Tavrija77

П О С Т А Н О В А № 5 ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ від 30 березня 2012 року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин” 9. Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК). Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред’явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред’явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена. Так вот исходя из этого разъяснения банк не может одновременно взыскивать и деньги и ипотеку, если должник и ипотекодатель в одном лице. Именно этот вопрос и мучал мою апеляцию. Вопрос обращения взыскания на ипотеку через суд, если есть уже решение о взыскании не урегулирован. Если сначало ипотеку взыскали и не хватило денег то банк обращается в суд на взыскание остального. А если наоборот, то получается что бвнк и не может взыскать ипотеку. Т.к. его право уже защищено судом в полном объеме. Ведь ипотека выскивается не сама по себе, а в счет покрытия задолженности. Т.е. банк получается второй раз взыскивает ту же самую задолженность. А это двойное взысканиею Изменить способ исполнения банк тоже не может. Есть уже решения ВССУ по этому поводу. Так что вопрос в воздухе.

Меня тоже интересует этот вопрос. Мыслю так как вы. Хотя тут ребята высказывают мнения , что срок перервался в результате иска по взысканию.

ПОДАВАЙТЕ КАСАЦИЮ!!!! ВССУ идет однозначная практика в нашу сторону по этому поводу. Пока идет касация - подайте иск о недействительности договора ипотеки ( ищите основания любые- существенные условия ( особенно по размерук обязательств), дети и т.д). С иском подайте Заяву на обеспечение иска путем ареста вашей ипотеки и остановки реализации. Если нужно я брошу все свои материалы вам для Касации. Боритесь!! Закон на вашей стороне.

Если я внесу изменения в судебном порядке, я признаю договор. А я хочу его разбить по частям, если беспредельщики судьи отказали в законных прямых требованиях. Сейчас у меня договор выглядит так: банк обязуется выдать 100,0 гривен лимит кредита 100,0 гривен, изменен Дополнительным соглашенем №1 на 20,0 гривен. погашение ежемесячное ануитет из 100 гривен ( графика нет) мое обязательство вернуть 100,0 гривен банк на освании Дополнительного соглашения №2 - неподписанного сторонами начислял ежемесячные платежи по обычной схеме из 20 гривен. Подала иск о никчемности Дополнительного соглашения №2 с требанием анулировать все начисления по этому соглашению и применить последствия никчемности. Обе инстанции отказ - дебильный до беспредела ( общий вывод - неподписание Дополнительного соглашения №2 не говорит о никчемности кредтного договора. Я и не просила кредитный договор признавать никчемным, а обосновала никчемность условия поначислениям с ноября 2009 г.) . Готовлю касацию. Если сейчас подать иск об отсутвии обязательств (припинення) на 100,0 гривен в связи с заключением Дополнительтного соглашения на 20,0 гривен, то в случае положительного исхода кредитный договор останется голым.

Согласна с вами. Радует все-таки что законный результат достигнут. В нашем регионе это почти фантастика. Когда суд первой инстанции принял законное решение, мне один знакомый адвокат сказал, что мне нужно памятник поставить. Это для судов нашего города большое исключение из правил. У меня от беспредела судей уже крышу рвет. Если бы от меня зависило, то я бы установила чтобы ответчикам в апеляции был судья, а в касации судьи апеляционного. И пусть бы на глазах других судей доказывали свои дебильные позиции.

А по ВСУ тоже было. Я давила на обязательность применения позиции ВСУ. И даже привела норму 382 КК за невыполнение решения ( в письменных пояснениях, что судья и принял как угрозу). Так вот насчет ВСУ он меня спрашивает, а с чего вы взяли что это правовая позиция? В этом решении отказано в пересмотре. Я все что пришло в голову сказала, что если ВССУ считает это правовой позицией, то у меня нет осонований не считать ее таковой.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/18762797 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" жовтня 2011 р. Справа № 5023/4435/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого судді Волкова Р.В. суддів Новікової Р.Г. Прокопанич Г.К. за участю представників: Позивача: ОСОБА_1 дов. від 16.05.2011 року; Відповідача: ОСОБА_2 дов. від 14.02.2011 року №75/11.5.2; ОСОБА_3 дов. від 14.02.2011 року №72/11.5.2. розглянувши касаційні скарги публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" та комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2011 року у справі № 5023/4435/11 господарського суду Харківської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга." до відповідача-1 публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" відповідача-2 комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1)приватна фірма "Апія" 2)товариство з обмеженою відповідальністю "Тагіт" 3)товариство з обмеженою відповідальністю "Пранк" про виконання договірних зобов'язань В С Т А Н О В И В: У червні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Ольга" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватної фірми "Апія", товариства з обмеженою відповідальністю "Тагіт", товариства з обмеженою відповідальністю "Пранк", просило (з урахуванням уточнень до позовної заяви від 15.06.2011 року) визнати незаконним рішення комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" про реєстрацію права власності, витребувати майно із чужого незаконного володіння та поновити право власності. Позовні вимоги мотивовано тим, що до спірних правовідносин має застосовуватися Закон України "Про іпотеку" в редакції від 23 лютого 2006 року, відповідно до якого у відповідачів були відсутні правові підстави для реєстрації права власності на предмет іпотеки на основі застереження у договорі. Також позивач зазначає, що у порушення Закону України "Про іпотеку" та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 19 травня 2005 року публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" не набуло у встановленому законом порядку право звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки не був дотриманий порядок надіслання вимоги третім особам про усунення порушень договорів іпотеки, не були надані документи, наявність яких є обовязковою для здійснення державної реєстрації. Заперечуючи проти позову, публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" зазначило, що оскільки третіми особами було порушено зобов'язання, що забезпечувались іпотекою, у позивача на підставі Закону України "Про іпотеку" виникло право на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки (а.с. 120-125, том 1). Рішенням господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року (суддя Светлічний Ю.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2011 року (головуючий Пуль О.А., судді Білоусова Я.О., Лакіза В.В.) позовні вимоги задоволені. Визнано незаконним рішення комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 07.04.2011 року про реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні обєкти нерухомості: нежитлові приміщення 1 го поверху №96-133, 2-го поверху №1-21, 3-го поверху №1-27, 4-го поверху №1-24, 5-го поверху №1-22, 6-го поверху №1-20, 7-го поверху №1-22, 8-го поверху №1-20, 9-го поверху №1-17, літ "Е-9" загальною площею 3603,8 кв. м, що знаходяться за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 120. Визнано незаконним рішення комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 07.04.2011 року про реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні обєкти нерухомості: нежитлові приміщення літ. "А-2", розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 167/1. Визнано незаконним рішення комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 07.04.2011 року про реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні обєкти нерухомості: - нежитлові будівлі літ. "Д-2" загальною площею 1529,8 кв.м. та літ. "З-3", загальною площею 2194,3 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120. Скасовано запис № 373 в книзі № 3 Реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на наступні обєкти нерухомості: нежитлові приміщення 1 го поверху №96-133, 2-го поверху №1-21, 3-го поверху №1-27, 4-го поверху №1-24, 5-го поверху №1-22, 6-го поверху №1-20, 7-го поверху №1-22, 8-го поверху №1-20, 9-го поверху №1-17, літ "Е-9" загальною площею 3603,8 кв. м, що знаходяться за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 120 за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк". Скасовано запис № 4949 в книзі № 1 Реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на наступні обєкти нерухомості: нежитлові приміщення літ. "А-2", розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 167/1 за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк". Скасовано запис № 373 в книзі № 1 Реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на наступні обєкти нерухомості: нежитлову будівлю літ. "Д-2" загальною площею 1529,8 кв.м. та літ. "З-3" загальною площею 2194,3 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120 за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк". Витребувано із чужого незаконного володіння публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга" наступні обєкти нерухомості: нежитлові приміщення 1 го поверху №96-133, 2-го поверху №1-21, 3-го поверху №1-27, 4-го поверху №1-24, 5-го поверху №1-22, 6-го поверху №1-20, 7-го поверху №1-22, 8-го поверху №1-20, 9-го поверху №1-17, літ "Е-9" загальною площею 3603,8 кв. м, що знаходяться за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 120. Витребувано із чужого незаконного володіння публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга" наступні обєкти нерухомості: нежитлові приміщення літ. "А-2", розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 167/1. Витребувано із чужого незаконного володіння публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга." наступні обєкти нерухомості: нежитлову будівлю літ. "Д-2" загальною площею 1529,8 кв.м. та літ. "З-3", загальною площею 2194,3 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120. Відновлено становище товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга.", яке існувало до порушення права власності, шляхом зобов'язання комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" поновити реєстрацію права власності на наступні обєкти нерухомості: нежитлові будівлі літ. "Д-2" загальною площею 1529,8 кв.м. та літ. "З-3" загальною площею 2194,3 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120 за товариством з обмеженою відповідальністю "Ольга.". Відновлено становище товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга.", яке існувало до порушення права власності шляхом зобов'язання комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" поновити реєстрацію права власності на наступні обєкти нерухомості: нежитлові приміщення 1 го поверху №96-133, 2-го поверху №1-21, 3-го поверху №1-27, 4-го поверху №1-24, 5-го поверху №1-22, 6-го поверху №1-20, 7-го поверху №1-22, 8-го поверху №1-20, 9-го поверху №1-17, літ. "Е-9" загальною площею 3603,8 кв. м, що знаходяться за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 120м за товариством з обмеженою відповідальністю "Ольга.". Відновлено становище товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга.", яке існувало до порушення права власності, шляхом зобов'язання комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" поновити реєстрацію права власності на наступні обєкти нерухомості: нежитлові приміщення літ. "А-2", розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 167/1 за товариством з обмеженою відповідальністю "Ольга.". Оскаржені судові рішення мотивовані тим, що законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачало передачу права власності на іпотечне майно від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі застереження в іпотечному договорі. Не погодившись з постановленими судовими рішеннями, публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" подало касаційну скаргу, просило скасувати оскаржені судові акти, прийняти нове рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування Закону України "Про іпотеку", зазначивши, що вищенаведений закон в редакції від 23.02.2006 року передбачав можливість здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, оскільки, згідно статті 36 даної редакції відповідне застереження в іпотечному договорі було формою договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Також, заявником було подано заяву про доповнення касаційної скарги. Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" також звернулося з касаційною скаргою, просило скасувати оскаржені судові рішення, припинити провадження у справі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій правил підвідомчості. У судове засідання 19.10.2011 року представники відповідача - комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:приватна фірма "Апія", товариство з обмеженою відповідальністю " Пранк ", товариство з обмеженою відповідальністю "Тагіт" не з'явилися, причин неявки суду не повідомили. Представником публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" заявлено відвід судді Прокопанич Г.К. з огляду на перебування її, на думку заявника, у родинних стосунках з представником товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга." ОСОБА_1 та порушенням принципу автоматизованого розподілу справи. Ухвалою судової колегії Вищого господарського суду України від 19.10.2011 року у задоволенні заяви про відвід було відмовлено. Іншою заявою представник публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" просив про збільшення кількісного складу судової колегії для розгляду справи, яка є складною та носить прецендентний характер. Ухвалою судової колегії Вищого господарського суду України від 19.10.2011 року у задоволенні заяви про збільшення кількісного складу колегії було відмовлено. Також заявою на ім'я голови Вищого господарського суду України представник публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" просила змінити колегію суддів у складі головуючого Волкова Р.В., судді Новікової Р.Г., Прокопанич Г.К. з огляду на прийняте ними рішення з аналогічної справи №4165/11. Ухвалою судової колегії Вищого господарського суду України від 19.10.2011 року вищезгадану заяву також було відхилено. Крім того, представник публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" надав судовій колегії фіскальний чек №7614 від 19.10.2011 року про відправлення цінного листа на адресу Вищого господарського суду України, Прокопанич Г.К. з описом вкладення, зі змісту якого вбачається, що надсилається заява про відвід у справі №5023/4435/11. З врахуванням вищезгаданих доказів представник публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" просив про відкладення розгляду справи. Зазначене клопотання було відхилено судовою колегією з огляду на безпосередню присутність двох представників публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" у судовому засіданні 19 жовтня 2011 року, та розцінено як зловживання стороною своїми процесуальними правами. Крім того, наданий судовій колегії опис вкладення не містить інформації, кому саме заявлено відвід, тоді як у засіданні суду касаційної інстанції представниками вищезгаданого відповідача було заявлено декілька відводів як доповідачу у справі, так і всьому складу судової колегії з різних підстав. Також представниками публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" були заявлені клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з неявкою представників комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватної фірми "Апія", товариства з обмеженою відповідальністю "Тагіт", товариства з обмеженою відповідальністю "Пранк", а також з метою підготовки письмового пояснення щодо наданого позивачем відзиву на касаційну скаргу. Крім того, представник публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" просив про відкладення розгляду справи з огляду на неотримання ним касаційної скарги комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та неможливістю надання відзиву на зазначену скаргу. Також представником публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з необхідністю з'ясувати повноваження представника позивача. Всі вище перелічені клопотання були відхилені судовою колегією за безпідставністю. Крім того, усним клопотанням представник публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" просив відкласти розгляд справи та надати можливість сторонам підготувати мирову угоду. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Саттею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідача - комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватної фірми "Апія", товариства з обмеженою відповідальністю "Тагіт", товариства з обмеженою відповідальністю "Пранк". Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно пунктів 1,2 статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Стаття 387 Цивільного кодексу України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно договору міни №10 від 26.07.2002 року, укладеного між позивачем та акціонерним товариством "ЕРА", акту №1 приймання передачі від 31.07.2002 року позивачем було придбано нежитлові приміщення 1 го поверху №96-133, 2-го поверху №1-21, 3-го поверху №1-27, 4-го поверху №1-24, 5-го поверху №1-22, 6-го поверху №1-20, 7-го поверху №1-22, 8-го поверху №1-20, 9-го поверху №1-17, літ "Е-9" загальною площею 3603,8 кв. м, що знаходяться за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 120 Право власності на вищеперелічені приміщення були належним чином зареєстровані за позивачем, а саме, 07 серпня 2002 року в Комунальному підприємстві "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" в книзі №1 за реєстровим номером 373, що підтверджується Реєстраційним посвідченням на обєкти нерухомого майна від 07.08.2002 року. 23 серпня 2007 року між позивачем та публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" у забезпечення належного виконання приватною фірмою "Апія" зобовязань за кредитним договором № 139-Ю від 23.08.2007 року було укладено договір іпотеки № 139-Z/1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу. Згідно предмету наведеного договору іпотеки позивач передав в іпотеку публічному акціонерному товариству "ВТБ Банк" нежитлові приміщення 1 го поверху №96-133, 2-го поверху №1-21, 3-го поверху №1-27, 4-го поверху №1-24, 5-го поверху №1-22, 6-го поверху №1-20, 7-го поверху №1-22, 8-го поверху №1-20, 9-го поверху №1-17, літ "Е-9" загальною площею 3603,8 кв. м, що знаходяться за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 120. Також, згідно договору міни № 1 від 17 лютого 2003 року та акту прийому-передачі обєкту нерухомості б/н від 28 лютого 2003 року позивач придбав нежитлову будівлю літ. "Д-2" загальною площею 1529,8 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 120. Право власності на наведену вище будівлю було належним чином зареєстровано за позивачем 11.03.2003 р. в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", реєстраційний номер 84159 у книзі № 1 за номером 373. Крім того, згідно договору міни № 10 від 26 серпня 2002 року та акту прийому-передачі обєкту нерухомості № 1 від 31 липня 2002 року позивач придбав нежитлову будівлю літ. "З-3" загальною площею 2 194,3 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 120. Право власності на наведену вище будівлю було належним чином зареєстровано за позивачем 07.08.2002р. в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", запис в книзі № 1 за номером 373. 17 квітня 2008 року між позивачем та публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" у забезпечення належного виконання товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Пранк" зобовязань за кредитним договором № 173-Ю від 17 квітня 2008 року було укладено договір іпотеки № 173-Z/1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу. Згідно предмету наведеного договору іпотеки позивач передав в іпотеку публічному акціонерному товариству "ВТБ Банк" нежитлові будівлі літ. "Д-2" загальною площею 1529,8 кв.м. та літ. "З-3" загальною площею 2 194,3 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120. Також позивач на підставі свідоцтва про право власності від 06.11.2003 р., виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради, отримав у власність майно, розташоване за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 167/1. Право власності на наведену вище будівлю було зареєстровано за позивачем 10.11.2003 року в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", реєстраційний номер 3382789. 26 квітня 2007 року між позивачем та публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" у забезпечення належного виконання товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Тагіт" зобовязань за кредитним договором № 115-Ю від 26.04.2007 року було укладено договір іпотеки № 115-Z/1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Христоєвою Т.В. Згідно предмету наведеного договору іпотеки позивач передав в іпотеку публічному акціонерному товариству "ВТБ Банк" нежитлову будівлю літ. "А-2" загальною площею 3435,7 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, пр. Гагаріна, 167/1. Наведеними іпотечними договорами було передбачено порядок звернення стягнення на іпотечне майно у разі порушення боржниками своїх зобовязань за кредитними договорами. Згідно пунктів 6.1. договорів іпотеки № 173-Z/1, № 115-Z/1 , № 139-Z/1 звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Судами попередніх інстанції встановлено наявність у матеріалах справи заяви публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" від 06.04.2011 року про державну реєстрацію прав, в яких відповідач просить комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" провести державну реєстрацію переходу права власності на спірне нерухоме майно. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 квітня 2011 року комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на підставі договорів іпотеки здійснило реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на обєкти нерухомості. Зокрема, на підставі договору іпотеки № 139-Z/1 07.04.2011 року комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" прийняло рішення про реєстрацію права та зареєструвало за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" право власності на нежитлові приміщення 1 го поверху № 96-133, 2-го поверху №1-21, 3-го поверху №1-27, 4-го поверху №1-24, 5-го поверху №1-22, 6-го поверху №1-20, 7-го поверху №1-22, 8-го поверху №1-20, 9-го поверху №1-17, літ "Е-9" загальною площею 3603,8 кв. м, що знаходяться за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 120. На підставі договору іпотеки № 115-Z/1 07.04.2011 року комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" прийняло рішення про реєстрацію за відповідачем права власності на нежитлове приміщення літ. "А-2", розташоване за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 167/1. На підставі договору іпотеки № 173-Z/1 07.04.2011 року комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" прийняло рішення про реєстрацію за відповідачем права власності на будівлі літ. "Д-2" загальною площею 1529,8 кв.м. та літ. "З-3" загальною площею 2194,3 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120. Прийняті рішення засвідчені відповідними витягами про державну реєстрацію прав комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації". Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Стаття 16 Цивільного кодексу України також передбачає відповідні способи захисту цивільних прав та інтересів. Судами попередніх інстанцій встановлено, що іпотечний договір № 139-Z/1 23.08.2007 року, іпотечний договір № 115-Z/1 від 26.04.2007 року та іпотечний договір № 173-Z/1 від 17.04.2008 року були укладені під час дії Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23 лютого 2006 року. Відповідно до частині 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно ч.1 ст.33 Закону України "Про іпотеку", яка кореспондується із ч.1 ст. 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 2 ст. 590 Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Оскільки іпотечний договір укладено у 2007 році під час дії Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23.02.2006 року, застосуванню до правовідносин, що склалися між учасниками провадження, підлягають норми Закону України "Про іпотеку" у редакції від 23.02.2006. Так, згідно ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно ст. 36 Закону України "Про іпотеку" у редакції від 23.02.2006 сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодавцю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання у порядку, встановленому ст. 37 Закону "Про іпотеку", право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 цього Закону. Статтею 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23.02.2006 визначалось, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Однак, окремий договір про задоволення вимог банку між позивачем та банком не укладався. З урахуванням принципу незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, закріпленого ч. 1 ст. 58 Конституції України, зміни, внесені до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" Законом України від 25.12.2008 "Про запобігання випливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", якими застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, прирівняне за правовими наслідками до окремого договору між боржником і кредитором про задоволення вимог кредитора, не можуть бути застосовані до відносин, що складалися між учасниками судового спору у даній справі, які виникли до зазначених змін. Таким чином, апеляційний суд дійшов підставного висновку про те, що відповідно до Закону України "Про іпотеку" у редакції від 23.02.2006 передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобовязання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, але ніяк не на підставі застереження в іпотечному договорі. Таке застереження може тільки визначати умови договору про задоволення вимог іпотекодержателя. З врахуванням вищенаведеного судова колегія погоджується з тим, що судом першої інстанції обґрунтовано не прийняті до уваги посилання банку на норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції від 25.12.2008 року, оскільки їх дія не поширюється на спірні правовідносини, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у відповідачів правових підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі застереження, що містилось в пункті 6.1. іпотечного договору № 196-Z/1, пункті 6.1 іпотечного договору № 162-Z/1, пункті 6.1 іпотечного договору № 173-Z/2. Крім того, відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що гсподарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Судами попередніх інстанцій на підставі наданих сторонами доказів та їх оцінки у сукупності та у відповідності з вищенаведеними нормами процесуального права встановлено, що публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" не надало доказів, які б підтверджували фактичне повідомлення боржників - третіх осіб по справі - про свої наміри щодо звернення стягнення на предмети іпотеки у разі неусунення порушень кредитних договорів. З огляду на наведене суди обґрунтовано встановили, що у публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" було відсутнє право розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки. Також судами попередніх інстанцій було встановлено порушення комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" пункту 2.7. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002, № 7/5. Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, з огляду на що обґрунтованою судова колегія вважає і відмову у клопотанні комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" про припинення провадження у справі за приписами пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, як правильно зазначено в оскаржених судових актах, вимоги про визнання акта державного чи іншого органу протиправним та про його скасування за своєю правовою природою тотожні вимогам відповідно про визнання його незаконним та про визнання його недійсним, а тому зазначені позовні вимоги підлягають розглядові господарським судом. Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна особа має право мирно володити своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За таких обставин поновлення порушеного права власності позивача у справі відбулось шляхом, передбаченим статтею 20 Господарського кодексу України , статті 16 Цивільного кодексу України. Безпідставними є посилання публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на порушення судами попередніх інстанцій приписів статті 387 Цивільного кодексу України, оскільки, виходячи із змісту статей 16, 387 Цивільного кодексу України одним із способів захисту права власності є витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто віндикаційний позов, з яким має право звернутись як власник майна, так і особа, яка має речові права на це майно. Касаційна інстанція згідно з вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Доводи касаційної скарги комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" щодо припинення провадження у справі є неспроможними з огляду на наступне. Згідно пункту 3.8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5 державній реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Реєстратору БТІ забороняється тлумачити права або самостійно вносити зміни до відомостей про заявлені права. З урахуванням наведених правових положень та встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявниками у касаційних скаргах, є необґрунтованими, оскільки вони фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, тому підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було переглянуто рішення місцевого суду, відсутні. Керуючись ст.ст. 1117, 1119 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В: Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" та комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2011 року у справі № 5023/4435/11 залишити без змін. Головуючий суддя Р.В. Волков Судді: Р.Г.Новікова Г.К.Прокопанич

Кстати когда апеляционній суд рассматривал апеляцию банка по моей скарге, то очень мучался . На первом заседании задал нам вопрос , а не будет ли такое решение первого суда ( отказ исполнителю на взыскание ипотеки на основании решения о взыскании задолженности) преградой для банка на реализацию права взыскания на ипотеку. Я прикинулась "шлангом", говорю у всех есть право обратится в суд. Но я то понимала что думает суд. И это так его мучало, не хотелось "обижать" банк, что суд объявил перерыв на две недели. На второе заседание я подкинула еще "горячее" пояснение - в общем смысле что в регионе существует сговор банков, исполнпителя, нотариусов, торгующей организации, которые лишают людей жилья в непредусмотренный законом способ, и выразила надежду что апеляционный суд не станет цепочкой в этом сговоре. Исполнитель на обоих заседаниях громким голосом рассказывал, что они с этим банком всегда так реализовывают ипотеку и никто не обжаловал. Судья в апеляции на меня "обиделся" , даже задал вопрос вы что мне угрожаете? В нарадчей комнате сидели минут 20. И все же с большим сожалением оставил в силе законное решение суда первой инстанции, добавив что пусть ВССУ еще раз разбирается с этим. Вот так я закон "выгрызала". А да, переыв он обявил после того, как спросил а какие ваши права нарушены? Типа какая вам разница. Должны типа отдавайте ипотеку. Я ему первое что сказала, что нарушены права на судебную защиту и равность сторон перед законом. Ипотека выплывает из договора, а потому, если одна сторона предявляет требование, у другой есть право возражать. И банк без суда и следствия присвоил себе бесспорное право на взыскание ипотеки за счет отчуждения моих прав. После этого, суд и понял, что нельзя идти в наглую.

У меня доначислений нет. Банк при досрочном взыскании изменил договор кредитный, срок действия определил вступлением в силу решения суда. Брала выписки, начисления только по дату решения суда.

Хорошо, если говорим об изменениях: что я прошу у суда? Как сформулировать требование? В связи с заключением Дополнительного соглашения об уменьшении суммы лимита кредита прошу внести изменения в кредитный договор: 1. обязательство банка по выдаче 100 ,0 гривен заменить на 20,0 гривен 2. обязательство мое по выплате ануитетных платежей из 100,0 гривен исключить. Новый график не предлагаю. 3. обязательство мое возврату в 2013 году 100,0 гривен заменить на 20,0 гривен. Могу ли я просить о вступлении в силу этих изменений с даты заключения Дополнительного соглашения? Или они по любому вступять в силу только с вступлением в силу решения суда?

Нужно не говорить, а оспаривать в суде.

" "Козу" вообще, чтобы прочувствовать стилистику иска. Если что-то есть, скиньте будь ласка. Можно на [email protected]

Да этот вариант тоже рассматриваю. Сейчас такой путь популярен. Вообще то у меня цель прийти к незаключенному договору. Если не получилось по прямой, буду пытатся обходными путями. Вот только если бы где-то взять "козу" иска про тлумачення

ВОТ НАШЛА РЕШЕНИЕ ПО ИНН НА ИПОТЕКУ ПОСЛЕ СУДЕБНОГО ВЗЫСКАНИЯ ЗАДОЛЖЕННОСТИ. ПРЯМ В ТОЧКУ! http://reyestr.court.gov.ua/Review/17479063 СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 19 липня 2011 року Справа № 5002-17/1553-2011 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЧерткової І.В., суддівГолика В.С., Сотула В.В., за участю представників сторін: позивача: не зявився; фізична особа підприємець ОСОБА_2 відповідача: ОСОБА_3, довіреність №173 від 20.06.11; акціонерний банк "Діамант" третьої особи: не зявився; приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гайворонський В.І.) від 14 червня 2011 року у справі №5002-17/1553-2011 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) до акціонерного банку "Діамант" (Контрактова площа, 10-а, Київ, 04070) 3-тя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (АДРЕСА_2) про визнання таким, що не підлягає виконанню пред'явленого відповідачем на виконання до Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції виконавчого напису № 830, виданого 18.02.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 ВСТАНОВИВ: Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до акціонерного банку "Діамант" з позовом про визнання таким, що не підлягає виконанню пред'явленого відповідачем на виконання до Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції виконавчого напису № 830, виданого 18.02.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 червня 2011 року у справі №5002-17/1553-2011 позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню пред'явлений акціонерним банком "Діамант" на виконання до Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції виконавчий напис № 830, виданий 18.02.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погодившись з рішенням суду, публічне акціонерне товариство "Діамантбанк" звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити частково, а саме: визнати виконавчий напис від 18.02.2011 року за реєстраційним номером 830 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення пені у сумі 265653, 61 грн., в інший частині у позові відмовити. Підставою для скасування рушення суду першої інстанції заявник апеляційної скарги вважає неповне зясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що позивач фактично оскаржує виконавчий напис у частині стягнення пені за цим написом, відповідач визнав позов щодо визнання спірного напису таким, що не підлягає виконанню у частині стягнення пені у сумі 265653, 61 грн. Інші суми, які підлягають стягненню за цим написом, є безспірними. Зазначає, що безспірність заборгованості за кредитом та за відсотками підтверджується рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2009 року у справі №2-29/3306-2009, яким на користь акціонерного банку "Діамант" стягнуто солідарно з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та приватного підприємства „Укрсельхозпродукт” заборгованість за кредитом у сумі 1420000, 00 грн., заборгованість по сплаті відсотків у сумі 30150, 68 грн. Вказує, що наказ, виданий на підставі рішення від 07 грудня 2009 року у справі №2-29/3306-2009 знаходився на примусовому виконанні Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції. Однак, акціонерний банк "Діамант" відмовився від його примусового виконання у звязку з вчиненням спірного виконавчого напису. Цей наказ був повернутий без виконання. Зазначене, на думку апелянта, свідчить про обрання іншого способу захисту своїх прав та висновки суду щодо стягнення подвійного стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором є безпідставними. Посилається на те, що судом у порушення вимог частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, не прийнято до уваги висновки, викладені у постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 31 травня 2011 року у справі №5002-17/1553-2011, якою була скасована ухвала господарського суду Автономної Республіки Крим 15 квітня 2011 року. Вказує, що при прийнятті рішення суд першої інстанції невірно застосувавши пункт 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.04, дійшов хибного висновку про наявність у нотаріуса обовязку щодо направлення вимоги про усунення порушень за основним зобовязанням, хоча згідно частини 1 статті 35 Закону України „Про іпотеку” такій обовязок покладений на іпотекодержателя. Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні. Третя особа у судове засідання не з'явився, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалася, про причини неявки суд не повідомила. Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. З огляду на викладене, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутністю третьої особи. Від позивача до початку розгляду апеляційної скарги надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з неможливістю явки представника у судове засідання. Судова колегія не знаходить підстав для задоволення клопотання представника відповідача, виходячи з наступного. Відпов?ідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді чинним законодавством не обмежується. Оскільки, явка сторін та їх представників не була визнана обовязковою, позивач не надав доказів того, що його явка може вплинути на оцінку доказів у справи, крім того відзиву на апеляційну скаргу та додаткові документи позивач не надав, матеріали справи у достатній мірі характеризують правовідносини між сторонами, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутністю позивача та його представника. При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне. 20 вересня 2007 року між акціонерним банком "Діамант" (кредитодавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (позичальник) був укладений договір кредитної лінії №04 (т.1,а.с.12-15), відповідно до умов якого кредитодавець з 20.09.07 по 19.09.12 відкриває позичальнику невідновлювану кредитну лінію у гривні у розмірі 1200000, 00 грн. (пункти 1.1, 1.2 договору). З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитної лінії №04 від 20.09.07 між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (іпотекодавець) та акціонерним банком "Діамант" (іпотекодержатель) укладений іпотечний договір від 20.09.07, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 7459, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: пятикімнатну квартиру НОМЕР_1, загальною площею 195,1 кв.м., житловою площею 104, 3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. (т.1.а.с.15-17). Статтею 7 іпотечного договору закріплено право акціонерного банку "Діамант" у разі невиконання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 зобов'язань за договором кредитної лінії №04 від 20.09.07 задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 18 лютого 2011 року акціонерний банк "Діамант" звернулося до приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 із заявою про вчинення виконавчого напису на іпотечний договір від 20.09.07, посвідчений 20.09.07 ОСОБА_5 - приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу та зареєстрованому в реєстрі нотаріальних дій за №7458, яким звернути стягнення на предмет іпотеки - пятикімнатну квартиру НОМЕР_1, загальною площею 195,1 кв.м., житловою площею 104, 3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, яка передана в іпотеку акціонерному банку "Діамант" в якості забезпечення виконання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 зобов'язань за договором кредитної лінії №04 від 20.09.07 та належить іпотекодавцеві, у звязку з тим, що за договором кредитної лінії №04 від 20.09.07 утворилась заборгованість зі сплати кредиту у сумі 1410000, 00 грн., зі сплати процентів у сумі 411005, 81 грн. та нарахована пеня у сумі 265653, 61 грн. (т.1,а.с.36-37,90-91). 18 лютого 2011 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинив виконавчий напис на підставі статті 87 Закону України «Про нотаріат»та пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року (т.1,а.с.9). Відповідно до виконавчого напису від 18 лютого 2011 року звернено стягнення на нерухоме майно, а саме: пятикімнатну квартиру НОМЕР_1, загальною площею 195,1 кв.м., житловою площею 104, 3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2. За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги акціонерного банку "Діамант" у розмірі: -заборгованість зі сплати кредиту у сумі 1410000, 00 грн. -заборгованість зі сплати процентів у сумі 411005, 81 грн. -заборгованість зі сплати пені у сумі 265653, 61 грн. Стверджуючи, що зазначений виконавчий напис вчинений з порушенням Закону України „Про нотаріат” та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.04, фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулася з позовом про визнання його таким, що не підлягає виконанню. Позивач у своєї позовної заяві, зокрема, вказує, що при вчиненні виконавчого напису не враховано часткове погашення заборгованості за кредитом та за відсотками. Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для визнання виконавчого напису нотаріусу № 830, виданого 18.02.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат" виконавчий напис нотаріуса при наявності умов щодо дії строків виникнення права вимоги, вчиняється на підставі документів, які підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 87 Закону України "Про нотаріат"). Відповідно до пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.04, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.99 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Так, згідно з Переліком, для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Пункт 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відносить до таких документів нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Виходячи із змісту наведених норм, виконавчий напис за своєю правовою природою є документом, що підтверджує наявність у боржника безспірної заборгованості перед стягувачем, яка виникла на підставі зобов'язання. Безспірність такого зобовязання повинна підтверджуватись усіма наданими нотаріусу документами, на підставі яких він вчиняє виконавчий напис. З письмових пояснень третьої особи нотаріуса (т.1,а.с.31-35) та з матеріалів справи вбачається, що спірний виконавчий напис був вчинений на підставі таких документів: - заяви банку № 883/25.2-01.2 від 18 лютого 2011 року про вчинення виконавчого напису (т.1,а.с.36-37,90-91); - оригіналу іпотечного договору від 20.09.07, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 7459 (т.1.а.с.15-17); - засвідченої копії договору кредитної лінії №04 (т.1,а.с.12-15); - засвідченої копії вимоги про усунення порушень №230/01-24 від 15.05.09 (т.1,а.с.38) з доказами її отримання іпотекодавцем (т.1,а.с.39); - виписок з банківського рахунку (т.1,а.с.42-84); - розрахунку заборгованості (т.1,а.с.40); - розрахунку нарахованої неустойки (т.1,а.с.41). З матеріалів справи вбачається, що акціонерний банк "Діамант" у заяві про вчинення виконавчого напису просив звернути стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості зі сплати кредиту у сумі 1410000, 00 грн., зі сплати процентів у сумі 411005, 81 грн. та нарахованої пені у сумі 265653, 61 грн. (т.1,а.с.36-37,90-91). Відповідно до виконавчого напису від 18 лютого 2011 року (т.1,а.с.9) запропоновано задовольнити вимоги акціонерного банку "Діамант" з заборгованості за кредитом у сумі 1410000, 00 грн., заборгованості зі сплати процентів у сумі 411005, 81 грн. та пені у сумі 265653, 61 грн. Відповідно до вимоги про усунення порушень №230/01-24 від 15.05.09 (т.1,а.с.38) акціонерний банк "Діамант" просив фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 сплатити заборгованість за кредитом у сумі 1455000, 00 грн. та 1764, 02 грн. пені. Відповідно до вимоги про усунення порушень №202/02-11 від 28.04.09 (т.1,а.с.95) акціонерний банк "Діамант" просив фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 сплатити заборгованість за кредитом у сумі 1455000, 00 грн.; заборгованість зі сплати процентів у сумі 30893, 84 грн. та 617, 44 грн. пені. З наведеного вбачається, що боргові зобовязання, зазначені у виконавчому написі зі сплати за кредитом 1410000, 00 грн. (т.1,а.с.9), не співпадають із зобовязаннями, зазначеними у вимогах №230/01-24 від 15.05.09 та №202/02-11 від 28.04.09 1455000, 00 грн. При цьому у вимозі №230/01-24 від 15.05.09 (т.1,а.с.38), копія якої була надана нотаріусу, взагалі відсутня, зазначена у виконавчому написі заборгованість зі сплати процентів у сумі 411005, 81 грн. Зазначене свідчить про те, що сума боргу не є безспірною. Така сама правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13 квітня 2011 року у справі №5002-8/4878-2010. Крім того, позивач вказав, що при вчиненні виконавчого напису не враховано часткове погашення заборгованості за кредитом та за відсотками, на підтвердження чого надав платіжні доручення №15 та №16 від 09.12.09 (т.1,а.с.18,19). Наведене також свідчіть про наявність спору між сторонами. Відповідно до пункту 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.04 вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Виходячи зі змісту вимоги №230/01-24 від 15.05.09 (т.1,а.с.38), копія якої була надана нотаріусу, кредитор висуває позивачу претензію щодо прострочення боргу за кредитом у сумі 1455000, 00 грн. та 1764, 02 грн. пені. Сума грошових претензій, виражених у вимозі акціонерного банку "Діамант" №230/01-24 від 15.05.09, є іншою від суми, яку нотаріус запропонував стягнути за написом. Крім того, у вимозі взагалі відсутня зазначена у виконавчому написі заборгованість зі сплати процентів у сумі 411005, 81 грн. Таким чином, лист банку №230/01-24 від 15.05.09 не може бути належною вимогою про усунення порушень до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, яке має передувати вчиненню виконавчого напису. З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що норми пункту 283 Інструкції щодо завчасного надіслання іпотекодавцю письмової вимоги не дотримані. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2009 року у справі №2-29/3306-2009 (т.1,а.с.98-101), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 березня 2010 року (т.1,а.с.102-110), на користь акціонерного банку "Діамант" стягнуто солідарно з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та приватного підприємства „Укрсельхозпродукт” заборгованість за кредитом у сумі 1420000, 00 грн., заборгованість по сплаті відсотків у сумі 30150, 68 грн. Підставою для задоволення господарським судом Автономної Республіки Крим позову акціонерного банку "Діамант" у справі №2-29/3306-2009 стало неналежне виконання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 зобов'язань за договором кредитної лінії №04 від 20.09.07 щодо погашення кредиту та відсотків. З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для стягнення у справі №2-29/3306-2009 були ті самі, що і при вчинені спірного виконавчого напису, а саме, неналежне виконання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 зобов'язань за договором кредитної лінії №04 від 20.09.07 щодо погашення кредиту та відсотків. Тобто, акціонерний банк "Діамант" звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису для стягнення заборгованості, яка вже була стягнута судом з тих самих підстав. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого цивільного права. Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України особа має право звернутись до суду за захистом свого права. Отже, функцією суду є захист права яке порушене, оспорюється або не визнається. Способи захисту права визначаються частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України і частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України. Названі статті передбачають способи захисту права, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі. У даному випадку одним зі способів захисту права є стягнення заборгованості за договором кредитної лінії №04 від 20.09.07. Прийнявши рішення від 07 грудня 2009 року у справі №2-29/3306-2009, господарський суд вже захистив порушене право акціонерного банку "Діамант", тому немає підстав для повторного стягнення заборгованості за спірним виконавчим написом, яка вже була стягнута судом з тих самих підстав. Отже, судом встановлено, що сума боргу не є безспірною; норми пункту 283 Інструкції щодо завчасного надіслання іпотекодавцю письмової вимоги не дотримані; немає підстав для повторного стягнення заборгованості за спірним виконавчим написом, яка вже була стягнута рішенням суду з тих самих підстав. З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання таким, що не підлягає виконанню пред'явлений акціонерного банку "Діамант" на виконання до Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції виконавчий напис № 830, виданий 18.02.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач фактично оскаржує виконавчий напис у частині стягнення пені за цим написом, відповідач визнав позов щодо визнання спірного напису таким, що не підлягає виконанню у частині стягнення пені у сумі 265653, 61 грн., інші суми, які підлягають стягненню за цим написом є безспірними, є необґрунтованими. З позовної заяви (т.1,а.с.3-6) та з пояснень до позовної заяви вбачається (т.1,а.с.151-152), що позивач оскаржує виконавчий напис у межах усієї суми стягнення. Зокрема, вказує на спірність сум боргового зобовязання з погашення кредиту та відсотків та, як встановлено вище, сума боргу не є безспірною. Та обставина, що відповідач визнав позов щодо визнання спірного напису таким, що не підлягає виконанню у частині стягнення пені у сумі 265653, 61 грн. не свідчить про безспірність інших сум, запропонованих до стягнення спірним виконавчим написом. Доводи апеляційної скарги про те, що безспірність заборгованості за кредитом та за відсотками підтверджується рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2009 року у справі №2-29/3306-2009, яким на користь акціонерного банку "Діамант" стягнуто солідарно з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та приватного підприємства „Укрсельхозпродукт” заборгованість за кредитом у сумі 1420000, 00 грн., заборгованість по сплаті відсотків у сумі 30150, 68 грн. є необґрунтованими. Прийняття зазначеного рішення свідчить лише про те, що суд вже захистив порушене право акціонерного банку "Діамант" та немає підстав для повторного стягнення заборгованості, яка вже була стягнута цим рішенням з тих самих підстав. Доводи апеляційної скарги про те, що наказ, виданий на підставі рішення від 07 грудня 2009 року у справі №2-29/3306-2009 повернутий без виконання за заявою акціонерного банку "Діамант", тому зазначене свідчить про обрання іншого способу захисту своїх прав не ґрунтується на законодавстві. Та обставина, що наказ від 14.04.10 на примусове виконання рішення у справі № №2-29/3306-2009, виданий господарським судом Автономної Республіки Крим, був повернутий без виконання за заявою стягувача (акціонерного банку "Діамант") (т.2,а.с.22) не може бути підставою для відмови у позові, оскільки стягувач лише реалізував свої права сторони виконавчого провадження, закріплені у Законі України „Про виконавче провадження”. Доводи апеляційної скарги про те, що при прийнятті рішення суд першої інстанції невірно застосувавши пункт 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.04, дійшов хибного висновку про наявність у нотаріуса обовязку щодо направлення вимоги про усунення порушень за основним зобовязанням, хоча згідно частини 1 статті 35 Закону України „Про іпотеку” такій обовязок покладений на іпотекодержателя, не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки неправильне застосування норм матеріального права не призвело до прийняття неправильного рішення. Доводи апеляційної скарги про те, що судом у порушення вимог частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, не прийнято до уваги висновки, викладені у постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 31 травня 2011 року у справі №5002-17/1553-2011, якою була скасована ухвала господарського суду Автономної Республіки Крим 15 квітня 2011 року не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки зазначене не призвело до прийняття неправильного рішення. Враховуючи викладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" залишити без задоволення. 2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 червня 2011 року у справі №5002-17/1553-2011 залишити без змін. Головуючий суддяІ.В. Черткова СуддіВ.С. Голик В.В.Сотула Розсилка: 1. Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) 2. Акціонерний банк "Діамант" (Контрактова площа, 10а,Київ,04070) 3. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (АДРЕСА_2) 4.

Да в Пленуме описана ситуация, когда сначало инн, а потом возможно судебное на на часть неисполненного. Но не наоборот.

Мое мнение, если есть решение суда о взыскании на предмет ипотеки, то спор уже решен в судебном порядке. И окончание его должно происходить по процедуре ЗУ " Про ипотеку". Если ипотека не продана, исполнитель обязан предложить банку принять в собственность. Если банк протупит и не примет, исполнитель должен вернуть исполнительный лист. Нужно ознакомится с исполнительтным производством и выяснить что за это время произошло. Может он уже и вернул исполнительный лист. А банк теперь пошел по второму кругу. Чего по моему не может быть. Нужно банку на его вымогу отправить ответ, что спор уже решен в судебном порядке. Не может быть внесудебного после судебного.

УВАЖАЕМЫЙ АНТИРЕЙД! Подумайте о возможности защитить всех и сразу . Может иниуиировать иск по неопределенному колличеству банков и неопределенному колличеству потребителей - несоблюдение существенных условий договора потребительсткго кредитования: совокупная стоимость, стоимость подорожания и реальная процентная ставка, график платежей. Выбирете общественную организацию потребителей. Накидаем им заявлений с кредиными договорами. И общий иск ко всем банкам сразу. Так было бы идеально. А если нет то придется собирать компромат по конкретному банку. Думаю тоже не проблема. Если идти по пути общественной организации в каждом регионе, то эффект будет слабенький. Нужно ударить сразу по системе мощно и с общественным резонансом. А то будем еще долго ковырятся каждый в своем болоте.

Интересная мысль. Это написано в ЗУ ОЗПП: Стаття 25. Права громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів) 1. Об'єднання споживачів мають право: 9) звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій. При задоволенні такого позову суд зобов'язує порушника довести рішення суду у встановлений ним строк через засоби масової інформації або іншим способом до відома споживачів. Рішення суду, що набрало законної сили, про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів є обов'язковим для суду, що розглядає позов споживача щодо цивільно-правових наслідків їх дій з питань, чи мали місце ці дії і чи були здійснені вони цими особами; ВОТ НАШЛА ДОКУМЕНТ КАК ПОДГОТОВИТЬ ИСК ПО НЕОПРЕДЕЛЕННОМУ ПОТРЕБИТЕЛЮ ЗАХИСТ_ГРОМАДСЬКИЙ.pdf

6-88 цс11 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 травня 2012 року м. Київ Верховний Суд України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Балюка М.І.,Барбари В.П.,Берднік І.С., Вус С.М.,Глоса Л.Ф.,Гошовської Т.В., Григор`євої Л.І.,Гриціва М.І,Гуля В.С., Гуменюка В.І.,Ємця А.А.,Жайворонок Т.Є. Заголдного В.В.,Канигіної Г.В.,Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І.,Колесника П.І.,Короткевича М.Є., Косарєва В.І.,Кузьменко О.Т.,Лященко Н.П., Онопенка В.В.,Патрюка М.В.,Пивовара В.Ф., Потильчака О.І.,Редьки А.І.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Таран Т.С.,Шицького І.Б.,Школярова В.Ф.,Яреми А.Г., - розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства Банк «Траст» про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства Банк «Траст» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства Банк «Траст», третя особа − ОСОБА_1, про визнання поруки такою, що припинена, в с т а н о в и в: У липні 2010 року відкрите акціонерне товариство Банк «Траст» (далі – ВАТ Банк «Траст»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство Банк «Траст» (далі – ПАТ Банк «Траст»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Зазначало, що 22 травня 2008 року та 2 вересня 2008 року між ВАТ Банк «Траст» і ОСОБА_1 укладено кредитні договори, за умовами яких банк надав ОСОБА_1 кредити в розмірі 10 тис. доларів США, 6 тис. доларів США та 5 тис. доларів США зі сплатою 21,5% річних, а ОСОБА_1 зобов’язалась повернути кредити й сплатити проценти у строк і на умовах, установлених указаними договорами згідно з графіком повернення кредиту, зазначеним у додатках № 1 до договорів. З метою забезпечення виконання зобов’язань за цими кредитними договорами 2 вересня 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладено договори поруки, за умовами яких ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 своїх обов’язків. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 своїх зобов’язань за вказаними кредитними договорами не виконує, просило стягнути солідарно із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за цими договорами. У листопаді 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ВАТ Банк «Траст» про визнання поруки такою, що припинена. Зазначав, що 2 вересня 2008 року між ВАТ Банк «Траст» і ОСОБА_1 укладено кредитні договори, за умовами яких банк надав ОСОБА_1 кредити в розмірі 6 тис. доларів США та 5 тис. доларів США зі сплатою 21,5% річних, а ОСОБА_1 зобов’язалась повернути кредити й сплатити проценти в строк і на умовах, установлених указаними договорами згідно з графіком повернення кредиту, зазначеним у додатках № 1 до договорів. З метою забезпечення виконання зобов’язань за цими кредитними договорами 2 вересня 2008 року між ним та ВАТ Банк «Траст» було укладено договори поруки, за умовами яких він поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 своїх обов’язків. 22 жовтня 2009 року додатки № 1 до кредитних договорів викладено в новій редакції, згідно з якою змінено графік погашення кредиту та встановлено реальні процентні ставки в розмірі 26,32% і 26,43%, унаслідок чого збільшився розмір щомісячних платежів та загальної суми боргу. Посилаючись на те, що на зміни забезпечених порукою зобов’язань, якими збільшено обсяг відповідальності боржника, а відтак і його відповідальності, він згоди не давав, просив визнати поруку такою, що припинена. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2011 року, позовні вимоги ПАТ Банк «Траст» задоволено частково: стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Траст» 256 111 грн. заборгованості за кредитними договорами, у задоволенні решти позовних вимог ПАТ Банк «Траст» відмовлено; позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено: визнано поруку за договорами поруки від 2 вересня 2008 року такою, що припинена; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Траст» 1 700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; стягнуто з ПАТ Банк «Траст» на користь ОСОБА_2 869 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року у відкритті касаційного провадження відмовлено з підстав, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України. У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ПАТ Банк «Траст» просило скасувати зазначену ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 16, ч. 1 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ПАТ Банк «Траст» надало рішення колегії суддів Верховного Суду України від 1 грудня 2010 року та постанову Вищого господарського суду України від 29 листопада 2007 року, в яких, на думку товариства, по-іншому застосовані зазначені правові норми. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2011 року поновлено ПАТ Банк «Траст» строк для подання заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення; допущено цивільну справу за позовом ВАТ Банк «Траст» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за позовом ОСОБА_2 до ВАТ Банк «Траст», третя особа – ОСОБА_1, про визнання поруки такою, що припинена, до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши за матеріалами справи наведені в заяві ПАТ Банк «Траст» доводи, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Судами встановлено, що 2 вересня 2008 року між ВАТ Банк «Траст» і ОСОБА_1 укладено кредитні договори, за умовами яких банк надав ОСОБА_1 кредити в розмірі 6 тис. доларів США та 5 тис. доларів США зі сплатою 21,5% річних, а ОСОБА_1 зобов’язалась повернути кредити та сплатити проценти в строк і на умовах, установлених указаними договорами згідно з графіком повернення кредиту, зазначеним у додатках № 1 до договорів. З метою забезпечення виконання зобов’язань за цими кредитними договорами 2 вересня 2008 року між ВАТ Банк «Траст» і ОСОБА_2 було укладено договори поруки, за умовами яких ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 своїх обов’язків. 22 жовтня 2009 року додатки № 1 до кредитних договорів викладено в новій редакції, згідно з якою змінено графік погашення кредиту та встановлено реальні процентні ставки в розмірі 26,32% та 26,43%, унаслідок чого збільшився розмір щомісячних платежів і загальної суми боргу. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання поруки такою, що припинена, суд першої інстанції, з висновками якого погодились апеляційний і касаційний суди, виходив із того, що внаслідок внесення змін до кредитних договорів без згоди поручителя відбулося збільшення обсягу відповідальності останнього, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою для припинення поруки, та дійшов висновку про те, що обраний ОСОБА_2 спосіб захисту свого порушеного права відповідає вимогам ст. 16 ЦК України. Разом з тим у наданих як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права судових рішеннях містяться висновки про те, що ні законом, ні договором поруки не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів судом, як визнання договору поруки припиненим; припинення поруки закон пов’язує зі зміною зобов’язання, забезпеченого порукою, а не зміною будь-яких умов кредитного договору. Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Верховний Суд України виходить із наступного. Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України. Звертаючись до суду з позовом за захистом, ОСОБА_2 посилався на невизнання банком його права, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення поруки у зв’язку зі зміною зобов’язання без його згоди, унаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 3 ст. 16 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо. Відповідно до положення ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. При цьому внесення змін до кредитного договору про зміну зобов’язання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки, без згоди поручителя є підставою для визнання поруки такою, що припинена. Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12−15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. У справі, рішення суду касаційної інстанції в якій переглядається, установивши, що внесення змін до кредитних договорів про зміну зобов’язання, забезпеченого порукою, без згоди поручителя, а саме: зміна графіка погашення кредиту та встановлення реальної процентної ставки за користування кредитом, призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, та застосувавши норми ст. 16, ч. 1 ст. 559 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодились апеляційний і касаційний суди, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання поруки такою, що припинена. Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи заяви ПАТ Банк «Траст» цих висновків не спростовують. За таких обставин підстави для скасування ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року відсутні. Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Верховний Суд України п о с т а н о в и в: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства Банк «Траст» про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: М.І. БалюкВ.П. БарбараІ.С. Берднік С.М. Вус Л.Ф. ГлосТ.В. ГошовськаЛ.І. Григор’єваМ.І. ГрицівП.І. КолесникМ.Є. КороткевичВ.І. КосарєвО.Т. Кузьменко Н.П. Лященко В.В. ОнопенкоМ.В. Патрюк В.Ф. ПивоварВ.С. ГульО.І. Потильчак В.І. Гуменюк А.І. РедькаА.А. Ємець Т.Є. ЖайворонокВ.В. ЗаголднийГ.В. Канигіна М.Р. КліменкоЯ.М. РоманюкЮ.Л. СенінТ.С. ТаранІ.Б. Шицький В.Ф. ШколяровЄ.І. КовтюкА.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ У разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. Внесення без згоди поручителя змін до кредитного договору про зміну зобов’язання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки, що призвело до збільшення обсягу відповідальності як боржника, так і поручителя, є підставою для визнання поруки такою, що припинена.

Вот еще голове крутится иск : об отсутствии обязательства по 100,0 гривнам. Обосную почему. Такое направление мне подходит больше. Есть решение Верховного суда в порядке пересмотра, где он определил: Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків.

Вносите изменения в договор на основание не соответствия некоторых пунктов договора последним изменениям как следствие. Хорошо, а право позволяет эти изменения сделать таким образом: прошу нести изменения исключить пункт такой-то и такой-то . Т.е. я очем: я прошу исключить пункт - обязательства по взносу ануитетных платежей из 100,0 грн., обязательство по возврату 100,0 грн. Это существенные условия. Обязательств по уплате ежемесячных платежей из 20,0 гривен в договоре нет. И обязательств по возврату 20,0 гривен тоже нет. Как суд посмотрит на такой иск? Я хочу исключить старое обязательство, но не брать на себя новое. Исключение старого, даст возможность пересмотреть досрочное взыскание. А дальше договор будет в полной неопредеденности.

Но ведь речь идет о не первоначальном заключении договора, а об отсутствии существенных условий после заключения допсоглашения с февраля 2009 года. Я уже подавала по недейстительности договора вообще по споживачам, и пыталась по другому указать на неукладеность. Для этого были все 100% основания. Но суд отморозился и прокатил. Вообщем нужно искать еще варианты. Так вот, сейчас как-то нужно выйти или на припинення обязателсьтв на 100, 0 грн., или на отсутствие права у банка на 100,0 грн. что-то в этом роде.

ПРОШУ ПОМОЧЬ ОПРЕДЕЛИТСЯ. В октябре 2008 года заключен кредитный договор потребительский (невозобновляемая кредитная линия на 1 год, потом фиксация задолженности и погашение 2013 год ануитетными платежами с ноября 2009 года) на сумму 100 грн. ( условно). Кредит обеспечен ипотекой, в которой обязательство вернуть 100 гривен на условиях кредитного договора. В феврале 2009 года банк отказался выдавать кредит 100 грн. и было подписано Дополнительное соглашение, в котором изменили только один пункт - обозначили лимит кредита 20,0 грн. Все остальные пункты остались без изменения. Фактическое использование кредита 20,0 гривен. Ситуация: в кредитном договоре остались обязательства вернуть 100,0 гривен ежемесячными ануитетными платежами из расчета погашения 100,0 гривен. В ипотеке обязательство вернуть 100, 0 гривен на условиях кредитного договора. Какой иск подать, чтобы снять с договора обязательства по возрату 100,0 гривен и ежемесячные ануитетные платежи исходя из 100 гривен. (Это важно, чтобы пересмотреть решение суда по досрочному взысканию) ПРОШУ НАТОЛКНУТЬ НА МЫСЛЬ

СПАСИБО за поддержку! Я держу оборону с сентября 2011 года- досрочное взыскание несуществующей задолжености ( начисление по никчемным условиям договора, не подписаному допсоглашению по новым размерам ежемесячных платежей и процентов). И буду наступать насколько позволит право. А прав еще много.

Правильно прерывается, но исковой давности, т.е. по обращениям в суд. Если бы банк подал в суд с заемщика (и он же ипотекодатель) вначале на взыскание денег, а потом на взыскание предмета ипотеки, тогда да. НО взыскание через нотариуса к этому не имеет никакое отношение. Срок давности по нотариальной надписи и срок исковой давности (по обращения в суд) это разные сроки, хотя они в данном случае и совпадают. Так вот, положение о прерывании исковой давности, относится только к прерыванию исковой давности (судебного обращения) и никакой другой. СПАСИБО за вразумения! Просто приходится много сразу осваивать и нет системы в голове.