Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании со страховой компании страхового возмещения и средств за несвоевременное исполнение денежного обязательства по ст. 625 ГК


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
 
розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди за заявою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року, 

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» (далі – ПрАТ «СК «Оранта-Січ») про стягнення страхового відшкодування, моральної шкоди, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

ОСОБА_1 зазначав, що 11 листопада 2011 року близько 20 год. 49 хв. на 128 км автошляху Київ – Одеса поблизу смт Ставище Ставищанського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля марки Mitsubishi Lancer, державний НОМЕР_1, що належить йому на праві власності та що перебував під його керуванням, та автомобіля марки Mazda Е 2200, державний НОМЕР_2, яким на підставі доручення керував ОСОБА_2. Унаслідок зіткнення автомобіль Mitsubishi Lancer отримав механічні пошкодження. 

Вироком Ставищанського районного суду Київської області від 29 травня 2012 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки Mazda Е 2200 ОСОБА_4 на час скоєння ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Оранта-Січ».

Позивач неодноразово звертався до страхової компанії із заявами про виплату йому страхового відшкодування, проте відповідач не виконав зобов’язання, передбаченого умовами договору страхування й безпідставно відмовив у його виплаті.

Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь страхове відшкодування в сумі 36 тис. 637 грн 91 коп., 5 тис. грн моральної шкоди, пеню в сумі 20 тис. 683 грн 85 коп., 3 % річних, що становить 1 тис. 791 грн 75 коп., та 26 тис. 965 грн 50 коп. інфляційних втрат.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні страхового відшкодування, пені, 3 % річних та інфляційних втрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПрАТ «СК «Оранта-Січ» на користь ОСОБА_1 33 тис. 439 грн 27 коп. страхового відшкодування, 18 тис. 823 грн 10 коп. пені, 1 тис. 635 грн 31 коп. – 3 % річних, 24 тис. 143 грн 15 коп. інфляційних втрат, вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «СК «Оранта-Січ» відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «СК «Оранта-Січ» просить скасувати ухвалені у справі рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статей 625, 1188 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ПрАТ «СК «Оранта-Січ» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року та 21 вересня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що винним у ДТП було визнано ОСОБА_2, який керував транспортним засобом і цивільно-правова відповідальність якого була застрахована власником у ПрАТ «СК «Оранта-Січ», а тому страхова компанія неправомірно відмовила у виплаті страхового відшкодування, яке підлягає стягненню разом з пенею, 3 % річних та інфляційними втратами у зв’язку з невиконанням грошового зобов’язання.

Надана заявником ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду та передав справу на новий апеляційний розгляд з передбачених статтею 338 ЦПК України підстав порушення норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі цього ж суду від 9 грудня 2015 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що положення статті 625 ЦК України не застосовуються до правовідносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

У частині другій статті 625 ЦК України передбачено обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. 

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі – Закон № 85/96-ВР) страховий випадок – це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. 

Згідно зі статтею 16 цього Закону договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Відповідно до частини першої статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. 

Проаналізувавши норми статей 524, 533 – 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов’язання зі сплати коштів. 

Таким чином, грошовим зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. 

Отже, грошовим слід вважати зобов’язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов’язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов’язанням.

Саме до таких грошових зобов’язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору – страхову суму.

Сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. 

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника, яким у цих правовідносинах виступає страховик.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов’язаний здійснити страхове відшкодування.

З огляду на викладене можна зробити висновок, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі на підставі укладеного між ОСОБА_4 та ПрАТ «СК «Оранта-Січ» договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, є грошовим зобов’язанням. 

Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов’язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.

Отже, у справі, яка переглядається, суди, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення суми страхового відшкодування, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, дійшли правильного висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі, є грошовим зобов’язанням, оскільки відповідно до приписів статті 16 Закону № 85/96-ВР в разі настання страхового випадку страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі. А тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 625 ЦК України.

Відповідно до статті 3605 Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

З огляду на викладене заява ПрАТ «СК «Оранта-Січ» про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року задоволенню не підлягає.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року відмовити. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді:
В.І. Гуменюк 
В.М. Сімоненко
Л.І. Охрімчук 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 7 червня 2017 року у справі
№ 6-282цс17

Проаналізувавши норми статей 524, 533 – 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов’язання зі сплати коштів. 

Правовідношення, в якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов’язанням.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника, яким у цих правовідносинах виступає страховик.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов’язаний здійснити страхове відшкодування.

З огляду на викладене можна зробити висновок, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі на підставі укладеного між особою та страховою компанією договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, є грошовим зобов’язанням. 

Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов’язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.

Постанова від 7 червня 2017 року № 6-282цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/55484297CAC31395C2258140003F404B

Link to comment
Share on other sites

ВСУ указал, что правоотношения, сложившиеся между сторонами по делу на основании заключенного между лицом и страховой компанией договора обязательного страхования гражданско-правовой ответственности владельцев транспортных средств, является денежным обязательством. Таким образом, учитывая юридическую природу правоотношений сторон как денежных обязательств, на них распространяется действие части второй статьи 625 ГК Украины как специального вида гражданско-правовой ответственности за просрочку исполнения обязательства.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...