Определение ВССУГУД об отмене решений предыдущих инстанций об удовлетворениий требований Креди Агриколь банка к поручителю

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/35917461

 

Державний герб України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ            

4 грудня 2013 року                                                                          м. Київ  

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого                       Луспеника Д.Д.,

суддів:                                             Лесько А.О.,            Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Хотицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2011 року публічне акціонерне товариство «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство  «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк»), звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 грудня 2008 року між ним та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому було надано кредит у розмірі 101 925 грн на строк до 9 грудня 2015 року зі сплатою 24 % річних. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_4 не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 151 186 грн 46 коп.

Оскільки відповідач ОСОБА_5 згідно з договором поруки поручилась перед кредитором за виконання ОСОБА_4 свого зобов'язання за кредитним договором, то позивач просив стягнути вказану суму з відповідачів у солідарному порядку.

Рішенням Хотицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2013 року, позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 10 грудня 2008 року в розмірі 151 186 грн 46 коп., 1 700 грн на відшкодування сплаченого судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову до неї відмовити.

У частині позову ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_4 судові рішення не оскаржуються, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ПАТ «Креді Агріколь Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а боржник не здійснив оплату по кредиту та нарахованим процентам, у результаті чого утворилась заборгованість. При  цьому в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що посилання ОСОБА_5 на припинення договору поруки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки строк виконання основного зобов'язання не настав, так як строк дії кредитного договору - 9 грудня 2015 року.    

Проте погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.  

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 10 грудня 2008 року                       ПАТ «Креді Агріколь Банк» уклало з ОСОБА_4 договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 101 925 грн на строк до 9 грудня 2015 року зі сплатою 24 % річних. ОСОБА_4 зобов'язання за вказаним договором не виконав й допустив заборгованість. Зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечене порукою на підставі договору поруки від 10 грудня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_5

На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів.

Абзацом 2 п. 1.1 кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит банку щомісячно до 10 числа кожного місяця, згідно з графіком погашення заборгованості за кредитним договором (додаток № 1).

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

З матеріалів справи вбачається, що з 10 вересня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами, однак вимога про дострокове погашення кредиту була направлена позичальнику та поручителю лише 13 липня 2010 року, а позов пред'явлено у лютому 2011 року (що є основним в обчисленні строку), тобто після шестимісячного строку.  

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після  переривання    перебіг   позовної   давності   починається   заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту  (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від                   6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судом не встановлені, судове рішення апеляційного в частині вимог до ОСОБА_5  не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2013 року  в частині позову публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_5 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                           Д.Д. Луспеник                                                                    

Судді:                                                                                                            А.О. Лесько

                                                                                                                                

С.Ф. Хопта

                                                                                                                                М.Є. Червинська

                                                                                                                                В.А. Черненко                                  
 

[у.zaporozhskiy]

Решение апелляционного суда, принятое после пересмотра:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/37078522

 

Державний герб України

Дата документу             Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц-/778/885/14                                        Головуючий у 1-й інстанції Нещеретна Л.М.

Суддя-доповідач Крилова О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2014 року                                                                       м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого                    Крилової О.В.

суддів                              Дзярука М.П.

Трофимової Д.А.

при секретарі                    Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2011 року ПАТ «Індустріально-експортний банк», який є правонаступником АТ «Індустріально-експортний банк», звернулось до суду з позовом, який в процесі розгляду справи уточнили, до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що 10 грудня 2008 року ОСОБА_5 уклав з АБ «Індустріально-експортний Банк», кредитний договір на суму 101925 грн. для придбання автомобіля, на строк до 09 грудня 2015 року, зі сплатою 24 % річних.

10 грудня 2008 року між відповідачем ОСОБА_3 та АБ «Індустріально-експортний Банк» укладений договір поруки згідно якого ОСОБА_3 є поручителем та зобов'язується нести солідарну майнову відповідальність за виконання в повному обсязі взятих на себе ОСОБА_5 зобов'язань по кредитному договору.

10 грудня 2008 року між ОСОБА_5 та Банком укладено договір застави, предметом якого є автомобіль Mitsubishi Lancer.

Відповідач ОСОБА_5 умови кредитного договору належним чином не виконував, останній платіж здійснив 26 березня 2010 року, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором в сумі 151 186,46 грн., яка складається з: простроченої заборгованості по кредиту за період з 01 грудня 2010 року по 20 лютого 2013 рік у сумі - 83560,97 грн., заборгованості по відсоткам за період з 01 січня 2013 року по 20 лютого 2013 рік у сумі - 612,78 грн., простроченої заборгованості по відсоткам за період з 01 грудня 2010 року по 20 лютого 2013 рік у сумі - 49459,55 грн., пені за несвоєчасне погашення кредиту, процентної винагороди за період з 22 лютого 2012 року по 20 лютого 2013 рік у сумі - 17553,16 грн.

На підставі викладеного, позивач просив суд, стягнути з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № 340/709509 від 10 грудня 2008 року у сумі 151 186,46 грн. та судові витрати.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2013 року залучено ПАТ «Креді Агріколь Банк» як позивача у справі.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року  позов задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором № 340/709509 від 10 грудня 2008 року у сумі 151186, 46 грн., суму сплаченого державного мита - 1700, 00 грн., суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120, 00 грн., а всього - 153006, 46 коп.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3

Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ПАТ "Креді Агріколь Банк", суд першої інстанції виходив із того, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а боржник не здійснив оплату по кредиту та нарахованим процентам, у результаті чого утворилась заборгованість. При цьому в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Апелянт посилається  на припинення договору поруки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Досліджуючи ці заперечення апелянта, судова колегія враховує наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Судом першої інстанції установлено, що 10 грудня 2008 року ПАТ "Креді Агріколь Банк" уклало з ОСОБА_5 договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 101 925 гр. на строк до 9 грудня 2015 року зі сплатою 24 % річних. ОСОБА_5 як боржник у зобов'язанні  свої зобов'язання за вказаним договором не виконав й допустив заборгованість. Зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечене порукою на підставі договору поруки від 10 грудня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_3, яка є апелянтом.

На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів.

Абзацом 2 п. 1.1 кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит банку щомісячно до 10 числа кожного місяця, згідно з графіком погашення заборгованості за кредитним договором (додаток № 1).

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

З матеріалів справи вбачається, що з 10 вересня 2009 року у боржника за кредитним договором виникла заборгованість за щомісячними платежами, однак вимога про дострокове погашення кредиту була направлена позичальнику та поручителю лише 13 липня 2010 року, а позов пред'явлено у лютому 2011 року (що є основним в обчисленні строку), тобто після шестимісячного строку.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Ураховуючи викладене, рішення суду в частині солідарного стягнення з поручителя грошових сум за кредитним договором  унеможливлене, а отже в цій частині судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині судове рішення не оскаржене.

Керуючись ст.ст. 309, 314, 316   ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3   задовольнити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року у цій справі скасувати в частині солідарного стягнення грошових сум з ОСОБА_3  на користь Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» та в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

Решту судового рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

          Судді:
 

[у.zaporozhskiy]

Данные решения очень хороши для поручителя.

Мне не нравится, что здесь смешивают в одну кучу исковую давность и специальный срок, предусмотренный ч. 4 ст. 559 ЦК.

 

З матеріалів справи вбачається, що з 10 вересня 2009 року у боржника за кредитним договором виникла заборгованість за щомісячними платежами, однак вимога про дострокове погашення кредиту була направлена позичальнику та поручителю лише 13 липня 2010 року, а позов пред'явлено у лютому 2011 року (що є основним в обчисленні строку), тобто після шестимісячного строку.

 

И по той практики, которая была сформулирована до этого, поручительство было прекращено.

Апелляция подтвердила, что срок выполнения основного обязательства считается не с момента появления просрочки, а с момента получения требования заемщиком.