Решение Луцкого горайсуда оставленное в силе апелляцией о признании кредитного договора с ВТБ банком недействительным

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

Справа № 0308/16552/12

Провадження № 2/161/371/13

 

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

 

04 квітня 2013 року місто Луцьк

 

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

 

головуючого - судді Пахолюка А.М.

 

при секретарі - Шандерик В.В.,

 

з участю:

 

позивача - ОСОБА_1,

 

представника відповідача - Юдіна С.В.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» від імені якого діє відділення «Луцька регіональна дирекція» про визнання недійсним кредитного договору, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3,-

 

Керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 88, 213, 214, 215, 360-7 ЦПК України, на підставі ст.ст. 203 - 210, 215, 229, 230, 638, 1046, 1054, 1055, 1057-1 Цивільного кодексу України, ст..56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд, -

 

в и р і ш и в :

 

Позов задовольнити. 

 

Визнати недійсним кредитний договір №20.00.001258 від 25 грудня 2007 року, який укладений між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_1.

 

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» в користь ОСОБА_1 понесені витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі - 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

 

Заяву Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про накладення арешту на майно задовольнити.

 

До моменту повернення ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» коштів на загальну суму 52 569 (п?ятдесят дві тисячі п?ятсот шістдесят дев?ять) доларів США 81 цент, отриманих внаслідок укладення кредитного договору №20.00.001258 від 25 грудня 2007 року, - накласти арешт на квартиру №168 загальною площею 62,0 кв.м. по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі довідки Житлово-експлуатаційної контори Житлово-будівельних кооперативів №540 від 24.11.1993 року, зареєстрованої КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» згідно реєстраційного посвідчення від 10.12.1993 року, номер запису 6588, та передана в іпотеку Публічному акціонерному товариству «ВТБ Банк» згідно іпотечного договору від 25.12.2007 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_3.

 

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. 

 

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. 

 

Суддя Луцького міськрайонного суду А.М. Пахолюк

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/30840737

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

Справа № 0308/16552/12

Провадження № 22-ц/773/775/13

 

Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А.М.

 

Категорія:27

 

Доповідач: Стрільчук В. А.

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

15 травня 2013 року місто Луцьк 

 

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

 

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів - Карпук А.К., Бовчалюк З.А.,

при секретарі - Александровій С.І.,

 

з участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Юдіна С.В.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача ОСОБА_3, до публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «ВТБ Банк» про визнання недійсним кредитного договору за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 04 квітня 2013 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 25 грудня 2007 року між ним та відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», було укладено кредитний договір, за яким він отримав кредит в сумі 70000 доларів США строком до 24 грудня 2022 року під 12 відсотків річних.

 

У забезпечення кредиту 25 грудня 2007 року між банком і ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, за яким належна їй квартира АДРЕСА_1 була передана в іпотеку. В той же день між банком і ОСОБА_3 було укладено договір поруки.

 

Неодноразово змінюючи позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати недійсним згаданий кредитний договір, оскільки він був укладений ним у зв'язку із введення його в оману банком стосовно абсолютного значення подорожчання кредиту, ціни договору, прихованих процентів, наявністю у договорі несправедливих умов, дефектом змісту договору.

 

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 04 квітня 2013 року позов задоволено.

 

Постановлено визнати недійсним кредитний договір № 20.00.001258 від 25 грудня 2007 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1

 

Стягнути з ПАТ «ВТБ Банк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 114 грн. 70 коп.

 

Заяву ПАТ «ВТБ Банк» задовольнити.

 

До моменту повернення ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» коштів на загальну суму 52569 доларів США 81 цент, отриманих внаслідок укладення кредитного договору № 20.00.001258 від 25 грудня 2007 року, накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі довідки житлово-експлуатаційної контори житлово-будівельних кооперативів № 540 від 24 листопада 1993 року, зареєстрованої КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» згідно з реєстраційним посвідченням від 10 грудня 1993 року, номер запису 6588, та передана в іпотеку ПАТ «ВТБ Банк» згідно з іпотечним договором від 25 грудня 2007 року, укладеним між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 

 

В апеляційній скарзі Позивач ОСОБА_1 просить скасувати це рішення в частині накладення арешту на предмет іпотеки, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

 

В запереченні відповідач ПАТ «ВТБ Банк» просить відхилити апеляційну скаргу і вийти за її межі, скасувавши рішення в частині, що не оскаржується, та постановивши нове рішення про відмову в позові, зазначаючи про невідповідність висновків суду обставинам справи.

 

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

 

Судом першої інстанції на підставі досліджених доказів встановлено, що 25 грудня 2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 20.00.001258 про отримання позивачем коштів у розмірі 70000 доларів США на споживчі цілі з відсотковою ставкою 12 % річних та кінцевим терміном погашення 24 грудня 2022 року (а. с. 11-23).

 

В забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором 25 грудня 2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» та третьою особою ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, за яким вона передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру по АДРЕСА_1 (а. с. 24-27).

 

При укладенні кредитного договору відповідачем було надано позивачу інформацію про умови кредитування, вартість супутніх послуг, графік погашення кредиту, що є додатками до кредитного договору і підписані сторонами 25 грудня 2007 року (а. с. 15-22).

 

Згідно з цією інформацією абсолютне подорожчання кредиту становить 81132,39 доларів США (а. с. 18).

 

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

 

Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

 

Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

 

Відповідно до ст. ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

 

Висновком судово-економічної експертизи № 8248 від 20 лютого 2013 року встановлено, що обраховані і вказані ВАТ «ВТБ Банк» в додатку № 1 до кредитного договору («Графік повернення кредиту і сплати процентів та розрахунок вартості супутніх послуг») дані щодо загальної вартості кредиту в розрізі її елементів (платежу по тілу кредиту, платежу за нарахованими процентами, загального платежу за розрахунковий період, супутніх витрат на користь банку та на користь третіх осіб) не відповідають базовим умовам кредитування, викладеним ВАТ «ВТБ Банк» у кредитному договорі. Абсолютне значення подорожчання кредиту, обраховане та вказане банком в додатку № 1 до кредитного договору, не відповідає базовим умовам кредитування, викладеним у розділі 1 «Предмет договору». При цьому розмір фактичного абсолютного значення подорожчання кредиту становить 90835,55 доларів США, що на 9703,26 доларів США або на 11,96 % перевищує абсолютне значення подорожчання кредиту, вказане банком в додатку до кредитного договору (а. с. 165-170).

 

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки зобов'язані на вимогу клієнта надати інформацію про ціну банківських послуг, а згідно з підпунктом д) ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту.

 

Пунктом 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, передбачено, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді, зокрема, абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

 

Всупереч наведеним правовим нормам банк при укладенні кредитного договору вказав у договорі значно занижене абсолютне значення подорожчання кредиту, чим ввів в оману позивача.

 

Тому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказані обставини свідчать про наявність ознак обману з боку відповідача, під впливом якого позивач підписав договір, що тягне за собою визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ст. ст. 215, 230 ЦК України.

 

Також суд встановив відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався лише в жовтні 2011 року.

 

Виходячи з викладеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд обгрунтовано задовольнив позов.

 

Рішення в означеній частині в апеляційному порядку не оскаржується.

 

Наведені в запереченні на апеляційну скаргу доводи відповідача були предметом аналізу суду і спростовуються вищенаведеними обставинами справи та вимогами законодавства.

 

Передбачених ч. 3 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України підстав для скасування рішення суду в частині, що не оскаржується, апеляційним судом не встановлено.

 

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт. Арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом.

 

26 листопада 2012 року ПАТ «ВТБ Банк» подало суду заяву про накладення арешту на предмет іпотеки - належну ОСОБА_3 на праві власності квартиру по АДРЕСА_1, якою було забезпечено виконання зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором (а. с. 63-64).

 

У зв'язку з викладеним суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заяву банку і наклав арешт на згадану квартиру до моменту повернення ОСОБА_1 отриманих ним за кредитним договором коштів.

 

Розмір цих коштів вірно визначений судом з врахуванням суми кредиту 70000 доларів США та коштів, сплачених позивачем на виконання умов кредитного договору до часу постановлення оскаржуваного рішення в сумі 17430,19 доларів США. Різниця між вказаними сумами склала 52569, 81 доларів США.

 

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що ст. 1057-1 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з укладенням сторонами кредитного договору від 25 грудня 2007 року, оскільки вона набрала чинності з 04 листопада 2012 року, а в силу положень ч. ч. 1, 2 ст. 5 цього Кодексу акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

 

Такі доводи апелянта не заслуговують на увагу.

 

Хоча вказана правова норма - ст. 1057-1 - і розміщена в ЦК України, однак за своєю правовою природою частини 2 і 4 цієї статті є нормами процесуального права, оскільки врегульовують не особисті немайнові та майнові відносини (ч. 1 ст. 1 цього Кодексу), а питання, пов'язані із забезпеченням прав сторони у цивільному процесі (в даному випадку - кредитодавця), зокрема, щодо виконання можливого рішення суду про застосування правових наслідків недійсності правочину.

 

Тому у відповідності з ч. 3 ст. 2 ЦПК України суд обґрунтовано застосував наведені правові норми, які були чинними на час розгляду і вирішення справи.

 

Крім того, процесуальні відносини між сторонами щодо забезпечення вищевказаних прав відповідача виникли не при укладенні кредитного договору, а у зв'язку з визнанням його недійсним, тобто після набрання чинності ст. 1057-1 ЦК України. Ці правовідносини продовжують існувати і на даний час. Відтак твердження ОСОБА_1 про застосування судом зворотної дії законодавства у часі є безпідставним.

 

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

 

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

 

у х в а л и л а :

 

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 04 квітня 2013 року в даній справі залишити без змін. 

 

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

 

Головуючий:

 

Судді:

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/31198156

[alexburko]

Есть такая опасность - применение ст.1057-1...

Надо быть начеку.

Кассация отказала в открытии производства по этому делу. Жалоба была по применению указанной статьи ГК.

[VikSv]

так вроде бы эта статья не относится к физлицам. Надо найти обращение Степаненко к КСУ-там есть разъяснения( если я правильно помню)

[ANTIRAID]

так вроде бы эта статья не относится к физлицам. Надо найти обращение Степаненко к КСУ-там есть разъяснения( если я правильно помню)

Относится и к физлицам. Тигипко при принятии этих изменений убрал данное ограничение.

[alexburko]

Нужно понимать, что собственно правоотношения по договору кредита между сторонами возникли раньше, чем была введена ст.1057-1 (львиная доля кредитных договоров заключена в 2006-2008 годах).

 

Признание договора недействительным не является правоотношениями сторон, а есть только установлением факта, имеющего юридическое значение, в результате судебного рассмотрения спора.

 

Поэтому на эту статью распространяется положение ст.5 ГК Украины, а также решение Конституционного суда об обратном действии закона во времени.

 

Данная правовая позиция поддержана и ВХСУ в своем письме хозяйственным судам от 28 декабря 2012 года.

 

Для ВССУ в последнее время юриспруденция, как таковая, - не указ вообще, выполняются приказы батюшки-царя.

 

Что касается данного решения, то в данном случае выполнялась команда "прокатить". Прокатили.