Определение Апелляционного суда Луганской области об отказе передачи в управление Приватбанку имущества и обязательстве не препятствовать доступу

[ANTIRAID]

Державний герб України

Справа № 428/2720/13-ц 

 

Провадження № 22ц/782/669/14

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

07 березня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

 

головуючого: Борисова Є.А.

суддів: Маляренко І.Б., Яреська А.В.

при секретарі:Веселові С.С. 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 січня 2014 року за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про усунення перешкод у користуванні майном та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя.

 

В С Т А Н О В И Л А:

 

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про усунення перешкод у користуванні майном, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на наступні обставини.

 

10 травня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке вподальшому було перейменоване в ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 43-ЕС, згідно з яким останній отримав кредитні кошти в сумі 25000 доларів США та зобов'язався повернути кредит в обумовлені у договорі строки та сплатити проценти за користування коштами у розмірі, передбаченому договором. Одночасно між банківською установою та відповідачем ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки від 10 травня 2007 року, згідно з яким відповідач передав в іпотеку ПАТ КБ «ПриватБанк» належне йому на праві власності нерухоме майно у вигляді торгівельного павільйону загальною площею 27,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 Крім того, на забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 своїх зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором між відповідачем ОСОБА_3 та банківською установою 10 травня 2007 року було укладено договір поруки, згідно з яким відповідач ОСОБА_3 виступила поручителем перед кредитором за належне виконання боржником ОСОБА_2 своїх зобов'язань з повернення кредиту. 

 

На момент укладення вищезазначених договорів кредиту, іпотеки та поруки приміщення торгівельного павільйону, що став предметом іпотеки, використовувалося відповідачем ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності на підставі договору оренди від 25.10.2006 року. Вподальшому строк дії оренди торгівельного павільйону було подовжено шляхом укладення між позивачами за первісним позовом договорів оренди від 25.01.2007 року, від 26.01.2008 року, від 26.12.2011 року та від 25.12.2012 року. 

 

Оскільки відповідач ОСОБА_2 не виконував належним чином свої зобов'язання за кредитним договором банківська установа звернулась до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки і рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 лютого 2011 року позовні вимоги банківської установи було задоволено і звернуто стягнення на предмет іпотеки - торгівельний павільйон з майданчиком виносної торгівлі розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом безпосереднього продажу іпотекодержателем конкретному покупцю торгівельного павільйона та майданчика виносної торгівлі від імені іпотекодавця ОСОБА_2 При цьому вказаним рішенням суду жодним чином відповідача ОСОБА_2 не було позбавлено права користування належним йому на праві власності нерухомим майном, розташованим за адресою АДРЕСА_1

 

Проте всупереч вимогам діючого законодавства, представники банківської установи самовільно, без належного попередження та з застосуванням сили заволоділи належним відповідачу ОСОБА_2 на праві власності нерухомим майном, що є предметом іпотеки, а також винесли на вулицю товар та речі відповідача ОСОБА_3, яка орендувала приміщення торгівельного павільйона для здійснення підприємницької діяльності. Крім того, представники банку змінили замки на вхідних дверях павільйону та не повернули відповідачу ОСОБА_3 торгівельне обладнання, яке використовувалось останньою під час здійснення підприємницької діяльності. З огляду на вказані дії представників банківської установи позивачі звернулися до ПАТ КБ «ПриватБанк» з заявами про усунення перешкод у користуванні майном, які були залишені без задоволення.

 

Оскільки, позбавляючи позивачів права користування нерухомим майном, яке є предметом іпотеки, банківська установа позбавляє їх реальної можливості здійснювати погашення наявної заборгованості за кредитом, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд зобов' язавти відповідача усунути перешкоди у користування торгівельним павільйоном, шляхом надання їм обом можливості вільного та безперешкодного доступу до приміщення та обладнання, що знаходиться в ньому.

 

ПАТ КБ «ПриватБанк» з свого боку звернулося до позивачів із зустрічним позовом про передачу вищезазначеного торгівельного павільйона ім в управління на період до його реалізації або повного погашення наявної заборгованості за кредитом, а також ставило питання про зобов'язання відповідача ОСОБА_2, як власника предмета іпотеки, на який за рішенням суду звернуто стягнення з метою погашення заборгованості за кредитним договором № 43-ЕС від 10.05.2007 року, повністю вивільнити від будь-яких осіб та їхнього майна, а також від власного майна та власної присутності предмет іпотеки - торгівельний павільйон за адресою АДРЕСА_1 В обґрунтування позову банківська установа послалася на наявність передбачених ст. 34 Закону України «Про ііпотеку підстав для передачі предмета іпотеки в управління іпотекодержателя. 

 

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 були задоволені частково. А саме суд зобов'язав ПАТ КБ «ПриватБанк» усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 належним йому на праві власності майном у вигляді торгівельного павільйону, розташованого за адресою АДРЕСА_1 шляхом надання ОСОБА_2 вільного та безперешкодного доступу до його приміщення та обладнання, що перебуває в приміщенні павільйону. У задоволенні аналогічних вимог відповідача ОСОБА_3 суд відмовив у зв'язку з їх необґрунтованістю.

 

Зустрічні позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя були залишені без задоволення у зв'язку з необґрунтованістю.

 

З даним рішенням не згодне ПАТ КБ «ПриатБанк», в апеляційній скарзі, ставить питання про його скасування та про ухвалення по справі нового рішення, яким слід відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, що є предметом іпотеки, а їх зустрічні вимоги про передачу предмета іпотеки в управління - задовольнити. Посилаються при цьому на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права.

 

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ПАТ КБ «ПриватБанк» скаргу підтримав, представник ОСОБА_2 і ОСОБА_3, апеляційну скаргу не визнав, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

 

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що брали участь у судовому засіданні апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду, колегія суддів судової палати приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

 

Відповідно до ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

 

Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

 

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

 

Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

 

Так, судом встановлено, що 10 травня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке вподальшому було перейменоване в ПАТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 43-ЕС, згідно з яким останній отримав кредитні кошти в сумі 25000 доларів США та зобовзався повернути кредит в обумовлені у договорі строки та сплатити проценти за користування коштами у розмірі, передбаченому договором. Одночасно між банківською установою та відповідачем ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки від 10 травня 2007 року, згідно з яким відповідач передав в іпотеку ПАТ КБ «ПриватБанк» належне йому на праві власності нерухоме майно у вигляді торгівельного павільйону загальною площею 27,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1

 

На момент укладення вищезазначених договорів кредиту та іпотеки приміщення торгівельного павільйону, що став предметом іпотеки, використовувалося відповідачем ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності на підставі договору оренди від 25.10.2006 року. Вподальшому строк дії оренди торгівельного павільйону було подовжено шляхом укладення між позивачами договорів оренди від 25.01.2007 року, від 26.01.2008 року, від 26.12.2011 року та від 25.12.2012 року. 

 

Оскільки відповідач ОСОБА_2 не виконував належним чином свої зобов'язання за кредитним договором банківська установа звернулась до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки і рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 лютого 2011 року позовні вимоги банківської установи було задоволено та звернуто стягнення на предмет іпотеки - торгівельний павільйон розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом безпосереднього продажу іпотекодержателем конкретному покупцю торгівельного павільйона та майданчика виносної торгівлі від імені іпотекодавця ОСОБА_2 При цьому вказаним рішенням суду відповідача ОСОБА_2 жодним чином не було позбавлено права користування належним йому на праві власності нерухомим майном, розташованим за адресою АДРЕСА_1

 

Зазначені обставини в повній мірі підтверджуються матеріалами справи (а.с 6-10,12-17) 

 

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що після звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме 07.02.2013 року представники банківської установи вивільнили приміщення торгівельного павільйону від ОСОБА_2, ОСОБА_2 а також від належного їм майна, факт чого не заперечується представником ПАТ КБ «ПриватБанк». ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зверталися до представників банку з заявами про усунення перешкод у користуванні торгівельним павільйоном, але їх заяви були залишені без задоволення (а.с. 4-5,22).

 

Зобов'язуючи ПАТ КБ «ПриватБанк» не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні належним йому на праві власності нерухомим майном у вигляді торгівельного павільйону за адресою Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр. Гвардійський, 11-г, і одночасно відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про передачу вказаного торгівельного павільйону в управління іпотекодержателя, суд першої інстанції виходив з того, що після звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки, іпотекодавець зберігає право користування цим майном за його цільовим призначенням до моменту його реалізації на підставі договору купівлі-продажу, укладненого від імені іпотекодавця банківською установою, і ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало належних та об'єктивних доказів на підтвердження тієї обставини, що після звернення стягнення на предмет іпотеки з боку позивачів за первісним позовом мало місце використання предмета іпотеки не за призначенням або здійснення будь-яких дій направлених на його пошкодження, зменшення вартості предмета іпотеки, тощо.

 

Судова колегія погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне. 

 

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу).

 

Іпотекодавець має право одержувати від предмета іпотеки продукцію, плоди і доходи, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

 

Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

 

Відповідно до ч.3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

Частиною першою статті 34 вказаного Закону передбачено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду. 

 

Згідно з ч.1 ст.38 Закону, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. 

 

Із системного аналізу зазначених норм діючого законодавства випливає, що іпотекодавець після звернення стягнення на предмет іпотеки має право користуватися предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, не припускаючи при цьому погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). При цьому передавати предмет іпотеки в оренду іпотекодавець має право виключно за згодою іпотекодержателя. Передача предмета іпотеки в управління іпотекодержателя можлива у тому разі, коли існує необхідність забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням на період до його реалізації. 

 

З матеріалів справи вбачається, що після звернення стягнення на предмет іпотеки банківська установа фактично позбавила іпотекодавця можливості володіти та користуватися належним йому на праві власності нерухомим майном і при цьому не надала жодних належних доказів на підтвердження тієї обставини, що впродовж тривалого часу після ухвалення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» вживало реальних заходів для реалізації предмета іпотеки, як не надала банківська установа і доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_2 будь-яким чином створював перешкоди у реалізації предмета іпотеки або припускав погіршення стану предмета іпотеки чи зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Не надало ПАТ КБ «ПриватБанк» доказів на підтвердження тієї обставини що воно, як іпотекодержатель має на меті забезпечити належне господарське використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням на період до його реалізації, у зв'язку з чим існує нагальна необхідність отримання предмета іпотеки в управління банківської установи.

 

З урахуванням викладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що в даному випадку банківська установа безпідставно створює перешкоди іпотекодавцю ОСОБА_2 у користуванні належним йому на праві власності майном і обґрунтовано зобов'язав ПАТ КБ «ПриватБанк» усунути перешкоди. Одночасно суд дійшов вірного висновку стосовно відсутності підстав для передачі предмета іпотеки в управління банківської установи.

 

Погоджується судова колегія і з висновком суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення вимог позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні предметом іпотеки шляхом надання відповідачу ОСОБА_3 вільного і безперешкодного доступу до приміщення і обладнання торгівельного павільйону, який є предметом іпотеки, оскільки позивачі не надали належних доказів на підтвердження тієї обставини, що банківська установа після звернення стягнення на предмет іпотеки надавала іпотекодавцю ОСОБА_2 згоду на укладення договорів оренди торгівельного павільйону з відповідачем ОСОБА_3, а відповідно до ч.3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо передачі іпотекодавцем предмета іпотеки в оренду без згоди іпотекодержателя є недійсним.

 

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції і обґрунтовано відхилені, як такі, що не підтверджуються належними доказами. Доводи апелянта стосовно того, що позивачі за первісним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 умисно створюють перешкоди банківській установі у здійсненні дій, направлених на реалізацію предмета іпотеки не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, як вже зазначалося вище, банківською установою не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що ПАТ КБ «ПриватБанк» після звернення стягнення на предмет іпотеки, здійснювало реальні заходи, направлені на його реалізацію і що позивачі за первісним позовом умисно перешкоджають в цьому.

 

Судова колегія вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення суду.

 

Керуючись ст.ст. 209, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -

 

У Х В А Л И Л А:

 

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»- відхилити.

 

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 січня 2014 року - залишити без змін.

 

Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.

 

Головуючий:

Судді: 

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/37655125

[ANTIRAID]

Это решение прислал aryzhkov