Определение ВССУГУД об отказе Приватбанку во взыскании задолженности и обращении взыскания на предмет ипотеки

[ANTIRAID]

У х в а л а
іменем україни

16 травня 2012 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів : Кадєтової О.В., Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Наумчука М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, приватного малого підприємства «Омега» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 3 червня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ПМП «Омега» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивувало тим, що 12 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11/07/1047М, за яким останній отримав кредит в сумі 15 000 доларів США під 16% річних із терміном повернення відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, але не пізніше 5 листопада 2012 року.

У забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором 12 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПМП «Омега» було укладено договір застави автотранспорту.

Посилаючись на порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору, позивач просив передати в заклад заставлені транспортні засоби шляхом їх вилучення у ПМП «Омега» та звернути стягнення на предмет застави шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладення заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ, а також надання банку усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 9 березня 2010 року позов задоволено. Постановлено звернути стягнення на автомобіль «КАМАЗ», 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, автомобіль «DAF», 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, автомобіль «ПР HODGEP», 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, що належать ПМП «Омега» та є предметом договору застави автотранспорту від 12 листопада 2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПМП «Омега» на суму боргу за кредитним договором № 11/07/1047М, укладеним 12 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 у розмірі 12 856, 62 доларів США, з яких 11 639, 84 доларів США - заборгованість за кредитом, 563, 98 доларів США - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом, 10,38 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за кредитним договором, 31, 71 та 610, 71 доларів США - штрафи (фіксована частина та процентна складова), та передати вказане майно в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом вилучення у ПМП «Омега» належного йому на праві власності заставленого майна, шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом переукладення заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 3 червня 2010 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 25 листопада 2010 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 7 грудня 2011 року на підставі Закону України від 20 жовтня 2011 року № 3932-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ПМП «Омега» про стягнення заборгованості за кредитним договором передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до вимог ст.ст. 1, 3 Закону України «Про заставу», застава є способом забезпечення виконання і має похідний характер від забезпеченого нею основного зобов'язання. Виходячи з норм закону вимоги позивача, як заставодержателя, щодо звернення стягнення на предмет застави шляхом його реалізації не є самостійними вимогами, а лише способом задоволення вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням. Банком не було заявлено вимог про виконання відповідачем основного зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим без належних правових підстав передчасно задоволено вимоги про передачу в заклад та звернення стягнення на заставлене майно.

Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Судами встановлено, що за кредитним договором № 11/07/1047М, укладеним 12 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, останній отримав кредит в сумі 15 000 доларів США під 16% річних за користування ним, нарахованих на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 5 листопада 2012 року.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за вказаним кредитним договором виконав у повному обсязі.

ОСОБА_1 припинив сплачувати відсотки і погашати кредит щомісячними платежами у строки обумовлені договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість станом на 21 серпня 2009 року в розмірі 12 856, 62 доларів США.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

За правилами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 572 та ч. 1 ст. 573 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Укладення, у даному випадку договору застави, відповідно до ст. 547 ЦК України та ст. 16 Закону України «Про заставу», тягне виникнення речових правовідносин, в силу яких, заставодержатель як кредитор має певні права встановлені договором та законом.

Пунктами 2.2.2., 2.2.3., 2.2.4 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується проводити погашення кредиту та сплачувати відсотки за користування ним щомісячними платежами відповідно до графіку погашення кредиту, відсотків та винагороди, наведеного у Додатку №1 до кредитного договору, з урахуванням п. 4.11 даного договору.

Відповідач ОСОБА_1 порушив умови договору, та має заборгованість за кредитом станом на станом на 21 серпня 2009 року в розмірі 12 856, 62 доларів США .

Статтею 589 ЦК України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічні наслідки порушення зобов'язань передбачені ст. 19 Закону України «Про заставу».

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 та 6 статті 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Пунктом 15.8.1 договору застави обумовлено, що з метою задоволення своїх вимог заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання заставодавцем якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, не буде виконано.

Відповідно до п. 2.3.9 кредитного договору при настанні подій, зазначених в п. 2.3.3, зокрема, порушення кредитором зобов'язань, банк має право стягнути кредит до настання строків, встановлених п. 1.3 договору, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а також реалізувати свої вимоги за рахунок іншого майна позичальника, його гарантів і поручителів, відповідно до діючого законодавства.

Тобто, невиконання боржником зобов'язання у визначений договором термін надає заставодержателю право звернення на предмет застави. Зазначене право, відповідно до норм закону та умов договору, є одним з засобів захисту прав кредитора, яке здійснюється за вибором заставодержателя (банку).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 301-304, 316 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув й дійшов передчасного висновку щодо відсутності правових підстав для передачі у заклад заставлених транспортних засобів та звернення стягнення на предмет застави, при цьому належним чином не вмотивував та не обґрунтував такого висновку.

З огляду на викладене рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим.

Разом з тим, не може залишатися в силі й рішення суду першої інстанції.

Як вбачається з розрахунку позовних вимог, до суми заборгованості за кредитним договором включено пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань в сумі 10,38 доларів США та штрафи в розмірі 31, 71 та 610, 71 доларів США (фіксована частина та процентна складова).

Отже, за порушення позичальником строків виконання зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» одночасно нараховано пеню та штраф.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, штраф та пеня є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції на порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України положення ст. 549 ЦК України не врахував й визнаючи суму заборгованості з урахуванням нарахованої пені, а також сум штрафів, не звернув уваги на те, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування суперечить ч. 1 ст. 61 Конституції України.

Крім того, при новому розгляді справи суди повинні з'ясувати питання чи підлягає зазначена справа розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства, оскільки позовні вимоги заявлені до заставодателя юридичної особи, а до боржника за основним зобов'язанням вимоги не заявлено.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 9 березня 2010 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 3 червня 2010 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О. Кузнєцов

Судді: О.В. Кадєтова
Т.Л. Ізмайлова
Г.І. Мостова
М.І. Наумчук

http://reyestr.court.gov.ua/Review/24550133

[у.zaporozhskiy]

Таким чином, штраф та пеня є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції на порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України положення ст. 549 ЦК України не врахував й визнаючи суму заборгованості з урахуванням нарахованої пені, а також сум штрафів, не звернув уваги на те, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування суперечить ч. 1 ст. 61 Конституції України.

Это не первое решение ВССУГУД и ВСУ, которое подтверждает неправомерность взыскания пени и штрафа

[ремикс]

А ВГС считает по другому, что пеню и штрафы можно взыскивать одновременно

[ANTIRAID]

А ВГС считает по другому, что пеню и штрафы можно взыскивать одновременно

К сожалению, это так.

[yyar]

И где единство правосудия...?

[vilniy]

розрізняйте  будь-ласка цивільні та інші правовідносини, на які положення ст. 61 Конституції України не поширюються.

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/24068103

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/24068104