Постановление ВСУ по пересмотру об отказе в регрессном взыскании с страхователя при несвоевременном уведомлении

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 

головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., 
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М.,
Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 1 грудня 2015 року, 

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» (далі – ПрАТ «СК «Провідна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу. 

Позивач зазначав, що 4 січня 2014 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. 

15 лютого 2014 року на автодорозі Золотоноша – Чорнобай у с. Щербинівці Золотоніського району Черкаської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю застрахованого автомобіля під керуванням відповідача та автомобіля марки «Рено».

Чорнобаївський районний суд Черкаської області постановою від 1 жовтня 2014 року визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу про адміністративні правопорушення України (далі – КпАП України), та наклав адміністративне стягнення.

23 жовтня 2014 року до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування звернувся ОСОБА_2 – власник автомобіля «Рено», який було пошкоджено під час ДТП. 

Розмір страхового відшкодування, який позивач виплатив власнику автомобіля «Рено» відповідно до умов договору страхування, склав 36 тис. 650 грн 63 коп.

Посилаючись на те, що відповідач не повідомив про ДТП, у зв'язку із чим не виконав вимог статті 33 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-ІV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-ІV), позивач просив стягнути з відповідача в порядку регресу 36 тис. 650 грн 63 коп. виплаченого страхового відшкодування.

Чорнобаївський районний суд Черкаської області рішенням від 8 жовтня 2015 року в задоволенні позовних вимог ПрАТ «СК «Провідна» відмовив.

Апеляційний суд Черкаської області рішенням від 1 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ПрАТ «СК «Провідна» задовольнив: стягнув із ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Провідна» 36 тис. 650 грн 63 коп. страхового відшкодування в порядку регресу.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 27 січня 2016 року рішення Апеляційного суду Черкаської області від 1 грудня 2015 року залишила без змін.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 1 грудня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 та підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого і 20 квітня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 30 березня 2016 року. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 4 січня 2014 року між ПрАТ «СК «Провідна» та ОСОБА_1 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за яким застраховано цивільно-правову відповідальність водія автомобіля «Деу» – ОСОБА_1.

15 лютого 2014 року на автодорозі Золотоноша – Чорнобай у с. Щербинівці Золотоніського району Черкаської області сталася ДТП за участю забезпеченого автомобіля, за кермом якого знаходився відповідач, та автомобіля марки «Рено».

Згідно з довідкою Чорнобаївської центральної лікарні після ДТП відповідач направлений до медичного закладу автомобілем швидкої допомоги, де його обстежено, надано невідкладну медичну допомогу та проведено лікування. У подальшому відповідачу встановлено ІІІ групу інвалідності. 

Чорнобаївський районний суд Черкаської області постановою від 1 жовтня 2014 року визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, та наклав адміністративне стягнення.

23 жовтня 2014 року до ПрАТ «СК «Провідна» із заявою про виплату страхового відшкодування звернувся ОСОБА_2 – власник автомобіля «Рено», який було пошкоджено під час ДТП. Зазначену подію визнано страховою, про що 14 лютого 2015 року складено страховий акт, та розраховано суму збитків у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу, що склала 64 тис. 650 грн 63 коп.

Розмір страхового відшкодування, який ПрАТ «СК «Провідна» виплатило власнику автомобіля «Рено» відповідно до умов договору страхування, склав 36 тис. 650 грн 63 коп.

19 березня 2015 року ПрАТ «СК «Провідна» направила на адресу ОСОБА_1 заяву про виплату страхового відшкодування в порядку регресу.

ОСОБА_1 надав докази, що він з поважних причин не виконав вимог підпункту 33.1.2 пункту 3.1 статті 33 Закону № 1961-IV.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПрАТ «СК «Провідна», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач фізично не зміг прибути до страховика, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та повідомити про ДТП, оскільки перебував на лікуванні, про що надано відповідні документи, та що працівник ПрАТ «СК «Провідна» прийняв повідомлення про ДТП від сина відповідача. 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ПрАТ «СК «Провідна», апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що відповідач не виконав вимог Закону № 1961-IV та не повідомив у письмовій формі страховика про настання страхового випадку у строки та за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 3.1 статті 33 цього Закону, та дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов’язку з відшкодування завданої шкоди.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого і 20 квітня 2016 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що нормами підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено обов’язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов’язок установлено законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. У даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється; він зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в скоєнні ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; сам позивач добровільно сплатив страхове відшкодування. Тому сам факт того, що відповідач не повідомив страховика про настання страхового випадку, не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке мусить ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов’язаннях, до яких відносяться й регресні зобов’язання, отже, спори щодо таких зобов’язань мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків. 

У постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що з огляду на зміст підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33, підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника. Разом з тим за наявності підтверджених документально поважних причин відсутності такого повідомлення підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 та підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність ухвали суду касаційної інстанції, що переглядається, викладеному в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 

Правовідносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Цивільним кодексом України, Законом № 1961-IV та іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» статтю 33 Закону № 1961-IV було викладено в новій редакції, зокрема, розширено перелік обов’язків учасників ДТП, у зв’язку із чим обов’язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 цієї статті. Проте вказані зміни щодо нумерації зазначеного підпункту до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV, у якому міститься відсилання на відповідні пункти та підпункти статті 33 цього Закону щодо строків та умов обов’язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, – Моторне (транспортне) страхове бюро України; далі – МТСБУ), повідомлення про ДТП установленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов’язок, він має підтвердити це документально.

Отже, з огляду на зміст наведених правових норм можна зробити висновок, що в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника. 

Разом з тим за наявності у страхувальника або водія документально підтверджених поважних причин невиконання свого обов’язку повідомлення страховика про ДТП підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходила колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи ухвали від 10 лютого і 20 квітня 2016 року, надані заявником для порівняння. 

Такі ж по суті висновки містяться й у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року. 

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, установивши, що відповідач як водій забезпеченого транспортного засобу фізично не зміг прибути до страховика, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та повідомити про ДТП, оскільки перебував на лікуванні, про що надано відповідні документи, та що працівник ПрАТ «СК «Провідна» прийняв повідомлення про ДТП від сина відповідача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, залишив поза увагою факт наявності документально підтверджених поважних причин невиконання відповідачем свого обов’язку повідомлення страхової компанії про ДТП. 

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається Верховним Судом України, неправильно застосували норми підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 та підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень зазначених судів у цій справі та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

постановила:
 
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 1 грудня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 8 жовтня 2015 року. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді: В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко 
Я.М. Романюк 
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-1253цс16

Підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33, підпунктом «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) установлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлено законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. 

Отже, з огляду на зміст наведених правових норм можна зробити висновок, що в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника. 

Разом з тим за наявності у страхувальника або водія документально підтверджених поважних причин невиконання свого обов’язку повідомлення страховика про ДТП підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, установивши, що відповідач як водій забезпеченого транспортного засобу фізично не зміг прибути до страховика, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та повідомити про ДТП, оскільки перебував на лікуванні, про що надано відповідні документи, та що працівник ПрАТ «СК «Провідна» прийняв повідомлення про ДТП від сина відповідача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C3F102E767916099C2257FE20040A8C0

[ANTIRAID]

Очередное постановление ВСУ указывающее на то, что если уведомление о ДТП от срахователя в установленный законодательством срок не поступило по уважительным причинам, то страховщик не имеет оснований заявлять иск для регрессной выплаты.