Судебный сбор по апелляционной жалобе
-
Пользователи
No members to show
-
Similar Content
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 545/1149/17
Провадження № 14-730цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року (судді Абрамов П. С., Дорош А. І., Триголов В. М.)
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України, треті особи: Степненська сільська рада Полтавського району Полтавської області, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України (далі - КЕВ м. Полтави), в якому просив суд: визнати неправомірною відмову КЕВ м. Полтави у підписанні акта погодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 для передачі йому у власність земельної ділянки площею 2,00 га, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області; визнати за ОСОБА_1 право на погодження та затвердження Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області землевпорядної документації без погодження меж із суміжним землекористувачем - КЕВ м. Полтави з метою передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Позов мотивовано тим, що14 квітня 2016 року ОСОБА_1 наказом № 2879-СГ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
З метою виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивач уклав договір з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 про надання послуг з виготовлення проекту землеустрою. Після виготовлення проект землеустрою був погоджений головою Степненської сільської ради та сусіднім землекористувачем Виноградським О. Ю .
Позивач звернувся і до відповідача у справі - КЕВ м. Полтави, який також є суміжним землекористувачем земельної ділянки, з метою підписання акта погодження меж земельної ділянки, однак отримав відмову. Позивач вважає, що такими діями відповідач порушує його право на приватизацію земельної ділянки. Оскільки спір між сторонами не було вирішено в досудовому порядку, позивач звернувся до суду.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 08 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірною відмову КЕВ м. Полтави у підписанні акта погодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 для передачі йому у власність земельної ділянки площею 2,00 га, розташованої за межами населених пунктів на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
Визнано за ОСОБА_1 право на погодження та затвердження Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області землевпорядної документації без погодження меж із суміжним землекористувачем - КЕВ м. Полтави з метою передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту.
Стягнуто з КЕВ м. Полтави на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги, у розмірі 3 000,0 грн.
Стягнуто з КЕВ м. Полтави на користь держави судовий збір у розмірі 1280,0 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем у повній мірі доведено факт порушення його прав на приватизацію земельної ділянки внаслідок відмови відповідача як суміжного власника підписати акт погодження меж.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь КЕВ м. Полтави сплачений судовий збір у сумі 1760,0 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача не узгоджуються зі способами захисту прав на земельну ділянку, визначеними статтею 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Визнання судом неправомірною відмови відповідача у наданні згоди на приватизацію спірної земельної ділянки не поновить порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду. Право погодити або відмовитися від підпису є конституційно-гарантованим правом кожної особи на вільне волевиявлення та реалізацію належних їй прав. Зокрема, відповідач відмовився надати згоду на приватизацію земельної ділянки з тих підстав, що, на його думку, у 2003 році вона була незаконно передана до земель запасу Полтавської районної державної адміністрації без погодження з Міністерством оборони України. Разом з тим відмова у приватизації земельної ділянки з мотивів відсутності погодження меж суміжним землекористувачем не позбавляє позивача права звернутися до суду за захистом своїх прав. Прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність належить до повноважень органу місцевого самоврядування. При цьому непідписання чи відмова у підписанні вказаних документів іншою особою не є підставою для відмови у затвердженні технічної документації уповноваженим органом.
У липні 2017 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивував тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що земельна ділянка площею 8,6 га на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області 29 липня 2003 року була передана до земель запасу Полтавської районної державної адміністрації. Вона не перебуває у постійному користуванні Міністерства оборони України, оскільки не увійшла до державного акта на постійне землекористування серії ЯЯ № 227004 від 25 березня 2009 року. Відповідач указував, що розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 29 липня 2003 року № 493 «Про зміну категорії земельної ділянки та передачу її до земель запасу» вважає незаконним, проте на тепер вищезазначене розпорядження не оскаржувалося, не було скасоване та не визнане незаконним. Крім того, суд не взяв до уваги, що ОСОБА_1 звертався за вирішенням цього спору до Степненської сільської ради. Однак питання вирішено не було, а ОСОБА_1 отримав відмову. Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та стягнув з нього судовий збір. Однак відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу № 545/1149/17 із суду першої інстанції.
У вересні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) уредакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 27 листопада 2019 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п`ятої статті 403 ЦПК України з огляду на те, що колегія суддів вбачає виключну правову проблему в неоднозначності застосування судами пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» та вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17 (провадження № К/9901/166/18, № К/9901/30220/18).
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 грудня 2019 року справу прийнято до розгляду.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України.
Згідно із частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.
Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності, зокрема, для особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, визначеної статтею 121 цього Кодексу, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Як установили суди, 14 квітня 2016 року наказом № 2879-СГ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із Законом України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV), у строки, що обумовлюються угодою сторін.
З метою виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивач уклав договір з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , яка й виготовила проект землеустрою.
Відповідно до статті 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).
За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Одним із суміжних землекористувачів із земельною ділянкою, яку ОСОБА_1 має намір отримати у власність, є КЕВ м. Полтави. У зв`язку із цим позивач звернувся до останнього для підписання акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У грудні 2016 року ОСОБА_1 отримав письмову відмову відповідача від підписання зазначеного акта, в якій він зазначив, що вважає розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 29 липня 2003 року № 493 «Про зміну категорії земельної ділянки та передачу її до земель запасу» прийнятим з порушенням чинного законодавства. Разом з тим уматеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 29 липня 2003 року № 493 «Про зміну категорії земельної ділянки та передачу її до земель запасу» було скасоване чи визнане незаконним. Акт приймання-передачі межових знаків на зберігання відповідач підписувати теж відмовився.
Зідно з положеннями статті 55 Закону № 858-IV установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція № 376).
Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.
Аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18).
Отже, оскільки чинне законодавство не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що така відмова КЕВ м. Полтави не є перешкодою для завершення ОСОБА_1 процедури приватизації земельної ділянки, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позову.
Наведені в касаційній скарзі доводи щодо невчинення відповідачем дій, спрямованих на оскарження розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 29 липня 2003 року № 493 «Про зміну категорії земельної ділянки та передачу її до земель запасу», не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність вирішення цієї справи.
Велика Палата Верховного Суду також відхиляє доводи касаційної скарги щодо звернення позивача до Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області з метою вирішення цього спору, оскільки, як зазначалося вище, відмова КЕВ м. Полтави від підписання акта погодження меж земельних ділянок не порушує право ОСОБА_1 на приватизацію спірної земельної ділянки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, тому з урахуванням положень частини другої статті 410 ЦПК України рішення Апеляційного суду Полтавської області в частині вирішення спору по суті слід залишити без змін.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо стягнення зі ОСОБА_1 судового збору за апеляційний розгляд справи та виходить з таких міркувань.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI).
Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону № 3574-VI).
Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.
Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.
Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статтей 12, 22 Закону № 3551-XII.
Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17 (провадження № К/9901/166/18, К/9901/30220/18). Підстави для відступу від неї відсутні.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 06 листопада 2015 року (а. с. 20, 56). До суду він звернувся з метою захисту свого права на отримання земельної ділянки.
Таким чином, ОСОБА_1 звільняється від сплати судового збору за розгляд цієї справи в судах усіх інстанцій на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI.
Згідно із частиною сьомою статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції неправомірно стягнув зі ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З урахуванням того, що апеляційний суд не застосував положення пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення апеляційного суду в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити нове, яким компенсувати КЕВ м. Полтави судовий збір у сумі 1760,0 грн за рахунок держави. У решті позовних вимог рішення апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 141, 402, 409, 410, 412, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору скасувати та ухвалити нове, яким компенсувати Квартирно-експлуатаційному відділу м. Полтави Міністерства оборони України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1760,0 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У решті рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
Н. П. Лященко
Судді:
Н. О. Антонюк
О. Р. Кібенко
С. В. Бакуліна
В. С. Князєв
В. В. Британчук
О. Б. Прокопенко
М. І. Гриців
Л. І. Рогач
Д. А. Гудима
О. М. Ситнік
В. І. Данішевська
В. Ю. Уркевич
Ж. М. Єленіна
О. Г. Яновська
О. С. Золотніков
Джерело: ЄДРСР 87641523
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 522/1029/18
Провадження № 14-270цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О.С.,
суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробуд ЛТД», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, визнання права власності на квартири, витребування їх із чужого незаконного володіння, зобов`язання не чинити перешкод у здійсненні права власності, виселення та вселення, за касаційними скаргами ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут ЛТД» та ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року, прийняту у складі суддів Сегеди С.М., Гірняк Л.А., Кононенко Н.А.
Історія справи
Короткий зміст та обгрунтування позовних вимог
1. У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробуд ЛТД» (далі - ТОВ «Добробуд ЛТД»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому просила:
-визнати недійсними договір купівлі-продажу майнових прав від 19 березня 2010 року, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_4 , та договір купівлі-продажу майнових прав від 18 листопада 2010 року, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_3 ;
-визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ;
-витребувати із чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 вищевказану квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_2 не чинити позивачу перешкоди у користуванні цією квартирою, а також виселити ОСОБА_2 із цієї квартири та вселити у неї ОСОБА_1 ;
-витребувати із чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 вищевказану квартиру АДРЕСА_3 шляхом зобов`язання ОСОБА_5 усунути та не чинити позивачу перешкоди у користуванні вказаною квартирою, яка була відчужена на користь останнього ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, виселити ОСОБА_5 із цієї квартири та вселити у неї ОСОБА_1 .
2. Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, зокрема згідно з договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року набула майнові права на зазначене спірне нерухоме майно у вигляді відповідної квартири, проте відповідачем ТОВ «Добробуд ЛТД» цю квартиру було розділено на дві квартири та перепродано, тому вона вважала свої права порушеними і просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
4. Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.
5. Позивачем не доведено, що майно, яке відчужувалось за вказаними спірними договорами купівлі-продажу майнових прав є ідентичним спірному майну, зазначеному у вищевказаному договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року (далі - договір купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року).
6. При цьому судом першої інстанції було встановлено, що індивідуальні ознаки (загальна розрахункова площа, поверхи, планування), якими наділена квартира із будівельним номером АДРЕСА_1, яка зазначена у договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, не відповідають індивідуальним ознакам притаманним квартирам із будівельним номером АДРЕСА_3 (нині квартира АДРЕСА_3) та будівельним номером АДРЕСА_2 (нині квартира АДРЕСА_2 ) .
7. Також, позивачем не доведено, що оскаржувані правочини не відповідають вимогам встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), іншим вимогам закону, або порушують законні права та інтереси ОСОБА_1 .
8. Позивач не є і не була власником жодної із зазначених квартир (№ АДРЕСА_2 та № АДРЕСА_1)на які просить визнати право власності, а також не є власником майнових прав на ці квартири.
9. Крім того, суд першої інстанції констатував неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (щодо захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння), оскільки віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. Крім того, суд першої інстанції посилався на те, що одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.
10. При цьому судом було встановлено, що відповідно до обгрунтування позовної заяви, позивач вважає, що її права та інтереси порушені саме невиконанням ТОВ «Добробуд ЛТД» своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, оскільки цей відповідач не передав їй спірне новозбудоване майно та інших документи необхідні для реєстрації за нею права власності на нього. Таким чином, позивач стверджує про перебування із ТОВ «Добробуд ЛТД» у зобов`язальних відносинах, отже, права позивача повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не передбачений інститутом зобов`язального права.
11. Також, судом встановлено, що ТОВ «Добробуд ЛТД» у порядку визначеному п. 7.3 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року використало своє право на одностороннє розірвання цього договору шляхом направлення відповідних повідомлень ОСОБА_1 , а отже вказаний договір вважається розірваним після повторного невручення зазначеного повідомлення позивачу із причин, що не залежали від ТОВ «Добробуд ЛТД».
12. Таким чином, судом першої інстанції було встановлено правомірність розірвання договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року внаслідок неналежного виконання позивачем, передбачених цим договором обов'язків.
13. Відтак, суд першої інстанції вважав, що позивач не має прав щодо спірного нерухомого майна.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
14. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 19 березня 2010 року, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_4 , на підставі якого ТОВ «Добробуд ЛТД» відчужило майнові права на квартиру будівельний номер АДРЕСА_3 (нині квартира АДРЕСА_3 ), розрахунковою площею 115,5 кв. м, яка розташована на 22-23 поверхах будинку АДРЕСА_7 . Визнано недійсним договір купівлі - продажу майнових прав від 18 листопада 2010 року, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_3 , на підставі якого ТОВ «Добробуд ЛТД» відчужило майнові права на квартиру будівельний номер 175/1 (нині квартира АДРЕСА_3 ), розрахунковою площею 74 кв. м (нині фактична площа квартири складає 76,1 кв. м), яка розташована на 21 поверсі будинку АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_11 , загальною площею 115,5 кв. м, житловою площею 82,2 кв. м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_12 , загальною площею 76,1 кв. м, житловою площею 59 кв. м. Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_11 . Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_12 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
15. Постанова Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року мотивована тим, що ОСОБА_1 , зокрема за договором купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року придбала майнові права на квартири АДРЕСА_3 та № АДРЕСА_1 , площею 76,1 кв. м та 115,5 кв . м (будівельний номер АДРЕСА_2 у м. Одесі , на 21-22-23 поверхах у житловому будинку АДРЕСА_7 . Позивач в подальшому внесена у відповідний реєстр власників майнових прав вказаного житлового будинку, а також набула права власності на обидві квартири, сплативши за вказане нерухоме майно грошові кошти у повному обсязі. Проте, ТОВ «Добробуд ЛТД», порушуючи свої зобов`язання за вказаним договором купівлі-продажу майнових прав, без згоди ОСОБА_1 , незаконно розділило її квартиру на дві квартири та незаконно перепродало майнові права на них іншим особам.
16. Крім того, суд апеляційної інстанції вважав, що ТОВ «Добробуд ЛТД» безпідставно посилалось на правомірність розірвання ним в односторонньому порядку вказаного договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року у зв`язку з несплатою позивачем членських внесків до ГО «АІ «Гагарін Плаза», визначених пунктом 7.3 цього договору, оскільки цей пункт договору є таким, що спрямований на порушення прав позивача і є нікчемним.
17. Крім того, суд апеляційної інстанції посилався на відсутність доказів того, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 сплачували грошові кошти за будь-якими договорами щодо спірного нерухомого майна.
18. Суд апеляційної інстанції вважав, що не підтверджені доказами і доводи ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_2 про те, що договори купівлі - продажу майнових прав від 19 березня 2010 року та від 18 листопада 2010 року, які були укладені відповідно між цим товариством і ОСОБА_4 , а також із ОСОБА_6 , яка переуступила своє право ОСОБА_3 , стосуються інших квартир (а саме двох квартир: № АДРЕСА_2 та № АДРЕСА_1), а не спірної квартири з будівельним номером 176, яка мала бути передана у власність позивача.
19. Крім того, суд апеляційної інстанції посилаючись на технічний паспорт від 24 липня 2014 року, вважав встановленою ту обставину, що загальна площа квартири АДРЕСА_17 , становить 155,4 кв. м, а не 161,2 кв. м, як вказувало у своїй вимозі про внесення додаткових коштів ТОВ «Добробуд ЛТД». Крім того, апеляційний суд зазначив, що таке збільшення вказаної площі на 21,8 кв. м відбулось за рахунок того, що ТОВ «Добробуд ЛТД» у порушення умов договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року в односторонньому порядку змінило планування квартири АДРЕСА_1 , що на думку суду апеляційної інстанції підтверджується висновком будівельно-технічного експертного дослідження від 18 серпня 2014 року.
20. Суд апеляційної інстанції також вважав, що оскільки ОСОБА_1 своєї згоди на вказані зміни площі спірної квартири не давала, то у ТОВ «Добробуд ЛТД» були відсутні правові підстави вимагати у позивача доплату за таку збільшену площу квартиру у розмірі 32 700 доларів США.
21. Суд апеляційної інстанції вважав доведеним і те, що у зв`язку з недійсністю вищевказаних договорів купівлі-продажу майнових прав від 19 березня 2010 року та від 18 березня 2010 року (які були укладені відповідно між ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_4 , а також із ОСОБА_6 , яка переуступила своє право ОСОБА_3 ), є недійсними і договори купівлі-продажу квартири, укладені 14 червня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а також 02 лютого 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , оскільки правовстановлюючі документи на вказане нерухоме майно у продавців за цими договорами також були недійсними.
22. Враховуючи наведені обставини, зважаючи на введення вказаного будинку в експлуатацію, суд апеляційної інстанції вважав, що майнові права позивача трансформувалися у право власності на спірне нерухоме майно, а отже належним способом захисту є і витребування його у добросовісних набувачів.
Короткий зміст обгрунтування та вимог касаційних скарг
23. У січні 2019 року ОСОБА_2 , ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_5 подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких просять скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 січня 2018 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 року, посилаючись на мотиви, якими обґрунтовано це рішення суду першої інстанції.
24. В тому числі, в усіх вказаних касаційних скаргах містяться доводи щодо наступного.
25. Договір купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року було розірвано на підставі його пункту 7.3 - у зв`язку з несплатою позивачем членських внесків на користь ГО «АІ «Гагарін Плаза». ТОВ «Добробуд ЛТД» у порядку визначеному п. 7.3 договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року використало своє право на одностороннє розірвання договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року, шляхом направлення відповідного повідомлення позивачу, та повторним його не врученням позивачу (із поверненням цього повідомлення 03 квітня 2015 року) із причин, що не залежали від ТОВ «Добробуд ЛТД»
26. Відтак, з 03 квітня 2015 року договір купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року є таким, що розірваний в односторонньому порядку, а отже, позивач не має майнових прав на спірне майно, а тому і не отримувала спірну квартиру за актом прийому-передачі. При цьому в оскаржуваній постанові апеляційним судом не було зазначено, яким саме законом встановлена нікчемність вищевказаного п. 7.3 договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року.
27. Також, у касаційних скаргах вказано, що ТОВ «Добробуд ЛТД» не мало можливості здійснити реконструкцію квартири АДРЕСА_1 , зробивши з неї дві квартири за № АДРЕСА_3 та № АДРЕСА_1, оскільки ці квартири розташовані на різних поверхах та у сукупності мають більшу площу, ніж площа квартири № АДРЕСА_1 .
28. Висновок будівельно-технічного експертного дослідження від 18 серпня 2014 року є неналежним доказом, в тому числі, оскільки ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року не було передбачено можливості складання такого висновку за зверненням учасника справи.
29. Крім того, у вказаному висновку будівельно-технічного експертного дослідження відсутні дані, щодо попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
30. А також, судом апеляційної інстанції не було враховано, що на вирішення вказаного будівельно-технічного експертного дослідження не ставилося питань щодо можливості відповідної реконструкції та утворення з однієї спірної квартири АДРЕСА_1 - двох вищевказаних квартир за № АДРЕСА_3 та № АДРЕСА_1. При цьому в оскаржуваній постанові апеляційним судом не було зазначено підстав, з яких цей суд на підставі технічного паспорту на спірну квартиру АДРЕСА_1 дійшов до висновку про те, що ця квартира АДРЕСА_1 була реконструйована у дві вищевказані квартири за № АДРЕСА_3 та № АДРЕСА_1 (технічні паспорти на які апеляційний суд не досліджував), а отже такий висновок зроблений судом апеляційної інстанції на припущеннях.
31. Крім того, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року, отримала лише право на набуття права власності на квартиру за будівельним АДРЕСА_1 розрахунковою площею 139,4 кв. м, розташовану за вищевказаною адресою, а не право власності на це нерухоме майно. Вимога про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру на підставі положень ст. 392 ЦК України є безпідставною, оскільки таку вимогу має право заявляти виключно власник майна, проте позивач відповідне право власності у встановленому законом порядку не набула. Оскільки позивач не є власником спірного майна, тому положення ст. 387, 388 ЦК України про витребування майна із чужого незаконного володіння до спірних правовідносин не можуть бути застосовані.
32. При цьому у касаційних скаргах міститься посилання на судову практику Верховного Суду України з цього приводу, викладену у постановах від 05 лютого 2014 року у справі № 6-131цс13, від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, а також - Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 761/4669/15-ц (провадження № 61-18542св18), від 20 червня 2018 року у справі № 447/3065/15-ц (провадження № 61-2106св18), від 18 липня 2018 року у справі № 761/23860/15-ц (провадження № 61-21875св18), від 01 серпня 2018 року (провадження № 61-21342св18).
33. Також мотивами касаційного оскарження є посилання на ту обставину, що позивачем не доведено невідповідність положенням законодавства договорів купівлі-продажу майнових прав від 19 березня 2010 року та від 18 березня 2010 року, які були укладені відповідно між ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_4 , а також між ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_6 , яка переуступила своє майнове право ОСОБА_3 , і правові підстави для визнання їх недійсними відсутні з огляду на положення ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину.
34. Також, у касаційних скаргах вказано, що відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).
35. При цьому у касаційних скаргах міститься посилання на судову практику Верховного Суду України з цього приводу, викладену у постановах від 05 лютого 2014 року у справі № 6-131цс13, від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15.
36. Крім того, у касаційних скаргах ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зазначено, що ОСОБА_1 звернулась до суду з пропуском строку позовної давності, оскільки мала дізнатися про порушення її прав з 01 квітня 2014 року.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
37. У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційні скарги, у якому посилалась на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою. Вказувала, що її незаконно було позбавлено права власності на спірну квартиру, оскільки вона у повному обсязі виконала взяті на себе зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року. ТОВ «Добробуд ЛТД» в односторонньому порядку змінило планування спірної квартири, чим збільшило її площу, за яку незаконно вимагала у неї, позивача, доплату, що є порушенням умов цього договору. Обставини щодо збільшення вказаної площі підтверджуються висновком будівельно-технічного експертного дослідження від 18 серпня 2014 рокута технічним паспортом на спірну квартиру. У 2014 році будинок, в якому знаходиться спірна квартира, було введено в експлуатацію, проте ТОВ «Добробуд ЛТД» про такі обставини її не повідомило, вищевказану квартиру їй не передало, а розділило її на дві квартири, які передало у власність іншим особам.
Рух справи у суді касаційної інстанції
38. Ухвалами Верховного Суду від 22 січня 2019 року та від 01 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
39. 08 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 5 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
40. 12 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
41. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали справи, вважає, що вказані касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.
42. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
43. Судами було встановлено, що 28 березня 2008 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Паралелі» (далі - ТОВ «Паралелі»), яке діяло від імені, за дорученням та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Юг-Інвест» (далі - ТОВ «КУА «Юг-Інвест»), яке у свою чергу, діяло від імені в інтересах та за рахунок Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Перспективний» (далі - ПЗНВІФ «Перспективний») був укладений договір купівлі-продажу облігацій ТОВ «Добробуд ЛТД» (далі - договір купівлі - продажу облігацій).
44. У відповідності до п. 2.1 договору купівлі - продажу облігацій ТОВ «КУА «Юг-Інвест» зобов`язалось передати у власність ОСОБА_1 облігацію, а ОСОБА_1 зобов`язалась оплатити цю облігацію номінальною вартістю 293 987,48 грн та прийняти її у власність на умовах цього договору (базовий актив облігації - квартира АДРЕСА_2 багатоповерхового житлового комплексу із вбудованими приміщеннями обслуговування й підземним паркінгом, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ).
45. 25 травня 2008 року між ТОВ «Паралелі», що діяло від імені та в інтересах ТОВ «КУА «Юг-Інвест», що в свою чергу, діяло від імені та в інтересах ПЗНВІФ «Перспективний», та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу облігацій. Згідно з умовами цієї додаткової угоди було змінено строк оплати ОСОБА_1 облігації, вказаний в п.3.3 договору купівлі-продажу облігації, та визначено його - до 01 грудня 2008 року.
46. 28 січня 2009 року між ТОВ «Паралелі» та ОСОБА_1 була також укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу облігації. Згідно з умовами цієї додаткової угоди було змінено ціну облігації, яка має бути сплачена ОСОБА_1 та визначено її вартість у розмірі 744 000 грн.
47. Згідно з випискою ВАТ «Морський транспортний банк» від 17 березня 2009 року про стан рахунку у цінних паперах ОСОБА_1 , на її рахунок у цінних паперах була зарахована іменна безпроцентна облігація номінальною вартістю 293 987,48 грн, емітент - ТОВ «Добробуд ЛТД».
48. На виконання умов договору купівлі-продажу облігації, в період з квітня по жовтень 2008 року, ОСОБА_1 сплатила на користь ТОВ «КУА «Юг-Інвест» за іменну безпроцентну (цільову) облігацію грошові кошти в сумі 744 000 грн.
49. Таким чином, ОСОБА_1 набула право власності на вказану облігацію, оскільки у відповідності до умов договору купівлі-продажу облігації сплатила на користь ТОВ «КУА «Юг-Інвест» ціну облігації у сумі 744 000 грн та вказана облігація була зарахована на зазначений рахунок ОСОБА_1 у цінних паперах.
50. 28 березня 2008 року між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_1 був укладений договір про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна (далі - договір про пайову участь у будівництві).
51. Відповідно до вказаного договору про пайову участь у будівництві ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язалось передати позивачу у власність пай - безумовне майнове право на квартиру, будівельний АДРЕСА_1, розрахунковою площею 128,22 кв. м, розташовану на 21-22 поверхах жилого будинку № 1 багатоповерхового житлового комплексу за адресою АДРЕСА_2 (далі - пай), а позивач зобов`язалась прийняти пай і передати ТОВ «Добробуд ЛТД» облігацію в обмін на пай. Згідно з Додатком № 1 до договору про пайову участь у будівництві, а також згідно з поверховим планом будинку від 05 лютого 2013 року, вищевказана квартира з будівельним АДРЕСА_1 складалась з 3-х рівнів загальною площею 128,22 кв. м. Загальна площа першого рівня складала 67,26 кв. м, загальна площа другого рівня - 35,34 кв. м, а загальна площа третього рівня - 23,97 кв. м.
52. Крім того, 25 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Добробуд ЛТД» укладено додаткову угоду до договору про пайову участь у будівництві, згідно з якою вказана квартира під будівельним АДРЕСА_1 має бути розташована не тільки на 21-22 поверхах, але і на 23 поверсі вказаного жилого будинку № 1.
53. 17 березня 2010 року ОСОБА_1 та ТОВ «Добробуд ЛТД» складено акт, в якому зазначено, що площа вищевказаної спірної квартири АДРЕСА_1 139,4 кв. м. 54 . 25 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Добробуд ЛТД» був укладений договір про припинення зобов`язань заліком зустрічних вимог. 29 березня 2010 року позивач, як розпорядник рахунку у цінних паперах, на виконання умов договору викупу емітентом цільових облігацій від 21 січня 2010 року, надала розпорядження до ВАТ «Морський транспортний банк» про списання вищевказаної облігації з її рахунку у цінних паперах із зарахуванням її на рахунок у цінних паперах ТОВ «Добробуд ЛТД», яке було виконане. 29 березня 2019 року позивач сплатила на користь ТОВ «Добробуд ЛТД» 133 321 грн 50 коп.
55. 25 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Добробуд ЛТД» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, згідно з пунктом 3.1 якого ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язалось передати їй у власність об`єкт інвестування (безумовне майнове право на квартиру будівельний АДРЕСА_1 розрахунковою площею 139,40 кв. м, розташовану на 21-22-23-му поверхах жилого будинку № 1 багатоповерхового житлового комплексу із вбудованими приміщеннями обслуговування й підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2 , Житловий комплекс «Гагарін Плаза - 1»), а позивач зобов`язалась прийняти об`єкт інвестування і сплатити за нього ТОВ «Добробуд ЛТД» інвестицію. Згідно з пунктом 4.2 вищевказаного договору купівлі-продажу майнових прав передача ТОВ «Добробуд ЛТД» позивачу об`єкту інвестування по акту прийому-передачі мала відбутись не пізніше 04 кварталу 2011 року. Пунктом 5.3 договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року встановлено, що інвестиція, яку позивач зобов`язана сплатити ТОВ «Добробуд ЛТД» до 15 листопада 2010 року, з урахуванням податку на додану вартість, становить 427 308 грн 98 коп. Відповідно до додатку № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року, квартира будівельний АДРЕСА_1 у вищевказаному будинку складалась з 3-х рівнів, загальною площею 139,4 кв. м. Загальна площа першого рівня складала 75,5 кв. м, загальна площа другого рівня складала 33,37 кв. м, а загальна площа третього рівня складала 30,53 кв. м. При цьому вказаний житловий будинок було введено в експлуатацію у 2014 році.
56. Крім того, договором купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року передбачено, що з моменту набуття чинності цього договору, Договір про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна від 28 березня 2008 року, укладений між цими ж сторонами, втрачає свою силу (припиняється) за згодою сторін.
57. Проаналізувавши наведені обставини у їх сукупності, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що судом першої інстанції зроблені вірні висновки щодо безпідставності вимог позивача про визнання недійсними вказаних договорів, з таких підстав.
58. Судом першої інстанції були встановлені наступні обставини.
59. Відповідно до договору купівлі продажу майнових прав № 1\22-23-АДРЕСА_3 від 19 березня 2010 року та акта приймання-передачі квартири № АДРЕСА_1 від 26 грудня 2014 року квартира з будівельним АДРЕСА_1 (нині квартира АДРЕСА_1) знаходиться на 22-23 поверхах і має розрахункову площу 115,5 кв.м.
60. Відповідно до договору купівлі продажу майнових прав № 1\21-175\1 від 18 листопада 2010 року та акта приймання-передачі квартири № АДРЕСА_2 від 17 грудня 2014 року квартира із будівельним № АДРЕСА_2 (нині квартира АДРЕСА_2) знаходиться на 21 поверсі і має розрахункову площу 76,1 кв.м.
61. Будівельні номери в зазначених договорах купівлі-продажу не співпадають із будівельним АДРЕСА_1 вказаним в договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, укладеним із позивачем. Договір купівлі - продажу майнових прав № 1\22-23-176\1 від 19 березня 2010 року був укладений раніше, ніж вказаний договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року.
62. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, щодо того, що інтереси позивача порушують саме оскаржувані договори. При цьому відсутні докази, що будь-яке невиконання договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року зумовлено саме укладанням ТОВ «Добробуд ЛТД» вказаних договорів купівлі-продажу майнових прав № 1\22-23-176\1 від 19 березня 2010 року та № 1\21-175\1 від 18 листопада 2010 року.
63. Крім того, такий висновок зроблено і з тих підстав, що сумарна площа двох, вищевказаних квартир (з будівельним АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3) є значно більшою ніж розрахункова площа майна, вказана в договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року.
64. При цьому відповідно до п. 5.8 договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року розрахункова площа новозбудованого майна визначається технічною документацією розробленою КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості». Ця умова погоджена обома сторонами договору. Наданий позивачем технічний паспорт від 24 липня 2014 року, складений ТОВ «Нове БТІ», тому не може вважатися належним доказом по справі з огляду і на ту обставину, що договором купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року визначено, суб'єкта, який визначає остаточну розрахункову площу новозбудованого майна.
65. Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що висновок будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не може бути визнаний належним та допустимий доказом з огляду на наступне.
66. Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.
67. Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
68. Разом з тим, у висновку будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
69. Крім того, можливість складання висновку за зверненням учасника справи на момент складання вказаного висновку будівельно-технічного експертного дослідження передбачено ще не було, оскільки така можливість була передбачена з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності такими змінами до ЦПК України, в тому числі, в частині викладення ст. 106 цього Кодексу у вищевказаній редакції.
70. Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
71. Ураховуючи те, що висновок експерта не є належним та допустимим доказом, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 не доведено, що майно, яке відчужувалось за вказаними спірними договорами купівлі продажу майнових прав, укладеними із відповідачами, є ідентичним майну, зазначеному в укладеному з нею договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року.
72. Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції зокрема складається з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
73. Проте, рішення суду апеляційної інстанції містить суперечливі висновки щодо фактичної остаточної площі спірної квартири, право власності на яку визнано за ОСОБА_1 , зокрема одночасно зазначено розміри 155,2, 155,4 та 191,6 кв. м - без визначення конкретизації щодо розміру дійсної та остаточної площі спірного нерухомого майна, а отже такі висновки є взаємовиключними, і судом апеляційної інстанції вказані розбіжності проігноровані.
74. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що виходячи з умов договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року, укладеним з ТОВ «Добробуд ЛТД», ОСОБА_1 придбала майнові права на квартиру з АДРЕСА_1, розрахунковою площею 139,4 кв. м на 21-22-23 поверхах у житловому будинку АДРЕСА_7 та була внесена у реєстр власників майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 вказаного житлового будинку. При цьому, п. 5.8 цього договору купівлі - продажу майнових прав від 25 березня 2010 року передбачено зміну розміру інвестиції пропорційно розрахункової площі новозбудованого майна у порядку, визначеному цим договором. Згідно з технічним паспортом від 24 липня 2014 року (який визнано судом апеляційної інстанції належним та допустимим доказом у справі) загальна площа квартири АДРЕСА_17 , становить 155,4 кв. м, а відповідно до висновку будівельно-технічного експертного дослідження №017/14 від 18 серпня 2014 року (який також визнано судом апеляційної інстанції належним та допустимим доказом по справі) площа квартири АДРЕСА_17 , становить 155,2 кв. м.
75. Також, апеляційний суд всупереч вимогам ч. 1 ст. 382 ЦПК України не навів доводів щодо незгоди з висновками суду першої інстанції та мотивів прийняття чи відхилення кожного аргументу. Зокрема, апеляційним судом не спростовано вищевказаний висновок суду першої інстанції щодо розбіжності у співвідношенні загальної площі квартир АДРЕСА_2 (яка згідно з рішенням суду першої інстанції становить 191,6 кв.м) у будинку АДРЕСА_2 , у порівнянні з вищевказаною площею квартири АДРЕСА_17 , а отже належним чином не обґрунтовані висновки апеляційного суду щодо того, що вказані квартири, яким було присвоєно № АДРЕСА_2 та № АДРЕСА_1, фактично і є спірною квартирою, якій раніше був присвоєний будівельний АДРЕСА_1.
76. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що питання щодо встановлення розміру дійсної фактичної площі спірної квартири вочевидь стосується безпосереднього предмету судового розгляду, в тому числі, в контексті визначення співвідношення вищевказаної квартири із будівельним номером АДРЕСА_1, визначеного у договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, до квартир із будівельним номером АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_3) та будівельним номером АДРЕСА_1 (квартира АДРЕСА_2), на які суд апеляційної інстанції визнав право власності за ОСОБА_1
77. При цьому згідно із законом на ОСОБА_1 було покладено обов'язок щодо доведення цих обставин.
78. Так, з положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, зокрема вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
79. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає недоведеними твердження ОСОБА_1 що вищевказана квартира із будівельним номером АДРЕСА_1, яка визначена договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, є тим самим нерухомим майном, на яке суд апеляційної інстанції визнав за нею право власності, проте, вже з іншими вищевказаними номерами.
80. Щодо вирішення питання визнання недійсними договорів Велика Палата Верховного Суду виходить з наступного.
81. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину. Відповідно до ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
82. Позивачем не доведено, що оскаржувані правочини не відповідають вимогам встановленим ст. 203 ЦК України, іншим вимогам закону або порушують її законні права та інтереси.
83. Крім того, Велика Палата Верховного Суду погоджується і з рішенням суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за позивачем, витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов`язання усунути та не чинити перешкоди позивачу у користуванні квартирою, виселення вказаних відповідачів та вселення позивача у спірне житло, з огляду на наступне.
84. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
85. Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
86. Згідно із ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
87. Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
88. Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.
89. Згідно з нормами ЦК України до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України).
90. Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.
91. Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.
92. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.
93. Право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.
94. Для набуття набувачем права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.
95. При цьому сторони договору вправі встановити додаткові (відкладальні або скасувальні) умови, а при переході права власності на рухомі речі - самостійно визначати момент переходу права власності.
96. Тобто, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, позивач отримала обмежене речове право, за яким вона, як власник цього права, наділена певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.
97. Так, умовами договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року встановлено, що ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов'язалось передати у власність ОСОБА_1 безумовне майнове право на новозбудоване майно (після введення об'єкта будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою та за рахунок позивача стає її правом власності на новозбудоване майно, як на нерухомість). Право власності на новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України.
98. Для отримання позивачем права власності саме на новозбудоване майно (квартиру з будівельним АДРЕСА_2 розрахунковою площею 139,4 кв. м, розташовану на 21-22-23 поверсі будинку № 1 багатоповерхового жилого комплексу із вбудованими приміщеннями обслуговування й підземним паркінгом за вищевказаною адресою) необхідна наявність ряду правопороджуючих фактів. Такі факти регламентовані п. 6.2 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року та діючим законодавством щодо порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно, та такими фактами, зокрема, є: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; акт приймання-передачі об'єкта будівництва та новоствореного майна.
99. Факт підписання відповідного акта приймання-передачі об`єкта будівництва та новоствореного майна мав підтвердити належне виконання сторонами умов договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, але з огляду на те, що у позивача є заперечення щодо належного виконання умов договору з боку ТОВ «Добробуд ЛТД», це виявилося неможливим.
100. Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
101. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
102. Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.
103. На час укладення сторонами відповідного договору про фінансування будівництва правовідносини щодо залучення коштів фізичних осіб з метою фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулювалися Законами України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та «Про інвестиційну діяльність».
104. Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Ні зазначеними вище нормами, ні нормою ст. 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення.
105. Отже, порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначено відповідними нормами.
106. Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
107. Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.
108. Беручи до уваги, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке позивачем на спірні квартири у втстановленому законом та договором порядку не набуте, вимоги ОСОБА_1 щодо визнання її власником квартир не ґрунтуються на законі.
109. Крім того, має місце пред`явлення позовів про визнання права власності на новостворене чи реконструйоване нерухоме майно, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно.
110. Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і зазначені вище позови заявляються формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволені вони бути не можуть.
111. Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на те, що позивач не є і не була власником жодної із зазначених квартир (№ АДРЕСА_2 та № АДРЕСА_1),на які просить визнати право власності, а також не надала доказів, що є власником майнових прав на ці квартири, то суд першої інстанції правильно вважав, що позивач безпідставно звернувся із позовом з такими вимогами.
112. Крім того, судом першої інстанції правильно зазначено, що власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).
113. При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння).
114. Отже, віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного , так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.
115. Відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
116. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.
117. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК України.
118. Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
119. При цьому, як вже зазначалося вище - індивідуальні ознаки (загальна розрахункова площа, поверхи, планування), якими наділена квартира із будівельним номером АДРЕСА_1, яка зазначена у договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, не відповідають індивідуальним ознакам притаманним квартирам із будівельним номером АДРЕСА_3 (нині квартира АДРЕСА_3 ) та будівельним номером АДРЕСА_2 (нині АДРЕСА_2 .
120. Крім того, судом першої інстанції було вірно встановлено, що відповідно до позовної заяви, позивач вважає, що її права та інтереси порушені саме невиконанням ТОВ «Добробуд ЛТД» своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, які стосуються передання їй новозбудованого майна та документів необхідних для реєстрації за нею права власності на нього. Отже, з огляду на те, що позивач стверджує про перебування із ТОВ «Добробуд ЛТД» у зобов`язальних відносинах, то права позивача повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.
121. Також, судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Добробуд ЛТД» у порядку визначеному п. 7.3 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року використало своє право на одностороннє розірвання договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, шляхом направлення відповідних повідомлень позивачу, враховуючи, що останнє повторне повідомлення не було вручено позивачу із причин, що не залежали від ТОВ «Добробуд ЛТД». Отже, з 03 квітня 2015 року - з дати повторного повернення повідомлення кур`єрської служби про неможливість здійснити доставку поштових конвертів ОСОБА_1 , договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року є розірваним на підставі ст. 651 ЦК України, якою передбачено, що розірвання договорів здійснюється за згодою сторін, розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
122. При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно, без посилання на норми права було констатовано нікчемність пункту 7.3 договору купівлі-продажу від 25 березня 2010 року, зокрема в контексті вимог законодавства, та співвідношення обставин щодо сплати інвестором ОСОБА_1 щомісячних членських внесків до ГО «АІ «Гагарін Плаза» до відповідних прав та обов`язків сторін по вказаному договору купівлі-продажу від 25 березня 2010 року, оскільки мотивувальна частина постанови Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року не містить аналізу вимог ЦК України або іншого законодавства релевантного до таких спірних правовідносин.
123. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував висновок про те, що ОСОБА_1 не давала своєї згоди на збільшення площі спірної квартири. Так, у п. 6.1 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року визначено, що після введення об`єкта будівництва в експлуатацію, але не раніше завершення повного розрахунку між сторонами за цим договором, ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язано передати ОСОБА_1 об`єкт інвестування та новозбудоване майно, а ОСОБА_1 зобов`язана прийняти його за актом прийому-передачі. У п. 5.5-5.10 цього договору передбачено, що розмір інвестиції підлягає зміні при настанні умов прямо передбачених цим договором або за згодою сторін; інвестор зобов`язаний своєчасно сплатити інвестицію у порядку, передбаченому цим договором; погоджено відповідну зміну розміру інвестиції пропорційно розрахункової площі новозбудованого майна у порядку, визначеному цим договором.
124. Наведених умов договору суд апеляційної інстанції не врахував та не проаналізував положень ст. 204, 526, 530 ЦК України, якими регламентовані умови правомірності правочину та правила належного виконання зобов`язання, зокрема в контексті зобов`язань ОСОБА_1 щодо виконання вищевказаних умов договору купівлі - продажу майнових прав від 25 березня 2010 року, в тому числі і в частині, яка стосується відповідного збільшення розміру інвестиції.
125. Так, відповідно до приписів ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору і вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - у відповідності зі звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
126. У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
127. Згідно з ч. 2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
128. Враховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ОСОБА_1 не було доведено і ті обставини, що вона належним чином виконала вищевказані зобов`язання за договором купівлі - продажу майнових прав від 25 березня 2010 року в частині щодо оплати у повному обсязі інвестиції пропорційно збільшенню розміру площі спірного нерухомого майна - в контексті вирішення питання щодо набуття відповідного майнового права щодо спірного нерухомого майна.
129. Разом з тим, ОСОБА_1 не позбавлена права на звернення на підставі ст. ст. 625, 653 ЦК України із позовом про відшкодування завданих їй збитків.
130. Щодо наявності виключної правової проблеми, для вирішення якої Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити наступне.
131. В ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 травня 2019 року колегія суддів вказала на те, що ухвалюючи постанову у справі, яка переглядається, апеляційний суд виходив із того, що позивач, сплативши у повному обсязі кошти за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, стала власником прав на це майно, тому визнав за останньою право власності на об`єкт інвестування - нерухоме майно у будинку який було введено в експлуатацію. Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 та від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15 зазначено, що визнання у судовому порядку права власності на новостворене майно за позовом, заявленим до будівельної компанії, суперечить вимогам ст. 15, 331 ЦК України. Колегія суддів вважала, що такі висновки Верховного Суду України свідчать про існування виключної правової проблеми, оскільки ними унеможливлено захист невизнаного та оспорюваного (а не лише порушеного) права, що є об`єктами цивільного права. При цьому колегія суддів звертала увагу на те, що за аналогічних фактичних обставин і тотожних правовідносин в інших постановах Верховний Суд України приходив до висновку про необхідність захисту прав позивачів, а саме у постановах Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 6-129цс14 та від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15.
132. Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недоведеність позивачем наявності у неї майнового права на спірне новостворене майно, тому відсутні підстави для розгляду питання про наявність чи відсутність виключної правової проблеми, у тому числі, в контексті застосування положень ст. 392 ЦК України - щодо захисту інтересів ОСОБА_1 шляхом визнання за неї права власності на спірне майно.
133. Щодо доводів касаційної скарги про пропущення ОСОБА_1 строків позовної давностіВелика Палата Верховного Суду констатує наступне.
134. Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
135. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
136. Відповідно до ч. 1 ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
137. Згідно із ч. 4 ст. 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
138. Враховуючи вищевикладене, допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року,рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 рокузмінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, в іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 року залишити без змін.
Щодо судових витрат
139. Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
140. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
141. Судові витрати у виді судового збору за подання ОСОБА_1 позову та клопотань до суду першої інстанції, а також апеляційної скарги підлягають зарахуванню в дохід держави.
142. Судові витрати у виді судового збору, сплачені ОСОБА_2 , ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_5 за подання касаційних скарг по 14184 грн 60 коп. кожний, належить стягнути з ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 400, 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційні скарги ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут ЛТД» та ОСОБА_5 задовольнити частково.
Скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 рокузмінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, в іншій частині -залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_25 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_26 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 14184 (чотирнадцять тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 60 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_25 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут ЛТД» (ЄДРПОУ 32146472, адреса: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. 1 травня, буд. 3) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 14184 (чотирнадцять тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 60 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_25 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_27 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 14184 (чотирнадцять тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 60 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя -доповідач О.С. Ткачук
Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
Т .О. Анцупова В.С. Князєв
С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
В.В. Британчук Н.П. Лященко
Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
М.І. Гриців Л.І. Рогач
Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич
Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська
О.С. Золотніков
Джерело: ЄДРСР 87144996
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
09 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 285/3950/17-ц
провадження № 61-41907сво18
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Висоцької В. С., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
представники позивача: Щербак Ольга Анатоліївна, Михніцький Геннадій Юльянович , Біллерис Юрій Олексійович ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й. від 25 червня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 19 серпня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 287/1-685, за умовами якого з урахуванням додаткових угод № № 1, 2 банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 12 000 дол. США зі сплатою 15% річних з кінцевим терміном повернення до 18 серпня 2018 року на умовах, визначених договором та додатковими угодами до нього.
У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, чим порушив умови кредитного договору. У зв`язку з чим станом на 25 вересня 2017 року утворилась заборгованість у сумі 11 098,07 дол. США, що в гривневому еквівалентні становить 291 452, 65 грн, яка складається із: 5 824,05 дол. США заборгованості за кредитом; 3 374,46 дол. США заборгованості за відсотками; 1 101,95 дол. США пені за несвоєчасність повернення кредиту; 797,61 дол. США пені за несвоєчасність повернення відсотків, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 26 березня 2018 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки останній платіж за кредитом відповідачем здійснено 26 грудня 2013 року, тому відповідно до пункту 4 додаткової угоди № 2 до кредитного договору змінено строк виконання основного зобов`язання на 26 січня 2014 року. Звернувшись до суду з позовом 01 листопада 2017 року, позивач пропустив позовну давність, про застосування якої просив відповідач.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 26 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк».
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 4 474,40 дол. США; за відсотками в розмірі 671,16 дол. США та пеню в розмірі 1046,5 дол. США, а всього - 6 192,06 дол. США, що станом на 25 червня 2018 року становить 163 780 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки відповідач припинив виконання зобов`язання в грудні 2013 року, кредитний договір діє до 18 серпня 2018 року, а з позовом банк звернуся 01 листопада 2017 року, тому поза межами позовної давності знаходяться лише щомісячні платежі та відсотки, нараховані до 01 листопада 2014 року, а пеня за межами річного строку позовної давності - до 01 листопада 2016 року.
Крім того, апеляційний суд вважав, що наявність рішення третейського суду від 03 березня 2015 року не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки вказаним рішенням стягнута заборгованість станом на 29 жовтня 2014 року, тобто поза межами позовної давності.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У серпні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що останній платіж за кредитом здійснено 26 грудня 2013 року, відтак згідно з пунктом 4 додаткової угоди № 2 до кредитного договору строк повернення кредиту змінився з 18 серпня 2018 року на 26 січня 2014 року. Тому банк, звернувшись до суду з позовом 01 листопада 2017 року, пропустив позовну давність, передбачену статтею 257 ЦК України. Крім того, рішенням третейського суду від 03 березня 2015 року станом на 29 жовтня 2014 року стягнуто не щомісячні чергові платежі, як вважав апеляційний суд, а достроково всю суму заборгованості.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2018 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 285/3950/17 з Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області. Зупинено виконання постанови апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 квітня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 травня 2019 року вказану справу передано на розгляд Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 липня 2019 року справу № 285/3950/17-ц прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
У справі, яка переглядається, суд установив, що 19 серпня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 287/1-685, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 12 000 дол. США зі сплатою 15% річних з кінцевим терміном повернення до 18 серпня 2013 року на умовах, визначених договором.
Відповідно до додаткових угод №№ 1, 2 від 02 квітня та 30 листопада 2009 року до вказаного кредитного договору сторони домовились про зміну графіку погашення кредиту та про зміну кінцевого терміну повернення заборгованості, а саме до 18 серпня 2018 року.
Відповідно до пункту 4 додаткової угоди № 2 до договору кредиту у разі порушення позичальником строків сплати процентів визначених пунктом 2.4. договору кредиту та/або кредиту як в повному обсязі, так і частково, більш ніж на 30 календарних днів, позичальник зобов`язаний достроково погасити кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції в повному обсязі на 31 календарний день прострочення виконання зобов`язання за договором.
01 листопада 2017 року (згідно поштового штампу на конверті) банк звернувся до суду з указаним позовом, у якому посилався на те, що позичальник порушив умови договору, не сплачував нараховані банком відсотки, не погашав кредит, унаслідок чого станом на 25 вересня 2017 року утворилась заборгованість у сумі 11 098,07 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 5 824,05 дол. США; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 3 374,46 дол. США; пені несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 1 101,95 дол. США; пені несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 797,61 дол. США.
22 січня 2018 року ОСОБА_3 подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.
Установлено, що 03 березня 2015 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків ухвалено рішення про задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк». Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 19 серпня 2008 року № 287/1-685 станом на 29 жовтня 2014 року в сумі 88 127,38 грн, яка складається із: 5824,05 дол. США, що згідно офіційного курсу Національного банку України (далі - НБУ) становить 75 435,90 грн, - заборгованість за кредитом; 797,32 дол. США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 10 327,27 грн, - відсотки за користування кредитом; 182,53 дол. США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 2 364,21 грн, - пеня.
Вирішуючи спір по суті та відхиляючи доводи відповідача про пропуск позовної давності, апеляційний суд виходив із того, що поза межами позовної давності знаходяться лише місячні платежі та відсотки, нараховані до 01 листопада 2014 року, а пеня за межами річного строку позовної давності - до 01 листопада 2016 року. Апеляційний суд вважав, що наявність рішення третейського суду від 03 березня 2015 року не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки вказаним рішенням стягнута заборгованість станом на 29 жовтня 2014 року, тобто поза межами позовної давності.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована наявністю різного підходу щодо застосування положень статті 264 ЦК України щодо переривання позовної давності за наявності рішення третейського суду у справах про стягнення кредитної заборгованості.
Так, у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 756/3692/16-ц (провадження № 61-23472св18) зроблено правовий висновок про те, що звернення за захистом свого права до некомпетентного суду (третейського суду) не свідчить про переривання позовної давності, оскільки відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 Закону доповнено пунктом14 згідно із Законом № 2983-VI від 03 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
У постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 392/272/16-ц (провадження № 61-4191св18) зроблено правовий висновок про те, що підставою переривання позовної давності є лише пред`явлення позову до суду, який є державним органом. Звернення з позовом до третейського суду не перериває позовної давності, оскільки згідно зі статтею 2 Закону України «Про третейські суди» третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що оскільки з 26 грудня 2013 року відповідач припинив виконувати щомісячні зобов`язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, то відповідно до пункту 4 додаткової угоди № 2 строк виконання основного зобов`язання настав 26 січня 2014 року.
Таким чином, право звернення до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором виникло у позивача 26 січня 2014 року.
Згідно із частиною другою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Частиною третьою цієї ж статті визначено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Наведеною нормою переривання перебігу позовної давності не диференціюється залежно від форми захисту права особи.
Способи захисту цивільних прав та інтересів судом врегульовані статтею 16 ЦК України, відповідно до якої особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 21 ЦПК України визначено, що сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
Метою створення і діяльності третейських судів в Україні визначено захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб (стаття 1 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701-IV «Про третейські суди»).
При цьому, до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятками, переліченими у цій статті.
Виходячи з наведених норм права, зміст поняття «суд» у статті 16 ЦК України та інших нормах цього Кодексу, включаючи положення глави 19 ЦК України про позовну давність, охоплюються також і третейські суди.
Цивільне законодавство України при побудові конструкції переривання позовної давності не вказує, що наслідком пред`явлення особою позову у вигляді переривання позовної давності є виключно звернення до суду як державного органу.
Тому, пред'явлення особою позову до третейського суду, до підвідомчості якого згідно зі статтею 6 Закону України «Про третейський суд» відноситься вирішення відповідного спору, перериває позовну давність.
З урахуванням наведеного, звернення до третейського суду свідчить і про зміну строку виконання основного зобов'язання як це передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України.
Таким чином, перебіг позовної давності за вимогами ПАТ «Укрсоцбанк» був перерваний поданням у листопаді 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків позовної заяви до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, внаслідок чого 03 березня 2015 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків у справі № 2023/14 було ухвалено рішення про задоволення позову.
Отже, саме з цього періоду перервалася позовна давність та її перебіг почався заново.
Із указаним позовом банк звернувся до суду 01 листопада 2017 року, тобто в межах загальної позовної давності, передбаченої статею 257 ЦК України.
Наведене свідчить про необхідність відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року у справі № 392/272/16-ц (провадження № 61-4191св18).
Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18); від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18); від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Оскільки 26 січня 2014 року настав строк виконання договору в повному обсязі, то з цього часу право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пені припинилося.
Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд належним чином не з`ясував всіх фактичних обставин справи; не врахував, що банк змінив строк виконання основних зобов`язань, що в свою чергу унеможливлює стягнення процентів та пені після закінчення терміну його дії; не визначився з періодом, за який вони мають бути стягнуті та не врахував наявність рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 03 березня 2015 року, яке перериває позовну давність, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.
На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, тому Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки щодо застосування норми права
Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
Отже, на підставі вказаного Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що пред`явлення особою позову до третейського суду, до підвідомчості якого згідно зі статтею 6 Закону України «Про третейський суд» відноситься вирішення відповідного спору, в силу вимог частини другої статті 264 ЦК України перериває позовну давність та може свідчити про зміну строку виконання основного зобов`язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.
Керуючись статтями 400, 403, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий
М. Є. Червинська
Судді:
Б. І. Гулько
В. С. Висоцька
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников
В. М. Симоненко
Джерело: ЄДРСР 86505049
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
21 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 2-836/11
Провадження № 14-308 цс 19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула справу за заявою ОСОБА_1 (далі також - заявниця) про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі за позовом ОСОБА_2 (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідачка) про поділ майна
за касаційною скаргою відповідачки на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року, постановлену суддею Трушиною О. І., та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Черевка П. М., Драгомирецького М. М., Дрішлюка А. І.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст вимог
1. 22 березня 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив:
1.1. Поділити житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок), між співвласниками та виділити позивачеві в натурі 3/8 частини житлового будинку, а відповідачці - 5/8 його частин.
1.2. Визначити порядок користування присадибною земельною ділянкою площею 0,10 га, що знаходиться за вказаною адресою.
2. Мотивував позов такими обставинами:
2.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина позивача - ОСОБА_4 , - яка проживала у житловому будинку.
2.2. Житловий будинок належав ОСОБА_4 на праві власності згідно зі свідоцтвом про право власності від 25 березня 2005 року, виданим виконавчим комітетом Нерубайської сільської ради.
2.3. 1 червня 2010 року Біляївський районний суд Одеської області ухвалив рішення у справі № 2-1147/2010, яким визнав право спільної часткової власності на житловий будинок за позивачем у розмірі 3/8 частин цього будинку, а за відповідачкою - у розмірі 5/8 таких частин.
2.4. Відповідачка вважає себе власницею житлового будинку та не допускає позивача до нього, через що у позивача з відповідачкою виникають конфлікти.
2.5. Оскільки земельна ділянка під житловим будинком не приватизована, можливо визначити порядок користування позивачем і відповідачкою присадибною земельною ділянкою пропорційно до їхніх часток у житловому будинку.
3. 22 липня 2011 року Біляївський районний суд Одеської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив: виділив позивачеві в натурі 3/8 частини житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0375 га, а відповідачці - 5/8 частин житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0625 га; зобов`язав позивача та відповідачку виконати роботи з переобладнання житлового будинку, а саме: утворити дверний отвір у приміщенні 1-5 - 700 грн; встановити перемички - 180 грн; встановити дверний блок у приміщенні 1-5 - 300 грн; встановити віконний отвір і віконний блок у приміщенні 1-5 - 1000 грн; встановити цегляну перегородку в приміщенні 1-4 - 700 грн; встановити перемички - 180 грн; встановити дверний блок 1-4 - 300 грн; стягнути з відповідачки на користь позивача шляхом заліку грошову компенсацію у розмірі 31 230 грн з урахуванням різниці у частках, суми сплаченого судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
4. 5 серпня 2011 року Біляївський районний суд Одеської області видав два виконавчі листи.
5. 12 серпня 2011 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції Одеської області відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа про стягнення з відповідачки на користь позивача 31 320,00 грн.
6. Надалі відділ державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції Одеської області неодноразово звертався до суду з поданням про затвердження мирової угоди, укладеної позивачем з відповідачкою, однак Біляївський районний суд Одеської області ухвалами від 12 жовтня 2012 року та 19 вересня 2013 року відмовив у визнанні цієї мирової угоди щодо виконання виконавчого листа про стягнення 31 320,00 грн.
7. 9 червня 2016 року у зв`язку зі смертю позивача Біляївський районний суд Одеської області постановив ухвалу, якою замінив сторону виконавчого провадження про стягнення з відповідачки на користь позивача грошової компенсації у розмірі 31 320,00 грн, а саме замінив стягувача (позивача) заявницею як його правонаступником.
8. 17 січня 2018 року заявниця звернулася до суду із заявою, в якій просила:
8.1. Видати у справі № 2-836/11 дублікат виконавчого листа про стягнення з відповідачки на її користь 31 320,00 грн.
8.2. Поновити заявниці строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання через поважність причин його пропуску.
9. Мотивувала заяву тим, що після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження виявила, що виконавчий лист, виданий у справі № 2-836/11, відсутній. Вказує, що не може пред`явити виконавчий лист до виконання через те, що ані вона, ані позивач його не отримували. Стверджує, що визнана стягувачем боргу з відповідачки, але через відсутність виконавчого листа державний виконавець не може винести постанову про відкриття виконавчого провадження в інтересах заявниці.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
10. 1 березня 2018 року Біляївський районний суд Одеської області постановив ухвалу про задоволення вказаної заяви: видав заявниці дублікат виконавчого листа № 2-836/11 про стягнення з відповідачки на користь заявниці (після заміни стягувача згідно з ухвалою суду від 9 червня 2016 року) шляхом заліку грошової компенсації у розмірі 31 320,00 грн з урахуванням різниці у частках в житловому будинку, суми сплаченого судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, і поновив строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
11. Мотивував ухвалу, зокрема, тим, що згідно з листом Біляївського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 26 лютого 2018 року № 4564/15 виконавче провадження за виконавчим листом від 5 серпня 2011 року про стягнення з відповідачки на користь позивача коштів завершене 27 грудня 2013 року згідно з пунктом 4 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Проте виконавчий лист не був повернутий стягувачеві. Через втрату цього листа слід видати заявниці його дублікат. А оскільки вирішення питання про заміну стягувача та намагання заявниці з`ясувати, де знаходиться оригінал виконавчого листа, зайняли багато часу, строк на пред`явлення цього листа до виконання пропущений з поважної причини, і його слід поновити.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
12. 7 листопада 2018 року Апеляційний суд Одеської області прийняв постанову, якою залишив ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року без змін, погодившись з мотивами суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. 7 грудня 2019 року відповідачка подала касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
14. 21 грудня 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та на постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року у частині поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на вказані судові рішення у частині видачі дубліката виконавчого листа.
15. 29 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
16. Обґрунтував ухвалу так:
16.1. 22 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26 червня 2018 року й ухвалу Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у частині відмови у поновленні строку для пред`явлення дубліката виконавчого документа (наказу) до виконання та відмови у видачі дубліката наказу у справі № 19/176. У вказаній ухваліВерховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, застосувавши підпункт 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, зазначив, що дублікат наказу як виконавчого документа може бути виданий лише у разі звернення стягувача або державного виконавця із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення його до виконання.
16.2. Враховуючи те, що у підпункті 17.4 пункту 1 розділу XIІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII є припис, аналогічний до припису підпункт 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України у редакції того ж Закону, з метою формування єдиної правозастосовної практики існує необхідність відступити від зазначеного висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського судувід 22 серпня 2018 року.
16.3. Суди неоднаково застосовують вказаний пункт «Перехідних положень» ЦПК України, зокрема: поновлюють строк для пред`явлення дубліката виконавчого документа до виконання та видають такий дублікат (справи № 61-2290ск18, № 61-37133ск18, № 61-14586ск18, № 6/256); відмовляють у поновлені строку для пред`явлення дубліката виконавчого листа до виконання та у його видачі (справи № 61-1387ск19, № 759/6388/16-ц).
16.4. Єдність підходів до вирішення питання щодо можливості поновлення строку для видачі дубліката виконавчого документа та стосовно наявності підстав для відмови у видачі дубліката у зв`язку з відмовою у поновленні строку на його пред`явлення є важливою для формування єдиної судової практики.
16.5. Зміст поняття строку пред`явлення виконавчого листа до виконання є близьким до змісту поняття позовної давності, тобто строку, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом порушеного права, оскільки і той, й інший строк є матеріальними та можуть бути перервані чи поновлені. Тому ці строки не можуть бути преклюзивними.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
17. Відповідачка мотивує касаційну скаргу так:
17.1. 22 липня 2011 року Біляївський районний суд Одеської області ухвалив рішення, на підставі якого видав виконавчий лист. Виконавче провадження закінчилося 12 жовтня 2012 року. З часу закінчення виконавчого провадження минуло 6 років, а закон встановив трирічний строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
17.2. Порушуючи процесуальні норми, суди не встановили, коли саме закінчився строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання, вказавши тільки, що «вирішення питання про заміну стягувача і намагання заявниці з`ясувати, де знаходиться виконавчий лист, зайняло багато часу».
17.3. Відповідачка погасила борг перед позивачем. Проте, оскільки з дня закінчення виконавчого провадження минуло майже 6 років, не зберегла розписку позивача про погашення суми боргу.
(2) Позиція інших учасників справи
18. Заявниця відзив на касаційну скаргу не подала.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
19. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що виконавчий лист був пред`явлений до виконання вчасно, проте втрачений під час виконання, а тому є підстави видати дублікат виконавчого листа. А крім того, оскільки заявниця пропустила строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання з поважних причин, цей строк слід поновити.
20. Вирішуючи питання про видачу дубліката виконавчого документа у справі № 19/176, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 22 серпня 2018 року застосував, зокрема, підпункт 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України та вказав, що дублікат наказу господарського суду може бути виданий лише у разі звернення стягувача або виконавця із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення наказу до виконання.
21. На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, висловлену в ухвалі від 29 травня 2019 року, вказане тлумачення звужує застосування підпункту 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України (відповідно - й аналогічного підпункту 17.4 пункту 1 розділу XIІІ «Перехідні положення ЦПК України), оскільки у разі видачі дубліката виконавчого документа одночасно може бути поновлений пропущений строк, встановлений для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Тому треба відступити від викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 серпня 2018 року висновку.
22. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
23. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що задля гарантування юридичної визначеності вона має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави.
24. З метою забезпечення єдності судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах можуть бути: вади попереднього висновку (його неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цьому висновку підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. За наявності певної з цих підстав Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від висловленого раніше висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
25. На час відкриття виконавчого провадження № 28325250 (постанова від 12 серпня 2011 року) та повернення виконавчого документа стягувачеві (постанова від 27 грудня 2013 року) діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (далі - Закон № 606-XIV). Тоді як на час звернення заявниці до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання вже діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII).
26. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
27. З огляду на зміст частини першої статті 11 Закону № 1404-VIII строк пред`явлення виконавчого документа до виконання - це період часу, в межах якого стягувач має право пред`явити виконавчий документ до примусового виконання.
28. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII; близький за змістом припис був відображений у частині другій статті 24 Закону № 606-XIV).
29. У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України).
30. Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів:у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання (аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 пункту 1 розділу «Перехідні положення» ГПК України).
31. Отже, приписи підпункту 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України та підпункту 17.4 пункту 1 розділу XIІІ «Перехідні положення ЦПК України не суперечать приписам частини шостої статті 12 Закону № 1404-VIII, частини першої статті 433 ЦПК України, частини першої статті 329 ГПК України. Зазначені приписи перехідних положень вказаних кодексів не забороняють суду одночасно розглянути та вирішити поставлені у заяві стягувача питання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та про видачу дубліката такого документа у разі його втрати або розглянути питання про видачу дубліката втраченого виконавчого документа після того, як суд поновив строк для пред`явлення цього документа до виконання.
32. У справі № 19/176 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглядав касаційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26 червня 2018 року й ухвалу Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у частині відмови у поновленні строку для пред`явлення наказу до виконання та відмови у видачі дубліката наказу.
33. В ухвалі від 22 серпня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на те, що ухвала про відмову у поновленні пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання зазначена у пункті 22 частини 1 статті 255 ГПК України, тобто належить до тих ухвал, які не можна оскаржити у касаційному порядку. А тому постанова Донецького апеляційного господарського суду від 26 червня 2018 року й ухвала Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у частині відмови у поновленні строку для пред`явлення наказу до виконання касаційному оскарженню не підлягають.
34. З огляду на те, що суд першої інстанції не поновив Міністерству енергетики та вугільної промисловості Українистрок для пред`явлення виконавчого документа до виконання, у Касаційного господарського суду у складі Верховного Судуне було підстав вважати, що строк, встановлений для пред`явлення наказу до виконання, не сплив. А тому суд дійшов висновку, що дублікат виконавчого документа може бути виданий лише у разі звернення із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення такого документа до виконання.
35. Велика Палата Верховного Суду вважає, що у разі пропуску стягувачем строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання зазначений висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не створює перешкод для задоволення заяви стягувача про видачу дубліката втраченого виконавчого документа у разі, якщо суд задовольнив заяву стягувача про поновлення пропущеного строку для пред`явлення такого документа до виконання. Тобто, якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
36. Отже, відсутні підстави для відступу від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 22 серпня 2018 року у справі № 19/176.
37. Задовольняючи заяву у справі № 2-836/11, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив поважність причин пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, а також те, що виконавчий лист не був повернутий стягувачеві та був втрачений. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій є предметом касаційного перегляду лише у частині видачі дубліката виконавчого листа, оскільки Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду в ухвалі від 21 грудня 2018 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та на постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року у частині поновлення заявниці пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Тому з огляду на цю відмову у відкритті касаційного провадження доводи відповідачки стосовно необґрунтованості рішень судів першої й апеляційної інстанцій у частині поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними.
38. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
39. З огляду на вказаний припис неприйнятними є доводи касаційної скарги стосовно погашення відповідачкою суми боргу, які зводяться до переоцінки доказів і встановлених судами обставин. Аргументи стосовно порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права у частині задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого листа у касаційній скарзі відсутні.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
40. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
41. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
42. З огляду на надану оцінку аргументам відповідачки та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій щодо задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого листа, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою. Тому цю скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року - без змін.
(2.2) Щодо судових витрат
43. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з поданням цієї скарги, покладаються на відповідачку.
(3) Висновки щодо застосування норм права
44. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII).
45. У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України).
46. Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів:у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання (аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 пункту 1 розділу «Перехідні положення» ГПК України).
47. Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
Д. А. Гудима
Судді:
Н. О. Антонюк
О. Р. Кібенко
Т. О. Анцупова
Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна
Н. П. Лященко
В. В. Британчук
О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов
Л. І. Рогач
М. І. Гриців
О. М. Ситнік
В. І. Данішевська
О. С. Ткачук
Ж. М. Єленіна
В. Ю. Уркевич
О. С. Золотніков
О. Г. Яновська
Джерело: ЄДРСР 86566261
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
Іменем України
26 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 914/3224/16
Провадження № 12-128 гс 19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Бакуліної С. В.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Федорченка В. М.,
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Проект» (представник - адвокат Биструшкін В. Ю.),
третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Нарнія-Трейд» (представник - адвокат Биструшкін В. Ю.),
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21 березня 2019 року (головуючий Кравчук Н. М., судді Плотніцький Б. Д., Кордюк Г. Т.)та рішення Господарського суду Львівської області від 17 грудня 2018 року (суддя Козак І. Б.) у справі № 914/3224/16 за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Проект» (далі - ТОВ «Скай Проект»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Нарнія-Трейд» (далі - ТОВ «Нарнія?Трейд»), про витребування земельної ділянки.
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1. У грудні 2016 року Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ «Нарнія-Трейд» про витребування земельної ділянки площею 0,20 га за адресою: м. Львів, вул. Стрийська -вул. Чмоли, кадастровий номер 4610136800:01:008:0002.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 грудня 2000 року на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 15 грудня 2000 року № 1454 між останньою та Закритим акціонерним товариством «Авіас-Плюс» (далі - ЗАТ «Авіас-Плюс») було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва АЗС площею 0,20 га, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Стрийська - вул. Чмоли, та видано ЗАТ «Авіас-Плюс» відповідний державний акт про право власності на землю від 23 січня 2001 року № ЛВ 028577. Господарський суд міста Києва рішенням від 11 травня 2002 року у справі № 31/89, яке набрало законної сили, визнав недійсними зазначені вище договір та державний акт про право власності на землю у зв`язку з тим, що на момент прийняття розпорядження Львівською обласною державною адміністрацією земельна ділянка належала до земель м. Львова та могла відчужуватися лише на підставі рішення Львівської міської ради. Оскільки згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку зареєстровано за ТОВ «Нарнія?Трейд», Львівська міська рада, з посиланням на статтю 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зазначаючи, що спірне майно вибуло з комунальної власності поза її волею, просила витребувати указану земельну ділянку у ТОВ «Нарнія?Трейд». При цьому позивач вважає, що він не пропустив позовної давності, оскільки дізнався про порушення свого права власності на земельну ділянку з оформленням останнім набувачем цього майна права власності на нього, а про момент та підставу набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку Львівська міська рада довідалася із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, доступ до якого є відкритим з 26 листопада 2015 року.
1.3. Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що відповідач набув у власність земельну ділянку з відома та не без волі Львівської міської ради, отже, відсутні підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, для її витребування. Крім того, відповідач зазначив, що позивач пропустив позовну давність для звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення свого права Львівська міська рада дізналася ще з моменту прийняття Господарським судом міста Києва рішення від 11 травня 2002 року у справі № 31/89, у зв`язку з чим просив застосувати наслідки спливу позовної давності.
1.4. Господарський суд Львівської області ухвалою від 19 вересня 2017 року замінив первісного відповідача ТОВ «Нарнія-Трейд» на належного відповідача ТОВ «Скай Проект», оскільки останнє з 28 березня 2017 року є власником спірної земельної ділянки; ТОВ «Нарнія-Трейд» залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
2. Фактичні обставини справи, установлені судами
2.1. 27 грудня 2000 року на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 15 грудня 2000 року № 1454 між останньою та ЗАТ «Авіас-Плюс» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва АЗС площею 0,2 га, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Стрийська - вул. Чмоли, та видано ЗАТ «Авіас-Плюс» відповідний державний акт про право власності на землю від 23 січня 2001 року № ЛВ 028577.
2.2. 12 квітня 2002 року ЗАТ «Авіас Плюс» продало, а Відкрите акціонерне товариство (далі - ВАТ) «Дніпронафтопродукт» придбало земельну ділянку площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли (а.с. 75 - 77, том 1).
2.3. Господарський суд міста Києва рішенням від 11 травня 2002 року у справі № 31/89, яке набрало законної сили, визнав недійсними: розпорядження Львівської облдержадміністрації від 27 грудня 2000 року про продаж земельної ділянки площею 0,2 га для будівництва АЗС за адресою: м. Львів, вул. Стрийська - вул. Чмоли (кадастровий номер 4610136800:01:008:0002), договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27 грудня 2000 року та державний акт на право власності на землю від 23 січня 2001 року за № ЛВ № 028577 за ЗАТ «Авіас?Плюс» з підстав відсутності волі територіальної громади міста Львова на її продаж (а.с. 78 - 81, том 1).
2.4. 10 березня 2004 року виконавчий комітет Львівської міської ради видав ВАТ «Дніпронафтопродукт» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ № 097154, який було зареєстровано в Державному реєстрі земель за № 4610136800:01:008:0002.
2.5. 8 червня 2004 року між ВАТ «Дніпронафтопродукт» та Закритим акціонерним товариством (далі - ЗАТ) «Фірма «Львів?Петроль» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли, згідно якого останній придбав її у власність (а.с. 69 - 74, том 1).
2.6. 9 липня 2004 року Львівська міська рада видала ЗАТ «Фірма «Львів?Петроль» державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли для будівництва і обслуговування АЗС за № 087065 (а.с. 32, том 1).
2.7. 10 травня 2006 року Управління архітектури та містобудування Львівської міської ради погодило містобудівне обґрунтування зміни цільового призначення земельної ділянки і розміщення адмінкорпусу на розі вул. Стрийської - вул. Чмоли в м. Львові (а.с. 31, том 1).
2.8. 19 квітня 2007 року Львівська міська рада ухвалою № 760 дозволила ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» змінити цільове призначення земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли, погодила місце розташування земельної ділянки та надала дозвіл на виготовлення відповідного проекту землеустрою (а.с. 28, том 1).
2.9. 14 лютого 2008 року Львівська міська рада ухвалою № 1545 затвердила ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли, перевівши її із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення до земель житлової та громадської забудови та визнала таким, що втратив чинність, державний акт від 9 липня 2004 року № 087065 (а.с. 27, том 1).
2.10. 1 квітня 2008 року на підставі ухвали Львівської міської ради від 14 лютого 2008 року № 1545 ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» отримало державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га на вул. Стрийській - вул. Чмоли для будівництва і обслуговування адміністративного корпусу (а.с. 36, том 1).
2.11. 1 серпня 2008 року виконавчий комітет Львівської міської ради рішенням № 785 дозволив ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» проектування адміністративного корпусу з підземним паркінгом на вул. Стрийській - вул. Чмоли (а.с. 30, том 1).
2.12. 14 листопада 2008 року на загальних зборах акціонерів ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» прийнято рішення про створення ТОВ «Нарнія-Трейд» та внесено до статутного капіталу новоствореного товариства майно, у тому числі і земельну ділянку на вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові (а.с. 42 - 57, том 1).
2.13. 10 вересня 2009 року ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» та ТОВ «Нарнія-Трейд» підписали акт приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «Нарнія-Трейд» (а.с. 58, том 1).
2.14. 19 грудня 2014 року за ТОВ «Нарнія-Трейд» зареєстровано право власності на земельну ділянку на вул . Стрийська – вул. Чмоли у м. Львові площею 0,2 га, кадастровий номер 4610136800:01:008:0002 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (а.с. 34 - 35, том 1).
2.15. 23 березня 2017 року між ТОВ «Нарнія-Трейд» та ТОВ «Скай Проект» підписано акт приймання-передачі земельної ділянки по вул. Стрийська - вул. Чмоли у м. Львові площею 0,2 га, кадастровий номер 4610136800:01:008:0002, як внесок до статутного капіталу ТОВ «Скай Проект» (а.с. 226, том 2).
2.16. 28 березня 2017 року за ТОВ «Скай Проект» зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровий номер 4610136800:01:008:0002, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 3 квітня 2017 року № 84113749 (а.с. 225, том 2).
3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3.1. Справа розглядалась судами неодноразово.
3.2. Господарський суд Львівської області рішенням від 17 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21 березня 2019 року, в задоволенні позовних вимог відмовив.
3.3. Мотивуючі рішення, суди дійшли висновку про наявність підстав для витребування спірного майна на підставі статті 388 ЦК України, проте відмовили в позові на підставі статей 256, 261 ЦК України, зазначивши про те, що позивачу стало відомо про рішення суду щодо спірної ділянки ще 1 травня 2002 року, і саме з цієї дати слід обчислювати початок перебігу позовної давності.
4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
4.1. Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 21 березня 2019 року та рішенням Господарського суду Львівської області від 17 грудня 2018 року, Львівська міська рада звернулася з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у якій просила скасувати зазначені судові акти та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
4.2. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили початок перебігу позовної давності з моменту винесення Господарським судом міста Києва рішення від 1 травня 2002 року у справі № 31/89, оскільки вказаний строк, на думку скаржника, слід обчислювати з моменту, коли Львівській міській раді стало відомо про набуття права власності на спірну земельну ділянку саме ТОВ «Нарнія-Трейд», що відбулося після отримання органом місцевого самоврядування у порядку статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомостей про власника спірної земельної ділянки.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Скай Проект» зазначає, що посилання скаржника на дату, коли ТОВ «Нарнія-Трейд» стало власником земельної ділянки, не можуть братися до уваги судом для визначення початку перебігу строку позовної давності, оскільки норми законодавства не пов`язують початок цього строку, його переривання та поновлення зі зміною добросовісного набувача.
6. Передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
6.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 травня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21 березня 2019 року та рішення Господарського суду Львівської області від 17 грудня 2018 року.
6.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 липня 2019 року справу разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
6.3.Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про те, що виключною правовою проблемою, яка має важливе значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, є питання щодо застосування судами положень статей 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, а саме з моменту, коли особа довідалася/або могла довідатися про порушення її права, тобто з моменту вибуття майна із власності або користування, чи з моменту, коли особа довідалася/або могла довідатися про порушення свого права шляхом набуття майна особою, у якої це майно знаходиться на час подачі позову.
6.4. При цьому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду посилався на позиції, висловлені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 травня 2019 року у справі № 911/2817/17 та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17, від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц.
6.5. Так, у постанові від 21 травня 2019 року у справі № 911/2817/17 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду висловлена позиція, що право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено, коли земельна ділянка вибула із володіння держави у володіння іншої особи, а не в момент укладення цією особою наступного правочину з відчуження земельної ділянки та не з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави, і початок перебігу позовної давності співпадає з моментом звернення прокурором із позовом у такій справі.
6.6. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 висловлено позицію щодо відсутності пропуску позивачем позовної давності, оскільки відповідач ОСОБА_1 , яка є останнім власником спірного майна, набула права власності на об`єкт нерухомого майна 25 січня 2017 року, а з позовом прокурор звернувся до суду 2 лютого 2017 року, тобто в межах позовної давності.
6.7. У постанові від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду також виходив із того, що позов подано в межах трирічного строку, оскільки набуття відповідачами як останніми набувачами спірної земельної ділянки відбулося на підставі договору купівлі-продажу від 29 червня 2016 року, а до суду із цим позовом Одеська міська рада звернулася 21 листопада 2016 року.
6.8. Наявність відмінних один від одного висновків судів різних юрисдикцій щодо застосування судами положень статей 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, вказує на наявність у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої має важливе значення для розвитку права в цілому у зв`язку з чим, ця справа була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
7.1. Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
7.2. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
7.3. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
7.4. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 15 грудня 2000 року № 1454, скасованого в судовому порядку у справі № 31/89 через його незаконність, волі територіальної громади м. Львова на таке вибуття не було. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 та з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.
7.5. Установлення цього факту є достатнім для того, щоб у позивача виникли правові підстави для витребування земельної ділянки в порядку статті 388 ЦК України.
7.6. З огляду на викладене вище, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності порушених прав Львівської міської ради та правових підстав для звернення останньої до суду з цим позовом.
7.7. Матеріали справи свідчать і судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач подав заяву про застосування позовної давності до вирішення спору.
7.8. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
7.9. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
7.10. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
7.11. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
7.12. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
7.13. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
7.14. Скаржник стверджує, що позовна давність у цій справі має обчислюватись з моменту, коли Львівській міській раді стало відомо про набуття права власності на спірну земельну ділянку саме ТОВ «Нарнія-Трейд», що відбулося після отримання Львівською міською радою відповідної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку загального доступу згідно зі статтею 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - після 26 листопада 2015 року.
7.15. Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
7.16. Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давністьщодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц).
7.17. За змістом частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до особи, яка є боржником, тобто до особи, яка є належним відповідачем за позовом. У разі пред`явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна. Водночас якщо під час розгляду справи майно перейшло у володіння іншої особи, у зв`язку з чим суд здійснив заміну відповідача, то пред`явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до цієї іншої особи.
7.18. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
7.19. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.
7.20. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
7.21. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
7.22. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що перебіг позовної давності починається від дня, коли позивачу стало відомо про рішення суду щодо спірної ділянки в іншій справі.
7.23. Також Велика Палата Верховного Суду критично ставиться до посилань судів попередніх інстанцій на те, що міською радою приймались ухвали про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки (у 2007 році) та про видачу державного акта на ділянку (у 2008 році). Приймаючи такі ухвали, міська рада виконувала повноваження, покладені на неї законодавством, тобто діяла не як власник спірної земельної ділянки. Тому прийняття зазначених ухвал не обов`язково свідчить про те, що міська рада довідалася або могла довідатися про порушення свого права як власника.
7.24. Оскільки порушення прав позивача було предметом судового розгляду в іншій справі № 31/89, то позивачу було відомо про таке порушення ще на час звернення позивача з позовом у зазначеній справі. Суди попередніх інстанцій дату такого звернення не встановили. Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що судове рішення у справі № 31/89 було прийняте Господарським судом міста Києва 1 травня 2002 року. Зазначене свідчить про те, що позивачу було відомо про порушення його прав принаймні на цю дату.
7.25. Водночас, з метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
7.26. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги Львівської міської ради без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
7.27. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
7.28. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судового рішення у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 21 березня 2019 року у справі № 914/3224/16 - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя
В. С. Князєв
Суддя-доповідач
С. В. Бакуліна
Судді: Н. О. Антонюк
Л. М. Лобойко
Т. О. Анцупова
Н. П. Лященко
В. В. Британчук
О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов
В. В. Пророк
М. І. Гриців
Л. І. Рогач
В. І. Данішевська
О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна
О. С. Ткачук
О. С. Золотніков
В. Ю. Уркевич
О. Р. Кібенко
Джерело: ЄДРСР 86401166
-
-
Темы
-
