Постановление ВХСУ о недействительности договора факторинга и возможности рассмотрения дела в процедуре банкротства в исковом порядке

[ANTIRAID]

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року

Справа № 910/6714/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Погребняка В.Я.,суддів: Короткевича О.Є., Панової І.Ю.,

розглянувши касаційні скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року

у справі № 910/6714/15-г господарського суду м. Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаТовариство з обмеженою відповідальністю "Станкотехімпорт ЛТД"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Криворізький турбінний завод "Констар"

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № В-05/14 від 15.04.2014 року

за участю представників сторін:

від Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" - Самокиш В.Ю., довіреність № 02-36/3391 від 12.12.2016 року;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" - Биковський О.І., довіреність № 65 від 29.12.2016 року;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" - Сова К.В., довіреність № 17-024 від 20.03.2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 29.06.2016 року у справі № 910/6714/15-г (суддя - Якименко М.М.) в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" (далі - ТОВ "Енерготехпром", відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" (далі - ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку", відповідач 2) про визнання недійсним з моменту укладення договору відступлення права вимоги № В-05/14 від 15.04.2014 року, який укладено між ТОВ "Енерготехпром" та ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" відмовлено повністю. 

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г (головуючий суддя - Суховий В.Г., суддя - Хрипун О.О., суддя - Агрикова О.В.) апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено. Рішення господарського суду м. Києва від 29.06.2016 року у справі № 910/6714/15-г скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги № В-05/14 від 15.04.2014 року, укладений між ТОВ "Енерготехпром" та ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку". Стягнуто з ТОВ "Енерготехпром" на користь ПАТ "Укрсоцбанк" 609,00 грн. судового збору за подання позовної заяви, 304,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, 730,80 грн. судового збору за подання касаційної скарги та 791,70 грн. 70 коп. судового збору за подання заяви про перегляд Верховним Судом України. Стягнуто з ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" на користь ПАТ "Укрсоцбанк" 609,00 грн. судового збору за подання позовної заяви, 304,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, 730,80 грн. судового збору за подання касаційної скарги та 791,70 грн. 70 коп. судового збору за подання заяви про перегляд Верховним Судом України.

Не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г, ТОВ "Енерготехпром" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г повністю, та залишити в силі рішення господарського суду м. Києва від 29.06.2016 року у справі № 910/6714/15-г.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 512 - 514, 1078, 1079, 1084 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г, ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" також звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г повністю, та залишити без змін рішення господарського суду м. Києва від 29.06.2016 року у справі № 910/6714/15-г.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 512, 514, 656, 1077, 1084 ЦК України, ст. 11128 ГПК України.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/6714/15-г було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., суддя - Кролевець О.А., суддя - Самусенко С.С (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2017 року в матеріалах справи).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.01.2017 року у справі № 910/6714/15-г прийнято касаційні скарги до провадження. Призначено розгляд касаційних скарг у засіданні Вищого господарського суду України на 30.01.2017 року.

До суду 27.01.2017 року надійшла заява ТОВ "Енерготехпром" про відвід складу суду, а саме колегії суддів у складі головуючого судді Євсікова О.О., суддів Кролевець О.А., Самусенко С.С.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.01.2017 року у справі № 910/6714/15-г заявлений ТОВ "Енерготехпром" відвід колегії у складі суддів Євсікова О.О., Кролевець О.А., Самусенко С.С. у справі № 910/6714/15-г відхилено.

Від колегії суддів у складі Євсіков О.О. - головуючий (доповідач), Кролевець О.А., Самусенко С.С. надійшла заява про самовідвід, мотивована тим, що в аналогічній господарській справі (№ 910/5928/15-г господарського суду м. Києва) за участю тих же сторін, колегією суддів касаційної інстанції висловлено позицію щодо пов'язаності даної справи з банкрутством, а вказана категорія справ не відноситься до спеціалізації, визначеної суддям Євсікову О.О., Кролевець О.А., Самусенко С.С. згідно з рішенням зборів суддів Вищого господарського суду України від 27.09.2016 року № 2.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.01.2017 року у справі № 910/6714/15-г заяву колегії суддів у складі: Євсіков О.О. - головуючий, Кролевець О.А., Самусенко С.С. про самовідвід у справі № 910/6714/15-г господарського суду м. Києва задоволено.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 02.02.2017 року № 08.03-04/479 у зв'язку з ухвалою про самовідвід суддів у складі Євсікова О.О., Кролевець О.А., Самусенко С.С., відповідно до п. 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій № 910/6714/15-г (розпорядження в матеріалах справи).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/6714/15-г було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Короткевич О.Є., суддя - Панова І.Ю. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 02.02.2017 року в матеріалах справи).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.02.2017 року у справі № 910/6714/15-г прийнято касаційні скарги ТОВ "Енерготехпром" та ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г до провадження. Призначено розгляд касаційної скарги в засіданні Вищого господарського суду України на 28.02.2017 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.02.2017 року у справі № 910/6714/15-г продовжено строк розгляду касаційних скарг ТОВ "Енерготехпром" та ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку". Відкладено розгляд касаційних скарг ТОВ "Енерготехпром" та ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" на 21.03.2017 року.

В судове засідання 21.03.2017 року з'явилися уповноважені представники від ПАТ "Укрсоцбанк", ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку", ТОВ "Енерготехпром", які надали пояснення у справі, зокрема, щодо різної практики Вищого господарського суду України в подібних справах.

Так, уповноважений представник ТОВ "Енерготехпром" зазначив про постанову Вищого господарського суду від 27.01.2017 року у справі № 910/5928/15-г, уповноважений ПАТ "Укрсоцбанк" послався на постанову Вищого господарського суду України від 13.12.2016 року у справі № 910/8670/15-г у подібних спорах.

Колегія суддів Вищого господарського суду України у вказаному вище складі, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Укрсоцбанк" звернулось в господарський суд м. Києва з позовом до ТОВ "Енерготехпром" та ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" про визнання недійсним з моменту укладення договору відступлення права вимоги № В-05/14 від 15.04.2014 року, який укладено між ТОВ "Енерготехпром" та ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.05.2015 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Станкотехімпорт ЛТД" (далі - ТОВ "Станкотехімпорт ЛТД").

Рішенням господарського суду м. Києва від 08.06.2015 року у справі № 910/6714/15-г в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення господарського суду м. Києва від 08.06.2015 року у справі № 910/6714/15-г скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2015 року у справі № 910/6714/15-г апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" прийнято до провадження. 

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2015 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Публічне акціонерне товариство "Криворізький турбінний завод "Констар" (далі - ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар").

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015 року рішення господарського суду м. Києва від 08.06.2015 року у справі № 910/6714/15-г залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2015 року рішення господарського суду м. Києва від 08.06.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015 року у справі № 910/6714/15-г залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 13.04.2016 року постанову Вищого господарського суду України від 19.11.2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015 року та рішення господарського суду м. Києва від 08.06.2015 року у справі № 910/6714/15-г скасовано, а справу передано на розгляд господарського суду м. Києва.

Скасовуючи вищевказані судові рішення, Верховний Суд України зазначив, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили положення оспорюваного договору, не з'ясували правову природу цього правочину та відповідність його вимогам чинного законодавства, а відтак, дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним.

За результатами нового розгляду справи, господарським судом м. Києва прийнято рішення від 29.06.2016 року у справі № 910/6714/15-г, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на умови договору, положення ЦК України, і дійшов висновку про те, що позовні вимоги у даній справі є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки позивач не довів та не надав суду доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) було порушено приписи ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Переглянувши вказане рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г дійшов висновку про необхідність його скасування з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги задовольнив.

Зокрема, визнано недійсним договір відступлення права вимоги № В-05/14 від 15.04.2014 року, укладений між ТОВ "Енерготехпром" та ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку".

Cудові витрати розподілено відповідно до ст. 49 ГПК України та покладено на відповідачів 1 та 2.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що 15.04.2014 року між ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" (кредитор) та ТОВ "Енерготехпром" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № В-05/14 (далі - Договір), за умовами якого кредитор зобов'язався відступити (передати) новому кредитору за цим договором право вимоги до боржника, а новий кредитор - сплатити кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена у п. 3.9 цього договору та набути право вимоги за договором поставки.

В статті 1 Договору визначено, що первісним кредитором є ТОВ "Станкотехімпорт ЛТД", боржником - ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар". Договір поставки - договір поставки №29а від 03.02.2009 року, укладений між первісним кредитором (постачальник за договором поставки) та боржником (покупець за договором поставки), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити продукцію (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити мотор-редуктори, маніпулятори та запчастини.

Право вимоги кредитора у зобов'язанні до боржника виникло на підставі договору поставки. Договором відступлення є договір відступлення права вимоги № Ф-05/14 від 15.04.2014 року, укладений між первісним кредитором та кредитором, на підставі якого первісний кредитор відступає кредитору, а кредитор набуває право вимоги первісного кредитора до боржника за договором поставки.

Відповідно до пункту 2.2 Договору загальний розмір заборгованості боржника, право вимоги якої відступається згідно цього договору становить 5 433 327,87 грн.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що право вимоги за договором поставки вважається відступленим кредитором новому кредитору в момент підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін акта відступлення права вимоги за формою, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктами 3.9 - 3.11 Договору передбачено, що ціна договору складає суму грошових коштів у національній валюті України та визначається сторонами окремо. Новий кредитор здійснює оплату ціни договору на поточний рахунок кредитора. Оплата ціни договору вважається здійсненою в момент зарахування на поточний рахунок кредитора грошових коштів від нового кредитора у розмірі ціни договору.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 15.04.2014 року сторони Договору уклали договір про внесення змін до договору про відступлення права вимоги № В-05/14, в якому погодили, що ціна договору складає суму грошових коштів в національній валюті України в розмірі 2 700 000,00 грн. 

На виконання умов Договору, 28.04.2014 року сторонами підписано акт відступлення права вимоги, відповідно до якого 28.04.2014 року право вимоги за договором поставки № 29а від 13.02.2009 року, укладеним між ТОВ "Станкотехімпорт" та ПАТ "КТЗ "Констар" перейшло від кредитора до нового кредитора в обсязі згідно з умовами договору. 

Відповідно до Договору відступлення права вимоги № Ф-05/14 від 15.04.2014 року, який укладений між ТОВ "Станкотехімпорт ЛТД" (первісний кредитор) та ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" (кредитор) первісний кредитор зобов'язується відступити кредитору право вимоги до боржника, а кредитор зобов'язується сплатити первісному кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена в п. 3.9 договору та набути право вимоги за договором поставки. 

Сторони домовились, що заміна сторони у зобов'язанні вважається такою, що відбулася, а право вимоги за договором поставки вважається відступленим первісним кредитором кредитору в момент здійснення кредитором повної оплати ціни договору (п. 3.2 договору №Ф-05/14).

Згідно з п. 3.3 Договору № Ф-05/14, після набуття кредитором права вимоги до боржника, сторони підписують акт заміни кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги) - (додаток 2), після чого первісний кредитор передає кредитору документацію у повному обсязі за актом приймання передачі Документації - (додаток 1).

На виконання умов Договору №Ф-05/14 сторони уклали акт заміни кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги) від 25.04.2014 року, відповідно до якого ТОВ "Станкотехімпорт ЛТД" (первісний кредитор) відступив, а ТОВ "Фінансова установа "ЄФКР" (кредитор) набув право вимоги до боржника та відбулася заміна кредитора в зобов'язанні в сумі 10 933 327,87 грн.

З матеріалів справи вбачається, що обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач вказував на те, що оспорюваний договір укладено між відповідачами з порушенням вимог ч. 1 ст. 512 ЦК України через відступлення права вимоги, яке не належало кредиторові на момент укладення договору. Відтак, це є недотриманням вимог ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання договору недійсним.

Такі доводи позивача суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими, з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до договору відступлення права вимоги № Ф-05/14 між ТОВ "Станкотехімпорт" (первісний кредитор) та ТОВ "Фінансова установа "ЄФКР" (кредитор) від 15.04.2015 року: п. 3.3 Після набуття кредитором права вимоги до боржника, сторони підписують акт заміни кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги), після чого первісний кредитор передає кредитору документацію у повному обсязі за актом приймання передачі документації.

За змістом п. 3.8 даного договору кредитор може відступити або передати всі або будь-які права та зобов'язання за договором поставки третім особам з моменту набуття ним права вимоги.

На виконання цього договору, сторони 25.04.2014 року підписали акт приймання-передачі документації та заміни кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги), тобто відбулась заміна кредитора в зобов'язанні в сумі 10 933 327,87 грн.

Відповідно до оспорюваного договору відступлення права вимоги №В-05/14 між ТОВ "Фінансова установа "ЄФКР" (кредитор) та ТОВ "Енерготехпром" (новий кредитор) від 15.04.2015: п. 2.1 кредитор зобов'язався відступити (передати) новому кредитору за цим договором право вимоги до боржника, а новий кредитор - сплатити кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена у п. 3.9 цього договору та набути право вимоги за договором поставки. Загальний розмір заборгованості боржника, право вимоги якої відступається згідно цього договору становить 5 433 327, 87 грн.

На виконання п.3.2 оспорюваного договору 28.04.2014 року сторони підписали акт відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ "Фінансова установа "ЄФКР" (кредитор) відступив, ТОВ "Енерготехпром" (новий кредитор) набув право вимоги до боржника та відбулась заміна кредитора в зобов'язанні в частині 5 433 327, 87 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент передачі відповідачем-2 відповідачу-1 права вимоги за договором відступлення права вимоги №В-05/14 від 15.04.2014, це право повністю належало відповідачу-2, що спростовує твердження позивача.

Водночас, щодо тверджень позивача, що він хоч і не є стороною оспорюваного договору, однак, є зацікавленою особою, яка має право на оскарження договору, судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2014 року у справі № 904/5722/14 про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар" (порушеною ухвалою цього ж суду від 05.08.2014 року) затверджено реєстр вимог кредиторів, до якого внесено, зокрема, вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" на суму основного боргу у розмірі 48 316 829 грн. 63 коп., що віднесені до 4 черги задоволення; пеню у сумі 10 365 963 грн. 65 коп. - до 6 черги задоволення; інфляційні витрати у сумі 2 177 763 грн. 14 коп. - до 4 черги задоволення; судовий збір у сумі 1 218 грн. - до 1 черги задоволення вимог кредиторів та вимоги, забезпечені заставою, у сумі 29 379 707 грн. 86 коп. - позачергово.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

Ч. 1 ст. 1 ГПК України установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Виходячи з аналізу наведених норм суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

За змістом ч. ч. 1, 2 та 9 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею; вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, установлених цим Законом; погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

Ч. 4, 5 і 6 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що конкурсні кредитори мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, та кратну одній тисячі гривень. Під час визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу не враховуються суми неустойки штрафу, пені), інші фінансові санкції, моральна шкода, судовий збір у справі про банкрутство, заявлені або сплачені кредиторами в провадженні у справі про банкрутство. До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про: визначення кількісного складу та обрання членів комітету кредиторів; дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; схвалення плану санації боржника в процедурі розпорядження майном; інші питання, передбачені цим Законом. На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше ніж сім осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів, визначених відповідно до частини четвертої цієї статті. Кредитор, що має двадцять п'ять і більше відсотків голосів, автоматично включається до складу комітету кредиторів. Під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, утворений відповідно до цього Закону.

Враховуючи, що ПАТ "Укрсоцбанк" визнано кредитором у провадженні про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар", то участю у зборах кредиторів тих кредиторів, вимоги яких визнано на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушуються майнові інтереси позивача.

Відповідний правовий висновок викладено в Постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 року у даній справі № 910/6714/15-г.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позивач вправі звертатися із позовом про визнання договору недійсним відповідно до положень ч. 3 ст. 215 ЦК України.

Водночас, на виконання вказівок, викладених в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 року судом апеляційної інстанції досліджено положення оспорюваного договору та встановлено, що відповідно до умов договору відступлення права вимоги № В-05/14, укладеного 15.04.2014 року між ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" (кредитор) та ТОВ "Енерготехпром" (новий кредитор), кредитор зобов'язався відступити (передати) новому кредитору за цим договором право вимоги до боржника, а новий кредитор - сплатити кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена у п. 3.9 цього договору та набути право вимоги за договором поставки.

Пунктами 3.9 - 3.11 договору передбачено, що ціна договору складає суму грошових коштів у національній валюті України та визначається сторонами окремо. Новий кредитор здійснює оплату ціни договору на поточний рахунок кредитора. Оплата ціни договору вважається здійсненою в момент зарахування на поточний рахунок кредитора грошових коштів від нового кредитора у розмірі ціни договору.

На думку суду апеляційної інстанції, з яким погоджується і суд касаційної інстанції, суд першої інстанції, повторно розглядаючи справу, дійшов помилкового висновку про те, що укладений договір відступлення права вимоги № В-05/14 не є договором факторингу з тих підстав, що за вказаним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, з огляду на таке.

Як встановлено в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 року, оспорюваний правочин містить ознаки договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Зокрема, договором передбачено, що грошова вимога до боржника уступається кредитором (ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку") в обмін на грошові кошти, які новий кредитор (ТОВ "Енерготехпром") зобов'язалося сплатити останньому, тобто за умовами договору фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника), та п.п. 3.2 - 3.7 договору також містять умови, які притаманні договору факторингу.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, сторони в п. 3.9 погодили, що ціна договору складає суму грошових коштів в національній валюті України та визначається сторонами окремо.

В той же день, 15.04.2014 року сторони оспорюваного договору уклали договір про внесення змін до договору про відступлення права вимоги № В-05/14, в якому погодили, що ціна договору складає суму грошових коштів в національній валюті України в розмірі 2 700 000,00 грн. 

З врахуванням розміру заборгованості, право вимоги якої відступається згідно п.2.2 договору та становить 5 433 327,87 грн., та ціни договору, погодженої в договорі про внесення змін в розмірі 2 700 000,00 грн., слід дійти висновку, що різниця, яка становить 2 733 327,87 грн., є дисконтом, тобто платою (фінансовою вигодою), яку отримує фактор за договором факторингу, у даному випадку - ТОВ "Енерготехпром".

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені в п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). В цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування під відстрочення права вимоги, надання коштів в розпорядження за плату.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що оспорюваний договір є саме договором факторингу, оскільки відступлення права вимоги у даному випадку відбувалось в обмін на грошові кошти за плату у вигляді дисконту. 

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 13.04.2016 року у даній справі, при вирішенні судами справи залишилась недослідженою та обставина, чи є відповідач 1 фінансовою установою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу. Також у вказаній постанові суд зазначив, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили положення оспорюваного договору, не з'ясували правову природу цього правочину та відповідність його умов вимогам чинного законодавства, а відтак, дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним.

Правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги урегульовано главою 73 ЦК України.

Так, ч. 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (частина перша статті 1084 ЦК України).

Аналогічні положення закріплено і у пунктах 3.2 і 3.7 договору, відповідно до яких сторони погодили, що після переходу до нового кредитора права вимоги у останнього виникає право на грошові кошти, які він отримає від боржника в якості погашення заборгованості за виконання зобов'язань за договором поставки. Кредитор (ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку") не відповідає перед новим кредитором (ТОВ "Енерготехпром") у випадку, якщо одержані новим кредитором від боржника суми будуть меншими від суми, сплаченої новим кредитором за цим договором.

При цьому, плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається, що, як встановлено судом апеляційної інстанції, і має місце у договорі від 15.04.2014 року № В-05/14.

Разом із тим, щодо суб'єктного складу таких правовідносин ч. 3 ст. 1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

У ч. 1 ст. 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Таким чином, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до статуту ТОВ "Енерготехпром" предметом діяльності цього товариства є, зокрема, надання послуг операційного та фінансового лізингу; допоміжні послуги в галузі страхування та фінансів.

На виконання вказівок Верховного Суду України, апеляційним судом встановлено, що ТОВ "Енерготехпром", хоча і здійснює фінансово-господарську діяльність із надання певних послуг, однак не являється фінансовою установою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу, оскільки дане товариство не включено до Переліку фінансових установ, унесених до Державного реєстру фінансових установ, що підтверджується інформацією з офіційного сайту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Ч. 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ст. 215 вказаного кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

За результатом розгляду даної справи та на виконання вказівок Верховного Суду України, викладених у постанові від 13.04.2016 року у цій справі, апеляційним судом встановлено, що оспорюваний договір укладено з боку ТОВ "Енерготехпром" з порушенням вимог Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки ТОВ "Енерготехпром" не є фінансовою установою в розумінні названого Закону України, а тому не має права на отримання плати (фінансової вигоди) у вигляді дисконту від фінансової операції.

З урахуванням приписів п. 1 ст. 83 ГПК України, якими встановлено, що господарський суд наділений правом визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству та враховуючи встановлені вище обставини недійсності договору відступлення права вимоги №В-05/14 від 15.04.2014 року з підстав порушення ТОВ "Енерготехпром" вимог Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", незважаючи на відхилення доводів позивача в частині підстав для визнання його недійсним, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню. 

Натомість, суд першої інстанції, відмовляючи в позові, вказав, що договір №В-05/14 укладено відповідно до п.1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, відповідно до якого кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) та дійшов помилкового висновку, що укладений між сторонами (відповідачами 1 та 2) договір не є договором факторингу, оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату. Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, такий висновок суду першої інстанції спростовується умовами спірного договору.

З огляду на те, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення у даній справі про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність скасування рішення господарського суду м. Києва від 29.06.2016 року у справі № 910/6714/15-г з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог. 

Відповідно до ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Верховний Суд України в постанові від 13.03.2016 року у даній справі зазначив, що оскільки ПАТ «Укрсоцбанк» визнано кредитором у провадженні про банкрутство ПАТ «Криворізький турбінний завод «Констар», то участю у зборах кредиторів тих кредиторів, вимоги яких визнано на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушуються майнові інтереси позивача. За таких обставин позивач вправі звертатися із позовом про визнання Договору недійсним відповідно до положень частини третьої статті 215 ЦК України.

Виходячи з встановлених обставин, дана справа безпосередньо пов'язана зі справою № 904/5722/14 про банкрутство ПАТ «Криворізький трубний завод «Констар» (порушеною ухвалою від 05.08.2014 року).

Водночас, надаючи оцінку правильності застосування ст.1, п.п. 2. 7 ч. 1 ст.12, ч.9 ст.16 ГПК України при розгляді даної справи, для з'ясування питання в якому саме провадженні - позовному чи в межах справи про банкрутство має бути розглянута позовна заява про визнання договору недійсним - колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначав про те, що оспорюваний правочин було укладено з порушенням норм чинного законодавства України, зокрема, положень ч. 1 ст. 512 ЦК України та порушує його права як кредитора у справі про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар" з огляду на те, що права вимоги за оспорюваним договором відступлення були передані підприємству, яке є акціонером ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар". Зазначені дії спрямовані на створення підконтрольного боржнику комітету кредиторів, усунення реальних кредиторів від процесу прийняття рішень в справі про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар" і завдання таким чином шкоди кредиторам та, зокрема, порушенню його прав. 

За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Відповідно до положень ст. 41 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з п. п. 2, 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Ч. 9 ст. 16 ГПК України (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013 року, далі - Закон про банкрутство), відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо.

Системний аналіз положень Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство); за позовом розпорядника майна (ч. 9 ст. 22 Закону про банкрутство); за заявою комітету кредиторів (ч. 8 ст. 26 Закону про банкрутство); за заявою керуючого санацією (ч. 5 ст. 28 Закону про банкрутство); за заявою ліквідатора (ч. 2 ст. 41 Закону про банкрутство).

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень ст. 11128 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

В постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 року у справі № 908/4804/14 зазначається, що з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

У рішенні у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації" ЄСПЛ також дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі.

З огляду на викладене, з метою забезпечення прав і законних інтересів сторін спору на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції під час повторного розгляду справи прийнято вірне та обґрунтоване рішення у справі, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про необхідність перегляду постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г у касаційній інстанції за правилами позовного порядку, без припинення провадження у даній справі з підстав необхідності її розгляду в межах справи про банкрутство.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя: Погребняк В.Я. Суддя: Короткевич О.Є. Суддя: Панова І.Ю.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65508494

[ANTIRAID]

ВХСУ пришел к выводу о недействительности договора уступки долга в связи с тем, что по своей правовой природе он является договором факторинга исходя из того, что уступка произведена с дисконтом. При этом фактор, уступающий долг, в нарушение норм законодательства не является финансовым учреждением.

Кроме того, ВХСУ со ссылкой на решения ЕСПЧ указал на возможность рассмотрения этого дела в исковом порядке не смотря на обязательность его рассмотрения судом в производстве которого находится дело о банкротстве.

Выборочная справедливость в интересах банка в действии.

[0720]

довольно хамское решеньице