Решение Апелляционного суда АРК о применении последствий ничтожного договора с Авто Житло План и взыскании с них средств

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

_____________________________________________________________________

 

Справа №: 0107/2047/2012

№ провадження: 22-ц/190/1138/13

 

Головуючий суду першої інстанції: Гоцкалюк В.Д.

 

Доповідач суду апеляційної інстанції:Курська А. Г.

 

"04" березня 2013 р.

 

колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

 

Головуючого судді: Курської А.Г.

Суддів:Синельщікової О.В. Чистякової Т.І.

При секретарі:Щегловій Н.Г.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до ТОВ «Авто Житло План» про захист прав споживача та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 листопада 2012 року, -

 

ВСТАНОВИЛА:

 

01 серпня 2012 року ОСОБА_6 звернулась до Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим з позовом до ТОВ «Авто Житло План» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів, сплачених за договором № 044655 від 10 квітня 2012 року в розмірі 24000 грн., застосувавши наслідки недійсності зазначеного договору як нікчемного правочину.

 

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 квітня 2012 року між нею та ТОВ «Авто Житло План» в особі менеджера Аджімуратової С.Е. укладено договір № 044655 про надання послуг. Перед укладанням договору відбулася бесіда з консультантом (менеджером) ТОВ «Авто Житло План», яка запевнила у вигідності умов договору і в тому, що по закінченні виплат вона на вигідних умовах отримає автомобіль, орієнтована вартість якого була визначена в 120000 грн. При підписанні договору з консультантом ТОВ «Авто Житло План» остання не дозволила їй вивчити умови договору до оплати реєстраційного платежу і винести договір за межі офісу представництва, щоби з його умовами ознайомився юрист, так як вона юридично не обізнана і не володіє українською мовою. Консультант запевнила її в тому, що вона отримає автомобіль не пізніше 30 днів, після того, як будуть виконані вимоги договору, а вже після отримання автомобіля, щомісяця буде платити за нього суму коштів, що складається з щомісячного чистого платежу та адміністративних витрат, впродовж п'яти років. Не маючи на той момент підстав сумніватися в достовірності наданої їй фахівцем інформації, вона підписала договір. В той же день сплатила суму в розмірі 24000 грн., згідно графи квитанції «призначення платежу» як реєстраційний платіж по кредиту згідно договору № 044655.

 

Вивчивши детально положення договору, вона дійшла висновку, що договір не передбачає реального настання правових наслідків. Тобто, договором передбачені умови включення в систему «Авто - Житло», умови та порядок розрахунків з ТОВ «Авто Житло План», але жодним пунктом договору не передбачений конкретний термін отримання бажаного автомобіля, не визначені точно марка, модель, специфікація і остаточна вартість автомобіля, відсутня інформація про продавця автомобіля, і він не є стороною договору, тобто ТОВ «Авто Житло План» з самого початку немало наміру надати автомобіль в строки передбачені договором.

 

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 02.11.2012 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ТОВ «Авто Житло План» про захист прав споживача та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину відмовлено.

 

Не погодившись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 листопада 2012 року, як такого, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для вирішення справи та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

 

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення не прийняв до уваги доводи позивачки та її представника. Крім того, проігнорував правову позицію Верховного Суду України, яка викладена в рішенні від 23 травня 2012 року по справі № 6-35цс12, чим порушив вимоги ст. 3607 ЦПК України.

 

Відповідно до вимог ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

 

З повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що уповноважена особа ТОВ «Авто Житло План» - Сахарук 18 лютого 2012 року особисто отримав судову повістку-повідомлення про час та місце розгляду зазначеної цивільної справи (а.с.100).

 

Приймаючи до уваги, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи не скористався правом направити свого представника, судова колегія виходячи з вимог закону про строки розгляду справи, вважає за необхідне справу розглянути у відсутності відповідача, на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

 

Неявка осіб, які беруть учать у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи являється їх волевиявленням, які свідчать про відмову від реалізації свого прав та безпосередню участь в судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті за доводами апеляційної скарги.

 

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги визнає її обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

 

Згідно з вимогами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, зазначених та доведених ним обставин.

 

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

 

Згідно зі ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

 

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту. Оскільки зазначений правочин є оспорюваним, а позивачка не зверталась до суду з позовом про визнання його недійсним, то суд з власної ініціативи позбавлений можливості за наслідками оцінки змісту та умов укладеного між сторонами правочину, наданих сторонами доказів в межах заявленого позову визнати договір недійсним, як укладений із використанням нечесної підприємницької діяльності та застосувати наслідки його недійсності шляхом стягнення на користь позивачки грошової суми, сплаченої нею на виконання умов оспорюваного договору.

 

Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна.

 

Судова колегія вважає, що правова позиція суду першої інстанції у цій справі, щодо застосування Закону України «Про захист прав споживачів», не узгоджується із судовими рішеннями Верховного Суду України, яке є обов'язковим для всіх судів України (ст. 360-7 ЦПК України).

 

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

 

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що 10 квітня 2012 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Авто Житло План» в особі менеджера Аджімуратової С.Е. було укладено договір №044655 про надання послуг.

 

Згідно зі ст. 1 Договору предметом Договору є надання учаснику програми «Авто-Житло» послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу/об'єкту нерухомості -Товару через програму «Авто-Житло», організовану Товариством, грунтуючись на принципах взаємодопомоги Учасників програми «Авто-Житло».

 

Пунктом 2.1 статті 2 Договору передбачено, що Товариство зобов'язується надати Учаснику програми «Авто-Житло» наступні послуги: зареєструвати Учасника програми «Авто-Житло»; організувати та проводити Розподільні акти про надання права на отримання обраного товару: надавати інформацію про результати розподільних актів виключно учаснику програми «Авто-Житло» за даним договором, організовувати і створювати умови для придбання товару Учасником програми «Авто-Житло»; здійснювати оплату товару і забезпечувати отримання товару Учасником програми «Авто-Житло» згідно з умовами діяльності програми «Авто-Житло», інші послуги, зазначені в Умовах діяльності програми «Авто-Житло».

 

Статтею 3 Договору передбачені обов'язки Учасника програми «Авто-Житло», а саме: сплатити реєстраційний платіж, який становить 20% в т.ч. ПДВ, від суми вказаної в п.1.3 Договору, який оплачується при підписанні договору; сплатити комісійні, складові 5% + ПДВ від суми, зазначеної в п.1.3 Договору; щомісяця платити чисті платежі, за рахунок яких Товариство здійснює оплату Товару, адміністративні витрати, плата за послуги Товариства з організації діяльності програми «Авто-Житло»; дотримуватися умов діяльності програми «Авто-Житло»; отримати товар в порядку, передбаченому в Додатку № 2 та інше.

 

Згідно квитанції № 781010060 від 10 квітня 2012 року ОСОБА_6 сплатила реєстраційний платіж на користь ТОВ «Авто Житло План» в розмірі 24000 грн.

 

Отже, з фактичних обставин справи убачається, що сторонами укладено договір про надання послуг, предметом якого є надання позивачеві послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу/об'єкту нерухомості, через ТОВ «Авто Житло План», організовану відповідачем, базуючись на принципі взаємодопомоги учасників ТОВ «Авто Житло План».

 

Перевіряючи правовідносини сторін, судова колегія встановила, що відповідно до цього договору ТОВ «Авто Житло План» зобов'язується надати учаснику ТОВ «Авто Житло План» наступні послуги: зареєструвати учасника ТОВ «Авто Житло План»; організувати і проводити розподільчі акти щодо надання права на отримання обраного товару; надавати інформацію щодо результатів розподільчих актів виключно учаснику ТОВ «Авто Житло План»; організовувати та створювати умови для придбання товару учасником ТОВ «Авто Житло План»; здійснювати оплату товару та забезпечувати отримання товару учасником ТОВ «Авто Житло План» згідно з умовами діяльності ТОВ «Авто Житло План»; інші послуги, зазначені в умовах діяльності ТОВ «Авто Житло План» та перелічені в додатках до договору № 1 та № 2.

 

Цим же договором передбачені обов'язки учасника ТОВ «Авто Житло План», а саме: сплатити комісійні, що становлять 5 % + ПДВ від суми, визначеної в п 1.3 договору; щомісячно сплачувати чисті платежі, за рахунок яких товариство здійснює оплату товару, адміністративні витрати - плата за послуги ТОВ «Авто Житло План» з організації діяльності програми ТОВ «Авто Житло План»; дотримуватись умов діяльності ТОВ «Авто Житло План», отримати товар в порядку, передбаченому у додатку № 2 та інше.

 

Умовами діяльності програми ТОВ «Авто Житло План» передбачений порядок проведення розподільчих актів та порядок проведення розподільчого акту, згідно заяви-пропозиції. За змістом яких вбачається, що рішення про передачу позивачу товару залежить лише від волі відповідача, який сам на власний розсуд приймає таке рішення. Процедура прийняття рішення про передачу товару є непрозорою, а інформація щодо результатів проведених конкурсів та осіб, які отримали право на товар є конфіденційною і не може бути перевірена позивачем.

 

Встановивши зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що діяльність ТОВ «Авто Житло План» вводить споживача в оману, оскільки програма ТОВ «Авто Житло План» формується виключно на коштах учасників ТОВ «Авто Житло План», без залучення коштів Товариства. Оплата товару здійснюється за кошти, внесені учасниками ТОВ «Авто Житло План», в подальшому учасник програми «Авто Житло», який отримав товар, сплачує внески, які фактично компенсують кошти іншим учасникам програми «Авто Житло», тобто один учасник програми за свої власні кошти, без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому учаснику програми.

 

При цьому, позивач сплачувала відповідачу не за одержання товару чи послуги, а фактично за можливість одержання права на купівлю товару, яке надавалось не за рахунок відповідача, а за рахунок залучення інших споживачів і їх коштів до такої ж схеми, право отримати товар позивачем залежить від розміру фонду і внесення коштів іншими учасниками програми «Авто Житло».

 

Згідно із п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" забороняються як такі, що вводять в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

 

Проте, суд першої інстанції на зазначене належної уваги не звернув та в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України дійшов помилкового висновку про те, що підстав для захисту прав позивача у обраний ним спосіб немає.

 

Разом з цим не можна погодитись і з висновком місцевого суду в частині того, що задоволення вимоги позивача можливо лише шляхом визнання спірного договору недійсним, виходячи з наступного.

 

Як роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

 

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

 

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

 

Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

 

Таким чином, апеляційний суд встановив, що заперечуваний (оспорюваний) позивачкою договір є нікчемним, внаслідок того, що його недійсність передбачена законом. Тому вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення такої вимоги позивача лише у разі, якщо вона була б письмово заявлена.

 

На думку колегії суддів, суд першої інстанції повинен був лише обмежитись констатацією цього факту в мотивувальній частині рішення.

 

Оскільки за змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, то висновок місцевого суду в частині відмови у стягненні з відповідача ТОВ «Авто Житло План» на користь позивача 24000 грн. сплачених за спірним договором також не відповідає вимогам закону.

 

За таких обставин, рішення суду першої інстацнії не можна визнати законним та обґрунтованим, тому відповідно до ст. 307, 309 ЦПК України це судове рішення в частині відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_6 про стягнення з відповідача ТОВ «Авто Житло План» на її користь грошових коштів, сплачених нею за договором № 044655 від 10 квітня 2012 року у розмірі 24000 грн. є незаконним і необґрунтованим і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цієї вимоги з вищенаведених підстав.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

 

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з цим позовом позивачка посилалась і на постанову Верховного Суду України від 23 травня 2012 року по цивільній справі №6-35цс12, за розглядом якої в порядку ст. 355, 3602-3607 ЦПК України визначено правову позицію такого змісту: «За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми. Оскільки позивачка сплачувала кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, ПАТ «Філдес Україна» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи «Кар Кредит», касаційний суд помилково погодився з висновками суду апеляційний інстанції про те, що спірний договір - це досягнута між сторонами угода про посередницьку діяльність, яка не порушує права позивачки, а діяльність ПАТ «Філдес Україна» з реалізації системи «Кар Кредит» не є такою, що вводить споживача в оману».

 

Але суд першої інстанції не прийняв її до уваги і цим також порушив норми процесуального закону, які призвели до неправильного вирішення справи, що відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України є самостійною підставою для скасування рішення суду.

 

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

 

Керуючись ст.ст. 88, 303, 304, 305, 307, 309, 313-315, 316, 319, 324 ЦПК України, -

 

ВИРІШИЛА:

 

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 задовольнити.

 

Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 листопада 2012 року скасувати.

 

Ухвалити у справі нове рішення.

 

Позов ОСОБА_6 до ТОВ «Авто Житло План» про захист прав споживача та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину задовольнити.

 

Стягнути з ТОВ «Авто Житло План» на користь ОСОБА_6 24000 грн.

 

Стягнути з ТОВ «Авто Житло План» на користь держави судовий збір у розмірі 240 грн.

 

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

 

Судді

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29880331

[у.zaporozhskiy]

прекрасная практика по ЗУ о защите прав потребителей, которая подтверждает, что если в законе указано, что договор при определенных условиях недействителен, то он является ничтожным и не требует отдельного признания его недействительным.