Постанова ВП ВС про незаконність звільнення судді у зв`язку з люстрацією на підставі неякісного закону, відсутністю індивідуальної вини та подвійною відповідальністю


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2022 року

м. Київ

Справа № 800/278/17

Провадження № 11-338заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року (судді Васильєва І. А., Пасічник С. С., Юрченко В. П., Ханова Р. Ф., Хохуляк В. В.) у справі № 800/278/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання протиправним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просив визнати незаконним і скасувати рішення відповідача від 13 червня 2017 року № 1544/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади».

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що відповідач, приймаючи спірне рішення, порушив принцип законності, оскільки Законом України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII) Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями звертатись із пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади.

3. Позивач також зауважив, що оскаржуване рішення прийнято без установлення його індивідуальної вини, це рішення не містить посилань на те, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади колишнім Президентом України Віктором Януковичем , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

4. На переконання позивача, застосування до нього відповідачем негативних наслідків виключно з підстав перебування на посаді, без встановлення наявності будь-яких порушень свідчить про політичну вмотивованість спірного рішення та дискримінацію за родом занять у певний період.

5. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що відповідач не дотримався принципу заборони подвійної відповідальності, оскільки позивач з одних і тих же підстав зазнав негативних наслідків і як член Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) відповідно до Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон №1188-VII), і як суддя згідно із Законом № 1682-VII.

Рух справи та короткий зміст рішення суду попередньої інстанції

6. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 липня 2017 року відкрив провадження в цій справі.

7. До набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) та припинення діяльності Вищого адміністративного суду України розгляд адміністративного позову ОСОБА_1 цим судом не закінчено.

8. Відповідно до підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України та на підставі Закону № 2147-VIII справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддя якого ухвалою від 30 січня 2018 року прийняв цю справу до провадження.

9. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 13 березня 2019 року відмовив у задоволенні позову.

10. Судове рішення мотивовано тим, що звільнення позивача з посади судді відповідає визначеним Законом № 1682-VII цілям та засадам очищення влади (люстрації), оскільки факт перебування судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 на посаді члена ВРЮ понад рік у період, визначений пунктом 6 частини першої статті 3 цього Закону, є підставою для застосування щодо нього заборони, встановленої частиною третьою статті 1 цього Закону, і є несумісним з перебуванням на посаді професійного судді, а тому є підставою для звільнення позивача з посади судді згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент звернення) та пунктом 2 частини шостої цієї статті (у чинній редакції).

11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду також зазначив, що в цій справі втручання у гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року(далі - Конвенція) право позивача на повагу до приватного та сімейного життя є виправданим, оскільки здійснене на підставі законодавчо встановленої вимоги і з метою захисту прав і свобод інших осіб, а саме відновлення довіри громадян до влади та суддівського корпусу, тобто з дотриманням положень частини другої статті 8 Конвенції.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

12. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та не надав належної оцінки всім аргументам її учасників.

13. На думку скаржника, звільнення його з посади судді та заборона обіймати цю посаду мотивовані самим лише фактом обіймання ним посади члена ВРЮ понад рік у період правління Віктора Януковича , без установлення обставин його індивідуальної провини, здійснення ним заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади колишнім Президентом України Віктором Януковичем , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, проте це не відповідає принципу верховенства права, становить незаконне й невиправдане втручання в його приватне життя, свідчить про політичну вмотивованість спірного рішення, дискримінацію за родом занять у певний період. При цьому відповідач порушив принцип заборони подвійної відповідальності.

14. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2019 року та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Позиція інших учасників справи

15. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, а апеляційну скаргу позивача вважає безпідставною.

16. На думку ВРП, суд першої інстанції ретельно дослідив низку питань щодо повноважності ВРП, мети встановлення заборон та застосування заходів індивідуалізації і порядку самоусунення суб`єкта люстрації, що застосовуються відповідно до Закону № 1682-VII.

17. Крім того, суд першої інстанції дослідив і питання щодо часу подачі заяви про звільнення позивача у відставку та умов, за яких вона могла б бути розглянута, неодноразового (подвійного) застосування заходів відповідальності з тих самих підстав та дотримання принципу пропорційності й законності при прийнятті рішення.

18. Отже, ВРП вважає, що оскаржуване рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи.

19. У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство юстиції України зазначило, що твердження позивача про те, що Міністерство юстиції України може звернутися до ВРЮ з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади виключно у випадку отримання висновку, складеного органом, який проводив перевірку, про наявність підстав для застосування заборон, передбачених Законом № 1682-VII, не знаходить свого законодавчого відображення.

20. Міністерство юстиції України також послалось на те, що станом на сьогодні немає рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень Закону № 1682-VII.

21. Крім того, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 21 жовтня 2014 року у справі «Найдін проти Румунії», Міністерство юстиції України вказало, що втручання в право позивача було здійснене згідно із законом і було необхідним у демократичному суспільстві для захисту прав і свобод інших осіб.

22. На переконання Міністерства юстиції України, твердження позивача про те, що його було двічі притягнуто до юридичної відповідальності, не знаходить законодавчого підтвердження, оскільки повноваження ОСОБА_1 як члена ВРЮ були припинені відповідно до Закону № 1188-VII, а люстраційні заборони були застосовані на підставі перевірки, передбаченої Законом № 1682-VII.

23. У зв`язку з викладеним Міністерство юстиції України та ВРП просять залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду - без змін.

24. У додаткових поясненнях ВРП зауважила, що застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, не потребує необхідності встановлення певних фактів, у тому числі здійснення заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади колишнім Президентом України Віктором Януковичем , а здійснюється виключно на підставі відповідності критеріям, визначеним у частинах першій, другій, четвертій, восьмій статті 3 цього Закону. До того ж негативні заходи, що застосовуються, за своєю природою є не відповідальністю особи за вчинене нею правопорушення, а винятковим заходом, спрямованим на покращення управління державними справами загалом та функціонування судової влади зокрема.

Рух апеляційної скарги

25. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 квітня 2019 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року та витребувала з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду адміністративну справу № 800/278/17.

26. Ухвалою від 07 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін на підставі положень статей 306, 307 КАС України.

27. Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання суду апеляційної інстанції 30 червня 2022 року не з`явилися, подали заяви про розгляд справи без їх участі.

28. У зв`язку з неприбуттям жодного з учасників справи в судове засідання, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, Велика Палата Верховного Суду на підставі пункту 2 частини першої статті 311 КАС України розглянула справу в порядку письмового провадження.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції

29. ОСОБА_1 з лютого 1993 року до січня 2002 року працював народним суддею Андрушівського районного народного суду Житомирської області, 10 січня 2002 року Верховною Радою України обраний суддею безстроково, із січня 2002 року до березня 2006 року працював суддею Апеляційного суду Житомирської області, а з березня 2006 року - суддею Вищого адміністративного суду України.

30. Указом Президента України від 20 вересня 2010 року ОСОБА_1 призначений членом ВРЮ. На підставі пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1188-VII повноваження ОСОБА_1 як члена ВРЮ були припинені 11 квітня 2014 року.

31. 08 грудня 2014 року ОСОБА_1 надіслав голові Вищого адміністративного суду України ОСОБА_4 заяву про проведення стосовно нього перевірки, передбаченої Законом № 1682-VII.

32. 09 вересня 2015 року до ВРЮ надійшло звернення Міністерства юстиції України № 11.0.2/1701 за підписом заступника Міністра - керівника апарату Іванченко О. П., а 23 листопада того ж року - звернення Міністерства юстиції України від 20 листопада 2015 року № 144/11.0.2/16-15 за підписом Міністра юстиції України Петренка П. Д. про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з порушенням ним вимог щодо несумісності. У зверненнях зазначено, що ОСОБА_1 обіймав посаду члена ВРЮ у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, у зв`язку із чим до нього застосовується заборона протягом десяти років з дня набрання чинності Законом № 1682-VII обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади.

33. 14 вересня 2015 року член ВРЮ ОСОБА_5 направила голові Вищого адміністративного суду України ОСОБА_4 листа за № 5402/0/9-15 про надання інформації про стан проходження суддею ОСОБА_1 перевірки, передбаченої Законом № 1682-VII.

34. Голова Вищого адміністративного суду України листом від 18 вересня 2015 року № 1863/8-14/15 повідомив члена ВРЮ ОСОБА_5 про те, що під час перевірки встановлено незастосування до професійного судді заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 Закону № 1682-VII, тому було складено довідку про результати передбаченої цим Законом перевірки та надіслано її копію до Державної судової адміністрації України.

35. За результатами перевірки відомостей, викладених у зверненні Міністерства юстиції України, член ВРЮ ОСОБА_5 30 листопада 2015 року склала висновок про наявність підстав для відкриття провадження про порушення вимог законодавства про несумісність стосовно судді ОСОБА_1 .

36. Дисциплінарна секція ВРЮ, розглянувши звернення Міністерства юстиції України щодо наявності підстав для внесення подання про звільнення судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням вимог щодо несумісності, 01 грудня 2015 року склала висновок, яким рекомендувала ВРЮ відкрити провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді ОСОБА_1 .

37. ВРЮ ухвалою від 06 квітня 2016 року № 781/0/15-16 відкрила провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 за цими зверненнями.

38. 21 квітня 2016 року ОСОБА_1 подав до ВРЮ заяву про звільнення з посади судді Вищого адміністративного суду України у відставку, яка надійшла на адресу ВРЮ 22 квітня 2016 року.

39. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII), а 05 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 15 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що заяви про порушення вимог законодавства щодо несумісності, у тому числі звернення Міністерства юстиції України, подані відповідно до Закону № 1682-VII, передаються ВРП для розгляду та прийняття рішень у порядку, визначеному цим Законом для розгляду справ щодо несумісності.

40. 13 червня 2017 року ВРП, розглянувши відкриту за зверненням Міністерства юстиції України справу про порушення вимог щодо несумісності, ухвалила рішення № 1544/0/15-17, яким визнала порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнила його з посади судді цього суду.

41. На обґрунтування цього рішення ВРП зазначила, що перебування судді ОСОБА_1 на посаді члена ВРЮ понад рік (1 251 календарний день) у період, визначений пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII (а саме з 23 грудня 2010 року по 22 лютого 2014 року), є підставою застосування щодо нього заборони, встановленої частиною третьою статті 1 цього Закону, що є несумісним з перебуванням на посаді професійного судді та є підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 126 Основного Закону України (у редакції, чинній на момент звернення) та пунктом 2 частини шостої цієї статті (у чинній редакції).

42. ВРП ухвалою від 27 червня 2017 року № 1889/0/15-17 залишила без розгляду заяву ОСОБА_1 від 22 квітня 2016 року про звільнення з посади судді Вищого адміністративного суду України у відставку у зв`язку з прийняттям 13 червня 2017 року рішення про його звільнення з посади судді цього суду у зв`язку з порушенням вимог щодо несумісності.

43. Вважаючи незаконним рішення відповідача від 13 червня 2017 року № 1544/0/15-17, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

44. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

45. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент звернення Міністерства юстиції України до ВРЮ), якому відповідає зміст пункту 2 частини шостої цієї статті (у редакції, чинній на час розгляду цього звернення), підставою для звільнення судді є порушення ним вимог щодо несумісності.

46. За правилами частини першої статті 54 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час прийняття ВРП оскаржуваного рішення) перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Перебування на посаді судді також несумісне із наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади в порядку, визначеному Законом № 1682-VII.

47. На підставі частин першої - третьої статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

48. Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року сукупно не менше одного року обіймали посаду, зокрема, члена ВРЮ.

49. Заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймали посаду, зокрема, члена ВРЮ та не були звільнені в цей період з відповідної посади за власним бажанням (пункт 2 частини другої статті 3 Закону 1682-VII).

50. Отже, очищення влади - це встановлена Законом № 1682-VII заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, основною метою якої є проведення в Україні процедури очищення влади, у першу чергу задля відновлення довіри громадян до влади, у тому числі й підвищення авторитету судової влади.Така заборона, зокрема, стосується осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року сукупно не менше одного року обіймали посади членів ВРЮ.

Водночас цим же Законом визначено, що очищення влади ґрунтується, зокрема, на принципах: верховенства права та законності; індивідуальної відповідальності.

51. Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 обіймав посаду члена ВРЮ у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року.

52. Суд першої інстанції також установив, що повноваження ОСОБА_1 як члена ВРЮ були припинені на підставі пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1188-VII, згідно з яким з дня набрання чинності цим Законом повноваження членів ВРЮ, крім тих, які перебувають у цьому органі за посадою, та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припиняються.

53. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду керувався тим, що звільнення позивача з посади судді відповідає визначеним Законом № 1682-VII цілям та засадам очищення влади (люстрації), оскільки факт перебування судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 на посаді члена ВРЮ понад рік у період, визначений пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII, є підставою для застосування щодо нього заборони, встановленої частиною третьою статті 1 цього Закону, і є несумісним з перебуванням на посаді професійного судді, а тому є підставою для звільнення позивача з посади судді згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент звернення) та пунктом 2 частини шостої цієї статті (у чинній редакції).

54. Відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

55. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

56. Пунктом 1 статті 8 Конвенції визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2 статті 8 Конвенції).

57. 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного.

58. Указана справа стосувалася порушення прав п`яти заявників, які обіймали посади державної служби в період президентської каденції Віктора Януковича (в органах прокуратури, фіскальних органах та районній державній адміністрації) та до яких було застосовано люстраційні заходи згідно із Законом № 1682-VII. За результатом її розгляду ЄСПЛ установив порушення Україною стосовно всіх заявників статті 8 Конвенції та стосовно трьох заявників порушення статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням права заявників на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

59. Так, ЄСПЛ у згаданому рішенні, поміж іншим, послався на пункт 64 Проміжного висновку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) щодо Закону № 1682-VII, схваленого на 101-й Пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року, у якому йдеться про те, що Закон № 1682-VII не відповідає проголошеним у ньому вимогам індивідуальної відповідальності. За винятком осіб, зазначених у частинах п`ятій, шостій і сьомій статті 3 цього Закону, встановлення індивідуальної вини незалежним органом не вимагається. Заборона доступу до державних функцій, що застосовуються до цих осіб, заснована на простому факті обіймання певної посади з подальшою презумпцією винуватості. Натомість цей підхід може бути прийнятним щодо осіб, які обіймали високі посади в комуністичний період і в деяких найважливіших державних установах під час правління пана Януковича (вищі посади), у всіх інших випадках вина має бути доведена на підставі оцінки індивідуальних вчинків. Якщо сам факт належності до партії, організації або адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони обіймати посади державної служби, то така заборона зводиться до форми колективного та дискримінаційного покарання, несумісного з нормами у сфері прав людини. Тому люстрація ризикує стати політичним інструментом для придушення опонентів (пункт 107).

60. Крім того, 14 жовтня 2021 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Самсін проти України» (заява № 38977/19), яке набуло статусу остаточного 28 лютого 2022 року.

61. З рішення ЄСПЛ у справі «Самсін проти України» вбачається, що ОСОБА_7 подав до Суду заяву № 38977/19, у якій скаржився на порушення його прав за статтею 8 Конвенції внаслідок його звільнення з посади судді Верховного Суду України.

62. У рішенні у справі «Самсін проти України» ЄСПЛ визнав застосовність статті 8 Конвенції, оскільки така вже встановлена у рішенні у справі «Полях та інші проти України» (пункти 208-211), відповідно до якого застосування заходів, передбачених Законом № 1682-VII, становило втручання у право на повагу до приватного життя у зв`язку з поєднанням таких факторів: заявників у тій справі звільнили з державної служби і вони одразу втратили всі свої винагороди; до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років та імена заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», що ймовірно було тісно пов`язано із соціальною та професійною стигматизацією (пункт 39 рішення у справі «Самсін проти України»).

63. Крім того, як видно зі змісту рішення ЄСПЛ у справі «Самсін проти України», в основу якого покладено висновки цього Суду в згаданій справі «Полях та інші проти України», застосування заходів, передбачених Законом № 1682-VII, становило втручання у право заявників на повагу до їхнього приватного життя, здійснювалося «згідно із законом» і передбачувано переслідувало законні цілі захисту національної та громадської безпеки, запобігання заворушенням, а також захисту прав і свобод інших (пункт 50). Суд зауважив, що в згаданому рішенні у справі «Полях та інші проти України» він встановив порушення статті 8 Конвенції, вважаючи, що застосування до заявників суворих заходів, передбачених Законом № 1682-VII, не ґрунтувалося на індивідуалізованій оцінці їхньої поведінки, були відсутні як вагомі причини для такого підходу, так і достатньо вузьке розроблення цих заходів для вирішення «нагальної суспільної потреби», яку мав би переслідувати цей Закон (пункт 52).

64. Відповідно до пункту 57 рішення у справі «Самсін проти України» Суд не вбачає переконливих аргументів, які б свідчили, що, навіть припустивши законність переслідуваних цілей, ці цілі не могли бути досягнуті шляхом задоволення заяви заявника про відставку за конкретних обставин його справи (зокрема, з огляду на заходи, які вже були застосовані до заявника відповідно до Закону № 1188-VII) і за відсутності доказів вчинення заявником конкретних відомих проступків. Венеціанська комісія також критикувала ці особливості законодавчого механізму, передбаченого Законом № 1682-VII (див. пункт 36).

65. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що за конкретних обставин цієї справи застосування до заявника заходів, передбачених Законом № 1682-VII, не було необхідним у демократичному суспільстві (пункт 58 рішення у справі «Самсін проти України»).

66. Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_7 з посади судді Верховного Суду України шляхом застосування люстраційних заходів не було «необхідним у демократичному суспільстві». При цьому ЄСПЛ указав, що ОСОБА_7 був звільнений з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та намагався скористатися своїм правом на відставку як суддя Верховного Суду України, відтак переслідувана звільненням заявника з посади судді мета могла бути досягнута шляхом виходу заявника у відставку з посади судді.

67. Як установив суд першої інстанції, після припинення повноважень як члена ВРЮ ОСОБА_1 подав до ВРЮ заяву про звільнення з посади судді Вищого адміністративного суду України у відставку, яка надійшла на адресу ВРЮ 22 квітня 2016 року, тобто до прийняття ВРП оскаржуваного рішення.

68. Беручи до уваги наведене, а також висновки ЄСПЛ у справі «Самсін проти України» (заява № 38977/19, пункти 57, 58), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади судді рішенням ВРП від 13 червня 2017 року № 1544/0/15-17 шляхом застосування люстраційних заходів не було необхідним у демократичному суспільстві, тобто є втручанням у право позивача на повагу до приватного життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

69. При цьому під час розгляду цієї справи не встановлено обставин індивідуальної відповідальності ОСОБА_1 у тому, що він своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади колишнім Президентом України Віктором Януковичем , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, хоча серед основних засад застосування Закону № 1682-VII, як визначено у його частині другій статті 1, є, зокрема, принцип індивідуальної відповідальності.

70. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що в цій справі втручання у гарантоване статтею 8 Конвенції право позивача на повагу до приватного та сімейного життя є виправданим.

71. Отже, беручи до уваги встановлені в цій справі обставини та висловлену ЄСПЛ позицію щодо застосування Закону № 1682-VII у справі «Самсін проти України», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення ВРП від 13 червня 2017 року № 1544/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади».

72. Ураховуючи викладене, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про відмову в задоволенні позовних вимог також підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

73. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

74. Згідно із частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

75. Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Висновки щодо розподілу судових витрат

76. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

77. Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

78. З огляду на викладене на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню документально підтверджені витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 640 грн (а. с. 3, т. 1).

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 317, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 13 червня 2017 року № 1544/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади».

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00013698) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на сплату судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва К. М. Пільков

М. І. Гриців О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима В. М. Сімоненко

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

І. В. Желєзний О. С. Ткачук

Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 105301910

Link to comment
Share on other sites

ОКРЕМА ДУМКА

(збіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Гриціва М. І.

на постанову від 30 червня 2022 року у справі № 800/278/17 (провадження

№ 11-338заі19) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання протиправним і скасування рішення та

Стислий виклад обставин справи

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просив визнати незаконним і скасувати рішення відповідача від 13 червня 2017 року № 1544/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади» (далі - Рішення ВРП від 13 червня 2017 року).

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що відповідач, приймаючи спірне рішення, порушив принцип законності, оскільки Законом України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII) Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями звертатись із пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади.

Позивач також зауважив, що оскаржуване рішення прийнято без установлення його індивідуальної вини, це рішення не містить посилань на те, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади колишнім Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

На переконання позивача, застосування до нього відповідачем негативних наслідків виключно з підстав перебування на посаді, без встановлення наявності будь-яких порушень свідчить про політичну вмотивованість спірного рішення та дискримінацію за родом занять у певний період.

Крім того, ОСОБА_1 вважав, що відповідач не дотримався принципу заборони подвійної відповідальності, оскільки позивач з одних і тих же підстав зазнав негативних наслідків і як член Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) відповідно до Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон №1188-VII), і як суддя згідно із Законом № 1682-VII.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 13 березня 2019 року відмовив у задоволенні позову.

Судове рішення мотивовано тим, що звільнення позивача з посади судді відповідає визначеним Законом № 1682-VIIцілям та засадам очищення влади (люстрації), оскільки факт перебування судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 на посаді члена ВРЮ понад рік у період, визначений пунктом 6 частини першої статті 3 цього Закону, є підставою для застосування щодо нього заборони, встановленої частиною третьою статті 1 цього Закону, і є несумісним з перебуванням на посаді професійного судді, а тому є підставою для звільнення позивача з посади судді згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент звернення) та пунктом 2 частини шостої цієї статті (у чинній редакції).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що в цій справі втручання у гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) право позивача на повагу до приватного та сімейного життя є виправданим, оскільки здійснене на підставі законодавчо встановленої вимоги і з метою захисту прав і свобод інших осіб, а саме відновлення довіри громадян до влади та суддівського корпусу, тобто з дотриманням положень частини другої статті 8 Конвенції.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та не надав належної оцінки всім аргументам її учасників.

На думку скаржника, звільнення його з посади судді та заборона обіймати цю посаду мотивовані самим лише фактом обіймання ним посади члена ВРЮ понад рік у період правління ОСОБА_3 , без установлення обставин його індивідуальної провини, здійснення ним заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади колишнім Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, проте це не відповідає принципу верховенства права, становить незаконне й невиправдане втручання в його приватне життя, свідчить про політичну вмотивованість спірного рішення, дискримінацію за родом занять у певний період. При цьому відповідач порушив принцип заборони подвійної відповідальності.

ОСОБА_1 просив скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2019 року та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2019 року скасувала. Ухвалила нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнила. Рішення ВРП від 13 червня 2017 року скасувала.

Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та скасовуючи рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2019 року та рішення ВРП від 13 червня 2017 року в обґрунтування мотивів власного рішення послалася на висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Самсін проти України» (заява № 38977/19, пункти 57, 58) та рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади судді рішенням ВРП від 13 червня 2017 року шляхом застосування люстраційних заходів не було необхідним у демократичному суспільстві, тобто є втручанням у право позивача на повагу до приватного життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

При цьому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що під час розгляду цієї справи не встановлено обставин індивідуальної відповідальності ОСОБА_1 у тому, що він своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади колишнім Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, хоча серед основних засад застосування Закону № 1682-VII, як визначено у його частині другій статті 1, є, зокрема, принцип індивідуальної відповідальності.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що в цій справі втручання у гарантоване статтею 8 Конвенції право позивача на повагу до приватного та сімейного життя є виправданим.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

В цілому, погоджуючись з рішенням Великої Палати Верховного Суду щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України вважаємо за необхідне висловити збіжну окрему думку, адже більшість суддів Великої Палати Верховного Суду обґрунтувала своє рішення виключно на висновках ЄСПЛ у справах «Самсін проти України» та «Полях та інші проти України» при цьому не проаналізувала, не відобразила та не висловила свою позицію щодо інших вимог позивача, зазначених ним як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі.

Так, стаття 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент звільнення ОСОБА_1 ) визначала, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Підставами для звільнення судді є:

1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я;

2) порушення суддею вимог щодо несумісності;

3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;

4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;

6) порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.

Частинами шостою та сьомою статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Відповідно до статті 116 Закону № 1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до ВРП, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Відповідно до частини першої статті 53 Закону України від 7 липня 2010 року

№ 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону № 1682-VII, яка була чинною до 28 березня 2015 року, перебування на посаді судді є несумісним із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом, а також якщо суддя є особою, до якої застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону № 1682-VII.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону № 1402-VIII перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Перебування на посаді судді також несумісне із наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади в порядку, визначеному Законом № 1682-VII.

За визначенням частини першої статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Згідно із частиною другою цієї статті очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

За правилами частини третьої статті 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 цього ж Закону заборона, передбачена його частиною третьою статті 1, застосовується до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року сукупно не менше одного року обіймали посаду, зокрема, члена ВРЮ.

Крім того, відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо членів ВРЮ.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймали посаду, зокрема, члена ВРЮ та не були звільнені в цей період із відповідної посади за власним бажанням.

Згідно зі статтею 4 Закону № 1682-VII особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону.

Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.

Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.

Із Закону № 1682-VII вбачається, що метою встановлення передбачених ним заборон є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини (частина друга статті 1 цього Закону).

Встановлені у цій справі обставини свідчать, що ОСОБА_1 є особою, яка у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року не менше одного року обіймала посаду члена ВРЮ та не була звільнена в цей період із відповідної посади за власним бажанням.

Суддя ОСОБА_1 обіймав посаду члена ВРЮ понад рік у період, визначений пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII, який включає також період, зазначений у пункті 2 частини другої статті 3 цього Закону.

Проте, на нашу думку, у спірних правовідносинах відбулося звільнення ОСОБА_1 з підстав, що не відповідають Конституції України.

Так, перелік підстав для звільнення судді, а також перелік заборон щодо несумісності для посади судді встановлюються виключно Конституцією України і не можуть бути розширені законами.

Перелік підстав для звільнення судді встановлений частиною шостою статті 126 Конституції України і є вичерпним.

Про це ж сказано й у Рішенні Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, відповідно до пункту 3.1 мотивувальної частини якого в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку.

Серед підстав для звільнення судді у статті 126 Конституції України зазначено й порушення суддею вимог щодо несумісності, і саме з цієї підстави звільнено ОСОБА_1 з посади судді.

Отже, визначальним для правильного вирішення цього спору є визначення змісту згаданих у Конституції України вимог щодо несумісності для посади судді і встановлення тієї обставини, чи має місце у спірних правовідносинах порушення ОСОБА_1 цих вимог.

Насамперед належить зазначити, що визначення змісту поняття «вимоги щодо несумісності» для посади судді немає ні в Конституції України, ні в законах.

За загальним правилом, несумісність посад або несумісність професійної діяльності - це конституційно або законодавчо визначена вимога, за якою член парламенту, президент, міністр, суддя або інші посадові особи не можуть у період зайняття цих посад обіймати певні посади чи займатися певними видами професійної діяльності.

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС), прийнятого у Страсбурзі 19 листопада 2002 року, зазначено, що специфічний характер суддівської діяльності та необхідність збереження гідності посади і захисту суддів від усіляких видів тиску означає, що судді повинні поводитися у такий спосіб, щоб уникати конфлікту інтересів або перевищення службових повноважень. Це вимагає від суддів необхідності утримуватися від будь-якого виду професійної діяльності, що може відволікати їх від виконання суддівських обов`язків або призводити лише до часткового виконання ними своїх обов`язків. У деяких країнах несумісні з функціями судді види діяльності чітко визначені законом про статус суддів, а представникам судової системи забороняється здійснювати будь-яку іншу професійну або оплачувану діяльність. Винятками є навчальна, дослідницька, наукова, літературна або мистецька діяльність (пункти 37, 39).

КРЄС вважає, що правила професійної поведінки повинні вимагати від суддів уникнення будь-яких видів діяльності, які могли б компрометувати гідність їхньої посади, а також підтримувати суспільну довіру до системи правосуддя шляхом мінімізування ризиків виникнення конфлікту інтересів. З цією метою судді повинні утримуватися від додаткової професійної діяльності, яка могла б обмежувати їхню свободу та загрожувати безсторонності. У цьому контексті КРЄС схвалює положення Європейської хартії про статус суддів, згідно з якими свобода судді щодо здійснення діяльності поза межами судового мандату «не повинна обмежуватися до тих пір, поки така стороння діяльність не стає несумісною з вірою у безсторонність або незалежність судді або з його готовністю сумлінно та в розумний строк розглядати справи» (пункт 4.2). Європейська хартія також визнає право суддів вступати до професійних організацій та право висловлювати свою точку зору (пункт 1.7) з метою уникнення «надмірної жорсткості», яка може призвести до виникнення бар`єрів між суспільством та самими суддями (пункт 4.3). Важливим проте є те, щоб судді продовжували присвячувати більшу частину свого робочого часу здійсненню своїх суддівських обов`язків, у тому числі супутніх видів діяльності, та щоб вони не спокушалися на те, щоб присвячувати надмірну увагу позасудовим видам діяльності. Звичайно ж, існує підвищений ризик того, що таким видам діяльності приділятиметься більше уваги, якщо існує можливість отримання винагороди.

Конституція України не містить визначення самого поняття «вимоги щодо несумісності», проте в ній наявний вичерпний перелік цих вимог.

Так, частиною другою статті 127 Конституції України передбачено, що суддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.

Однак зазначений вичерпний перелік, встановлений Конституцією України, фактично був розширений у Законі № 1402-VIII, відповідно до статті 54 якого перебування на посаді судді є несумісним, зокрема, якщо суддя є особою, до якої застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону № 1682-VII.

Тобто вказаною нормою перелік вимог щодо несумісності для посади судді, зазначений у Конституції України, доповнено ще й положенням щодо люстраційних обмежень.

Визначальним є те, що зі змісту статті 127 Основного Закону України вбачається, що перелік вимог щодо несумісності для посади судді, зазначений у Конституції України, є вичерпним. Можливості розширення чи доповнення цього переліку Конституція України не передбачає.

На нашу думку, розширювати шляхом прийняття закону перелік вимог щодо несумісності для посади судді, визначений Конституцією України, було б допустимо лише у випадку, якби щодо цього була пряма вказівка в Конституції України, як це має місце, наприклад, з вимогами щодо несумісності депутатського мандата (частина друга статті 78 Конституції України передбачає, що вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом).

Натомість стосовно переліку вимог щодо несумісності для посади судді, то він міститься у Конституції України, положення якої не містять відсилочних до закону норм з цього питання, а отже, цей перелік є вичерпним.

З цього приводу слід зауважити, що у спірних правовідносинах ідеться не про порядок чи умови звільнення, а про підстави звільнення і їх зміст.

У згаданому ж Рішенні Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 зазначено, що в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку.

Це означає, що Верховна Рада України має право встановлювати в законах України порядок, умови та наслідки звільнення судді з посади, але не підстави для звільнення, які визначаються виключно Конституцією України.

Отже, на нашу думку, звільнення судді з посади на підставі порушення ним вимог щодо несумісності з посиланням на те, що суддя є особою, до якої застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону № 1682-VII, є порушенням Конституції України, яка не відносить таку заборону до вичерпного переліку вимог щодо несумісності для посади судді.

До того ж Конституція України не встановлює такої підстави для звільнення судді, як належність особи до кола осіб, щодо яких застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону № 1682-VII.

Отже, у спірних правовідносинах слід було б застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії, які встановлюють підстави звільнення судді та вимоги щодо несумісництва.

Крім того, варто було б урахувати й те, що за загальним правилом вимоги щодо несумісності для посади судді - це заборона виконання окремих видів професійної діяльності, які можуть заважати виконанню суддівських обов`язків. Важливим є те, що така заборона стосується саме періоду роботи на посаді судді.

Отже, за своїм змістом заборона щодо сумісництва відрізняється від люстраційних процедур, суттю яких є заборона обіймати посади тим особам, які у минулому займали певні посади.

Таким чином, у Законі № 1402-VIII до переліку вимог щодо несумісності віднесено люстраційні обмеження, які за своєю суттю не є забороною щодо несумісності.

Положеннями Закону № 1682-VII встановлено об`єктивні критерії недопуску осіб, на яких розповсюджуються заборони, передбачені частинами третьою, четвертою статті 1 цього Закону, у тому числі осіб, які займали посаду члена ВРЮ до посади судді.

Прийняття Верховною Радою України закону, яким до переліку вимог щодо несумісності віднесено люстраційні обмеження, не відповідає вимогам щодо якості закону, його передбачуваності. Так, виникає ситуація, у якій суддя, знаючи, що у Конституції України встановлено, що однією з підстав для звільнення є порушення вимог щодо несумісності, вичерпний перелік яких також зазначено у Конституції, не міг передбачити, що цей перелік буде розширено за рахунок заходів, які за своєю суттю не є забороною щодо несумісності, а саме люстраційних обмежень.

Це означає, що прийняття та застосування такого закону суперечить принципу верховенства права і це призвело до порушення прав позивача, а саме його неправомірного звільнення.

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 зазначено, що діяльність суддів гарантується, зокрема, особливим порядком їх звільнення з посади. Основний Закон України не допускає обмеження чи скасування встановлених конституційних гарантій.

Тому оскільки люстраційна заборона згідно з Конституцією України не належить до вичерпного переліку вимог щодо несумісності, звільнення з посади судді у зв`язку з люстраційними обмеженнями з посиланням на те, що це є порушенням вимог щодо несумісності, порушує конституційні гарантії судді.

До того ж законодавство, яке було чинне у період роботи позивача членом ВРЮ, а також чинне у цей час, прямо передбачає зайняття посади члена ВРЮ (ВРП) діючими суддями, що ще раз вказує на те, що таке поєднання посад не є сумісництвом ні за своїм змістом, ні за Конституцією України.

Варто зазначити й про те, що до ОСОБА_1 уже було застосовано спеціальний «люстраційний» Закон № 1188-VII та припинено його повноваження як члена ВРЮ, тобто звільнено з посади, згідно з вимогами пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, що встановлював правило, за яким з дня набрання чинності цим Законом повноваження членів ВРЮ, крім тих, які перебувають у цьому органі за посадою, та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припиняються.

Таким чином, при реалізації Закону № 1188-VII, у квітні 2014 року до ОСОБА_1 будо застосовано двічі відповідальність за професійну діяльність у ВРЮ з 20 вересня 2010 року по 11 квітня 2014 рік шляхом як звільнення з посади, так і заборони бути обраним до складу ВРЮ, що за правилами дотримання принципу «non bis in idem», є його порушенням у вигляді повторного притягнення до відповідальності в межах люстраційних процедур.

Висновки

За викладених обставин, погоджуючись з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо скасування оскаржуваного Рішення ВРП від 13 червня 2017 року, вважаємо, що у постанові, окрім мотивувань, висловлених у справах ЄСПЛ «Самсін проти України» та «Полях та інші проти України», необхідно було б визначитися і щодо інших заявлених ОСОБА_1 вимог та додатково мотивувати судове рішення міркуваннями, висловленими нами в мотивувальній частині цієї окремої думки, оскільки, на наше переконання, відповідач діяв не на підставі Конституції України.

Судді Великої Палати

Верховного Суду: О. Б. Прокопенко М. І. Гриців

Джерело: ЄДРСР 105325149

Link to comment
Share on other sites

Це наша справа. Взагалі справа дуже цікава і коло неї є багато історій про яки я згодом може і розповім. Велика палата розглядала цю "складну" справу три роки, призначаючи засідання раз на рік.

Саме рішення це приклад боягузства та сталого захисту злочинних дій влади. Тільки двоє суддів, підготували окрему думку. Судді, що потрапили на свої посади завдяки незаконним діям влади, на мій погляд, всім чим можуть захищають владу, а не Закон та права людини. Все це стало можливим завдяки судовій реформі. Формально це рішення є підставою, на мою думку, для притягнення членів ВРЮ та Міністра юстиції Петренко до кримінальної відповідальності, однак поки це навряд чи станеться.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...