Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности принятия решения о взыскании средств с банка в случае введения временной администрации

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про захист прав споживача, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення коштів, за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі – ПАТ «ВіЕйБі Банк») про захист прав споживача, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення коштів, посилаючись на те, що 11 жовтня 2013 року уклала із зазначеним банком договір банківського вкладу, відповідно до умов якого внесла 8 000 доларів США на строк до 11 листопада 2014 року. Враховуючи те, що після закінчення строку дії договору банк не повернув їй депозитні кошти з нарахованими на них процентами позивачка просила стягнути з відповідача проценти за користування її грошовими коштами у розмірі 10,25 % річних з 11 листопада 2014 року по 20 листопада 2014 року у розмірі 24,96 доларів США, 3 % річних у розмірі 7,30 доларів США, неустойку у розмірі 89,30 доларів США, суму депозитного вкладу у розмірі 8 000 доларів США та нараховані на нього з 11 жовтня 2013 року по 10 листопада 2014 року проценти у розмірі 887,68 доларів США, а також зобов’язати відповідача виконати вимоги по S.W.I.F.T. переказу на суму 8 064 доларів США з комісійними послугами 1 % на надані нею реквізити. 

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на користь ОСОБА_1 проценти за користування її грошовими коштами у розмірі 10,25 % річних з 11 листопада 2014 року по 20 листопада 2014 року в сумі 24,96 доларів США. Стягнуто з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 7,30 доларів США. Стягнуто з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на користь ОСОБА_1 неустойку у розмірі 89,30 доларів США. Стягнуто з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти по депозитному вкладу у розмірі 8 000 доларів США. Стягнуто з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на користь ОСОБА_1 нараховані проценти у розмірі 887,68 доларів США за використання її коштів з 11 жовтня 2013 року по 10 листопада 2014 року. Зобов’язано з ПАТ «ВіЕйБі Банк» виконати вимоги по S.W.I.F.T. переказу на суму 8 064 доларів США з комісійними послугами 1 % на надані реквізити. 

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2015 року рішення районного суду скасовано, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін. 

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 36, 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами встановлено, що 11 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» було укладено договір банківського вкладу, за умовами якого позивачка передала відповідачу грошові кошти в сумі 560 000 грн., а банк в свою чергу зобов’язався прийняти суму вкладу і щомісячно виплачувати 22, 5 % річних. Датою вимоги вкладником вкладу сторони визначили 11 листопада 2014 року. Нараховані за договором банківського вкладу проценти позивачка знімала з відкритого рахунку щомісячно. 

Пункт 9.1.1. правил встановлює істотну умову, відповідно до якої ОСОБА_1 як клієнт повідомлена про те, що стосовно деяких операцій можуть застосовуватися обмеження, встановлені законодавчими та нормативними актами, внутрішніми правилами та процедурами Банку, інших банків та/чи платіжних систем, через які ці операції здійснюються. 

10 листопада 2014 року ОСОБА_1 письмово повідомила відповідача, що у зв’язку із закінченням строку дії вищезазначеного договору, а саме 11 листопада 2014 року, вона просить повернути суму вкладу разом із нарахованими відсотками. 

З метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків, виходячи із пріоритетності підтримки цінової стабільності в державі, сприяння стабільності банківської системи України, забезпечення розрахунків, у тому числі в зовнішньоекономічній діяльності, пов’язаних з нею операцій, керуючись статтею 99 Конституції України, статтями 6, 7, 15, 55 та розділами IV, V, VIII Закону України «Про Національний банк України», статтями 66, 67 та главою 11 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статтями 4, 6 та 11 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтями 8 та 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Правління Національного банку України 6 лютого 2014 року прийняло постанову № 49 «Про заходи щодо діяльності банків та проведення валютних операцій» (постанова втратила чинність згідно з постановою Правління НБУ від 28 березня 2014 року № 172). 

Постановою Правління НБУ від 27 лютого 2014 року № 104 були внесені зміни до постанови № 49 від 6 лютого 2014 року в частині зобов’язання банків обмеження видачі (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати банків у межах до 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України та не допускати обмежень щодо переказу коштів в іноземній валюті, що належать клієнтам, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України (постанова втратила чинність згідно з постановою Правління НБУ від 28 березня 2014 року № 172). 

Постановою Правління Національного банку України від 28 березня 2014 року № 172 «Про регулювання діяльності фінансових установ та проведення валютних операцій» дані зобов’язання для банків залишились чинними. Додатково зазначено, що вимога поширюється на видачу (отримання) готівкових коштів як в межах України так і за її межами, незалежно від кількості рахунків клієнта в одному банку. Постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2014 року № 328 «Про врегулювання діяльності фінансових установ та проведення валютних операцій» постановою Правління Національного банку України від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України», постановою Правління Національного банку України від 1 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», продовжено дію вищезазначених обмежень щодо видачі валютних коштів клієнтів з поточних, вкладних рахунків. 

На підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 733/БТ «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20 листопада 2014 року прийнято рішення № 123 про запровадження з 21 листопада 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк». Протягом дії тимчасової адміністрації вкладники банку – фізичні особи, можуть отримати свої кошти за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився, в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку, але не більше 200 000 грн. 

Тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк» було запроваджено строком на 3 місяці з 21 листопада 2014 року по 20 лютого 2015 року. 

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 17 лютого 2015 року за № 35 дію тимчасової адміністрації продовжено до 20 березня 2015 року. 

Відповідно до постанови правління Національного банку України від 19 березня 2015 року за № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 березня 2015 року № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» строком на 1 рік з 20 березня 2015 року по 19 березня 2016 року. 

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1, оскільки банк порушив свої договірні зобов’язання, після закінчення строку дії договору не повернув суму депозиту з нарахованим на нього відсотками. 

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що на час розгляду справи та ухвалення рішення в ПАТ «ВіЕйБі Банк» була введена тимчасова адміністрації та запроваджено процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, що унеможливлює задоволення позову про стягнення банківського вкладу поза межами системи гарантування вкладів фізичних осіб. 

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року, 16 березня 2016 року, 24 лютого 2016 року суд касаційної інстанції виходив із того, що вважає за можливе відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, відповідно до якої запровадження тимчасової адміністрації банку унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з наведенням відповідних мотивів. Порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, визначено відповідними нормами Закону України «Про виконавче провадження», якими встановлено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, - його закінчення із надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Колегія суддів вважає, що саме таким чином і у такий спосіб реалізується положення Закону про нездійснення примусового стягнення коштів, а не шляхом відмови у позові вкладника до банку і у разі встановлення порушення, невизнання чи оспорення його прав та позбавлення останнього права на судовий захист. 

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 36, 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Судами встановлено, що рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 листопада 2014 року в ПАТ «ВіЕйБі Банк» з 21 листопада 2014 року була запроваджена тимчасова адміністрація, а 20 березня 2015 року, на підставі постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року, розпочато процедуру ліквідації цього банку. 

Враховуючи вищезазначене, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли вірного висновку, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, 23 лютого 2015 року, у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 

Отже у справі, яка переглядається, положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» судами застосовано правильно, судові рішення у справі, які переглядаються, є законним, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк
Судді В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-1123 цс16 

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BF8DD476D79AC18BC2257FDB0022B8B9

[ANTIRAID]

Этим решением ВСУ в очередной раз нарушил право клиентов банков на судебную защиту, указав, что при введенной временной администрации клиенты банка не могут обращаться за защитой своих прав в суд.

[0720]

ну, обращаться-то в суд у них никто право не отбирал

другое дело что исполнять вступившие в силу судебные решения государство явно отказывается

что делать будем? 

 

[0720]

в этой связи ещё вопрос: ну хорошо, доупстим решения о вызскании с банка исполнению не подлежат (подлежат исполнению в соответствии с законом "Про систему гарантування" это по сути то же самое что не подлежат исполнению)

а как насчет решений не о взыскании, а об обязательстве банка совершить определенные действия? 

например, у меня есть одно решение о реституции (суд зобов'язав банк відновити становище, яке існувало до порушення, а саме -- повернути на рахунок клієнта кошти, протиправно списані в дохід банку до уведення тимчасової адмінстрації), и как его прикажете исполнять?