ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании со страховой компании страхового возмещения и средств за несвоевременное исполнение денежного обязательства по ст. 625 ГК

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
 
розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди за заявою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року, 

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» (далі – ПрАТ «СК «Оранта-Січ») про стягнення страхового відшкодування, моральної шкоди, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

ОСОБА_1 зазначав, що 11 листопада 2011 року близько 20 год. 49 хв. на 128 км автошляху Київ – Одеса поблизу смт Ставище Ставищанського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля марки Mitsubishi Lancer, державний НОМЕР_1, що належить йому на праві власності та що перебував під його керуванням, та автомобіля марки Mazda Е 2200, державний НОМЕР_2, яким на підставі доручення керував ОСОБА_2. Унаслідок зіткнення автомобіль Mitsubishi Lancer отримав механічні пошкодження. 

Вироком Ставищанського районного суду Київської області від 29 травня 2012 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки Mazda Е 2200 ОСОБА_4 на час скоєння ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Оранта-Січ».

Позивач неодноразово звертався до страхової компанії із заявами про виплату йому страхового відшкодування, проте відповідач не виконав зобов’язання, передбаченого умовами договору страхування й безпідставно відмовив у його виплаті.

Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь страхове відшкодування в сумі 36 тис. 637 грн 91 коп., 5 тис. грн моральної шкоди, пеню в сумі 20 тис. 683 грн 85 коп., 3 % річних, що становить 1 тис. 791 грн 75 коп., та 26 тис. 965 грн 50 коп. інфляційних втрат.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні страхового відшкодування, пені, 3 % річних та інфляційних втрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПрАТ «СК «Оранта-Січ» на користь ОСОБА_1 33 тис. 439 грн 27 коп. страхового відшкодування, 18 тис. 823 грн 10 коп. пені, 1 тис. 635 грн 31 коп. – 3 % річних, 24 тис. 143 грн 15 коп. інфляційних втрат, вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «СК «Оранта-Січ» відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «СК «Оранта-Січ» просить скасувати ухвалені у справі рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статей 625, 1188 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ПрАТ «СК «Оранта-Січ» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року та 21 вересня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що винним у ДТП було визнано ОСОБА_2, який керував транспортним засобом і цивільно-правова відповідальність якого була застрахована власником у ПрАТ «СК «Оранта-Січ», а тому страхова компанія неправомірно відмовила у виплаті страхового відшкодування, яке підлягає стягненню разом з пенею, 3 % річних та інфляційними втратами у зв’язку з невиконанням грошового зобов’язання.

Надана заявником ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду та передав справу на новий апеляційний розгляд з передбачених статтею 338 ЦПК України підстав порушення норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі цього ж суду від 9 грудня 2015 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що положення статті 625 ЦК України не застосовуються до правовідносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

У частині другій статті 625 ЦК України передбачено обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. 

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі – Закон № 85/96-ВР) страховий випадок – це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. 

Згідно зі статтею 16 цього Закону договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Відповідно до частини першої статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. 

Проаналізувавши норми статей 524, 533 – 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов’язання зі сплати коштів. 

Таким чином, грошовим зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. 

Отже, грошовим слід вважати зобов’язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов’язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов’язанням.

Саме до таких грошових зобов’язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору – страхову суму.

Сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. 

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника, яким у цих правовідносинах виступає страховик.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов’язаний здійснити страхове відшкодування.

З огляду на викладене можна зробити висновок, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі на підставі укладеного між ОСОБА_4 та ПрАТ «СК «Оранта-Січ» договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, є грошовим зобов’язанням. 

Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов’язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.

Отже, у справі, яка переглядається, суди, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення суми страхового відшкодування, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, дійшли правильного висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі, є грошовим зобов’язанням, оскільки відповідно до приписів статті 16 Закону № 85/96-ВР в разі настання страхового випадку страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі. А тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 625 ЦК України.

Відповідно до статті 3605 Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

З огляду на викладене заява ПрАТ «СК «Оранта-Січ» про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року задоволенню не підлягає.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року відмовити. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді:
В.І. Гуменюк 
В.М. Сімоненко
Л.І. Охрімчук 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 7 червня 2017 року у справі
№ 6-282цс17

Проаналізувавши норми статей 524, 533 – 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов’язання зі сплати коштів. 

Правовідношення, в якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов’язанням.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника, яким у цих правовідносинах виступає страховик.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов’язаний здійснити страхове відшкодування.

З огляду на викладене можна зробити висновок, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі на підставі укладеного між особою та страховою компанією договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, є грошовим зобов’язанням. 

Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов’язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.

Постанова від 7 червня 2017 року № 6-282цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/55484297CAC31395C2258140003F404B

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВСУ указал, что правоотношения, сложившиеся между сторонами по делу на основании заключенного между лицом и страховой компанией договора обязательного страхования гражданско-правовой ответственности владельцев транспортных средств, является денежным обязательством. Таким образом, учитывая юридическую природу правоотношений сторон как денежных обязательств, на них распространяется действие части второй статьи 625 ГК Украины как специального вида гражданско-правовой ответственности за просрочку исполнения обязательства.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова 
      Іменем України 
      03 квітня 2019 року
      м. Київ
      справа № 761/24936/15-ц
      провадження № 61-25592св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д.,
      суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1,
      відповідачі: приватне акціонерне товариство страхова компанія «Інтер-Поліс», ОСОБА_2,
      третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Музичко С. Г.,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства страхова компанія «Інтер-Поліс» (далі - ПрАТ СК «Інтер-Поліс»), третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), про стягнення страхового відшкодування.
      Позовна заява мотивована тим, що 14 липня 2014 року о 16 год. 15 хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2, у м. Києві по вул. Анрі Барбюса, 22, не вибрав безпечної швидкості, щоб мати змогу контролювати рух автомобіля, внаслідок чого автомобіль викинуло на тротуар, де він здійснив наїзд на стоячий автомобіль «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1, чим порушив пункти 2.3, 12.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) та вчинив правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП.
      Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) належний йому на праві власності автомобіль Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження: деформація обох лівих дверей, переднього лівого крила, лівого порогу, потертості заднього лівого крила, переднього лівого диску, зірвано передній бампер.
      Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ СК «Інтер-Поліс» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24 грудня 2013 року, 15 липня 2014 року він подав страховику відповідну заяву-повідомлення про страховий випадок разом з копіями необхідних документів.
      Відповідно до висновку Української автомобільної корпорації «УкрАвто» від 22 серпня 2014 року розмір матеріальної шкоди становить 22 793 грн 23 коп. За експертні послуги ним сплачено 1 044 грн.
      Посилався на те, що 16 квітня 2015 року подав страховику заяву про виплату страхового відшкодування, однак на момент подання позовної заяви ним не здійснено виплату страхового відшкодування та не надано відмови у його виплаті.
      Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року залучено до участі у справі співвідповідача ОСОБА_2
      Посилаючись на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з ПрАТ СК «Інтер-Поліс» та ОСОБА_2 на свою користь 27 734 грн 83 коп., з яких 22 793 грн 23 коп. відшкодування матеріальної шкоди, 1 044 грн витрати на експертні послуги та 3 897 грн 60 коп. витрати за надання правової допомоги.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року у складі судді Рибака М. А., з урахуванням ухвали цього ж суду від 07 лютого 2017 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ СК «Інтер-Поліс» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 21 793,23 грн, 1 044 грн витрат на оплату послуг експерта та 3 897,60 грн витрат за надання правової допомоги. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 1 000 грн.
      Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, на час скоєння ДТП майнові інтереси ОСОБА_2, пов'язані з володінням, розпорядженням та користування автомобілем «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2, були застраховані ПрАТ СК «Інтер-Поліс» згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. ПрАТ СК «Інтер-Поліс» свої зобов'язання по виплаті страхового відшкодування не виконало. Вирок суду, який би встановлював вину ОСОБА_2 у вчиненні саме умисного злочину, що призвів до страхового випадку відсутній, тоді як вина ОСОБА_2 у скоєнні ДТП була встановлена постановою суду, а тому причинно-наслідковий зв'язок між вчиненням злочину, передбаченого частиною другою статті 342 КК України та скоєнням ДТП на час розгляду справи не встановлений. З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що ПрАТ СК «Інтер-Поліс» було зобов'язане сплатити позивачу суму страхового відшкодування. З ОСОБА_2 підлягають стягненню дві суми франшизи у загальному розмірі 1 000 грн. 
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ СК «Інтер-Поліс» задоволено. Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 27 734 грн 83 коп. та повернення судового збору у розмірі 277 грн 34 коп., а всього 28 012 грн 17 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у вироку викладені обставини вчинення ОСОБА_2 умисного злочину, що до ДТП, у результаті якої був пошкоджений автомобіль позивача і який є страховим випадком, призвело вчинення ОСОБА_2 умисного злочину - вчинення опору працівникові правоохоронного органу, і саме дії, направленні на припинення злочинних дій ОСОБА_2, призвели до ДТП. ОСОБА_2 є особою, винні дії якої призвели до ДТП, у результаті якої був пошкоджений автомобіль позивача, тому саме він повинен відшкодувати завдану позивачу шкоду. У підтвердження розміру матеріального збитку позивачем наданий висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 22 серпня 2014 року, згідно якого вартість матеріального збитку, з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 22 793 грн 23 коп. Вказаний висновок є належним доказом, складеним спеціалістом, якому видано свідоцтво на здійснення такого виду діяльності. Крім того, вказаний висновок не був спростований відповідачем.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у червні 2017 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_3
      Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      18 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ СК «Інтер-Поліс» та ОСОБА_2, третя особа - МТСБУ, про стягнення страхового відшкодування призначено до судового розгляду.
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що опір працівнику правоохоронного органу не призвів до пошкодження транспортного засобу позивача. Пошкодження транспортного засобу виникло внаслідок необережних дій ОСОБА_2 Вчиняючи кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 342 КК України, ОСОБА_2 не мав наміру пошкодити автомобіль позивача, тобто в діях винного щодо пошкодження транспортного засобу немає умислу. ОСОБА_2 було вчинено два правопорушення. Пошкодження транспортного засобу позивача було наслідком лише одного з них, а саме правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП України. В той же час кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 342 КК України, не могло призвести до пошкодження транспортного засобу позивача, оскільки по своїй суті не було направлене проти матеріального об'єкту, яким є автомобіль позивача. 
      Відзив на касаційну скаргу не надійшов
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Судами встановлено, що 14 липня 2014 року на вул. А. Барбюса, 22 у м. Києві сталася ДТП, у результаті якої ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2, здійснив наїзд на стоячий автомобіль «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_1
      Постановою судді Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року провадження стосовно ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення (а. с. 72, т. 1).
      Згідно із полісом від 24 грудня 2013 року обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «СК «Інтер-Поліс», з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 50 000 грн та франшизою у 1 000 грн (а. с. 211, т. 1).
      15 липня 2014 року ОСОБА_1 подав до ПАТ СК «Інтер-Поліс» заяву-повідомлення про страховий випадок та виплату страхового відшкодування (а. с. 24, т. 1).
      Листом від 19 листопада 2014 року СК «Інтер-Поліс» повідомило ОСОБА_1, що рішення про виплату страхового відшкодування буде прийнято після встановлення судами всіх обставин ДТП.
      Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження, складеного 22 серпня 2014 року Українською автомобільною корпорацією «УкрАвто», матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1, у результаті його пошкодження у ДТП становить 22 793,23 грн (а. с. 9-20).
      Згідно із рахунком-фактурою від 19 серпня 2014 року та квитанцією від 19 серпня 2014 року, ОСОБА_1 сплачено вартість автотоварознавчого дослідження в розмірі 1 044 грн (а. с. 21, 22, т. 1).
      Згідно із вироком Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2015 року ОСОБА_2 засуджений за опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, а саме під час виконання покладених на нього обов'язків щодо охорони громадського порядку, передбаченого частиною першою статті 28, частини другою статті 342 КК України.
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
      Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.
      За змістом статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
      Згідно із пунктом 2 частини першої статті 991 ЦК України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку.
      Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
      Згідно із частиною першою статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
      Відповідно до пункту 37.1.2 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку.
      На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що час скоєння ДТП майнові інтереси ОСОБА_2, пов'язані з володінням, розпорядженням та користування автомобілем «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2, були застраховані ПрАТ СК «Інтер-Поліс» згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. ПрАТ СК
      «Інтер-Поліс» свої зобов'язання по виплаті страхового відшкодування не виконало. Вирок суду, який би встановлював вину ОСОБА_2 у вчиненні саме умисного злочину, що призвів до страхового випадку відсутній, тоді як вина ОСОБА_2 у скоєнні ДТП була встановлена постановою суду, а тому причинно-наслідковий зв'язок між вчиненням злочину, передбаченого частиною другою статті 342 КК України та скоєнням ДТП на час розгляду справи не встановлений. З огляду на зазначене, суд дійшов правильного висновку, що у зв'язку з настанням страхового випадку ПрАТ СК «Інтер-Поліс» було зобов'язане сплатити позивачу суму страхового відшкодування. З ОСОБА_2 підлягає стягненню дві суми франшизи у загальному розмірі 1 000 грн. 
      Апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення у справі, дійшов помилкового висновку про те, що до ДТП, у результаті якої був пошкоджений автомобіль позивача і який є страховим випадком, призвело вчинення ОСОБА_2 умисного злочину, а саме вчинення опору працівникові правоохоронного органу.
      Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
      Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      Керуючись статтями 402, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_3, задовольнити.
      Рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року скасувати.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року залишити в силі.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: О. В. Білоконь
      Б.І. Гулько
      Є.В. Синельников
      С. Ф. Хопта
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81234780
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
      Справа № 22-ц/824/2832/2019
      Головуючий в 1-й інстанції - Миколаєць І.Ю.
      759/10885/16-ц
      Доповідач Чобіток А.О.
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      18 лютого 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
      головуючого - Чобіток А.О.
      суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.
      розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди,завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
      у с т а н о в и в:
      04 серпня 2016 року позивач пред'явив позов до відповідача про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
      Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 29 березня 2016 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, і «RENAULT KANGOO», д.н.з.НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4.Власником автомобіля «RENAULT KANGOO» є позивач - ОСОБА_1.
      Постановою Солом»янського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. У результаті дорожньо-транспортної пригоди позивачу було завдано майнову шкоду, що становить 147130,65 грн.. Страховою компанією «Країна» на користь позивача було виплачено страхове відшкодування у розмірі 50000,00 грн. та 20086,93 грн., що загалом складає 70086,93 грн., проте, невиплаченою залишилася сума у розмірі 77043,72 грн..
      Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача майнову шкоду врозмірі 77043,72 грн. та судовий збір у розмірі 771,00 грн..
      Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року позов залишено без задоволення.
      В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Зазначає, що суд при вирішенні даного спору допустив порушення норм матеріального та процесуального права. Так, зазначивши в рішенні про те, що витрати на ремонт пошкодженого автомобіля, указані в акті надання послуг №26 від 06 червня 2016 року, що підписано позивачем та ФОП ОСОБА_6, є завищеними, суд безпідставно не врахував ремонтну калькуляцію ПАТ «СК» «Країна» № 39347 від 03.08.2016 року, якою визначено вартість відновлювального ремонту 153 562 грн. та з урахуванням зносу дана сума складає 70 086,93 грн.. Уважає, що страховик виконав умови договору та умови ст. 29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і будь-яких претензій у нього до страхової компанії не може бути, у зв'язку з чим висновок суду щодо передчасності даного позову не ґрунтується на вимогах закону. Оскільки позивачем було затрачено реальні кошти на ремонт автомобіля, що підтверджується розпискою ФОП ОСОБА_6 у розмірі 147 130,65 грн., з відповідача підлягає стягненню у відшкодування майнової шкоди 77 043,72 грн..
      Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів при ходить до наступного.
      Судом першої інстанції установлено, що 29 березня 2016 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, і «RENAULT KANGOO», д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4. Власником автомобіля «RENAULT KANGOO» є позивач - ОСОБА_1.
      Постановою Солом»янського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
      Станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПАТ «СК «Країна» відповідно до полісу обов'язкової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ/6359350 від 10 грудня 2015 року в межах 50000,00 грн. за шкоду заподіяну майну потерпілого.
      Крім того, крім договору обов'язкового страхування, відповідачем було укладено договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів №УА 126591 від 10 грудня 2015 року, відповідно до умов якого виплата по даному договору здійснюється у разі недостатності ліміту (страхової виплати) по договору обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів, з лімітом відповідальності в межах 50000,00 грн..
      Таким чином, цивільно-правова відповідальність відповідача за шкоду заподіяну майну потерпілого була забезпечена у межах ліміту 100000,00 грн. (у сукупному розмірі).
      03.06.2016 року страховиком, на підставі акту огляду транспортного засобу від 05.04.2016 року, було складено ремонтну калькуляцію № 39347, відповідно до якої вартість ремонтних робіт пошкодженого автомобіля позивача складає 127 968,47 грн., що з урахуванням фізичного зносу пошкодженого автомобіля (52%) складає 70 086,93 грн..
      Зазначена сума страхового відшкодування була погоджена страховиком з позивачем та останнім було отримано від страховика суму страхового відшкодування у вказаному розмірі, а саме: у розмірі 50000,00 грн. (а.с.12) та 20086,93 грн. (а.с.11).
      Відповідно до акту надання послуг №26 від 06 червня 2016 року, виконавцем ФОП ОСОБА_6 були виконані роботи (надані послуги) на суму 128753,71 грн., всього до сплати 147130,65 грн. (а.с.8-10).
      Посилаючись на те, що вартість ремонтних робіт його пошкодженого автомобіля становить 147 130,65 грн., позивач просив стягнути з відповідача 77 043,72 грн., тобто різницю між витратами понесеними ним за ремонт автомобіля та розміром отриманого ним страхового відшкодування.
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про передчасність пред'явлення такого позову, уважаючи, що саме на ПАТ «СК «Країна» як страховика відповідача покладений відповідний обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду позивачу в межах суми страхового відшкодування, а відтак вимоги до відповідача є необґрунтованими та передчасними.
      Відповідно до ч.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Незважаючи на правильність встановлення судом обставин по справі , колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону, що регулює правовідносини, які виникли між сторонами.
      Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
      Згідно з п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
      Статтею 1192 ЦК України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
      Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) ( ст. 22 ЦК).
      Відповідно до ст.1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
      Згідно із ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
      Статтею 980 ЦК України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
      Установлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована ПАТ СК «Країна», яка визнала дорожньо-транспортну пригоду, учасниками якої стали сторони, страховим випадком, і після огляду транспортного засобу позивача відповідно був складений акт та здійснено оцінку завданого збитку та калькуляцію витрат, необхідних для відшкодування шкоди позивачу.
      Як убачається з ремонтної калькуляції № 39347, страховиком визначена вартість ремонтних робіт пошкодженого автомобіля позивача і складає 127 968,47 грн., що з урахуванням фізичного зносу пошкодженого автомобіля (52%) складає 70 086,93 грн..
      Позивачем не оспорювався визначений страховиком розмір страхового відшкодування, який ним отриманий у повному розмірі. В апеляційній скарзі представником позивача також зазначено, що страхова компанія виконала умови договору та умови ст. 29 ЗУ « Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і жодних претензій щодо додаткових доплат до страхової компанії позивач не має.
      Аналізуючи вказані обставини, колегія суддів уважає, що у позивача відсутні правові підстави для пред'явлення позову до відповідача, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє аргумент апеляційної скарги про правомірність його вимог до особи, яка завдала позивачу шкоди в розмірі, що не охоплюється страховим відшкодуванням.
      Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у Постанові у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) від 4 липня 2018 року, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком замість завдавача шкоди. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону та ст. 1191 ЦК України, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
      У зв'язку з наведеним колегія суддів уважає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, доводи апеляційної скарги про те, що він на власний розсуд має право обрати спосіб звернення вимоги виключно до особи, яка завдала йому шкоди.
      На підтвердження позовних вимог позивачем було надано копію акту № 26 від 06.06.2016 року надання послуг ФОП ОСОБА_6 по здійсненню ремонтних робіт автомобіля позивача на суму 147 130,65 грн. та розписку ФОП ОСОБА_6 про отримання указаних коштів.
      Позивачем не надано належних та допустимих доказів, підтверджуючих відповідність ремонтних робіт автомобіля, зазначених у акті ФОП ОСОБА_6, пошкодженням, які утворилися унаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю відповідача та які визначено в акті №2674р огляду транспортного засобу, належного позивачу, складеного 05.04.2016 року ПАТ «СК «Країна».
      При цьому актом №2674р огляду транспортного засобу, належного позивачу, складеного 05.04.2016 року ПАТ «СК «Країна» визначено, що, якщо під час ремонту КТЗ будуть виявлені приховані дефекти, про це необхідно повідомити страхову компанію та оцінювача з метою складання додаткової дефектної відомості ( а.с.55-56).
      Будь-яких належних доказів того, що під час ремонту були виявлені приховані дефекти, які виникли унаслідок ДТП, яке відбулось 29 березня 2016 року та з цього питання позивач звертався до ПАТ «СК «Країна», матеріали справи не містять.
      Акт ФОП ОСОБА_6 від 06.06.2016 року лише свідчить про перелік виконаних робіт по ремонту автомобіля позивача, але не вказує на те, що ремонтні роботи проводились для відновлення автомобіля, пошкодження якого отримані під час ДТП, яке відбулось 29 березня 2016 року.
      Колегія суддів уважає, що в даному випадку позивач, відремонтувавши автомобіль указаним способом, діяв на свій розсуд, що не породжує ні для відповідача, ні для страхових компаній, зобов'язань щодо відшкодування різниці між розміром його витрат на ремонт автомобіля та отриманого страхового відшкодування, з розміром якого він погодився.
      Суд звертає увагу на те, що по договору обов'язкового страхування та по договору добровільного страхування цивільно-правова відповідальність відповідача за шкоду заподіяну майну потерпілого була забезпечена в загальному розмірі 100 000 грн..
      Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення, але з інших підстав ніж виходив суд першої інстанції.
      Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
      п о с т а н о в и в :
      Апеляційну ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року скасувати та постановити нове судове рішення.
      Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди залишити без задоволення.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на підставі ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.
      Головуючий: А. О. Чобіток 
      Судді: О. В. Немировська
      Т.І. Ящук
       
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79955354
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
      факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
      Унікальний номер справи 753/18110/17
      Апеляційне провадження № 22-ц/824/3770/2019
      Головуючий у суді першої інстанції - Коренюк А.М.
      Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      25 лютого 2019 року Київський апеляційний суд у складі:
      суддя-доповідач Оніщук М.І.,
      судді Українець Л.Д., Шебуєва В.А.,
      секретар Горбачова І.В.,
      розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану від її імені та в її інтересах адвокатом Абакаровою Анастасією Анатоліївною, яка діє на підставі договору, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року по цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» до ОСОБА_3 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в порядку зворотної вимоги (регресу),
      В С Т А Н О В И В:
      У жовтні 2017 року ПрАТ «Страхова група «ТАС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування.
      В обґрунтування позовних вимог вказувало, що 23.09.2016 о 14 год., 40 хв. на вул. Дніпровська Набережна в місті Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Рено», державний номерний знак НОМЕР_1, який був застрахований в ПрАТ Страхова група «ТАС» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс АК/4538917, чинний на час ДТП), під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована в ПАТ «СК «Уніка» згідно договору про добровільне страхування наземних транспортних засобів. Внаслідок ДТП було завдано шкоди автомобілю «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2.
      Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.10.2016 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.ст. 124 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення - штрафу. З метою визначення розміру збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу внаслідок ДТП. замовлено проведення автотоварознавчого дослідження. Так, згідно Звіту № 04-11/09 товарознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу від 11.09.2016, проведеного суб'єктом оціночної діяльності, вартість збитку завданого автомобілю «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2, визначено з урахуванням ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», як вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, та становить 48 672,54 грн., виплата якої з урахуванням розрахунку про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, зробленого позивачем, здійснена ним 26.12.2014 на підставі заяви страхувальника та платіжного доручення № 116083 в загальній сумі 48 514,91 грн. з урахуванням Закону України «Про страхування» й умов договору про добровільне страхування наземних транспортних засобів.
      Зазначав, що водій транспортного засобу, причетний до ДТП, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомити про ДТП, проте цього не зробив, тому він в порядку зворотньої вимоги (регресу) на підставі ст. 33, п. 38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» просив стягнути з відповідача заподіяні ним матеріальні збитки (а.с. 1-4).
      Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12.12.2018 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПрАТ «Страхова група «ТАС» 48 514 грн. 91 коп. - витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування, 1 600 грн. 00 коп. - судового збору, а всього - 50 114 грн. 91 коп. (а.с.123-126).
      В апеляційній скарзі представник відповідача посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Зокрема вказує, що покладення обов'язку по відшкодуванню шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який укладав відповідний договір страхування та сплатив страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів). Крім того, суд першої інстанції взагалі не звернув уваги та не надав жодної правової оцінки тому, що у даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, він зафіксований правоохоронними органами, а відповідач, як особа, винна в ДТП, притягнута до адміністративної відповідальності. При цьому, сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування ПрАТ «Страхова компанія «Уніка», тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі мусить базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже, регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків. (а.с. 129-131).
      Ухвалою Київського апеляційного суду від 24.01.2019 відкрито апеляційне провадження та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (а.с.153-154).
      Ухвалою Київського апеляційного суду від 04.02.2019 справу призначено до апеляційного розгляду в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, у відповідності до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України (а.с. 157-158).
      11.02.2019 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу (а.с. 159-165).
      Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
      Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
      Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідач спричинила ДТП та всупереч вимогам статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу» без поважних причин письмово не повідомила страховика у встановлений законом строк про страховий випадок, тому страховик, виплативши страхове відшкодування особі, якій завдано шкоди внаслідок ДТП, має право на страхове відшкодування у порядку регресу до винної особи.
      Суд апеляційної інстанції не може погодитись з ухваленим судом рішенням, з огляду на наступне.
      Судом встановлено, що 23.09.2016 о 14 год. 40 хв. на вул. Дніпровська Набережна в місті Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Рено», державний номерний знак НОМЕР_1, який був застрахований в ПрАТ «Страхова група «ТАС» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс АК/4538917, чинним на час ДТП), під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована в ПАТ «СК «Уніка» згідно договору про добровільне страхування наземних транспортних засобів.
      В наслідок ДТП було завдано шкоди автомобілю «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2.
      Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.10.2016 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.ст. 124 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення - штрафу (а.с. 16).
      Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
      З метою визначення розміру збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу внаслідок ДТП, замовлено проведення авто товарознавчого дослідження.
      Згідно Звіту № 04-11/09 товарознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу від 11.09.2016, проведеного суб'єктом оціночної діяльності, вартість збитку завданого автомобілю «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2, визначено з урахуванням ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», як вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, та становить 48 672 грн. 54 коп. (а.с.20-28, 29-38), виплата якої з урахуванням розрахунку про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, зробленого позивачем, здійснена ним 26.12.2014 на підставі заяви страхувальника та платіжного доручення № 116083, з урахуванням Закону України «Про страхування» й умов договору про добровільне страхування наземних транспортних засобів в загальній сумі 48 514 грн. 91 коп. (а.с. 48).
      Позивач вказував на те, що відповідач письмово не повідомила його, як страховика, про настання страхової події у строки, встановлені статтями 33, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» унаслідок чого у нього виникло право регресної вимоги до відповідача.
      Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
      Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначені обов'язки учасників ДТП (стаття 33), а також підстави для звернення страховика з регресним позовом до страхувальника (стаття 38).
      Відповідно до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
      Отже, наведеними правовими нормами встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.
      Необґрунтована виплата страхового відшкодування має місце у разі, коли страховика не було повідомлено про страховий випадок жодним з учасників ДТП, що призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
      Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ «Старахова Група «ТАС» добровільно сплатило на користь потерпілої особи страхове відшкодування на підставі заяви про настання страхового випадку від 30.08.2017 та страхового акту від 16.11.2017, страховий випадок мав місце і ніким не оспорювався, винна особа притягнута до адміністративної відповідальності. У страховика була можливість самостійно встановити всі обставини страхового випадку.
      Ураховуючи викладене, посилання суду першої інстанції на вимоги статей 33, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки обставини ДТП встановлені, підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються позивачем, страховик необґрунтованих витрат не здійснив.
      Сам по собі факт письмового неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення судового рішення, яке має базуватися на загальних положеннях та підставах про відшкодування збитків.
      Обмеження набуття права зворотної вимоги (регресу) до завдавача шкоди у разі неповідомлення страховика протягом трьох днів з моменту ДТП про вказану подію за умови встановлення факту ДТП, причин та обставин її настання, розміру заподіяної шкоди, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування страховиком шкоди потерпілому суперечило б меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.
      Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10 жовтня 2018 (справа №371/6159/16-ц).
      Правова позиція Верховного Суду України, висловлена в постанові від 16 вересня 2015 року (справа №6 -284цс15), не містить в собі висновок про те, що лише факт необґрунтованої страхової виплати надає право страховику звертатись до винної особи з позовом в порядку регресу.
      Верховний Суд України у вказаній справі дійшов висновку, що за умови встановлення факту настання страхового випадку та визнання його страховиком, сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.
      Отже, у відповідності до статей 374, 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
      Крім того, підлягають задоволенню вимоги апеляційної скарги щодо стягнення витрат на правничу допомогу, з огляду на наступне.
      Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
      Згідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
      Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2018 між АО «Кравець і партнери» та ОСОБА_3 укладено Договір №218 про надання правової допомоги (а.с.140).
      28.12.2018 відповідачем за надання правової (правничої) допомоги здійснено оплату в розмірі 4 000 грн., що підтверджується квитанцією № 7131408 від 28.12.2018 (а.с. 145).
      В подальшому, за фактом виконаних робіт між АО «Кравець і партнери» та ОСОБА_3 укладено Акт надання послуг № 1 від 03.01.2019 (а.с. 146).
      Відповідно до вказаного Акту надані юридичні послуги вартістю 4 000 грн.
      Згідно ч.ч. 2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
      Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
      Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
      Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
      Колегія суддів вважає, що з урахуванням вимог ст. 137 ЦПК України та складових, які мають враховуватися для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат у справі, витрачений час є співмірним зі складністю справи та часу, необхідного для виконання робіт, зазначених у акті.
      Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ПрАТ «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_3 понесені витрати на правничу допомогу в сумі 4 000 грн. 00 коп.
      Також слід зазначити, що згідно з ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Виходячи з положень ст. 141 ЦПК Україниколегія суддів вважає необхідним стягнути з ПрАТ «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_3 понесені останньою судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 400 грн. 00 коп.
      Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
      П О С Т А Н О В И В:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану від її імені та в її інтересах адвокатом АбакаровоюАнастасією Анатоліївною, яка діє на підставі договору - задовольнити.
      Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року по цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» до ОСОБА_3 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в порядку зворотної вимоги (регресу) - скасувати.
      Ухвалити нове судове рішення.
      У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» до ОСОБА_3 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в порядку зворотної вимоги (регресу) - відмовити.
      Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» (місцезнаходження: 03062, м. Київ, пр. Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.
      Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» (місцезнаходження: 03062, м. Київ, пр. Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 400 (дві тисячі чотириста) грн. 00 коп.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови складений 25 лютого 2019 року.
      Суддя-доповідач М.І. Оніщук
      Судді Л.Д. Українець
      В.А.Шебуєва
       
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80080926
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      12 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 569/96/17
      Провадження N 14-386 цс 18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянуласправу за позовом Приватного акціонерного товариства (далі також - ПрАТ) "Страхова компанія "Юнівес" (далі також - позивач) до ОСОБА_3 та ПрАТ "Страхова група "ТАС" про відшкодування шкоди
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Гордійчук С.О., Шеремет А.М., Боймиструка С.В.
      Учасники справи:
      позивач: ПрАТ "Страхова компанія "Юнівес" (представник Кузьменко М.М.),
      відповідачі: ОСОБА_3, ПрАТ "Страхова група "ТАС".
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 27 грудня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів 19 410 грн.
      2. Мотивував позов тим, що 21 серпня 2016 року ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки "Mazda" (державний номерний знак НОМЕР_1), не врахував швидкості руху, дорожньої обстановки, безпечної дистанції, внаслідок чого зіткнувся з автомобілем марки "Kia" (державний номерний знак НОМЕР_2), який за інерцією зіткнувся з автомобілем марки "Subaru" (державний номерний знак НОМЕР_3). Позивач вказував, що 23 серпня 2016 року Голосіївський районний суд м. Києва ухвалив постанову, якою визнав ОСОБА_3 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
      3. Позивач зазначав, що транспортний засіб марки "Kia" ним застрахований згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту від 4 грудня 2015 року. І після отримання всіх необхідних документів 21 жовтня 2016 року позивач виплатив страхове відшкодування у розмірі 119 410 грн.
      4. Крім того у позові вказував, що ПрАТ "Страхова група "ТАС" і ОСОБА_8 уклали договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (автомобілямарки "Mazda", яким 21 серпня 2016 року керував ОСОБА_3.), що підтверджується полісом серії АЕ N 8736637. За цим полісом ліміт відповідальності ПрАТ "Страхова група "ТАС" за завдану майну шкоду становив 100 000 грн.
      5. Позивач звернувся до ПрАТ "Страхова група "ТАС" із заявою про виплату страхового відшкодування, яке було перераховане позивачеві у сумі 100 000 грн. Вказав, що надіслав ОСОБА_3 претензію на суму 19 410 грн (різницю між фактичним розміром шкоди і сплаченим страховим відшкодуванням), однак відповіді на неї до моменту звернення з позовом до суду не отримав.
      6. Стверджував, що після звернення до суду йому стало відомо про наявність полісу добровільного комплексного страхування транспортних ризиків за програмою страхування "Автоцивілка Плюс" на підставі договору АZ6 N 410786 добровільного комплексного страхування транспортних ризиків (далі - договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків), укладеного ПрАТ "Страхова група "ТАС" з ОСОБА_8 і відповідно до якого страхова сума становить 50 000 грн. Як вказував позивач, за цим договором ПрАТ "Страхова група "ТАС" зобов'язане здійснити виплату страхового відшкодування при настанні цивільно-правової відповідальності страхувальника та/або особи, відповідальність якої застрахована.
      7. З урахуванням зазначеного позивач подав клопотання про залучення ПрАТ "Страхова група "ТАС" як співвідповідача та просив стягнути 19 410 грн солідарно з ОСОБА_3 і ПрАТ "Страхова група "ТАС".
      Короткий зміст рішень суду першої інстанції
      8. 31 березня 2017 року Рівненський районний суд Рівненської області постановив ухвалу, якою залучив ПрАТ "Страхова група "ТАС" як співвідповідача.
      9. 8 червня 2017 року цей суд ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково: стягнув з ПрАТ "Страхова група "ТАС" на користь позивача 19 410 грн і відмовив у задоволенні позову до ОСОБА_3
      10. Мотивував тим, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_3, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у ПрАТ "Страхова група "ТАС" відповідно до полісу добровільного комплексного страхування транспортних ризиків за програмою страхування "Автоцивілка Плюс" на підставі договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків, укладеного ПрАТ "Страхова група "ТАС" з ОСОБА_8 А тому відшкодування завданої шкоди має бути стягнуте саме з ПрАТ "Страхова група "ТАС". Крім того, суд першої інстанції вказав, що ні зазначеним договором, ні законодавством не передбачений солідарний обов'язок щодо відшкодування завданої шкоди страхувальником і страховиком, з огляду на що відмовив у задоволенні позову до ОСОБА_3
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      11. 30 серпня 2017 року Апеляційний суд Рівненської області постановив ухвалу, якою рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 8 червня 2017 року в частині задоволення позовної вимоги до ПрАТ "Страхова група "ТАС" скасував, а провадження у справі в цій частині закрив і роз'яснив позивачу, що він має право звернутися з такою вимогою до суду за правилами господарського судочинства.
      12. Суд апеляційної інстанції керувався сформульованим Верховним Судом України у постанові від 24 лютого 2016 року у справі N 6-1009 цс 15 висновком і вважав, що оскільки розгляд справ між юридичними особами віднесений до компетенції господарського суду, ця справа в частині вимог позивача до ПрАТ "Страхова Група "ТАС" не може розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      13. Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_3 сторони не оскаржували. А тому відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, вказана частина рішення не була предметом апеляційного перегляду.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      14. 26 вересня 2017 року позивач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року.
      15. У касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року та залишити без змін рішення суду першої інстанції з огляду на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      16. 15 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      17. Обґрунтував, зокрема, тим, що позивачоскаржує ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      18. Позивач вказує, що спір виник саме з цивільних правовідносин; одним зі співвідповідачів є фізична особа, а тому справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      19. Стверджує, що про наявність полісу добровільного комплексного страхування транспортних ризиків за програмою страхування "Автоцивілка Плюс" на підставі договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків, укладеного ПрАТ "Страхова група "ТАС" з ОСОБА_8 і відповідно до якого страхова сума становить 50 000,00 грн. дізнався після звернення до суду. А за умовами вказаного договору саме ПрАТ "Страхова група "ТАС" зобов'язана здійснити виплату страхового відшкодування при настанні цивільно-правової відповідальності страхувальника.
      20. Вважає, що відсутність письмової заяви позивача до ПрАТ "Страхова компанія "ТАС" щодо отримання страхового відшкодування не впливає на вирішення цього спору, оскільки ПрАТ "Страхова компанія "ТАС" мало всі документи стосовного зазначеного страхового відшкодування, які позивач скерував разом з претензією N 502-21/16. А тому відсутність окремої заяви позивача не унеможливлює участь ПрАТ "Страхова компанія "ТАС" як відповідача у цивільній справі та не перешкоджає виконанню його обов'язку.
      21. Крім того, позивач звертає увагу, що може реалізувати своє право на захист шляхом подання відповідного позову до суду відповідно до рішення Конституційного Суду України N 15-рп/2002 від 9 липня 2002 року.
      (2) Доводи відповідачів
      22. Відповідачі відзиви на касаційну скаргу не подали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      23. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
      24. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
      25. Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником, зокрема, відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
      26. Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них згідно з пунктом 9 частини першої вказаної статті належить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
      27. Між учасниками справи виникло декілька цивільно-правових зобов'язань:
      27.1. Договірне зобов'язання між позивачем і потерпілою особою - за договором добровільного майнового страхування;
      27.2. Деліктне зобов'язання між потерпілою особою та ОСОБА_3 - із завдання шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП);
      27.3. Договірне зобов'язання між відповідачами - за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків, згідно з яким ПрАТ "Страхова група "ТАС" видало ОСОБА_3 поліс добровільного комплексного страхування транспортних ризиків за програмою страхування "Автоцивілка Плюс".
      28. Суди встановили, що на виконання договору добровільного майнового страхування позивач сплатив страхове відшкодування потерпілій особі у сумі 119 410,00 грн. ПрАТ "Страхова група "ТАС" на вимогу позивача від 21 листопада 2016 року N 502-21/16 сплатила останньому 100 000,00 грн. Спір між сторонами виник щодо відшкодування позивачеві виплачених ним потерпілій особі 19 410,00 грн.
      29. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц).
      30. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
      31. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків, за якими страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування при настанні цивільно-правової відповідальності страхувальника та/або особи, відповідальність якої застрахована, такий страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання взяв на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоду. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (див. також пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц).
      32. Суд першої інстанції встановив, що майнову відповідальність за шкоду, завдану ОСОБА_3, має нести страховик - ПрАТ "Страхова група "ТАС", оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у ПрАТ "Страхова група "ТАС", зокрема, за договором добровільного страхування транспортних ризиків, згідно з яким за програмою страхування "Автоцивілка Плюс" страхова сума становить 50 000 грн.
      33. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      34. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
      35. Суд першої інстанції розглянув позов за правилами цивільного судочинства, задовольнивши вимогу до ПрАТ "Страхова група "ТАС" та відмовивши у задоволенні вимоги до ОСОБА_3 Натомість, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі в частині позовної вимоги до ПрАТ "Страхова група "ТАС", оскільки спір виник між юридичними особами.
      36. Позивачем у справі є юридична особа, а відповідачами - юридична особа-страховик і фізична особа-страхувальник.
      37. Стаття 16 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, вказувала на те, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належали до юрисдикції різних судів.
      38. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення страхового відшкодування солідарно з відповідачів могла бути предметом розгляду як за правилами цивільного, так і за правилами господарського судочинства, оскільки зазначені стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.
      39. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
      40. Стаття 1 ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо стягнення страхового відшкодування.
      41. Натомість, ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, не передбачав обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      42. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
      43. Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов'язки; 2) права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов'язки (стаття 32 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
      44. У разі, якщо норма матеріального права, яка має бути застосована за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, суд згідно з частиною першою статті 33 ЦПК України у вказаній редакції за клопотанням позивача залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача. Після залучення співвідповідача за результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених вимог до належного відповідача.
      45. У суді першої інстанції в заяві про залучення співвідповідача позивач пред'явив вимогу щодо солідарного стягнення заборгованості з обох відповідачів - страхувальника та його страховика - за правилами цивільного судочинства. Позивач вважав, що обов'язки відповідачів виникли з однієї підстави, і такі обов'язки є однорідними та спільними.
      46. Правом на визначення предмета, підстав позову та відповідачів розпоряджається позивач. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком, який виконує суд під час розгляду справи.
      47. У цій справі позивач вважав, що у відповідачів є солідарний обов'язок виплатити йому страхове відшкодування, і цей обов'язок виник з однієї підстави - настання страхового випадку. Тому позивач пред'явив до обох відповідачів однакову вимогу.
      48. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
      49. Законодавство України, чинне як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, не передбачає такого солідарного обов'язку, на виконання якого страховик потерпілого заявив позовну вимогу до страхувальника, який заподіяв шкоду майну, та його страховика.
      50. Проте право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів процесуальний закон передбачав незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. Тому можливим було пред'явлення позову до фізичної та юридичної осіб стосовно стягнення з них коштів, навіть якщо ці особи не були солідарними боржниками, якими їх вважав позивач. Крім того, спільний розгляд таких вимог не створив солідарного обов'язку для відповідачів.
      51. У цій справі позовні вимоги є пов'язаними та мають розглядатися в одному провадженні, оскільки висновки суду щодо позовної вимоги до відповідача-фізичної особи, винної у настанні страхового випадку, залежать від висновків суду щодо позовної вимоги до відповідача-страховика особи, винної у настанні страхового випадку. Питання про відповідальність кожного з відповідачів має бути вирішене, зокрема, залежно від наявності дійсних договорів страхування, укладених між відповідачами, а також ліміту відповідальності страховика за завдану майну шкоду.
      52. Якщо страховик потерпілого, якому він виплатив страхове відшкодування, звертається з позовом одночасно про стягнення зі страховика особи, винної у настанні страхового випадку, суми виплаченого потерпілому страхового відшкодування у межах передбаченого договором, укладеним з цією особою, ліміту відповідальності страховика за завдану майну шкоду, а також про стягнення з винної особи суми виплаченого потерпілому страхового відшкодування понад ліміт відповідальності її страховика за завдану майну шкоду, такий спір має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.
      53. Отже, ВеликаПалата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог до страховика-юридичної особи (аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 20 червня 2018 року N 308/3162/15-ц).
      54. З огляду на вказане з урахуванням висновків цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відступає від сформульованого Верховним Судом України у постанові від 24 лютого 2016 року у справі N 6-1009 цс 15 висновку щодо юрисдикції спору (за позовом страховика потерпілого до фізичної особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, а також до страховика цієї особи), яким керувався суд апеляційної інстанції в ухвалі від 30 серпня 2017 року.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      55. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали суду апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на постанови суду апеляційної інстанції.
      56. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      57. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      58. Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
      59. З огляду на викладені вище мотиви Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. А тому ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року необхідно скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог до ПрАТ "Страхова група "ТАС", а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      (2.2) Щодо судових витрат
      60. З огляду на висновок стосовно суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      61. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України у вказаній редакції). Близькі за змістом приписи закріплені у частині першій статті 15 і частині другій статті 30 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
      62. Господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункт 15 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України у зазначеній редакції). Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу (частина перша статті 45 ГПК України у вказаній редакції).Близькі за змістом приписи закріплені у частині першій статті 1, частині першій статті 12, частинах другій і третій статті 21 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
      63. Якщо страховик потерпілого, якому він виплатив страхове відшкодування, звертається з позовом до страховика особи, винної у настанні страхового випадку, про стягнення з нього суми виплаченого потерпілому страхового відшкодування у межах передбаченого укладеним з винною особою договором ліміту відповідальності страховика за завдану майну шкоду, такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.
      64. Якщо страховик потерпілого, якому він виплатив страхове відшкодування, звертається з позовом про стягнення з особи, винної у настанні страхового випадку, суми виплаченого потерпілому страхового відшкодування понад передбачений договором, укладеним з винною особою, ліміт відповідальності страховика за завдану майну шкоду, такий спір має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.
      65. Якщо страховик потерпілого, якому він виплатив страхове відшкодування, звертається з позовом одночасно про стягнення зі страховика особи, винної у настанні страхового випадку, суми виплаченого потерпілому страхового відшкодування у межах передбаченого договором, укладеним з цією особою, ліміту відповідальності страховика за завдану майну шкоду, а також про стягнення з винної особи суми виплаченого потерпілому страхового відшкодування понад ліміт відповідальності її страховика за завдану майну шкоду, такий спір має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.
      66. Розглядаючи позовні вимоги, заявлені до винної у настанні страхового випадку фізичної особи, про стягнення з неї такої суми виплаченого потерпілому його страховиком страхового відшкодування, яка перевищує обов'язковий ліміт відповідальності страховика особи, винної у настанні страхового випадку, суд з'ясовує у цієї особи, чи має вона укладений договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності на суму, що перевищує ліміт відповідальності її страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. У разі встановлення факту наявності такого договору суд згідно з вимогами статей 51 і 53 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, залучає страховика за договором добровільного страхування цивільно-правової відповідальності, укладеним з особою, винною у настанні страхового випадку, співвідповідачем або третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача та вирішує спір за правилами того судочинства, в якому було розпочате провадження.
      Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частиною четвертою та шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Юнівес" задовольнити частково.
      2. Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року в частині закриття провадження щодо позовних вимог до ПрАТ "Страхова група "ТАС" скасувати, а справу направити до Апеляційного суду Рівненської області для продовження розгляду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      05 грудня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 426/16825/16-ц
      Провадження N 14-497цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А.,
      Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 29 травня 2017 року (суддя Попова О.М.) та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 17 серпня 2017 року (судді Коновалова В.А., Коротенко Є.В., Яресько А.В.) у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" до Приватного підприємства "Потенціал-Луганськ", ОСОБА_14 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в порядку регресу та
      ВСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2016 року Приватне акціонерне товариство "Київський страховий дім" (далі - ПрАТ "Київський страховий дім") звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства "Потенціал-Луганськ" (далі - ПП "Потенціал-Луганськ"), ОСОБА_14 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в порядку регресу.
      Позов мотивовано тим, що 28 листопада 2013 року о 07 год. 55 хв. у районі перехрестя вул. Радянської та вул. 50 років утворення СРСР у м. Луганську ОСОБА_14, який працював водієм у ПП "Потенціал-Луганськ", керуючи автомобілем НОМЕР_1, НОМЕР_2, при зміні напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, унаслідок чого порушив пункт 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) та скоїв зіткнення з автомобілем марки Skoda Fавіа, номерний знак НОМЕР_3, під керування водія ОСОБА_15 Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) вказані автомобілі отримали механічні пошкодження.
      Постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 18 грудня 2013 року в адміністративній справі N 435/13511/13-п ОСОБА_14 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в дохід держави в сумі 340 грн.
      Відповідно до полісу N АС/6987365 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного 24 вересня 2013 року між ПрАТ "Київський страховий дім" та ПП "Потенціал-Луганськ", строком дії з 24 вересня 2013 року до 23 вересня 2014 року, транспортний засіб БАЗ 2215 СПГ, номерний знак НОМЕР_4, був застрахований. 07 липня 2014 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" (далі - ПрАТ "СК "АХА Страхування"), яке здійснило виплату відшкодування, звернулось до ПрАТ "Київський страховий дім" у порядку регресу із заявою про страхове відшкодування від 01 липня 2014 року.
      26 березня 2015 року ПрАТ "Київський страховий дім" здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 24 тис. 68 грн.
      Позивач зазначав, що підставами для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу з відповідачів є неповідомлення ними страховика про ДТП, яка трапилася 28 листопада 2013 року, що є порушенням підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України від 01 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV), та невідповідність технічного стану транспортного засобу БАЗ 2215 СПГ, номерний знак НОМЕР_4, оскільки згідно з розширеною довідкою від 16 грудня 2013 року зазначений транспортний засіб на дату ДТП мав технічні несправності - розрив, знос протектора шин, і за порушення підпункту 31.4.5 пункту 31.4 ПДР відносно ОСОБА_14 було складено протокол АБ2 N 348853. Ураховуючи наведене, ПрАТ "Київський страховий дім" просило стягнути з ПП "Потенціал-Луганськ" та ОСОБА_14 на свою користь страхове відшкодування в порядку регресу в сумі 24 тис. 68 грн та судові витрати.
      Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 29 травня 2017 року в задоволенні позову ПрАТ "Київський страховий дім" відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_14 є неналежним відповідачем у справі, оскільки станом на 28 листопада 2013 року він перебував у трудових відносинах з ПП "Потенціал-Луганськ" і керував транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків. Позовні вимоги до юридичної особи ПП "Потенціал-Луганськ" підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. За таких обставин суд вважав, що в задоволенні позову необхідно відмовити.
      Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 17 серпня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ "Київський страховий дім" задоволено частково. Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 29 травня 2017 року скасовано в частині позовних вимог до ПП "Потенціал-Луганськ" та закрито провадження у справі в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Ухвалу мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ПП "Потенціал-Луганськ" як роботодавець ОСОБА_14, з вини якого сталася ДТП, має нести відповідальність за дії останнього. Апеляційний суд погодився з тим, що вимоги до ПП "Потенціал-Луганськ" пред'явлено позивачем - юридичною особою до юридичної особи, тому спір між ними підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, проте суд першої інстанції помилково не застосував положення пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) та не закрив провадження у справі в цій частині, а відмовив у задоволенні позову ПрАТ "Київський страховий дім" по суті.
      У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПрАТ "Київський страховий дім", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що ні страхувальник - ПП "Потенціал-Луганськ", ні водій ОСОБА_14 не повідомили позивача письмово про ДТП, яка сталася 28 листопада 2013 року, що є підставою для звернення до них з регресним позовом після виплати страхового відшкодування. Ще однією з підстав заявлення регресного позову є невідповідність технічного стану транспортного засобу БАЗ 2215 СПГ, державний номер НОМЕР_4. Оскільки ОСОБА_14 працював водієм у ПП "Потенціал-Луганськ", позивач вважає, що має право зворотної вимоги до обох відповідачів. З урахуванням того, що позов заявлено до фізичної та юридичної осіб одночасно, сторона позивача вважає, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому апеляційний суд незаконно закрив провадження у справі в частині вимог до ПП "Потенціал-Луганськ", чим порушив право позивача на судовий захист.
      08 вересня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
      Відповідачі своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористалися.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      15 травня 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
      Ухвалою цього ж суду від 03 вересня 2018 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (тут і далі - у редакції Закону N 2147-VIII, якщо не зазначено інше) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 03 жовтня 2018 року передав справу на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2018 року справу прийнято до розгляду.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Під час розгляду справи суди встановили, що 24 вересня 2013 року між ПрАТ "Київський страховий дім" та ПП "Потенціал-Луганськ" укладено поліс N АС/6987365 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, об'єктом страхування визначено транспортний засіб БАЗ 2215 СПГ, державний номер НОМЕР_5. Строк дії полісу з 24 вересня 2013 року до 23 вересня 2014 року.
      Вказаний транспортний засіб страховик прийняв на страхування на випадок заподіяння шкоди третім особам під час ДТП, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).
      28 листопада 2013 року о 07 год. 55 хв. у районі перехрестя вул. Радянська та вул. 50 років утворення СРСР у м. Луганську ОСОБА_14, керуючи автомобілем НОМЕР_1, НОМЕР_6, при зміні напрямку руху не переконався, що це буде безпечно, унаслідок чого порушив пункт 10.1 ПДР та скоїв зіткнення з автомобілем марки Skoda Fавіа, державний номер НОМЕР_3, під керування водія ОСОБА_15 Унаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.
      Постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 18 грудня 2013 року в адміністративній справі N 435/13511/13-п ОСОБА_14 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в дохід держави в сумі 340 грн (а. с. 12).
      07 липня 2014 року ПрАТ "СК "АХА Страхування", яке здійснило виплату відшкодування за договором страхування наземного транспортного засобу N 0742а/13д/цп від 01 квітня 2013 року відповідно до платіжного доручення N 78819 від 18 грудня 2013 року, звернулося до ПрАТ "Київський страховий дім" із заявою про страхове відшкодування від 01 липня 2014 року за вихідним N 1034АГ/АХА.
      26 березня 2015 року ПрАТ "Київський страховий дім" здійснило на користь ПрАТ "СК "АХА Страхування" виплату страхового відшкодування в розмірі 24 тис. 68 грн. що підтверджується платіжним дорученням N 5600 від 26 березня 2015 року.
      Відповідно до індивідуальної відомості про застраховану особу, наданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області, яка була витребувана під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції за клопотанням представника позивача, ОСОБА_14 у період з жовтня 2013 року по березень 2014 року працював у ПП "Потенціал-Луганськ".
      Таким чином, на час ДТП, а саме 28 листопада 2013 року, ОСОБА_14 перебував у трудових відносинах з ПП "Потенціал-Луганськ", працював на посаді водія. Цих обставин позивач не заперечував.
      Згідно з інформацією, наданою Регіональним сервісним центром у Луганській області від 11 серпня 2017 року, станом на 28 листопада 2013 року й по теперішній час автомобіль НОМЕР_7, 2005 року виписку, номер кузова НОМЕР_8, номерний знак НОМЕР_4, зареєстрований за ОСОБА_17 26 січня 2010 року у ВРЕР м. Луганська за заявою власника видано тимчасовий реєстраційний талон на право керування ПП "Потенціал-Луганськ" строком дії до 19 січня 2015 року.
      Зазначені обставини свідчать про те, що володільцем джерела підвищеної небезпеки - автомобіля НОМЕР_7, 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_4, на момент вчинення ДТП, а саме 28 листопада 2013 року, було ПП "Потенціал-Луганськ".
      Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
      Тобто нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.
      Як уже було зазначено, суди встановили, що на час ДТП законним володільцем автомобіля НОМЕР_7, 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 було саме ПП "Потенціал-Луганськ", на виконання договірних зобов'язань з яким і діяв позивач, здійснюючи виплату страхового відшкодування на користь страховика потерпілої сторони - ПрАТ "СК "АХА Страхування".
      Згідно з підпунктами "г" і "ґ" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України від 01 липня 2004 року N 1961-IV страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо ДТП визначено в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам ПДР; а також якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
      Таким чином, норми спеціального Закону N 1961-IV надають страховику, який виплатив страхове відшкодування, альтернативне право на звернення з позовом у порядку регресу до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, у визначених Законом випадках.
      Однак згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
      Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
      Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
      Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа N 6-108цс13).
      Таким чином, альтернатива, визначена підпунктом 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону N 1961-IV, до спірних правовідносин не застосовується.
      Виняток із загального правила, визначеного частиною другою статті 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
      Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).
      З урахуванням викладеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про те, що ОСОБА_14 не є належним відповідачем у справі, та обґрунтовано відмовили в задоволенні вимог до нього, оскільки він керував транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків, тому саме ПП "Потенціал-Луганськ" як володілець транспортного засобу має нести обов'язок з відшкодування шкоди, завданої її працівником.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Аналогічна норма міститься й у статті 19 ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які спори, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Разом з тим при визначенні юрисдикційної належності справи, окрім предмета спору, приймається до уваги також його суб'єктний склад.
      Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 16 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у вказаній вище редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Суди правильно вважали, що спір між двома суб'єктами господарювання повинен вирішуватися за правилами іншого виду судочинства (господарського), оскільки солідарне стягнення страхового відшкодування в порядку регресу з відповідачів за встановлених судом обставин є неможливим.
      За викладених обставин та з мотивів, передбачених указаними нормами матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок апеляційного суду про наявність підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПрАТ "Київський страховий дім" до ПП "Потенціал-Луганськ", адже спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду за правилами господарського процесуального закону.
      Оскільки закриття провадження у справі не перешкоджає позивачу у зверненні для захисту своїх прав до належного суду, то наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом права позивача на судовий захист є безпідставними.
      Таким чином, ухвала апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині, не скасованій апеляційним судом, прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно встановлених обставин справи, належним чином досліджених і оцінених доказів, є законними та обґрунтованими.
      Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
      Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду залишає ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині, не скасованій апеляційним судом, без змін, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" залишити без задоволення.
      Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 17 серпня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко