Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

4 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      4
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      4
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Опубликовано

№ 0827/3629/2012
Пр. 2/336/31/2013

21.01.2013

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2013 року

м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді Гончар М.С.
при секретарі Олєйник М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"(надалі - ПАТ "ВТБ Банк") до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «ВТБ Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому позивач зазначав наступне. 09.04.2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», яке перейменовано у ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №К-59/Ф/4, згідно умов якого позичальником отримано у ПАТ «ВТБ Банк» кредит у розмірі 72.270,0 доларів США, проценти за користування кредитом -12% річних, строк кредитування до 07.04.2028 року. Свої зобов'язання за договором позивач, як банк, виконав, надав ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 72.270,0 доларів США. У забезпечення повернення кредитних коштів 09.04.2008 року між ОСОБА_1, банком та ОСОБА_2 (надалі - поручитель) був укладений договір поруки № П-59/Ф/4. Відповідно до умов договору поруки поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання відповідати за зобов'язаннями відповідача ОСОБА_1 за вищезазначеним кредитним договором. Проте, ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої обов'язки за вищезазначеним кредитним договором. Тому, банк скористався своїм правом про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів. Банк надіслав позичальнику ОСОБА_1 відповідну вимогу, яка була отримана останньою 07.07.2011 року, але залишена без задоволення. Станом на 21.02.2012 року у ОСОБА_1, як позичальника, має місце заборгованість перед банком у сумі 428.174,74 грн., у тому числі поточна заборгованість за кредитом -41.510,20 доларів США, що еквівалентно 331.562,72 грн., прострочена заборгованість за кредитом -699,50 доларів США, що еквівалентно 5.587,26 грн., прострочена заборгованість по відсоткам -6.635,88 доларів США, що еквівалентно 53.004,09 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом -3.231,80 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту -153,65 грн., пеня за несвоєчасне погашення комісії -503,44 грн., комісія поточна -25.598,79 грн., комісія прострочена -8.532,99 грн. Відповідачі, якім відоме про наявність зазначеної заборгованості, ухиляються від її сплати на користь банку у добровільному порядку. У зв'язку із чим, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість станом на 21.02.2012 року у сумі 428.174,74 грн. разом із понесеними судовими витратами за рішенням суду.

У судовому засіданні 14.01.2013 року представники позивача ПАТ "ВТБ Банк" за довіреністю (а.с.97, 139) Гусельников М.О. та Кравець О.О. позов позивача, викладене у ньому, а також раніше надані усні та письмові пояснення (а.с.140-143) з приводу позову позивача підтримали, просили позов позивача задовольнити у повному обсязі, на запитання суду зазначали, що змінювати вимоги позивача будь-яким чином не вважають за доцільне; позов подано до суду в межах строку позовної давності; правових підстав для зменшення розміру заборгованості немає; реалізовано предмет іпотеки, але заборгованість залишилась; просили долучити до матеріалів справи додаткові письмові пояснення з приводу позову позивача (а.с.183-185); просили суд приймати до уваги той кредитний договір, копія якого надана суду банком до позову; наполягали на тому, що надана нотаріусом на виконання ухвали суду фотокопія кредитного договору з іншим розміром щомісячного платежу за кредитним договором (а.с.167-168) є неналежним доказом у цій справі; а тому відповідач ОСОБА_2, як поручитель, має нести солідарну відповідальність разом із позичальником по сплаті зазначеної вище заборгованості за кредитним договором; підстав для застосування положень ст. 559 ЦК України немає, оскільки з ОСОБА_2 своєчасно: підписувались відповідні додаткові угоди до вищезазначеного кредитного договору, надсилалась вимога про сплату заборгованості та подано вищезазначений позов до суду.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні 14.01.2013 року позов позивача визнала частково, а саме: поточну заборгованість за кредитом -41.510,20 доларів США, що еквівалентно 331.562,72 грн. - повністю, прострочену заборгованість за кредитом -699,50 доларів США, що еквівалентно 5.587,26 грн. - повністю, прострочену заборгованість по відсоткам -6.635,88 доларів США, що еквівалентно 53.004,09 грн. -частково без зазначення конкретної суми, пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом -3.231,80 грн. -частково без зазначення конкретної суми, пеню за несвоєчасну сплату кредиту -153,65 грн. -не визнала, пеню за несвоєчасне погашення комісії -503,44 грн. - не визнала, комісію поточну -25.598,79 грн. - не визнала, комісію прострочену -8.532,99 грн. - не визнала. При цьому, зазначала, що вона визнає той факт, що раніше працювала у банку позивача, поручитель ОСОБА_2 також раніше працював у банку позивача; вона мала певний дохід, тому вирішила взяти кредит, ОСОБА_2 виступив поручителем; проте, потім ОСОБА_2 перейшов працювати до іншого банку; вона, як позичальник, мала прострочку сплати платежів за вищезазначеним кредитним договором, у вересні 2008 року їй банком було запропоновано змінити відсоткову ставку за кредитним договором з 12% річних на 15 % річних та «пере підписати»кредитний договір, вона погодилась, оскільки працювала у цьому банку та не мала вибору; вони із банком «перепідписали»вищезазначений кредитний договір із зазначенням нової ставки відсотків у кредитному договорі під тим самим номером і датою; її екземпляр «старого»кредитного договору забрав банк собі; проте, про цей факт ОСОБА_2 нічого не було відомо до суду; він за цей кредитний договір не поручався; «старий»кредитний договір свого часу надавався нотаріусу Китаєвій О.О. при посвідченні іпотечного договору; вона довіряла керівництву банку, але її було звільнено; тепер вона не працює; майна не має, перебуває на обліку у центрі зайнятості і не має можливості сплачувати вищезазначену заборгованість за кредитним договором; просила зменшити розмір заборгованості за рішенням суду; інших додаткових пояснень та клопотань не мала, буд-якого зустрічного позову у цій справі, у тому числі про визнання недійсним кредитного договору, не подавала суду.

У судовому засіданні 14.01.2013 року відповідач ОСОБА_2 позов банку не визнав у повному обсязі, просив в його задоволенні відносно нього відмовити повністю на підставі ст. 559 ЦК України, оскільки, він не поручався за кредитний договір, екземпляр якого надано суду банком; він поручався за кредитний договір, фотокопія якого надана суду нотаріусом; у цих договорах різняться місячні платежі позичальника згідно із п. 8.1.; він ніяких вимог банку про дострокове розірвання договору та сплату заборгованості ні за місцем проживання, ні за місцем роботи не отримував; від їх отримання не ухилявся; як йому стало відомо пізніше, вимоги надсилались банком йому за адресами, за якими він ніколи не мешкав; з ним банком було підписано дві додаткові угоди до кредитного договору, але про зміну відсоткової ставки там нічого не сказано; третю додаткову угоду до кредитного договору він із банком не підписував, банк «хотів його обманути цією угодою», покласти обов'язки, за які він не поручався; крім того, банк звернувся до суду з позовом до нього з пропуском 6-місячного строку, оскільки банк скористався правом дострокового розірвання договору, останній настав 08.08.2011 року, а банк звернувся до суду з позовом лише у квітні 2012 року; підтримав викладене в його письмових запереченнях на позов (а.с.121 -127); просив долучити до матеріалів справи додаткові заперечення на позов (а.с.186-191); посилався на судову практику України на його користь з приводу вирішення аналогічних спірних відносин.

Заслухавши осіб, які беруть участь у цій справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що позов позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Встановлено, що 09.04.2008 року між ВАТ «ВТБ Банк»(перейменовано у ПАТ «ВТБ», копія Статуту а.с.83-84) та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № К-59/Ф/4, згідно умов якого позичальником отримано у ПАТ «ВТБ Банк»кредит у розмірі 72.270,0 доларів США проценти за користування кредитом -12% річних, строк кредитування до 07.04.2028 року (копія а.с.35-39).

Згідно із п.8.1 цього договору щомісячний платіж позичальника складає не менше ніж 804,0 доларів США (а.с.37).

Відповідач ОСОБА_1, як позичальник, у судовому засіданні визнала той факт, що вона підписувала цей кредитний договір, з його умовами погодилась, позов банку про стягнення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором визнала частково, посилаючись на свій важкий майновий стан.

При цьому, відповідач ОСОБА_1 будь-яких зустрічних позовних вимог у цій справі чи окремо від цієї справи позовних вимог про визнання недійсним вищезазначеного кредитного договору з будь-яких підстав не заваляла, докази протилежного відсутні у матеріалах цієї справи та особами, які беруть участь у цій справі, суду не надавались.

На час розгляду судом цієї справи суд виходить із презумпції правовірності правочину в силу ст. 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

У забезпечення повернення кредитних коштів з відсотками позичальником на користь банку:

- 09.04.2008 року між ОСОБА_1, банком та ОСОБА_2 (надалі - поручитель) був укладений договір поруки № П-59/Ф/4, відповідно до умов договору поруки поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання відповідати за зобов'язаннями відповідача ОСОБА_1 за вищезазначеним кредитним договором (копія а.с.64-65);

- 09.04.2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, предметом якого виступила АДРЕСА_2 (копія а.с.164-165).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої обов'язки за вищезазначеним кредитним договором.

Тому, банк скористався своїм правом про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів.

Предмет іпотеки було реалізовано, але заборгованість залишилась.

Банк надіслав позичальнику ОСОБА_1 відповідну вимогу(копія а.с.69), яка була отримана останньою 07.07.2011 року, але залишена без задоволення.

Таким чином, строк виконання зобов'язання настав 08.08.2011 року.


Станом на 21.02.2012 року у ОСОБА_1, як позичальника, має місце заборгованість перед банком у сумі 428.174,74 грн., у тому числі поточна заборгованість за кредитом -41.510,20 доларів США, що еквівалентно 331.562,72 грн., прострочена заборгованість за кредитом -699,50 доларів США, що еквівалентно 5.587,26 грн., прострочена заборгованість по відсоткам -6.635,88 доларів США, що еквівалентно 53.004,09 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом -3.231,80 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту -153,65 грн., пеня за несвоєчасне погашення комісії -503,44 грн., комісія поточна -25.598,79 грн., комісія прострочена -8.532,99 грн. (розрахунок а.с.6, 7-34).

Від сплати цієї заборгованості на користь банку у добровільному порядку відповідач ОСОБА_1 ухиляється.

Згідно із ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

ПАТ «ВТБ Банк», як кредитор, наполягав у своєму позові саме на солідарному стягненні вищезазначеної заборгованості за кредитним договором як з позичальника -ОСОБА_1, так й з її поручителя -ОСОБА_2 саме станом на 21.02.2012 року у сумі 428.174,74 грн.

Представники позивача у судовому засіданні 14.01.2013 року зазначали, що змінювати вимоги позивача будь-яким чином не вважають за доцільне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін.

Відповідач ОСОБА_1 позов банку визнала частково.

Проте, відповідач ОСОБА_1 не надала суду жодних належних, допустимих, переконливих доказів в обґрунтування своїх часткових заперечень проти позову позивача.

Так, підстав для зменшення суми пені для відповідача на підставі ст. 551 ч.3 ЦК України судом не вбачається, так як пеня за вищезазначеним розрахунком заборгованості банку за кредитним договором не перевищує суму основного боргу.

Положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Положення статті 616 ЦК передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Зазначене стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, що суд на підставі вказаної норми закону змінити не може.

Згідно із ст.524 ЦК України зобов'язання має здійснюватись у грошовій одиниці України. Проте, сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов'язанню в іноземній валюті.

Що й було зроблено сторонами у вищезазначеному кредитному договорі.

Банк мав право видавати кредит позичальнику у доларах США.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях (ч.1). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Оскільки, належна сплата вищезазначеної заборгованості позичальником на користь банку у зазначені договором строки не здійснювалась, то у даному приймається до уваги курс долару США по відношенню до гривни України на день розрахунку суми заборгованості позивачем -21.02.2012 року.

Судом також не вбачається правових підстав для розстрочки сплати боржником ОСОБА_1 суми заборгованості за рішенням суду та застосування строків позовної давності у цій справі.

Так як боржник не просила про розстрочку заборгованості за рішенням суду та не надала суду будь-яких письмових доказів на підтвердження свого тяжкого майнового стану.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Та в силу вимог ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач ОСОБА_1 не просила суд застосувати строк позовної давності у цій справі взагалі.

Крім того, встановлено, що позов до ОСОБА_1 було подано банком до суду в межах строків позовної давності.

Відповідач ОСОБА_2 позов банку не визнав у повному обсязі, посилаючись на ст. 559 ЦК України.

Суд погоджується із доводами відповідача ОСОБА_2, як поручителя, в обґрунтування його заперечень проти позову банку.

Так, в силу ст. 559 ч 1 ЦК України порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Встановлено, що ОСОБА_2 був поручителем виконання зобов'язань ОСОБА_1 перед банком за іншим кредитним договором, згідно із яким п.8.1 передбачав розмір щомісячних платежів позичальника у сумі 795,75 доларів США (копія а.с.167-168).

Цей факт підтвердила та визнала у судовому засіданні у цій справі відповідач ОСОБА_1, яка зазначала, що після укладання договору поруки, нею із банком був укладений інший за змістом кредитний договір, про якій ОСОБА_2 нічого не було відоме до цієї справи у суді.

Також з ОСОБА_1 банком було підписано 3 додаткових угоди до кредитного договору (копія а.с.44-45, 49-51, 55-59), а з поручителем ОСОБА_2 - лише дві (копія а.с.66, 67).

Крім того, згідно із ст. 559 ч 4 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Встановлено, що як вбачається із змісту позову банку строк виконання зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором настав 08.08.2011 року.

Банк звернувся до суду з вищезазначеним позовом до поручителя ОСОБА_2 лише у квітні 2012 року, тобто поза межами 6-місячного строку від дня настання строку основного зобов'язання за кредитним договором.


ОСОБА_2, як поручителю, банком дійсно надсилалась вимога про виконання зобов'язання (копія а.с.146, 148), проте за адресами, за якими він не мешкав; у матеріалах справи відсутні та банком суду не надані будь-які належні докази отримання ОСОБА_2 зазначеної вимоги банку (а.с.147, 149, 150-151-154).

Суд вважає, що банк, як позивач, у своєму позові та його представники у судових засіданнях у цій справі не надали суду жодних належних, допустимих, переконливих доказів у спростування обставин, викладених відповідачем ОСОБА_2 в обґрунтування його заперечень проти позову.

При вищезазначених обставинах, суд вважає за необхідне:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВТБ Банк" заборгованість за кредитним договором № К-59/Ф/4 від 09.04.2008 року станом на 21.02.2012 року у сумі 428.174,74 грн., у т.ч. поточну заборгованість за кредитом -41.510,20 доларів США, що еквівалентно 331.562,72 грн., прострочену заборгованість за кредитом -699,50 доларів США, що еквівалентно 5.587,26 грн., прострочену заборгованість по відсоткам -6.635,88 доларів США, що еквівалентно 53.004,09 грн., пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом -3.231,80 грн., пеню за несвоєчасну сплату кредиту -153,65 грн., пеню за несвоєчасне погашення комісії -503,44 грн., комісію поточну -25.598,79 грн., комісію прострочену -8.532,99 грн.,

- у задоволенні позовних вимог ПАТ "ВТБ Банк" до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором -відмовити у повному обсязі.

Крім того, в силу ст. 88 ЦПК України на користь позивача з відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені документально підтверджені позивачем судові витрати у вигляді судового збору у сумі 3.219,0 грн. (платіжне доручення а.с.1).

Керуючись ст.ст. 15-16, 267, 525-526, 530, 541, 543, 551, 559 ч.ч. 1,4, 610-612, 625, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10-11, 61, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Запоріжжя, ІПН НОМЕР_1, не працює, мешкає та зареєстрована за адресою: 69000 АДРЕСА_1, на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"(01004 м. Київ бул. Т.Шевченка/ вул. Пушкінська б. 8/26, МФО 321767, ЄДРПОУ 14359319; відділення "Запорізька регіональна дирекція"ПАТ "ВТБ Банк"69001 м. Запоріжжя вул. Перемоги б. 35 а, рахунок №37393000001126 у ПАТ "ВТБ Банк"МФО 321767, ЄДРПОУ 14359319) заборгованість за кредитним договором № К-59/Ф/4 від 09.04.2008 року станом на 21.02.2012 року у сумі 428.174,74 грн. (чотириста двадцять вісім тисяч сто сімдесят чотири гривні сімдесят чотири копійки), у т.ч. поточну заборгованість за кредитом -41.510,20 доларів США, що еквівалентно 331.562,72 грн., прострочену заборгованість за кредитом -699,50 доларів США, що еквівалентно 5.587,26 грн., прострочену заборгованість по відсоткам -6.635,88 доларів США, що еквівалентно 53.004,09 грн., пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом -3.231,80 грн., пеню за несвоєчасну сплату кредиту -153,65 грн., пеню за несвоєчасне погашення комісії -503,44 грн., комісію поточну -25.598,79 грн., комісію прострочену -8.532,99 грн., а також понесені судові витрати у вигляді судового збору у сумі 3.219,0 грн. (три тисячі двісті дев'ятнадцять гривень).

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором -відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення цього рішення.

Суддя М.С. Гончар

http://reyestr.court.gov.ua/Review/28725201

Опубликовано

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22-ц/778/1108/13 р.

Головуючий у 1 інстанції: Гончар М.С.

Суддя-доповідач: Поляков О.З.

УХВАЛА

Іменем України

«27» лютого 2013 року

м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Спас О.В.

Суддів: Полякова О.З.

Бабак А.М.

При секретарі: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

В березні 2012 року Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В позові зазначав, що 09.04.2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір на суму 72 270 00 доларів США, зі сплатою відсотків 12% річних, строком на 20 років до 07.04.2028 року,

Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором своєчасно та належним чином не виконує. ОСОБА_3 було надіслано лист від 07.07.2011 року про дострокове погашення заборгованості, але остання продовжує порушувати умови договору, заборгованість не сплачує, в результаті чого, станом на 21.02.2012 року утворилась заборгованість в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ 428174,74 грн.

В рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором 09.04.2009 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній зобов'язався нести солідарну відповідальність перед Банком за кредитним договором.

Посилаючись на зазначені обставини, Банк просив суд стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі428174,74 грн., судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2013 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором від 09.04.2008 р. у сумі 428174,74 грн. та судові витрати у сумі 3219 грн.

В задоволенні позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ «ВТБ Банк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, на невідповідність висновків суду, невірну оцінкою наданих доказів та невірного встановлення обставин справи, просить змінити рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк» з ОСОБА_4 суми заборгованості в розмірі 428 174,74 грн. та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи 09.04.2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» (перейменовано у ПАТ «ВТБ», копія Статуту а.с.83-84) та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № К-59/Ф/4, згідно умов якого позичальником отримано у ПАТ «ВТБ Банк» кредит у розмірі 72.270,0 доларів США проценти за користування кредитом - 12% річних, строк кредитування до 07.04.2028 року (копія а.с.35-39).

За п.8.1 цього договору щомісячний платіж позичальника складає не менше ніж 804,0 доларів США (а.с.37).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідачем ОСОБА_3, як позичальником, у судовому засіданні визнано той факт, що вона підписувала цей кредитний договір, з його умовами погодилась, позов банку про стягнення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором визнала частково, посилаючись на свій важкий майновий стан.

ОСОБА_3 неналежним чином виконувала свої обов'язки за вищезазначеним кредитним договором, і банк скористався своїм правом про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів.

Предмет іпотеки було реалізовано, але заборгованість залишилась.

Банк надіслав позичальнику ОСОБА_3 відповідну вимогу (копія а.с.69), яка була отримана останньою 07.07.2011 року, але залишена без задоволення.

У забезпечення повернення кредитних коштів з відсотками позичальником на користь банку: 09.04.2008 року між ОСОБА_3, банком та ОСОБА_4 (надалі - поручитель) був укладений договір поруки № П-59/Ф/4, відповідно до умов, договору поруки поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання відповідати за зобов'язаннями відповідача ОСОБА_3 за вищезазначеним кредитним договором (копія а.с.64-65);

Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України в разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

ПАТ «ВТБ Банк», як кредитор, наполягав у своєму позові саме на солідарному стягненні вищезазначеної заборгованості за кредитним договором як з позичальника - ОСОБА_3, так й з її поручителя - ОСОБА_4 саме станом на 21.02.2012 року у сумі 428.174,74 грн.

За вимогами ч. 1ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Статтею 654 ЦК України передбачено ,що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що ї договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено законом або договором чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Встановлено, що ОСОБА_4 був поручителем виконання зобов'язань ОСОБА_3 перед банком за іншим кредитним договором, згідно із яким п.8.1 передбачав розмір щомісячних платежів позичальника у сумі 795,75 доларів США (копія а.с.167-168).

Цей факт підтвердила та визнала у судовому засіданні у цій справі відповідач ОСОБА_3, яка зазначала, що після укладання договору поруки, нею із банком був укладений інший за змістом кредитний договір, про якій ОСОБА_4 нічого не було відоме до цієї справи у суді.

Також з ОСОБА_3 банком було підписано 3 додаткових угоди до кредитного договор} (копія а.с.44-45,49-51, 55-59), а з поручителем ОСОБА_4 - лише дві (копія а.с.66, 67).

Крім того, згідно із ч. 4ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку. встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як вбачається із змісту позову банку строк виконання зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором настав 08.08.2011 року.

Банк звернувся до суду з вищезазначеним позовом до поручителя ОСОБА_4 лише у квітні 2012 року, тобто поза межами 6-місячного строку від дня настання строку основного зобов'язання за кредитним договором.

ОСОБА_4, як поручителю, банком дійсно надсилалась вимога про виконання зобов'язання (копія а.с.146, 148), проте за адресами, за якими він не мешкав; у матеріалах справи відсутні та банком суду не надані будь-які належні докази отримання ОСОБА_4 зазначеної вимоги банку (а.с.147, 149,150-151-154).

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року за № 5 якщо в договорі поруки такі умови \ можливість зміни процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладання окремої угоди \ сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності ,то відповідно до положень ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

На думку судової колегії, суд першої інстанції вірно встановив характер спірних правовідносин і обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність стягнення заборгованості за кредитним договором з отримувача кредитних ресурсів і відсутність правових підстав для солідарного стягнення боргу з поручителя.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права,які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.307,308,317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2013 року в цій справі - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29701703

Опубликовано

Ухвала

іменем україни

5 червня 2013 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І.

суддів: Кадєтової О.В., Остапчука Д.О.,-

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 лютого 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2012 року публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня

2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 лютого 2013 року, позов публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором від

9 квітня 2008 року у розмірі 428 174 грн. 74 коп. та судові витрати в розмірі 3 219 грн. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 лютого 2013 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши характер спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором лише з боржника, відмовивши у задоволенні позову до поручителя з тих підстав, що позивачем пропущено строк для звернення до суду з вимогами до останнього, а твердження банку, що поручителя було у визначений строк та належним чином повідомлено про існування заборгованості за кредитним договором не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В.І. Мартинюк О.В. Кадєтова Д.О. Остапчук

http://reyestr.court.gov.ua/Review/31924838

  • 1 month later...
Опубликовано

Не знал, что и кассация оставила в силе данное решение.

весьма позитивно, можно добавить в практику по отказу банку во взыскании задолженности или по признанию договора поручительства прекращенным.

  • 4 weeks later...

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...