Постановление ВСУ по пересмотру о неправомерности взыскании пени и штрафов по договорам с лиц зарегистрированных в зоне АТО

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., 
суддів Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Донецької області від 2 березня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 22 червня 2007 року між ним та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, на підставі якого останній отримав кредит у розмірі 59 тис. 262 грн 52 коп. зі строком повернення до 22 червня 2014 року.

Посилаючись на зазначені обставини та неналежне виконання ОСОБА_1 зобов’язань за вказаним договором, унаслідок чого станом на 15 травня 2015 року утворилася заборгованість у сумі 216 тис. 78 грн 48 коп., з яких: 37 тис. 170 грн 64 коп. – заборгованість за кредитом, 56 тис. 661 грн 25 коп. – відсотки за користування кредитом, 2 тис. 417 грн 76 коп. – комісія за користування кредитом, 119 тис. 828 грн 23 коп. – пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором, – позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості.

Артемівський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 20 січня 2016 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» відмовив.

Апеляційний суд Донецької області 2 березня 2016 року рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задовольнив: стягнув на його користь із ОСОБА_1 заборгованість у сумі 216 тис. 78 грн 48 коп., з яких: 37 тис. 170 грн 64 коп. – заборгованість за кредитом, 56 тис. 661 грн 25 коп. – відсотки за користування кредитом, 2 тис. 417 грн 76 коп. – комісія за користування кредитом, 119 тис. 828 грн 23 коп. – пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором, а також вирішив питання розподілу судових витрат.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 17 серпня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилила, рішення Апеляційного суду Донецької області від 2 березня 2016 року залишила без змін.

1 грудня 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвалених у справі рішень з підстави неоднакового застосування норм матеріального права, а саме положень статті 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі – Закон № 1669-VII), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи свої доводи, заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2016 року, а також на постанову Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року.

У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Донецької області 2 березня 2016 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції установив, що 22 червня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, на підставі якого останній отримав кредит у розмірі 59 тис. 262 грн 52 коп. зі строком повернення до 22 червня 2014 року.

ОСОБА_1 не виконав своїх зобов’язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ КБ «Приватбанк» утворилася заборгованість.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк», апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, у тому числі відсотків, комісії та інших платежів.

У постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року (№ 6-2003цс15) міститься висновок про те, що відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

У наданій для порівняння ухвалі від 11 квітня 2016 року суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні позовних вимог банку в частині стягнення пені та штрафів, нарахованих за кредитним договором, посилаючись на те, що боржник проживає у місті, яке належить до переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, а відповідно до вимог статті 2 Закону № 1669-VII на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 2 Закону № 1669-VII у редакції, чинній на момент розгляду справи в суді, на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам – підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Звертаючись до суду з позовом ПАТ КБ «Приватбанк» просило стягнути заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_1, який проживає у м. Артемівську (нині – Бахмут) Донецької області.

Місто Артемівськ входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, дію якого призупинено розпорядженням від 5 листопада 2014 року № 1079-р, а також визнано таким, що втратило чинність, розпорядженням від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

Крім того, місто Артемівськ входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

Згідно з позовними вимогами та розрахунком заборгованості за кредитним договором, укладеним 22 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», останній просив стягнути суму заборгованості за цим договором, яка складається з тіла кредиту, відсотків і комісії за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов’язань.

При цьому позивач обчислив заборгованість у період з 2007 до 2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, при обчисленні розміру стягуваної заборгованості за кредитним договором не врахував вимог статті 2 Закону № 1669-VII.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з’ясувати обставини, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Оскільки суди попередніх інстанцій цього не зробили, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

З огляду на викладене ухвалені у справі судові рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій слід скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Донецької області 2 березня 2016 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк
Судді: Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі за № 6-2879цс16

Відповідно до статті 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» у редакції, чинній на момент розгляду справи в суді, на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам – підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Отже, при обчисленні розміру стягуваної заборгованості за кредитними договорами з громадян України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, суди повинні враховувати вимоги статі 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк

Постанова від 13 березня 2017 року № 6-2879цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E02AD071463CA531C22580E60052FF69

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что при взыскании задолженности с граждан Украины, зарегистрированных и постоянно проживающих или переселенных в период с 14 апреля 2014 из населенных пунктов, определенных в утвержденном Кабинетом Министров Украины перечне, где проводилась антитеррористическая операция, а также юридических лиц и физических лиц - предпринимателей, которые осуществляют (осуществляли) свою хозяйственную деятельность на территории населенных пунктов, определенных в утвержденном Кабинетом Министров Украины перечне, где проводилась антитеррористическая операция запрещается начисления пени и / или штрафов на основную сумму задолженности по обязательствам по кредитным договорам и договорам займа с 14 апреля 2014 года.

 

[Vladimir AB]

Це потрібно ж було дійти аж до ВСУ, щоб суди побачили пряму норму закону!