Решение Хозяйственного суда Харьковской области о недействительности договор ипотеки, залога с Пиреус банком

[samuraj]

Справа № 19/109-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2010 р.

Колегія суддів господарського суду в складі:
Головуючий суддя
суддя
суддя
при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:
Позивача : АТЗТ «Харківський канатний завод»в особі Уркевича В.Ю., дор. від 02.07.2010р.
1-й відповідача –в особі представника Зінченко О.М., заступника керівника відділення № 23 ПАТ «Піреус банк МКБ», м. Київ Департаменту філійної мережі дор. № 760/1/03-ІІІ від 24.03.2010р.
2-й відповідач - не з’явився.

розглянувши справу за позовом: АТВТ "Харківський канатний завод" м. Харків
до: 1-й відповідач ПАТ «Піреус банк МКБ», м. Київ
2-й відповідач Концерн «Харківський канатний завод»

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИЛА:

18.05.2010 позивач звернувся до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» (1-й відповідач ) та концерну «Харківський канатний завод» ( 2-й відповідач ) про визнання недійсними договорів іпотеки – договорів про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007р. та договір застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.2007р., укладених між позивачем та 1 відповідачем . Також позивач просить суд стягнути з відповідачів 425,00 гривень державного мита та 236,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує невідповідністю умов договорів іпотеки – договорів про задоволення вимог іпотекодержателя та договору застави приписам законодавства України та положенням статуту позивача.

У судовому засіданні 14.07.2010р. оголошувалася перерва до 14-00 годин 14.07.2010р. з метою розгляду керівництвом господарського суду клопотання 1-го відповідача про відвід колегії суду у складі головуючий суддя Міньковський С.В., судді Суярко Т.Д. та судді Хотенець П.В.

Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області Бровченко І.О. від 14.07.2010р. у задоволенні клопотання 1-відповідача про відвід колегії суддів по справіи № 19/109-10 головуючий суддя Міньковський С.В., судді Суярко Т.Д. та судді Хотенець П.В. було відмовлено.

У судове засідання 14.07.2010р. представник 2-го відповідача не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав. Незважаючи на це, суд вважає можливим розгляд справи без участі представника 2-го відповідача , оскільки він був належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи та його нез’явлення ен перешкоджає розгляду справи.

У наданому суду відзиві на позовну заяву 1-й відповідач зазначив, що з позовом не згоден, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Заперечення проти позову відповідач обґрунтовує відповідністю оспорюваних договорів приписам законодавства України та безпідставністю доводів позивача.

Також представник 1-го відповідача через канцелярію господарського суду 14.07.2010 надав письмове клопотання про витребування у позивача доказів, які б підтверджували наявність близьких родинних стосунків між Ярошевською Г.М. та Щупаком М.Ю. та витребування від Фонду державного майна України належним чином засвідченої копії наказу Фонду державного майна України «Про скасування свідоцтв про власність» № 219 від 16.02.2010р..

14.07.2010р. представник позивача надав через канцелярію господарського суду письмові пояснення, в яких викладено заперечення проти доводів 1-го відповідача, вказаних у його відзиві на позовну заяві.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити. Представник 1-го відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву від 14.07.2010р. та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

У судовому засіданні 14.07.2010р. судом було оголошено перерву до 10-30 годин 16.07.2010р. з метою оголошення повного тексу рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила, що 12.12.2007р. між позивачем та відкритим акціонерним товариством «Міжнародний комерційний банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» (1-й відповідач) було укладено договори іпотеки – договори про задоволення вимог іпотекодержателя №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67, а також договір застави № З/07-68.

Згідно п. 1.1. вказаних договорів, вони забезпечують всі вимоги іпотекодержателя (1-го відповідача ), як кредитора за умовами кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007, укладеного між відповідачами: повернення 2 відповідачем кредитних коштів, наданих йому у формі не відновлювальної кредитної лінії з лімітом в розмірі 900000 доларів США, відповідно до умов кредитного договору в строк до 09.12.2010; повернення процентів за користування кредитними коштами за ставкою 12% річних; сплату комісій, пень та штрафів в розмірах, передбачених умовами кредитного договору.

Дослідивши аргументацію поданого позову та матеріали, додані до нього, колегія суддів доходить висновку про безпідставність клопотання 1-го відповідача та обґрунтованість вимог позивача і вважає їх такими, що підлягають задоволенню з наведених нижче підстав.

Пунктом 2.1.1. договору іпотеки – договору про задоволення вимог іпотекодержателя №І/07-64 передбачено, що предметом іпотеки є нерухоме майно за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, будинок 1, а саме: нежитлова будівля (прохідна-34), літ. «О-1», загальною площею 84,1 кв.м.

Пунктом 2.1.1. договору іпотеки – договору про задоволення вимог іпотекодержателя №І/07-65 передбачено, що предметом іпотеки є нерухоме майно за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, будинок 1, а саме: нежитлова будівля (цех №34, а саме – заводоуправління - головна контора), літ. «И-2», загальною площею 1691,9 кв.м.

Пунктом 2.1.1. договору іпотеки – договору про задоволення вимог іпотекодержателя №І/07-66 передбачено, що предметом іпотеки є нерухоме майно за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, будинок 1, а саме: нежитлова будівля (канатно-прядильний цех), літ. «З-1», загальною площею 7844,4 кв.м.

Пунктом 2.1.1. договору іпотеки – договори про задоволення вимог іпотекодержателя №І/07-67 передбачено, що предметом іпотеки є нерухоме майно за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, будинок 1, а саме: нежитлова будівля (канатно-звивальний цех), літ. «К-1-2», загальною площею 8986,7 кв.м.

Пунктом 1.2. договору застави №З/07-68 передбачено, що з метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором позивач передає в заставу 1 відповідачу рухоме майно, а саме: виробниче технологічне обладнання, яке знаходиться у позивача за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, будинок 1 (один) згідно з додатком 1, який є невід’ємною частиною договору. Згідно названого додатку до договору у заставу було передано 74 одиниці обладнання вартістю за згодою сторін 3863342,00 грн.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою, в числу ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України, є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. При цьому ч. 1 ст. 583 Цивільного кодексу України передбачено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Частина 2 статті 11 Закону України «Про заставу» також встановлює, що заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека визначається як вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Системне тлумачення наведених положень законодавства України дозволяє колегії суддів погодитися із доводами позивача про те, що відносини майнової поруки за своєю природою є комплексними, поєднують у собі елементи як застави нерухомого майна (іпотеки), так і поруки. Звідси, відносини майнової поруки регламентуються приписами законодавства України як про заставу (іпотеку), так і про поруку.

Згідно ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що п. 1.1. укладеного між відповідачами кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007 передбачено відкриття 1-м відповідачем 2-му відповідачу невідновлювальної кредитної лінії з лімітом в сумі 900000 (дев’ятсот тисяч) доларів США строком з 12 грудня 2007 року по 09 грудня 2010 року. Надалі відповідачами до вказаного кредитного договору було укладено низку додаткових угод, серед яких: № 1 від 12.12.2007 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 100000,00 доларів США строком з 12.12.2007 по 09.12.2010; № 2 від 14.12.2007 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 37100,00 доларів США строком з 14.12.2007 по 09.12.2010; № 3 від 18.12.2007 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 61900,00 доларів США строком з 18.12.2007 по 09.12.2010; № 4 від 19.12.2007 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 35000,00 доларів США строком з 19.12.2007 по 09.12.2010; № 5 від 20.12.2007 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 17800,00 доларів США строком з 20.12.2007 по 09.12.2010; № 10 від 07.03.2008 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 40000,00 доларів США строком з 07.03.2008 по 09.12.2010; № 11 від 26.03.2008 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 79000,00 доларів США строком з 26.03.2008 по 09.12.2010; № 12 від 27.03.2008 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 28000,00 доларів США строком з 27.03.2008 по 09.12.2010 та № 13 від 02.04.2008 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 13000,00 доларів США строком з 02.04.2008 по 09.12.2010.

Названі додаткові угоди, хоча й є додатками до кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007, однак виступають як самостійні правочини, укладені між відповідачами, в яких визначено конкретний обсяг зобов’язань 2-го відповідача перед 1-м відповідачем щодо отриманих кредитних коштів (траншу), зважаючи на що суд не погоджується з висловленими у судовому засіданні 14.07.2010 доводами представника 1-го відповідача про відсутність самостійного значення додаткових угод до кредитного договору.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача про припинення поруки за оспорюваними правочинами зважаючи на багаторазову зміну 1- м відповідачем та 2-м відповідачем умов кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007, зокрема, збільшення названими вище додатковими угодами розміру отриманих кредитних коштів, зобов’язання 2-го відповідача, за яким гарантовані переданим в іпотеку та заставу 1-му відповідачу майном позивача згідно оспорюваних договорів, що без згоди майнового поручителя (позивача) збільшило обсяг його відповідальності за названими договорами іпотеки та договором застави.

Звідси, на підставі ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України порука позивача за договорами іпотеки – договорами про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007 та договором застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.2007 припинилася, зважаючи на що вказані договори підлягають визнанню недійсними.

Частиною 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов’язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що при укладенні кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007 сторони договору не встановили розмір зобов’язань 2 – го відповідача перед 1-м відповідачем, а визначили лише загальний ліміт (розмір) кредиту в сумі 900000 доларів США. Надалі, зазначеними вище додатковими угодами до кредитного договору відповідачі встановили конкретний розмір зобов’язань 2-го відповідача з повернення отриманих від 1-го відповідача кредитних коштів. За таких обставин суд доходить до висновку, що дійсне зобов’язання виникло між відповідачами лише з укладенням додаткових угод до кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007, оскільки названий договір передбачав тільки можливість укладення додаткових угод до нього в майбутньому, які б встановлювали права та обов’язки відповідачів.

Зазначене свідчить про те, що кредитний договір №К/07-30 від 12.12.2007 не створював конкретних прав та обов’язків сторін цієї угоди стосовно кредитних відносин між ними. Звідси, оскільки оспорюванні договори іпотеки та застави забезпечували виконання зобов’язань за кредитним договором №К/07-30 від 12.12.2007, який не передбачав для сторін прав та обов’язків щодо регулювання кредитних відносин, оспорюванні договори не відповідають вимогам ч. 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» та підлягають визнанню недійсними.

Колегія суддів також погоджується з доводами позивача про те, що підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними є укладення їх в порушення ст. 79 Господарського кодексу України та ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» і з перевищенням обсягу статутної дієздатності позивача, оскільки вони не відповідає його статутним цілям діяльності.

Згідно ст. 79 Господарського кодексу України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Стаття 1 Закону України «Про господарські товариства» встановлює, що господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Оскільки позивач діє в організаційно-правовій формі господарського товариства, то згідно ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» названі товариства, у тому числі й позивач, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що акціонерні товариства створюються і діють на підставі статуту.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 2.1. розділу 2 статуту позивача, метою його діяльності є здійснення підприємницької діяльності для отримання прибутку в інтересах акціонерів позивача, а також його працівників.

Сторонами не надано жодних доказів того, що укладення оспорюваних договорів іпотеки – договорів про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007 та договору застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.2007 спрямовувалося на отримання прибутку позивачем. Укладення названого правочину було позбавлене для позивача будь-якого економічного сенсу і підприємницької доцільності.

Кредитні кошти за кредитним договором №К/07-30 від 12.12.2007, укладеним між відповідачами, отримувалися 2-м відповідачем - концерном «Харківський канатний завод» і спрямовувалися виключно на фінансування підприємницьких проектів 2-го відповідача, який же одноосібно отримував вигоду від їх реалізації. Колегіальні органи управління позивача не залучалися до участі в організації господарської діяльності 2-го відповідача і були усунені від прийняття рішень як щодо напрямків використання отримуваних кредитних ресурсів, від визначення результатів їх використання і розподілу отриманої вигоди.

У відзиві на позовну заяву 1-й відповідач зазначає і з матеріалів справи вбачається, що кредитні кошти, надані 1-м відповідачем , були використані 2-м відповідачем належним чином не порушуючи цільове призначення отриманого кредиту, що підтверджується виписками з позичкових рахунків та трьохсторонніми актами часткової перевірки цільового використання наданого кредиту. З наданих 1-м відповідачем документів вбачається, що кредитні кошти дійсно використовувалися 2-м відповідачем відповідно до п. 1.2. кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007 на поповнення оборотних коштів (придбання сировини, матеріалів, оплати послуг, у тому числі й для проведення ремонтно-будівельних робіт, обслуговування технологічного устаткування, виробництва та реалізації кручених виробів, пропіленових мішків, ін.. на території України та за зовнішньоекономічними контрактами). Частина коштів надходила позивачу в рахунок оплати наданих послуг по виробництву продукції.

Проте, оспорювані договори іпотеки та застави не передбачають ані прямо, ані опосередковано будь-яких правових механізмів перерозподілу економічної вигоди від отримання та використання 2-м відповідачем кредитних коштів від 1-го відповідача, існування б яких дозволяло зробити висновок про наявність обґрунтованої економічної зацікавленості позивача у даних угодах і відповідність дій по їх укладенню статутним цілям діяльності господарюючого суб’єкта.

Судом також встановлено, що між позивачем та 2-м відповідачем не було укладено жодних угод, спрямованих на компенсацію невигод, що випливають і нерозривно пов’язані з обмеженнями у розпорядженні заставленим майном.

Як вбачається з копій балансів та звітів про фінансові результати (форми № 2) за 2007, 2008, 2009 роки та 1 квартал 2010 р. позивача, що перебувають у матеріалах справи, господарська діяльність позивача є збитковою. Крім того відносно позивача ухвалами господарського суду Харківської області від 11.09.2008 по справі №Б-39/118-08 та від 17.05.2010 по справі №Б-19/81-10, копії яких надані до матеріалах справи, порушувалося провадження у справі про його банкрутство.

Доводи представника 1-го відповідача про зацікавленість позивача в укладенні оспорюваних угод вже хоча б через те, що він є засновником (учасником)2-го відповідача, який й отримував кредитні кошти, матеріалами справи не підтверджено, зважаючи на що суд вважає їх необґрунтованими.

Звідси укладення договорів іпотеки – договорів про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007 та договору застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.2007 розцінюється судом як дія, що суперечить статутним цілям діяльності позивача, а самі угоди підлягають визнанню недійсними, як такі, що укладена з перевищенням обсягу статутної дієздатності позивача та не відповідає його статутним цілям діяльності.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а ч.ч. 1 та 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, договори іпотеки – договори про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007 та договір застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.2007 підлягають визнанню недійсними, оскільки суперечить наведеним вище положенням законодавства України та статуту позивача.

З матеріалів справи вбачається, що у п. 2.1.1. вказаних договорів іпотеки та застави сторони помістили посилання на документ, яким на момент укладення договорів підтверджувалося право власності позивача на майно, заставою якого забезпечувалися зобов’язання 2-го відповідача перед 1-м відповідачем, - Свідоцтво про право власності за № П-14, видане 23.05.1993 Фондом державного майна України позивачу.

Як було встановлено судом, наказом Фонду державного майна України «Про скасування свідоцтв про власність» від 16 лютого 2010 р., № 219 зазначене Свідоцтво про власність було скасовано.

Проте колегія суддів не може погодитися із доводами позивача про відсутність у нього права власності на об’єкти нерухомості, передані у заставу (іпотеку) згідно договорів іпотеки – договорів про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007 та договір застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.2007, оскільки само по собі скасування наказом Фонду державного майна України «Про скасування свідоцтв про власність» від 16 лютого 2010 р., № 219 Свідоцтва про власність, виданого позивачу Фондом державного майна України за реєстраційним №П-14 24.05.1993 р., не свідчить про припинення права власності позивача на відповідні об’єкти.

Суд вважає обґрунтованими доводи 1-го відповідача про наявність права власності на передане в іпотеку та заставу майно, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Харкова від 02.06.1998 № 55-4, а також витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно №4324078 від 02.08.2004, №5061929 від 14.10.2004, №5197553 від 26.10.2004 та №8109049 від 19.08.2005, виданими комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», копії яких перебувають у матеріалах справи.

Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача про наявність зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною під час укладення кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007 та договорів іпотеки – договорів про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007 та договору застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.2007, колегія суддів виходить з того, що факт наявності вказаної домовленості між заступником генеральним директором відповідача 2 Щупаком О.М. та заступником голови правління позивача Ярошевською Г.М. не є доведеним, доказів існування родинного зв’язку між названими особами позивачем не надано. Звідси вказана позивачем підстава визнання оспорюваного іпотечного договору недійсним не підлягає задоволенню судом .

Клопотання 1-го відповідача про витребування у позивача доказів, які б підтверджували наявність близьких родинних стосунків між Ярошевською Г.М. та Щупаком М.Ю. та витребування від Фонду державного майна України належним чином засвідченої копії наказу Фонду державного майна України «Про скасування свідоцтв про власність» № 219 від 16.02.2010 задоволенню не підлягає, оскільки відповідні доводи позивача, для підтвердження обґрунтованості чи спростування яких суду слід було б оцінити зазначені докази, підтвердження при розгляді справи не знайшли.

Оскільки відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача, у даному разі господарські витрати суд вважає необхідним покласти на 1-го відповідача та 2-го відповідача у рівних частках.

Виходячи з наведеного вище, на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, ст. 79 Господарського кодексу України, ч. 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», ст. 1, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства», керуючись статтями 1, 4, 12, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИЛА:

У задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» про витребування у АТВТ «Харківський канатний завод» доказів, які б підтверджували наявність близьких родинних стосунків між Ярошевською Г.М. та Щупаком М.Ю. та витребування від Фонду державного майна України належним чином засвідченої копії наказу Фонду державного майна України «Про скасування свідоцтв про власність» № 219 від 16.02.2010 відмовити.

Позов задовольнити.

Визнати недійсними договори іпотеки – договори про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні № № І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007 та договір застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.200р., укладені між акціонерним товариством відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) і відкритим акціонерним товариством «Міжнародний комерційний банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» (місцезнаходження: 04070, місто Київ, Контрактова площа, 4, код ЄДРПОУ 20034231).

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» (місцезнаходження: 04070, місто Київ, Контрактова площа, 4, код ЄДРПОУ 20034231) на користь акціонерного товариства відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 212,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з концерну «Харківський канатний завод» (61020, місто Київ, вулиця Китаєнко, 1, код ЄДРПОУ 22608417) на користь акціонерного товариства відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 212,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя
суддя
суддя

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10676670

[samuraj]

Спеціально для містера з Вороніжа )))

[у.zaporozhskiy]

Спеціально для містера з Вороніжа )))

Cпасибі

[ANTIRAID]

Конечно, выводы суда относительно прекращения имущественного поручительства в связи с увеличением обязательств поручителя без его согласия сделаны очень интересные. Также интересно развитие ситуации с уставными целями поручителя.

Но в целом, настолько перекрученного решения я еще не видел.

[nameless]

Но по СУТИ решение то верное?

Отак.... Маладца!