Решение Апелляционного суда Николаевской области оставленное в силе ВССУ о недействительности пунктов договора о взыскании комисии Укрсиббанком

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

Справа №486/264/15-ц 20.11.2015 20.11.2015 20.11.2015

 

Провадження №22-ц/784/2161/15

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

Справа № 486/264/15-ц

 

Головуючий І інстанції - Падалка В.О.

 

Провадження № 22-ц/784/2161/15

 

Доповідач - Темнікова В.І. Категорія 27 

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

20 листопада 2015 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

 

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Кушнірової Т.Б., Яворської Ж.М.,

при секретарі - Гавор В.Б.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2015 року у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту, -

 

встановила:

 

В лютому 2015 року ПАТ УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в якому посилався на те, що 26.06.2008 р. між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір № 11365163000 про надання споживчого кредиту у сумі 65000 доларів США, який відповідач зобов'язався повернути у повному обсязі не пізніше 26.06.2018 року. Для забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника між ОСОБА_2 та Банком було укладено договір поруки №213988 від 26.06.2008 року. Також між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту з Правилами №11397831000 від 25.09.2008 року, відповідно до умов якого, позивач надав відповідачу кредит у сумі 25000 доларів США, а відповідач зобов'язався у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 25.09.2018 р. Всупереч умов кредитного договору відповідач не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентах протягом тривалого часу, чим суттєво порушує взяті на себе договірні зобов'язання. Позивач направив відповідачам вимоги від 25.11.2014 року про необхідність усунення порушень кредитного договору від 26.06.2008 р. та направив вимогу відповідачу ОСОБА_1 від 04.12.2014 року про усунення порушень кредитного договору від 25.09.2008 р. Відповідачі зазначені вимоги не виконали, а тому у них перед Банком виникла заборгованість. Зобов'язання щодо погашення заборгованості не виконуються також. На підставі зазначеного позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №11365163000 від 26.06.2008 року по кредиту та процентах у розмірі 43890,74 доларів США та пені у розмірі 14337,70 грн., а також з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №11397831000 від 25.09.2008 року по кредиту та процентах у розмірі 17631,55 доларів США та пені у розмірі 5817,43 грн. Також просив суд стягнути з відповідачів судові витрати у сумі 3654 грн.

 

В березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_2, в якому просив визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту. В позові ОСОБА_1 посилався на те, що укладені між ним та Банком правочини є недійсними з моменту їх вчинення, оскільки йому не було надано інформації, щодо наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, зокрема не було інформації про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування та взагалі не було запропоновано кредитування в гривні. Що стосується орієнтовної сукупної вартості кредиту з урахуванням всіх супутніх послуг, то як з'ясувалося в подальшому, його просто ввели в оману висловами про стабільність валютного курсу та дешевизну валютного кредиту в порівнянні з гривневим. Також, ОСОБА_1 посилався на те, що він та ОСОБА_2 були позбавлені достовірної інформації про дійсну вартість кредиту, яку Кредитор закладає в Кредитний договір, щодо валютних ризиків. У кредитному договорі відсутня будь-яка інформація щодо методики визначення банком валютного курсу, на який день цей курс встановлюється, яка комісія за конвертацію валюти платежу у валюту зобов'язання. Він фактично був введеним в оману, та ніколи б не уклав зазначений договір на умовах такої значної переплати, яку вимагає від нього Банк. В порушення зазначених вимог норм чинного законодавства України ПАТ «УкрСиббанк» в кредитному договорі не зазначив тарифів на послуги нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів. За умовами договорів про надання споживчого кредиту №11365163000 від 26.06.2008 року та №11397831000 від 25.09.2008 року Банк повинен був надати йому кредит в іноземній валюті (долар США) на рахунки, які зазначені в договорах (п.1.5. та п. 1.2.5 відповідно), але кошти йому були надані в гривні в еквіваленті за курсом НБУ. Гроші ним були отримані не в іноземній валюті, а в національній валюті України, і долари США з власності банку фактично не виходили, але Банк хоче стягнути з нього кошти в еквіваленті до долару США. Тому ОСОБА_1 просив визнати недійсними договори №11365163000 від 26.06.2008р. та №11397831000 від 25.09.2008 року і як наслідок недійсності правочинів застосувати реституцію.

 

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2015 року позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11365163000 від 26.06.2008 року в розмірі 43890, 74 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на день складання розрахунку становить 708703, 60 грн., з яких: 38871,18 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на день складання розрахунку становить 627652 грн. 79 коп. - заборгованість за кредитом; 5 019,56 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на день складання розрахунку становить 81 050,82 грн. - заборгованість за відсотками, а також пеню в розмірі 14337,70 грн., з яких: 7774,12 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту та 6 563,58 грн. - пеня за прострочення сплати відсотків. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11397831000 від 25.09.2008 року в розмірі 17631, 55 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на день складання розрахунку становить 284696, 57 грн., з яких: 15497,33 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на день складання розрахунку становить 250235,33 грн. - заборгованість за кредитом; 2134,22 долара США, що за офіційним курсом Національного банку України на день складання розрахунку становить 34461,24 грн. - заборгованість за відсотками, а також пеню в розмірі 5817,43 грн., з яких: 3002,19 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту та 2815,24 грн. - пеня за прострочення сплати відсотків. Крім того, суд стягнув в рівних частках з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати по 1827 грн. з кожного.

 

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту відмовлено.

 

Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» та задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

 

В судовому засіданні відповідач та його представники підтримали доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

 

Відповідачка ОСОБА_2 також просила апеляційну скаргу задовольнити.

 

Представник позивача не визнала доводи апеляційної скарги, просила її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

 

Заслухавши доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

 

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

 

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

 

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що згідно договору про надання споживчого кредиту № 11365163000 від 26.06.2008 року, ОСОБА_1 отримав у позивача кредит у розмірі 65 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,5% на рік, з кінцевим терміном повернення 26.06.2018 р. Порядок нарахування та строк сплати процентів за даним договором встановлені п.п. 1.3 та 1.3.3 договору, відповідно до яких ОСОБА_1 зобов'язувався щомісяця сплачувати нараховані банком проценти за користування кредитними коштами та повертати кредит в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Однак, в порушення умов договору про надання споживчого кредиту, відповідач ОСОБА_1 у встановлені строки, покладені на нього договором обов'язки не виконував та кредит своєчасно не погашав, у результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 03.02.2015 року згідно розрахунку становить - 43890 доларів США 74 центи, що за офіційним курсом Національного банку України на день складання розрахунку становить 708703 грн. 60 коп. та пені 14337,70 грн., з яких: 38871,18 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на день складання розрахунку становить 627652 грн. 79 коп. - заборгованість за кредитом; 5 019,56 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на день складання розрахунку становить 81 050,82 грн. - заборгованість за відсотками, крім того 7774,12 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту та 6 563,58 грн. - пеня за прострочення сплати відсотків.

 

Також судом було встановлено, що відповідно договору про надання споживчого кредиту № 11397831000 від 25.09.2008 року, ОСОБА_1 отримав у позивача кредит у розмірі 25 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,5 % на рік та з кінцевим терміном повернення 25.09.2018 року. Порядок нарахування та строк сплати процентів встановлені п.п. 1.3 та 1.3.3 договору, відповідно до яких ОСОБА_1 зобов'язувався щомісяця сплачувати нараховані банком проценти за користування кредитними коштами та повертати кредит в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Однак, в порушення умов договору про надання споживчого кредиту, відповідач ОСОБА_1 у встановлені строки покладені на нього договором обов'язки не виконував та кредит своєчасно не погашав, у результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 03.02.2015 року згідно розрахунку становить - 17631 доларів США 55 центів, що за офіційним курсом Національного банку України на день складання розрахунку становить 284696 грн. 57 коп. та пені 5817,43 грн., з яких 15497,33 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на день складання розрахунку становить 250235 грн. 33 коп. - заборгованість за кредитом; 2134, 22 долара США, що за офіційним курсом Національного банку України на день складання розрахунку становить 34461,24 грн. - заборгованість за відсотками, крім того 3002,19 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту та 2815,24 грн. - пеня за прострочення сплати відсотків.

 

Крім того, судом було встановлено, що в якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 11365163000 від 26.06.2008 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №213988 від 26.06.2008 року, відповідно до пункту 1.3 якого, Поручитель, якою є ОСОБА_2 відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу ( в т.ч. суми кредиту, регресу), сплати процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору. Відповідно до п.2.2 вказаного договору поруки у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань, за основним договором кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов'язковими до виконання поручителем на 10-й робочий день з дати відправлення йому такої вимоги (рекомендованим листом).

 

Позичальник дійсно порушив умови договору в частині вчасного повернення кредиту, а також сплати відсотків за користування ним, про що попереджався Банком. Аналогічні вимоги про усунення порушень зобов'язання, Банк у передбаченому законом порядку направляв поручителю, однак останній не відреагував.

 

Тому суд дійшов висновку, що зазначена вище заборгованість за кредитним договором № 11365163000 від 26.06.2008 року підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку, а заборгованість за кредитним договором № 11397831000 від 25.09.2008 року - з ОСОБА_1

 

Приймаючи рішення за результатами розгляду зустрічного позову, суд не взяв до уваги ствердження відповідача ОСОБА_1 про те, що всупереч вимогам законодавства України, кредит було видано в іноземній валюті, оскільки згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, однак вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу. Ст. 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Банк має належним чином оформлену ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій кредитування в іноземній валюті, тому договори про надання споживчих кредитів законно укладені в іноземній валюті. Не визнав суд підставою для визнання кредитних договорів недійсними також посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що через значне підвищення курсу валют сума коштів, яка підлягає поверненню банку, значно більша ніж та, яку він брав, а тому таке положення договорів згідно Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливим, оскільки в п.16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що саме по собі зростання або коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору, оскільки зазначене стосується обох сторін договору і позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. Крім того в кредитному договорі було попереджено відповідача про валютні ризики під час виконання зобов'язань за даним договором. Волевиявлення ОСОБА_1 було спрямовано на отримання грошей для споживчих цілей, для чого він й уклав кредитні договори на сприйнятливих для себе умовах, тобто кредитні зобов'язання приймав на себе добровільно. Також, суд вважав, що доводи ОСОБА_1 стосовно порушення банком ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з посиланням при цьому на правовий висновок Конституційного суду України є хибними. Укладені кредитні договори відповідають чинному законодавству, а тому суд не вбачає підстав для визнання їх недійсними. Позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. Крім того, суд вважав, що силу ст. 88 ЦПК України з відповідачів також підлягають стягненню в рівних частках на користь позивача всі понесені ним судові витрати.

 

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, апеляційний суд вважає, що висновок суду про задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відповідає матеріалам справи та вимогам закону, зазначеному в тексті рішення. В той же час суд дійшов помилкового висновку про необхідність відмови у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

 

Оскільки відповідно до умов кредитних договорів № 11365163000 від 26.06.2008 року та № 11397831000 від 25.09.2008 року, що укладені між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, ст. Закону України «Про захист прав споживачів», у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. А відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 , банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

 

П.1.3.4 договору про надання споживчого кредиту № 11365163000 від 26.06.2008 року передбачено, що позичальник згідно умов договору сплачує Банку комісію на умовах, зазначених у цьому договорі. Дані умови зазначені в додатку №2 «Тарифи банку». Із змісту додатку №2 до зазначеного договору вбачається, що комісія передбачена за надання кредиту у розмірі 2% від суми кредиту, а також за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативою клієнта( окрім пролонгації та збільшення ліміту по кредиту) у розмірі 0,1% від суми залишкової заборгованості; за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативою клієнта ( при пролонгації) у розмірі 0,99% від суми залишкової заборгованості; за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативою клієнта( при зміні об'єкту нерухомості протягом перших 18 місяців) у розмірі 10% від суми залишкової заборгованості; за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативою клієнта( при зниженні ставки за кредитним договором, якщо раніше було підвищення ставки за прострочку більше 30 днів) у розмірі 100 доларів США. П. 1.6 договору передбачає черговість погашення заборгованості, згідно якого в першу чергу погашенню підлягають прострочені комісії та строкові комісії (підпункти 1 та 2). Тобто даним договором встановлені платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, тощо), що суперечить зазначеним вище нормативним актам, тому дані положення договору про надання споживчого кредиту № 11365163000 від 26.06.2008 року слід визнати недійсними.

 

В додатку №3 «Тарифи банку» до договору про надання споживчого кредиту № 11397831000 від 25.09.2008 року також передбачена сплата комісії: за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативою клієнта( окрім пролонгації та збільшення ліміту по кредиту) у розмірі 0,1% від суми залишкової заборгованості; за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативою клієнта ( при пролонгації) у розмірі 0,99% від суми залишкової заборгованості; за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативою клієнта( при зміні об'єкту нерухомості протягом перших 18 місяців) у розмірі 10% від суми залишкової заборгованості; за управління кредитом при внесенні змін в кредитний договір за ініціативою клієнта( при зниженні ставки за кредитним договором, якщо раніше було підвищення ставки за прострочку більше 30 днів) у розмірі 100 доларів США та комісія за надання кредиту у розмірі 2% від суми кредиту. Зазначене свідчить про те, що даним договором також встановлені платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, тощо), що також суперечить зазначеним вище нормативним актам, тому дані положення договору про надання споживчого кредиту № 11397831000 від 25.09.2008 року також слід визнати недійсними.

 

Однак, дані обставини не свідчать про недійсність зазначених вище договорів про надання споживчого кредиту в цілому, оскільки згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. В даному випадку договори могли бути вчинені і без внесення до них положень про сплату комісій, тому правових підстав визнавати договори недійсними в цілому з урахуванням викладеного вище не має.

 

Доводи апеляційної скарги про те, що в договорах відсутні обов'язкові умови, які необхідні для їх укладення, а саме не встановлено умов надання кредиту, зокрема про можливість настання валютних ризиків для позичальника, а тому суд передчасно та необґрунтовано дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави для визнання недійсними кредитних договорів, не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення, так як суд дав цим обставинам належну правову оцінку з урахуванням п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, в якому зазначено, що саме по собі зростання або коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору, оскільки зазначене стосується обох сторін договору і позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. Про те, що ОСОБА_1 був обізнаний з можливою девальвацією курсу гривні по відношенню до курсу долара США, свідчить також сукупний аналіз п.п.8 п.10.2 та п. 10.13 договору № 11365163000 від 26.06.2008 року та п.3.1 договору № 11397831000 від 25.09.2008 року і Правил споживчого кредитування, які за погодженням сторін є невід'ємною частиною цього договору.

 

Не відповідають матеріалам справи також доводи апелянта про те, що суд не звернув належної уваги на порушення позивачем під час укладення договорів п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), якими передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач, що позивач повинен був надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, а також про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, про орієнтовну сукупну вартість кредиту, інше, чого ним зроблено не було, так як згідно п. 10.13 позичальник перед підписанням договору № 11365163000 від 26.06.2008 року отримав інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, в даному пункті договору зазначено, що всі умови даного договору ОСОБА_1 цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього. В пункті 3.1 договору № 11397831000 від 25.09.2008 року також зазначено, що позичальник перед підписанням договору отримав інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів». Із змісту підписаних ОСОБА_1 додатків № 2 до обох договорів вбачається, що він був ознайомлений з графіком платежів та сукупною вартістю кредитів ( а. с. 208 - 217). Сукупний аналіз матеріалів справи свідчить про те, що в період укладення договорів сторони діяли добросовісно і дійшли домовленості відносно всіх основних і суттєвих його умов, в тому числі про юридичну природу договорів, строк їх дії, коло обов'язків і прав кожної з сторін. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, відповідач погоджувався із всіма умовами договорів, про що свідчить його підпис в договорах і часткове погашення кредитів в іноземній валюті. Після укладення першого договору, позичальник через декілька місяців уклав наступний договір, що також свідчить про те, що його влаштовували умови надання йому кредиту в іноземній валюті. Після укладення договорів в 2008 році позичальник їх не оспорював, приступив до їх виконання і виконував тривалий час на протязі декількох років, тобто погодився з умовами договорів. За тими ж договорами визначено повернення кредиту в тій самій валюті, в якій видано кредит, що повністю відповідає суті договору кредиту (позики) і не суперечить чинному законодавству. Всі умови договорів позичальника на час їх укладення повністю влаштовували. На згоду відповідача з укладеними договорами вказує і той факт, що він погодився отримати суму кредиту за кожним договором, отримав її і витратив за власним бажанням і на власний розсуд. Пояснення відповідача вказують лише на те, що фактично він виявив свою незгоду з наслідками вже укладених договорів, що його заперечення проти укладених договорів пов'язане з незгодою апелянта сплачувати кредит за тим курсом долара, який є чинним на даний час, про що він зазначав і в запереченнях на вимогу ( а. с. 93). В даних запереченнях апелянтом було зазначено, що на момент укладення договорів він розраховував свої фінансові можливості, однак при існуючому на даний час курсу гривні до долара він не має можливості сплачувати кредит, однак не відмовляється його платити, але платежі повинні бути спів мірними з його доходами та відповідати економічній ситуації в державі, стану кредитних та валютних правовідносин. Незгода ж з наслідками укладених договорів не є підставою для визнання їх недійсними, передбаченою ст. 229 ЦК України.

 

Посилання апелянта на те, що він не бажав отримувати кредит в іноземній валюті, що йому позивач нав'язав такий кредит не підтверджені належними та допустимими доказами по справі. При цьому колегія суддів приймає до уваги також те, що раніше відповідач вже укладав кредитні договори, в тому числі і з ПАТ«УкрСиббанк», тобто у нього був досвід в укладенні договорів і в разі небажання отримувати кредит в іноземній валюті, він мав реальну можливість не укладати такий договір.

 

Не заслуговують на увагу, як на підставу для скасування рішення суду, також доводи апеляційної скарги про те, що апелянт не отримував грошові кошти за кредитними договорами в іноземній валюті, оскільки згідно п.1.5 договору № 11365163000 від 26.06.2008 року та п.1.2.5 договору № 11397831000 від 25.09.2008 року кредит надавався не шляхом видачі готівки позичальнику, а шляхом безготівкового зарахування коштів на поточний рахунок позичальника № 26207052350500. Даний рахунок, який належить апелянту, вже існував на час укладення кредитних договорів, так як відповідач ОСОБА_1 був клієнтом банку ще до укладення спірних кредитних договорів і ще раніше отримував у банку кредит. Саме тоді і був відкритий рахунок, на який за згодою сторін і були перераховані кошти за спірними кредитними договорами. В зв'язку з цим є необґрунтованими посилання представника відповідача ОСОБА_1 на те, що рахунок позичальника № 26207052350500 в установленому законом порядку не відкривався і що відповідач ОСОБА_1 не вчиняв всіх необхідних дій для його відкриття під час укладення спірних кредитних договорів. Про перерахування коштів в іноземній валюті на цей рахунок свідчить виписка за особовим рахунком ( а. с. 149 - 153). Зазначене свідчить про те, що позивач виконав свій обов'язок по наданню кредиту в іноземній валюті. Видача коштів уже з цього рахунку могла здійснюватися за бажанням клієнта як в іноземній валюті, так і в еквіваленті до неї.

 

Доводи відповідача про те, що виписка за особовим рахунком ( а. с. 149 - 153) є штучно складеною лише для пред'явлення позову до суду, а також про те, що вона не може слугувати належним та допустимим доказом видачі обумовлених кредитних коштів, так як в ній зазначено назву банку як АТ УкрСиббанк», що є скороченою назвою ПАТ УкрСиббанк», в той час як назва банку ПАТ УкрСиббанк» з,'явилася лише після внесення змін до Статуту банку в 2009р., не є безумовною підставою для скасування рішення, оскільки, як пояснила в судовому засіданні представник позивача, після внесення змін у Статут банку у всі звітні та облікові системи банку в 2009р. також були внесені зміни. Виписка за особовим рахунком роздруковувалася під час підготовки документів для звернення до суду, тобто після внесення змін до звітних та облікових системи банку, тому в ній і зазначена уже змінена назва банку. 

 

Не є підставою для скасування рішення суду також доводи апеляційної скарги про те, що зазначення в договорі № 11365163000 від 26.06.2008 року про те, що банк має право в односторонньому порядку коригувати розмір процентної ставки в сторону її збільшення є несправедливими умовами договору, так як статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначити умови такого договору. Кредитні договори між сторонами був укладений з урахуванням волевиявлення апелянта, оскільки підписи на договорі є доказом того, що сторони погодилися з його умовами, в тому числі і з валютою кредитування, з розміром і умовами нарахування та зміни процентної ставки. На час укладення договору дане положення відповідало вимогам закону, який регулював правовідносини сторін. Ст. 1056-1 ЦК України яка передбачає, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору, що встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку, а умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, Цивільний кодекс України був доповнений тільки Законом від 12.12.2008р., який набрав чинності з 10 січня 2009 р. Тобто дана норма права не існувала на час укладення кредитного договору, а тому не може застосовуватися для визнання кредитного договору недійсним.

 

Таким чином, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі слід скасувати та ухвалити в цій частині вимог нове рішення про часткове задоволення зустрічного позову шляхом визнання недійсними п.1.3.4, підпунктів 1 та 2 п. 1.6 договору про надання споживчого кредиту № 11365163000 від 26.06.2008 року та додатку №2 «Тарифи банку» до нього, а також визнання недійсним додатку №3 «Тарифи банку» до договору про надання споживчого кредиту № 11397831000 від 25.09.2008 року. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін. При цьому колегія суддів враховує те, що заборгованість по сплаті комісії банком не нараховувалася, тому частково визнання недійсними договорів, які передбачають її нарахування, не впливає на розмір заборгованості, яка визначена позивачем.

 

Крім того, при прийнятті остаточного рішення по справі, апеляційний суд, хоча і не розглядає доводи, викладені в письмових поясненнях, поданих суду після спливу строку на доповнення апеляційної скарги, як доводи апеляційної скарги, однак, враховує, що вони не спростовують висновків суду. Посилання на зміну відсоткової ставки в сторону її збільшення без згоди поручителя не відповідає матеріалам справи, так як такого рішення позивачем не приймалося і ставка не підвищувалася. Зазначення в розрахунку в деяких місяцях підвищеної ставки обумовлено виникненням простроченої суми основного боргу через порушенням позичальником строків сплати. Нарахування процентів на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшеному вдвічі передбачено п.1.3.1 договору про надання споживчого кредиту № 11365163000 від 26.06.2008р. Даним пунктом договору передбачено, що в такому випадку проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості. Тобто дані умови передбачені договором, який підписали сторони і на забезпечення виконання якого укладався договір поруки, відповідно до пункту 1.3 якого, Поручитель, якою є ОСОБА_2 зобов'язалася відповідати перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу ( в т.ч. суми кредиту, регресу), сплати процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору. Таким чином, нарахування таких відсотків не є підставою для визнання поруки припиненою. Пеня розрахована банком у відповідності до вимог діючого законодавства у гривні по кожному платежу на час її нарахування, нарахування процентів здійснювалося на підставі умов, зазначених в кредитних договорах. Під час розгляду справи та подання апеляційної скарги апелянт не оскаржував розрахунок заборгованості, не надав він розрахунків, які свідчили б про його незгоду з сумою заборгованості і до письмових пояснень, які надані ним в ході розгляду справи в апеляційній інстанції.

 

Доводи, викладені в письмових поясненнях про те, що відповідачу ОСОБА_1 не було видано перед укладенням кредитних договорів окремий письмовий документ з інформацією про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, тощо, що позбавило його перед укладенням кредитних договорів зробити свідомий вибір щодо валюти кредитування, що у подальшому призвело до суттєвого збільшення плати за кредит та загальної переплати за кредит, не підтверджені належними доказами, так як в тексті кредитних договорів зазначено, що позичальник перед підписанням договору отримав інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів». На час укладення спірних кредитних договорів у банку було чинним розпорядження № 3/18-2 від 04 січня 2008 року «Про актуалізацію типових договорів кредитування фізичних осіб, згідно тексту якого була затверджена актуалізована редакція інформаційного листа( додаток №16 до розпорядження). В даному типовому інформаційному листі дійсно передбачена графа - підпис позичальника. Однак, відсутність інформаційного листа з підписом відповідача в банку, ще не свідчить про те, що він не був отриманий клієнтом. Як пояснила в судовому засіданні представник позивача ведення реєстру видачі інформаційних листів у банку передбачено не було, тому через тривалий час, який пройшов після укладення договорів, банк не може підтвердити видачу відповідачу інформаційного листа, але в договорах зазначено, що він його отримав і ці договори були підписані відповідачем.

 

Інші доводи апелянта містять його суб,єктивний аналіз як матеріалів справи, так і вимог діючого законодавства і фактично направлені на переоцінку доказів, яким суд дав належну та правильну оцінку в їх сукупності.

 

На підставі викладеного та керуючись ст.303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, ст.231, 234, 525, 610,612,640, 1046-1049, 1051 ЦК України, судова колегія, -

 

В И Р І Ш И Л А:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2015 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 скасувати та ухвалити по справі в цій частині вимог нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Визнати недійними п.1.3.4, підпунктів 1 та 2 п. 1.6 договору про надання споживчого кредиту № 11365163000 від 26.06.2008 року та додатку №2 «Тарифи банку» до нього, а також визнати недійсним додаток №3 «Тарифи банку» до договору про надання споживчого кредиту № 11397831000 від 25.09.2008 року.

 

В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

 

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після його проголошення в касаційному порядку.

 

Головуючий

Судді

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53681220

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

Ухвала

іменем україни

 

18 лютого 2016 року

 

м. Київ

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

Дьоміної О.О., Демяносова М.В., Парінової І.К.,

 

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту, та за зустрічним позовном ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визання недійсними договорів про надання споживчого кредиту, за касаційними скаргами Безушко Вікторії Валеріївни, яка діє в інтересах Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 20 листопада 2015 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулось до суду з зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 26 червня 2008 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту в сумі 65 000 дол. США та з кінцевим терміном повернення кредитних коштів не пізніше 26 червня 2018 року.

 

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 26 червня 2008 року міжПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 укладено договір поруки.

 

Також 25 вересня 2008 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту у розмірі 25 000 дол. США з кінцевим терміном повернення кредитних коштів не пізніше 25 вересня 2018 року.

 

У зв'язку з неналежним виконанням кредитних зобов'язань утворилася заборгованісь. Враховуючи викладене позивач просив позов задовольнити.

 

В березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом в якому просив визнати недійсними договори про надання споживчого кредиту, обгрунтовуючи його тим, що укладені ніж ним та банком правочини є недійсними з моменту їх вчинення, оскільки йому не надано інформації, щодо наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними. Також посилався на те, що вони були позбавлені достовірної інформації про дійсну вартість кредиту та щодо валютних ризиків. Просив визнати договори від 26 червня 2008 року та від 25 вересня 2008 року недійсними і як наслідок недійсності правочинів застосувати реституцію.

 

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2015 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.

 

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 26 червня 2008 року в розмірі 43 890 дол. США 74 центів, що за офіційним курсом Національного банку України на день складання розрахунку становить 708 703 грн 60 коп.

 

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 25 вересня 2008 року в розмірі 17 631 дол. США 55 центів, що за офіційним курсом Національного банку України на день складання розрахунку становить 284 696 грн 57 коп.

 

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

 

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 20 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

 

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2015 року в частині відмови у задоволенні зустічного позову ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково.

 

Визнано недійсним п.1.3.4., підпунктів 1 та 2 п. 1.6 договору про надання споживчого кредиту від 26 червня 2008 року та додатку № 2 «Тарифи банку» до нього, а також визнано недійсним додаток № 3 «Тарифи банку» до договору про надання споживчого кредиту від 25 вересня 2008 року.

 

В іншій частині рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2015 року залишено без змін.

 

Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_4, звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргаю, в якій просив скасувати рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 20 листопада 2015 року в нескасованій частині, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

 

Також не погодившись із вищезазначеним судовим рішенням, Безушко В.В., яка діє в інтересах ПАТ «УкрСиббанк», звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргаю, в якій просила скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 20 листопада 2015 року та залишити в силі рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

 

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

 

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

 

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

 

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що саме по собі зростання або коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору, оскільки зазначене стосується обох сторін договору і позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

 

Апеляційний суд вірно зазначив, що ОСОБА_4 був обізнаний з можливою девальвацією курсу гривні по відношенню до курсу долара США. Раніше він вже вкладав кредитні договори, в тому числі із ПАТ «УкрСиббанк», тобто в нього вже був досвід в укладенні договорів і в разі небажання отримувати кредит в іноземній валюті, він мав реальну можливість не укладати такий договір.

 

Крім того, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, відповідач погоджувався із всіма умовами договорів, про що свідчить його підпис в договорах і часткове погашення кредитів в іноземній валюті. Після укладення першого договору, позичальник через декілька місяців уклав наступний договір, що також свідчить про те, що його влаштовували умови надання йому кредиту в іноземній валюті. Після укладення договорів в 2008 році позичальник їх не оспорював і виконував тривалий час на протязі декількох років, тобто погодився з умовами договорів.

 

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

 

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо сплати за обслуговування кредиту та сплати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

 

Апеляційний суд, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що кредитними договорами від 26 червня 2008 року та 25 вересня 2008 року встановлені платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин, що суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».

 

Доводи, на які посилаються представник заявника та заявник у касаційних скаргах, висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

 

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

 

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

у х в а л и л а:

 

Касаційні скарги Безушко Вікторії Валеріївни, яка діє в інтересах Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 відхилити.

 

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 20 листопада 2015 року залишити без змін.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Судді: О.О. Дьоміна М.В. Демяносов І.К. Парінова 

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55988254

[alexburko]

В этом решении апелляционного суда продолжает свое существование крамола, согласно которой суд устанавливает факт перечисления средств исключительно на основании сводного первичного документа (выписки по счету) без наличия первичного документа, подтверждающего отдельную операцию, которая имеет существенное значение, в данном случае, - мемориальный ордер о перечислении суммы кредита со ссудного счета банка на текущий счет заемщика.

 

У меня заявленный спор о таком документе в одном из дел не дает суду возможности взыскать задолженность уже полтора года... 

[logoped]

В этом решении апелляционного суда продолжает свое существование крамола, согласно которой суд устанавливает факт перечисления средств исключительно на основании сводного первичного документа (выписки по счету) без наличия первичного документа, подтверждающего отдельную операцию, которая имеет существенное значение, в данном случае, - мемориальный ордер о перечислении суммы кредита со ссудного счета банка на текущий счет заемщика.

 

У меня заявленный спор о таком документе в одном из дел не дает суду возможности взыскать задолженность уже полтора года... 

абсолютно правильно. но имеем что имеем. следующий иск, с установленными фактами, не за горами