Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании задолженности по договору займа и возможности начисления пени только за последний год


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 червня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
Романюка Я.М., Яреми А.Г., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення суми боргу за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 грудня 2014 року, 

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідач не повернув у повному розмірі суму позики за договором від 9 січня 2010 року, у зв’язку з чим просив стягнути борг з урахуванням індексу інфляції, процентів за користування коштів та пені за несвоєчасне виконання зобов’язань, а всього 11 тис. 792 грн 42 коп.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 2 жовтня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року зазначене рішення міськрайонного суду скасовано й позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 5 тис. грн., інфляційні втрати в сумі 2 тис. 207 грн 26 коп., проценти за користування коштами в розмірі 883 грн 38 коп. та 3 тис. 701 грн 68 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов’язання, а всього 11 тис. 792 грн 42 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 грудня 2014 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 грудня 2014 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме пункту 1 частини другої статті 258, частини четвертої статті 267, статті 1048 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року (справа №6-23804св15), 28 жовтня 2015 року (справа №6-8261ск15), 15 липня 2015 року (справа №6-17654ск15) та постанову Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року (№6-154цс15).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з пунктами 1, 4 статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 9 січня 2010 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачу в борг грошові кошти в сумі 7 тис. грн, які останній зобов’язався повернути у строк, визначений власноруч написаною розпискою.

У червні та липні 2013 року ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 тис. грн, решта позики до теперішнього часу не повернута.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду, про застосування наслідків якого відповідач відповідно до статті 267 ЦК України заявив відповідне клопотання до ухвалення судом рішення по суті спору.

Скасовуючи рішення суду та задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й касаційний суд, виходив з того, що вчинення відповідачем дій щодо часткового погашення суми боргу перервало перебіг строку позовної давності, тому позивач не пропустив визначений статтею 257 ЦК України строк звернення до суду з даним позовом і відповідно на його користь підлягає стягненню неповернута сума основного боргу в розмірі 5 тис. грн, інфляційні втрати в розмірі 2 тис. 207 грн 26 коп., проценти за користування коштами в розмірі 883 грн 38 коп. та пеня з розрахунку двох облікових ставок Національного банку України (далі – НБУ) за весь час прострочення виконання в розмірі 3 тис. 701 грн 42 коп.

Постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року (№6-154цс15) не може братися до уваги на підтвердження підстави перегляду судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки суд зробив висновок про застосування позовної давності за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, отже, її постановлено у справі з іншими фактичними обставинами, іншим суб'єктним складом та предметом позову, ніж у справі, судове рішення в якій просить переглянути заявник.

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року (справа № 6-23804св15), на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_2, касаційний суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо зменшення розміру заборгованості за рахунок обчислення розміру пені за останній рік, тобто в межах визначеного статтею 258 ЦК України строку, з урахуванням відповідного клопотання відповідача.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року (справа №6-8261ск15) касаційний суд, передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, указав на неправильне застосування положень статті 1048 ЦК України та необґрунтоване застосування судом подвійної облікової ставки НБУ при визначені розміру пені, оскільки цією нормою передбачено стягнення процентів за користування грошима на рівні облікової ставки НБУ.

Ухвалою від 15 липня 2015 року (справа № 6-17654ск15) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для стягнення пені відповідно до статті 1048 ЦК України, оскільки договором позики не передбачено такого виду відповідальності.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 258, 267, 1048 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. 

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п’ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 – 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 3 частини першої статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня – це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. 

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд касаційної інстанції, ухвалюючи судові рішення, надані заявником для порівняння. 

У справі, яка переглядається, суд установив, що строк виконання зобов’язання позичальником настав 10 лютого 2010 року. Отже, перебіг позовної давності почався з цієї дати (дня, коли у кредитора виникло право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання). Кредитор звернувся до суду 20 серпня 2014 року з вимогами про стягнення заборгованості за позикою з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних та пені. Відповідач заявив про застосування позовної давності.

Таким чином, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, зазначених норм матеріального права не врахував та безпідставно не застосував позовної давності до вимог про стягнення пені, дійшовши помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення пені за період з 9 січня 2010 року до 15 серпня 2014 року, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Крім того, апеляційний та касаційний суди погодились із наданим позивачем розрахунком пені за несвоєчасне виконання зобов’язань у розмірі подвійної ставки НБУ.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України).

У справі, яка переглядається, договором позики не встановлено розміру пені за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання. 

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідача суму боргу, інфляційні втрати, 3 % річних та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Задовольняючи ці позовні вимоги, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, не обґрунтував розміру пені, що підлягає стягненню, та не зазначив норми матеріального права, на підставі якої його обчислено, передчасно погодившись із наданим позивачем розрахунком пені. 

Такого ж по суті висновку дійшов суд касаційної інстанції в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року. 

Отже, у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог про стягнення пені та про нарахування пені в розмірі подвійної ставки НБУ, не застосувавши положення статті 258 та частини другої статті 551 ЦК України.

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. 

Отже у справі, яка переглядається, суди апеляційної і касаційної інстанцій неправильно застосували положення статей 258, 267, 551 ЦК України .

Ураховуючи викладене, судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 тис. 701 грн 68 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов’язання з направленням справи в цій частині на новий апеляційний розгляд. 

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 грудня 2014 року скасувати в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 тис. 701 грн 68 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов’язання, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді : В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
А.Г. Ярема

Правова позиція у справі №6-3006цс15

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. 

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п’ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 – 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 3 частини першої статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня – це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. 

Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір установлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України).
 
Суддя 
Верховного Суду України В.М. Сімоненко

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/787E0A36E2723ADCC2257FE600263EF6

Link to comment
Share on other sites

ВСУ в очередной раз указал, что при наличии заявления о применении сроков исковой давности пеня начисляется за последние 12 месяцев.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

В 10.07.2016 в 08:16, ANTIRAID сказал:

ВСУ в очередной раз указал, что при наличии заявления о применении сроков исковой давности пеня начисляется за последние 12 месяцев.

Если нет договора об увеличении исковой давности по неустойке.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...