Постанова ВП-ВС про юрисдикцію та спосіб захисту при стягненні шкоди завданої Укрзалізницею

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2022 року

м. Київ

Справа № 904/1448/20
Провадження № 12-29гс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючої судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрметалургтранс» - Лосєва А.М., Муравйова О. В., Гальченка В. Я.

Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Шукліної О. В.,

розглянула касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрметалургтранс» (далі - ТОВ «Укрметалургтранс») на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2021 року у справі № 904/1448/20 за позовом ТОВ «Укрметалургтранс» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» (далі - ТОВ «Металургтранс») про визнання протиправними дій та стягнення збитків.

Історія справи

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У березні 2020 року ТОВ «Укрметалургтранс» звернулося до господарського суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову за рахунок уточнення позовних вимог від 29 травня 2020 року) про: визнання протиправними дій АТ «Укрзалізниця» щодо прийняття розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України; солідарне стягнення з АТ «Укрзалізниця» і ТОВ «Металургтранс» на користь ТОВ «Укрметалургтранс» 21 654 288 грн збитків, завданих внаслідок втрати 48 напіввагонів (№ 56082100, № 56098668, № 56098759, № 56098833, № 56098874, № 56098908, № 56137953, № 56137979, № 56138001, № 56138050, № 56138084, № 56138118, № 56138126, № 56138134, № 56138167, № 56138209, № 56138217, № 56138233, № 56138241, № 56138266, № 56138316, № 56138365, № 56140130, № 56143324, № 56143357, № 56171085, № 56171127, № 56183320, № 56183353, № 60834710, № 63483044, № 63876726, № 64112170, № 64717002, № 64903818, № 66028663, № 67065466, № 67110650, № 67136689, № 67209023, № 67234286, № 67446245, № 68163815, № 68165125, № 68231661, № 68389121, № 68442649, № 68587880), а також 326 916,32 грн судового збору та 54 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

1.2. Позивач вказав, що дії АТ «Укрзалізниця» щодо прийняття спірних розпоряджень є протиправними, необачними та недобросовісними, вчинені на порушення частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини другої статті 13 Закону України «Про залізничний транспорт» та всупереч статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», оскільки накладають заборону на переміщення залізничного рухомого складу через лінію зіткнення на непідконтрольній державі території, такі дії призвели до втрати напіввагонів та заподіяли позивачу як власнику напіввагонів майнову шкоду.

1.3. Щодо підстав солідарної відповідальності ТОВ «Металургтранс» позивач наголосив на вині обох відповідачів, в результаті вчинення якими спільних недобросовісних дій відбулося перевезення на непідконтрольну державі територію належного позивачу залізничного рухомого складу, який у подальшому був втрачений.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 6 серпня 2020 року (суддя Манько Г. В.) визнано протиправними дії АТ «Укрзалізниця» щодо прийняття розпорядження № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України; з АТ «Укрзалізниця» стягнуто на користь ТОВ «Укрметалургтранс» 21 654 288 грн збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів у кількості 48 одиниць, судовий збір у розмірі 325 865, 32 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 53 826, 12 грн; в решті позовних вимог відмовлено.

2.2. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що саме на АТ «Укрзалізниця» має бути покладено обов`язок відшкодувати збитки, що завдані позивачу його протиправними діями.

2.3. Зазначив про наявність у діях АТ «Укрзалізниця» повного складу цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для стягнення збитків, адже розпорядження № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157, якими запроваджені обмеження щодо залізничних перевезень починаючи з 16 березня 2017 року та до їх відміни, шляхом заборони на перевезення вантажів та порожніх вагонів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, прийняті з перевищенням повноважень та суперечать чинному законодавству.

2.4. Так, спірними розпорядженнями обмеження перевезень введено у зв`язку із введенням у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», проте за цим рішенням Ради національної безпеки і оборони України заборонено переміщення через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей саме вантажів та доручено Кабінету Міністрів України невідкладно вжити заходів щодо припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

2.5. За наявними в матеріалах справи доказами в лютому - березні 2017 року напіввагони позивача приймалися АТ «Укрзалізниця» до перевезень на станціях у межах населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, з відповідним оформленням залізничних перевізних документів, у тому числі залізничних накладних, що підтверджує оформлення у встановленому порядку договору перевезення, де перевізником є саме АТ «Укрзалізниця».

2.6. Що ж до вимог до іншого відповідача, то вони не підлягають задоволенню, оскільки ТОВ «Металургтранс» не вчинило дій, які порушують права та законні інтереси позивача.

2.7. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2021 року (судді Орєшкіна Е. В., Широбокова Л. П., Антонік С. Г.) рішення місцевого господарського суду скасовано. Закрито провадження у справі в частині визнання протиправними дій АТ «Укрзалізниця» щодо прийняття розпорядження № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України. Відмовлено у задоволенні позову про солідарне стягнення з АТ «Укрзалізниця» і ТОВ «Металургтранс» на користь ТОВ «Укрметалургтранс» 21 654 288 грн збитків. Стягнуто з ТОВ «Укрметалургтранс» на користь АТ «Укрзалізниця» 487 221,48 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

2.8.На відміну від суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що АТ «Укрзалізниця» у межах спірних правовідносин наділена публічно-владними управлінськими функціями, а отже, є суб`єктом владних повноважень, а відтак спір про визнання протиправними дій АТ «Укрзалізниця» про прийняття розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей є публічно-правовим та має розглядатись за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

2.9. Відповідно суд відмовив у стягненні збитків з АТ «Укрзалізниця» через недоведеність позивачем такого елементу складу правопорушення, необхідного для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків, як протиправна поведінка, вважаючи, що оцінка такій поведінці (прийняття розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року з перевищенням повноважень) має надаватись адміністративним судом за правилами КАС України.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів; позиція інших учасників справи

3.1.У березні 2021 року ТОВ «Укрметалургтранс» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2021 року, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3.2.Позивач послався на порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права, що полягає в неправильному застосуванні статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки позовні вимоги в частині оскарження дій АТ «Укрзалізниця» щодо запровадження тимчасової заборони є спором про оскарження актів (дій) суб`єктів господарювання у сфері організації та здійснення господарської діяльності, який має розглядатися господарськими судами. Процесуальне порушення призвело до прийняття помилкового судового рішення про закриття провадження у справі (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України), і як наслідок - до формальної відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків, що позбавило позивача можливості захистити свої права. Правовий висновок Верховного Суду у правовідносинах, в межах яких виник спір, відсутній.

3.3. Також вказав на порушення апеляційним судом норм процесуального права (статей 58, 60, 61, 236 ГПК України), що призвело до прийняття неправильного рішення у справі. Так, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, підписаною з порушенням правил самопредставництва Прохоровим Юрієм Геннадійовичем - як особою, яка перебуває в трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» та діє на підставі посадової інструкції і довіреності. Натомість ордер на підтвердження повноважень адвоката як представника відсутній.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» заперечило проти вимог та доводів скаржника. Просило залишити постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2021 року без змін, вказавши, зокрема, що право AT «Укрзалізниця» на введення конвенційних заборон, що мають публічно-правовий характер, передбачено Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, необхідність погодження з Міністерством інфраструктури України делеговано AT «Укрзалізниця» наказом від 30 травня 2002 року № 344Ю, а отже, спір між сторонами, що виник у зв`язку із оскарженням дій AT «Укрзалізниця» щодо прийняття спірних розпоряджень у частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення, містить ознаки адміністративного спору.

3.5. Також АТ «Укрзалізниця» вказало, що введення конвенційних заборон не вплинуло на права позивача, який не брав участі в перевізному процесі; спірні вагони знаходились у володінні ТОВ «Металургтранс», яке не забезпечило збереження вантажу та є відповідальним за втрату вагонів, а заявлений до стягнення розмір збитків суперечить доказам, що містяться в матеріалах справи; залізниця у відносинах перевезення несе обмежену відповідальність, а у спірних правовідносинах перебувала під дією обставин непереборної сили; АТ «Укрзалізниця» подало заяву про сплив шестимісячного строку для захисту порушеного права позивача, що не врахував суд першої інстанції.

3.6. 15 вересня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява ТОВ «Укрметалургтранс» про відмову від частини позовних вимог до ТОВ «Металургтранс», в якій позивач скористався процесуальним правом, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 46 ГПК України, та просив залишити у справі позовні вимоги (з урахуванням заяви про збільшення позову) лише в частині щодо АТ «Укрзалізниця», в частині солідарного стягнення збитків, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу з ТОВ «Металургтранс» позивач відмовився від позову. Відповідно позивач просив: визнати протиправними дії АТ «Укрзалізниця» щодо прийняття розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України; стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь ТОВ «Укрметалургтранс» збитки та судові витрати за розгляд справи.

4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

4.1.Ухвалою від 5 квітня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою, а ухвалою від 19 травня 2021 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, зазначивши, що обставини, передбачені вказаною статтею, які унеможливлюють передачу справи на розгляд Великої Палати, відсутні.

4.2.Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що визначення юрисдикції цього спору є вагомим і необхідним для забезпечення сталої судової практики щодо наявності права залізниці у надзвичайних ситуаціях миттєво реагувати для недопущення порушень при надзвичайних ситуаціях та забезпечення безпеки руху, зважаючи на те, що AT«Укрзалізниця» є національним перевізником вантажів та пасажирів, що забезпечує 82 % вантажних і майже 50 % пасажирських перевезень, які здійснюються усіма видами транспорту, та важливим інструментом регулювання економіки України. З огляду на категорію спорів у правовідносинах питання щодо розмежування судової юрисдикції наявне в аналогічних справах, провадження у яких зупинені до розгляду цієї справи, а отже, розгляд цієї справи Великою Палатою Верховного Суду сприятиме формуванню єдиної правозастосовчої практики у вказаних правовідносинах.

4.3.Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив також про те, що на момент розгляду цієї справи висновок Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах (у спорах, що виникають при оскарженні дій з реалізації AT «Укрзалізниця» повноважень на тимчасове зупинення перевезень вантажів) відсутній.

4.4. Ухвалою від 9 червня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу та призначила справу до розгляду.

5. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду

5.1. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

5.2.Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства -цивільного, кримінального, господарського й адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

5.3. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

5.4. Згідно з положеннями частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

5.5. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

5.6. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

5.7. За визначенням, яке міститься у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг

5.8. Делегування повноважень означає наділення відповідного суб`єкта власними повноваженнями певного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування (із збереженням права делегуючого органу повернути такі повноваження до власного виконання).

5.9. Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач - суб`єкт господарювання звернувся з вимогою про стягнення з АТ «Укрзалізниця» збитків, завданих, на його думку, втратою майна (напіввагонів) внаслідок запровадження АТ «Укрзалізниця» тимчасових обмежень (конвенційних заборон) на здійснення перевезень вантажів.

5.10. За Статутом товариства АТ «Укрзалізниця» є юридичною особою, що утворена відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». АТ «Укрзалізниця» є суб`єктом господарювання, акціонерним товариством, 100 % акцій якого належить державі, відповідно здійснює підприємницьку діяльність та реалізує власну господарську компетенцію. Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

5.11. Метою діяльності товариства є задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб у безпечних та якісних залізничних перевезеннях у внутрішньому та міжнародному сполученні, роботах та послугах, що виконує та надає товариство, забезпечення ефективного функціонування та розвитку залізничного транспорту, створення умов для підвищення конкурентоспроможності транспортної галузі, а також отримання прибутку від провадження підприємницької діяльності.

5.12. За Законом України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» АТ «Укрзалізниця» утворюється як акціонерне товариство, 100 % акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.

5.13. Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентування його відносин з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу містяться у Законі України «Про залізничний транспорт».

5.14. За статтею 3 Закону України «Про залізничний транспорт» законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із законів України «Про транспорт», «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативно-правові акти, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

5.15. Правове регулювання перевезення вантажів наведено у главі 32 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Так, за статтею 306 ГК України у цьому Кодексі перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами, а перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі є суб`єктами відносин перевезення вантажів.

5.16. ГК України і виданими відповідно до нього кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами визначаються загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) (частина п`ята статті 306 ГК України).

5.17. Здійснюючи нормативне регулювання господарської діяльності відповідно до статті 7 ГК України, Міністерство інфраструктури України відповідно до покладених на нього завдань установлює процедуру та строки припинення або обмеження навантаження і перевезення вантажів та вантажобагажу, що зумовлено обставинами непереборної сили, воєнними діями, блокадою, епідемією або іншими обставинами, які не залежать від перевізників і власників інфраструктури залізничного транспорту загального користування і перешкоджають здійсненню перевезень, та оповіщення про це перевізників і власників інфраструктури загального транспорту загального користування (підпункт 40 пункту 4 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460).

5.18. Тож Міністерство інфраструктури України як орган виконавчої влади та суб`єкт владних повноважень має власну компетенцію щодо установлення процедури та строків припинення або обмеження навантаження і перевезення вантажів та вантажобагажу.

5.19. Натомість за приписами статті 4 Закону України «Про залізничний транспорт» АТ «Укрзалізниця» є суб`єктом господарювання, який відповідно до закону наділений виключною компетенцією щодо управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях; за статтею 13 цього Закону, організовуючи роботу залізничного транспорту в умовах надзвичайних обставин, АТ «Укрзалізниця» вправі запроваджувати, за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту, тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, виникнення інших надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення.

5.20. Тобто, АТ «Укрзалізниця» як суб`єкт господарювання здійснює дії з обмеження перевезень у межах своєї власної господарської компетенції щодо організації та планування господарської діяльності з перевезення вантажів.

5.21. При цьому, враховуючи наведені норми права та нормативні акти, реалізація такої складової господарського повноваження, як тимчасові обмеження щодо перевезень, здійснюється за погодженням із центральним органом виконавчої влади (тобто особою, яка здійснює владні повноваження). Однак ототожнення у зв`язку із цим організаційно-господарської функції, яка здійснюється в межах своєї компетенції суб`єктом господарювання, з владно-управлінськими функціями органу виконавчої влади - суб`єкта владних повноважень є помилковими.

5.22. Доводи АТ «Укрзалізниця» про здійснення спірних дій в межах делегованих йому повноважень є помилковими та не ґрунтуються на положеннях законодавства. Так, дійсно, за пунктом 29 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 6 квітня 1998 року, АТ «Укрзалізниця» має право запроваджувати, за погодженням з Міністерством транспорту України, тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, виникнення інших надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення (відповідний пункт розташований у розділі, який охоплює регулювання організації та планування перевезення вантажів).

5.23. Стаття 4 Закону України «Про залізничний транспорт» в редакції, чинній до 28 червня 2015 року, визначала, що управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України, підпорядкованим Міністерству транспорту України.

5.24. За змістом Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1992 року № 262, Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця) визначається як орган управління залізничним транспортом загального користування, підвідомчим Міністерства інфраструктури, що зумовлювало наділення її певними владними повноваженнями у цій сфері, зокрема щодо видання наказів, обов`язкових для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери її управління, організації та контролю їх виконання.

5.25. Також наказом Міністерства транспорту України від 30 травня 2002 року № 344 було делеговано Державній адміністрації залізничного транспорту функції, визначені у статтях 29 та 63 Статуту залізниць України, щодо запровадження тимчасових обмежень перевезень в окремі райони та встановлення порядку перевезення вантажів на особливих умовах.

5.26. Аналізуючи наведені вище законодавчі акти, слід погодитися з доводами касаційної скарги про те, що створення на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України (державної організації з основним видом діяльності - державне управління загального характеру) юридичної особи приватного права - АТ «Укрзалізниця» (товариства, суб`єкта господарювання) має наслідком правонаступництво майнових прав та обов`язків,як це передбачено частиною шостою статті 2 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», однак не передбачає перехід до новоствореного товариства в порядку правонаступництва також і відповідних владних власних чи делегованих повноважень органу управління.

5.27. Тож у справі, яка переглядається, ні позивач, ні АТ «Укрзалізниця» не є суб`єктами владних повноважень, спірні дії АТ «Укрзалізниця» стосуються питань організації та планування господарської діяльності з перевезення вантажів, у межах якої сторони не наділені адміністративною процесуальною дієздатністю, а рішення АТ «Укрзалізниця», які запроваджують обмеження перевезень у власній господарській діяльності, не є нормативно-правовими актами чи актами індивідуальної дії в розумінні КАС України.

5.28.За змістом частин другої та третьої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

5.29. Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункти 1, 6, 10 частини першої статті 20 ГПК України).

5.30. Тож характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, як іпредмет оскарження, вказують на юрисдикцію господарських судів у спорі.

5.31. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).

5.32. За частиною першою статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

5.33. Відповідно до частини другої статті 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

5.34. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

5.35. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom) (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма (стаття 13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

5.36. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року, заява № 38722/02).

5.37. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

5.38. Тож у кожному конкретному спорі суд найперше повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають з характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь -якою особою.

5.39.Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно із частиною другою цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

5.40.За приписами статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

5.41.У цій справі порушенням права, на яке посилається позивач, є шкода, завдана його майну, тож ефективним способом захисту порушеного права є саме відшкодування шкоди, про що і йдеться у позові. Водночас позивач вважає за необхідне у такому спорі визнати протиправними дії АТ «Укрзалізниця» щодо встановлення заборон шляхом розгляду як окремої позовної вимоги.

5.42. Протиправність дій АТ «Укрзалізниця» в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (зокрема, внаслідок прийняття розпоряджень№ Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у спорі господарюючих суб`єктів є обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та яким під час судового розгляду слід надати відповідну правову кваліфікацію.

5.43. Інше тлумачення ефективного способу захисту в такому спорі означало б, що вимоги про відшкодування шкоди (збитків) у межах приватноправових відносин не можуть бути самостійним способом захисту порушеного права і не можуть розглядатися без супутньої їм окремої вимоги про констатацію протиправності рішень (дій, бездіяльності) винної особи. Окрім того, положення ЦК України, ГК України, як і ГПК України, не передбачають такого способу захисту, як визнання протиправними дій господарюючого суб`єкта.

5.44. Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією ЄСПЛ процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження в судах із цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А № 18, пункти 28-36).

5.45. Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії» Ashingdane v. the. UnitedKingdom). Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» Bellet v. France).

5.46. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

5.47. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що припис «суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства» (пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України) стосується як позовів, які не можна розглядати за правилами господарського або цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17, від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19, від 20 листопада 2019 року у справі № 591/5619/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18, від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19, від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17).

5.48. Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій АТ «Укрзалізниця» щодо прийняття розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року не підлягають розгляду не лише в порядку господарського судочинства, але і взагалі не підлягають судовому розгляду, а питання правомірності чи неправомірності відповідних дій АТ «Укрзалізниця» підлягають з`ясуванню в межах розгляду вимог про відшкодування шкоди, а не як окрема позовна вимога.

5.49.Таким чином, з огляду на викладене висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в частини вимог про визнання протиправними дій АТ «Укрзалізниця» щодо прийняття розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року у зв`язку з неможливістю розгляду такого спору судом господарської юрисдикції є правильним, однак не з тих підстав, що ці вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а у зв`язку з неможливістю розгляду судом підстав позову у спорі між суб`єктами господарювання як самостійних позовних вимог.

Щодо вимог про стягнення збитків

5.50.Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

5.51.Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода- наслідком. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

5.52.Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в діях АТ «Укрзалізниця» наявний повний склад цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для стягнення збитків. Зазначив, що належні позивачу напіввагони втрачені, оскільки не були повернуті позивачу за умови дії обмеження перевезень. Як наслідок - позивачу завдані реальні збитки в розмірі витрат, які позивач мусить понести для відновлення свого порушеного права в розмірі ринкової вартості втрачених напіввагонів.

5.53. Що ж до протиправності дій АТ «Укрзалізниця», то така, на думку суду першої інстанції, полягала в тому, що АТ «Укрзалізниця», прийнявши розпорядження № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року щодо заборони переміщення вагонів у порожньому стані (транспортних засобів) залізничними шляхами через лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей, такими своїми діями протиправно порушило права позивача на повернення належних йому 48 напіввагонів з території, тимчасово непідконтрольної органам державної влади України (НКТ), на контрольовану органами державної влади територію України (КТ).

5.54. Відповідно до частин першої та другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

5.55.Однак суд апеляційної інстанції не виконав приписи процесуального законодавства, не переглянув справу за наявними в ній доказами відповідно до змісту спору, предмета та підстав поданого позову, помилково вказавши на неможливість надати правову кваліфікацію діям відповідача в межах господарського судочинства. Інші ж елементи складу цивільного правопорушення та докази на їх підтвердження у зв`язку з цим не були предметом дослідження апеляційного суду, у зв`язку із чим його висновки за наслідками апеляційного розгляду справи є передчасними і такими, що не засновані на дійсних обставинах справи та їх правовій кваліфікації.

6. Щодо стверджуваних порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції

6.1. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга від 2 вересня 2020 року на рішення господарського суду в цій справі підписана повноважним представником АТ «Укрзалізниця» Прохоровим Юрієм Геннадійовичем, тож клопотання позивача щодо закриття апеляційного провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 264 ГПК України задоволенню не підлягає.

6.2.За приписами частини першої статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

6.3.Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або у визначених законом випадках іншою особою. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (частини перша-четверта статті 60 ГПК України).

6.4.Апеляційний суд з`ясував, що апеляційну скаргу від 2 вересня 2020 року на рішення в цій справі підписав представник АТ «Укрзалізниця» Прохоров Юрій Геннадійович, на підтвердження повноважень якого до апеляційної скарги надані копія свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 17 серпня 2018 року та копія довіреності № Ц/6-45/305-19 від 23 грудня 2019 року, якою уповноважено головного юриста відділу претензійно-позовної роботи та представництва в судах юридичного департаменту АТ «Укрзалізниця» Прохорова Ю. В., зокрема, підписувати та подавати апеляційні скарги.

6.5.Також АТ «Укрзалізниця» надало копію посадової інструкції (затверджену в червні 2020 року), яка визначає кваліфікаційні вимоги, завдання та функціональні обов`язки, мету посади, права і повноваження, відповідальність, взаємодію, оцінювання посади головного юриста відділу претензійно-позовної роботи та представництва в судах юридичного департаменту АТ «Укрзалізниця» (далі - головний юрист). Відповідно до пункту 6.3 посадової інструкції головний юрист має право представляти інтереси товариства в будь-яких судових інстанціях згідно з процесуальним законодавством з наданням усіх процесуальних прав, встановлених кодексами, які надані позивачу, відповідачу та третій особі, у тому числі з правом підписання та подання, зокрема, апеляційних скарг, з урахуванням обмежень, визначених у наданій головному юристу довіреності.

6.6.За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку за наслідками розгляду клопотання позивача щодо підписання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 56 ГПК України, а доводи скаржника щодо порушення відповідачем правил представництва цих висновків не спростовують.

7. Вирішення клопотання про відмову від частини позовних вимог

7.1. Як зазначалось, до Верховного Суду надійшла заява ТОВ «Укрметалургтранс» про відмову від частини позовних вимог до ТОВ «Металургтранс», у якій позивач скористався процесуальним правом, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 46 ГПК України, та просив залишити у справі позовні вимоги (з урахуванням заяви про збільшення позову) лише в частині щодо АТ «Укрзалізниця», у частині солідарного стягнення збитків, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу з ТОВ «Металургтранс» позивач відмовився від позову.

7.2. У судовому засіданні представник ТОВ «Укрметалургтранс» уточнив вимоги заяви та вказав, що у резолютивній частині заяви від 15 вересня 2021 року була допущена описка щодо суми вказаних збитків.

7.3. За статтею 307 ГПК України у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав касаційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.

7.4. За наслідками поданої позивачем заяви постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2021 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 6 серпня 2020 року слід визнати нечинними в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ТОВ «Металургтранс»; провадження у справі в цій частині закрити.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1.Відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції; висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частини четверта та п`ята статті 310 ГПК України).

8.2. Враховуючи, що такі докази на підтвердження таких елементів складу цивільного правопорушення, як наявність заподіяної шкоди майну, яке належить позивачу, причинно-наслідковий зв`язок із діями відповідача не були предметом дослідження апеляційного суду, під час нового розгляду суд апеляційної інстанції має з`ясувати відповідні обставини та надати їм відповідну правову кваліфікацію.

8.3.Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша та четверта статті 311 ГПК України).

8.4.Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги ТОВ «Укрметалургтранс». Відтак постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2021 року слід змінити в її мотивувальній частині щодо підстав закриття провадження в частині позовних вимог про визнання протиправними дій АТ «Укрзалізниця» (з урахуванням заяви про відмову від позовних вимог до іншого відповідача) з викладенням її в редакції цієї постанови, резолютивну ж частину про закриття провадження у справі в цій частині слід залишити без змін.

8.5.В частині позовних вимог про стягнення коштів з АТ «Укрзалізниця» справу слід направити для нового розгляду до суду апеляційної інстанції.

9. Щодо розподілу судових витрат

9.1. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про направлення справи в частині позовних вимог про стягнення збитків на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, відшкодування судових витрат (сплачених у розмірі 649 628, 64 грн за позовні вимоги майнового характеру) буде здійснено за результатом вирішення спору.

9.2. Щодо стягнення судового збору в решті позовних вимог немайнового характеру, за висновком Великої Палати Верховного Суду про залишення без змін резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції, судові витрати в цій частині (4 204 грн), понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 301, 302, 307, 308, 310, 311, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрметалургтранс» задовольнити частково.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2021 року у справі № 904/1448/20 змінити в її мотивувальній частині щодо підстав закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Акціонерного товариства «Українська залізниця», виклавши її в редакції цієї постанови. У решті постанову в цій частині вимог залишити без змін.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення збитків у сумі 21 654 288 грн постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2021 року у справі № 904/1448/20 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрметалургтранс» від позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс».

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2021 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 6 серпня 2020 року у справі № 904/1448/20 визнати нечинними в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс», провадження у справі в цій частині закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя-доповідач Л. І. Рогач

Судді:

В. В. Британчук

Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов

К. М. Пільков

І. В. Григор`єва

О. Б. Прокопенко

Ж. М. Єленіна

В. В. Пророк

І. В. Желєзний

О. М. Ситнік

О. С. Золотніков

В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук

І. В. Ткач

В. С. Князєв

С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 103056943

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що слід погодитися з доводами касаційної скарги про те, що створення на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України (державної організації з основним видом діяльності - державне управління загального характеру) юридичної особи приватного права - АТ «Укрзалізниця» (товариства, суб`єкта господарювання) має наслідком правонаступництво майнових прав та обов`язків,як це передбачено частиною шостою статті 2 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», однак не передбачає перехід до новоствореного товариства в порядку правонаступництва також і відповідних владних власних чи делегованих повноважень органу управління.

5.27. Тож у справі, яка переглядається, ні позивач, ні АТ «Укрзалізниця» не є суб`єктами владних повноважень, спірні дії АТ «Укрзалізниця» стосуються питань організації та планування господарської діяльності з перевезення вантажів, у межах якої сторони не наділені адміністративною процесуальною дієздатністю, а рішення АТ «Укрзалізниця», які запроваджують обмеження перевезень у власній господарській діяльності, не є нормативно-правовими актами чи актами індивідуальної дії в розумінні КАС України.

5.41.У цій справі порушенням права, на яке посилається позивач, є шкода, завдана його майну, тож ефективним способом захисту порушеного права є саме відшкодування шкоди, про що і йдеться у позові. Водночас позивач вважає за необхідне у такому спорі визнати протиправними дії АТ «Укрзалізниця» щодо встановлення заборон шляхом розгляду як окремої позовної вимоги.

5.42. Протиправність дій АТ «Укрзалізниця» в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (зокрема, внаслідок прийняття розпоряджень№ Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у спорі господарюючих суб`єктів є обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та яким під час судового розгляду слід надати відповідну правову кваліфікацію.

5.48. Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій АТ «Укрзалізниця» щодо прийняття розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року не підлягають розгляду не лише в порядку господарського судочинства, але і взагалі не підлягають судовому розгляду, а питання правомірності чи неправомірності відповідних дій АТ «Укрзалізниця» підлягають з`ясуванню в межах розгляду вимог про відшкодування шкоди, а не як окрема позовна вимога.

5.49.Таким чином, з огляду на викладене висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в частини вимог про визнання протиправними дій АТ «Укрзалізниця» щодо прийняття розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15 березня 2017 року у зв`язку з неможливістю розгляду такого спору судом господарської юрисдикції є правильним, однак не з тих підстав, що ці вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а у зв`язку з неможливістю розгляду судом підстав позову у спорі між суб`єктами господарювання як самостійних позовних вимог.