Постанова ВП-ВС про порядок стягнення суми в еквіваленті, визначенні інфляційних втрат та відміни завдатку від авансу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 296/10217/15-ц

Провадження № 14-727цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 за підписом представника ОСОБА_2 , та касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року (у складі колегії суддів Талько О. Б., Гансецької І. А., Микитюк О. Ю.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИЛА :

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_1 зазначала, що 09 квітня 2012 року між нею та ОСОБА_3 було укладено попередній договір про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 500 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за умовами якого остання зобов`язалась передати їй у власність до 01 липня 2012 року будинок і земельну ділянку за 440 тис. грн, що на день укладення договору становило 55 тис. доларів США, а ОСОБА_1 сплатити зазначену суму грошей. На виконання умов цього договору ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 завдаток у розмірі 8 тис. доларів США.

09 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін і доповнень до попереднього договору, яким узгоджено порядок та строки оплати грошових коштів на виконання попереднього договору та доповнено розділ 3 попереднього договору пунктом 3.5, згідно з яким ОСОБА_3 фактично взяла на себе зобов`язання з будівництва будинку на АДРЕСА_1 , оформлення документів на земельну ділянку та проектної документації на будівництво, електро-, газо- та водопостачання будинку.

24 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін і доповнень до попереднього договору, яким установлено строк, до якого ОСОБА_3 зобов`язана передати ОСОБА_1 у власність житловий будинок та земельну ділянку, а саме 10 грудня 2012 року. Крім того, сторони засвідчили факт передачі та отримання авансу в розмірі 40 тис. доларів США, які враховані як частина платежу, передбаченого пунктом 1.2 попереднього договору.

Залишок коштів у розмірі 10 тис. доларів США позивачка повинна була сплатити до 20 листопада 2012 року та 5 тис. доларів США до 10 грудня 2012 року. Договори було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Демецькою С. Л.

На порушення умов попереднього договору зі змінами та доповненнями ОСОБА_3 ухиляється від обов`язку укласти договір купівлі-продажу, а отримані за договором грошові кошти не повертає.

ОСОБА_1 вважає, що попередній договір є недійсним, оскільки ОСОБА_3 не була власником майна та не мала права відповідно до статті 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) укладати ні попередній договір, ні додаткові договори до нього, а, стверджуючи, що вона є власником майна, ввела її в оману. З підстав статті 230 ЦК України просила позов задовольнити.

ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати недійсними попередній договір про укладення у майбутньому договору купівлі-продажу від 09 квітня 2012 року; договори про внесення змін та доповнень до попереднього договору купівлі-продажу від 09 червня 2012 року та від 24 жовтня 2012 року; стягнути з ОСОБА_3 на свою користь грошові кошти у розмірі 48 тис. доларів США; збитки у розмірі 48 тис. доларів США; 3 % річних у розмірі 82 тис. 744 грн 95 коп.; інфляційні втрати у розмірі 2 млн 806 тис. 641 грн 79 коп.; 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 млн 048 тис. 722 грн 24 коп. авансу, що еквівалентно 40 тис. доларів США. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони укладали оспорювані правочини, володіючи необхідним обсягом цивільної дієздатності, повною мірою усвідомлюючи значення своїх дій та на підставі вільного волевиявлення, яке відповідало їх внутрішній волі як учасників правочинів, що особисто було посвідчено сторонами у присутності нотаріуса, позивачкою не доведено, що вона діяла під впливом обману, тому підстав для визнання їх недійсними відповідно до статті 230 ЦК України немає.

Оскільки сторони не уклали основного договору купівлі-продажу, суд першої інстанції зробив висновок, що всі сплачені позивачкою кошти за попереднім договором є авансом. Отриманий відповідачкою за попереднім договором (пункт 2.1 договору у редакції від 24 жовтня 2012 року) аванс у розмірі 320 тис. грн, що в еквіваленті становило 40 тис. доларів США, підлягає поверненню позивачці у розмірі 1 млн 048 тис. 722 грн 24 коп., як еквівалент 40 тис. доларів США (згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 31 березня 2016 року - 26,218056 грн за 1 долар США). При цьому підстави для стягнення збитків, 3 % річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди внаслідок невиконання умов договору сторонами відсутні.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року в частині задоволення позову, стягнення судових витрат скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 320 тис. грн авансу, 284 тис. 800 грн інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 346 грн 65 коп., а всього стягнуто 605 тис. 146 грн 65 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачкою не доведено, що вона у момент укладення оспорюваних правочинів діяла під впливом обману, тому відсутні підстави для застосування до спірних відносин частини другої статті 230 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що всі сплачені позивачкою грошові кошти за попереднім договором є не завдатком, а авансом який відповідачка отримала у розмірі 320 тис. грн, а тому положення частини другої статті 533 ЦК України у цьому випадку не застосовуються.

Оскільки основний договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки до 10 грудня 2012 року укладено не було, то 11 грудня 2012 року у відповідачки виник обов`язок повернути суму авансу. Оскільки нею прострочено виконання грошового зобов`язання, то позивачка має право на отримання сум згідно із частиною другою статті 625 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15, незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання та фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки сторони у попередньому договорі визначили еквівалент в іноземній валюті, а саме у доларах США, то до спірних відносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України. Проте апеляційний суд зазначених вимог закону не врахував, грошове зобов`язання відповідача триває, офіційний курс гривні до долара США змінився й станом на 31 серпня 2015 року дорівнював 21,1854 грн за 1 долар США, а сума боргу, еквівалентна 48 тис. доларів США становила 1 млн 016 тис. 899 грн 20 коп. Апеляційному суду при новому розгляді справи слід обчислити суму боргу з урахуванням сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року у частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 млн 016 тис. 899 грн 20 коп. авансу, 1 млн 119 тис. 130 грн 31 коп. інфляційних втрат, а також три відсотки річних у розмірі 1 тис. 336 грн, а всього стягнуто 2 млн 137 тис. 365 грн 96 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 тис. 990 грн 21 коп. судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що за попереднім договором позивачка передала ОСОБА_3 аванс у розмірі 320 тис. грн, що еквівалентно 40 тис. доларів США. З урахуванням висновків і мотивів, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року, колегія суддів зробила висновок про застосування до спірних відносин частини другої статті 533 ЦК України. Оскільки грошове зобов`язання ОСОБА_3 триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, суд визначив суму боргу, що еквівалентна 40 тис. доларів США станом на 31 серпня 2015 року, у розмірі 1 млн 16 тис. 899 грн 20 коп.

Оскільки у передбачений попередньою угодою строк договір купівлі-продажу нерухомого майна не було укладено, то починаючи з 11 грудня 2012 року у ОСОБА_3 виник обов`язок повернути отримані за цим договором кошти. Невиконання цього обов`язку є підставою для застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, тому на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні втрати.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не довела факту обману, ОСОБА_3 не приховувала факту належності нерухомості ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , сторони при укладенні спірних договорів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, повною мірою усвідомлювали значення своїх дій на підставі вільного волевиявлення, яке відповідало їх внутрішній волі.

У травні 2017 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення у частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі. При цьому посилається на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що сторони не передбачили строку виконання зобов`язань за оспорюваними договорами. ОСОБА_1 не виконала повністю своїх зобов`язань щодо сплати грошових коштів. Вважає, що в договорі не встановлено еквівалента іноземної валюти. Крім того, ОСОБА_1 не зверталася з вимогою відповідно до частини другої статті 530 ЦК України про повернення грошових коштів, тому відсутні підстави для застосування частини другої статі 625 цього Кодексу. Натомість вважає, що в разі якщо зобов`язання визначено в еквіваленті до долара США, то інфляції бути не може.

У червні 2017 року ОСОБА_1 за підписом представника ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині визнання правочинів недійсними та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому посилається на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_3 під час укладення оспорюваного договору надала неправдиву інформацію про те, що є власником майна, тим самим ввела ОСОБА_1 в оману. На її думку, апеляційний суд неправильно застосував статтю 230 ЦК України та не стягнув у зв`язку із цим моральну шкоду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ«Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 , а ухвалою від 28 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XIIІ«Перехідні положення» ЦПК України уредакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 грудня 2019 рокупередала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п`ятої статті 403 ЦПК України з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки невизначеність у судовій практиці щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України до випадків порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, не може сприяти динамічному розвитку судової практики і забезпечити розумну передбачуваність судових рішень, тому колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду (постановах колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2019 року у справі № 910/15951/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15714/18, постанові Великої Палати від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19)).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2020 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Суди встановили, що 09 квітня 2012 року сторони уклали попередній договір, за умовами якого ОСОБА_3 до 01 липня 2012 року зобов`язалась передати у власність (у майбутньому продати), а ОСОБА_6 зобов`язалась прийняти у власність (у майбутньому купити) належні ОСОБА_3 житловий будинок та земельну ділянку площею 500 кв. м, які розташовані у АДРЕСА_1 .

Ціна вказаного нерухомого майна визначена сторонами у розмірі 440 тис. грн, що на день укладення цього договору було еквівалентним 55 тис. доларів США.

У пункті 1.2 цього договору зазначалося, що сума в гривнях змінюється залежно від середнього курсу продажу доларів США на момент укладання основного договору купівлі-продажу.

На виконання умов договору позивачка передала ОСОБА_3 , а остання отримала завдаток у сумі 64 тис. грн, що в еквіваленті становило 8 тис. доларів США.

Кошти в сумі 320 тис. грн, що в еквіваленті становило 40 тис. доларів США, ОСОБА_1 зобов`язувалась передати відповідачці до 01 липня 2012 року, а також 56 тис. грн, що еквівалентно 7 тис. доларів США, - до 01 вересня 2012 року.

Попередній договір було посвідчено приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л. 09 квітня 2012 року та зареєстровано в реєстрі за № 1850 (том 1, а. с. 3).

09 червня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору, відповідно до якого погодили строки сплати позивачкою коштів за даною угодою, а також доповнили розділ 3 попереднього договору пунктом 3.5 про те, що продавець зобов`язується на момент укладення основного договору передати покупцю документи на земельну ділянку, проектну документацію на будівництво та на електро-, газо-, водопостачання будинку, а також будинок з виконаними будівельними роботами, перелік яких погоджений сторонами (том 1, а. с. 4).

Окрім того, 24 жовтня 2012 року сторони уклали договір про внесення змін та доповнень до попередньої угоди, згідно з яким зобов`язувались укласти основний договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки до 10 грудня 2012 року включно.

Цим договором також викладено в новій редакції пункт 2.1 попередньої угоди, відповідно до якого позивачка передала ОСОБА_3 аванс у сумі 320 тис. грн, що в еквіваленті становить 40 тис. доларів США.

Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі.

Сторони погодили, що на виконання попереднього договору покупець зобов`язується передати продавцю грошові кошти в розмірі 80 тис. грн, що в еквіваленті становить 10 тис. доларів США, до 20 листопада 2012 року, та грошові кошти у розмірі 40 тис. грн, що еквівалентно 5 тис. доларів США, до 10 грудня 2012 року.

Окрім того, сторони виклали в новій редакції пункт 3.5 попереднього договору, відповідно до якого продавець зобов`язується на момент укладення основного договору передати покупцю документи на земельну ділянку, проектну документацію на будівництво, електро-, газо-, водопостачання будинку, довідку про передачу документів до ДБК для введення житла в експлуатацію, а також житловий будинок з переліком передбачених сторонами виконаних будівельних робіт (том 1, а. с. 5).

Зазначені договори про внесення змін та доповнень до попередньої угоди посвідчено приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л.

На час укладення спірних договорів власниками житлового будинку АДРЕСА_1 в рівних частках були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Суди встановили, що у передбачений попереднім договором строк сторони не уклали договору купівлі-продажу вказаного нерухомого майна.

У подальшому незакінчений будівництвом житловий будинок та земельна ділянка, розташовані в АДРЕСА_1 , були продані іншим особам.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорення.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна зі сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

З огляду на викладене, встановивши, що у передбачений попереднім договором строк сторони не уклали договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що платіж, переданий ОСОБА_1 ОСОБА_3 за попереднім договором, є авансом та підлягає поверненню власникові в розмірі 320 тис. грн, що еквівалентно 40 тис. доларів США.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки позивачка передала ОСОБА_3 аванс у розмірі 320 тис. грн, що еквівалентно 40 тис. доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов`язання ОСОБА_3 триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 31 серпня 2015 року, еквівалентна 40 тис. доларів США, становила 1 млн 016 тис. 899 грн 20 коп.

Доводи касаційної скарги по про те, що суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми частини другої статті 533 ЦК України, є безпідставними.

Ураховуючи умови укладеного договору та положення статті 533 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу відповідно до умов договору та положень цієї норми, еквівалентної 40 тис. доларів США в межах позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Установивши, що свій обов`язок повернути аванс позивачці відповідачка не виконала, апеляційний суд обґрунтовано стягнув з останньої 3 % річних від простроченої суми.

Проте оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.

Наведений висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема: у постановах Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16; від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц; від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц; від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15-ц та у постанові Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18.

Отже висновки суду апеляційної інстанції щодо необхідності стягнення на користь ОСОБА_1 інфляційних нарахувань з урахуванням їх правової природи є помилковими, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені шляхом застосування судом апеляційної інстанції еквівалента іноземної валюти та перерахунку суми з урахуванням зміни курсу гривні до зазначеного в еквіваленті долара США.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ОСОБА_1 оскаржує рішення лише в частині визнання правочинів недійсними. Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи в задоволенні її вимог у цій частині, суди виходили з того, що позивачка не надала доказів факту обману з боку ОСОБА_3 , остання не приховувала факту належності спірної нерухомості братам ОСОБА_7 .

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно зі статтею 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України).

За таких обставин постанова Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення інфляційних нарахувань підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові. У решті постанову Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3 відмовити.

Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_3 ни на користь ОСОБА_1 інфляційних нарахувань у сумі 1 млн (один мільйон) 119 (сто дев`ятнадцять) тисяч 130 (сто тридцять) гривень 31 копійка скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних нарахувань відмовити.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Н. П. Лященко

Судді:

Н. О. Антонюк

Ж. М. Єленіна

Т. О. Анцупова

О. С. Золотніков

С. В. Бакуліна

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

Л. І. Рогач

Ю. Л. Власов

О. М. Ситнік

М. І. Гриців

О. С. Ткачук

Д. А. Гудима

В. Ю. Уркевич

В. І. Данішевська

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 90458917

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

З огляду на викладене, встановивши, що у передбачений попереднім договором строк сторони не уклали договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що платіж, переданий за попереднім договором, є авансом та підлягає поверненню власникові в розмірі 320 тис. грн, що еквівалентно 40 тис. доларів США.

Крім того, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.