Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании долга и пени по карточке

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

19 листопада 2014 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів:

Григор’євої Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М., -

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

Зазначало, що 11 жовтня 2007 року між ним і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 326 грн 40 коп. на строк до 10 жовтня 2014 року, а ОСОБА_1 зобов’язався у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. Погашення заборгованості згідно з кредитним договором здійснюється в такому порядку: щомісяця в період з «11» до «15» числа позичальник сплачує банку щомісячний платіж, що складається із заборгованості за кредитом, процентами, винагородою.

 

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 зобов’язання за вказаним кредитним договором не виконав, у зв’язку із чим станом на 19 лютого 2013 року виникла заборгованість у розмірі 43 145 грн 39 коп., а саме: 17 238 грн 41 коп. – заборгованість за кредитом; 10 099 грн 09 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 521 грн 92 коп. – заборгованість за комісією за користування кредитом; 11 285 грн 97 коп. – пеня, просило на підставі статей 526, 527, 530, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) стягнути з ОСОБА_1 43 145 грн 39 коп. заборгованості за кредитним договором.

 

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 43 145 грн 39 коп. заборгованості за кредитним договором, а саме: 17 238 грн 41 коп. заборгованості за кредитом; 10 099 грн 09 коп. заборгованості за процентами; 4 521 грн 92 коп. заборгованості за комісією; 11 285 грн 97 коп. пені та 431 грн 45 коп. судових витрат.

 

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 61 Конституції України, частини третьої статті 254, статей 256 - 258, частин першої, п’ятої статті 261, статті 549, статті 1050 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року, від 16 травня 2012 року, від 19 березня 2014 року, від 28 травня 2014 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми. 

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2014 року цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

 

За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. 

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 11 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 326 грн 40 коп. на строк до 10 жовтня 2014 року, а ОСОБА_1 зобов’язався у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти.

 

ОСОБА_1 у 2007 та 2008 роках належним чином виконував умови кредитного договору та сплатив за вказаний період на виконання умов кредитного договору 16 690 грн; у подальшому він припинив оплату чергових платежів. 

 

У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором – несплатою кредиту та процентів за ним щомісячними платежами в порядку та у строки, передбачені кредитним договором, станом на 19 лютого 2013 року виникла заборгованість у розмірі 43 145 грн 39 коп., а саме: 17 238 грн 41 коп. – заборгованість за кредитом; 10 099 грн 09 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 521 грн 92 коп. – заборгованість за комісією за користування кредитом; 11 285 грн 97 коп. – пеня.

 

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими, і дійшов висновку, що згідно з умовами кредитного договору та на підставі статей 525, 526, 617, 625, 627, 629 ЦК України стягненню з відповідача підлягає заборгованість за кредитом, процентами, комісією та пеня за період з 11 березня 2009 року (з моменту припинення погашення боржником щомісячних платежів) до 19 лютого 2013 року відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості. При цьому доводи ОСОБА_1 щодо спливу позовної давності, про застосування якої він заявив, суд залишив поза увагою. 

 

Разом із тим у судових рішеннях суду касаційної інстанції, які надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 61 Конституції України, частини третьої статті 254, статей 256 - 258, частин першої, п’ятої статті 261, статті 549, статті 1050 ЦК України, містяться висновки про таке:

 

– в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року касаційний суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення пені за період, що перевищує один рік, не підлягають задоволенню в силу положень частини другої статті 258 ЦК України, за якими до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік; 

 

– в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що початок позовної давності для стягнення періодичних платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань, та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що суди попередніх інстанцій, взявши за основу розрахунок позичальника, не перевірили його правильності, з урахуванням заперечень боржника щодо співмірності розміру пені, який значно перевищує розмір основного боргу; не з’ясували період, за який відбулось нарахування пені, і не перевірили дотримання позичальником строку позовної давності для пред’явлення вимог для її стягнення; 

 

– в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року міститься висновок про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 254, статей 256 - 258, частин першої, п’ятої статті 261, статті 1050 ЦК України.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

 

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

 

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

 

Отже, сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі цього договору.

 

За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

 

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша, третя статті 264 ЦК України).

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

 

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

 

За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п’ята статті 261 ЦК України).

 

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

 

При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

 

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

 

У справі, яка переглядається, суд установив, що позичальник у 2007 та 2008 роках належним чином виконував умови кредитного договору, а в подальшому припинив оплату чергових платежів, і що кредитор звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом у березні 2013 року, надавши розрахунок заборгованості станом на 19 лютого 2013 року.

 

Оскільки умовами кредитного договору (пункт 7.1) установлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

 

Таким чином, ураховуючи, що у справі, яка переглядається, за пунктом 7.1 кредитного договору погашення кредиту (заборгованості за кредитом, процентами, винагородою) повинно здійснюватись позичальником частинами з «11» до «15» числа кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань. 

 

Отже, аналізуючи умови кредитного договору та зміст зазначених правових норм, необхідно дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив і суд касаційної інстанції в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, яка надана заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права в подібних правовідносинах. 

 

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, зазначених норм матеріального права не врахував та безпідставно не застосував позовну давність до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів, про застосування якої заявляв відповідач, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

 

Крім того, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення пені за період з 11 березня 2009 року до 19 лютого 2013 року.

 

Так, пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

 

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

 

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

 

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

 

Тобто пеня – це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

 

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. 

 

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

 

За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

 

Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

 

Саме таких висновків дійшов суд касаційної інстанції в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року та від 19 березня 2014 року, які надані заявником як приклад.

 

Така сама правова позиція міститься в постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). 

 

Ураховуючи викладене, судове рішення суду касаційної інстанції в справі, яка переглядається Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, що відповідно до статті 360-4 ЦПК України є підставою для його скасування.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

 

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді:

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-160цс14

 

Відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

 

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

 

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

 

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

 

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

 

Відповідно до вимог статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

 

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5B268FDDDDF4BACDC2257D9D00450BD9

[у.zaporozhskiy]

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, зазначених норм матеріального права не врахував та безпідставно не застосував позовну давність до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів, про застосування якої заявляв відповідач, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

 

Единственное не указали, когда именно был последний платеж по договору.

[у.zaporozhskiy]

Здесь другие Постановления по карточке Привата: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7058&hl=