Умовами споживчого кредитування не обов'яково фіксувати письмово!!! апеляція Закарпаття


Recommended Posts

Апеляційний суд видав такий умовивід: "Проаналізувавши пункт 2.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту та ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII у їх системному взаємозв'язку, апеляційний суд зазначає, що такі містять вимогу про те, що споживач повинен бути повідомлений саме письмово про те, що ознайомлений з інформацією про умови кредитування, а не про те, що таке ознайомлення споживача повинно бути зафіксовано в окремій, самостійній письмовій формі на, що посилається позивач." Цікаво, вони самі до цього додумалися чи є якісь рішення вищих судів з таким перлом?! Нікому не зустрічалося щось подібне?
Link to comment
Share on other sites

12 часов назад, Сергій Рішко сказал:

Цікаво, вони самі до цього додумалися чи є якісь рішення вищих судів з таким перлом?!

Нет не сами, есть постановы ВСУ и не одна...

А почему перл? Это в каком смысле?

Link to comment
Share on other sites

20 часов назад, Bolt сказал:

А почему перл? Это в каком смысле?

Так в тому, що нібито законодавство не вимагає надавати інфу про умови кредитування в письмовій формі, достатньо в письмовій формі отримати підпис про ознайомлення. Хоча п. 2.1. Правил вказує "Банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту". Тобто просто відмітки в договорі про ознайомлення з інфою недостатньо, має бути письмовий документ з чітко викладеною інфою з підписом особи. Чи я щось не так тлумачу?!

Link to comment
Share on other sites

2 часа назад, Сергій Рішко сказал:

А можна, будь ласка, посилання хоча б на одну з них? Буду дуже вдячний

З приводу постанов ВСУ не знаю, але те що апеляція пише на чорне біле це точно. Їх висновок нагадує висновки(невірні) судів з приводу того, що умови й правила викладені на сайті, є частиною кред. договору. 

В пост. НБУ чорним по білому написано: 

2.1. Банки  зобов'язані  перед укладенням кредитного договору 
надати  споживачу  в  письмовій   формі   інформацію   про   умови 
кредитування,   а   також  орієнтовну  сукупну  вартість  кредиту.
 2.5. Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення 
тощо)   надання   споживачу   достовірної   інформації  про  умови 
кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту,  яка  повинна 
бути  затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена 
до відома його відповідних структурних підрозділів. 

Отже, банк був зобов’язаний не тільки отримати від споживача письмове підтвердження про ознайомлення з усією інформацією, про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, але і саме це ознайомлення провести в письмовій формі.

Логіка в тім, що може у банку й є письмове підтвердження що особа ознайомлена з умовами кредитування,  але з чим вони ознайомили споживача підтвердження то немає. Саме тому положення п. 2.1 пост. НБУ №168 деталізовані в п. 2.5, що має бути окрема форма.

Link to comment
Share on other sites

7 часов назад, Сергій Рішко сказал:

А можна, будь ласка, посилання хоча б на одну з них? Буду дуже вдячний

Правова позиція у справі №6-16цс15

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже у цій справі зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих Умовах і в заяві позичальника, містить розбіжності.

Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

У зв’язку із цим доводи позичальника про неознайомлення його з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт) не можна визнавати необґрунтованими.

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Link to comment
Share on other sites

Правова позиція,

висловлена Верховним Судом України

при розгляді справи № 6-240цс14

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

        Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 207 ЦК України  правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

       Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача щодо застосування п’ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачкою вони не підписувались.

Link to comment
Share on other sites

Справа №6-16цс15

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

11 березня 2015 року                                                                                             м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

 

 

суддів:

Григор’євої Л.І.,

Охрімчук Л.І.,

 

 

Гуменюка В.І.,

Сеніна Ю.Л.,

 

 

Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М., -

 

 

 

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 14 вересня 2006 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2 389 грн 40 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом на строк 24 місяці.

У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором станом на 14 жовтня 2013 року в нього перед банком утворилась заборгованість у розмірі 31 223 грн 08 коп., що складається з: 2 389 грн 40 коп. заборгованості за кредитом, 10 062 грн 68 коп. заборгованості за процентами, 16 808 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, 500 грн штрафу (фіксована частина), 1 463 грн штрафу (процентна складова), яку ПАТ КБ “ПриватБанк” просило стягнути на його користь із відповідача, а також 312 грн 23 коп. судового збору.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 28 листопада 2013 року позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення пені, штрафу змінено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” пеню в розмірі 4 290 грн 86 коп., штраф (5% від суми заборгованості) у розмірі 862 грн 16 коп., судовий збір у розмірі 181 грн 05 коп.; в іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  17 вересня 2014 року зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У заяві про перегляд ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року й прийняття нового судового рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини першої статті 259 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року (№ 6-38753св13) та від 18 грудня 2013 року (№ 6-40942св13) у справах за позовами ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Так, у справі № 6-38753св13 суд касаційної інстанції залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін виходячи з того, що хоча в заяві позичальника (відповідач у справі) на отримання кредиту зазначено, що він ознайомлений і згодний із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, в яких, зокрема, строк позовної давності встановлений тривалістю в п’ять років, однак указані Умови не містять підпису відповідача. Будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме із цими Умовами ознайомлений відповідач, підписуючи заяву позичальника, у матеріалах справи немає, тому застосуванню підлягає положення статті 257 ЦК України, якою встановлено загальну позовну давність тривалістю в три роки. Так, у ПАТ КБ “ПриватБанк” виникло право вимагати повернення кредиту 20 червня 2008 року, проте банк звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права лише у квітні 2013 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Скасовуючи рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до цього суду, суд касаційної  інстанції у справі № 6-40942св13, крім іншого, зазначив, що в кредитному договорі, який оформлений заявкою, указано, що позичальник (відповідач у справі) ознайомився та згоден з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), в яких, зокрема, строк позовної давності встановлений тривалістю в п’ять років. Однак такі Умови не містять підпису позичальника (відповідача у справі), а в матеріалах справи немає будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, і вони діяли в момент підписання заяви.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і виходив із того, що в заяві позичальника на отримання кредиту від 14 вересня 2006 року, яка завізована підписом відповідача, зазначено, що він ознайомлений і згодний з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, а також погодився з тим, що заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між ним і банком кредитний договір. Пунктом 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) позовна давність до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування ним, винагороди, неустойки – пені, штрафів за договором установлена сторонами тривалістю в п’ять років, що відповідає положенню частини першої статті 259 ЦК України. Посилання відповідача на те, що при підписанні заяви позичальника він не підписував будь-яких Умов і не був ознайомлений з ними, не заслуговують на увагу та можуть бути підставою для визнання договору недійсним як оспорюваного правочину в разі звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини першої статті 259 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 14 вересня 2006 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 укладено договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 кредитно-заставний договір.

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2 389 грн 40 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом на строк 24 місяці.

Пунктом 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) передбачено, що терміни позовної давності до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування ним, винагороди, неустойки – пені, штрафів за договором установлені сторонами тривалістю в п’ять років.

ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ КБ “ПриватБанк” виникла заборгованість.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ять років, не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже, зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих Умовах і в заяві позичальника від 14 вересня 2006 року, містить розбіжності.

Крім того, у заяві позичальника від 14 вересня 2006 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

У зв’язку із цим доводи ОСОБА_1 про неознайомлення його з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт) не можна визнати необґрунтованими, такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 14 вересня 2006 року.

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року (№ 6-38753св13) та від 18 грудня 2013 року (№ 6-40942св13), які надані як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права в подібних правовідносинах.

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не могла бути перешкодою для неврахування інтересів відповідача при вирішенні цього спору.

Ураховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною.

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

Судді Верховного Суду України:

А.Г. Ярема

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

 

Link to comment
Share on other sites

Справа № 6-240цс14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

11 лютого 2015 року                                                                     м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

 

Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М., -

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ      від 14 липня 2014 року,

 

                                                   в с т а н о в и л а :

 

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 3 липня 2007 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 3 600 грн зі сплатою 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 3 липня 2009 року.

Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконала своїх грошових зобов’язань, банк просив стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 23 002 грн 93 коп., у тому числі: 2880 грн 62 коп заборгованості за кредитом, 9105 грн 40 коп заборгованості по процентам за користування     кредитом, 342 грн 80 коп заборгованості по комісії за користування кредитом, 9102 грн 54 коп пені за несвоєчасне виконання зобов’язання, а також 1571 грн 57 коп штрафу за порушення строків внесення платежів.

 

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

        Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 002 грн 93 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду апеляційної інстанції на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, а справу передати  на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 61 Конституції України, частини третьої статті 254, статей 256-258, частин першої, п’ятої статті 261, статей 549, 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, від 19 березня 2014 року, від 26 березня 2014 року, від 18 червня 2014 року, від 20 серпня 2014 року та від 3 вересня 2014 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 3 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 3 600 грн зі сплатою щомісяця 1% на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 3  липня   2009 року, а також сплатою щомісячної винагороди за надану послугу в розмірі 43 грн 20 коп та єдиноразової винагороди 600 грн. за надану фінансову послугу.  Договір складається із заяви кредитора та доданих до нього умов і правил надання банком послуг та тарифів.

 

22 жовтня 2008 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області було видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за вищевказаним кредитним договором, однак  визначена судом сума відповідачкою сплачена не була. 

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд першої інстанції виходив із того, що надані банком при зверненні із позовом до суду Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), в редакції, які містять п. 5.5. щодо збільшення строку позовної давності до п’яти років, не можуть бути визнані такими, що приймалися сторонами при отриманні кредиту, оскільки в матеріалах справи наказного провадження про стягнення із ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за вищевказаним кредитним договором містяться Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), що були долучені банком до заяви про видачу судового наказу, які не містять пункту 5.5. щодо збільшення строків позовної давності до п’яти років.  Кінцевий строк погашення кредиту сплив  3 липня 2009 року, останній платіж відповідачка здійснила 18 травня 2010 року, а до суду із позовом банк звернувся лише 23 вересня 2013 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності.

           Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи позов та відхиляючи заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідно до пункту 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), які були долучені банком до позовної заяви, строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлено сторонами тривалістю п’ять років.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки Умови надання споживчого кредиту відповідачем не підписані, і позивач не довів укладення між сторонами договору, який передбачав би збільшення строку позовної давності, застосуванню підлягає загальний трирічний строк позовної давності, передбачений законом.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256 – 258, частин першої, п’ятої статті 261 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит)  позичальникові  у розмірах та  на  умовах, встановлених  договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 207 ЦК України  правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо застосування п’ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності на підставі статті 259 ЦК України, а матеріали справи наказного провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за вищевказаним кредитним договором містять Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт),  у яких відсутні положення про збільшення строку позовної давності до п’яти років. Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт) не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачкою вони не підписувались.

Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, про те, що позовна давність не спливла, оскільки умовами надання споживчого кредиту в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, було передбачено збільшення строку позовної давності, є помилковим.

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду  цивільних і кримінальних  справ підлягає скасуванню з направленням

справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись  статтею  3603  ЦПК  України,  Судова   палата у  цивільних   справах Верховного Суду України

 

                                      п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій  пунктом 2 частини  першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий             А.Г. Ярема  

Судді :                       В.І. Гуменюк  Н.П. Лященко  Л.І. Охрімчук  Я.М. Романюк  Ю.Л. Сенін  В.М. Сімоненко

Link to comment
Share on other sites

8 часов назад, Сергій Рішко сказал:

Так в тому, що нібито законодавство не вимагає надавати інфу про умови кредитування в письмовій формі, достатньо в письмовій формі отримати підпис про ознайомлення.

Законодательство вообще не предусматривает никаких виртуальных условий кредитования... Законодательство чётко определяет, что кредитный договор должен быть в письменной форме заключён, а в нём естественно и всякие там условия кредитования прописываются, как составляющая кредитного (письменного) договора...

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

13 часов назад, Bolt сказал:

Законодательство вообще не предусматривает никаких виртуальных условий кредитования... Законодательство чётко определяет, что кредитный договор должен быть в письменной форме заключён, а в нём естественно и всякие там условия кредитования прописываются, как составляющая кредитного (письменного) договора...

ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»: Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживачаг) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; {Підпункт "д" пункту 2 частини другої статті 11 в редакції Закону № 3795-VI від 22.09.2011}; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Дана норма кореспондує із ст. 56 ЗУ "Про банки та банківську діяльність" та ст. 11, 12 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", що визначають аналогічний обов'язок кредитора. Ст. 19 цього Закону встановлює, що захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг.

З метою виконання фінансовими установами вимог  ЗУ "Про захист прав споживачів" 10.05.2007р. Постановою НБУ №168 було затверджено "Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", котрими деталізовано вимоги Закону:

«Вимоги щодо надання споживачу попередньої інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту

     2.1. Банки  зобов'язані  перед укладенням кредитного договору надати  споживачу  в  письмовій   формі   інформацію   про   умови кредитування,   а   також  орієнтовну  сукупну  вартість  кредиту, зазначивши таке:

     а) найменування  та  місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу;

     б) умови кредитування, зокрема:

     можливу суму кредиту;

     строк, на який кредит може бути одержаний;

     мету, для якої кредит може бути використаний;

     форми та види його забезпечення;

     необхідність здійснення оцінки майна та,  якщо така оцінка  є

необхідною, ким вона здійснюється;

     наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей  між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача;

     тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо);

     переваги та недоліки пропонованих схем кредитування;

     в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача,  які  пов'язані  з отриманням,  обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь  третіх  осіб  -  страховиків,  оцінювачів,  реєстраторів, нотаріусів тощо);

     варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги;

     можливості та умов дострокового повернення кредиту;

     г) інші умови, передбачені законодавством.

     2.2. Інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1 цієї глави,  надається  з  обов'язковим  зазначенням  бази  їх розрахунку(зазначається   сума,   на   підставі  якої  робиться розрахунок,  зокрема  сума  наданого  кредиту,  сума  непогашеного кредиту, фіксована сума тощо).

     2.3. У   разі,   якщо  окремі  умови  кредитування  діятимуть протягом не  всього  строку  користування  кредитом,  банки  мають обов'язково  ознайомити  споживача з умовами,  а також зі строком, протягом якого діятимуть такі умови,  та з  порядком  інформування споживача про їх зміну.

     2.4. Банки   зобов'язані   отримати   письмове  підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

     2.5. Банки розробляють форму(бюлетень, довідка, повідомлення тощо)надання   споживачу   достовірної   інформації  про  умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка  повинна бути  затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Таким чином, якщо кредит споживчий, то не лише в договорі має бути надана інформація про умови кредитування, а й перед його укладенням у відповідній формі(бюлетень, довідка, повідомлення тощо). В цій же формі має бути підпис споживача. Звичайно ж банки можуть сказати, що ми маємо лише отримати письмове підтвердження про ознайомлення споживача в письмовій формі про умови кредитування і не надати саму форму з підписом споживача, але тоді вони не докажуть, що споживача було ознайомлено з умовами кредитування аналогічними зазначеним в кред. договорі. А може споживачу повідомили зовсім інші умови кредитування ніж ті що в договорі про що він і розписався? Тобто, підпису на аркуші паперу з зазначенням того що споживач ознайомився з умовами кредитування замало. Цей підпис має стояти під відповідною формою, в якій і мають бути розписані умови кредитування.

Про все це йдеться в ухваліахВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 р.(справа №667/3659/15-Ц) та від 23.09.2015 р. у справі №6-10901св15.

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

В 06.10.2016 в 02:00, Bolt сказал:

Законодательство вообще не предусматривает никаких виртуальных условий кредитования... Законодательство чётко определяет, что кредитный договор должен быть в письменной форме заключён, а в нём естественно и всякие там условия кредитования прописываются, как составляющая кредитного (письменного) договора...

І я про це веду мову, тому висновок апеляції - брєдятіна

Link to comment
Share on other sites

  • 3 weeks later...
В 12.10.2016 в 08:01, Сергій Рішко сказал:

І я про це веду мову, тому висновок апеляції - брєдятіна

Повторюсь, якщо кредит споживчий, то не лише в договорі має бути надана інформація про умови кредитування, а й перед його укладенням у відповідній формі(бюлетень, довідка, повідомлення тощо).

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...