Определение ВССУ о признании договора ипотеки с Райффайзен Банк Аваль недействительным


Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України
УХВАЛА
 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
29 серпня 2012 року
 
м. Київ
 
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
 
головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,
Карпенко С.О., Нагорняка В.А.,
 
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_22 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_21, про визнання договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_22 на рішення апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2011 року,
 
в с т а н о в и л а:
 
У березні 2010 року ОСОБА_22 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, який у подальшому уточнила, і просила визнати недійсним договір іпотеки, укладений 27 грудня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та нею, за умовами якого вона передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_11, як такий, що укладений під впливом помилки.
 
Посилалась на те, що кредитний договір № 014/11-175/2196, сторонами якого є ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_21, у забезпечення виконання зобов?язань за яким укладений спірний договір іпотеки, визнаний рішенням суду неукладеним, так як кошти за договором боржник не отримував. Оскільки вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, просила позов задовольнити.
 
Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 липня 2011 року позов задоволено.
 
Визнано недійсним договір іпотеки № 014/11-175/2196 від 27 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_22 і відкритим акціонерним товариством «Райффазен Банк Аваль». 
 
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
 
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2011 року рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 липня 2011 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
 
У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2011 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
 
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. 
 
Судами встановлено, що 5 вересня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», і ОСОБА_21 укладено кредитний договір з лімітом кредитування у розмірі 330 000 доларів США строком з 5 серпня 2006 року по 5 серпня 2009 року.
 
У забезпечення виконання зобов?язань за цим договором 7 грудня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», і ОСОБА_22 укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_11.
 
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 20 квітня 2011 року встановлено неукладення забезпеченого іпотекою кредитного договору, що суд вважав підставою для визнання спірного договору іпотеки недійсним.
 
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності підстав для визнання договору іпотеки недійсним, оскільки позивач притягнута до кримінальної відповідальності за надання банку завідомо неправдивих офіційних документів для оформлення кредитного договору з ОСОБА_21; крім того, органами слідства не встановлено, що ОСОБА_21 не отримував грошові кошти за кредитним договором.
 
Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна.
 
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
 
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
 
Таким вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
 
Обґрунтовуючи відмову у позові обставинами, встановленими вироком Київського районного суду м.Харкова від 8 червня 2010 року, постановленим щодо позивача, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що такий доказ у справі відсутній.
 
Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
 
Пленум Верховного Суду України у п.7 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року роз?яснив, що під судовим рішенням, зазначеним у частині третій статті 61 ЦПК України, мається на увазі будь-яке судове рішення, яким справа вирішується по суті, яке ухвалює суд у порядку цивільного, господарського чи адміністративного судочинства.
 
Частина 4 ст. 61 ЦПК України встановлює: вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Отже, інші постанови, прийняті в рамках кримінальної справи, оцінюються судом згідно з положеннями ст. 212 ЦПК України.
 
Неврахування судом апеляційної інстанції наведених вище норм цивільного процесуального законодавства унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до правил ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
 
Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
 
у х в а л и л а:
 
Касаційну скаргу ОСОБА_22 задовольнити частково.
 
Рішення апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
 
Ухвала оскарженню не підлягає.
 
Головуючий В.М.Сімоненко Судді: В.І.Амелін В.П.Гончар С.О.Карпенко В.А.Нагорняк 
 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28570567

 

 

 

 

УХВАЛА

(Судебные прецеденты, Определение,  Высший специализированный суд Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, от 23.05.2012,  № 6-742св12, Высший специализированный суд Украины по рассмо

 

Еще ниже два интересных определения, которые находятся под этой же ссылкой.

1.РЕШЕНИЕ ВССУГУД о разделе совместно нажитого имущества, согласно долей внесенных средств в него.

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

 

РІШЕННЯ

 

від 21 вересня 2011 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого - Кузнєцова В. О., суддів - Наумчука М. І., Ізмайлової Т. Л., Остапчука Д. О., Юровської Г. В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою власністю, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2011 року, встановила:

У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на квартиру, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 набута ним у період шлюбу з ОСОБА_4, але за кошти, які належали йому особисто.

Не погоджуючись із заявленим позовом, ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначала, що, починаючи з 1999 року, вона разом з ОСОБА_3 проживали однією сім'єю, вели спільне господарство.

18 серпня 2004 року між нею та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, який припинено у вересні 2010 року. Під час спільного проживання, в інтересах сім'ї, а саме 5 грудня 2004 року ОСОБА_3 на своє ім'я уклав договір на участь у частковому будівництві двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Посилаючись на зазначене, просила визнати за нею право власності на Ѕ частину спірної квартири та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 листопада 2010 року позов ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю задоволено: визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про поділ майна подружжя відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2011 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 листопада 2010 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду й ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та задоволення її зустрічного позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на спірну квартиру, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до договору про участь у частковому будівництві спірної квартири, ОСОБА_3 особисто вніс на придбання цього житла 43 394 грн. 10 коп., що стверджується відповідною довідкою забудовника від 6 жовтня 2003 року, чого не заперечує сама відповідачка.

Крім того, ОСОБА_3 отримав у позику від ОСОБА_6 кошти для оплати часткової вартості спірної квартири у розмірі 14000 грн., що встановлено рішенням суду, яке набрало чинності на час розгляду даної справи.

Оскільки, ОСОБА_3 на придбання спірної квартири були витрачені особисті кошти в сумі 57394 грн. 10 коп., а спільно внесена подружжям у будівництво квартири сума становить лише 6524 грн. 42 коп., спірна квартира відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України підлягає визнанню особистою приватною власністю ОСОБА_3, оскільки внесена ОСОБА_3 частка є значною, а спільно внесена подружжям сума на придбання квартири не дає підстави для визнання за ОСОБА_4 права власності на Ѕ частину у спільному майні подружжя.

Проте, з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки неправильне застосування судами норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Крім того, ст. 69 СК України передбачено право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленість між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).

Статтею 57 СК України визначено перелік майна, що є особистою власністю дружини, чоловіка, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу (п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України).

Так, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі тощо.

Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з серпня 2004 року по вересень 2010 року.

15 грудня 2004 року між ОСОБА_3 та ВТО "Мекасор" укладено договір N 16-16 на участь у частковому будівництві двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 3.1 цього договору сторони погодили вартість квартири в розмірі 63958 грн. 52 коп.

Однак, правовідносини між забудовником та ОСОБА_3 з приводу придбання спірної квартири виникли ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 на підставі укладеного 30 вересня 2003 року між ОСОБА_3 та ВАТ "Івано-Франківська ПМК" попереднього договору, на виконання якого позивачем внесено 43394 грн. 10 коп., що підтверджено довідкою ВАТ "Івано-Франківська пересувна механізована колона" N 06-01 від 6 жовтня 2003 року.

Зазначена обставина також не оспорюється ОСОБА_4 та дає підстави для визнання цієї суми коштів особистим майном позивача і відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України звільняє ОСОБА_3 від доказування.

Крім того, для здійснення оплати повної вартості спірної квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено договір позики та на даний час борг ОСОБА_3 становить 14000 грн., який на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 19 березня 2010 року, що відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню, стягнуто з ОСОБА_3 та останній визнав свій обов'язок сплатити його особисто.

Таким чином, судами встановлено, що кошти в сумі 57394 грн. 10 коп. (43394 грн. 10 коп. та 14000 грн.) були сплачені ОСОБА_3 особисто на придбання спірної квартири, а спільно внесеними є лише сума коштів в розмірі 6564 грн. 42 коп., що дає позивачу право на визнання спірної квартири його особистим майном, а спільно внесена подружжям сума коштів не дає право ОСОБА_4 на визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири, а лише право на визнання за нею право на частку цієї квартири відповідно до суми внесених коштів.

Проте, суди, вирішуючи справу, належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин та встановивши, що особисто ОСОБА_3 на придбання спірної квартири внесені кошти в сумі 57394 грн. 10 коп. та вони є його особистою власність, у зв'язку з чим частка його особистих коштів у придбання квартири є значною, а спільно подружжям у придбання спірної квартири внесено лише 6524 грн. 42 коп., помилково задовольнили позовні вимоги ОСОБА_3 у повному обсязі і визнали за ним на підставі ст. 57 СК України право особистої приватної власності на спірну квартиру.

При цьому встановивши, що спірна квартира не може бути реально поділена між сторонами відповідно до їх часток, суд не визнав ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу відповідно до вимог ст. ст. 60, 70 СК України спільним майном подружжя.

З урахуванням того, що вартість всієї квартири становить 63958 грн. 52, а подружжям спільно внесено лише кошти в сумі 6564 грн. 42 коп., з яких ОСОБА_4 відповідно до вимог чинного сімейного законодавства належить лише Ѕ частина цих коштів, а саме - 3262 грн. 21 коп., за відповідачкою слід визнати право власності на 1/20 частину спірної квартири, а за ОСОБА_3 відповідно 19/20 цієї квартири.

Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені з порушення норм матеріального права, вони згідно до вимог ст. 341 ЦПК України підлягають скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнання за ОСОБА_3 права власності на 19/20 частин квартири, а за ОСОБА_4 - на 1/20 частину квартири.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирішила:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2011 року скасувати.

Ухвалити нове рішення: позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання квартири його особистою власністю задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 19/20 частин квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/20 частину квартири АДРЕСА_1.

Рішення оскарженню не підлягає.

 

 

 

УХВАЛА

(Судебные прецеденты, Определение,  Верховный Суд|Судебная палата по гражданским делам Верховного Суда, от 08.06.2011,  № 6-29114св09, Верховный Суд Украины. Судебная палата по гражданским делам)

 

Определение ВСУ об отмене решений судов предыдущих инстанций, решением суда о расторжении брака не может устанавливаться фактические брачные отношения до заключения брака.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

 

УХВАЛА

 

від 13 жовтня 2010 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Григор'євої Л. І., суддів: Гуменюка В. І., Охрімчук Л. І., Луспеника Д. Д., Романюка Я. М., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про поділ майна подружжя, визнання угод недійсними та переведення прав покупця, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2010 року, встановила:

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 2004 року вона з відповідачем перебувала у фактичних шлюбних відносинах, а з 2006 року - в зареєстрованому шлюбі. У 2007 році вони припинили шлюбні відносини. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 2 грудня 2008 року задоволено позов ОСОБА_4 до неї про розірвання шлюбу. Вказувала, що під час перебування у фактичних шлюбних відносинах та у шлюбі на ім'я відповідача було придбано таке майно: земельна ділянка площею 0,24 га для обслуговування та будівництва жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1; незакінчений будівництвом будинок, що знаходиться на цій земельній ділянці, який було ними добудовано до 82 % готовності; 1/2 частина АДРЕСА_2; автомобіль марки "Нисан X-трейл", 2007 року випуску та автомобіль ГАЗ 3302, 2005 року випуску.

Після припинення ними фактичних шлюбних відносин у травні 2008 року, відповідач без її згоди за біржовою угодою продав автомобілі ГАЗ 3302 та "Нисан X-трейл".

Крім того, 15 вересня 2009 року відповідач без її згоди уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу АДРЕСА_2.

25 вересня 2009 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу земельної ділянки та незавершеного будівництвом будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на викладене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки та незакінченого будівництвом будинку від 25 вересня 2009 року, укладеного ОСОБА_4 та ОСОБА_5; визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки та незакінченого будівництвом будинку; визнати недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_2 від 15 вересня 2009 року в частині продажу 1/4 частки цієї квартири, визнати за нею право власності на 1/4 частину спірної квартири, визнати частково недійсним в частині покупця договір купівлі-продажу цієї квартири в частині продажу 3/4 часток квартири та перевести на неї права та обов'язки покупця на 3/4 частки зазначеної квартири, стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошову компенсацію за продані ним автомобілі в сумі 81949 грн. 28 коп.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 4 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2010 року, позов задоволено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що з 29 квітня 2006 року до 2 грудня 2008 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

4 липня 2006 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 придбав незавершений будівництвом (67 % готовності) жилий будинок в с. Швачиха за 99758 грн. (а. с. 119).

25 вересня 2009 року ОСОБА_4 продав цей будинок (82 % готовності) ОСОБА_5 за 11196 грн. (а. с. 121).

4 липня 2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_8 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,24 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 102).

25 вересня 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 121 - 122, 132 - 133).

8 листопада 2005 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу придбав 1/2 частину АДРЕСА_2 (а. с. 10).

Інша 1/2 частина цієї квартири належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 18 липня 1995 року відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва (а. с. 116).

15 вересня 2009 року ОСОБА_4 продав спірну квартиру ОСОБА_5 за 9 тис. грн. (а. с. 115, 116).

20 червня 2007 року за ОСОБА_4 зареєстровано автомобіль марки "Нісан X-трейл" 2007 року випуску номерний знак НОМЕР_1, який 8 травня 2008 року знято з реєстраційного обліку та з 21 травня 2008 року зареєстровано за ОСОБА_9 (а. с. 47, 51).

Автомобіль ГАЗ 3302 з 30 червня 2005 року зареєстровано за ОСОБА_4 та 29 травня 2008 року знято з реєстраційного обліку та зареєстровано за ОСОБА_10 (а. с. 47, 55).

Вирішуючи спір сторін суди виходили з того, що незавершений будівництвом жилий будинок у с. Швачиха та земельна ділянка, на якій він розташований, 1/2 частина квартири у м. Києві та два автомобілі марки "Нісан X-трейл" та ГАЗ 3202, придбані ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах з 2004 року до грудня 2007 року.

При цьому суди виходили з того, що факт перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах у період з 2004 року до реєстрації ними шлюбу встановлений рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 2 грудня 2008 року, що набрало законної сили, і який не підлягає доказуванню згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

Однак із зазначеним висновком попередніх судових інстанцій не можна погодитись з таких підстав.

Виходячи з аналізу процесуальних норм права, преюдиційність фактів, які відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню, ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними (ті самі особи (особа) або правонаступники) і об'єктивними (предмет спору, предмет доказування) межами, за якими сторони чи інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники, не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом в рішенні у такій справі факти і правовідносини.

Як вбачається, предметом позову у справі, по якій 2 грудня 2008 року ухвалено рішення Голосіївським районним судом м. Києва є матеріально-правова вимога про розірвання шлюбу, зареєстрованого сторонами 29 квітня 2006 року, а відтак характер правовідносин сторін, які мали місце до його реєстрації, з урахуванням змісту норм ст. ст. 27, 36, 105, 110, 112, 114 СК України, ст. ст. 214, 215 ЦПК України, не входив до предмету дослідження і оцінки суду при ухваленні ним рішення за наслідком розгляду справи про розірвання шлюбу.

Виходячи зі змісту позовних вимог, відповідно до ст. 215 ЦПК України при ухваленні рішення про розірвання шлюбу підлягають встановленню судом обставини факти щодо часу і місця реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнає неможливість (можливість) збереження сім'ї та висновки щодо інших заявлених вимог (поділ майна, місце проживання дітей тощо).

З урахуванням наведеного не можна погодитись з висновком суду про те, що факт перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах до реєстрації ними шлюбу є преюдиційним фактом, який не підлягає доказуванню в процесі розгляду справи про поділ майна сторін, придбаного до укладення шлюбу і після його реєстрації. Оскільки зазначена обставина має суттєве значення для правильного застосування ст. 74 СК України і встановлення обсягу спільно нажитого майна, наявного на час припинення сторонами спільного ведення господарства, яка однак судами в процесі розгляду зазначеної справи не досліджувались, судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими.

При застосуванні ст. 74 СК України слід враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому в іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю (спільне проживання, спільне ведення домашнього господарства та спільний бюджет, придбання майна для потреб сім'ї).

З урахуванням зазначеного при вирішенні спору про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна так і з'ясувати час та джерела його придбання.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України, не належить до спільного майна, зокрема майно, набуте особою до шлюбу; набуте в шлюбі, але за кошти, що належать одному з подружжя та інше майно.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що до укладення шлюбу мав власні заощадження, за рахунок яких через три місяці після реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 придбав незавершений будівництвом будинок у с. Швачиха, а для придбання земельної ділянки і завершення будівництва жилого будинку 10 квітня 2006 року взяв позику в розмірі 70 тис. грн., яку частково погасив власними коштами та на час вирішення спору має непогашену позику в розмірі 56412 грн. На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_4 надав довідку ТОВ "Фортуна" про одержання і погашення ним позики (а. с. 46 т. 2).

У порушення вимог ст. ст. 60, 212, 215 ЦПК України суд зазначені заперечення і надані докази не перевірив і оцінки їм не дав.

Оскільки від вирішення спору про поділ майна залежить і вирішення питання про дійсність договорів купівлі-продажу майна та про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу квартири від 15 вересня 2009 року судові рішення підлягають скасуванню в повному обсязі з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи, що порушення норм процесуального права допущені судами обох інстанцій.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий  Л. І. Григор'єва  Судді:  В. І. Гуменюк  Д. Д. Луспеник  Л. І. Охрімчук  Я. М. Романюк

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...