Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности в кассационном порядке в деле о банкротстве оспорить оплату услуг и вознаграждение ликвидатора

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2017 року м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Ковтюк Є.І., 
суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., –
 
 
за участю представників:
товариства з обмеженою відповідальністю 
«Гермес» – Федоренко О.І.,

публічного акціонерного товариства
«Райффайзен Банк Аваль» – Міхай-Седової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року у справі № 925/2063/13 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес» (далі – ТОВ «Гермес») про визнання банкрутом, 

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 18 грудня 2013 року прийнято до розгляду заяву голови ліквідаційної комісії ТОВ «Гермес» про порушення справи про банкрутство ТОВ «Гермес» у порядку статті 95 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI, чинній з 19 січня 2013 року; далі – Закон № 2343-XII).

Постановою Господарського суду Черкаської області від 26 грудня 2013 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Гермес»; визнано ТОВ «Гермес» банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців; визнано кредиторські вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Харско Інфрастракче Україна» на суму 400 093,29 грн, Державної податкової інспекції у Черкаському районі ГУ Міндоходів у Черкаській області на суму 36 995,00 грн, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на суму 4 724 076,41 грн; ліквідатором ТОВ «Гермес» призначено ОСОБА_1; боржника та ліквідатора зобов’язано вчинити певні дії.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 18 серпня 2014 року визнано кредиторами ТОВ «Гермес» зазначених вище осіб на загальну суму 8 829 626,98 грн; включено до реєстру вимог кредиторів: до першої черги – вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у сумі 1 218,00 грн; до третьої черги – вимоги Державної податкової інспекції у Черкаському районі ГУ Міндоходів у Черкаській області в сумі 7 399,00 грн; до четвертої черги – вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у сумі 4 724 076,41 грн; до шостої черги – вимоги державної податкової інспекції у Черкаському районі ГУ Міндоходів у Черкаській області в сумі 234 808,00 грн, вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у сумі 3 463 250,28 грн, вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Харско Інфрастракче Україна» в сумі 400 093,29 грн; затверджено реєстр вимог кредиторів.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20 жовтня 2015 року, залишеною без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2015 року, в затвердженні звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу, звітів ліквідатора про оплату послуг, у задоволенні клопотання ліквідатора про затвердження розміру грошової винагороди ліквідатора відмовлено; усунуто арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання обов’язків ліквідатора та зобов’язано останнього здійснювати повноваження ліквідатора банкрута до призначення в установленому порядку іншого арбітражного керуючого.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03 листопада 2015 року, залишеною без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2016 року, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого ОСОБА_2 та зобов’язано останнього вчинити певні дії.

Постановою Вищого господарського суду України від 09 лютого 2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2015 року та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 20 жовтня 2015 року в частині відмови в затвердженні звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу, звітів ліквідатора ОСОБА_1 про оплату послуг, у задоволенні клопотання ліквідатора про затвердження розміру грошової винагороди ліквідатора та усунення арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання обов’язків ліквідатора банкрута ТОВ «Гермес» скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11 травня 2016 року та додатковою ухвалою цього ж суду від 18 травня 2016 року, залишеними без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року, в затвердженні звіту ліквідатора банкрута ТОВ «Гермес» ОСОБА_1 від 02 вересня 2015 року та ліквідаційного балансу станом на 05 серпня 2015 року відмовлено; у затвердженні звітів ліквідатора ОСОБА_1 про оплату послуг і відшкодування витрат відмовлено; у задоволенні клопотання ліквідатора ОСОБА_1 про затвердження розміру грошової винагороди у подвійному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень відмовлено; усунуто арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання обов’язків ліквідатора ТОВ «Гермес».

Постановою Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року зазначені судові рішення в частині оплати послуг і відшкодування витрат ліквідатора ОСОБА_1 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті ці судові рішення залишено без зміни.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), кредитор ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 8 Закону № 2343-XII, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року в частині оплати послуг і відшкодування витрат ліквідатора ОСОБА_1, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року в цій частині залишити в силі.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, до заяви додано копії ухвал Вищого господарського суду України від 22 листопада 2016 року у справі № 922/4757/13 та від 07 грудня 2016 року у справі № 904/7747/14, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права. 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» обставини у межах доводів поданої заяви, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині оплати послуг і відшкодування витрат ліквідатора ОСОБА_1 із направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що положення частини третьої статті 8 Закону № 2343-XII не містить чіткої заборони на оскарження в касаційному порядку інших судових рішень, ніж передбачені цією нормою, тому судові рішення попередніх інстанцій за наслідками вирішення питання про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу, оплати послуг і відшкодування витрат ліквідатора, усунення особи від виконання обов’язків ліквідатора банкрута підлягають перегляду в касаційному порядку в повному обсязі як нерозривно пов’язані між собою.

Водночас, припиняючи касаційне провадження в справі № 904/7747/14 та відмовляючи у прийнятті касаційної скарги в справі № 922/4757/13, копії ухвал у яких надано для порівняння, суд касаційної інстанції виходив із того, що положеннями частини третьої статті 8 Закону № 2343-XII не передбачено можливості оскарження в касаційному порядку постанов суду апеляційної інстанції, прийнятих за наслідками перегляду постанов (ухвал) суду першої інстанції в частині вирішення питання про нарахування та виплату грошової винагороди ліквідатору, оскарження дій ліквідатора у справі про банкрутство.

Наведене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень частини третьої статті 8 Закону № 2343-XII, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]». 

Згідно зі статтею 8 Закону № 2343-XII, якою визначено особливості оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, ухвали господарського суду, винесені у справі про банкрутство за наслідками розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 41 ГПК, якою встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-XII. 

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону № 2343-XII у касаційному порядку можуть бути оскаржені постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення справи про банкрутство, ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про затвердження плану санації, ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, наведений перелік судових рішень, що підлягають оскарженню в касаційному порядку, є вичерпним.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, і спеціальні норми Закону № 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому положення частини третьої статті 8 Закону № 2343-XII слід розуміти як такі, що встановлюють деякі особливості та обмеження в реалізації права на касаційне оскарження судових рішень в процедурі банкрутства, що полягають, зокрема, у завершенні розгляду питання про оплату послуг і відшкодування витрат ліквідатора із завершенням відповідного апеляційного провадження.

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій у частині оплати послуг і відшкодування витрат ліквідатора ТОВ «Гермес», діяв не як суд, встановлений законом, тому постанова Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року в зазначеній частині в справі, яка розглядається, підлягає скасуванню.

Згідно з підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 11125 ГПК Верховний Суд України за наявності підстав, передбачених пунктами 1–3 частини першої статті 11116 цього Кодексу, має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

У зв’язку з наведеним постанова суду касаційної інстанції підлягає частковому скасуванню із залишенням у силі помилково скасованих постанови суду апеляційної інстанції та ухвал Господарського суду Черкаської області.

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року в справі № 925/2063/13 задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року в справі № 925/2063/13 у частині скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року, ухвали Господарського суду Черкаської області від 11 травня 2016 року, додаткової ухвали Господарського суду Черкаської області від 18 травня 2016 року в частині оплати послуг і відшкодування витрат ліквідатора ОСОБА_1 скасувати, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року, ухвалу Господарського суду Черкаської області від 11 травня 2016 року та додаткову ухвалу Господарського суду Черкаської області від 18 травня 2016 року в частині оплати послуг і відшкодування витрат ліквідатора ОСОБА_1 залишити в силі. 

У решті постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року в справі № 925/2063/13 залишити без зміни.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.

Головуючий Є.І. Ковтюк
Судді: І.С. Берднік
А.А. Ємець

Постанова від 25 травня 2017 року № 3-202гс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/67366D68341D98C7C2258138002883AB

[ANTIRAID]

В этот раз, ВСУ сославшись на исчерпывающий перечень определений подлежащих кассационному обжалованию в процедуре банкротства указал, что вопросы касающиеся оплаты оплаты услуг и возмещения расходов ликвидатора кассационному оспариванию не подлежат.