Постанова ВП-ВС про цивільну юрисдикцію спору щодо притягнення до відповідальності та звільнення директора базового центру зайнятості


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 320/2654/19

Провадження № 11-78апп21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 320/2654/19 за позовом ОСОБА_1 до Київського обласного центру зайнятості (далі - Київський ОЦЗ) про визнання протиправними й скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та

ВСТАНОВИЛА :

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського ОЦЗ, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 11 травня 2019 року № 225-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 »;

- визнати протиправним і скасувати наказ Київського ОЦЗ від 23 травня 2019 року № 250-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити позивача на посаді директора Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості (далі - Білоцерківський МРЦЗ);

- зобов`язати Київський ОЦЗ виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 24 травня 2019 року.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що до нього було протиправно застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани та звільнення з роботи у зв`язку із систематичним невиконанням посадових обов`язків. При цьому він сумлінно виконував посадові обов`язки та не вчиняв дисциплінарних порушень.

3. На переконання скаржника, дисциплінарні стягнення до нього були застосовані з порушенням передбаченого трудовим законодавством порядку, оскільки відповідач поверхово перевірив обставини, що слугували підставою для висновку про наявність у діях позивача складу дисциплінарного правопорушення, а під час обрання виду дисциплінарного стягнення не врахував, що відповідні дії не зумовили негативних наслідків і не завдали шкоди будь-чиїм інтересам.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 18 жовтня 2019 року адміністративний позов задовольнив: визнав протиправними та скасував накази Київського ОЦЗ від 11 травня 2019 року № 225-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » та від 23 травня 2019 року № 250-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновив позивача на посаді директора Білоцерківського МРЦЗ з 24 травня 2019 року; стягнув з Київського ОЦЗ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 74 тис. 948 грн 58 коп. без утримання обов`язкових податків і зборів; стягнув з Київського ОЦЗ на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768 грн 40 коп.; допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Білоцерківського МРЦЗ з 24 травня 2019 року; звернув до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Київського ОЦЗ на користь позивача суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 14 тис. 695 грн 77 коп. без утримання обов`язкових податків і зборів.

5. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц, відповідно до якого спір, що виник між посадовою особою установи, що реалізує державну політику в сфері зайнятості населення, та цією установою (Державна служба зайнятості та підпорядковані їй установи), є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суд першої інстанції вказав, що вчинений позивачем дисциплінарний проступок за своїм характером (тяжкістю) та правовими наслідками у вигляді відсутності шкоди є малозначним, а застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді догани - надмірним і таким, що застосовано необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення під час обрання виду дисциплінарного стягнення. За висновком суду першої інстанції, наказ Київського ОЦЗ від 11 травня 2019 року № 225-к не відповідає наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) критеріям, зокрема обґрунтованості, пропорційності, розсудливості, а тому є протиправним і підлягає скасуванню. Звільнивши позивача на підставі наказу від 23 травня 2019 року № 250-к, відповідач вдруге притягнув його до дисциплінарної відповідальності, що суперечить положенням статті 61 Конституції України та статті 149 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відтак цей наказ є протиправним і підлягає скасуванню. Оскільки позивач був звільнений 23 травня 2019 року, вінпідлягає поновленню на посаді директора Білоцерківського МРЦЗ з 24 травня 2019 року.

6. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позову.

7. Апеляційний суд керувався тим, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани за несвоєчасне формування фінансової звітності за перший квартал 2019 року в комплексній системі автоматизації підприємства «IS-pro» з перенесенням інформації в шаблон у форматі «Exсel» застосовано до позивача правомірно, оскільки він дійсно порушив пункт 11 Положення про Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості,затвердженого наказом Київського ОЦЗ від 22 березня 2019 року № 61/0/6-16 (далі - Положення), Правила внутрішнього трудового розпорядку, введені в дію наказом Білоцерківського МРЦЗ від 16 вересня 2015 року № 145/1, що доведено відповідачем та підтверджується належними доказами.

8. За висновком суду апеляційної інстанції, відповідач у розумінні статей 73, 74 КАС України надав суду належні та допустимі докази щодо наявності правових підстав для звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, якими, зокрема, доведено систематичність невиконання ОСОБА_1 своїх службових обов`язків та факти застосування раніше дисциплінарних стягнень. Отже, видаючи оскаржувані накази від 11 травня 2019 року № 225-к та від 23 травня 2019 року № 250-к, відповідач діяв на підставі, у спосіб та в межах наданих йому повноважень.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог

9. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив пронеправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також неповне з`ясування обставин справи.

10. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не дослідив у повній мірі матеріали справи, в якій міститься, зокрема, наказ Білоцерківського МРЦЗ від 16 квітня 2019 року № 193-к про звільнення із 17 квітня 2019 року начальника відділу - головного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку цього центру зайнятості, яка безпосередньо займалася формуванням і подачею відповідної звітності. Оскільки фінансова звітність подається безпосередньо головним бухгалтером Білоцерківського МРЦЗ, а, як зазначалося представником Київського ОЦЗ Проченко Н. М., особа без спеціальних знань зробити таку звітність не здатна, то особисто позивач надати цю звітність не мав можливості.

11. Крім того, в матеріалах справи немає доказів того, що Київським ОЦЗ через затримку подачі звітності Білоцерківським МРЦЗ не було своєчасно подано загальний звіт до Державної служби зайнятості. Вказане твердження з`явилося лише на стадії апеляційного провадження, у жодному відзиві на позовну заяву, а також у поясненнях Київського ОЦЗ таких тверджень не було.

12. На переконання ОСОБА_1 , суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що Київський ОЦЗ, звільнивши позивача на підставі наказу від 23 травня 2019 року № 250-к, притягнув йогодо дисциплінарної відповідальності вдруге, що суперечить положенням Конституції України та статті 149 КЗпП України.

13. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року залишити в силі.

Позиція інших учасників справи

14. У відзиві на касаційну скаргу представник Київського ОЦЗ зазначив, що протягом 2019 року позивач двічі порушував трудову дисципліну внаслідок невиконання без поважних причин покладених на нього Положенням обов`язків, відтак ОСОБА_1 правомірно було звільнено відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України шляхом розірвання з ним трудового договору в односторонньому порядку.

15. Крім того, разом з відзивом на касаційну скаргу відповідач подав клопотання про закриття касаційного провадження як помилково відкритого, оскільки посада позивача (директор Білоцерківського МРЦЗ) не відноситься до будь-якої з категорій державної служби, а також не входить до переліку службових осіб, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище в розумінні примітки до статті 50 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII).

16. У додаткових поясненнях директор Київського ОЦЗ, посилаючись на норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та практику Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, зауважив, що цей спір слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

17. Натомість у своїх додаткових поясненнях представник позивача вказав, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому останній послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц (провадження № 14-202цс19), а також у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду.

Рух касаційної скарги

18. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 23 лютого 2021 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України.

19. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 березня 2021 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).

Короткий зміст ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

20. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послався на те, що базові центри зайнятості припинили бути органами державної влади й увійшли в централізовану систему державних установ як юридичні особи публічного права. Водночас посади в базових центрах зайнятості припинили відноситись до категорії посад державних службовців, зокрема і посада директора базового центру зайнятості.

21. Натомість суд першої інстанції, розглядаючи цю справу, дійшов висновку про те, що цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц спір, що виник між посадовою особою установи, що реалізує державну політику в сфері зайнятості населення, та цією установою (Державна служба зайнятості та підпорядковані їй установи), є публічно-правовим.

22. Однак у справі № 754/15544/17-ц, у якій Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2019 року дійшла висновку про належність розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, правовідносини стосувалися виключно проходження позивачем публічної служби на посаді заступника голови Центрального апарату Державної служби зайнятості, тобто останній був уповноваженою особою на виконання функцій держави в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення і трудової міграції та є юридичною особою публічного права. При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки позивач обіймав посаду в центральному органі виконавчої влади, то цей спір не є трудовим спором приватного характеру, а стосується проходження позивачем публічної служби.

23. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив, що відповідач у своїх додаткових поясненнях указує на те, що спірні правовідносини в цій справі виникли не у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби та звільненням з неї, оскільки позивач є не державним службовцем, а керівником юридичної особи публічного права, який має повноваження здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції. Тому, на думку відповідача, цей спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства відповідно до статті 221 КЗпП України як трудовий спір приватного характеру. До того ж звільнення позивача відбувалося за нормами КЗпП України, а не Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).

24. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду також указує на те, що існує стала практика розгляду справ про поновлення на посадах директорів, заступників директорів та інших посадових осіб обласних, міських і міськрайонних центрів зайнятості в порядку цивільного судочинства. Це підтверджується постановами Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 583/874/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 308/7982/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 296/576/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 484/3365/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 742/532/18, від 21 лютого 2020 року у справі № 295/14195/18, від 25 березня 2020 року у справі № 552/5424/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 484/1082/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 306/1011/18-ц, від 07 грудня 2020 року у справі № 484/5195/19.

25. Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 січня 2021 року у справі № 303/7556/18, розглядаючи позов директора міського центру зайнятості про незаконність його звільнення, дійшов висновку про належність розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства. Цей висновок суд касаційної інстанції зробив, посилаючись на вказані вище висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц.

26. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду повторно звертає увагу на те, що такі висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що спірні правовідносини у справі № 754/15544/17-ц виникли у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби, були зроблені щодо посадової особи Центрального апарату Державної служби зайнятості, уповноваженої на виконання функцій держави в центральному органі виконавчої влади. Проте у справі № 303/7556/18 та в цій справі позивачі є директорами базових центрів зайнятості, які є юридичними особами публічного права, підпорядкованими й підзвітними регіональному центру зайнятості, які створюються за рішенням голови Центрального апарату Державної служби зайнятості, та не є посадовими особами Центрального апарату Державної служби зайнятості, уповноваженими на виконання функцій держави в центральному органі виконавчої влади, як і не є державними службовцями.

27. З огляду на викладене, а також на різну практику Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо юрисдикції вказаної категорії спорів, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у випадках спірних правовідносин щодо того, чи трудові відносини директора базового центру зайнятості з таким центром є відносинами з проходження публічної служби чи все ж таки ці спори є трудовим спорами приватного характеру.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

28. Наказом Київського ОЦЗ від 05 грудня 1997 року № 179-к позивача з 08 грудня 1997 року призначено на посаду директора Білоцерківського міського центру зайнятості (на час виникнення спірних правовідносин - Білоцерківський МРЦЗ).

29. Наказом Київського ОЦЗ від 11 квітня 2019 року № 179-к за порушення пункту 11 Положення, Правил внутрішнього трудового розпорядку позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Як убачається із зазначеного наказу, фактичною підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугували висновки аудиторського звіту № 2019-02, складеного Київським ОЦЗ, відповідно до яких Білоцерківським МРЦЗ було зайво виплачено допомоги по безробіттю на суму 204 тис. 407 грн 97 коп. унаслідок обчислення такої допомоги на підставі довідок про середню заробітну плату, до яких були протиправно включені одноразові виплати, що не є заробітною платою та з яких не був утриманий єдиний соціальний внесок.

30. Наказом Київського ОЦЗ від 11 травня 2019 року № 225-к за порушення пункту 11 Положення, Правил внутрішнього трудового розпорядку позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

З описової частини вказаного наказу вбачається, що позивач не забезпечив своєчасне формування фінансової звітності за перший квартал 2019 року в комплексній системі автоматизації підприємства «IS-pro» з перенесенням інформації в шаблон у форматі «Exсell» відповідно до Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року № 419, доручення Державної служби зайнятості від 02 квітня 2019 року № 33/14/1727-19, доручення Київського ОЦЗ від 09 квітня 2019 року № 810/06.04/9-19.

31. Наказом Київського ОЦЗ від 23 травня 2019 року № 250-к за недотримання вимог Положення, Правил внутрішнього трудового розпорядку позивача звільнено з посади директора Білоцерківського МРЦЗ відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

32. Вважаючи вказані вище накази відповідача № 225-к та № 250-к протиправними і такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

33. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

34. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

35. На підставі положень пунктів 1, 2 частини першоїстатті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

36. Пунктом 2 частини першої статті 19 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

37. При цьому пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

38. Для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності.

39. Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними і скасування наказів Київського ОЦЗ від 11 травня 2019 року № 225-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » та від 23 травня 2019 року № 250-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення позивача на посаді директора Білоцерківського МРЦЗ, а також зобов`язання відповідача виплатити на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 24 травня 2019 року.

40. 01 травня 2016 року набрав чинності Закон № 889-VIII, згідно з преамбулою якого цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

41. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 889-VIII державною службою є публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

42. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 вказаного Закону посадою державної служби є визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

43. Пунктом 2 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII установлено, що дія цього Закону поширюється на державних службовців міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

44. На підставі пункту 1 розділу I Положення про державну службу зайнятості, затвердженогонаказом Міністерства соціальної політики України від 15 грудня 2016 року № 1543 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2016 року за № 1723/29853; далі - Положення № 1543), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, державна служба зайнятості (далі - Служба) є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України.

45. За нормами пункту 2 вказаного розділу Положення № 1543 Служба складається, зокрема, з Державної служби зайнятості (Центрального апарату), Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості (далі - регіональні центри зайнятості), міських, районних і міськрайонних центрів зайнятості (далі - базові центри зайнятості).

46. Відповідно до пункту 1 Положення Білоцерківський МРЦЗ є державною установою у централізованій системі державних установ Служби.

47. Згідно з пунктом 9 Положення Білоцерківський МРЦЗ очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади головою Служби за погодженням з головою відповідної місцевої державної адміністрації. З директором центру зайнятості укладається контракт на строк до 3 років за результатами конкурсу.

48. На підставі пункту 1 розділу V Положення № 1543 базові центри зайнятості є неприбутковими державними установами, підпорядкованими та підзвітними регіональному центру зайнятості, які створюються за рішенням голови Центрального апарату Служби.

49. За нормами пункту 15 частини третьої статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.

50. Оскільки базові центри зайнятості створюються за рішенням голови Центрального апарату Служби, посада директора базового центру зайнятості є посадою, на яку не поширюється дія Закону № 889-VIII.

51. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 27 лютого 2015 року був ознайомлений під особистий підпис із попередженням про зміну істотних умов праці, у якому йшлося про те, що у зв`язку з втратою чинності розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 410-р про віднесення посад працівників державної служби зайнятості до відповідних категорій посад державних службовців, з набранням чинності наказом Міністерства соціальної політики України від 16 грудня 2014 року № 1043 «Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості», з уведенням у дію нових структури і штатного розпису Білоцерківського МРЦЗ у 2015 році, які містять перелік посад, що не відносяться до категорії посад державних службовців, посаду директора базового центру зайнятості виключено з посад державних службовців.

52. Отже, перебуваючи у трудових відносинах з Київським ОЦЗ, ОСОБА_1 втратив статус державного службовця, про що був ознайомлений під особистий підпис 27 лютого 2015 року, а тому його посада директора Білоцерківського МРЦЗ не відноситься до посад публічної служби.

53. За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

54. Таким чином, спір, що виник у зв`язку зі звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов`язана з проходженням публічної служби, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

55. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13, 27 березня 2019 року, 01 квітня 2020 року у справах № 520/6612/17 (провадження № 11-1196апп18), № 814/2514/17 (провадження № 11-1472апп18) та № 804/2823/16 (провадження № 11-433апп19) відповідно.

56. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

57. Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, викладеного в її постанові від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц (провадження № 14-202цс19), відповідно до якого спір за позовом заступника голови Центрального апарату Служби до Державної служби зайнятості про скасування дисциплінарного стягнення є публічно-правовим спором, оскільки, як убачається зі змісту вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду, позивач у цій справі не займав посаду, віднесену до посад державної служби, а тому в розумінні пункту 2 частини першої статті 19 КАС України цей спір не був пов`язаним з проходженням публічної служби.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

58. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

59. На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.

60. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження.

61. Відповідно до частини третьої статті 354 КАС України у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

62. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування постановлених у справі судових рішень із закриттям провадження в адміністративній справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року скасувати, а провадження у справі закрити.

3. Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв

В. В. Британчук Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

В. І. Данішевська В. М. Сімоненко

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 96669492

Link to comment
Share on other sites

Велика палата в черговий раз змінила юрисдикцію спорів та позбавила особу ефективного захисту. При цьому суд зробив висновок, що тільки ті хто проходять державну службу можуть звертатись до адміністративного суду.

Суд зазначив, що оскільки базові центри зайнятості створюються за рішенням голови Центрального апарату Служби, посада директора базового центру зайнятості є посадою, на яку не поширюється дія Закону № 889-VIII.

51. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 27 лютого 2015 року був ознайомлений під особистий підпис із попередженням про зміну істотних умов праці, у якому йшлося про те, що у зв`язку з втратою чинності розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 410-р про віднесення посад працівників державної служби зайнятості до відповідних категорій посад державних службовців, з набранням чинності наказом Міністерства соціальної політики України від 16 грудня 2014 року № 1043 «Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості», з уведенням у дію нових структури і штатного розпису Білоцерківського МРЦЗ у 2015 році, які містять перелік посад, що не відносяться до категорії посад державних службовців, посаду директора базового центру зайнятості виключено з посад державних службовців.

52. Отже, перебуваючи у трудових відносинах з Київським ОЦЗ, ОСОБА_1 втратив статус державного службовця, про що був ознайомлений під особистий підпис 27 лютого 2015 року, а тому його посада директора Білоцерківського МРЦЗ не відноситься до посад публічної служби.

53. За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

54. Таким чином, спір, що виник у зв`язку зі звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов`язана з проходженням публічної служби, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...