Постанова СААС про незаконність звільнення прокурора у зв'язку з неуспішним проходженням атестації та поновлення на посаді з виплатою компенсації

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  120/112/20-а

Головуючий у 1-й інстанції: Альчук Максим Петрович

Суддя-доповідач:  Кузьменко Л.В.

11 серпня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:  Кузьменко Л.В.

суддів:  Совгири Д. І.  Франовської К.С.

за участю:

секретаря судового засідання:  Стаднік Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року (рішення ухвалено суддею Альчуком М.П. 13 квітня 2020 року в м.Вінниці, дату складання повного судового рішення не зазначено) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора, Шостої кадрової  комісії про визнання протиправним та скасування індивідуального акту, поновлення на роботі, стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора, шостої кадрової комісії, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення шостої кадрової комісії, яка створена наказом Генеральної прокурори України №287 від 15.11.2019 року "Про створення шостої кадрової комісії",  №24 від 13.12.2019 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 року №2134ц  про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої ст.51 Закону України "Про прокуратуру" з 24 грудні 2019 року на підставі рішення кадрової комісії №6;

- поновити ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України, або на рівнозначній посаді в органах прокуратури  (Офісу Генерального прокурора) за погодженням з ОСОБА_1 з  25.12.2019 року.

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.12.2019 року по день постановлення судом рішення у справі.

Також просив допустити судове рішення до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

Позов обґрунтований протиправністю звільнення позивача з посади начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з підстави неуспішного проходження атестації відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури". Вказав на порушення Генеральним прокурором порядку формування кадрових комісій, порушення шостою кадровою комісією процедури проведення співбесіди в рамках атестації, на невмотивованість та необґрунтованість рішення комісії про його професійну некомпетентність, порушення відповідачами вимог трудового законодавства щодо персонального попередження про звільнення, заборони звільнення під час тимчасової непрацездатності, а також на відсутність підстав для звільнення у зв`язку з реорганізацією, ліквідацією або скорочення кількості прокурорів, оскільки такі не мали місця.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька,13/15, ЄДРПОУ 00034051, Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15), шостої кадрової комісії (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15), задоволено частково.

Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував рішення шостої кадрової комісії № 24 від 13.12.2019 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 .

Визнав протиправним та скасував наказ Генерального прокурора №2134ц від 21.12.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури.

Суд поновив ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній посаді начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 25.12.2019 року.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 669684,10 грн. без урахування обов`язкових відрахувань.

В іншій частині позовних вимог суд першої інстанції відмовив.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць суд допустив до негайного виконання.

З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач - ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги Офіс Генерального прокурора вказує на те, що Законом №113 запроваджено реформування органів прокуратури. На виконання приписів Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" цього Закону, з метою переведення позивача на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора за його заявою, під час атестації, яка здійснювалася відповідною кадровою комісією, за наслідками проведеної співбесіди прийнято рішення про неуспішне проходження атестації, що стало законною підставою для видання Генеральним прокурором наказу про звільнення позивача з посади та органів прокуратури у відповідності до пп. 2 п. 19 Розділу ІІ Закону. Вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо невмотивованості висновків шостої кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем, оскільки саме на останню покладено обов`язок за результатами обговорення матеріалів атестації та виконаного практичного завдання, після надання прокурором відповідей на поставлені запитання щодо його професійної компетентності та після обговорення членами комісії результатів проведеної співбесіди, ухвалити рішення шляхом відкритого голосування. Відповідач акцентує увагу на тому, що такі повноваження комісії є дискреційними, тому, на думку скаржника, суд не може перебирати на себе повноваження щодо оцінки якостей, здібностей та характеристик прокурорів. Покликається також на безпідставне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, позаяк вважає, що норми Закону України "Про прокуратуру" в даному випадку є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному застосуванню та виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами.  Також вказує на неправильний розрахунок розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення. Звертає увагу суду на помилку суду першої інстанції у розрахунку сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу,  рішення суду першої інстанції в цій частині просить змінити в сторону зменшення.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково  поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів  та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.    

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 19.08.2009 року по 24.12.2019 року працював в органах прокуратури України на різних посадах, що підтверджується записами в його трудовій книжці (т. 1 а.с. 42-47).

Наказом Генерального прокурора України №1182-ц від 22.12.2017 року позивача призначено на посаду начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України  (т. 1 а.с. 52).

Наказом Генерального прокурора № 2134ц від 21.12.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24.12.2019 року (т. 1 а.с. 50).

Вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з того, що оскаржуване рішення кадрової комісії щодо ОСОБА_1 не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не наведено обставин та доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для прийняття комісією негативного висновку щодо позивача, не вказано які достовірні дані були взяті кадровою комісією до уваги і вплинули на негативну оцінку ділових, професійних та особистих якостей позивача, на оцінку його кваліфікаційного рівня, що не узгоджується з успішним проходженням прокуром попередніх етапів  атестації. Суд першої інстанції вказав, що відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації, мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його судового оскарження та скасування. Інші доводи позивача щодо порушення відповідачем приписів Закону при його звільненні, суд першої інстанції відхилив.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції щодо невмотивованості висновків кадрової комісії та щодо необґрунтованості інших доводів позивача погоджується та вважає за необхідне зазначити таке.

За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За змістом ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статті 38, 43 Конституції України передбачають, що  громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові основи діяльності прокуратури визначені статтею 3 Закону України "Про прокуратуру" (далі за текстом - Закон №1789) і окреслюють, що повноваження  прокурорів,  організація,  засади  та   порядок діяльності  прокуратури  визначаються  Конституцією  України,  цим Законом, іншими законодавчими актами.

Органи  прокуратури  у  встановленому  порядку  в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають  із  загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених  Україною  міждержавних договорів.

Статтею 9 Закону України "Про прокуратуру" визначені повноваження Генерального прокурора, зокрема щодо видання наказів з питань призначення та звільнення прокурорів на адміністративні посади, призначення на посади та звільнення з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена ст. 16 Закону України "Про прокуратуру"  (далі - Закон № 1789), є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

З приписами ч. 3  статті 16 Закону №1789 прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

19 вересня 2019 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX (далі - Закон № 113), який набрав чинності 25.09.2019 року.

Відповідно до абзацу першого пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих та військових прокуратур можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Згідно з положеннями пункту 10 розділу II Закону прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Суд першої інстанції цілком обґрунтовано відхилив доводи позивача щодо застосування до процедури переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та щодо організації проведення  атестації  приписів КЗпПУ. Разом з тим, суд першої інстанції правильно виходив з того, що за приписами ст.222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Суд першої інстанції керувався положеннями  ст. 16 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено як одну з  гарантій незалежності прокурора, особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення врахував правові позиції Верховного Суду України, викладені у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15 та Верховного Суду, викладені, зокрема у постановах від 31.01.2018 року у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 року у справі №804/406/16, від 08.08.2019 року у справі №813/150/16, де Верховний Суд вказав, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Висновки суду першої інстанції щодо не поширення приписів КЗпП України на спірні правовідносини в частині персонального попередження про звільнення та заборони звільнення під час тимчасової непрацездатності, оскільки викладені питання врегульовані спеціальним законодавством є правильними.

Так, в силу приписів п. п. 6, 19 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Тому суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що перебування прокурора на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту Закону.

Разом з тим, статтею 9 Закону України "Про прокуратуру" визначено повноваження Генерального прокурора, зокрема щодо видання наказів з питань призначення та звільнення прокурорів на адміністративні посади, призначення на посади та звільнення з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 41 Закону України "Про прокуратуру" повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.

За приписами пп. 2 п. 19 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX звільнення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури,  з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" може мати місце за умови прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації прокурором.

Згідно із п. 9 ч. 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідно до наказу Генерального прокурора від 27.12.2019 року №358 від 27.12.2019 року "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора", юридичну особу "Генеральна прокуратура України" перейменовано в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 144-145). Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора згідно наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 року № 351 визначено 02.01.2020 року (т. 1 а.с. 143).

Аналіз змісту означених наказів дає підстави для висновку лише  про перейменування юридичної особи. Щодо скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, то судом встановлено, що наказами Генерального прокурора №99-шц та №100-шц від 21.12.2019 року затверджено структуру Офісу Генерального прокурора та його штатний розпис, які набрали чинності також з 02.01.2020 року /т. 1 а.с. 140/. При цьому, скорочення посади начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Департаменту кадрової роботи та державної служби, а також ліквідація вказаного підрозділу станом на дату звільнення позивача з посади не проводилася.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, де позивач обіймав посаду на день його звільнення, вказавши при цьому, що скорочення кількості прокурорів органу прокуратури відбулось після прийняття оскаржуваного наказу про звільнення.

Суд першої інстанції, відхиливши доводи позивача, правильно виходив з того, що даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №113-IX є не закінчення процедури ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.

Суд першої інстанції, на думку колегії суддів, цілком обґрунтовано відхилив доводи позивача щодо порушення Генеральним прокурором порядку формування кадрових комісій, оскільки положеннями пп. пп. 7, 8 п. 22 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" визначено, що тимчасово, до 1 вересня 2021 року в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення, в тому числі, проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури відповідно до цього розділу. При цьому саме Генерального прокурора наділено правом визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора.

За змістом п. 3 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

З матеріалів справи встановлено, що затвердження порядку роботи кадрових комісій та створення шостої кадрової комісії проведено за наказами Генерального прокурора від 17.10.2019 року №233 та від 15.11.2019 року №287 в межах повноважень та порядку, передбаченому п. п. 9, 11, пп. 8 п. 22 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX та на виконання його мети - проведення заходів із реформування органів прокуратури (т. 1 а.с. 64, 75).

Кадрові комісії є дорадчими колегіальними органами, що не входять до структури Генеральної прокуратури України чи Офісу Генерального прокурора, а створені тимчасово для забезпечення проведення атестації прокурорів. Відтак, з огляду на те, що до початку створення Офісу Генерального прокурора його повноваження виконувала Генеральна прокуратура України, створення кадрової комісії № 6 та її функціонування відбулося у спосіб та порядок, що передбачений законодавством.

Слід зазначити, що  на виконання вимог Закону №113-IX, наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (надалі - Порядок №221).

За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена Розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Атестація включає в себе три етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання (п. 6 розділу І Порядку №221).

Згідно п. 8 розділу І Порядку №221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:

1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;

2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Згідно із п. 2 розділу IV Порядку № 221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

Співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання (п. 8 розділу IV Порядку № 221).

Відповідно до п. п. 9, 10, 11 розділу IV Порядку № 221 для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (п. 12 розділу IV Порядку № 221).

Співбесіда прокурора складається з таких етапів:

1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;

2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;

Співбесіда проходить у формі засідання комісії (п. 13 розділу IV Порядку № 221).

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (п. 14 розділу IV Порядку № 221).

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (п. 15 розділу IV Порядку № 221).

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації (п. 16 розділу IV Порядку № 221).

Судами встановлено та не заперечувалося учасниками справи, що позивач успішно пройшов перших два етапи  атестації та був допущений до співбесіди.

09.12.2019 року позивач на запит від 05.12.2019 року надіслав пояснення на електронну адресу комісії з підтверджуючими документами згідно п. 11 розділу IV Порядку № 221 /т. 1 а.с. 94-104/.

Також перед проведенням співбесіди з позивачем, яка відбулась 13.12.2019 року, ним, у відповідності до Порядку № 221, виконано практичне завдання.

Зі змісту оскаржуваного рішення шостої кадрової комісії від 13.12.2019 року "Про неуспішне проходження прокурором" слідує, що підставами для висновку про не проходження атестації позивачем ОСОБА_1 стали висновки комісії про його невідповідність вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема через наявні обґрунтовані сумніви щодо його професійної компетентності в частині рівня знань законодавства та практики його застосування.

Разом з тим, відповідно до приписів п. 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка:

1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок);

2) професійної етики та доброчесності прокурора.

При цьому, ні Порядок №221, ні Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" не містять чітких критеріїв/показників збирання, дослідження та оцінки інформації, що є необхідною для цілей атестації.

Так, з аналізу п. 5 та пп. 3 п. 6 розділу І Порядку № 221 можливо прийти до висновку, що встановлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та перевірка дотримання ним професійної етики та доброчесності  мають різні критерії. Відтак, ухвалюючи рішення про неуспішне проходження атестації з підстав недостатнього рівня професійної компетентності прокурора чи за наявності сумніві в у його доброчесності та професійної етики, комісія має зазначити на чому базуються такі висновки.

У справі, що розглядається комісією оцінено рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача на підставі виконаного письмового практичного завдання.

Результати попередніх іспитів щодо виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також на загальні здібності та навички комісія мала можливість дослідити. Офісом Генерального прокурора долучено до матеріалів справи витяг з переліку варіантів практичних завдань для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора, затвердженого Генеральним прокурором 27.11.2019 року, із   практичним завданням, яке виконувалося позивачем 13.12.2019 року (т. 1 а.с. 226, 227-229). До матеріалів справи позивачем також долучено правильну відповідь на запитання, надану йому Офісом Генерального прокурора на електронну пошту згідно листа від 24.03.2020 року № 27/3-1350вих-20 (т. 2 а.с. 59, 60-61).  Аналіз вказаних доказів свідчить про те, що ОСОБА_1 практичне письмове завдання виконано правильно, у повному обсязі, відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України та з урахуванням усіх можливих подій, що в свою чергу вказує на його відповідність вимогам професійної компетенції в частині рівня знань та практичного застосування законодавства.

Тому будь-які сумніви щодо достовірності попередніх іспитів чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача  мають бути вмотивовані кадровою комісією.

Крім того, а ні в рішенні комісії не зазначено,  а ні до справи відповідачем не долучено доказів щодо наявності інформації, одержаної  в порядку п. п. 9, 10 розділу IV Порядку № 221, які комісією покладено в основу негативного висновку щодо рівня професійної етики та доброчесності прокурор, наявність "обгрунтованого сумніву" нічим не вмотивована.

Відтак, оскаржуване рішення кадрової комісії щодо ОСОБА_1 критеріям обґрунтованості та безсторонності не відповідає.

Відповідно до п. 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством.

Отже, відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації, мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його скасування. У свою чергу, це покладає на кадрові комісії обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується.

Наведене узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (ст. 32).

У рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський Суд з прав людини наголосив, що "... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)."

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає правильними висновки  суду першої інстанції щодо відхилення доводів представника Офісу Генерального прокурора з огляду на наявність дискреційних повноважень кадрових комісії та відсутність повноважень суду здійснювати оцінку предмету атестації.

Слід зауважити, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським Судом з прав людини вироблено позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" від 31.07.2008 року, рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства"  від 22.11.1995 року,  рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру" від 21.07.2011 року,  рішення у справі "Путтер проти Болгарії" від 02.12.2010 року).

Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі "Волохи проти України" від 02.11.2006 року, рішення у справі "Malone v. United Kindom" від 02.08.1984 року).

З огляду на вказане колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо втручання суду в дискреційні повноваження шостої кадрової комісії.

Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо  наявності підстав для скасування наказу Генерального прокурора про звільнення позивача з посади та органів прокуратури.

В силу приписів частини 1 статті 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на попередній посаді. Разом з тим, вході розгляду справи встановлено, та не заперечувалося відповідачами про закінчення процедури атестації працівників Генеральної прокуратури України.

Відповідно до п. 17 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Таким чином, суд позбавлений можливості зобов`язати відповідачів повторно здійснити атестацію або прийняти інше рішення.

Відповідно до ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 2 ст. 21 та ч. 1 ст. 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Нормами ч. 2 ст. 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 та ст. 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Відповідно до абз. 2 п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з  нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві,  де  збереглося його попереднє місце роботи.

Згідно з п. 18 вказаної Постанови Пленуму Верховного суду України при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235  КЗпП України).

Виходячи зі змісту п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України та обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість поновлення ОСОБА_1 на посаді в Генеральній прокуратурі України, у зв`язку з реорганізацією останньої в Офіс Генерального прокурора.

Отже в цьому випадку збереження місця роботи можливе лише в новоутвореній установі. А, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність та скасування наказу Генерального прокурора про звільнення позивача з посади у Генеральній прокуратурі України, а також протиправності рішення кадрової комісії, яке є підставою для переведення до Офісу Генерального прокурора, порушені права позивача, відповідно до вимог ч. 2 ст. 40 та ч. 1 ст. 235 КЗпП України, суд відновив шляхом поновлення позивача на рівнозначній посаді з 25.12.2019 року.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції, наведений в мотивувальній частині рішення щодо поновлення прав позивача шляхом поновлення позивача на рівнозначній посаді з 25.12.2019 року "з урахуванням вимог з проходження атестації" колегія суддів вважає некоректним, оскільки питання проходження атестації після поновлення на посаді може вирішуватись виключно у відповідності до приписів Закону, якими врегульовано порядок такого проходження.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 року у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" №13 від 24.12.1999 року зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зі змісту довідки Офісу Генерального прокурора від 27.03.2020 року, загальна сума заробітної плати за останні два повні місяці проходження служби позивача становить 76253,48 грн., у тому числі за 22 дня жовтня 2019 року - 37903,24 грн., за 21 день листопада 2019 року - 38350,24 грн. (т. 2 а.с. 68-69).

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 1773,34 грн.

Разом з тим, суд першої інстанції припустився помилки у визначені розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосувавши при його обрахунку постанову Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року №1155 "Про умови оплати праці прокурорів", (набрала чинності 16.01.2020 року), якою затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора, також судом невірно визначено кількість днів вимушеного прогулу та невірно розраховано грошовий розмір такого середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На думку колегії суддів, поновивши ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній посаді начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 25.12.2019 року, суд першої інстанції безпідставно застосував у розрахунку розміру його середньоденного заробітку положень постанови КМУ №1155, оскільки вказаною постановою нові посадові оклади застосовуються для прокурорів, які обіймають відповідні посади. Колегія суддів вважає, що  в межах цього спору поширення постанови КМУ №1155 на спірні правовідносини є передчасним, позаяк коригування посадового окладу на коефіцієнт підвищення  відбувалося вже після звільнення позивача з посади, яку він обіймав у Генеральній прокуратурі України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що тривалість вимушеного прогулу позивача становить 76 робочих днів (у грудні 2019 року - 4 робочих дні, а саме: 226.12, 27.12, 30.12 та 31.12. 2019 року; у січні 2020 року - 21 робочий день, у лютому - 20 робочих днів, у березні - 22 робочих дні, у квітні - 9 робочих днів). Середньоденна заробітна плата позивача становить 1773,34 грн., отже за час вимушеного прогулу на користь позивача належить стягнути 136547, 18 грн.  = (76*1773,34 грн).

Відтак, в цій частині судове рішення належить змінити.

Інші доводи апеляційної скарги, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відносно інших тверджень апелянта у розглядуваній адміністративній справі, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010р. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відтак, інші, зазначені скаржником в апеляційній скарзі твердження, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на трактуванні фактичних обставин справи, норм матеріального і процесуального права, не впливають та формування висновків адміністративного суду в межах заявлених позовних вимог, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити  частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора, Шостої кадрової  комісії про визнання протиправним та скасування індивідуального акту, поновлення на роботі, стягнення коштів змінити в частині визначення розміру середнього заробітку, який належить стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2019 року по 13.04.2020 року, вказавши суму до стягнення 134773 (сто тридцять чотири тисячі сімсот сімдесят три гривні) 84 коп без урахування податків, зборів та обов`язкових відрахувань.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 12 серпня 2020 року.

Головуючий

Кузьменко Л.В.

Судді

Совгира Д. І.  Франовська К.С.

Джерело: ЄДРСР 90950712

[ANTIRAID]

Колишній прокурор Рябошапка та члени кадрових комісій прокуратури не врахували норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Оно і зрозуміло в США така конвенція відсутня. Тепер буде питання відшкодування завданої шкоди за їх рахунок.

Нарешті з'явилось рішення апеляції стосовно незаконного звільнення прокурора з посади. Апеляція погодилась з рішенням суду в якому зазначено, що оскаржуване рішення кадрової комісії щодо ОСОБА_1 не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не наведено обставин та доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для прийняття комісією негативного висновку щодо позивача, не вказано які достовірні дані були взяті кадровою комісією до уваги і вплинули на негативну оцінку ділових, професійних та особистих якостей позивача, на оцінку його кваліфікаційного рівня, що не узгоджується з успішним проходженням прокурором попередніх етапів  атестації. Суд першої інстанції вказав, що відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації, мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його судового оскарження та скасування.

Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність та скасування наказу Генерального прокурора про звільнення позивача з посади у Генеральній прокуратурі України, а також протиправності рішення кадрової комісії, яке є підставою для переведення до Офісу Генерального прокурора, порушені права позивача, відповідно до вимог ч. 2 ст. 40 та ч. 1 ст. 235 КЗпП України, суд відновив шляхом поновлення позивача на рівнозначній посаді з 25.12.2019 року.