Recommended Posts

Добрый день!

Прошу совета.Я ФОП с сентября 2013 г., 3 группа. Узнал в январе 2015 г. (при сдаче очередных отчетов), что есть долг (недоимка) по ЕСВ. Выяснил причину - внесли электронные данные по ЕСВ за весь 2013 год  и еще дополнительно насчитали штрафные санкции за несвоевременную уплату ЕСВ (месть налоговиков за печатные формы отчетов). В феврале 2015 г. была отправлена жалоба в областное управление ГФС, т.к. добиться решения по исправлению отчета в электронной базе от районной инспекции не получилось. В конце февраля 2015 г. получил информацию от государственной исполнительной службы о наличии двух исполнительных производств. Гос. исполнителем наложен арест на движимое имущество и в банке арестованы денежные ср-ва на текущем счете. Получен ответ в марте 2015 г. на жалобу от ГФС:

а) наказан сотрудник, который не правильно внес данные в электронный учет;

б) в марте направлено письмо с районной налоговой в ГФС Украины с просьбой помочь исправить ситуацию;

в) проинформируют  меня дополнительно после ответа от ГФС Украины.

Подал письмо в областное управление ГФС с просьбой отозвать исполнение об уплате недоимок в гос. исполнительной службе.

Что предпринять в данной ситуации?  Исполнительная служба взыщет задолженность. Обращаться в суд? Ожидать, когда исправят  в электронной  базе мои учетные данные и районная налоговая вернет удержанные денежные средства с моего текущего счета обратно (сомневаюсь, что налоговики успеют отозвать в исполнительной службе исполнительные письма о взыскании недоимок)?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Добрый день!

Прошу совета.Я ФОП с сентября 2013 г., 3 группа. Узнал в январе 2015 г. (при сдаче очередных отчетов), что есть долг (недоимка) по ЕСВ. Выяснил причину - внесли электронные данные по ЕСВ за весь 2013 год  и еще дополнительно насчитали штрафные санкции за несвоевременную уплату ЕСВ (месть налоговиков за печатные формы отчетов). В феврале 2015 г. была отправлена жалоба в областное управление ГФС, т.к. добиться решения по исправлению отчета в электронной базе от районной инспекции не получилось. В конце февраля 2015 г. получил информацию от государственной исполнительной службы о наличии двух исполнительных производств. Гос. исполнителем наложен арест на движимое имущество и в банке арестованы денежные ср-ва на текущем счете. Получен ответ в марте 2015 г. на жалобу от ГФС:

а) наказан сотрудник, который не правильно внес данные в электронный учет;

б) в марте направлено письмо с районной налоговой в ГФС Украины с просьбой помочь исправить ситуацию;

в) проинформируют  меня дополнительно после ответа от ГФС Украины.

Подал письмо в областное управление ГФС с просьбой отозвать исполнение об уплате недоимок в гос. исполнительной службе.

Что предпринять в данной ситуации?  Исполнительная служба взыщет задолженность. Обращаться в суд? Ожидать, когда исправят  в электронной  базе мои учетные данные и районная налоговая вернет удержанные денежные средства с моего текущего счета обратно (сомневаюсь, что налоговики успеют отозвать в исполнительной службе исполнительные письма о взыскании недоимок)?

Наверное подавать административный иск и ходатайство об его обеспечении об остановке исполнительного производство.

Другого выхода нет.

Стаття 117. Забезпечення адміністративного позову

1. Суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

2. Ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

3. Подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Ухвала негайно надсилається до суб'єкта владних повноважень, що прийняв рішення, та є обов'язковою для виконання.

4. Адміністративний позов, крім способу, встановленого частиною третьою цієї статті, може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.

5. Не допускається забезпечення позову шляхом:

1) зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції та встановлення для них заборони вчиняти певні дії;

(положення пункту 1 частини п'ятої статті 117 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 16.06.2011 р. N 5-рп/2011)

2) зупинення рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стосовно здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони проводити певні дії уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку;

3) зупинення рішень уповноваженого центрального органу з питань цивільної авіації щодо призупинення дії або анулювання сертифікатів, схвалень, допусків;

4) зупинення рішень Національного банку України про застосування до банків та інших осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до закону, заходів впливу, санкцій, відкликання (позбавлення) відповідних ліцензій, виданих Національним банком України.

6. Повноваження суду, встановлені цією статтею, не можуть бути застосовані судами щодо спорів, які стосуються призначення, підготовки і проведення виборів.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 законами України від 21.08.2009 р. N 1616-VI,

 від 13.05.2010 р. N 2181-VI,

Повітряним кодексом України

 від 19.05.2011 р. N 3393-VI)

(положення частини шостої статті 117 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 19.10.2009 р. N 26-рп/2009)

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 законами України від 23.02.2012 р. N 4452-VI,

 від 02.10.2012 р. N 5411-VI,

від 14.10.2014 р. N 1702-VII)

Стаття 118. Порядок забезпечення адміністративного позову

1. Клопотання про забезпечення адміністративного позову розглядається не пізніше наступного дня після його одержання й у разі обґрунтованості та терміновості вирішується ухвалою негайно без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

2. Відповідач або інша особа, яка бере участь у справі, у будь-який час має право заявити клопотання про заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим або скасування заходів забезпечення адміністративного позову. Таке клопотання розглядається не пізніше наступного дня після його одержання й у разі обґрунтованості та терміновості вирішується ухвалою негайно без повідомлення позивача та інших осіб, які беруть участь у справі.

3. Питання про забезпечення адміністративного позову, про заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим або про скасування заходів забезпечення адміністративного позову, крім випадків, встановлених частинами першою і другою цієї статті, вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові таких питань.

4. Якщо у задоволенні вимог позивачеві буде відмовлено, вжиті заходи забезпечення адміністративного позову зберігаються до набрання постановою суду законної сили. Проте суд може одночасно з прийняттям постанови або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення адміністративного позову або заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим.

5. Виконання ухвал з питань забезпечення адміністративного позову здійснюється негайно. Виконання ухвал про заборону вчиняти певні дії виконуються в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень.

6. Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Немного не понял в чем суть Вашей проблемы?

в том, что в отчете в электронной форме были неправильные данные?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By Dmytro Chy
      13.04.2018 року суд першої інстанції виніс рішення про стягнення з ОСОБА1 193 000 грн.
      08.05.2019 року суд видав перший виконавчий лист про стягнення  193000 з ОСОБА1
      13.06.2019 суд апеляційної інстанції зменшив суму заборгованності до 183 000 грн.
      27.07.2019 року суд видав другий виконавчий лист про стягнення 183 000 з ОСОБА1 після перегляду рішення у апеляційної інстанції.
       
      18.06.2020 року приватний виконавець прийняв до виконання виконавчий лист від 08.05.2019 року де сума заборгованності вказана 193 000 грн., тобто без урахування постанови апеляційної інстанції.
      Наразі суд розглядає заяву боржника про виправлення описки у виконавчому документі.
      Чи може існувати два виконавчих документа по одній справі на одного боржника?
      Яка позовна давність на оскарження виконавчого документа та куди його оскаржувати?
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      19 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 905/361/19
      Провадження № 12-28гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Власова Ю. Л.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства «Енергоринок» на ухвалу Господарського суду Донецької області від 27 серпня 2019 року (у складі судді Ніколаєвої Л. В.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2019 року (у складі колегії: головуючого судді Сіверіна В. І., суддів Терещенко О. І., Слободіна М. М.)
      за скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля»
      на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Олефіра Олександра Олександровича
      у справі № 905/361/19
      за позовом Державного підприємства «Енергоринок»
      до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля»
      про стягнення 940 526 172, 53 грн.
      Історія справИ
      1. Короткий зміст та підстави заявлених вимог
      1.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 13 червня 2019 року (суддя Зекунов Е. В.) позов Державного підприємства «Енергоринок» (далі - ДП «Енергоринок») задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» (далі - ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля») на користь ДП «Енергоринок» 845 207 706, 21 грн, у тому числі: 790 238 816, 29 грн основного боргу, 10 518 429, 33 грн пені, 72 511, 37 грн штрафу, 32 249 056, 17 грн інфляційних нарахувань, 12 128 893, 05 грн 3 % річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 672 350 грн.
      1.2. 15 липня 2019 року суд видав наказ на виконання вказаного рішення.
      1.3. 14 серпня 2019 року ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» звернулося до Господарського суду Донецької області зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Олефіра О. О. (далі - приватний виконавець), у якій просить:
      - визнати незаконними дії приватного виконавця щодо накладення арешту на грошові кошти ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля», які знаходяться на розрахунковому рахунку № НОМЕР_1 (далі - рахунок № НОМЕР_1 ) у Публічному акціонерному товаристві «Перший український міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ», АТ «ПУМБ») у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 930 468 061, 83 грн згідно з постановою про арешт коштів боржника від 09 серпня 2019 року у виконавчому провадженні № 59769906;
      - зобов`язати приватного виконавця вжити заходів щодо зняття арешту з коштів, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 в межах суми звернення стягнення згідно з постановою про арешт коштів боржника від 09 серпня 2019 року у виконавчому провадженні № 59769906.
      1.4. Скарга обґрунтована таким:
      - виходячи з положень частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», у приватного виконавця, який здійснює свою діяльність у виконавчому окрузі міста Києва, відсутні повноваження для відкриття виконавчого провадження стосовно скаржника, який зареєстрований та фактично здійснює свою господарську діяльність на основі власного майна за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Комерційна, 8, тобто в іншому виконавчому окрузі;
      - рахунок № НОМЕР_1 призначений для виплати заробітної плати та інших обов`язкових платежів, крім того, із цього рахунка здійснюються розрахунки за куплену скаржником електричну енергію. У зв`язку із цим накладення арешту на вказаний рахунок призведе до порушення прав працівників ПрАТ «ДТЕК ПЕМ -Енерговугілля» у сфері оплати праці, обов`язків підприємства щодо сплати податків і зборів, а також порушення прав жителів всієї Донецької області, яким буде припинено розподіл електричної енергії та постачання питної води.
      2. Фактичні обставини справи, установлені судами
      2.1. На виконання рішення Господарського суду Донецької області від 13 червня 2019 року у справі № 905/361/19 суд 15 липня 2019 року видав наказ про стягнення з ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» на користь ДП «Енергоринок» 845 207 706, 21 грн, у тому числі: 790 238 816, 29 грн основного боргу, 10 518 429, 33 грн пені, 72 511, 37 грн штрафу, 32 249 056, 17 грн інфляційних нарахувань, 12 128 893, 05 грн 3 % річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 672 350 грн.
      2.2. 09 серпня 2019 року позивач звернувся до приватного виконавця із заявою про примусове виконання рішення суду, у якій просив, зокрема: прийняти до виконання наказ Господарського суду Донецької області від 15 липня 2019 року № 905/361/19; відкрити виконавче провадження; накласти арешт на грошові кошти ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля», що містяться на вказаних у цій заяві банківських рахунках боржника, а також на інших рахунках, що будуть виявлені в процесі примусового виконання наказу; при здійсненні виконавчого провадження вживати всіх заходів з примусового виконання рішення суду, передбачених законодавством України. У цій заяві позивачем, з-поміж інших рахунків відповідача, вказано рахунок № НОМЕР_1.
      2.3. 09 серпня 2019 року приватним виконавцем винесено, зокрема:
      - постанову про відкриття виконавчого провадження № 59769906 з виконання наказу Господарського суду Донецької області від 15 липня 2019 року № 905/361/19;
      - постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у виконавчому провадженні № 59769906 в розмірі 84 588 005, 62 грн;
      - постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 59769906, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих на день винесення цієї постанови рахунках в АТ «ПУМБ», Філії - Донецькому обласному управлінні АТ «Ощадбанк», Акціонерному товаристві «Альфа-Банк» та всіх інших відкритих рахунках, у тому числі на рахунку № НОМЕР_1 , та належать боржнику, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 930 468 061, 83 грн.
      2.4. ПАТ «ПУМБ» довідкою від 13 серпня 2019 року № КНО-52.5.2/912 повідомило, що рахунок, відкритий на ім`я ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» № НОМЕР_1 , використовується підприємством, зокрема, для виплати заробітної плати його працівникам, а також сплати обов`язкових платежів (зборів), пов`язаних з нарахуванням (виплатою) заробітної плати та інших обов`язкових платежів, а саме: податку з доходів фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску. ПАТ «ПУМБ» зауважило, що цей рахунок не є рахунком зі спеціальним чи обмеженим режимом використання.
      2.5. Використання ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» вказаного рахунка для виплати заробітної плати, відпускних, пільгових пенсій працівникам товариства, сплати обов`язкових платежів (зборів), пов`язаних з нарахуванням (виплатою) заробітної плати та інших обов`язкових платежів також підтверджується випискою за рахунком з 11 липня 2019 року по 12 серпня 2019 року.
      2.6. Приватний виконавець був обізнаний про те, що рахунок № НОМЕР_1 використовується для виплати заробітної плати, з огляду на звернення скаржника до приватного виконавця із заявами від 12 серпня 2019 року щодо зняття арешту із цього рахунку та від 13 серпня 2019 року про долучення до матеріалів виконавчого провадження довідки АТ «ПУМБ» від 13 серпня 2019 року № КНО-52.5.2/912, а також наявність у матеріалах виконавчого провадження виписок по цьому рахунку.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 27 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2019 року, скаргу ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» задоволено. Визнано неправомірними дії приватного виконавця щодо накладення арешту на грошові кошти ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» на рахунку № НОМЕР_1 згідно з постановою про арешт коштів боржника від 09 серпня 2019 року у виконавчому провадженні № 59769906. Зобов`язано приватного виконавця вжити заходів щодо зняття арешту з коштів на вказаному рахунку.
      3.2. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що держава гарантує та захищає право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам (у тому числі за час відпустки) не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Держава також гарантує та захищає право громадянина на одержання матеріального забезпечення та страхових виплат в порядку соціального страхування, зокрема, на пенсійне забезпечення на пільгових умовах. Крім того, статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Таким чином, накладення арешту на грошові кошти, які містяться на рахунку ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» № НОМЕР_1 та які призначені для виплати заробітної плати, відпускних, пільгових пенсій працівникам підприємства, сплати обов`язкових платежів (зборів), пов`язаних з нарахуванням (виплатою) заробітної плати, та інших обов`язкових платежів, а саме: податку з доходів фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат і платежів, порушує права та інтереси працівників скаржника та суперечить приписам трудового, соціального і податкового законодавства.
      3.3. Відхиляючи посилання позивача та приватного виконавця на необґрунтованість вимоги про зняття арешту зі всієї суми коштів на рахунку, суди зазначили, що витрати підприємства для виплати заробітної плати, відпускних та пільгових пенсій працівникам товариства, сплати обов`язкових платежів (зборів), пов`язаних з нарахуванням (виплатою) заробітної плати, та інших обов`язкових платежів, можуть змінюватись. Тому не вбачається доцільним та не сприяє ефективному відновленню порушених прав зняття арешту з коштів у певному розмірі, який може бути визначений лише станом на певний період (на певну дату). У даному випадку визначальним є саме здійснення із цього рахунка таких виплат та платежів.
      3.4. Суди також не взяли до уваги посилання приватного виконавця на те, що з рахунка № НОМЕР_1 було перераховано кошти на інший рахунок з призначенням платежу - надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги згідно з договором від 28 травня 2019 року № 28/05 272-ЕУ, оскільки вважали, що такі обставини не свідчать про зміну цільового призначення цього рахунка та не виключають його подальше поповнення та здійснення з нього виплати заробітної плати працівникам підприємства, сплати обов`язкових платежів (зборів), пов`язаних з нарахуванням (виплатою) заробітної плати, та інших обов`язкових платежів.
      3.5. Свою правову позицію суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовували посиланням на постанови Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 922/808/16, від 16 травня 2018 року у справі № 905/294/15, від 22 травня 2018 року у справі № 904/7819/15, від 11 червня 2018 року у справі № 910/4153/13, від 09 серпня 2019 року у справі № 913/958/16.
      3.6. Відхиляючи інші доводи скарги ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля», Господарський суд Донецької області зазначив, що оскільки в заяві позивача про примусове виконання рішення суду була зазначена інформація, у тому числі про рахунки відповідача (скаржника), які відкриті в банківських установах з місцезнаходженням у місті Києві (про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), а приватний виконавець здійснює діяльність у виконавчому окрузі міста Києва (про що свідчать відомості з Єдиного реєстру приватних виконавців України), суд вважає, що приватним виконавцем Олефіром О. О. правомірно прийнято до виконання виконавчий документ та відкрито виконавче провадження з його виконання. Суд послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 905/3542/15.
      4. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      4.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ДП «Енергоринок» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить ухвалу Господарського суду Донецької області від 27 серпня 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» на дії приватного виконавця.
      4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
      4.3. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2020 року справу передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      4.4. Ухвалою від 27 березня 2020 року об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      4.5. Ухвала обґрунтована необхідністю відступити від правового висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 344/8982/17.
      4.6. У вказаній постанові Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що висновку про скасування постанови державного виконавця про накладення арешту на кошти боржника, що перебувають на банківському рахунку, суди попередніх інстанцій дійшли помилково, оскільки не врахували, що цей рахунок не є рахунком зі спеціальним режимом використання, а є поточним, призначеним для зберігання коштів та здійснення будь-яких розрахунково-касових операцій, у тому числі і для виплати заробітної плати. Натомість згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року № 280, рахунками зі спеціальним режимом використання є балансові рахунки 2604 «Цільові кошти на вимогу суб`єктів господарювання».
      4.7. Водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду посилалась на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 17 січня 2020 року у справі № 340/1018/19 погодився з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунковий банківський рахунок, з якого позивач здійснює виплату заробітної плати, сплату податків та зборів до Державного бюджету України, є рахунком зі спеціальним режимом, на який виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.
      4.8. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 14 квітня 2019 року прийняла справу та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      4.9. 18 травня 2020 року до суду надійшло клопотання ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» з додатковими поясненнями про відкладення розгляду справи на післякарантинний період та залишення без змін оскаржуваних судових рішень. Клопотання мотивоване тим, що працівники відповідача під час карантину позбавлені можливості працювати у плановому режимі, що виключає можливість зібрання необхідної інформації, підготовки та надання пояснень і доказів до суду, зокрема додаткових пояснень.
      4.10. Зазначене клопотання про відкладення розгляду справи Велика Палата Верховного Суду залишила без задоволення з підстав його необґрунтованості, оскільки відповідно до частини 5 статті 301 ГПК України касаційна скарга розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з 12 грудня 2019 року. Отже, у відповідача було достатньо часу для подання до суду відзиву на касаційну скаргу та додаткових пояснень, чим останній скористався, зокрема подав суду відзив на касаційну скаргу, заперечення на відзив виконавця, клопотання про долучення судової практики та клопотання з додатковими поясненнями.
      ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      5. Доводи скаржника
      5.1. На переконання ДП «Енергоринок», оскаржувані судові рішення прийнято внаслідок неповного з`ясування та недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      5.2. Зокрема, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що рахунок ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» № НОМЕР_1 є зарплатним та на нього не може бути накладено арешт у зв`язку з проведенням приватним виконавцем виконавчих дій, не підтверджуються матеріалами справи та спростовуються поясненнями боржника, у яких зазначено, що вказаний рахунок використовується ПрАТ «ДТЕК «ПЕМ-Енерговугілля» для ведення господарської діяльності.
      5.3. Крім того, законодавством не передбачено заборону виконавцю накладати арешт на рахунки, призначені для виплати заробітної плати (лікарняних та інших видів державного соціального забезпечення).
      5.4. Законом України «Про виконавче провадження» до компетенції приватного виконавця не віднесено перевірку цільового призначення рахунків боржника, відкритих у банках. Повідомлення приватного виконавця про рахунки, які не підлягають арешту, є завданням банку та самого боржника. Отже, приватним виконавцем під час винесення постанови про накладення арешту на кошти на рахунках ПрАТ «ДТЕК «ПЕМ-Енерговугілля» дотримано вимоги закону.
      5.5. Скаржник зазначає, що боржник не надав жодного обґрунтування стосовно суми грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати, не підтвердив, що арештований рахунок використовується виключно з метою оплати праці та здійснення пов`язаних відрахувань, не вказав про наявність інших рахунків, які використовуються з метою забезпечення господарської діяльності підприємства тощо. Все це свідчить про зловживання ПрАТ «ДТЕК «ПЕМ-Енерговугілля» своїми правами з метою отримання безпідставного звільнення від обов`язку виконувати судове рішення.
      5.6. ДП «Енергоринок» просить врахувати висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зроблені в постанові від 25 жовтня 2019 року у справі № 37/70.
      6. Доводи інших учасників справи
      6.1. Приватний виконавець 02 січня 2020 року подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить її задовольнити в повному обсязі.
      6.2. Звертає увагу на те, що договір банківського рахунка, з якого можна було б зробити висновок про цільове призначення цього рахунка, судом не досліджувався, розмір фонду заробітної плати та обов`язкових платежів для прийняття рішення про звільнення необхідної суми з-під арешту не встановлювався.
      6.3. Приватний виконавець зазначає, що оскаржувані судові рішення не повинні надавати можливість боржнику спрямовувати власні кошти за призначенням, відмінним від витрат на заробітну плату та обов`язкові платежі, на власний розсуд, нехтуючи рішенням суду, що є обов`язковим для виконання. Також оскаржувані рішення не звільняють приватного виконавця від обов`язку звернення стягнення на кошти боржника, які не призначені для виплат заробітної плати та сплати обов`язкових платежів.
      6.4. При цьому приватним виконавцем на виконання оскаржуваних рішень 03 вересня 2019 року було знято арешт з коштів боржника на рахунку № НОМЕР_1 . Згідно інформації щодо руху коштів боржника по цьому рахунку, наданої АТ «ПУМБ» на вимогу приватного виконавця листом від 18 листопада 2019 року № КНО-07.8.3/4669 БТ, ПрАТ «ДТЕК «ПЕМ-Енерговугілля» здійснюються платежі за різними договорами, угодами та іншими необов`язковими платежами.
      6.5. ПрАТ «ДТЕК «ПЕМ-Енерговугілля» 19 грудня 2019 року подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, а 16 січня 2020 року - заперечення на відзив приватного виконавця, у яких відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Господарського суду Донецької області від 27 серпня 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2019 року - без змін.
      6.6. Відповідач зазначає, що довідка ПАТ «ПУМБ» від 13 серпня 2019 року № КНО-52.5.2/912 та виписка за рахунком № НОМЕР_1 з 11 липня 2019 року по 12 серпня 2019 року є належними доказами на підтвердження того, що вказаний рахунок є зарплатним і використовується з метою оплати праці та здійснення пов`язаних відрахувань. Отже, суди першої та апеляційної інстанції зробили правильні висновки про те, що рахунок має цільове призначення, і накладення на нього арешту заборонено абзацом другим частини другої статті 48 та частиною третьою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».
      6.7. Відповідач також вказує, що додавши до свого відзиву на касаційну скаргу копію довідки АТ «ПУМБ» від 13 серпня 2019 року № КНО-52.5.2/912 та копію виписки руху коштів ПрАТ «ДТЕК «ПЕМ-Енерговугілля» по рахунку № НОМЕР_1 з 09 серпня по 13 листопада 2019 року, приватний виконавець порушив встановлений процесуальним законом порядок надання доказів.
      6.8. Заперечуючи проти доводів приватного виконавця стосовно необхідності встановлення розміру фонду заробітної плати та обов`язкових платежів підприємства, ПрАТ «ДТЕК «ПЕМ-Енерговугілля» зазначає, що витрати для виплати заробітної плати, відпускних, пільгових пенсій працівникам товариства, сплати обов`язкових платежів (зборів), пов`язаних з нарахуванням (виплатою) заробітної плати, та інших обов`язкових платежів можуть змінюватися, визначення розміру таких витрат та платежів можливе лише станом на певний період (певну дату), а тому встановлення таких обставин не вбачається доцільним.
      7. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      7.1. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
      7.2. Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
      7.3. Положеннями частини першої статті 18 ГПК України також визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
      7.4. За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
      7.5. Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
      7.6. Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
      7.7. Пунктом 2 частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» заборонено звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
      7.8. Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
      7.9. Згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
      7.10. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення, до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», її дочірня компанія «Газ України», Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», постачальники електричної енергії, а боржниками - підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення.
      7.11. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
      7.12. Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.
      7.13. З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
      7.14. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
      7.15. Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
      7.16. Чинним законодавством України не передбачено відкриття суб'єктам господарювання рахунків зі спеціальним режимом їх використання для виплати заробітної плати. З установлених судами обставин вбачається, що рахунок боржника № НОМЕР_1 , на кошти на якому виконавцем був накладений арешт, є поточним рахунком боржника, якій використовується для зберігання грошей та здійснення різних розрахунково-касових операцій боржника, у тому числі виплати заробітної плати. На цьому рахунку зараховуються та зберігаються кошти боржника, призначені не тільки для виплати заробітної плати. Зазначений рахунок не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено.
      7.17. Також ПАТ «ПУМБ», на яке нормами статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» покладений обов`язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунку № НОМЕР_1 виконало. Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.
      7.18. Разом з тим кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).
      7.19. Згідно із частиною п`ятою статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
      7.20. З наведених норм права вбачається, що зобов`язання з виплати заробітної плати мають пріоритет перед іншими зобов`язаннями суб`єкта господарювання, у тому числі тими, які виконуються в примусовому порядку виконання судових рішень.
      7.21. У разі виникнення в боржника зобов`язання з виплати заробітної плати в певному розмірі, на кошти, які знаходяться на поточному рахунку боржника, у такому ж розмірі не може бути накладений арешт, а якщо він накладений, то підлягає зняттю.
      7.22. Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих виникнення в боржника зобов`язання з виплати заробітної плати та його розміру. Також арешт в розмірі суми зобов`язання з виплати заробітної плати може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати.
      7.23. Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій не встановлено, що боржник звертався до виконавця із заявою про виникнення в нього зобов`язання з виплати заробітної плати в певному розмірі та просив не накладати або зняти арешт з відповідної суми коштів на рахунку № НОМЕР_1 для виплати заробітної плати своїм працівникам. При цьому заява боржника від 12 серпня 2019 року про зняття арешту з рахунка № НОМЕР_1 правомірно була відхилена виконавцем, оскільки в цій заяві боржник не вказав, у якому саме розмірі в нього виникли зобов`язання з виплати заробітної плати, з якої саме суми коштів він просить зняти арешт, та не додав документів, підтверджуючих ці обставини.
      7.24. За вказаних обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані зазначені вище норми Закону України «Про виконавче провадження» щодо неправомірності дій приватного виконавця з накладення арешту на рахунок боржника № НОМЕР_1 . У зв`язку із цим касаційну скаргу позивача слід задовольнити, оскаржувані судові рішення - скасувати, у задоволенні скарги боржника на дії приватного виконавця - відмовити.
      7.25. Враховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 344/8982/17, оскільки він не суперечить наведеним у цій постанові висновкам Великої Палати Верховного Суду.
      8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      8.1. Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      8.2. Пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суду касаційної інстанції надано право за результатами розгляду касаційної скарги скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині, не передаючи справи на новий розгляд.
      8.3. За змістом статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
      8.4. За змістом положень статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Керуючись статтями 300, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Енергоринок» задовольнити.
      2. Ухвалу Господарського суду Донецької області від 27 серпня 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2019 року скасувати.
      3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля».
      4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» (84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Комерційна, 8, ЄДРПОУ 00169845) на користь Державного підприємства «Енергоринок» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27, ЄДРПОУ 21515381) судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у сумі 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Ю. Л. Власов
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 89961608
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 червня 2020 року м. Київ
      справа № 759/11951/19
      провадження № 22-ц/824/3712/2020
      Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
      Іванової І.В. (суддя-доповідач), Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
      сторони :
      позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
      відповідач - ОСОБА_1
      розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у складі судді П`ятничук І.В., повний текст складений 23.12.2019 року,
      встановив:
      У червні 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором б/н від 13 квітня 2011 року.
      Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 13 квітня 2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
      Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. В наслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором утворилась заборгованість.
      Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
      В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити.
      Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач зазначає про те, що судом не було встановлено істотної обставини - строк дії картки. Відповідно до довідки, яка міститься в матеріалах справи, відповідачу були надані кредитні картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 09.2018 року, тобто картка була перевипущена. Відповідач активно користувалась карткою з терміном дії 09/18, а саме, користувалась кредитними коштами, знімала готівку в банкоматах, розраховувалась в торгівельній мережі, що, як зауважує позивач, неможливо здійснити без наявної картки, а також частково сплачувала заборгованість.
      Скаржник також звертає увагу, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі, враховуючи висновки Верховного Суду України, починається із наступного дня після спливу строку дії картки.
      Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказує, що право на звернення до суду у позивача виникло з 28 лютого 2015 року, однак реалізоване це право було лише 07 червня 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
      ОСОБА_1 також посилається на те, що законодавство не відносить банківські виписки до первинних документів бухгалтерського обліку, а тому їх не можна розглядати як належний та допустимий доказ, що обґрунтовує наявність відповідного розміру її заборгованості та механізму обчислення боргу.
      Крім того відповідач зазначає, що у наданій до суду позивачем анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 13 квітня 2011 року процентна ставка не зазначена, також не зазначені в ній і умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, про стягнення яких просить банк.
      Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
      Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
      Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмово провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
      Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
      Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
      Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Судом встановлено, що 13 квітня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву б/н, згідно якої отримала кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 8).
      Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», заборгованість відповідача перед банком на 31 травня 2019 року складає 327 608 грн. 97 коп., з яких 9 416 грн. 42 коп. заборгованість за кредитом; 315 132 грн. 55 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 060 грн. заборгованість за пенею та комісією (а.с. 4-7).
      При цьому позивач посилається на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. У зв`язку з наведеним, заборгованість до стягнення становить 120 998 грн. 27 коп., з яких 9 416 грн. 42 коп. заборгованість за кредитом, 111 581 грн.85 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом з 13 квітня 2011 року по 30 березня 2018 року.
      Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку щодо пропуску АТ КБ «Приватбанк» строку позовної давності, оскільки прострочена заборгованість за кредитом виникла 30 листопада 2014 року, а банк звернувся до суду з відповідним позовом лише 22 червня 2019 року.
      Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
      Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
      Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
      Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
      Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.
      Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.
      У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».
      У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
      У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку, коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто, коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».
      Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 періодично вносила платежі на погашення кредиту, а останній платіж здійснила 13 лютого 2017 року в розмірі 2 040 грн., що згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України свідчить про переривання перебігу позовної давності, даний позов АТ КБ «Приватбанк» пред`явив до суду 22 червня 2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
      Отже, матеріалами справи стверджується що кредитний договір укладений між сторонами у формі заяви з приєднанням до Умов та Правил надання банківських послуг.
      У відповідності до вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
      За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
      Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
      Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
      За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
      У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
      Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
      Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
      Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
      Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
      Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
      У наданій до суду заяві-анкеті від 13 квітня 2011 року, підписаній сторонами, інформація про процентну ставку відсутня.
      Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.
      Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, долучив до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, у яких передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки, винагороду та неустойку (штраф, пеню).
      Аналізуючи зміст наданих Умов, апеляційний суд визнає неможливим встановити чи діяли Умови та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме Умовами ознайомлений та погодився відповідач.
      Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
      Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
      Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "Приватбанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.
      За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
      З урахуванням зазначеного, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "Приватбанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
      Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.
      Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, вказані висновки є обов`язковими для судів першої, апеляційної інстанції.
      За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у відповідності до п. 4 ст. 376 ЦПК України із ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» слід задовольнити частково, стягнувши із ОСОБА_1 тільки заборгованість по тілу кредиту у розмірі 9 416 грн. 42 коп., а в решті позову слід відмовити із вищезазначених підстав.
      Колегія суддів звертає увагу на те, що надана стороною позивача Довідка про умови кредитування з використання картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» є нечитабельною, з її змісту неможливо встановити, зокрема, відсоткову ставку за користування кредитними коштами, а тому дана довідка не може бути досліджена судом у повному обсязі.
      Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,-
      постановив :
      Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
      Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
      Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
      Стягнути з ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 9 416 грн. 42 коп. та судові витрати у розмірі 374 грн.
      В решті позову відмовити.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України.
      Головуючий:
      Судді:
      Джерело: ЄДРСР 89731899
    • By Z_Alex_Z
      В 2015 году в исполнительной службой в рамках исполнительного производства был наложен арест на все мое имущество. В том же 2015 исполнительное производство было закрыто. Естественно арест никто снимать даже и  не собирался. В 2020 году суд вынес решение (решение набрало законную силу), согласно которого постановил:
      "Зняти арешт, накладений ХХ.Х.2015 року відділом державної виконавчої служби на все майно боржника та оголошення заборони його відчуження накладений під час виконавчого провадження ХХХ з примусового виконання виконавчого листа № ХХХ виданого ХХ.ХХ.ХХХХ  районним судом м. Ххх."
      Вопрос: для снятия ареста нужно получать исполнительный лист??? Или достаточно принести в исполнительную службу заявление и решение суда?
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      05 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 589/117/17
      Провадження № 14-572 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
      розглянула в порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Шосткинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року, постановлену у складі судді Литвинко Т. В., та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів Собини О. І., Хвостика С. Г., Ткачук С. С., та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною скаргою, у якій з урахуванням уточнень просила суд: визнати неправомірними дії Шосткинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі -Шосткинський ВДВС) про відмову розподілити кошти боржника - Малого приватного підприємства «Інваспорт» (далі - МПП «Інваспорт») між стягувачами згідно зі списком черговості від 07 квітня 2016 року № 537; визнати неправомірними дії Шосткинського ВДВС з приводу надання стягувачами авансового внеску в сумі 1 000,00 грн для проведення виконавчих дій; зобов`язати Шосткинський ВДВС розподілити кошти боржника - МПП «Інваспорт» між стягувачами згідно зі складеним списком черговості від 07 квітня 2016 року № 537; визнати неправомірними дії Шосткинського ВДВС про розподіл грошових коштів у сумі 23 175,23 грн згідно з розрахунком від 17 січня 2017 року № 21398887; визнати неправомірними дії Шосткинського ВДВС про винесення постанов від 15 лютого 2017 року ВП № 37199607, № 41220387, № 41829788 про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт» на користь ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2. Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року, провадження у справі закрите.
      3. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця, вчинені ним у межах зведеного виконавчого провадження з виконання судових рішень Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, постановлених у період із червня 2004 року по липень 2005 року. Крім того, ОСОБА_1 оскаржує постанови державного виконавця від 15 лютого 2017 року про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт» на свою користь витрат виконавчого провадження, понесених при виконанні судових рішень, постановлених Шосткинським міськрайонним судом Сумської області на користь ОСОБА_1 у 2004 році. У випадку оскарження сторонами виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України, прийнятого 18 березня 2004 року, який набрав законної сили 01 вересня 2005 року (далі - ЦПК), розгляд таких скарг здійснюється за правилами цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ, а в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду, ухваленого за правилами ЦПК України 1963 року, така скарга підлягає розгляду відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      4. Рішення, в межах виконання яких ОСОБА_1 подано скаргу, постановлено в період із червня 2004 року по липень 2005 року за правилами ЦПК України 1963 року. Отже, скарга ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця з приводу виконання судових рішень підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства згідно зі статтею 181 КАС України.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      5. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року й ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Узагальнені доводи касаційної скарги
      6. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, закриваючи провадження у справі, неправильно застосував до спірних правовідносин пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК, у редакції чинній на момент розгляду справи судами, та дійшли помилкового висновку, що цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
      7. Крім того, суди не взяли до уваги ухвалу ВССУ від 25 вересня 2013 року, яка постановлена в справі за скаргою ОСОБА_1 в аналогічних правовідносинах, відповідно до якої справа за її скаргою має розглядатися у порядку цивільного судочинства.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      8. Ухвалою ВССУ від 08 листопада 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.
      9. У травні 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) справа передана до Верховного Суду.
      10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, у редакції, чинній на час постановлення зазначеної ухвали, якою було встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      11. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
      Доводи інших учасників справи
      12. В січні 2020 року Шосткинський ВДВС надіслав до Великої Палати Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      13. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      14. Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
      15. Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      16. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      17. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      18. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      19. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      20. Частина перша статті 15 ЦПК, у редакції чинній на момент розгляду справи судами, передбачала, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      21. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 звернулася до суду за правилами ЦПК зі скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії та рішення державного виконавця, вчинені в межах зведеного виконавчого провадження щодо виконання судових рішень Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, постановлених у період із червня 2004 року по липень 2005 року на користь ряду фізичних осіб, які зверталися з позовом до МПП «Інваспорт».
      22. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      23. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
      24. Згідно з частиною першою статті 181 КАС України, у редакції, чинній на момент звернення до суду із скаргою, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      25. Отже, Закон України «Про виконавче провадження» встановив спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання постанов про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження. Згідно з цим порядком відповідні спори належать до юрисдикції адміністративних судів, і їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №381/2126/18 (провадження № 14?324 цс 19), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93 гс 18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639 цс 18), від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17 (провадження № 14-658 цс 18), від 03 квітня 2019 року у справах № 370/1034/15-ц (провадження № 14-103цс19) і № 370/1288/15 (провадження № 14-612 цс 18), від 12 червня 2019 року у справі № 370/1547/17 (провадження № 14-223 цс 19)).
      26. Таким чином вимоги ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій Шосткинського ВДВС про винесення постанов від 15 лютого 2017 року ВП № 37199607, № 41220387, № 41829788 про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт», витрат виконавчого провадження підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      27. Разом із цим статтею 383 ЦПК, у редакції, чинній на момент розгляду справи судами, встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      28. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК).
      29. Отже, зазначеними нормами законодавства передбачені різні способи звернення до суду за захистом свого порушеного права сторонами виконавчого провадження та іншими учасниками.
      30. Так, у порядку адміністративного судочинства учасники виконавчого провадження мають право звернутися з позовом, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      31. Сторони виконавчого провадження в порядку цивільного судочинства мають право звернутися зі скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Такі рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.
      32. Таким чином, ЦПК та Законом України «Про виконавче провадження» чітко врегульовано питання щодо звернення зі скаргою сторін під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК та іншими учасниками виконавчого провадження.
      33. Відповідно до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подала скаргу на дії Шосткинського ВДВС з підстав неправомірних, на її думку дій, вчинених державним виконавцем під час примусового виконання рішень Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, постановлених у порядку цивільного судочинства, та просила суд оцінити такі дії державного виконавця на предмет їх законності.
      34. Отже, ОСОБА_1 звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця у порядку контролю за виконанням судових рішень, і така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      35. Таким чином, з огляду на суб`єктний склад сторін, предмет та характер спірних правовідносин спір у цій справі в іншій частині, окрім оскарження постанов про стягнення витрат виконавчого провадження, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про його підвідомчість судам адміністративної юрисдикції.
      36. Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц (провадження № 14?192 цс 18), від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц (провадження № 14-496 цс 19).
      37. Щодо висновків судів, що позивач фактично оскаржує дії державного виконавця, вчинені у зведеному виконавчому провадженні, а тому спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за правилами адміністративного судочинства розглядаються справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій (див. постанови від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), від 12 вересня 2018 року справа № 906/530/17 (провадження № 12-213гс18), від 17 жовтня 2018 року у справах № 927/395/13 (провадження № 12-189гс18) та № 5028/16/2/2012 (провадження № 12-192гс18)).
      38. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      39. Згідно із частинами четвертою, шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      40. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      41. Оскільки Верховний Суд не змінює судових рішень та не ухвалює нове, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 406, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року в частині вимог про визнання неправомірними дій Шосткинського ВДВС при винесенні постанов від 15 лютого 2017 року ВП № 41220387, № 41829788 про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт» витрат виконавчого провадження залишити без змін, в іншій частині оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. 37199607, №
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      /підпис/
      В. В. Пророк
      Судді: /підпис/
      Н. О. Антонюк
      /підпис/
      В. С. Князєв
      /підпис/
      Т. О. Анцупова
      /підпис/
      Н. П. Лященко
      /підпис/
      В. В. Британчук
      /підпис/
      О. Б. Прокопенко
      /підпис/
      Ю. Л. Власов
      /підпис/
      Л. І. Рогач
      /підпис/
      М. І. Гриців
      /підпис/
      О. М. Ситнік
      /підпис/
      Д. А. Гудима
      /підпис/
      О. С. Ткачук
      /підпис/
      В. І. Данішевська
      /підпис/
      В. Ю. Уркевич
      /підпис/
      Ж. М. Єленіна
      /підпис/
      Джерело: ЄДРСР 89238389