Постановление ВСУ по пересмотру необоснованности вычитания из суммы компенсации за вынужденный прогул сумм полученных как помощь по безработице

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гуменюка В.І.,
суддів: 
Лященко Н.П., 
Охрімчук Л.І., 
Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що з 8 вересня 1987 року по 29 грудня 2014 року він працював у Публічному акціонерному товаристві «Запоріжтрансформатор» (далі – ПАТ «Запоріжтрансформатор»). З 26 липня по 3 серпня 2014 року позивач перебував у відпустці. Відповідно до наказу від 30 липня 2014 року НОМЕР_1 позивача без його згоди було переведено з посади старшого інженера-технолога технологічного відділу підготовки виробництва (далі – ТВПВ) на посаду старшого інженера-технолога з виготовлення тароупаковки цього ж відділу. 

Згідно з наказом від 30 жовтня 2014 року НОМЕР_2 посаду старшого інженера-технолога з виготовлення тароупаковки скорочено. У розпорядженні від 30 жовтня 2014 року НОМЕР_3 вирішено ОСОБА_1 старшого інженера-технолога з виготовлення тароупаковки ТВПВ попередити про подальше звільнення з посади у зв’язку зі скороченням штату з ІНФОРМАЦІЯ_1, яке позивач не підписав, оскільки вважав, що він не обіймає цю посаду, а працює у ТВПВ на посаді старшого інженера-технолога.

Відповідно до наказу від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_4 позивач був звільнений з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) у зв’язку зі скороченням штату працівників.

Оскільки ОСОБА_1 уважав, що його незаконно було переведено на іншу посаду, яку в подальшому скорочено, та недотримано його переважного права на залишення на роботі, то просив визнати незаконними та скасувати накази ПАТ «Запоріжтрансформатор» від 30 липня 2014 року НОМЕР_1 про переведення його на посаду старшого інженера-технолога з виробництва тароупаковки ТВПВ та від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_4 про звільнення його з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити його на посаді старшого інженера-технолога ТВПВ; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 грудня 2014 року по 30 вересня 2015 року та 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Ленінський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 16 жовтня 2015 року позов задовольнив частково: визнав незаконними накази ПАТ «Запоріжтрансформатор» від 30 липня 2014 року НОМЕР_1 про переведення на іншу роботу та від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_4 про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату, та скасував їх; поновив ОСОБА_1 на роботі в ПАТ «Запоріжтрансформатор» на посаді старшого інженера-технолога ТВПВ; стягнув з ПАТ «Запоріжтрансформатор» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 грудня 2014 року по 30 вересня 2015 року за 9 місяців у загальній сумі 31 тис. 209 грн 32 коп., які повинні бути виплачені підприємством з відрахуванням податків та інших обов’язкових платежів; стягнув з ПАТ «Запоріжтрансформатор» на користь ОСОБА_1 3 тис. грн на відшкодування моральної шкоди; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд Запорізької області рішенням від 11 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції змінив у частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме: зменшив його з 31 тис. 209 грн 32 коп. до 9 тис. 815 грн 99 коп.; вирішив питання про розподіл судових витрат; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилила, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2016 року залишила без змін.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 9 серпня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «Запоріжтрансформатор» відхилила, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2015 року в нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2016 року залишила без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2016 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року в частині зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини третьої статті 117 КЗпП України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи зазначену підставу подання заяви про перегляд судових рішень, ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року та 16 березня 2016 року. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підставі статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суди встановили, що з 8 вересня 1987 року ОСОБА_1 працював у ПАТ «Запоріжтрасформатор», а з грудня 2009 року обіймав посаду старшого інженера-технолога у ТВПВ.

З 26 липня по 3 серпня 2014 року ОСОБА_1 перебував у відпустці.

Відповідно до наказу від 30 липня 2014 року НОМЕР_1 ОСОБА_1 на підставі його ж заяви переведено з посади старшого інженера-технолога на посаду старшого інженера-технолога з виготовлення тароупаковки у цьому ж відділі.

Згідно з наказом від 30 жовтня 2014 року НОМЕР_2 у ТВПВ підлягала скороченню посада старшого інженера-технолога з виготовлення тароупаковки. У розпорядженні від 30 жовтня 2014 року НОМЕР_3 зазначено, що саме позивач як особа, яка обіймає цю посаду, підлягає скороченню та звільненню в разі відсутності можливості працевлаштування. 

30 жовтня 2014 року позивача попередили про подальше звільнення з роботи за скороченням штату з ІНФОРМАЦІЯ_1, з чим він не погодився і відмовився підписувати таке попередження, оскільки наполягав, що обіймає посаду старшого інженера-технолога. 

Під час попередження про подальше звільнення з роботи за скороченням штату позивача повідомлено про те, що на підприємстві відсутні посади, які відповідають його спеціальності та можуть бути йому запропоновані для працевлаштування.

4 грудня 2014 року на засіданні профспілкового комітету ТВПВ було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно з наказом від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_4 позивача було звільнено з роботи з посади старшого інженера-технолога з виготовлення тароупаковки ТВПВ.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що переведення позивача та його звільнення в подальшому у зв’язку зі скороченням штату відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, а тому його трудові права підлягають захисту шляхом скасування зазначених наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 перебував на обліку в центрі зайнятості як безробітний та отримав допомогу по безробіттю в сумі 21 тис. 393 грн 33 коп., у зв’язку із чим сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зменшенню на суму одержаної ним допомоги по безробіттю.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року та 16 березня 2016 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу слід обчислювати з урахуванням, зокрема, виплати допомоги по безробіттю. 

Викладене свідчить, що наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судом положень трудового законодавства щодо обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, покладені в основу судових рішень, які переглядаються, різняться з висновками, зробленими в указаних для прикладу й наданих для порівняння ухвалах суду касаційної інстанції. 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. 

Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законодавством не передбачено жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Указана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року (№ 6-511цс16).

Посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз’яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-15 «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».

Проте апеляційний суд на наведене не звернув належної уваги та безпідставно зменшив розмір компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу. Зазначені порушення вимог закону залишилися і поза увагою суду касаційної інстанції. 

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у зазначеній частині підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми частини третьої статті 117 та статті 235 КЗпП України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2016 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року в частині зменшення розміру компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу скасувати.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2015 року в цій частині залишити в силі.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк
Судді:
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко

ПРАВОВА ВИСНОВОК 
у справі № 6-2597цс16 

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. 

Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки законодавством не передбачено жодних підстав для його зменшення.

Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк 

Постанова від 21 вересня 2017 року № 6-2597цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2D1B0F6C8A1C49B0C22581AE004E6D0D

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что средний заработок за время вынужденного прогула следует исчислять с учетом, в частности, выплаты пособия по безработице, которое не уменьшает сумму выплаты.