Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций о взыскании задолженности в пользу Родовид банка, судами не исследовано, когда осуществлен последний платеж


Recommended Posts

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58399684

Державний герб України

Ухвала

іменем   україни

08 червня 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П.,


суддів: Дербенцевої Т.П., Остапчука Д.О., Попович О.В., Савченко В.О.,


розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа - ОСОБА_1, про визнання зобов'язань за договором поруки такими, що припинилися, за касаційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання боржником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором від 13 червня 2007 року, у забезпечення якого між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, в зв'язку з чим просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в розмірі         3 540,89 доларів США та 50 813 грн 09 коп.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 у червні 2015 року звернулася до суду з зустрічним позовом про припинення зобов'язань за договором поруки.

Позовні вимоги мотивувала тим, що без її згоди було змінено забезпечувальне зобов'язання, що призвело до збільшення обсягу її відповідальності й в силу вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня  2015 року первісний позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь      ПАТ «Родовід Банк» суму заборгованості по кредиту і процентам в розмірі   3 389, 89 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі   28 580 грн 18 коп., пеню за несвоєчасне погашення відсотків в сумі                 1 022 грн 35 коп. та 3% річних в розмірі 7 643 грн 44 коп.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року зазначене рішення районного суду в частині вирішення вимог банку до ОСОБА_2 та її зустрічних вимог скасовано. Відмовлено в задоволенні вимог             ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та задоволено зустрічний позов й припинено дію поруки за договором від 13 червня 2007 року, укладеним між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2

У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 просить ухвалені в справі судові рішення в частині вирішення вимог        ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що через неналежне виконання боржником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку як з боржника, так і з поручителя ОСОБА_2

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення вимог до ОСОБА_1, про те відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення заборгованості з поручителя та задовольняючи зустрічний позов, виходив з того, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припинилася внаслідок зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам ухвалені в справі рішення судів не відповідають.

Судом установлено, що 13 червня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в розмірі 20 758 доларів США строком до 13 червня 2014 року зі сплатою 12,5% річних. Додатковою угодою до цього договору від 31 жовтня          2008 року було збільшено розмір процентної ставки за користування кредитом до 16% річних.

У забезпечення належного виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, 13 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.

Через неналежне виконання ОСОБА_1 грошових зобов'язань щодо своєчасного й повного погашення кредиту виникла заборгованість, розмір якої станом на 29 вересня 2015 року складає 3 540,89 доларів США та 50 813 грн 09 коп.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до ст. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки      (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року    № 6-20цс14 та від 18 червня 2014 року № 6-61цс14, яка згідно зі                    ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для судів.

Разом з тим, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново                  (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

При цьому виходячи з системного аналізу вимог ст. ст. 257, 264 ЦК України позовна давність може перериватися лише у межах строку позовної давності.

Проте вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, не дослідили умови кредитного договору щодо порядку та строків погашення кредиту й взагалі не з'ясували коли боржником здійснено останній платіж, унаслідок чого, з урахуванням доводів ОСОБА_1 щодо пропущення позивачем строку позовної давності, не визначилися з тим чи дотримано банком такого строку й відповідно з дійсним обсягом відповідальності боржника.

Крім того, згідно зі ст. 192 ЦК Українизаконним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 1, 3 статті 533 ЦК України).

Положеннями ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Зважаючи на викладене, вирішуючи спір про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, суд має установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Проте, зазначене залишилося поза увагою як суду першої, так і апеляційної інстанції, які не з'ясували питання правомірності видачі кредиту в іноземній валюті.

Отже, в ході розгляду даної справи судами не дотримано вимог            ч. 4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Судами попередніх інстанцій не надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Таким чином, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених рішень судів в частині вирішення вимог ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, із передачею справи в зазначеній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення судів не оскаржуються, а відтак не є предметом касаційного перегляду.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргуОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня    2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення суду залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.


Головуючий                                                          О.П. Касьян        

Судді:                                                                       Т.П. Дербенцева

                                                                                   Д.О.Остапчук

                                                                                   О.В.Попович

                                                                                   В.О.Савченко

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...