зв`язку з невизначеністю правового режиму застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

37. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені частинами першою та другою статті 27 зазначеного Закону, застосовуватися до спірних правовідносин не можуть. Примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. При цьому норми статті 27 Закону № 1404-VIII містять вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, зокрема визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

38. Велика Палата Верховного Суду вважає цей висновок суду апеляційної інстанції помилковим з огляду на такі міркування.

39. Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

40. Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

41. Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.

42. Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.

43. Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

44. При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

45. Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

46. Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

47. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

48. Крім того, відповідно до статті 13 Закону № 1403-VIII заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.

Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.

49. Перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою стимулювання зростання рівня реального виконання судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015.

50. Кабінет Міністрів України постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.

51. Відповідно до пункту 2 Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону № 1403-VIII, виплачується винагорода у такому розмірі:

- 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;

- 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

52. Згідно з положеннями пункту 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

53. Відповідно до пункту 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв.

54. Аналіз наведених вище норм Порядку свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

55. Матеріалами справи встановлено, що 30 січня 2018 року приватний виконавець виконавчого органу Чернігівської області Приходько Ю. М. відкрив виконавче провадження № 55674195 з примусового виконання виконавчого листа № 750/6554/14 2/750/2166/14, виданого 09 липня 2015 року Деснянським районним судом м. Чернігова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ«Універсал банк» заборгованості за генеральним договором про надання кредитних послуг ВL 2913 та додатковою угодою від 26 червня 2008 року ВL 2913/5465/К-1 у розмірі 691 тис. 599 грн 39 коп.

56. 01 червня 2018 року приватний виконавець виконавчого органу Чернігівської області Приходько Ю. М. виніс постанову про передачу виконавчого провадження № 55674195 до відділу ДВС у строк до 04 червня 2018 року на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2018 року у справі № 750/1590/18.

57. З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 08 травня 2018 року, визнано неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. щодо непередачі виконавчого провадження № 55674195 на виконання відділу ДВС, державним виконавцем якого 20 червня 2017 року відкрито перше виконавче провадження № 54170743, і зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. передати виконавче провадження № 55674195 на виконання відділу ДВС.

58. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 13 лютого 2019 року у справі № 750/1590/18 (провадження № 61-37645св18) скасував ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 08 травня 2018 року та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. (правові висновки касаційного суду узгоджені з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17(провадження № 12-197гс18)).

59. Як установив суд першої інстанції у цій справі, з матеріалів виконавчого провадження № 55674195 убачається, що державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 750/6564/14 2/750/2166/14, виданим 09 липня 2015 року Деснянським районним судом м. Чернігова, а також державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі.

60. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII.

61. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає вмотивованими висновки суду першої інстанції про те, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

62. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

63. За правилами частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

64. Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року скасувати.

3. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2018 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов Л. І. Рогач

М. І. Гриців О. М. Ситнік

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська

В. С. Князєв

Джерело: ЄДРСР 88601610

[ANTIRAID]

Велика палата зробивши аналіз отримання виконавцем винагороди від стягнутого відповідно до Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця зробила висновок, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Звичайно виконавці можуть заперечувати, що це застосовується виключно до старих виконавчих проваджень, однак з огляду на практику Великої палати з цим погодитись не можна. Велика палата неодноразово в своїх геніальних рішеннях зазначала, що розглядає в касаційному порядку справу відповідно до законодавства чинного на момент її розгляду в суді касаційної інстанції.

От і маємо реальний результат розгляду спорів в Україні. Доки спір буде розглянутий не те що практика зміниться, а законодавство може декілька разів змінитись. Це приклад до чого призводить намагання деяких суддів ствердитись за рахунок всіх громадян України.

[ais]

13 часов назад, ANTIRAID сказал:

(тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII)

т.е. все приведенные правовые позиции относятся к старой редакции закона, а не к настоящей. И такие решения уже были и до этого решения. Ссылаться сегодня на это решение БП-ВС в оспаривание "свежей" постанови виконавця про стягнення ВЗ, полагаю, нельзя, без перспективно. Прошу поправить, если ошибаюсь.

[Bolt]

6 часов назад, ais сказал:

т.е. все приведенные правовые позиции относятся к старой редакции закона, а не к настоящей. И такие решения уже были и до этого решения. Ссылаться сегодня на это решение БП-ВС в оспаривание "свежей" постанови виконавця про стягнення ВЗ, полагаю, нельзя, без перспективно. Прошу поправить, если ошибаюсь.

Да, коллега, Вы ошибаетесь...

Во-первых, не существует никаких старых и новых редакций закона... Так как это совершенно два разных закона... Первый закон № 606-XIV от 21 апреля 1999 года не действующий сейчас, а второй закон № 1404-VIII от 02 июня 2016 года именно действующий сейчас...

И во вторых, именно о втором законе и идёт речь, как Вы сами заметили скопировав цитату из постановы ВС...

Ну и в третьих, именно в 2018 году действовал уже новый закон, так как речь идёт об исполнительном производстве № 55674195, которое было открыто 30 января 2018 года...

[Bolt]

Вот разъяснения по этому поводу с сайта Судебной власти...

 

Зверніть увагу: ВП ВС змінила судову практику у справах щодо стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні

10 квітня 2020, 18:54

Велика Палата Верховного Суду (далі – ВП ВС) при розгляді справи №2540/3203/18 дійшла висновку, що обов’язковими умовами для стягнення виконавчого збору є вчинення державним виконавцем дій, направлених на примусове виконання рішення суду, та фактичне стягнення суми боргу.

Неоднакове застосування норм частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404-VIII) щодо стягнення виконавчого збору у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі письмової заяви про таке повернення призвело до суперечливої судової практики касаційних судів різних юрисдикцій у складі Верховного Суду.

Зокрема, судова практика Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі – КАС ВС), (постанова від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16), склалася таким чином, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а звернення стягувача із заявою про повернення виконавчого документа не звільняє боржника від обов’язку сплати виконавчого збору.

Проте, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (постанова від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц) та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (постанова від 15 лютого 2018 року у справі №910/1587/13) вирішили, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.

Таким чином, при касаційному перегляді справи №2540/3203/18 у КАС ВС виникла необхідність передати її на розгляд ВП ВС, адже існує виключна правова проблема із неоднаковим застосуванням норм Закону № 1404-VIII і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як випливає із фабули справи, суть спору полягає у невизначеності правового режиму застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави подання ним письмової заяви про повернення виконавчого документа.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у разі стягнення виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Тому стягнення виконавчого збору можливе лише у разі фактичного виконання виконавчого документа.

У свою чергу суд апеляційної інстанції скасував це рішення з тих підстав, що стаття 27 Закону № 1404-VIII установлює загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем, а частина третя статті 40 цього Закону є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила застосовуватися не можуть. Тобто, вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, визначений статтею 27 Закону № 1404-VIII, не застосовується до цих правовідносин. Крім того, примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

ВП ВС вважає вмотивованими висновки суду першої інстанції з огляду на те, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. У постанові від 11 березня 2020 року наголошується, що виконавчий збір за своїм змістом є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Повний текст постанови ВП ВС від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 доступний у ЄДРСР за цим посиланням. 

За повідомленням прес-служби 8ААС

https://court.gov.ua/press/news/924180/

[ais]

4 часа назад, Bolt сказал:

Да, коллега, Вы ошибаетесь...

Во-первых, не существует никаких старых и новых редакций закона... Так как это совершенно два разных закона... Первый закон № 606-XIV от 21 апреля 1999 года не действующий сейчас, а второй закон № 1404-VIII от 02 июня 2016 года именно действующий сейчас...

И во вторых, именно о втором законе и идёт речь, как Вы сами заметили скопировав цитату из постановы ВС...

Ну и в третьих, именно в 2018 году действовал уже новый закон, так как речь идёт об исполнительном производстве № 55674195, которое было открыто 30 января 2018 года...

Да, Вы опять правы )

Спасибо, что поправили.

[Bolt]

26 минут назад, ais сказал:

Да, Вы опять правы )

Спасибо, что поправили.

Стараюсь...)) Всегда пожалуйста...

[Vladimir AB]

В 12.04.2020 в 18:19, Bolt сказал:

Да, коллега, Вы ошибаетесь...

Во-первых, не существует никаких старых и новых редакций закона... Так как это совершенно два разных закона... Первый закон № 606-XIV от 21 апреля 1999 года не действующий сейчас, а второй закон № 1404-VIII от 02 июня 2016 года именно действующий сейчас...

И во вторых, именно о втором законе и идёт речь, как Вы сами заметили скопировав цитату из постановы ВС...

Ну и в третьих, именно в 2018 году действовал уже новый закон, так как речь идёт об исполнительном производстве № 55674195, которое было открыто 30 января 2018 года...

Не погоджуюсь з Вами, виходячи з натупного: оскаржувалась постанова ДВС, винесена 03.08.2018 року, ч.2 ст. 27 Закону 1404-VIII була в редакції: "Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом".   З 28.08.2018 року відповідно до Закону № 2475-VIII від 03.07.2018 почала діяти редакція: "Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. + ч. 4 відповідно до Закону № 2475-VIII від 03.07.2018:" Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів)". Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 посилювали відповідальність за несплату аліментів і під шумок протягли зміни в ст. 27. Тому, постанови, винесені після 28.08.2018, у разі наявності заяви Стягувача про повернення, на підставі цієї постанови ВП оскаржити не вдасться. ИМХО.