Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по карточному кредиту

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

24 вересня 2014 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М., -

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про захист прав споживача та визнання правочину нікчемним за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року,

 

встановила:

 

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 13 жовтня 2006 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір приєднання, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надло відповідачу кредит у розмірі 6 000 грн установленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, до 30 жовтня 2009 року. Оскільки договір неодноразово був пролонгований, а ОСОБА_1 не виконав належним чином своїх кредитних зобов’язань, банк просив стягнути з відповідача 33 170 грн 74 коп. 

 

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ “ПриватБанк” про захист прав споживача та визнання правочину нікчемним. Посилаючись на те, що під час укладення кредитного договору були порушені вимоги закону щодо: письмової форми договору, надання банком повної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, наявності письмового підтвердження про ознайомлення споживача із зазначеною інформацією, порушення принципу рівності сторін договору, ОСОБА_1 просив суд задовольнити зустрічний позов і застосувати наслідки нікчемності правочину.

 

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2013 року в задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк” та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

 

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 4 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ “ПриватБанк” скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” 33 170 грн 74 коп., із яких: заборгованість за кредитним договором складає 7 954 грн 50 коп., заборгованість за процентами – 23 160 грн 49 коп., штраф за порушення умов договору – 2 337 грн 07 коп.; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

 

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду апеляційної інстанції на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

 

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

 

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 25 червня 2012 року, від 10 квітня 2013 року та від 3 липня 2013 року.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 

 

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 

 

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. 

 

Судами під час розгляду справи встановлено, що 13 жовтня 2006 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір приєднання, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачу кредит у розмірі 6 000 грн установленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, 30 жовтня 2009 року. Договір складається із заяви кредитора, тарифів надання кредиту, умов і правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою.

 

Згідно з пунктом 9.12 Правил надання банком послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не заявить про припинення його дії, договір вважається пролонгованим на такий самий строк.

 

Строк дії кредитного договору відповідає строку дії картки.

 

Згідно з пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця.

 

Строк дії картки “Універсальна”, яка видана на ім’я ОСОБА_1, закінчився 30 жовтня 2009 року.

 

Пунктом 3.1.3 Правил користування платіжною карткою передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не поступила письмова заява держателя про закриття рахунку.

 

Судом першої інстанції також установлено, що останній платіж за умовами договору ОСОБА_1 здійснив у листопаді 2008 року, після чого грошові зобов'язання за договором ним не виконувались.

 

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд першої інстанції виходив із того, що банк пропустив строк позовної давності, початок перебігу якого почався з грудня 2008 року, коли стало відомо про порушення його права, оскільки заборгованість за грошовими зобов’язаннями виникла з 28 листопада 2008 року, а банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише у вересні 2013 року.

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові ПАТ КБ “ПриватБанк” і задовольняючи позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що з моменту укладення спірного договору ніхто зі сторін не заявляв про намір припинити його дію, а тому строк дії картки та відповідно строк дії спірного договору пролонгувався щороку й діяв до 13 жовтня 2013 року, у зв’язку із чим строк позовної давності на звернення до суду із зазначеним позовом не закінчився.

 

Проте в наданих для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 25 червня 2012 року, від 10 квітня 2013 року та від 3 липня 2013 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що звернення банку до суду після закінчення строку дії кредитного договору та терміну дії картки з пропуском строку позовної давності, за умови, що питання про його поновлення судом не обговорювалось, є підставою для відмови в позові.

 

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин першої, п’ятої статті 261 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

 

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов’язки виникають у кожного контрагента

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

 

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

 

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

 

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

 

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

 

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. 

 

Питання щодо застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням зазначених вище обставин, належним чином не з’ясовано.

 

Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, і що останній платіж здійснено в листопаді 2008 року, дія картки закінчилась 30 жовтня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у вересні 2013 року. 

 

Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо неодноразової пролонгації кредитного договору, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав ОСОБА_1 грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 13 жовтня 2006 року не виконав.

 

Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про те, що позовна давність не спливла, оскільки строк дії договору було пролонговано, а строк дії картки відповідає строку дії договору, є передчасним.

 

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. 

 

Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити. 

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді:

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

Правова позиція, висловлена ВСУ під час розгляду 

справи № 6-103 цс 14

 

У разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, і що останній платіж здійснено в листопаді 2008 року, дія картки закінчилась 30 жовтня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у вересні 2013 року. 

 

Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо неодноразової пролонгації кредитного договору, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 13 жовтня 2006 року не виконав.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/9A6AE3DA50881491C2257D650027A3FE

[у.zaporozhskiy]

Хорошо,что в этом деле люди пошли до конца.

ВСУ в данном случае расписал,почему ссылка на п.9.12 Условий не может браться во внимание.

Единственное не указал,что пролонгация согласно этого пункта возможна лишь один раз.