Решение Апелляционного суда Закарпатской области о прекращении поручительства с ОТП банком и уменьшении размера пени

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

РІШЕННЯ

Іменем України

 

10 липня 2013 року

 

м. Ужгород

 

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

 

судді-доповідача - Кеміня М.П.,

суддів - Готри Т.Ю., Джуги С.Д.

при секретарі: Свіді Г.С.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17 квітня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення суми боргу за договором кредиту; зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2, про визнання припиненими договорів поруки; зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3, про визнання припиненими договорів поруки, -

 

в с т а н о в и л а :

 

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення суми боргу за договором кредиту.

 

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 10 квітня 2006 року між ОСОБА_2 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником є позивач) укладено кредитний договір за яким ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 41000 доларів США на споживчі цілі. ОСОБА_3 виступила поручителем по даному кредитному договору.26 червня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП» (правонаступником є позивач) укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 55000 доларів США на споживчі цілі. ОСОБА_3 виступила поручителем по даним кредитним договорам. 26 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП» (правонаступником є позивач) укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредит для придбання нерухомого майна в розмірі 76565 швейцарських франків, поручителем якого виступила ОСОБА_3 За умовами вказаних вище кредитів відповідач ОСОБА_2 зобов'язався своєчасно сплачувати сам кредит та відповідні відсотки за користування кредитом. Однак, незважаючи на вказане вище та умови договорів кредиту свої зобов'язання по кредитним договорам в частині погашення заборгованості відповідач ОСОБА_2 не виконав належним чином, тому позивач просить: стягнути солідарно ОСОБА_2, та ОСОБА_3 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг» заборгованість за кредитними договорами від 10 квітня 2006 року - 1678870 грн. 49 коп.; від 26 червня 2007 року - 2466135 грн. 50 коп.; від 26 червня 2008 року - 3464880 грн. 30 коп. та судові витрати.

 

Окрім того, 07 липня 2006 року між ОСОБА_3 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником є позивач) укладено кредитний договір за яким ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 23700 доларів США на споживчі цілі. ОСОБА_2, виступив поручителем по даному кредитному договору. 23 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником є позивач) укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі швейцарських франків на придбання нерухомого майна. ОСОБА_2 виступив поручителем по даним кредитному договору. За умовами вказаних вище кредитів відповідач ОСОБА_3 зобов'язалася своєчасно сплачувати сам кредит та відповідні відсотки за користування кредитом. Однак, незважаючи на вказане вище та умови договорів кредиту свої зобов'язання по кредитним договорам в частині погашення заборгованості відповідач ОСОБА_3 не виконала належним чином, тому позивач просить: стягнути солідарно ОСОБА_2, та ОСОБА_3 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг» заборгованість за кредитними договорами від 07 липня 2006 року - 1012082 грн. 36 коп.; від 23 листопада 2007 року - 1452565 грн. 74 коп. та судові витрати.

 

Відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання припиненою з 16 березня 2009 року поруки, яка виникла на підставі договору поруки від 10 квітня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та АКБ «Райффайзенбанк Україна»; визнання припиненою з 25 березня 2009 року поруки, яка виникла на підставі договору поруки від 26 червня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк»; визнання припиненою з 25 березня 2009 року поруки, яка виникла на підставі договору поруки від 26 червня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк». Свої вимоги ОСОБА_3 за зустрічним позовом мотивує тим, що після укладення кредитних договорів між сторонами були внесені зміни, які відображені в додаткових договорах. Зокрема до кожного з додаткових договорів було додано новий графік платежів, збільшено процентну ставку за користування кредитом , тому відповідно збільшився обсяг відповідальності позичальника та поручителя. З урахуванням того, що поручителем ОСОБА_3 не було вчинено жодної дії, яка б свідчила про надання нею згоди за зміну зобов'язання, передбаченого кредитним договором, з урахуванням положень ст.559 ЦК України позивач за зустрічним позовом вважає що поруку, що виникла на підставі вказаних вище договорів поруки, слід вважати припиненою з моменту зміни зобов'язання.

 

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання припиненою з 06 березня 2009 року поруки, яка виникла на підставі договору поруки від 07 липня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2, та АКБ «Райффайзенбанк Україна»; визнання припиненою з 19 березня 2009 року поруки, яка виникла на підставі договору поруки від 23 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_2, та ЗАТ «ОТП Банк». Свої вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом мотивує тим, що після укладення кредитних договорів між сторонами були внесені зміни, які відображені в додаткових договорах. Зокрема до кожного з додаткових договорів було додано новий графік платежів, збільшено процентну ставку за користування кредитом, тому відповідно збільшився обсяг відповідальності позичальника та поручителя. З урахуванням того, що поручителем ОСОБА_2 не було вчинено жодної дії, яка б свідчила про надання нею згоди за зміну зобов'язання, передбаченого кредитним договором, з урахуванням положень ст.559 ЦК України позивач за зустрічним позовом вважає що поруку, що виникла на підставі вказаних вище договорів поруки, слід вважати припиненою з моменту зміни зобов'язання.

 

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 17.04.2013 року позов ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитними договорами на загальну суму 6 606 886,29 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитними договорами на загальну суму 2 064 648,10 грн. В задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відмовлено.

 

На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовити, а зустрічні позови задовольнити. На обґрунтування скарги посилається на те, що у матеріалах справи відсутні докази правонаступництва позивача за кредитними договорами. Вважає, що згідно ст. 517 ЦК України боржники мали право не виконувати своїх зобов'язань, а тому в даному випадку має місце прострочення кредитора. Посилається, що позивачем так і не надано додатків до договорів про відступлення права вимоги, а лише якісь таблички без підписів та печаток. Звертає увагу суду на відсутність документів, що підтверджують перехід права вимоги від АКБ «Райффайзен Банк Україна» до ПАТ «ОТП Банк». Не погоджуються за наданими позивачем розрахунками заборгованості за кредитними договорами. Посилається на те, що банк уже здійснив захист своїх прав через видачу виконавчих написів, а тому такий позов суперечить ст. 61 Конституції України. Вважає, що розмір пені був недостатньо зменшений судом в порядку ст. 551 ЦК України. Також вказує, на перевищення розміру пені подвійної облікової ставки НБУ, що є порушенням вимог ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Вважає такий розмір пені явно не справедливим. Посилається на те, що у позивача відсутня індивідуальна ліцензія на здійснення операцій з іноземною валютою. Вважає, що суд неправоімрн6о відмови у задоволенні зустрічних позовів.

 

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

 

Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (підстави звільнення від доказування).

 

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 10 квітня 2006 року між ОСОБА_2 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» за яким ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 41000 доларів США на споживчі цілі. 26 червня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП» укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 55000 доларів США на споживчі цілі. 26 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП» укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредит для придбання нерухомого майна в розмірі 76565 швейцарських франків. ОСОБА_3 виступила поручителем по даним кредитними договорам.

 

Також, судом встановлено, що 07 липня 2006 року між ОСОБА_3 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» укладено кредитний договір за яким ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 23700 доларів США на споживчі цілі. 23 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 32760 швейцарських франків на придбання нерухомого майна ОСОБА_2 виступив поручителем по даним кредитними договорам.

 

Вказані вище обставини щодо підписання кредитних договорів, договорів поруки та отримання коштів сторонами не оспорювались

 

26 листопада 2010 року та 18 березня 2011 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» було укладено договори купівлі-продажу кредитних портфелів №б/н, за яким ПАТ «ОТП Банк» передав право вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитними договорами:

 

- №МL-801/014/2006 від 10 квітня 2006 року між ОСОБА_2 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» за яким ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 41000 доларів США на споживчі цілі;

 

- №CNL-801/042/2007 від 26 червня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП» укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 55000 доларів США на споживчі цілі.

 

- №МL-801/071/2008 від 26 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП» укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредит для придбання нерухомого майна в розмірі 76565 швейцарських франків.

 

- №МL-801/040/2006 від 07 липня 2006 року між ОСОБА_3 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» укладено кредитний договір за яким ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 23700 доларів США на споживчі цілі.

 

- №МL-801/084/2007 від 23 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 32760 швейцарських франків на придбання нерухомого майна.

 

Однак, відповідачі в порушення вимог вищевказаних вище договорів свої зобов'язання, в частині погашення заборгованості за кредитними договорами згідно графіку, не виконували, що значно порушує права позивача та вимоги ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

 

У зв'язку з невиконанням позичальниками умов кредитних договорів щодо повернення суми кредитів та сплати відсотків, банком направлялися досудові вимоги про погашення заборгованості за кредитними договорами, які відповідачами залишилися без виконання.

 

Відповідно до наданих суду розрахунків заборгованість ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за вказаними вище кредитними договорами становить:

 

- за кредитним договором №МL-801/014/2006 від 10 квітня 2006 року: 37671,99 доларів США - заборгованість за кредитом; 7404,35 доларів США - заборгованість по відсоткам; 1318597 грн. 85 коп. нарахованої пені, а всього на загальну суму з урахуванням курсу НБУ (1 долар США -79925 грн.) заборгованість становить 167887 грн. 49 коп.

 

- за кредитним договором №CNL-801/042/2007 від 26 червня 2007 року: 53049,94 доларів США - заборгованість за кредитом; 13163,84 доларів США - заборгованість по відсоткам; 1936921 грн. 87 коп. нарахованої пені, а всього на загальну суму з урахуванням курсу НБУ (1 долар США -79925 грн.) заборгованість становить 2466135 грн. 50 коп.

 

- за кредитним договором №МL-801/071/2008 від 26 червня 2008 року: 75833,79 швейцарських франків - заборгованість за кредитом; 13298,86 швейцарських франків - заборгованість по відсоткам; 2721343 грн. 76 коп. нарахованої пені, а всього на загальну суму з урахуванням курсу НБУ (1 швейцарський франк - 8,34191 грн.) заборгованість становить 3464880 грн. 30 коп.

 

- за кредитним договором №МL-801/040/2006 від 07 липня 2006 року: 22274,37 доларів США - заборгованість за кредитом; 6004,46 доларів США - заборгованість по відсоткам; 786278 грн. 81 коп. нарахованої пені, а всього на загальну суму з урахуванням курсу НБУ (1 долар США -79925 грн.) заборгованість становить 1012082 грн. 36 коп.

 

- за кредитним договором-№МL-801/084/2007 від 23 листопада 2007 року: 31722,78 швейцарських франків - заборгованість за кредитом; 6753,30 швейцарських франків - заборгованість по відсоткам; 1131139 грн. 65 коп. нарахованої пені, а всього на загальну суму з урахуванням курсу НБУ (1 швейцарський франк - 8,34191 грн.) заборгованість становить 1452565 грн. 74 коп.

 

Задовольняючи первісний позов ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» частково, суд першої інстанції виходив з того, що до позивача перейшло право вимоги за вказаними кредитними договорами умови яких відповідачі не виконують, що призвело до виникнення заборгованості. При цьому суд зменшив розмір пені, в порядку ст. 551 ЦК України. Також судом відмовлено у солідарному стягнені з поручителів через припинення договорів поруки.

 

З даним висновком суду першої інстанції не може повністю погодитися колегія суддів виходячи з наступного.

 

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права вимоги, оскільки такі спростовуються належним чином завіреними вищезазначеними договорами купівлі-продажу кредитних портфелів та додатків до них з підписами сторін та їхніми печатками (т.2 а.с.113-136), що до речі спростовує посилання апелянта на відсутність додатків до договорів (твердження апелянта, що надано лише якісь таблички без підписів та печаток). Вказані договори не є нікчемними в силу закону та ніким в судовому порядку не оспорювалися, а тому є правомірними та є підставою для виникнення у сторін цих договір усіх передбачених ними прав та обов'язків, в тому числі прав позивача як нового кредитора. При цьому та обставина, що позивачем не надано відповідних актів, передбачених п.4.1 договору купівлі-продажу кредитного портфелю, не може бути взята до уваги, оскільки з цих підстав можна було лише оспорювати вказані договори в судовому порядку, що ніким не здійснювалося. Стосовно посилання апелянта на відсутність доказів, що підтверджують перехід права вимоги від АКБ «Райффайзен Банк Україна» до ПАТ «ОТП Банк», то воно спростовується наявною в матеріалах справи копією статуту ПАТ «ОТП Банк» в новій редакції, з якого вбачається, що ПАТ «ОТП Банк» є правонаступником всіх прав і обов'язків АКБ «Райффайзенбанк Україна» (т.1 а.с.73).

 

Згідно ч.2 ст. 517 ЦК України, на яку посилається апелянт, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

 

Дана норма права носить в першу чергу охоронне значення, оскільки дозволяє не виконувати боржникові зобов'язання перед новим кредитором, якщо вимоги останнім пред'явлені безпідставно, без належних доказів наявності в нього права вимоги. В той же час, у разі якщо під час судового розгляду спору, буде встановлено належну правосуб'єктність нового кредитора, то дана норма права не може бути безумовною підставою для невиконання боржником своїх зобов'язань, оскільки це суперечило б одному з принципів зобов'язального права, згідно якого зобов'язання має виконуватися належним чином.

 

Також колегія суддів вважає, що вказана обставина не свідчить про прострочення кредитора по даній справі.

 

Так, згідно ч.1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

 

Із зазначеної норми слідує, що прострочення кредитора має місце у разі невчинення ним таких дій, що унеможливлює виконання боржником свого обов'язку.

 

Натомість ст. 517 ЦК України лише дає боржнику право не виконувати обов'язку перед новим кредитором і не вказує на неможливість такого виконання.

 

Як вбачається з матеріалів справи останні платежі за кредитними договорами ОСОБА_2 здійснював у травні-червні 2009 року (т.1 а.с.44, 47, 50), а ОСОБА_3 - у листопаді-грудні 2008 року (т.1 а.с.53, 56). Після вказаних дат, жодних платежів від відповідачів в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами не поступали.

 

Таким чином, боржники припинили виконання своїх обов'язків за кредитними договорами задовго до укладення договорів купівлі-продажу кредитних портфелів і не виконують своїх зобов'язань і по даний час, а тому укладення зазначених договорів купівлі-продажу кредитних портфелів не свідчить, що саме ця обставина стала причиною невиконання зобов'язань за кредитними договорами чи унеможливила таке виконання.

 

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку не було прострочення кредитора, а тому нарахування відсотків та неустойки за весь період прострочення заборгованості є правомірним.

 

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо незгоди апелянта з розрахунком заборгованості, оскільки останнім не наведено в чому полягає неправомірність такого розрахунків. В даний розрахунках вказано за які періоди нараховувалися відсотки, зазначено дати та відповідні суми коли здійснювалося погашення тіла кредиту та відсотків за його користування. За таких обставин, судом першої інстанції вірно вирішено справу на підставі наявних у ній матеріалів та взято до уваги саме вказані розрахунки заборгованості, які є єдиним доказами наявними в матеріалах справи. 

 

Також судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на наявність виконавчих написів нотаріуса, оскільки такі написи за відсутності доказів їх реального виконання та задоволення вимог кредитора не свідчать про виконання зобов'язань відповідачів за кредитними договорами.

 

Не бере до уваги колегія суддів і посилання апелянта на несправедливість розміру пені та її невідповідність вимогам ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а також посилання на відсутність у позивача індивідуальної ліцензії, оскільки з цих підстав ні кредитні договори, ні договори купівлі-продажу кредитних портфелів апелянтом не оскаржувалися, а самі по собі вказані обставини не свідчать про нікчемність зазначених договорів.

 

Разом з тим, доводи апеляційної скарги щодо недостатнього зменшення розміру пені заслуговують на увагу.

 

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

 

Як вбачається з матеріалів справи загальний розмір основної заборгованості (по тілу кредиту та відсоткам) ОСОБА_2 по трьом кредитним договорам становить 1 633 022,81 грн. (360 272,64 грн. + 529 213,63 грн. + 743 536,54 грн.), а загальний розмір пені нарахований позивачем за даними договорами становить 5 976 863,48 грн. (1 318 597,85 грн. + 1 936 921,87 грн. + 2 721 343,76 грн.). Суд першої інстанції, з врахуванням заяви ОСОБА_2 про зменшення розміру пені (т.1. а.с.125-131), дійшов вірного висновку, що розмір пені значно перевищує розмір основної заборгованості, у зв'язку з чим підлягає зменшенню. Однак судом не зазначено до якого саме розміру він зменшив пеню за трьома кредитними договорами, а лише вказано в резолютивній частині рішення загальну суму заборгованості ОСОБА_2 за кредитними договорами у розмірі 6 609 886,29 грн. Враховуючи вказану суму, можна дійти висновку про зменшення судом першої інстанції пені за трьома кредитним договорами до 4 976 863,48 грн. (6 609 886,29 грн. - 1 633 022,81 грн.). Однак дана сума все рівно є значно більшою ніж розмір основної заборгованості, а тому підлягає зменшення з підстав, передбачених ч.3 ст. 551 ЦК України. Виходячи з принципу добросовісності, розумності та справедливості, колегія суддів вважає за можливим зменшити розмір пені за даними кредитними договорами до 500 000 грн. Таким чином загальна сума заборгованості ОСОБА_2 за трьома кредитними договорами становитиме 2 133 022,81 грн. (1 633 022,81 грн. + 500 000 грн.).

 

Аналогічно повинно вирішуватися дане питання стосовно кредитних договорів по яким боржником є ОСОБА_3 Загальний розмір основної заборгованості (по тілу кредиту та відсоткам) ОСОБА_3 по двом кредитним договорам становить 547 444,63 грн. (226 018,54 грн. + 321 426,09 грн.), а загальний розмір пені нарахований позивачем за даними договорами становить 1 917 203,46 грн. (786 063,81 грн. + 1 131 139,65 грн.). Суд першої інстанції, з врахуванням заяви ОСОБА_3 про зменшення розміру пені (т.1. а.с.199-205), дійшов вірного висновку, що розмір пені значно перевищує розмір основної заборгованості, у зв'язку з чим підлягає зменшенню. Однак судом не зазначено до якого саме розміру він зменшив пеню за двома кредитними договорами, а лише вказано в резолютивній частині рішення загальну суму заборгованості ОСОБА_3 за кредитними договорами у розмірі 2 064 648,10 грн. Враховуючи вказану суму, можна дійти висновку про зменшення судом першої інстанції пені за трьома кредитним договорами до 1 517 203,47 грн. (2 064 648,10 грн. - 547 444,63 грн.). Однак дана сума все рівно є значно більшою ніж розмір основної заборгованості, а тому підлягає зменшення з підстав, передбачених ч.3 ст. 551 ЦК України. Виходячи з принципу добросовісності, розумності та справедливості, колегія суддів вважає за можливим зменшити розмір пені за даними кредитними договорами до 200 000 грн. Таким чином загальна сума заборгованості ОСОБА_2 за трьома кредитними договорами становитиме 747 444,63 грн. (547 444,63 грн. + 200 000 грн.).

 

За таких обставин рішення суду першої інстанції, в частині стягнення заборгованості з обох відповідачів, підлягає зміні, шляхом зменшення розміру такої заборгованості стосовно кожного з відповідачів до сум вказаних вище.

 

Також колегія суддів знаходить обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що стосуються відмови судом в задоволенні зустрічних позовних вимог.

 

Судом першої інстанції вірно встановлено, що договори поруки, укладені в рахунок забезпечення всіх кредитних договорів, які є предметом розгляду даної справи, є припиненими в силу приписів ч.1 ст. 559 ЦК України.

 

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що не існує такого способу захисту як визнання правочину припиненим.

 

Однак з даним висновком суду першої інтонації не може погодитись колегія суддів виходячи з наступного.

 

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

 

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

 

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

 

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України.

 

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

 

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

 

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

 

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

 

Відповідно до положення ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується.

 

Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

 

При цьому внесення змін до кредитного договору про зміну зобов'язання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки, без згоди поручителя є підставою для визнання поруки такою, що припинена.

 

Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12 - 15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов'язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

 

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд України в своїй Постанові від 21.05.2012 року. Дана Постанова прийнята з підстав передбачених п.1 ч.1 ст. 355 ЦПК України, а тому висновки викладені в ній є обов'язковими для всіх судів України (ч.2 ст. 214, ч.1 ст. 360-7 ЦПК України).

 

З врахуванням того, що договори поруки є припиненими і кредитор не визнає даного факту, що зокрема слідує з пред'явленням ним позову про солідарне стягнення заборгованості, колегія суддів приходить до висновку, що зустрічні позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають задоволенню.

 

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічних позовів підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3

 

Керуючись ст. 16, 551, 559 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 214, 307, 309, 313, 314, 316, 360-7 ЦПК України, колегія суддів, -

 

вирішила:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

 

Змінити рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17 квітня 2013 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна», зменшивши розмір такої заборгованості до 2 133 022 (два мільйони сто тридцять три тисячі двадцять дві) гривень 81 (вісімдесят одна) копійка.

 

Змінити рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17 квітня 2013 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна», зменшивши розмір такої заборгованості до 747 444 (сімсот сорок сім тисяч чотириста сорок чотири) гривні 63 (шістдесят три) копійки.

 

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17 квітня 2013 року в частині відмови в задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договір поруки припиненими - скасувати.

 

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 про визнання припиненими договорів поруки - задовольнити.

 

Визнати таким, що припинив свою дію договір поруки № SR-801/119/2006 укладений 07 липня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2

 

Визнати таким, що припинив свою дію договір поруки № SR-801/084/2007 укладений 23 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2

 

Зустрічний позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про визнання припиненими договорів поруки - задовольнити.

 

Визнати таким, що припинив свою дію договір поруки № SR-801/048/2006 укладений 10 квітня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_3.

 

Визнати таким, що припинив свою дію договір поруки № SR-801/080/2007 укладений 26 червня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3.

 

Визнати таким, що припинив свою дію договір поруки № SR-801/071/2008 укладений 26 червня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3.

 

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

 

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції

 

Суддя-доповідач

 

Судді

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/32294245

[Obelix]

Справедливо.

[Виталий10]

поддерживаю