Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций во взыскании задолженности по карточному кредиту, платеж, который осуществлен после истечения и.д. не прерывает ее

[у.zaporozhskiy]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40731998

Державний герб України
Ухвала

іменем україни

01 жовтня 2014 рокум. Київ  Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого                     Висоцької В.С.,

суддів:                                      Амеліна В.І.,  Кафідової О.В.,                                                      

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 21 травня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із указаним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що згідно з укладеним кредитним договором від 13 березня 2006 року  ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 2 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості.

У порушення умов договору ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним договором не виконувала, грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами не надавала, в результаті чого станом на 31 жовтня 2013 року в останньої утворилася заборгованість за кредитом в сумі 15 155 грн 69 коп., яку банк і просив стягнути з відповідача.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від          04 березня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 7 976 грн 69 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 21 травня        2014 року рішення суду першої інстанції в частині зменшення заборгованості за подвійною відсотковою ставкою скасовано та стягнуто з ОСОБА_3 різницю в сумі заборгованості за кредитним договором від 13 березня       2006 року в розмірі 7 179 грн. У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду Чернівецької області від 21 травня 2014 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 13 березня 2006 року між сторонами по справі було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у сумі 2 тис. грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36,0% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитним договором з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, що підтверджується копією заяви.

Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що останній платіж у сумі 250 грн відповідачем ОСОБА_3 було проведено 28 квітня 2012 року, тобто відбулося переривання строку позовної давності.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна з наступних підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки          (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Така правова позиція визначена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14.

Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле «MONTH»), при цьому дія картки закінчилась у грудні 2008 року.

Питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням цих обставин та факту пред'явлення позову тільки 17 грудня 2013 року, не вирішено.

При цьому відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. При цьому обставини, що переривають перебіг строку, можуть виникнути в будь-який момент до його закінчення.

Внесення платежу поза межами строків позовної давності не може свідчити про визнання відповідачем існуючої заборгованості та переривання строку позовної давності.

Враховуючи, що суди на зазначене не звернули уваги, не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від             04 березня 2013 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 21 травня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                          В.С. Висоцька                                                                                                                                                      

Судді:                                                             В.І. Амелін

                                                                                                                                                                     О.В. Кафідова

                                                                                                                                                                     О.В. Умнова

                                                                                                                                                                     І.М. Фаловська