Tavrija77

Докладываю ноу-хау нашей апеляции: ознакомилась с делом. В нем сопроводительные письма , что всем сторонам ( ответчик и две третьи стороны) отправлены копии апеляционной жалобы. Спрашиваю у секретаря а где вы взяли копии апеляционных жалоб если я их не давала. Она говорит, а мы сняли с апеляцилнной жалобы, вы же не дали нужное колличество. Я ей - а почему не оставили без движения и не дали мне срок чтобы я дала копии. Она мне а вы что против? Вот так. Что с этим делать? Будет ли это мотив для касации в случае чего?

Так от и мучаемся с беспределом.... И до ВССУ не могу добиться никак, очевидные нарушения бортуют и не открывают производство... Вообщем сволоты одни и Бога не боятся...

Да. Судебного сбора у меня нет. Поэтому и выбрала путь- не подала копии. Что не помешало суду открыть производство.

Это не все чудачества на стадии подготовки к заседанию. Оказывается уже одно заседание было, повестку не присылали. Пару дней назад получаю на мобилку - СМС судебная повестка. В ней только обозначено моя Фамилия и вызывают в суд. Но ни даты заседания , ни времени , ни другой информации нет. Заяву в суде не писала о получении повестки через СМС. Позвонила в суд узнала когда заседание. Повестки так и нет. Завтра пойду знакомится с делом. Посмотрю на все чудачества. Вообщем ЛЮСТРАЦИЯ аж плачет за этими судьями. Если такая подготовка к заседанию, то могу уже предположить будущее решение.

А чудят так в Херсоне

А если я напишу Заяву, о том что выявила недостатки своей аппеляции, на который суд не обратил внимание, но которые могут привести к отмене решения ВССУ и подам копии апеляций для сторон в судебном заседании? А там стороны пусть сами определяются переносить или нет. Ну как проводить заседание , если стороны не знают смысла апеляции?

Форумчане такой вопрос: подала апеляцию и не приложила копии апеляцинной жалобы для ответчика и третьих лиц. Ждала Ухвалу, что апеляция оставит без движения и даст срок на устранение недостатков. Однако получила повестку, что суд назначил заседание. Т.е открыли производство без направления копий апеляции сторонам. ЧТо я должна сделать в этом случае?

Форумчане помогите консультацией: 1. вопрос: уволен председатель правления банка. Нотариальные Доверенности на директоров филиалов подписаны им. Действительны ли эти Доверенности после его увольнения? 2. Кем должны заверяться копии нотариальных доверенностей представителей банка при подаче иска в суд? По факту они ставят печать филиала и заверяют так нотариальную доверенность. Что по моему неправильно. Какая гарантия, что доверенность не отозвана?

А шо є доказом , що рішення суду не виконане, особливо якщо є відкрите виконавче провадження ? Банк у позові на стягнення іпотеки як підставу пише - рішення не виконане, і все! Що від нього вимагати?

" Отже, одна й та сама сума з позивача стягнута двічі, при цьому як рішення суду, так я виконавчий напис є виконавчими документами." А если ипотеку также через суд стягивают, по той же сумме что была взыскана раннее по суду?

Луспенник замаливает грехи

Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ПроКредит банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2013 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 23 липня 2012 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким звернено стягнення на предмет іпотеки. Зазначав, що при вчиненні виконавчого напису нотаріусом були допущені порушення Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про іпотеку», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки нотаріусом не звернуто уваги на те, що кредит був виданий у валюті - долари США, а виконавчим написом передбачено стягнення сум як у доларах США, так і в гривні, тобто боргові зобов'язання, зазначені у виконавчому написі, не співпадають із зобов'язаннями, зазначеними в договорі застави, як за розміром визначених сум та валютою, так і за характером та підставою. Також на час вчинення виконавчого напису вже існувало рішення суду про стягнення з нього заборгованості за тим самим кредитним договором, тобто існував спір про право, а вчиненим виконавчим написом з нього повторно стягнута та сама сума. Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати виконавчий напис, вчинений 23 липня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено та визнано виконавчий напис, вчинений 23 липня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що при вчиненні виконавчого напису, нотаріус не перевірив чи є безспірною станом на 23 липня 2013 року сума - 10 734 180 грн 51 коп., на яку публічним акціонерним товариством «ПроКредит банк» (далі - ПАТ «ПроКредит банк») пропонувалося звернути стягнення на іпотечне майно, та вчинив виконавчий напис на суму, яка не відповідає сумі заборгованості, зазначеній у повідомленні, що надсилалося боржнику, не перевірив отримання вимог банку боржником та поручителем. Крім того, на час вчинення виконавчого напису нотаріуса від 23 липня 2013 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 квітня 2012 року з ОСОБА_3 уже стягнуто на користь ПАТ «ПроКредит банк» заборгованість за договорами в розмірі 7 869 075 грн 96 коп. Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив із того, що для вчинення оспорюваного виконавчого напису нотаріусу були надані документи, які підтверджують безспірність заборгованості, а саме, розрахунок заборгованості фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 Разом з тим задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим кредитним договором у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена. Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна. Відповідно до положень ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Судами попередніх інстанцій установлено, що 28 грудня 2001 року між акціонерним товариством «ПроКредит банк», правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит банк», та ОСОБА_5 укладено кредитну угоду, за умовами якої кредитор зобов'язувався здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів кредитування в порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов'язується належно виконувати всі умови, необхідні для отримання кредитів, здійснювати погашення кредитних зобов'язань та виконання інших зобов'язань, передбачених кредитною угодою та договором. У забезпечення виконання умов за кредитною угодою 10 грудня 2007 року між акціонерним товариством «ПроКредит банк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, а 29 вересня 2010 року - договір іпотеки, за умовами якого останнім в іпотеку банку передано житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку площею 0,1603 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 3 березня 2004 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 3 березня 2004 року за № 283/8882, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Разом з тим не можна вважати, що на виконання вимог п. 283 Інструкції достатньо направлення будь-якої вимоги, а в даному випадку лише підтвердження направлення листа без підтвердження його вмісту, на адресу боржників. Так, 7 травня 2012 року ОСОБА_3 направлено вимогу банку про усунення порушень кредитних зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі нездійснення дострокового погашення кредитів і зазначена заборгованість на суму 3 708 576 грн 04 коп. та 790 937 доларів США 60 центів Проте вимога банку не містить попередження про те, що сума боргу може змінюватись при певних умовах, наприклад, у разі збільшення строку при вчиненні виконавчого напису. Отже, стягнута сума, про яку позивач не повідомлялась. Виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов`язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов'язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року № 1172 для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. З матеріалів справи вбачається, що 23 липня 2012 року на підставі таких документів: копії кредитних договорів, розрахунків заборгованості за договорами, оригіналу договору іпотеки, досудової вимоги про погашення заборгованості за кредитними договорами, зворотних повідомлень про отримання вимог боржником та поручителем, нотаріусом вчинено виконавчий напис на суму 10 734 180 грн 51 коп. Крім того, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 квітня 2012 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПроКредит банк» заборгованість за договорами в розмірі 7 869 075 грн 96 коп. Отже, зазначене свідчить про те, що на час вчинення виконавчого напису існував спір про право, так як був судовий спір про стягнення кредитної заборгованості, а також є спірність суми, оскільки за період з 12 квітня 2012 року до 23 липня 2012 року сума збільшилась майже на 3 млн грн, проте нотаріус безспірність суми згідно з наданими їй доказами не перевірила. Отже, одна й та сама сума з позивача стягнута двічі, при цьому як рішення суду, так я виконавчий напис є виконавчими документами. Таким чином, встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки Законом України «Про нотаріат» і Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено обов'язкову вимогу встановлення безспірності боргу не лише як факту, а й встановлення суми заборгованості з метою захисту прав боржника у випадку не співмірності заявлених кредитором вимог та фактично встановленого розміру заборгованості. Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2013 року скасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37148346

Доначисления нет. Банк изменил при взыскании срок погашения кредита по решению суда - со вступлением решения в законную силу. Может быть доначисление по ст.625 ЦК. Но реально банк заморозил задолженность на дату взыскания и ничего больше не начисляетт не требует. По взысканию на ипотеку дали тот же расчет и той же датой что давали на досрочное взыскание. А какой путь отбиться от двойного взыскания по телу? Сейчас суть иска банка по ипотеке: есть решение суда о досрочном взыскании, исполнительное производство. Они заявляют, что решение суда не выполнено ( правда не ссылаются ни на какие доказательства, что решение не выполнено, так что буду напрягать их), поэтому хотим ипотеку. Есть по такой ситуации решение Верховного суда, который одобрил права банка на взысканию на ипотеку, если решение суда не выполнено, при этом суд должен установить, что решение действительно не выполнено.

Сторона это одно. Но более важное то, что суд определил что истец фактически просит установить существенное условие ( которого нет) - срок действия договора, т.е изменить договор. Искала касацию по этому решению, не нашла. ДЛя меня тоже этот вопрос важен.

Суд при взыскании на ипотеку обязан установить невыполнение обязательств по ипотечному договору, или кредитному, если на него идет отсылка. Сравнивание ипотечного обязательства и обязательства по решению суда можно установить факт, что взысканная задолженность не обеспечена ипотекой. Другого расчета обязательств банк уже не сможет сделать, т.е суд не сможет установить уровень обязательств по ипотечному договору.

Ипотека была, не за кредит куплена. Что касается моей позиции- ипотечный договор устанавливает какие обязательства обеспечены ипотекой а также то, что кредитный договор это все, что действительное, в том числе допсоглашения. Да суд взыскал досрочно задолженность которая, рассчитана не на условиях договора. А как банк будет доводить, что эта задолженность обеспечена ипотекой. Ведь ни каждое обязательство по кредитному договору может быть обеспечено ипотекой, а только то о котором определено в ипотечном договоре. Я уже в судах с 2011 года. Пробивала разные варианты. Но у нас регион глухой в плане потребителей. Все нагло бортуется без следствия. Сейчас тоже идет процесс. Первая инстанцимя бортонула. Готовлюсь к апеляции. Но открыто производство по ипотеке, которое сейчас остановлено до рассмотрения моего иска. Поэтому готовлюсь к контратаке. В том числе и подачи дополнительного иска.

А ВЫ ВИДЕЛИ ЭТУ ТЕМУ: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=5612&hl= Касается вашей темы. Посмотрите.

У меня ситуация "нестандартная". Имею такой вариант в запасе. Банк взыскал досрочно кредит за невыполнение никчемного дополнительного соглашения. Дело в том, что я подписала с банком Дополнительное соглашение №1, которым был изменен ( уменьшен) лимит кредитования , при этом все другие условия остались без изменения. Грубо кредит был 100, гривен, ануитетный платеж 5 гри вен. Уменьшили на лимит 50,0 гривен ( и получено фактически 50, 0 грн.). Однако ануитетный платеж остался 5,0 грн. Позже банк очнулся, и составил Дополнительное соглашение №2, которым изменил порядок оплаты ежемесячных платежей с ануитетный на общий, и расчитал его из расчета погашения лимита 50, 0 гривен. Это соглашение они мне не прислали, оно никем не подписано, даже банком. Но именно по нему они начисляли ежемесячные платежи. Потом банк за невыполнение этого соглашения подал в суд и взыскал досрочно кредит ( в подробности почему я не смогла отстоять себя в суду не буду вдаваться). Однако в суде о Дополнительном соглашении №2 вообще ничего не было известно. Банк сослался на то, что я не выполняю ануитет в 5,0 гривен ( суд расчеты не проверял и его выводов нет) . Было открыто исполнительное производство. Пока ничего не заплачено. Теперь банк подал в суд на взыскание ипотеки, за то что не погашена задолженность по решению суда. Так вот, свои возражения планирую строить на том, что досрочно взысканная задолженность по решению суда не обеспечена предметом ипотеки. Потому что эти платежи не предусмотрены договором ипотеки и кредитным договором.

"У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення". Вот тоже вопрос, хотя знаю что решение Верховного суда на эту тему: досрочное взыскание кредита - это гражданская отвественность, взыскание ипотеки - тоже гражданская ответственность. Обе за одно и то же нарушение. Конституция ст.61 запрещает дважды за одно и то же притягивать. По логике Коституции, если уже взыскали досрочно кредит, то взыскание на ипотеку не может быть. По хорошему , если банк выбрал досрочное взыскание деньгами, то ипотеку должен тупо прекратить...

Да ипотека моя, я и заемщик

О сроках веду речь, чтобы понять можно ли заявить "про припинення" ипотеки, т.к. срок договора закончился ( срок погашения кредита).

У меня было в 2011 году досрочное взыскание кредита. Срок искововой давности по ипотеке прервался?

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" березня 2013 р. м. Вінниця Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючої : Шемети Т. М., суддів: Матківської М.В., Сопруна В. В., при секретарі: Сніжко О.А. з участю: представника позивача Нижника В.П., відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, представника третьої особи Киринюка І.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2012 року, по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа на боці відповідача яка не заявляє самостійних вимог ЗАТ НВФ «Елекомс», - в с т а н о в и л а : 21 лютого 2012 року ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на наступне: 15.09.2006 року між ним та третьою особою без самостійних вимог на боці відповідача ЗАТ НВФ «Елекомс» було укладено кредитний договір № 06/07-14-Кл. Кредитний договір передбачав отримання позичальником в кредит 760 000 грн., дата видачі кредиту 15.09.2006 року, кінцева дата погашення кредиту 15.02.2009 року. Одночасно 15.09.2006 року між позивачем, ТОВ НВФ «Елекомс» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_3 як іпотекодавець - майновий поручитель передав в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором Кредиту цілу квартиру за АДРЕСА_1 до квартири також відносяться частина підвалу під сарай площею 1,8 кв.м.. Наявність заборгованості по кредитному договору підтверджена Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 року, якою з ТОВ НВФ стягнуто на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість по кредитному договору. Тому позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його з прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною незалежним суб'єктом оціночної діяльності для задоволення вимог ПАТ «Універсал Банк», що виникли на підставі Кредитного договору № 06/07-24-Кл від 15.09.2006 року в розмірі 805 670 грн. 48 коп. та просив стягнути з відповідача судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду в розмірі 3 219 грн. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2012 року в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, ПАТ «Універсал Банк» подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить ухвалене по справі рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В судовому засіданні представник ПАТ «Універсал Банк» Нижник В.П. подану апеляційну скаргу підтримав повністю. ОСОБА_3, представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечували, представник ЗАТ НВФ «Елекомс» Киринюк І.С. вважає подану апеляційну скаргу безпідставною. Колегія суддів, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, прийшла до висновку, що остання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи. Ухвалене по справі рішення не відповідає цим вимогам. Так, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач, не зважаючи на існування ще й договору застави майна ЗАТ НВФ «Елекомс», не звернув стягнення на це майно, а одразу звернувся з позовом про стягнення звернення на предмет іпотеки. Суд прийшов до висновку, що між позивачем та відповідачем укладено змішаний договір, так як іпотека - це майнова порука, тому застосував до даних правовідносин одночасно положення статті 559 ЦК України, статей 261, 257, 266 ЦК України та прийшов до висновку про припинення договору іпотеки з підстав пропуску строку звернення до суду. Пославшись на статтю 35 Закону України «Про іпотеку», дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню як необґрунтований. Відповідно до частини 3 статті 3030 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Мотивувальна частина рішення суду повинна містити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення не відповідає цим вимогам. -2- Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Всупереч цьому, суд першої інстанції виклав висновки про відмову в задоволенні позову і з мотивів недоведеності, і в зв'язку з пропуском позовної давності. Судом першої інстанції невірно встановлено характер правовідносин, що виникли між сторонами та невірно застосовано норми матеріального права, не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а тому це підлягає з'ясуванню судом апеляційної інстанції. Апеляційним судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини: 15 вересня 2006 року ВАТ «Банк Універсальний» та ЗАТ НВФ «Елекомс» уклали кредитний договір № 06/07-14-Кл, згідно якого ЗАТ НВФ «Елекомс» отримав у кредит 760 000 гривень з кінцевим терміном погашення кредиту 15лютого 2009 року (а.с.7-13). Одночасно з укладенням кредитного договору, ВАТ «Банк Універсальний», ЗАТ НВФ «Елекомс» та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки, яким було забезпечено вимоги ВАТ «Банк Універсальний», що випливали з кредитного договору № 06/07-14-Кл від 15.09.2006 року, шляхом передачі ОСОБА_3 в іпотеку квартири АДРЕСА_1, до квартири також відноситься частина підвалу під сарай площею 1,8 кв.м., інвентаризаційна вартість іпотечного майна склала 49 065 грн. (а.с.14-17). 27.08.2007 року ВАТ «Банк Універсальний» було перейменовано у відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк», а в подальшому назву ВАТ «Універсал Банк» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» який є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ «Банк Універсальний». Таким чином, між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 виникли правовідносини, що випливають із договору іпотеки. Причому слід зазначити, що в даному випадку боржник та іпотекодавець є відмінними особами. Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, застосування судом першої інстанції до виниклих правовідносин положень частини 4 статті 559 ЦК України є невірним, а висновок про те, що іпотека як майнова порука є змішаним договором не ґрунтується на нормах закону та є власною думкою головуючого по справі. ПАТ «Універсал Банк» в 2011 році звернувся в господарський суд Вінницької області з позовом до Закритого акціонерного товариства «Науково-виробнича фірма «Елекомс»» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 06/07-14-Кл від 15.09.2006 року. Рішенням господарського суду Вінницької області від 28.10.2011 року (а.с.116-120), частково зміненим Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 року (а.с.18-22) позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» було задоволено та стягнуто з ЗАТ НВФ «Елекомс» на користь ПАТ «Універсал Банк» 558 070 грн. 68 коп. простроченої заборгованості по кредиту, 247 599 грн. 80 коп. заборгованості по відсотках, 8 056 грн. 70 коп. витрат по сплаті судового збору та 149 грн. 13 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В судовому засіданні апеляційного суду було надано докази існування заборгованості по кредитному договору на момент звернення до суду: розрахунок заборгованості станом на 21.02.2012 року, копія постанова про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, на момент звернення позивача з позовом до ОСОБА_3 вже існувало рішення про стягнення заборгованості по кредитному договору з боржника ТОВ «НВФ Елекомс». Частиною другою ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, в тому числі одночасне чи окреме заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 і 4 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. Таким чином, виходячи з аналізу зазначених норм права, звернення стягнення на предмет іпотеки є можливим у разі невиконання боржником зобов'язання. Чинним законодавством України не встановлено будь-яких обмежень права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого майновими поручителями, у разі наявності невиконаних рішень суду про стягнення боргу з позичальника та доказів неможливості здійснення стягнення. Тому суд першої інстанції, вказуючи на те, що позивачем було укладено з третьою особою на боці відповідача договір застави (докази про це в матеріалах справи відсутні), що відбувається виконання рішення господарського суду і в зв'язку з цим накладено арешт на майно третьої особи, а тому цього достатньо для погашення заборгованості, а банк хоче продати лише квартиру ОСОБА_3, - допустив припущення, домисли, така позиція суду не ґрунтується на нормах права та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що зобов'язання боржника ТОВ НВФ «Елекомс» перед ПАТ «Універсал Банк» не виконано, позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованим. Однак пропуск позовної давності для звернення до суду є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. У відповідності до норми ч. 3 ст. 267 ЦК, суд зобов'язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. Норма ч. 4 ст. 267 ЦК покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові. Закон не містить вимог щодо певної обов'язкової форми такої заяви. Відповідач ОСОБА_3 заявив про застосування позовної давності до виниклих правовідносин, виклавши свої доводи в запереченнях проти позову та просив відмовити з цих підстав у позові. Тому посилання апелянта на те, що заяви про застосування наслідків спливу позовної давності ОСОБА_3 не заявляв є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Перевіривши під ставність заяви ОСОБА_3 про сплив позовної давності, судова колегія приходить до наступних висновків: Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом. Водночас за змістом частини 1 ст. 583 ЦК України та частини 2 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем -3- (іпотекодавцем) зобов'язання. Законодавством розрізняється застава (іпотека), надана боржником та застава (іпотека), надана третьою особою (майновим поручителем). У зв'язку з цим, в статті 1 Закону України "Про іпотеку" також визначено, що майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням, яке виникає за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. ПАТ «Універсал Банк» зазначає те, що строк позовної давності було перервано пред'явленням вимоги до одного з боржників: позову до ТОВ НВФ «Елекомс» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Така позиція позивача спростовується наступним: дійсно норма ч. 2 ст. 264 ЦК визначає підставою для переривання перебігу позовної давності пред'явлення позову до одного із кількох боржників. Однак дія норми в цій частині розповсюджується на випадки субсидіарної відповідальності осіб та на випадки, у яких виконання певного зобов'язання покладено одночасно на декількох осіб (стаття 619 ЦК України). Солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами цивільного кодексу не передбачена. А лише солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний в повному обсязі (частина 2 статті 543 ЦК України). З цих підстав до даних правовідносин не можна застосовувати до виниклих правовідносин положення статті 264 ЦК України, оскільки позивач, пред'явивши позов до господарського суду з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором до ТОВ НВФ «Елекомс», не перервав, як він вважає перебіг позовної давності і щодо вимог до ОСОБА_3, так як останній не несе субсидіарної відповідальності та не був будь-яким чином залучений до справи чи повідомлений про судове слухання в господарському суді. В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 стверджував, а представник позивача ПАТ «Універсал Банк» підтвердив, що будь-яких повідомлень щодо існування заборгованості по кредитному договору іпотекодавцеві ОСОБА_3 з боку ПАТ «Універсал Банк» за період з 15.02.2009 року по день звернення до суду не надсилалося, про існування заборгованості по кредитному договору, по якому відповідач є майновим поручителем, ОСОБА_3 дізнався в суді першої інстанції. Частина 5 статті 3 закону України «Про іпотеку»: Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Така ж норма закріплена в частині першій статті 17 закону України «Про іпотеку», згідно якої іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Як вже було зазначено вище, основне зобов'язання між ПАТ «Універсал Банк» та ЗАТ НВФ «Елекомс» не закінчене. Що стосується строку дії іпотечного договору, слід зазначити наступне: Позивач посилається на те, що п.6.3 договору іпотеки передбачено, що «цей Договір діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором», а тому строк позовної давності до вимог до іпотекодавцю ним не пропущено. Однак з приводу цього слід зауважити наступне: Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Разом із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). При цьому сама по собі умова договору іпотеки про дію іпотеки до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором не може розглядатися як встановлення строку дії іпотеки, так як це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Як уже зазначалося вище, термін повернення заборгованості за договором кредиту № 06/07-14-Кл від 15.09.2006 року, сплив 15.02.2006 року, цей же термін зазначено в п.1.1. договору іпотеки, тому саме 15.02.2006 року слід розглядати як строк дії іпотечного договору. Таким чином, строк позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, сплив 15.02.2009 року. Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 21.02.2012 року. Оскільки будь-яких дій, які б свідчили про переривання позовної давності до даної вимоги позивачем вчинено не було, підстав для поновлення пропущеного строку позивач не навів, зважаючи на заяву відповідача ОСОБА_3 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, в задоволенні позову слід відмовити з цих підстав. Таким чином, виходячи з наведеного, подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню як таке, що постановлене без повного з'ясування обставини, що мають значення для справи, з невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів, - В и р і ш и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2012 року скасувати та ухвалити нове: Відмовити в задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа на боці відповідача яка не заявляє самостійних вимог закрите акціонерне товариство науково-виробнича фірма «Елекомс». Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуюча: Т. М. Шемета Судді: В. В. Сопрун М.В.Матківська

Вот как понимать, является ли срок погашения кредита, сроком действия договора кредитного или ипотечного? Я находила решения судов, где они определяют срок действия договора сроком погашения кредита. Для меня это сейчас актуально. У меня срок погашения кредита закончился в 2011 году ( по решению суда изменен по иску банка, был в договоре в 2013 году). Сейчас банк подал в суд на взыскание ипотеки. Так вот закончился ли срок действия ипотеки? И в кредитном и в ипотечном срок указан до выполнения обязательств, что не соответствует ст.252 ЦК Украины

ст. 631 ЦК УКраїни: 1. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. 2. Договір набирає чинності з моменту його укладення. 3. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. 4. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Коментар: Строк договору є однією із складових його змісту. Строком є термін дії певного договору. Протягом строку дії договору сторони мають права і повинні виконувати свої обов'язки, які обумовлені предметом того чи іншого договору. Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд, за винятком випадків, коли законом передбачено конкретний строк дії того чи іншого виду договорів. Частина 2 ст. 631 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило щодо моменту набрання чинності договором, в той же час закон дозволяє сторонам домовитись про те, що умови договору застосовуються й до відносин між ними, які виникли до його укладення. Протягом строку дії договору діє і зобов'язання, взяте на себе сторонами відповідно до умов договору. У випадку, коли сторони виконують свої зобов'язання до закінчення строку, визначеного в договорі, припиняється дія такого договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, вчинене під час дії цього договору, однак при цьому слід враховувати строки позовної давності, що передбачені ст. 257 та ст. 258 ЦКУ.