Постановление ВСУ по пересмотру об отмене взыскания исполнительного сбора при отзыве исполнительного документа взыскателем

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є., 
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., Яреми А.Г., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-Борзна» (далі – ТОВ «Агроінвест-Борзна») про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 927/1219/13 за скаргою боржника – ТОВ «Агроінвест-Борзна» на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі – ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області), стягувач – товариство з обмеженою відповідальністю «Амако Україна» (далі – ТОВ «Амако Україна»),

встановили:

ТОВ «Агроінвест-Борзна» звернулося до суду із зазначеною скаргою, в якій просило:

– визнати незаконними дії ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області в частині виведення в окреме провадження для подальшого виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Борзнянського районного управління юстиції Чернігівської області (далі – ВДВС Борзнянського РУЮ) ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн і в частині відкриття виконавчого провадження № за ЄДРВП 44158179 з виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн;

– визнати недійсною постанову заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області ОСОБА_2 від 23 липня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 про виведення в окреме виконавче провадження для подальшого виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн;

– визнати недійсною постанову заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області ОСОБА_2 від 24 липня 2014 року про відкриття виконавчого провадження № за ЄДРВП 44158179 з виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн.

Скаргу обґрунтовано невідповідністю дій органу державної виконавчої служби зі стягнення виконавчого збору положенням Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 19 серпня 2015 року скаргу задоволено:

– визнано незаконними дії ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області в частині виведення в окреме провадження для подальшого виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн і в частині відкриття виконавчого провадження № за ЄДРВП 44158179 з виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця ВДВС Бортнянського РУЮ ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн;

– визнано недійсною постанову заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області ОСОБА_2 від 23 липня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 про виведення в окреме виконавче провадження для подальшого виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн;

– визнано недійсною постанову заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області ОСОБА_2 від 24 липня 2014 року про відкриття виконавчого провадження № за ЄДРВП 44158179 з виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року, ухвалу суду першої інстанції скасовано, у задоволенні скарги ТОВ «Агроінвест-Борзна» відмовлено.

У заяві про перегляд судових рішень із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ТОВ «Агроінвест-Борзна» просить скасувати постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

На обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року у справі № 3/76-34/303, від 24 квітня 2013 року у справі № 19/82 та копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року у справі № 6-49403св13, правовідносини в яких, на думку заявника, подібні до правовідносин у справі, що розглядається. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені суб’єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню.

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 5 грудня 2013 року у справі № 927/1219/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 4 червня 2014 року, позов ТОВ «Амако Україна» до ТОВ «Агроінвест-Борзна» про стягнення коштів задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь ТОВ «Амако Україна» 1 271 809,84 грн боргу, 66 134,12 грн втрат від інфляції, 485 803,38 грн 13 % річних і 37 655,45 грн судового збору (всього – 1 861 402,79 грн).

На виконання цього рішення 18 березня 2014 року Господарським судом Чернігівської області видано наказ про примусове виконання рішення.

Головним державним виконавцем ВДВС Борзнянського РУЮ 1 квітня 2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 42762181 з виконання наказу № 927/1219/13 від 18 березня 2014 року, боржнику встановлено строк для самостійного виконання рішення суду до 8 квітня 2014 року.

Оскільки рішення суду боржником у встановлений строк не було виконано, 9 квітня 2014 року головним державним виконавцем ВДВС Борзнянського РУЮ винесено постанову ВП № 42762181 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» 186 140,28 грн виконавчого збору.

24 квітня 2014 року виконавче провадження № 42762181 за актом приймання-передачі матеріалів виконавчих проваджень передано від ВДВС Борзнянського РУЮ до ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області для подальшого виконання.

Постановою головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області від 24 квітня 2014 року виконавче провадження № 42762181 об'єднано у зведене виконавче провадження з іншими виконавчими провадженнями про стягнення коштів з одного боржника за № 408А/2.

18 липня 2014 року стягувач звернувся із заявою про повернення виконавчого документа без виконання, у зв'язку із чим постановою заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області ОСОБА_2 від 23 липня 2014 року ВП № 42762181 виконавчий документ – наказ № 927/1219/13 від 18 березня 2014 року повернуто стягувачу – ТОВ «Амако Україна» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». 

Постановою заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області ОСОБА_2 від 23 липня 2014 року ВП № 42762181 на підставі ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» виведено в окреме виконавче провадження для подальшого виконання постанови головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 про стягнення з боржника виконавчого збору. 

Постановою від 24 липня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП № 44158179 з виконання постанови головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ про стягнення виконавчого збору від 9 квітня 2014 року № 42762181.

 Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із того, що на момент вчинення оскаржуваних дій Закон України «Про виконавче провадження» передбачав виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору лише у двох випадках: завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст. 49 цього Закону. Вчинення відповідних процесуальних дій у разі повернення без виконання виконавчого документа, виданого на виконання рішення майнового характеру, за письмовою заявою стягувача на дату вчинення оскаржуваних дій цей Закон не передбачав. У такому випадку виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні, при наступних пред’явленнях до виконання виконавчого документа.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні скарги, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що на момент вчинення державним виконавцем оскаржуваних дій, у випадку повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача, положеннями ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» було передбачено стягнення з боржника виконавчого збору за невиконання ним рішення майнового характеру, а винесення постанови про виведення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження не суперечило вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (далі – Інструкція), тому дії державного виконавця щодо виведення постанови в окреме виконавче провадження та відкриття виконавчого провадження є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства на момент їх вчинення.

Разом із тим у наданій для порівняння постанові у справі № 3/76-34/303 за скаргою на дії відділу державної виконавчої служби суд касаційної інстанції, визнаючи незаконною постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа), виходив із того, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом установленого Законом строку. Стаття 49 цього Закону не визначає такої підстави для закінчення виконавчого провадження як повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою. За змістом положень ст.ст. 26, 49 зазначеного Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду. Отже, підставою для закінчення виконавчого провадження є саме заява стягувача про відмову від примусового виконання рішення суду, яка має бути визнана судом, і яка, відповідно, виключає можливість повторного пред’явлення виконавчого документа до стягнення, оскільки згідно з ч. 1 с. 50 зазначеного Закону завершене виконавче провадження з наведених підстав не може бути розпочате знову.

У наданій для порівняння справі № 19/82 за скаргою на дії відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби суд касаційної інстанції погодився із висновками апеляційного суду про те, що Закон України «Про виконавче провадження» визначає можливість виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору лише у двох випадках: завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 5, 8, 9, 11–13 ч. 1 ст. 49 цього Закону. Вчинення відповідних процесуальних дій у випадку повернення без виконання виконавчого документа, виданого на виконання рішення майнового характеру, за письмовою заявою стягувача Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено. За змістом ч. 5 цього Закону повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 зазначеного Закону. Частиною 3 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що при наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. Отже, у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», та нестягнення виконавчого збору державний виконавець не має правових підстав у постанові про повернення виконавчого документа зазначати про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та відкривати виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, оскільки в такому випадку виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні, при наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві.

У наданій для порівняння справі № 6-49403св13 суд касаційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, а саме: за наявності письмової заяви стягувача або відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону

Викладене свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого.

Статтею 115 ГПК установлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст. 17 цього Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

За змістом положень ч.ч. 1, 3, 7 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 % суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Статтею 47 зазначеного Закону встановлено підстави повернення виконавчого документа стягувачу. Зокрема, передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу за наявності письмової заяви стягувача. При цьому повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону (ч.ч. 1, 5).

Підстави закінчення виконавчого провадження визначено ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, п. 1 ч. 1 цієї статті передбачено, що у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду – таке виконавче провадження підлягає закінченню, і у такому випадку виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Аналогічні норми наведено в Інструкції, згідно з положеннями якої постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження». Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог цього Закону.

При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 5, 8, 9, 11–13 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Строк для самостійного виконання боржнику в такому випадку не надається. 

У разі повернення виконавчого документа з підстави, передбаченої п. 8 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (повернення виконавчого документа стягувачеві у разі коли коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно), постанова про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження не виділяється та залишок нестягнутої суми виконавчого збору не стягується (п.п. 3.7.1, 3.7.3, 3.7.4).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що Закон України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не передбачав виведення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження і відкриття такого виконавчого провадження у разі повернення основного виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 цього Закону.

Таким чином, у справі, що розглядається, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що на момент вчинення оскаржуваних дій Закон України «Про виконавче провадження» передбачав виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору лише у двох випадках: завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст. 49 цього Закону. Вчинення відповідних процесуальних дій у випадку повернення без виконання виконавчого документа, виданого на виконання рішення майнового характеру, за письмовою заявою стягувача Закон не передбачав. 

Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й касаційний суд, було помилково скасовано ухвалу суду першої інстанції, постанови апеляційного та касаційного суду підлягають скасуванню, а ухвалу суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

постановили:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-Борзна» про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 927/1219/13 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року у справі скасувати, ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 19 серпня 2015 року залишити в силі. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. 

Головуючий Т.Є. Жайворонок
 
Судді:
В.П. Барбара
І.С. Берднік
В.І. Гуменюк
П.І. Колесник
Н.П. Лященко 
Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко
І.Б. Шицький
А.Г. Ярема

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BA8C80A313625DB0C2257FBE004E2D4B

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что на момент вынесения постановления госисполнителем о взыскании исполнительного сбора, законодательством не было предусмотрено такой возможности в случае закрытия исполнительного производства по заявлению взыскателя. 

[0720]

хехе, а ведь есть и ещё более дикие случаи

например, решение вступило в силу после апелляции, взыскатель подал исполнительный лист, госисполнитель открыл производство, должник добровольно не исполнил, и госисполнитель вынес постанову о взыскании исполнительного сбора, а также постанову о наложении штрафа (например)

потом кассация раздуплилась и снесла решение напрочь, в иске отказано

что делать с исполнительным сбором — решительно непонятно

да, решение отменено и исполнять его теперь не нужно, но ведь постанова о взыскании исполнительного сбора (и о взыскании, например, штрафа) вынесена правомерно

на каких основаниях её отменять-то?

[0720]

а ещё смешнее, когда отмена решения кассацией происходит в деле, где должник — держава

то есть годами исполнительный лист лежит в казначействе и не исполняется, и начиная с первого дня четвертого месяца на специальном счету казначейства начисляется компенсация 3% годовых за неисполнение решения о взыскании (а суммы там иногда бывают конские, так что и 3% годовых тоже хлеб)

потом вдруг кассация в припадке верноподданичества сносит решение, в котором должником является державный орган, и казначейство с выдохом облегчения присылает надоевший исполнительный взыскателю (кстати, тоже по надуманным мотивам, в законе нет оснований для возврата исполнительного в данном случае, к тому же решение может еще быть пересмотрено ВСУ)

внимание вопрос — с компенсацией 3% годовых что делать? списывать? на каком основании? она начислялась правомерно..

[у.zaporozhskiy]

В 29.05.2016 в 11:00, 0720 сказал:

хехе, а ведь есть и ещё более дикие случаи

например, решение вступило в силу после апелляции, взыскатель подал исполнительный лист, госисполнитель открыл производство, должник добровольно не исполнил, и госисполнитель вынес постанову о взыскании исполнительного сбора, а также постанову о наложении штрафа (например)

потом кассация раздуплилась и снесла решение напрочь, в иске отказано

что делать с исполнительным сбором — решительно непонятно

да, решение отменено и исполнять его теперь не нужно, но ведь постанова о взыскании исполнительного сбора (и о взыскании, например, штрафа) вынесена правомерно

на каких основаниях её отменять-то?

Я думаю, что можно идти каким-то похожим путем: 

 

Так как нет исполнительного листа, на основании которого должно идти исполнение, то нет и оснований для взыскания исполнительного сбора из-за того, что отпала сама причина существования исполнительного производства.