Решение Печерского райсуда о недействительности договоров кредита и поручительства с Трансбанком

[lenchik otp]

Справа №2-3746-1/10

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2010 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого – судді : Вовк С.В.,
при секретарі : Горовій Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного комерційного банку «Трансбанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами до відповідача АКБ «Трансбанк», третьої особи ОСОБА_2, про визнання недійсним правочину, укладеного між ним та АКБ «Трансбанк», і оформленого кредитним договором № 29350709 від 17.09.2007 р.; визнання недійсним правочину, укладеного між ОСОБА_2 та АКБ «Трансбанк», і оформленого договором поруки № 29350709 від 17.09.2007 р.; визнання недійсним правочину, укладеного між ним та АКБ «Трансбанк», і оформленого кредитним договором № 41150809 від 16.07.2008 р.

Позов ОСОБА_1 мотивує тим, що підписання оскаржуваних кредитних договорів стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства та прав позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку АКБ «Трансбанк», а саме: невиконання переддоговірної роботи з позичальником; зміст правочинів суперечать чисельним нормам законодавства України, текст якого складений відповідачем, носить положення, які погіршили стан позивача; умови договорів є несправедливими, оскільки встановлюють дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

У судовому засіданні представник позивача та одночасно третьої особи підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просила їх задовольнити.

Представник відповідача АКБ «Трансбанк» у судовому засіданні проти вимог позову заперечував, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, оскільки оскаржувані договори містять в собі розмір кредиту, умови його надання, строки повернення кредиту, порядок нарахування та сплату відсотків за користування кредитними коштами, тобто сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, які є обов’язковими для договорів цього виду, і правові підстави визнавати їх недійсність відсутні.

Вислухавши пояснення учасників судового процесу, оголосивши та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 17.09.2007 р. між АКБ «Трансбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 29350709, предметом якого стало надання позичальникові кредит у сумі 245 000,00 доларів США 00 центів на строк з 17.09.2007 р. по 16.09.2010 р., процентна ставка за користування кредитом становить 15 % річних (а. с. 13-17).

Також 17.09.2007 р. між АКБ «Трансбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 29350709, відповідно до якого поручитель ОСОБА_2 зобов’язалася відповідати перед АКБ «Трансбанк» солідарно в повному обсязі за належне виконання боржником ОСОБА_1 усіх його зобов’язань за основним договором та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що можуть бути укладені в майбутньому (а. с. 25-27).

Крім того, 16.07.2008 р. між АКБ «Трансбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 41150809, згідно умов якого банк надав позичальнику відновлювальну кредитну лінію лімітом у сумі 878 000,00 доларів США в обмін на зобов’язання позичальника по поверненню кредиту і сплаті процентів згідно графіку погашення кредиту та процентів (додаток № 1 від 16.07.2008 р.), який є невід’ємною частиною цього договору, комісії, штрафу і пені в обумовлені даним договором терміни на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в цьому договорі. Згідно умов цього договору, кредит надається на строк до 15.07.2011 р. включно, для споживчих потреб (а. с. 28-34).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

За своєю правовою природою між сторонами укладені кредитні договори, відповідно до яких виникли цивільно-правові відносини.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно положень ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Укладені кредитні договори є двосторонніми правочинами і вони укладені на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1-6 ст. 203 ЦК України.

Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правилом, передбаченим ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Також згідно положення ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як на правову підставу задоволення свого позову, позивач посилається на положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Оскільки кредитні кошти за укладеними кредитними договорами надавалися для споживчих потреб, на правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем по справі поширюється Закон України «Про захист прав споживачів».

Вказані вимоги до переддоговірної роботи з позичальником встановлені також положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою НБУ від 10.05.2007 р. № 168, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 р.

По кредитному договору № 29350709 від 17.09.2007 р. відповідач надав суду копію письмового повідомлення позивача відповідачем про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яке підписано позивачем 03.09.2007 р.

Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» містить в собі перелік кредитних умов, які обов’язково повинно містити в собі письмове повідомлення споживача кредитодавцем перед укладанням договору про надання споживчого кредиту і не надає право останньому самостійно вибирати, про які кредитні умови попереджати споживача, а про які ні.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Надана суду копія письмового повідомлення позивача відповідачем про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не відповідає, оскільки не містить в собі наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов’язанням споживача, орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуги з оформлення договору про надання кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію.

По кредитному договору № 41150809 від 16.07.2008 р. відповідач надав суду копію заяви позивача, про те, що він ознайомлений з ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та отримав оригінал кредитного договору.

Вищезазначена заява позивача не є письмовим повідомленням споживача кредитодавцем про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту у розумінні ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і не є підтвердженням виконання відповідачем вищезазначеним вимог Закону.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

З пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що така інформація позивачу до укладення ним спірних договорів не надавалась, примірник кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р. позивач отримав лише в день укладення договору, про що свідчить заява позивача від 16.07.2008 р., та не мав змоги належним чином ознайомитись з його умовами.

Представник відповідача хоча і заперечував проти такого, але не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач був ознайомлений з положеннями кредитних договорів до моменту їх укладання та отримав інформацію згідно вимог вищевказаних нормативних актів.

Крім того, відповідач не надав суду жодних доказів того, що позивач отримав оригінал кредитного договору № 29350709 від 17.09.2007 р.

Таким чином, в порушення вказаних норм, відповідачем не була надана позивачу інформація про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту по спірним кредитним договорам, яка була необхідна позивачу, як споживачу, для прийняття ним виваженого та обґрунтованого рішення, що призвело до порушення його прав як споживача фінансових послуг.

Відповідно до ч. 6 п. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесною підприємницькою практикою вважається підприємницька практика, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Згідно з ч. 6 п. 5 ст. 19 цього Закону, правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно з п. 4 ст. 11 «Закону України про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Пунктом 3.1 Постанови НБУ № 168 визначено, що банки зобов’язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов’язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Крім того, як зазначено у п. 3.3 Постанови НБУ № 168, банки зобов’язані у кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:

а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту.

б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов’язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

По кредитному договору № 29350709 від 17.09.2007 р. відповідач не надав суду доказів того, що спірний договір містить в собі детальний розпис загальної вартості кредиту або між сторонами було укладено додаток до спірного договору, який містить детальний розпис загальної вартості кредиту та графік погашення заборгованості. Жодних посилань на будь-які додатки, які б були невід’ємною частиною кредитного договору, останній не містить.

По кредитному договору № 41150809 від 16.07.2008 р. відповідач також не надав суду підтвердження виконанням ним вимог п. п. 8.1.3 спірного договору, а саме, надати позичальнику детальний розпис сукупної вартості кредиту та оформити його додатком № 2 до цього договору, який є його невід’ємною частиною.

Стосовно Додатку № 1 до спірного кредитного договору (графік погашення кредиту та процентів), слід зазначити наступне:

Згідно з довідки відповідача, копія якої міститься в матеріалах справи, позивач за спірним кредитним договором отримав 576500 доларів США (а. с. 41).

Відсотки за графіком погашення заборгованості нараховані саме на суму, яку отримав позивач, тобто на 576500 доларів США, але в останній місяць погашення заборгованості, 15.07.2011 р., позивач повинен сплатити 878000 доларів США, незалежно від того яку суму він дійсно отримав за кредитним договором (а. с. 36).

Представник відповідача не зміг пояснити суду чому, відповідно до графіку погашення заборгованості, позивач повинен сплатити відповідачу 878000 доларів США, якщо він отримав від останнього тільки 576500 доларів США.

Таким чином, суд вважає, що в даному графіку міститься прихований дохід відповідача, а оскільки Додаток № 1 є невід’ємною частиною кредитного договору, то це також є оманою позивача з боку відповідача.

Крім того, умови кредитного договору щодо його строковості, платності, зворотності не містять в собі врахування, яку саме суму кредиту дійсно отримав позивач і яку він повинен повернути відповідачу.

Разом з тим, відповідно до п. 1.3 Постанови, банки зобов’язані забезпечувати виконання Правил, затверджених Постановою НБУ № 168.

Таким чином, суд приходить до висновку, що кредитні договори № 29350709 від 17.09.2007 р. та № 41150809 від 16.07.2008 р. не містять обов’язкових умов договору, передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постановою НБУ №168, так як не містять в собі детального розпису сукупної вартості кредиту, графіку погашення заборгованості та загальну суму, яку позивач має сплачувати щомісяця.

Відповідно до абз. , 6, 16 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими, зокрема, є умови договору:

- становлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

- надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

- встановлення обов’язку споживача виконати всі зобов’язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні;

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Суд погоджується з доводами позивача щодо несправедливості, а отже і недійсності п.п. 7.1.4, 8.1.4, 9.2.10, 9.2.11, п.1.3, 7.2, 12.2, 12.3 кредитного договору № 29350709 від 17.09.2007 р., оскільки ці умови обмежують права споживача, зокрема:

П.1.3 надає право відповідачу відкликати своє зобов’язання за цим договором в будь-який час з будь-яких підстав.

При цьому суд зазначає, що право відкликати згоду на укладання кредитного договору в силу п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є виключно у споживача та у встановлений цим Законом термін.

П.12.3 встановлює, що одностороннє розірвання кредитного договору позичальником не допускається, при цьому п.12.2. встановлює право відповідача розірвати договір в односторонньому порядку при настанні будь-яких умов, зазначених у пунктах 12.1.2, 12.1.3 договору, тобто з будь-яких підстав, оскільки, як зазначено нижче, права відповідача на вимогу дострокового повернення кредиту, а відповідно і право відповідача на одностороннє розірвання договору у разі порушення Позичальником цих умов, значно розширене, що суперечить ч. 10. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

П.9.2.10 встановлює дискримінаційні вимоги для відповідача щодо зміни відсоткової ставки, тобто не надає права позивачу відмовитись від згоди на зміну відсоткової ставки в редакції відповідача, оскільки при відмові позивача від зміни, відповідач набуває право вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій, тобто застосування відповідачем п.7.1.4 ст. 7 та п.п.12.1.2, 12.2 цього договору.

Визнання недійсними вищезазначених умов договору зумовлює зміну інших умов договору, зокрема: п.п.8.1.2, 8.2.1, 9.2.6, 12.1.2 кредитного договору № 29350709 від 17.09.2007 р.

Також суд погоджується з доводами позивача щодо несправедливості, а отже недійсності п.1.3, п.п. а). п. 4.1, 6.1.6, 6.1.10, 8.2.10, 11.2, 11.3 кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р., оскільки ці умови обмежують права споживача, зокрема:

П.1.3 надає право відповідачу відкликати своє зобов’язання за цим договором в будь-який час з будь-яких підстав, що є порушенням вимог Закону, як зазначається вище.

П.п. а). п.4.1 умов договору, встановлює обмеження стосовно вільного обрання страхової компанії для виконання умов договору, що свідчить про порушення банком Закону України «Про страхування» та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

П.П. 8.2.10 встановлює дискримінаційні вимоги для відповідача щодо зміни відсоткової ставки.

Відповідно до п.11.3 умов договору, позичальнику забороняється розірвати кредитний договір в односторонньому порядку, при цьому п.11.2 договору надає право Відповідачу розірвати договір в односторонньому порядку при настанні будь-якої з умов, зазначених у п.11.1.2-11.1.3 договору.

П.6.1.6 фактично надає право відповідачу вимагати дострокового погашення заборгованості в будь-який час та з будь-яких підстав, тобто встановлює жорстокі обов’язки споживача, тоді як відповідач не несе жодної відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків за цим договором.

Визнання недійсними вищезазначених умов договору зумовлює зміну інших умов договору, зокрема: п.п 4.4, 6.1.2, 7.1.3, 7.1.6, 8.2.7, 11.1.2, 11.4 кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р.

Крім того, стосовно змісту ст. 6 кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р та ст. 7 кредитного договору № 29350709 від 17.09.2007 р., судом встановлено, що їх положення не відповідають вимогам ч. 10. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено наступне:

якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:

1) затримання сплати частини кредиту та / або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або

2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або

3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або

4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту».

Всупереч Закону України «Про захист прав споживачів», в ст. 6 та ст. 7 кредитних договорів значно розширені права відповідача на вимогу дострокового повернення кредиту у разі порушення позичальником умов вищезазначених кредитних договорів.

Так, у ст. 6 кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р. перелік прав відповідача на вимогу дострокового повернення кредитів доповнено, зокрема, наступним:

- якщо позичальник ухиляється від надання забезпечення (р.4), що передбачено цим договором, у випадку втрати забезпечення або виникнення такої загрози;

- у випадку ненадання документів, зазначених у п.8.2.5 цього Договору, протягом 10 робочих днів з дати пред’явлення вимоги кредитора про їх надання;

- при невиконанні або неналежному виконанні позичальником будь-якого з зобов’язань, передбачених цим договором, договорами забезпечення або іншими договорами, укладеними між кредитором та позичальником;

- у випадку невиконання умов страхування предмету забезпечення, передбачених р.4 цього договору;

- в інших випадках, передбачених чинним законодавством України або цим договором.

У ст. 7 кредитного договору № 29350709 від 17.09.2007 р. перелік прав відповідача на вимогу дострокового повернення кредитів доповнено, зокрема, наступним:

- при відсутності у позичальника коштів для погашення платежу за цим договором і відсутності перспектив їх надходження;

- у випадку ненадання документів, зазначених у п.9.2.5 цього договору, протягом 10 робочих днів з дати пред’явлення вимоги кредитора про їх надання;

- в інших випадках, передбачених чинним законодавством України або цим договором.

Аналізуючи зазначені положення кредитного договору в їх співвідношенні з обсягом прав, що наданий кредитним договором позичальнику і які фактично не окреслені в тексті договору, суд приходить до висновку, що банком в кредитному договорі передбачені підстави для набуття вимоги щодо повного погашення кредиту до настання кінцевого строку його погашення (фактично - дострокового розірвання кредитного договору в односторонньому порядку), в будь-який час та з будь-яких підстав, навіть якщо порушення умов кредитного договору з боку споживача не є істотним і суттєвими та не впливають на основні права банку і не завдають йому збитків, той час як споживачу договір такого права не надає взагалі, а отже є очевидним дисбаланс сторін договору, а самі умови договору по відношенню до споживача є дискримінаційними.

Слід також зазначити, що згідно п. 3.6. Постанови НБУ № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Проте судом встановлено, що кредитний договір № 29350709 від 17.09.2007 р. передбачає умову, яка прямо суперечить вимогам вказаного пункту постанови НБУ, оскільки п. 9.2.12 кредитного договору передбачено зобов’язання позичальника сплатити комісію за відкриття рахунку по обліку заборгованості позичальника в розмірі 2474,50 грн. на рахунок № 36008501300692.980 в день укладання цього договору, тобто сплати винагороди банку за дії, які банк здійснює на власну користь.

Теж саме стосується і п.8.2.14 кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» - відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно- правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов’язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Кредитні договори № 29350709 від 17.09.2007 р та № 41150809 від 16.07.2008 р., через значну кількість несправедливих умов, порушують принцип рівності сторін договорів на шкоду позивача.

Також невідповідність положень вищезазначених кредитних договорів законодавству України є підставою недійсності правочину згідно з вимогами ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Крім того, вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюванного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Позивач не заявляв в своєму позові про застосування наслідків недійсності правочину, але відповідач не позбавлений права звернутися до суду з самостійною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, враховуючи вищевикладені висновки щодо недійсності правочинів, які оформлені кредитними договорами № 29350709 від 17.09.2007 року та № 41150809 від 16.07.2008 р., останні є такими з моменту їх вчинення.

Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором поруки № 29350709 від 17.09.2007 р., є також обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За таких обставин, приймаючи до уваги недійсність правочину, який оформлений кредитним договором № 29350709 від 17.09.2007 року, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким було укладено договір поруки № 29350709 від 17.09.2007 р., останній підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі ст. 88 ЦПК України, підлягають присудженню понесені та документально підтверджені судові витрати позивача, а саме 37,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На підставі ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88, 169, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до акціонерного комерційного банку «Трансбанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними – задовольнити.

Визнати правочин, укладений між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним банком «Трансбанк» і оформлений кредитним договором №29350709 від 17.09.2007 року – недійсним.

Визнати правочин, укладений між ОСОБА_2 та акціонерним комерційним банком «Трансбанк» і оформлений договором поруки №29350709 від 17.09.2007 року – недійсним.

Визнати правочин, укладений між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним банком «Трансбанк» і оформлений кредитним договором №41150809 від 16.07.2008 року – недійсним.

За правилами визначеними ст. 88 ЦПК України стягнути із акціонерного комерційного банку «Трансбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13226599

[Franko]

Антирейд,

чи відомо щось про апеляцію і касацію по цій справі?