Постановление ВСУ по пересмотру об истребовании у добросовестного приобретателя имущества в связи с отменой судебного решения у предыдущих собственников

ANTIRAID · January 14, 2017

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого   Гуменюка В.І.,
суддів:   Берднік І.С.,   Жайворонок Т.Є.,   Охрімчук Л.І.,
Ємця А.А.,   Лященко Н.П.,   Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

за участю представників ОСОБА_1 – ОСОБА_2, ОСОБА_3, представників ОСОБА_4 – ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_8, Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, приватне підприємство «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, за позовом ОСОБА_7 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, третя особа – ОСОБА_8, про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів та скасування акта державного виконавця,

в с т а н о в и л и:

У жовтні 2012 року ОСОБА_7, ОСОБА_1 звернулися з позовом про витребування від добросовісного набувача ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 P_1 частини будівель та споруд «Яхт-клуб», що розташовані за АДРЕСА_1, загальною площею P_1 частин від S_1 кв. м, у тому числі житловою площею P_1 частин від S_2 кв. м; визнання за ОСОБА_7 право власності на P_1 частини будівель та споруд «Яхт-клуб»; визнання недійсними прилюдних торгів щодо продажу квартири АДРЕСА_2; скасування акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів, затвердженого начальником Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі – Друге Приморське ВДВС Одеського міського управління юстиції) 25 червня 2012 року; визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів НОМЕР_1 від 3 липня 2012 року; визнання недійсним протоколу НОМЕР_2 проведення прилюдних торгів щодо продажу квартири АДРЕСА_2, складеного Одеською філією приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі – Одеська філія ПП «СП «Юстиція») 8 червня 2012 року; витребування у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2; визнання за ОСОБА_1 право власності на вказану квартиру.

У серпні 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду із позовом до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів та скасування акта державного виконавця та просив: визнати недійсними прилюдні торги щодо продажу P_1 частини будівель та споруд «Яхт-клуб», що розташовані за АДРЕСА_1, загальною площею P_1 частини від S_1 кв. м, у тому числі житловою площею P_1 частини від S_2 кв. м.; визнати недійсним протокол НОМЕР_3 проведення прилюдних торгів щодо продажу P_1 частини будівель та споруд «Яхт-клуб», складений Одеською філією ПП «СП «Юстиція» 8 червня 2012 року; скасувати акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів з продажу P_1 частини будівель та споруд «Яхт-клуб», затверджений начальником Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції 25 червня 2012 року.

Вимоги позивачів обґрунтовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2010 року ОСОБА_7 придбав у ОСОБА_9 P_1 частин будівель та споруд «Яхт-клуб», а на підставі договору купівлі-продажу від 8 липня 2011 року – квартиру АДРЕСА_2.

16 грудня 2011 року на підставі договору дарування ОСОБА_7 подарував квартиру ОСОБА_1.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2011 року та заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2012 року за ОСОБА_13 визнано право власності на P_1 частини будівель та споруд «Яхт-клуб», а також квартиру АДРЕСА_2, які згодом вона відчужила на користь третіх осіб.

У подальшому вказані судові рішення скасовані.

Таким чином позивачі зазначають, що ОСОБА_13 не була уповноважена розпоряджатися спірною нерухомістю.

На виконання виконавчих написів приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_14, виданих 26 березня і 13 квітня 2012 року, проведено прилюдні торги з реалізації арештованого майна, а саме P_1 частин будівель та споруд «Яхт-клуб» і квартири АДРЕСА_2.

Переможцем торгів з реалізації P_1 частин будівель та споруд «Яхт-клуб» стала ОСОБА_8, з реалізації квартири АДРЕСА_2 – ОСОБА_4 (протоколи проведення прилюдних торгів НОМЕР_2, НОМЕР_3, затверджені заступником директора Одеської філії ПП «СП «Юстиція» 8 червня 2012 року).

Позивачі вважають, що прилюдні торги з реалізації спірного нерухомого майна проведено з порушенням норм чинного законодавства.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2015 року відмовлено в задоволенні позовів ОСОБА_7 і ОСОБА_1.

Апеляційний суд Одеської області 23 грудня 2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_7 і ОСОБА_1 задовольнив, витребував у ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 P_1 частини будівель та споруд «Яхт-клуб» (об’єкт незавершеного будівництва), що розташовані за АДРЕСА_1, загальною площею P_1 частини від S_1 кв. м, у тому числі житловою площею P_1 частини від S_2 кв. м., і визнав за ОСОБА_7 право власності на вказаний об’єкт нерухомості; визнав прилюдні торги з реалізації квартири АДРЕСА_2 такими, що не відбулись; скасував акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів, затверджений начальником Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції 25 червня 2012 року; визнав недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 3 липня 2012 року НОМЕР_1, засвідчене приватним нотаріусом ОСОБА_15; визнав недійсним протокол НОМЕР_2 проведення прилюдних торгів щодо продажу квартири АДРЕСА_2, складений Одеською філією ПП «СП «Юстиція» 8 червня 2012 року; витребував у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2, яка складається в цілому з восьми житлових кімнат житловою площею 135,1 кв. м., загальною площею 176,2 кв. м. і визнав за ОСОБА_1 право власності на вказану квартиру.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 22 червня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_4 відхилив, а рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року залишив без змін.

У вересні 2016 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 215, 292, 388 ЦК України, пунктів 3.6, 3.9, 3.12, 4.14, 4.15 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення), глави 12 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі – Інструкція), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

У зв’язку із цим заявниця просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів з реалізації квартири АДРЕСА_2 такими, що не відбулись, скасування акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів, визнання недійсними свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та протоколу їх проведення щодо квартири АДРЕСА_2, витребування квартири та визнання права власності на неї за ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині рішення про відмову в задоволенні таких вимог.

Оскільки ОСОБА_4 просить Верховний Суд України переглянути судові рішення лише в частині позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_1 про визнання недійсними прилюдних торгів з продажу квартири АДРЕСА_2, скасування акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів, визнання недійсними свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та протоколу їх проведення, витребування квартири з чужого незаконного володіння та визнання права власності на неї за ОСОБА_1, то в іншій частині зазначені судові рішення Верховним Судом України не переглядаються.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди встановили, що 8 липня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_7 придбав у ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_2.

На підставі договору дарування від 16 грудня 2011 року ОСОБА_7 подарував ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2.

Малиновський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 13 лютого 2012 року задовольнив позов ОСОБА_13 та визнав недійсним договір дарування квартири від 16 грудня 2011 року й визнав за ОСОБА_13 право власності на квартиру АДРЕСА_2.

15 березня 2012 року між ОСОБА_13 і ОСОБА_11 укладено договір дарування зазначеної квартири.

На підставі договору купівлі-продажу від 19 березня 2012 року ОСОБА_11 продала, а ОСОБА_10 придбав спірну квартиру.

26 березня 2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_14 видано виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_16 заборгованість за договором позики в сумі 10 тис. грн.

8 червня 2012 року Одеською філією ПП «СП «Юстиція» проведено прилюдні торги з реалізації арештованого майна, а саме квартири АДРЕСА_2, переможцем яких стала ОСОБА_4.

Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 7 червня 2012 року заочне рішення цього ж суду від 13 лютого 2012 року скасував.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7, ОСОБА_1 та визнаючи прилюдні торги щодо продажу квартири АДРЕСА_2 такими, що не відбулись, скасовуючи акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів, визнаючи недійсними свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та протокол їх проведення, витребовуючи у ОСОБА_4 зазначену квартиру та визнаючи право власності на неї за ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що прилюдні торги з реалізації вказаного нерухомого майна проведено з порушенням порядку їх проведення. З огляду на те, що ОСОБА_1 був власником спірної квартири та позбавлений такого права на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, то він має право витребувати це майно у добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.

Заявниця зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах.

На підтвердження підстав подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень заявниця надала рішення Верховного Суду України від 19 січня 2011 року, ухвалене ним як судом касаційної інстанції, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 8 квітня 2010 року, постанови Верховного Суду України від 3 жовтня 2011 року (справа № 3-98гс11), 13 лютого 2013 (справа № 6-174цс12), 17 грудня 2014 року (справа № 6-143цс14), 24 червня 2015 року (справа № 6-251цс15), 16 вересня 2015 (справа № 6-1203цс15), 18 листопада 2015 року (справа № 6-1884цс15) та 2 березня 2016 року (справ № 6-3090цс16).

У наданому для порівняння рішенні від 19 січня 2011 року Верховний Суд України, як суд касаційної інстанції, відмовив в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння. При цьому суд зазначив, що оскільки позивач не був стороною оскаржуваного договору купівлі-продажу, то його порушені права не підлягають захисту шляхом застосування правового механізму, передбаченого статтями 203, 215 ЦК України. У такому разі майно може бути витребувано на підставі статті 388 ЦК України шляхом подання віндикаційного позову. Проте, суд апеляційної інстанції не встановив факт добросовісного чи недобросовісного набуття спірного майна, наслідком якого є витребування або відмова у витребуванні набутого ним майна відповідно до статті 388 ЦК України.

Залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 13 липня 2016 року зазначив про те, що у разі наявності підстав для визнання публічних торгів недійсними у первісний стан шляхом реституції повертаються сторони договору – організатор та їх переможець, а майно підлягає повторному продажу з публічних торгів відповідно до порядку, встановленого для виконання судового рішення. У разі ухвалення рішення про витребування майна, таке рішення перешкоджатиме належному виконанню судового рішення про стягнення заборгованості з позивача.

Вищий господарський суд України постановою від 8 квітня 2010 року скасував судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволення позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та визнання права власності на спірне майно та відмовив в задоволенні позову в цій частині. Суд зазначив, що особі, яка вважає себе законним власником майна, і не є стороною правочинів з перепродажу цього майна, належить право захищати порушені права шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до статті 387 ЦК України. Встановивши недійсність договору купівлі-продажу у зв’язку з відсутністю у продавця права на відчуження спірного майна, тим самим встановивши факт незаконного вибуття майна, яке належить позивачу на праві власності, з його володіння, суди попередніх інстанцій не врахували, що сукупність наведених обставин свідчить про наявність правових підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння, які не можуть бути задоволено одночасно з визнанням недійсними договорів, в яких позивач не є стороною.

У постанові Верховного Суду України від 3 жовтня 2011 року (справа № 3-98гс11) викладено правовий висновок, що частина друга статті 388 ЦК України містить заборону витребування майна у добросовісного набувача, якщо це майно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень.

Верховний Суд України у постанові від 13 лютого 2013 року (справа № 6-174цс12) виклав правовий висновок та зазначив про те, що виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу). При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованим в указаному Міністерстві 2 листопада 1999 року за № 745/4038.

У постановах від 17 грудня 2014 року (справа № 6-143цс14) і 18 листопада 2015 року (справа № 6-1884цс15) Верховний Суд України зазначив про те, що при розгляді питання про дотримання при проведення торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. При цьому під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені. Сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких недійсними. Головна умова, яка повинна бути встановлена судами, це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів повинно бути присутнє порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Наслідком визнання результату прилюдних торгів, яким фактично є оформлений у вигляді протоколу про результати торгів договір купівлі-продажу, недійсним є повернення сторін договору купівлі-продажу – продавця і покупця - до первісного стану, тобто реституція як спосіб захисту, що характерний для зобов’язальних відносин.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2015 року (справа № 6-251цс15), одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини 1 статті 388 ЦК України). За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року (справа № 6-1203цс15) зазначив, що за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

У постанові від 2 березня 2016 року (справа № 6-3090цс15) Верховний Суд України виклав правовий висновок, згідно з яким за загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, cудові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

У справі, яка переглядається, суд встановив, що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_1 на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2012 року, яке в подальшому було скасовано.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Оскільки спірна квартира вибула без волі її власника ОСОБА_1, то він має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.

Судове рішення, яке заявниця просить переглянути, є обґрунтованим, суд правильно застосував положення статті 388 ЦК України.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_4 і скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ПП «СП «Юстиція», про визнання недійсними прилюдних торгів з продажу квартири АДРЕСА_2, скасування акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів, визнання недійсними свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та протоколу їх проведення, витребування квартири з чужого незаконного володіння та визнання права власності на неї.

Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

постановили:

У задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, приватне підприємство «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», про визнання недійсними прилюдних торгів з продажу квартири АДРЕСА_2, скасування акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів, визнання недійсними свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та протоколу їх проведення, витребування квартири з чужого незаконного володіння та визнання права власності на неї відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, яка встановлена пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий: В.І. Гуменюк
Судді:
І.С. Берднік
А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі за № 6-2233цс16