Постановление ВСУ по пересмотру об отказе во взыскании морального ущерба в связи с содержанием в СИЗО при дальнейшем закрытии уголовного дела

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., 
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
Лященко Н.П., Романюка Я.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2016 року, 

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що відносно нього незаконно була порушена кримінальна справа, внаслідок чого він незаконно тримався під вартою в СІЗО, перебуваючи при цьому як онкохворий у тяжкому стані. 21 липня 2011 року кримінальне провадження було закрито. Унаслідок незаконних дій працівників прокуратури, які полягають у неналежному виконанні ними своїх функцій з нагляду за дотриманням порядку тримання під вартою, він тривалий час перебував у СІЗО, став інвалідом ІІ групи, що спричинило йому фізичний та душевний біль. 

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 150 тис. грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання цих сум з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. 

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 серпня 2016 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відмовлено.

14 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 1174 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2015 року та постанову Верховного Суду України від 25 травня 2016 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначену норму матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши викладені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Під час розгляду справи суди установили, що 13 вересня 2010 року старшим слідчим слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - СУ ГУМВС України в Полтавській області) було порушено відносно ОСОБА_1 та інших осіб кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Слідчим було заочно прийнято рішення про притягнення позивача як обвинуваченого та оголошено його розшук.

Відповідно до постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2010 року дозволено доставку ОСОБА_1 для обрання запобіжного заходу.

17 вересня 2010 року позивач був затриманий та поміщений до ізолятора тимчасового тримання.

26 листопада 2010 року відносно позивача обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який у подальшому продовжувався.

21 липня 2011 року постановою слідчого СУ УМВС України в Полтавській області кримінальна справа відносно ОСОБА_1 була закрита у зв'язку з недоведеністю його участі у скоєнні злочину, зазначеного в постанові про притягнення його як обвинуваченого, а добути інші докази щодо причетності ОСОБА_1 до скоєння цих злочинів при розслідуванні кримінальної справи не виявилось можливим. Цією ж постановою скасовано запобіжний захід, знято арешт з майна позивача.

Із 17 вересня 2010 року по 21 липня 2011 року ОСОБА_1 перебував під слідством, 71 день знаходився під вартою в СІЗО у зв'язку з обранням відносно нього такого запобіжного заходу.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності та заподіяння йому внаслідок бездіяльності представників прокуратури Полтавської області значних моральних страждань, які суд оцінив у розмірі 150 тис. грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з недоведеності позивачем того, що дії та бездіяльність саме прокуратури щодо неналежного здійснення нагляду за умовами тримання позивача під вартою в СІЗО призвели до того, що йому не було надано необхідної медичної допомоги, що спричинило глибокі та тривалі моральні, психологічні та фізичні страждання, тривале погіршення умов життя. 

Натомість у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій, які установили, що неправомірними діями та бездіяльністю прокуратури, які полягали в тривалому розгляді звернень позивача щодо порушення його прав посадовими особами Харківського національного університету внутрішніх справ, йому було завдано моральної шкоди, яка повинна бути відшкодована згідно з вимогами статей 1167, 1174 ЦК України в розмірі відповідно до положень статті 23 цього Кодексу.

Отже, надана заявником для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не може бути підтвердженням неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки висновки, зазначені у цьому судовому рішенні та в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, ґрунтуються на різних фактичних обставинах, встановлених судами.

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року міститься правовий висновок про те, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). При цьому у зазначеній справі підставою для відшкодування шкоди була встановлена ухвалою суду протиправна бездіяльність начальника слідчого відділу в частині невиконання своїх службових обов'язків.

З огляду на зазначене, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у зв’язку із чим відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити. 

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко 
Судді: 
В.І. Гуменюк 
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук 
Я.М. Романюк 

Постанова від 1 листопада 2017 року № 6-2754цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8321880456ED66E0C22581D3004D58BD
 

[ANTIRAID]

ВСУ отказал в пересмотре по неодинаковому применению в деле, где было отказано во взыскание морального ущерба судами апелляционной и кассационной инстанции, которые исходили из недоказанности истцом того, что действия и бездействие именно прокуратуры относительно ненадлежащего осуществления надзора за условиями содержания истца под стражей в СИЗО привели к тому , что ему не было предоставлено необходимой медицинской помощи, повлекшее глубокие и длительные моральные, психологические и физические страдания, длительное ухудшение условий жизни.

Таким образом ВСУ снял любую ответственность с прокуратуры на будущее за несоблюдение в Украине органами досудебного следствия и учреждениями пенитенциарной службы действующего законодательства.