Постановление ВСУ по пересмотру о подведомственности споров с госрегистраторами проистекающих из договоров


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року

м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Самсіна І.Л., 
суддів: Берднік І.С., Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Симоненко В.М., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного підприємства (далі – ПП) «Терра» до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченка Олександра Анатолійовича, державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Полтавця Дмитра Володимировича, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, приватного акціонерного товариства (далі – ПрАТ) «Універмаг «Росія», товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Авіс Фінанс», яке в подальшому змінило свою назву на ТОВ «Хоме Асістент», реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, про визнання протиправним рішення,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ПП «Терра» звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило: скасувати рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченка О.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 20802265 від 21 квітня 2015 року; визнати протиправними дії державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Полтавця Д.В. з державної реєстрації за ТОВ «Авіс Фінанс» права власності на нерухоме майно – торговельний центр, що знаходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Совєтская, буд. 56, шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Реєстр) запису про право власності № 9432061 від 14 квітня 2015 року та скасування цього запису.

На обґрунтування позову ПП «Терра» послалося на те, що діями державних реєстраторів порушено право власності на належне йому нерухоме майно, яке незаконно було перереєстроване на ТОВ «Авіс Фінанс», оскільки це товариство під час звернення до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно не надало завірену в установленому порядку письмову вимогу про усунення порушень виконання ПП «Терра» зобов’язань за кредитними договорами, які забезпечені іпотекою. 

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 22 березня 2007 року між ПП «Терра» та публічним акціонерним товариством (далі – ПАТ) «Райффайзен Банк Аваль» було укладено Генеральну угоду про надання кредитних ресурсів, в рамках якої були укладені окремі кредитні договори.

На забезпечення виконання зобов’язань за вказаними договорами між ПП «Терра», ПрАТ «Універмаг «Росія» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» останньому передано в іпотеку нерухоме майно – торговельний центр, що розташований за адресою: м. Луганськ, вул. Совєтская, буд. 56.

У зв’язку з виникненням у позивача простроченої заборгованості за кредитними договорами банк надіслав на адресу ПП «Терра» та ПрАТ «Універмаг «Росія» вимогу від 3 березня 2015 року про усунення порушень забезпеченого іпотекою зобов’язання до договору іпотеки від 30 березня 2007 року, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до вимог статей 35–38 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898 IV).

В подальшому 5 березня 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі договору відступило ПАТ «Артем-Банк» права за Генеральною угодою, кредитними договорами та договором іпотеки. Останній, у свою чергу, за договором факторингу від 5 березня 2015 року відступив ТОВ «Авіс Фінанс» за 20 020 000 грн право вимоги за Генеральною угодою про надання кредитних ресурсів та укладеними в її рамках кредитними договорами.

Також 5 березня 2015 року між ПАТ «Артем-Банк» і ТОВ «Авіс Фінанс» було укладено договір відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до якого на виконання укладеного між ними договору факторингу банк передав, а товариство прийняло право вимоги за договором іпотеки від 30 березня 2007 року.

14 квітня 2015 року ТОВ «Авіс Фінанс» до реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції подало заяву про реєстрацію права власності на нерухоме майно – торговельний центр по вул. Совєтская, 56 у м. Луганську.

Зазначену заяву прийняв державний реєстратор реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Полтавець Д.В., який вніс запис до Реєстру про реєстрацію за товариством права власності на торговельний центр.

21 квітня 2015 року на підставі поданих документів та заяви державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченко О.А. прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на торговельний центр за зазначеною адресою.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 8 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 червня 2016 року касаційну скаргу ТОВ «Авіс Фінанс» залишив без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін, вказавши, що суди обґрунтовано відхилили посилання на відсутність чинного на момент вчинення реєстраційної дії затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (далі – АТО), як на підставу для незастосування статті 9 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі – Закон № 1669-VII) та зазначили, що обставини відсутності у м. Луганську органів державної влади України, неможливість її здійснення та перебування міста в зоні проведення АТО в період вчинення оскаржуваних дій є загальновідомими. При цьому такі обставини не спростовані відповідачами та є такими, що відповідають дійсності.

Ненадіслання товариством як наступним іпотекодержателем вимоги (повідомлення) про усунення порушення не має правового значення для вирішення спору, оскільки така вимога була надіслана попереднім іпотекодержателем, тоді як закон повторного її направлення при зміні кредитора у зобов’язанні не вимагає. Державному реєстратору були надані докази направлення (отримання) відповідної вимоги боржнику (іпотекодавцю).

Не погодившись із такою ухвалою суду касаційної інстанції, ТОВ «Хоме Асістент» подало заяву про її перегляд Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 17 КАС, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція), статей 1, 9 Закону № 1669-VII, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи наявність різного правозастосування, ТОВ «Хоме Асістент» послалося на ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 серпня, 3 вересня, 11 листопада 2015 року, 29 червня, 3 серпня 2016 року (№№ К/800/8113/15, К/800/36481/15, К/800/37246/15, К/800/28043/15, К/800/52318/15 відповідно), постанови Вищого господарського суду України від 14 квітня 2015 року, 20 липня 2016 року (справи №№ 922/4504/14, 905/544/15 відповідно), ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року (справа № 6-10098св15) та постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (№ 21-41а16)

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 3 серпня 2016 року у справі № К/800/52318/15 про визнання дій державного реєстратора протиправними суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та закриваючи провадження у справі, зазначив, що, задовольняючи частково позовні вимоги, суди виходили із необґрунтованості оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 січня 2015 року № 18973879 з посиланням на відсутність завіреної в установленому порядку копії письмової вимоги іпотекодавця про усунення порушень з доказами її надсилання, отримання іпотекодавцем та боржником і завершення 30-денного строку її виконання. 

Розглядаючи та вирішуючи справу по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Вищий адміністративний суд України з такою позицією не погодився і в ухвалі від 3 серпня 2016 року зазначив, що спірні відносини виникли у зв’язку із невиконанням умов цивільно-правової угоди з підстав порушення господарських зобов’язань, тобто цей спір не є публічно-правовим, а випливає із договірних відносин і має вирішуватися за правилами господарського судочинства. Тобто цей спір не має публічно-правового характеру та не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року у справі № 6-10098св15 про звернення стягнення на предмет іпотеки суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що, відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що предмет іпотеки знаходиться у зоні проведення АТО та в силу статті 9 Закону № 1669-VII на нього не може бути звернуто стягнення.

Розпорядженням КМУ від 30 жовтня 2014 року № 1053-р (далі – розпорядження КМУ № 1053-р) затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснюється АТО, який наведено у додатку до цього розпорядження.

Проте розпорядженням КМУ від 5 листопада 2014 року № 1079-р дію розпорядження КМУ № 1053-р було зупинено.

Таким чином, на дату винесення рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року КМУ не було затверджено переліку населених пунктів, на території яких здійснюється АТО, у зв’язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що майно знаходиться на території проведення АТО та застосували до спірних правовідносин норму Закону № 1669-VII.

У постанові Вищого господарського суду України від 14 квітня 2015 року у справі № 922/4504/14 про стягнення боргу за договором суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи позивачеві у стягненні 2412 грн 49 коп. боргу за період з 14 квітня по 31 серпня 2014 року, залишив поза увагою те, що дію розпорядження КМУ № 1053-р, яким визначено населені пункти, на території яких здійснюється АТО, було зупинено розпорядженням КМУ № 1079-р, а тому немає належних правових підстав не нараховувати орендні платежі. З огляду на наведене апеляційний господарський суд, неправильно застосувавши згадані норми матеріального права, помилково скасував законне і обґрунтоване рішення місцевого суду.

У постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року № 21-41а16, прийнятої за результатом перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2015 року у справі про оскарження дій державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки та Закону № 898-IV, міститься такий правовий висновок.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов’язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України. 

Таким чином, не обговорюючи питання правильності застосування судами статей 36, 37 Закону № 898-IV, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, враховуючи правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року № 21-41а16, вважає, що заява підлягає частковому задоволенню та зазначає таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

За правилами пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) господарським судам підвідомчі справи, зокрема, у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов’язані із невиконанням, на думку позивача, умов господарського договору, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ГПК.

Таким чином, не обговорюючи питання правильності застосування судами статей 1, 9 Закону № 1669-VII, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За таких обставин ухвалені в адміністративній справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Хоме Асістент» задовольнити частково.

Ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2016 року, Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2015 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. Самсін
Судді:
І.С. Берднік 
О.Ф. Волков
М.І. Гриців
В.І. Гуменюк
А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок
О.В. Кривенда
Н.П. Лященко
О.Б. Прокопенко
Я.М. Романюк
В.М. Симоненко

Постанова від 11 квітня 2017 року № 21-3632а16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7F05A08D96751B8EC2258110004114FC

Link to comment
Share on other sites

ВСУ в составе трех палат, в очередной раз пришел к довольно спорному выводу, что учитывая то, что по делу, которое рассматривается, спорные правоотношения связанные с невыполнением, по мнению истца, условий хозяйственного договора, спор не является публично-правовым, а вытекает из договорных отношений и должен решаться судами по правилам ХПК, а не КАСУ.

При этом странно, что никто их судей не вспомнил о добросовестности и неправомерности затягивания сроков, как обычно это делает ВСУ в интересах банков.

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

3 часа назад, ANTIRAID сказал:

При этом странно, что никто их судей не вспомнил о добросовестности и неправомерности затягивания сроков, как обычно это делает ВСУ в интересах банков.

Обычно ВСУ ВСЕ делает в интересах банков, поэтому правосудием там и "не пахнет". В делах такого характера достаточно пронализировать предмет спора и увидеть, что истец не ссылается на договорные условия, в основе судебного решения не лежит факт их выполенния или невыполнения сторонами. Оспаривается решение субъекта властных полномочий - все как на ладони, как будто... НО такие дела несут угрозу банковским интересам, поэтому Романюк и Ко перетаскивает все под гражданскую или хозяйственную юрисдикцию, где есть влияние на принятие решений. Куда смотрит НАБУ - заангажированность ВСУ настолько очевидна, и решения принимаются исключительно в интересах банков... А когда уже "нечем крыть" и нарушения со строны банка "лезет" во "все щели", включают последний бастион - там тебе и добросовестность и разумные сроки рассмотрения, и нарушения прав потребителей не доказаны, интересы малолетних детей не нарушены, и право совместной собственности в порядке... Когда нибудь для студентов юридических ВУЗов напишут учебник о мракобесии и темном времени в юриспруденции Украины периода Романюка - Портнова.    

Link to comment
Share on other sites

В 04.05.2017 в 23:18, 0720 сказал:

ну не знаю, а ведь 6-37цс16 тоже под председательством Романюка вынесено

 

Наверное Вы имели в виду следующее:

"Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення – являє собою міру відповідальності.

Однак, пунктом 9 постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540 передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.

Враховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління НБУ, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього  зобов’язань. (ну еще бы, на святое замахнулись...)

Тому, на час дії постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540, а саме з 2 вересня 2014 року по 2 грудня 2014 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів".

"У позові ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в частині стягнення 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 24 листопада 2014 року по 2 грудня 2014 року відмовити."

А как же высшая юридическая сила Закона над Постановою НБУ ? Странный способ защиты ВСУ нашел для гражданина Украины, который передал свои деньги в депозит банку ? Так можно все Законы Украины постановами НБУ или правовыми позициями ВСУ перекрутить на столько градусов, на сколько необходимо (чего изволите ?). Или может я чего-то не дочитал...

Link to comment
Share on other sites

так там вкладчик не гражданин Украины :)

суд не освободил банк от ответственности, а всего лишь смягчил эту ответственность на основании ч.3 ст.551 ЦК, та в деле есть заявление банка о применении этой нормы — то есть банк просил суд уменьшить неустойку (и тем самым, кстати, банк её признал)

единственное основание для освобождения от гражданской ответственности за нарушение обязательства предусмотрено ст.ст. 614, 617 ЦК, — это отсутствие вины должника в нарушении обязательства, причём цивилистическая вина, в отличие от уголовной — презюмируется, должник сам должен доказывать отсутствие вины

а вот смягчение ответственности (ч.3 ст.551 ЦК, ст.616 ЦК) возможно и при наличии вины, и даже по инициативе суда 

в данном случае Верховный Суд принял во внимание постанову НБУ №540 не как норму права (да она и вообще не является нормативным актом), а как обстоятельство, позволяющее применить ч.3 ст.551 ЦК и смягчить ответственность должника 

истец просил взыскать неустойку за 72 дня, в результате суд освободил ответчика от неустойки за 8 дней (приняв во внимание незаконные художества НБУ как обстоятельство, смягчающее вину ответчика), а за остальные 64 дня неустойку не отменил, а отправил дело на новое рассмотрение в суд первой инстанции

ну и как это можно считать решением в пользу банка?

кстати, смотрите в этой связи и последующие постановы ВСУ, которые явились следствием этой постановы № 6-37цс16:

№ 6-2558цс15 от 01.06.2016
№ 6-1699цс16 от 28.09.2016
№ 6-2128цс16 от 13.03.2017 (совсем свеженькая)

ну где тут в пользу банков-то?

Link to comment
Share on other sites

12 часов назад, 0720 сказал:

так там вкладчик не гражданин Украины

Ну если это Ваше дело, то Вам это должно было быть известно о гражданстве, только вот какая разница резидент или нерезидент ?

"в деле есть заявление банка о применении этой нормы" - еще раз подтверждает, что дело это вам знакомо не по реестру . А что, удовлетворять заявления банка, это святая обязанность ВСУ ? Вот когда должник подает такое или аналогичное заявление, то суд квалифицирует это как попытку уклониться от отвественности за не надлежащее выполнение "зобов"язань по кредиту" и нанести финансовый ущерб интересам банка....

 

12 часов назад, 0720 сказал:

в данном случае Верховный Суд принял во внимание постанову НБУ №540 не как норму права (да она и вообще не является нормативным актом), а как обстоятельство, позволяющее применить ч.3 ст.551 ЦК и смягчить ответственность должника 

истец просил взыскать неустойку за 72 дня, в результате суд освободил ответчика от неустойки за 8 дней (приняв во внимание незаконные художества НБУ как обстоятельство, смягчающее вину ответчика), а за остальные 64 дня неустойку не отменил, а отправил дело на новое рассмотрение в суд первой инстанции

Трудно воспринимать такое решение как верх объективности и незаангажированности:  императивная норма закона "Про ЗПС" не принимается во внимание (ВСУ даже не указал, почему можно игнорировать Закон), а левая Постанова НБУ вдруг обрела статус "обстоятельства", которое смягчает ответственность. Возможно тут разночтетние в трактовке "смягчения", но если  размер нейстойки уменьшили - это одно, а если неустойку, прямо предусмотренную Законом вообще отменили на основании "незаконных художеств НБУ", то что еще коментировать ?

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...