Определение Апелляционного суда Винницкой области об отсутствии у ПАТ "Дельта банк" прав требования по кредитному договору с Укрсиббанком


Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

 

Справа № 203/5814/2012

Провадження № 22-ц/772/415/2013

 

Головуючий в суді першої інстанції: Бондаренко О.І.

Категорія: 19

Доповідач: Медвецький С. К. 

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

"08" лютого 2013 р.

 

м. Вінниця

 

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

 

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Чорного В.І., Оніщука В.В.,

при секретарі: Богацькій О.М.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про встановлення відсутності у ПАТ «Дельта Банк» права вимоги у зобов'язанні за договором про надання споживчого кредиту, -

 

встановила:

 

У жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Дельта Банк» про визнання відсутнім у товариства права вимоги у правовідносинах що виникли з договору про надання споживчого кредиту № 11225359000 від 27 вересня 2007 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк».

 

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 грудня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено.

 

Визнано відсутнім у ПАТ «Дельта Банк» право вимоги у правовідносинах, що виникли з договору про надання споживчого кредиту № 11225359000 від 27 вересня 2007 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк».

 

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

 

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи та підстави апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

 

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

 

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

 

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

 

Установлено, що 27 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1125359000, за умовами якого банк зобов'язався надати позивачеві кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 192 000, 00 доларів США, а останній зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі (а.с. 6-12).

 

25 лютого 2009 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода № 1 до договору про надання споживчого кредиту, відповідно до п. 1 якої, сторони домовилися про можливість використовувати у якості номеру договору, крім номеру, зазначеного при його укладенні, також і його реєстраційний номер в системі обліку банку, а саме: № 11225359001 (а.с. 13).

 

Згідно повідомлення про передачу прав від 12 січня 2012 року, яке було отримано позивачем 24 січня 2012 року, ПАТ «УкрСиббанк» відступив своє право вимоги за кредитним договором № 1125359000 від 27 вересня 2007 року, а також за договором іпотеки від 28 вересня 2007 року та договором поруки від 27 вересня 2007 року (а.с. 14). Дане повідомлення відправлено відповідачем за межами визначеного для цього строку та з відхиленням від встановленої форми, тобто без підписів обох сторін.

 

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі - продажу прав вимоги за кредитами, за умовами якого, сторони погодили між собою порядок набуття відповідачем права вимоги, який включає в себе певну послідовність дій сторін та обов'язковість підписання сторонами спільних документів встановленої форми і змісту, які юридично підтверджують факт виконання сторонами своїх зобов'язань за договором відступлення та містять інформацію про їх зміст і обсяг (а.с. 15-23).

 

Підтвердженням факту передачі правовстановлюючих документів на право вимоги у кредитних зобов'язаннях позивача перед банком, а одночасно з ними і самого права вимоги відповідача, є належним чином підписані, оформлені та посвідчені сторонами письмовий акт прийому-передачі разом із обов'язковим додатком «І» до цього акту, в якому має міститися інформація безпосередньо про договір про надання споживчого кредиту № 1125359000 від 27 вересня 2007 року, або №1125359001 від 25 лютого 2009 року, як це встановлено додатковою угодою № 1.

 

Крім того, сторони встановили, що повідомлення про передачу права вимоги повинно бути підписане обома сторонами, та надіслане покупцем протягом 30 календарних днів з дати закриття, тобто, в даному випадку, з 19 грудня 2011 року по 18 січня 2012 року включно.

 

Як убачається з матеріалів справи, таке повідомлення було направлено позивачу лише 19 січня 2012 року, тобто за межами строку встановленого договором.

 

На підтвердження відступлення права вимоги за договором споживчого кредиту № 1125359000, відповідач до акта прийому-передачі, замість встановленого умовами договору відступлення та самого акта прийому-передачі додатку «І» до акта прийому-передачі (деталізований перелік), додав власноруч зроблений та одноосібно посвідчений представником банку витяг з додатку «І» до договору відступлення, у якому не зазначено дати видачі, юридичної особи, що його видала, місце її знаходження, повноваження особи, що засвідчила його підписом та скріпила печаткою.

 

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

 

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків.

 

При цьому суд першої інстанції вірно врахував, що ознаками судових доказів є їх достовірність і достатність.

 

Достовірність доказів - це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять у предмет доказування. А достатність - це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу.

 

Статтею 517 ЦК України встановлені докази набуття новим кредитором прав у зобов'язанні.

 

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а боржник має право не виконувати свого обов'язку перед новим кредитором до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

 

Дані правові норми законодавець встановив із метою захисту прав боржника. Адже за своєю природою, зобов'язання має визначеного боржника та кредитора, а право вимоги до боржника має виключно кредитор у даному зобов'язанні, підтвердженням чого є правовстановлюючий документ, а саме: правочин, на підставі якого у даного кредитора виникло і існує таке право на момент звернення з вимогою.

 

Отже, закон пов'язує перехід права вимоги від одного кредитора до іншого із передачею йому документів, що засвідчують таке право, тобто в даному випадку - оригіналу договору споживчого кредиту № 1125359000 від 27 вересня 2007 року, або № 1125359001 від 25 лютого 2009 року.

 

Відповідач належного доказу відступлення йому права вимоги за договором споживчого кредиту № 1125359000, ні позивачу як боржнику, ні суду першої інстанції не надав.

 

Відповідно до ст. 77 Закону України «Про нотаріат», вірність виписки може бути засвідчена лише у тому разі, коли її зроблено з документа, в якому міститься рішення кількох не зв'язаних між собою питань. Виписка повинна відтворювати повний текст частини документа з певного питання.

 

Однак з наданої відповідачем виписки, неможливо встановити порядок передачі права вимоги, перелік документів, якими посвідчується факт передачі правочинів, а також і перелік самих правочинів, за якими відбулось відступлення права вимоги.

 

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виписка зроблена з порушеннями ст. 77 Закону України «Про нотаріат», так як не містить повний текст частини документа з певного питання, а тому з неї неможливо встановити, яким саме чином сторони погодили перелік правочинів, за якими відбулось відступлення права вимоги, а отже, неможливо встановити чи були в цьому переліку правочини, суб'єктом правовідносин за якими є позивач.

 

Таким чином, дана виписка в розумінні ст. ст. 57, 58 ЦПК України є неналежним доказом щодо встановлення у даному договорі купівлі-продажу прав вимоги, умов переходу права вимоги до відповідача та їх змісту, яка не може бути прийнята та оцінена судом як належний доказ.

 

Відповідно до п. 5.3. ч. 5 глави 7 положень Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, при виготовленні виписки з багатосторінкового документа обов'язково відтворюється текст першої та останньої сторінок, які надають можливість ідентифікувати документ, вірність виписки з якого засвідчується, а тому надана 05 грудня 2012 року відповідачем виписка не може бути належним доказом, так як суперечить вимогам встановлених законом, зокрема не містить першої та останньої сторінок документу з якого її зроблено, не містить номеру сторінки з якої зроблено виписку, що тягне за собою неможливість належної ідентифікації документа, з якого вона зроблена і сторінку документа, з якої її зроблено.

 

Посилання відповідача на те, що Закон України «Про захист прав споживачів» не застосовується до правовідносин, які виникли з договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року, стороною якого не є позивач, оскільки ці відносини регулюються виключно нормами ЦК України, а отже справа повинна була розглядатися з урахуванням ст. 109 ЦПК України, а саме: за місцем знаходження відповідача в м. Києві є безпідставними, так як укладений договір купівлі-продажу права вимоги у зобов'язаннях, належить ПАТ «УкрСиббанк». Сторонами цього договору є дійсно відповідач, що набуває право вимоги та ПАТ «УкрСиббанк», що відступає таке право, яке виникло не на підставі договору купівлі-продажу права вимоги, а на підставі договору споживчого кредиту, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та позивачем. Фактично, за договором купівлі-продажу права вимоги, відповідач лише набув право скористатись на свою користь належним ПАТ «УкрСиббанк» правом вимоги у зобов'язаннях третіх осіб перед ПАТ «УкрСиббанк».

 

Отже, договір купівлі-продажу права вимоги став лише підставою для переходу права вимоги до відповідача, а підставою виникнення і існування такого зобов'язання є договір споживчого кредиту, відповідно до умов якого позивач зобов'язаний виконувати взяті на себе зобов'язання виключно на користь ПАТ «УкрСиббанк».

 

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

 

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - 

 

ухвалила:

 

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

 

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 грудня 2012 року залишити без змін.

 

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

 

Головуючий: С.К. Медвецький

Судді: В.І. Чорний

В.В. Оніщук

 

З оригіналом вірно :

 


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

:wub:  :wub:  :wub:  :wub:  :wub:  Ну прям бальзам на рану!!!!!!

 

 Відповідно до п. 5.3. ч. 5 глави 7 положень Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, при виготовленні виписки з багатосторінкового документа обов'язково відтворюється текст першої та останньої сторінок, які надають можливість ідентифікувати документ, вірність виписки з якого засвідчується, а тому надана 05 грудня 2012 року відповідачем виписка не може бути належним доказом, так як суперечить вимогам встановлених законом, зокрема не містить першої та останньої сторінок документу з якого її зроблено, не містить номеру сторінки з якої зроблено виписку, що тягне за собою неможливість належної ідентифікації документа, з якого вона зроблена і сторінку документа, з якої її зроблено.

Вооооооооот о чем я пыталась доПЫТАть наших юристов какой на самом деле должна быть ВЫПЫСКА = а не той строчкой из экселя,   

власноруч зроблений та одноосібно посвідчений представником банку витяг з додатку «І» до договору відступлення, у якому не зазначено дати видачі, юридичної особи, що його видала, місце її знаходження, повноваження особи, що засвідчила його підписом та скріпила печаткою. 

 

 

 

спасибо наш "самый гуманный " подсказал  :P

 
Відповідно до ст. 77 Закону України «Про нотаріат»вірність виписки може бути засвідчена лише у тому разі, коли її зроблено з документа, в якому міститься рішення кількох не зв'язаних між собою питань. Виписка повинна відтворювати повний текст частини документа з певного питання. Однак з  наданої відповідачем виписки, неможливо встановити порядок передачі права вимоги, перелік документів, якими посвідчується факт передачі правочинів, а також і перелік самих правочинів, за якими відбулось відступлення права вимоги.

 

Браво, Винницкий районный и апеляционный !!!!! 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

На підтвердження відступлення права вимоги за договором споживчого кредиту № 1125359000, відповідач до акта прийому-передачі, замість встановленого умовами договору відступлення та самого акта прийому-передачі додатку «І» до акта прийому-передачі (деталізований перелік), додав власноруч зроблений та одноосібно посвідчений представником банку витяг з додатку «І» до договору відступлення, у якому не зазначено дати видачі, юридичної особи, що його видала, місце її знаходження, повноваження особи, що засвідчила його підписом та скріпила печаткою.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що  обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків.

При цьому суд першої інстанції вірно врахував, що ознаками судових доказів є їх достовірність і достатність.

          Достовірність доказів - це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять у предмет доказування. А достатність - це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу.

Статтею 517 ЦК України встановлені докази набуття новим кредитором прав у зобов'язанні.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного  висновку, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а боржник має право не виконувати свого обов'язку перед новим кредитором до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Дані правові норми законодавець встановив із метою захисту прав боржника. Адже за своєю природою, зобов'язання має визначеного боржника та кредитора, а право вимоги до боржника має виключно кредитор у даному зобов'язанні, підтвердженням чого є правовстановлюючий документ, а саме: правочин, на підставі якого у даного кредитора виникло і існує таке право на момент звернення з вимогою.

 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

это нормально.  :)

Ураховуючи, що обставини справи судами встановлені повно й правильно та що у справі не вимагається витребування додаткових доказів чи їх додаткової перевірки, однак неправильно застосовані норми матеріального права,  рішення судів попередніх інстанцій на підставі п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

 

 

 

Четто я тут не понимаю... можно прокомментировать для "особо одаренных"? Где собака порылась? ЧТО НЕ ТАК? Что должен был потребовать позывач, чтобы решение не снесли?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Четто я тут не понимаю... можно прокомментировать для "особо одаренных"? Где собака порылась? ЧТО НЕ ТАК? Что должен был потребовать позывач, чтобы решение не снесли?

подавать то же самое, только возражениями.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

подавать то же самое, только возражениями.

т.е. то что 1-я и 2-я инстанция признали верным, только сей документ должен быть озаглавлен ЗАПЕРЕЧЕННЯ?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
 

 

Если законом предусмотрена обязанность кредитора доказательства переуступки, и право  должника невыполнения нового требования до предоставления этих доказательств. То это и есть интерес и право, которые необходимо защитить.

 

В данном случае вопрос был просто в формулировках этой защиты, т.е. в словоблудии.  

 

Суд (вссу) поступил как формализированный  бюрократический орган, что собственно ему присуще. 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Четто я тут не понимаю... можно прокомментировать для "особо одаренных"? Где собака порылась? ЧТО НЕ ТАК? Что должен был потребовать позывач, чтобы решение не снесли?

Насколько я понимаю, доказательств права переуступки, а не отсутствия у Дельты этого права.

Я правильно поняла?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32116219   это надо подавать возражениями!!

 

 Такое мы уже проходили, когда высшие суды говорили, что "позов про визнання  поруки припиненою не відповідає способам захисту передбачених ст.16 ЦКУ". Однако в 2012 ВСУ четко опеределися в этом вопросе. Есть несколько постановлений ВСУ приведу одно из них:

 

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України), слід дійти висновку про те, що у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення зобов'язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі    п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

 

У зв'язку з цим відмова суду касаційної інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 з тих підстав, що обраний ним спосіб захисту не передбачений законом не можна визнати обґрунтованим.

 

Крім того, судом не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції  України  та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод                 (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

 

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

 

         Обмежене тлумачення касаційним судом ст. 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням та призвело до неправомірної відмови ОСОБА_1 в реалізації його права на судовий захист.

 

За таких обставин, заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Верховного Суду України скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.

 

 

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/24704776

 

 

 

На мой взгляд аналогия здесь уместна: новый кредитор не признает право заемщика не платить новому кредитору до предоставления документов подтверждающих переход права требования (и других, например наличие валютной лицензии, если кредит валютный, наличие оригинала кред. дог. и т.д.). Причем заявитель может обратится в суд для установления юридического факта отсутствия прав у нового кредитора. Поэтому ВССУ дважды не прав.

 

П.С. Вместе с тем надо очень внимательно и четко заявлять требования, привожу пример: 

 

Правова позиція

(постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року № 6-69цс11)

 

У випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1                 ст. 559 ЦК України на припинення зобов’язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 – 5, 11, 15, 31 ЦПК України)

Суд  обгрунтовано  виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності   останнього; збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає, зокрема  у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобов’язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

 Разом з тим,  помилковим є висновок суду про те, що право поручителів підлягають захисту шляхом припинення договору поруки, тобто за п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України,  оскільки це суперечить положенням ч. 1 ст. 559 цього Кодексу. Таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання поруки припиненою.

 

П.С.С.

 

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України.

Звертаючись до суду з позовом за захистом, ОСОБА_2 посилався на невизнання банком його права, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення поруки у зв’язку зі зміною зобов’язання без його згоди, унаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується.

Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

При цьому внесення змін до кредитного договору про зміну зобов’язання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки, без згоди поручителя є підставою для визнання поруки такою, що припинена.

Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

( постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року №6-88цс11)

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Вот еще пример правильного мышления ВССУ (это решение можно применить как неодинаковое применение ВССУ норм ст.15, 16 ЦКУ  по сравнению с  http://www.reyestr.c...Review/32116219  ):


 


У Х В А Л А


ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ


  


28 листопада 2012  року                                                                                                                  м. Київ


 


                            Колегія суддів судової палати у цивільних справах


                  


Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і


                                          кримінальних справ у складі:


 


 


головуючого:         Кузнєцова В.О., суддів:Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Кадєтової О.В.,Остапчука Д.О. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом  ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 до  публічного  акціонерного   товариства «МетаБанк», третя особа: ОСОБА_8, про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 липня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду  Київської області  від                        14 березня 2012 року,


в с т а н о в и л а :


 


У січні 2011 року ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до АБ «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», третя особа: ОСОБА_8, про визнання припиненим договору поруки №9009005665102, укладеного між нею та АБ «Металург» 8 жовтня 2007 року.


Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 14 березня 2012 року,                              у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.


У касаційній скарзі ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 просить  скасувати  ухвалені  у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.


Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.


Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.


Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.


Судами встановлено, що 8 жовтня 2007 року між АБ «Металург» та                ОСОБА_6 укладено договір поруки №9009005665102 (далі - Договір), відповідно до умов якого поручитель (ОСОБА_6), у разі невиконання ОСОБА_8 зобов'язань за кредитним договором №600900566516А від 8 жовтня 2007 року, укладеним між позичальником (ОСОБА_8) та банком, зобов'язується в порядку передбаченому договором, погасити борг позичальника банку в розмірі                            26785 доларів США, сплатити відсотки за кредитом, комісії, суми, неустойки і нанесених збитків та інші платежі за кредитним договором.  


Згідно п. 10 Договору, цей договір діє до настання першої з таких подій: виконання в повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором або поручителем - за цим договором.


Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого  погодився апеляційний суд, виходив з того, що доводи позивача щодо припинення дії договору поруки можуть бути лише предметом заперечень ОСОБА_8 проти позову, пред'явленого ПАТ «МетаБанк» до нього та ОСОБА_6 про стягнення боргу за кредитним договором і не можуть бути предметом самостійного позову про визнання договору поруки припиненим. Крім того, такий спосіб захисту цивільного права або інтересу, як визнання договору поруки припиненим законодавством не передбачений.  


Проте з такими висновками судів погодитися не можна.


Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.


Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.


Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).


Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.


Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.


Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.


Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.


При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.


Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.


Звертаючись до суду з позовом за захистом позивач посилалась на невизнання банком її права, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК Українищодо припинення поруки, з огляду на те, що порука припинила свою дію після закінчення шестимісячного терміну, з моменту виникнення у третьої особи перед відповідачем боргу.


Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.


Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.


Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.


Відповідно до  ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.


Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.


Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1                 ст. 252 ЦК України).


Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251252 ЦК України).    


Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного виконання всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.


Із роз'яснень викладених у п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і    кримінальних справ  від 30 березня 2012 року    № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вбачається, що відповідно до частини четвертої  статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.  


При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.


Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.  


При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам  статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.


Як вбачається з матеріалів справи, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки пунктом 10 договору встановлено, що вони діють до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, не пред'явив вимоги до поручителів.


Викладене вище, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_6 в частині визнання поруки припиненою з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України.


Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 312-1520 ЦК України, ст. ст. 3 - 5111531 ЦПК України), слід дійти висновку про те, що у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України на припинення зобов'язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.


У зв'язку з цим відмова судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову  ОСОБА_6 з тих підстав, що обраний нею спосіб захисту не передбачений законом не можна визнати обґрунтованим.


В матеріалах справи міститься копія позовної заяви ПАТ «МетаБанк» від                     4 листопада 2010 року по справі про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави до ОСОБА_8 та ОСОБА_6 (а.с.6), проте які наслідки розгляду даної позовної заяви з матеріалів справи не вбачається.


Крім того, слід зауважити, що судами в порушення вимог ст. 213214 ЦПК України не досліджено кредитний договір, який був підставою для укладення оспорюваного договору поруки, не з'ясовано терміни на які вказаний кредит надавався, умови договору, зокрема, день настання строку виконання основного зобов'язання. Крім того, судами не з'ясовано чи виконані зобов'язання за основним кредитним договором.


З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати


законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню з передачею справи


на новий розгляд до суду першої інстанції.


Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових


рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий


судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили


встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення


справи.


Керуючись ст. ст. 336338345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у


цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і


кримінальних справ                                                              


у х в а л и л а :


                              


           Касаційну скаргу ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 задовольнити.


           Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 липня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду  Київської області  від 14 березня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.


           Ухвала оскарженню не підлягає.


 


 


 


Головуючий    В.О. Кузнєцов Судді                                                                                    Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова Г.І. МостоваД.О. Остапчук


 


http://reyestr.court.gov.ua/Review/27791356


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...