Постановление ВСУ по пересмотру о исковой давности в делах по установлению отцовства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гуменюка В.І.,
суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства за заявою ОСОБА_2 про перегляд рішення Апеляційного суду Волинської області від 29 червня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що з 2000 року по 2015 рік перебував у фактичних шлюбних відносинах з відповідачкою. Під час спільного проживання у них народились син ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та донька ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2). 

ОСОБА_1 вказав, що реєстрація народження дітей проводилась у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції. Відомості про нього, як батька, у свідоцтвах про народження дітей внесені зі слів відповідачки.

З травня 2015 року вони припинили проживати разом, діти залишились проживати з матір’ю. Однак відповідачка стала чинити перешкоди у спілкуванні з дітьми, у зв’язку з чим позивач просив суд визнати його батьком дітей та внести зміни в актові записи про народження, вказавши відомості про нього, як батька.

Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 4 вересня 2015 року позов у частині вимоги про зобов’язання внести зміни щодо походження дітей до актових записів про народження із зазначенням у розділі відомостей про батька залишив без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України.

Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 20 квітня 2016 року відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний суд Волинської області 29 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову: визнав, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, є батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 25 січня 2017 року рішення суду апеляційної інстанції залишила без змін. 

У заяві ОСОБА_2 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування рішення Апеляційного суду Волинської області від 29 червня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини другої статті 128 та частини другої статті 129 Сімейного кодексу України (далі – СК України).

Обґрунтовуючи зазначену підставу подання заяви про перегляд судових рішень, ОСОБА_2 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2012 року, 17 липня 2013 року, 17 вересня 2014 року, 9 грудня 2015 року та 17 лютого 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди встановили, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у минулому існували тривалі дружні та ділові стосунки, а з часу народження дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вони спільно з ними відпочивали, зокрема в республіці Туреччина, що підтверджується фотографіями.

ОСОБА_2 є матір’ю сина ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1 народження) та доньки ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2 народження), що підтверджується оригіналами повних витягів з Державного реєстру атів цивільного стану громадян щодо актових записів про народження НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та копіями актових записів про народження від ІНФОРМАЦІЯ_4 НОМЕР_3 та від ІНФОРМАЦІЯ_5 НОМЕР_4.

У вказаних документах зазначено, що підставою запису відомостей про батька була вказівка матері відповідно до частини першої статті 135 СК України. Батьком обох дітей було записано ОСОБА_5. 

Крім того, Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 4 вересня 2015 року за клопотанням представника позивача призначив судово-генетичну експертизу у справі. Однак оскільки ОСОБА_2 не з’явилася з дітьми для відбрання зразків крові для проведення вказаної експертизи, то ухвала була повернута експертною установою без виконання.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав допустимих і достатніх доказів для підтвердження його батьківства щодо вказаних ним у позові дітей.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив як з того, що між сторонами існували тривалі стосунки (зокрема, вони спільно з дітьми проводили дозвілля), що підтверджується фотографіями, так і з того, що відповідачка свідомо ухилялася від проведення призначеної судом з метою встановлення батьківства судово-генетичної експертизи.

Ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2012 року, 17 липня 2013 року та 17 вересня 2014 року, що надані заявницею для порівняння, якими судові рішення судів попередніх інстанції скасовані, а справи передано на новий розгляд, не містять правової позиції щодо спірних правовідносин та застосування норм матеріального права, а вказують на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та необхідність їх усунення для правильного вирішення спору, а також нез’ясування судами належним чином фактичних обставин справи.

У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року зазначено, що суд апеляційної інстанції вважав позов про визнання батьківства необґрунтованим та недоведеним, оскільки наданий позивачем як доказ USB флеш-накопичувач підтверджував лише спільне проведення часу позивача та відповідачки, а не походження дитини від позивача. Проте на відміну від справи, судові рішення в якій переглядаються, у даній справі судово-генетична експертиза судом не призначалась. Тому правові висновки суду касаційної інстанції в цій ухвалі та в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, ґрунтуються на різних фактичних обставинах справ, установлених судами.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року вказано, що позовна давність в один рік з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство, установлена законодавцем як для вимог про визнання батьківства в порядку статті 129, так і в порядку статті 128 СК України. При цьому оскільки нормами СК України не передбачено, що позовна давність застосовується тільки за заявою відповідача, то суди, розглядаючи спір про визнання батьківства, повинні були перевірити дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні позивача до суду.

Оскільки суди, у справі яка переглядається, не перевірили чи позивач звернувся до суду з позовом про визнання батьківства в порядку статті 128 СК України в межах позовної давності, то існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм СК України щодо позовної давності, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред’явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

У частині другій цієї статті закріплено, що до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

На підставі викладених норм сімейного права можна зробити наступні висновки. Законодавець у частині першій статті 20 СК України закріпив вичерпний перелік статей цього Кодексу і відповідно вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність. До цього переліку належить у відповідності до частини другої статті 129 СК України вимога про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Тому положення частини другої статті 129 СК України, яке є спеціальним, не може бути поширене на положення про визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України. 

Крім того, законодавець у частині другій статті 20 СК України передбачив субсидіарне застосування положень ЦК України, які стосуються позовної давності, до сімейних відносин у випадках, передбачених частиною першої статті 20 СК України.

Тому у випадках передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 СК України мають застосовуватися правові приписи, закріплені в частині третій статті 267 ЦК України. Тобто, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Таким чином, у справі яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій правильно не застосували позовну давність до вимоги про визнання батьківства в порядку статті 128 СК України. Тому судові рішення, які заявниця просить переглянути, є обґрунтованими.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_2 і скасування рішення Апеляційного суду Волинської області від 29 червня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 3603 та 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення Апеляційного суду Волинської області від 29 червня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк
Судді:
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В. М. Сімоненко

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-617цс17 

Відповідно до статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред’явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

У частині другій цієї статті закріплено, що до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

На підставі викладених норм сімейного права можна зробити наступні висновки. Законодавець у частині першій статті 20 СК України закріпив вичерпний перелік статей цього Кодексу і відповідно вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність. До цього переліку належить у відповідності до частини другої статті 129 СК України вимога про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Тому положення частини другої статті 129 СК України, яке є спеціальним, не може бути поширене на положення про визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України. 

Крім того, законодавець у частині другій статті 20 СК України передбачив субсидіарне застосування положень ЦК України, які стосуються позовної давності, до сімейних відносин у випадках, передбачених частиною першої статті 20 СК України.

Тому у випадках передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 СК України мають застосовуватися правові приписи, закріплені в частині третій статті 267 ЦК України. Тобто, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк

Постанова від 27 квітня 2017 року № 6-617цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/73FED750203BF5FDC2258115004CEE11
 

[ANTIRAID]

ВСУ пришел к выводу, что при установлении отцовства лиц не пребывающих в браке исковая давность установлена в пределах трех лет. Однако в любом случае суд не вправе ее применять самостоятельно и о сроках исковой давности необходимо заявлять в суде первой инстанции.

[Zinkin Vladimir]

Я извиняюсь, но по-моему, не совсем точно изложен вывод ВСУ.

Итак, ВСУ сказал:

1. ВСУ различает случаи обращении отца о признании отцовства: 

     а) ст. 128 СК - общий случай - женщина не в браке с другим мужчиной

     б) ст. 129 - если женщина в браке с другим мужчиной.

Дальше ВСУ сказал: "Тому положення частини другої статті 129 СК України, яке є спеціальним, не може бути поширене на положення про визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України."

То есть, исковая давность в ОДИН (подчеркиваю один, а не три) распространяется на случай, если женщина была в браке с другим мужчиной. И это правильно, я думаю, нечего устоявшиеся семьи рушить. Пропустил год - кури бамбук.

2. ВСУ также сказал, что "Відповідно до статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу."

То есть, на статью 128 (если женщина не в браке с другим мужчиной) - позовная давность не распространяется.

3. "Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність" - это касается только тех статей где исковая даность применяется - в том числе 129.   К статье 128 исковая давность не применяется.

 

А читая Ваш комментарий, выходит обратный вывод.  Давайте обсудим.

 

[Zinkin Vladimir]

В оспариваемом деле женщина была на момент зачатия не в браке с другим мужчиной, поэтому применяется ст. 128 СК и о исковой давности речи быть не может.

[у.zaporozhskiy]

В 10.05.2017 в 15:54, Zinkin Vladimir сказал:

Я извиняюсь, но по-моему, не совсем точно изложен вывод ВСУ.

Итак, ВСУ сказал:

1. ВСУ различает случаи обращении отца о признании отцовства: 

     а) ст. 128 СК - общий случай - женщина не в браке с другим мужчиной

     б) ст. 129 - если женщина в браке с другим мужчиной.

Дальше ВСУ сказал: "Тому положення частини другої статті 129 СК України, яке є спеціальним, не може бути поширене на положення про визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України."

То есть, исковая давность в ОДИН (подчеркиваю один, а не три) распространяется на случай, если женщина была в браке с другим мужчиной. И это правильно, я думаю, нечего устоявшиеся семьи рушить. Пропустил год - кури бамбук.

2. ВСУ также сказал, что "Відповідно до статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу."

То есть, на статью 128 (если женщина не в браке с другим мужчиной) - позовная давность не распространяется.

3. "Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність" - это касается только тех статей где исковая даность применяется - в том числе 129.   К статье 128 исковая давность не применяется.

 

А читая Ваш комментарий, выходит обратный вывод.  Давайте обсудим.

 

1. За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. 

2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. 

3. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. 

Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. 

4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. 

(Із змінами, внесеними згідно із
 Законом України від 01.07.2010 р. N 2398-VI)

Стаття 129. Спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини 

1. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. 

2. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. 
 

Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин 

1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. 

2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом. 
 

 

 

1. Согласен.

2. Я тоже понял, что согласно ст. 20 СК и ст. 128 СК, исковая давность на требования о признании отцовства не распространяются, если женщина не была в браке.

[у.zaporozhskiy]

В 04.05.2017 в 12:49, ANTIRAID сказал:

Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

А если лицо не принимало участие в суде первой инстанции, то как оно может заявить об этом до вынесения решения суда в первой инстанции.