NIKI

Щодо ваших питань як перенести розгляд справи ще на пару судових засідань - не претендуючи на абсолют , як варіант - бачимо такі можливі кроки: По вашому питанню : Вопрос(ы): Что делать дальше? Как дожимать. И откладывать заседания (моя задача). 1. вбачається, що ви не погоджуєтеся та оспорюєте дійсність довіреності на представника банку – Тоді є сенс стверджувати , що вона є підробленою – оспорюйте з одного боку підпис особи, яка й підписала її та можете стверджувати , що в дійсності вказана особа її не підписувала , а підпис підроблений . Тобто стверджуєте про фальшивість ( підробку) .Це буде підстава просити суд призначити відповідну почеркознавчу експертизу. Суд просто так це питання сам вирішити не зможе . Тут потрібні спеціальні знання. 1.1. крім цього – оскільки довіреність видана від імені юр. особи - вона повинна в силу норм ЦК мати й інші обов'язкові реквізити - зокрема мокру печатку банку , без цього вона не може вважатися офіційним документом, що походить від юр. особи .( в реєстрі треба перевірити – а чи внесені відомості , що банк має право та працює вже без печатки , як вказувала ДФС – без цього – документи, що походять від юр. особи передбачають до внесення відповідних змін в статут та їх реєстрації - мати печатку) . У зв'язку з цим з іншого вже боку додатково також можна просити суд призначити по справі судову технічну експертизу документів та ставити відповідні питання на її вирішення, зокрема встановити абсолютний час виготовлення документу + ознаки його монтажу, підробки його окремих елементів та т.і. Ми таке робили. Далі вже експерт буде направляти відповідне клопотання про надання йому оригіналів документів й якщо банк й надалі буде ухилятися від їх надання - тоді можна використовувати правові наслідки ухилення сторони від проведення експертизи . 2. по іншому вашому питанню " Есть риск, что в апеляции представитель банка заявит, что они документы не получали, и надо было отправлять им на их адрес" - перше: направляти повідомлення на усі відомі вам й суду адреси – це не заборонено + щодо направлення повідомлення банку та їх явки – можна використати норми щодо вручення судових повідомлень самою стороною по справі за її на то згодою + застосувати телеграму , як засіб повідомлення + можливо навіть кур'єрську доставку за вашою вже ініціативою й у випадку згоди на це суду ( ваші витрати) з наданням суду підтверджуючих документів про вручення . + щодо явки: + у суду є право визнати явку представника позивача обов'язковою + суд має право також викликати в суд та визнати відповідну явку обов'язковою безпосередньо вже самого керівника юр.особи . ( ч.3. ст. 58 ЦПК " Юридична особа бере участь у справі через свого керівника …" ) Думаємо , що їм це не сподобається. Й вже накладати штраф на нього, як на конкретну посадову особу . + подати заяву про допит його як свідка + привід + ухвала про вилучення відповідних документів з банку та доручення щодо її виконання наприклад державному виконавцю 3. використовувати та посилатися на норми ЦПК Стаття 43. Права та обов’язки учасників справи 2. Учасники справи зобов’язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом. У протилежному випадку вбачається неповага до суду та факт зловживання + приховування від суду доказів А відтак й Ч.2. ст. 44 ЦПК " Неприпустимість зловживання процесуальними правами" " Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства" П.1.ч.2. " …вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 4. Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. + Якщо у справі бере участь у якості представника відповідача – адвокат - Просить окрему Ухвалу про притягнення до дисциплін арки та направлення в Раду . ( хоча ми в своїй роботі це не практикуємо - ми усі колеги й це не є правильним , але ж – у вас може бути інша ситуація - невідомо хто й як там діє від банку ) . Судячи з усього у вас там дійсно м'яко кажучи не зовсім порядні люди з того боку, які працюють по чорному . Чому тоді вам стіснятися . Не можемо сказати , що вказане є абсолютно вірним (Досвід у кожного з нас свій . й не можна претендувати на абсолютне знання усього ) – але можливо з усього сказаного - щось да буде вам корисно . Інші думки іноді дають можливість й самому далі щось придумати . Сподіваємося що це так й буде . З повагою

Тема оказывается становится весьма актуальной . При этом не совсем понятно - почему суды молчат и ни словом не упоминают ни в одном решение тот факт , что постановление КМУ 1172, которым было разрешено нотариусам осуществлять ИНН по кредитным делам в феврале 2017 года Киевским апелляционным судом постановление 622 ( которым были внесены изменения) скасовано. ! И соответствующее решение действительно имеет законную силу с февраля 2017 года (об этом абсолютно правильно пишет kruzeir2016 , хотя Велика Палата сейчас будет рассматривать соответствующее подання – пытаются придумать что то еще ). Но решение то и на данный час имеет законную силу . Причем , как было указано , суд считает необходимым скасувати цю Постанову - …з моменту ее принятия. Але ж в такому випадку вже настали відповідні правові наслідки . Й тоді усі посилання нотаріусов , як на підставу вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитними договорами на цю Постанову , якою кредитні договори були внесены до Переліку документів , за якими можливо стягувати у безспірному порядку заборгованість є неправомірними. Или может мы что то не учитываем?

Боимся , что вам это не поможет. Исходим при этом из своей практики - в том числе и Верховного суду , который идет таким путем - если есть не исполненные обязательства - обеспечение их ( в данном случае ипотека ) сохраняется. Т.е. тот же принцип - Банк всегда прав. Мы прошли все инстанции , включая Верховный . У нас в нашем конкретном случае кредитный договор вообще был разорван судом и все равно отказали по аналогичному иску. Откажут только на этом основании. См. практику за 2016 год. Там весной был целый ряд подобных решений Верховного , в том числе и с правовыми позициями. Мы боролись 4 года. Дважды прошли Верховный .Последний раз две Палати . И все равно не помогло . Они при этом ссылаються та исходят из того, что ЗУ " Про ипотеку" действительно есть специальным Законом и утверждают, только одно - что обязательства прекращаются належним виконанням. К сожалению - так.

??? Дійсно. А чим керувався суд коли дійшов висновку , що " нормами процесуального закону не передбачено призначення експертизи щодо перевірки підпису ..." . Посилання при цьому на будь-яку норму закону судом взагалі не наведено. Просто пишуть - "нормами процесуального закону не передбачено призначення експертизи щодо перевірки підпису ..." Одночасно самі ж вказують та посилаються , що " Відповідно до ст. 143 ЦПК України суд призначає експертизу для з'ясування обставин, що мають значення для справи ". Хто саме звернувся до суду та подав позов для суду тоді немає значення? Суд сам вказує та таким чином визнає : " 26 лютого 2015 року до суду надійшла зазначена позовна заява, підписана від імені ОСОБА_8 " Тобто - підписана від імені ...А не Особою 8. Висновок експертизи є одним з доказів по справі.Він має бути оцінений судом. Але - але? Так. Судова практика йде таким шляхом - Якщо позивач сам особисто був у суді та підтримував позов - тоді вони розглядають й вирішують справу не звертаючи увагу на підпис. На рівні апеляції ми мали такий досвід. (хоча ми не можемо з цим погодитися - навіщо тоді норми ЦПК, що позовна заява має бути підписана . Подання позов усно ЦПК не передбачає. ) Але що було в даному конкретному випадку невідомо. Чи був позивач хоча в одному засіданні.? Й + Що має за нормами ЦПК зробити суд , якщо до суду надходить позовна заява не підписана особою. ? + тоді також постає питання визначення конкретного моменту - дати звернення до суду ( звичайно якщо це буде мати певне значення). З змісту Ухвали ВССУ не вбачається наявність усієї необхідної інформації - хоча висновок суду - нормами процесуального закону не передбачено призначення експертизи щодо перевірки підпису ...в даному випадку позивача на позовній заяві - погоджуємося " дійсно є спірним .

Позиция у.zaporozhskiy в даном случае действительно заслуживает внимания. Что Вам в конечном итоге мешает - наличие записи в реєстре ипотек и запретов. Мы бы и работали в этом направлении.

Да.Согласны с Вами .Действительно борг как был так и остался . За минусом 30% все остальное остается .Далее решение вопроса стоит открытым на уровне факторов . Предлагают дальнейшее отступление с дисконтом .Упираемся в вопрос с налогами.

Полностью согласны с Вами. .Банк соглашается на отсупление прав вимоги поскольку хочет таким образом снять с себя податкове навантаження .Думаем Банку по его внутренним обстоятельствам сейчас это выгодно . И он сам хочет сбросить с себя этот кредит. В конце концов с економической точки зрения банк поступает правильно.Все равно он с заемщика не смог бы получить больше за счет ипотечного имущества . Минус все издержки и потеря времени по мораторию . Считаем, что снижение цен на рынке вторички неружомости также подвигает их на это.Через время объект будет стоить не дороже , а дешевле. Однако действительно передача боргу факторам не решает вопрос с налогами . Здесь есть о чем подумать. И не так просто найти достойный выход. Если дальше делать еше одно отступление права вимоги вопрос налогов перекладается на наступну особу . А она как правило должна быть благонадежной .Ибо есть новым кредитором . Подставлять ее на налоги тоже неуместно . Итого пока вопрос остается открытым. .

банк у нас предлагает отступить право вимоги и передает факторам борг позичальника в полном размере , но за ценой - 30 % общей суми борга.

Ярослав. Ваше мнение всегда интересно и важно. У нас тоже уже начались с банком "танцы" . Уже якобы прямо на физ.особу банк говорит что не может сделать переуступку. Жмут нас на свой факторинг . Эта схема известна. А там думаем будут иные условия . В прямом варианте - переуступка на физ.особу - что то в этом есть.По крайней мере оригиналы документов и договоров будут переданы . Но . ..Но все таки опасаемся. Вот ais в свое время отклонил такое предложение банка . И правильно тоже высказывает сомнения , в том числе и что касается договору цессии. Договор цесии тут тоже действительно вызывает определенные сомнения, о которых указывалось выше . .А факторинговые компании по своему опасны. Нет никаких гарантий . И остро будет стоять именно конкретный момент внесения денег. Да потом по сути фактически снова будет стоять тот же вопрос о той же переуступке на физ.особу , но только с доп.звеном и затратами . Отдельного внимания заслуживают вопросы, связанные с налогами. Надежной - именно надежной схемы , к сожалению, пока мы не видим . Разве что добровольна продажа (своему лицу ) предмета ипотеки за згодою банку и прощення решти боргу. Так это решает вопрос полностью, что и надо то по сути. Но это значительно увеличивает затраты, что может быть приемлимо только в некоторых особых , а не в данном вопросе случаях. Уйти от решения вопроса то можно. Однако насколько это будет разумно . Ведь все-таки решаются же такие вопросы с банками . И мы не первые и не последние кто с этим сталкивается. Будем признательны всем , кто уже это проходил или кому предстоит.

Форум , как мы считаем, для того и существует чтобы вместе обсудить проблемные вопросы. Здесь есть что обсудить. Изложено два варианта уже. И оба они могут быть и схемой решений вопроса . Но и как у всех людей всегда есть сомнения. И они тоже изложены . Или из этих двух варинатов есть какой-то й 100-й вариант ? Предложено банком только эти два и все. Можно было бы за взаємною згодою сторін просто разорвать договор. Чем не схема . Но банк то на это не идет. Поэтому это ограниченное пространоство и заставляет выслушать мнение людей , кто уже с этим сталкивался. Нет ничего стыдного учесть опыт других и хотя бы не повторять чужие ошибки или наоборот поступать правильно, а не выдумывать свои схемы .Знать все невозможно , а учитывать мнение и опыт других надо. Будем признательны всем .

Суды у нас керуються только своим внутренним переконаннням.В этом и корень всей проблемы нашей судебной системы. Что это такое и где его границы никто не знает . Суд должен руководствоваться исключительно тольку законом. Конституция Украины гарантирует право на правову допомогу. Однако как видим суд это игнорирует. Сказать что это законно нельзя. По нашему убеждению суд должен был дать возможность человеку воспользоваться помощью адвоката . И ссылка тут суда на то, что у ответчика было достаточно времени - это лукавство. Банально - у человека просто не было хотя бы денег на оплату услуг адваоката и все. Зарплату то дают один раз в месяц. Мы бы так и били суд в апеляции. НО ... . Суд есть суд. И играться с ним сильно не стоит .Ибо суд таки может вынести решение в одно заседание. У суда есть своэ оправдание. По ст. 157 ЦПК суд обязан расмотреть и решить дело в течение 2-х месяцев. И все .Он на это и будет ссылаться. В чем здесь по нашему мнению была ошибка ответчика. Одного клопотання мало. Право рассмотрения и решения клопотання принадлежит суду. Ответчик обращаясь к суду - во-первых не расматривал как видится вообще вариант - а что будет - если суд вдруг откажет . И соответственно не страховал ситуацию. Нельзя стоять на одной ноге. Во вторых - это ходатайство надо было подкреплять соответствующими доказами , а не просто ссылаться на то, что нужно правовая помощь и возможно переклад. Да, суд и пишет что по его мнению у ответчика было достаточно времени воспользоваться такой помошью. Можно было приложить документ про хворобу ответчика, яка й заважала йому звернутися за такою допомогою. Або знаходження у відрядженні чи інше. Плюс докази того, що йому дійсно потрібний перекладач.А не просто так вказати - можливо буде потрібний . Если бы это было суду было бы тяжелее отказывть в ходатайстве . Процесуальним правом тоже надо уметь пользоваться правильно. И всегда тщательно обосновывать свою позицию. Плюс надо было учитывать и предмет спору - тут алименты. И суды часто просто сбрасыаают с себя такие дела и сильно не замарачиваются. Нельзя сказать что это правильно , но это так. И не учитывать это - это ошибка. Теперь что делать . BOLT правильно пишет что если это заочка - ее надо сносить через заяву про перегляд . Тщательно надо работать над ней. Доказывать что вы в действительности ничего не получали, даже саму позовну заяву. Про заседание вы знали - ибо направили ходатйство . Это плохо. Тогда бейте на істотні обставини , що мають значення для правильного вирішення справи. И они у вас есть . Прикладывайте их , все имеющиеся у вас докази - постарайтесь ударить по сути. Возможно суд вас и услышит. Если нет огда тут все-таки есть перспектива на уровне касации - там можно оперировать и делать упор на ваше право на правову допомогу . Удачи вам.

Ну вот , Состоялось. Почти два года борьбы в судах и ... банк наконец соглашается нас отпустить за согласованнную суму . Вроде все нормально. Но как правильно все это оформить. Обычно банки предлагают отдать должника на факторинговую компанию через договір відступлення прав вимоги .Что и имеет место и в даном случае. Однако это не дает гарантии , что неизвестная тебе факторинговая компания после того как боржник внесет деньги банку під час відступлення не предьявит к должнику в полном обьеме требования . Это будет грустно . При этом и ипотека также находится и переходит к факторинговой компании. Банк предлагает и не против также отпустить должника через договір відступлення прав вимоги , но не на факторинговую компанию , а на физ.лицо. Причем и по ипотеке тоже. Должника это бы устроило. НО ...! А если такой договор будет признан договором факторингу и как следствие признан недействительным. Как правильно оформить все таки взаимоотношения с банком . Ведь суть сводится к одному - поставить точку и по кредиту и по ипотеке .. А предлагаются только эти два варианта. . Колеги. Кто сталкивался с подобным. Какие мнения будут уважаемого сообщества.

Мы всегда это обжалуем и не смотрим на их чудеса . Основание - норми Конституции . Такую позицию разделяют также и 10 судей ВССУ , в т.ч. й сам пан Луспеник . Вам и всем остальным в помощь - см. Ухвалу. http://reyestr.court.gov.ua/Review/44099719 У х в а л а ІМенем УКраїни 6 травня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Дербенцевої Т.П., Кадєтової О.В., Наумчука М.І., Хопти С.Ф., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради, про виділ в натурі частини домоволодіння, що перебуває у спільній частковій власності, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 грудня 2014 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа - Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради, про виділ в натурі частини домоволодіння, що перебуває у спільній частковій власності. Під час розгляду справи сторони заявили клопотання про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 6 листопада 2014 року у визнанні мирової угоди відмовлено. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 грудня 2014 року відмовлено ОСОБА_5 у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 6 листопада 2014 року, їй повернуто сплачений судовий збір. ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Касаційна скарга підлягає задоволенню. Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 6 листопада 2014 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що цивільним процесуальним законодавством не передбачено оскарження ухвали про відмову у визнанні мирової угоди у справі та її скасування з постановленням нової ухвали. Проте такого висновку апеляційний суд дійшов із порушенням вимог процесуального закону. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 293 ЦПК України окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо визнання мирової угоди за клопотанням сторін. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Тому, виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, а також правил статей 3, 15 ЦК України, статей 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, необхідно дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень. Рішеннями Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010, від 8 липня 2010 року № 18-рп/2010 дано офіційне тлумачення пунктів 2, 12, 18 ч. 1 ст. 293 ЦПК України. Відповідно до роз'яснень, наданих Конституційним Судом України, положення вказаних пунктів ЦПК України необхідно розуміти як такі, що передбачають право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції: як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і про відмову в забезпеченні позову та скасуванні забезпечення позову; як про роз'яснення рішення, так і про відмову в роз'ясненні рішення; як про видачу дубліката виконавчого листа, так і про відмову в його видачі. Приймаючи такі рішення, Конституційний Суд України виходив із того, що згідно з п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження. Оскільки в ст. 175, 293 ЦПК України не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали щодо відмови у визнанні мирової угоди, то висновок судді апеляційного суду про те, що така ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку є помилковим. Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до ч. 2 ст. 293 ЦПК України у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню. Отже вирішення питання про повернення апеляційної скарги заявнику у цих випадках віднесено до повноважень суду першої інстанції, а не апеляційної інстанції. З огляду на викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду м. Києва від 29 грудня 2014 року підлягає скасуванню, а питання про відкриття апеляційного провадження передачі на новий розгляд до цього суду. Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 грудня 2014 року скасувати, питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 6 листопада 2014 року передати на новий розгляд до цього суду. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. ЛуспеникСудді: Т.П. Дербенцева О.В. Кадєтова М.І. Наумчук С.Ф. Хопта

Наприклад , виїхала в інше місто . Але Ваша теза - Если у матери нет право собственности или пользования другим имуществом,то и у ребенка не может быть его. " заставляет задуматься. До истечения 6 месяцев - думаем , что Вы правы. А что делать - если этот строк больше з учетом норм ЖК. Сохраняется ли в таком случае право пользования у ребенка . Суды скорее всего будут учитывать реальные фактические обстоятельства . И доказательства , которые каждая из сторон предоставит .

" ..доводів щодо навмисного введення його в оману позивач суду не надав. Які саме умови договору суперечать вимогам законодавства, ввели його в оману чи є жорсткими відповідач конкретно не зазначив..." Vladimir AB .Спасибо за ссылочку. Всегда есть возможность почерпнуть что то полезное даже и из негативного решения. В поєднанні с замечаниями alexburko " С обманом, - очень скрупулезно, потому что доказать именно обман, - очень сложно: должен быть доказан мотив, а еще важнее, - умысел." делаем вывод : следует уделять особое внимание именно доводам и доказам навмисного введення в оману . Одних голых утверждений позичальника действительно будет мало.Надо работать над доказовой базой. В даному случае это хорошо изложил НБ Украины . (плотно и конкретно проработано ) . " Мотив, а еще важнее, - умысел." А это действительно крайне важно чтобы дожать банк по ст.230 . Чем доказывать - вот в чем вопрос. В любом случае высказаное уже полезно : Даю При расмотрении таких дел больше внимания следует уделять процесу доказывния именно этих обстоятельств. Как вариант - класть в дело надо висновки еще и психологической ескпертизы . Одной економической - как видим - может быть мало. Хотя ведь четко показано - написали одно , а в действительности то сумы иные. И суды утверждают, что обмана нет. Все честно.

Так.Дійсно .Погоджуємося. Верховний дійсно посилається на реєстрацію матері по ці. У нас є дещо подібна сітуація по одній справі . Будемо пробувати .

Давайте попробуем согласиться с Вашим мнением. Но что делать , когда регистрация одного из родителей есть, а иная сторона доказывает и главное сможет доказать в суде , что в действительности ребенок де-факто в квартире не проживал до и на момент укладання договору ипотеки . Например супруги расстались и мама , ушла забрав с собой ребенка , хотя регистрация осталась ( Ну не сняли з регистрации ) .И ребенок фактически проживал в ином месте . И это будет доказано. Мы не спорим ни с кем . Мы хотим разобраться в предмете и засобах доказування в суде . Неужели и в таком случае проживание ребенка в спорной квартире будет встановленым фактом. Опасаемся , что нет . Подчеркиваем - ингтересуют засобы доказування в суде. Регистрация одного из родителей - это конечно хороший доказ. Но , по нашему мнению, он один из средств доказывания . И не может быть абсолютным и ключевым . Мы бы все таки доказывали именно факт проживания ребенка в этой квартире . Например таким образом : регистрация одного из родителей + школа , детская больница, детсадик ,ЖЕК, акты депутата , показания иных людей , иных родственников, соседи , иные свидетели и т.д. . Это также в даном случае были бы надлежащие засоби доказування.На одной регистрации, боимся , можно не устоять . Тем более учитывая что на кону стоит признание договора ипотеки недействительным . И что делать , по вашему мнению, в таком случае - если родители , а потом и ребенок всю жизнь дейсивтельно проживали в квартире , но не были зарегистрированы в ней .Никто . Ни ребенек, ни родители . Но есть четкие и убедительные доказательства того , что до и на момент заключения договора ипотеки они все действительно проживали постоянно в этой квартире. Можно ли будет, в таком случае готовить и подавать иск о признании договора ипотеки недействительным на указаных основаниях. Или только обязательно нужна регистрация хотя бы одного из родителей . Что же здесь все таки будет ключевым - регистрация или факт проживания . И что тогда доказывать в суде. И соотвественно - каковы , на Ваш взгляд перспективы у такого иска в суде. И можно ли будет в таком случае ссылаться тогда на это решение Верховного .

Пароплав . Вы правы . Мы тоже ищем такие решения ВССУ , ВГСУ и также будем признательны всем за отклики.

Vladimir AB Вам спасибо за отклик . Вы додали + в общую картину. А можна документ по ВССУ. (...і ВССУ підтримав . ) Будет весьма полезно. Есть резон готовить в ВСУ заяву з мотівів неоднакового застосування одних й тих норм права. Если можно дайте также ссылку на " ...У мене у справах про захист прав споживачів з тих же підстав суд першої і апец. інстанції не бачить порушень законодавства при укладенні договору". Для анализа. " ...підписав, ПЛАТИВ, взяв - віддай." - не совсем убедительно звучит , ибо предмет доказування тут иной - порушення вимог закону и омана . Ну да - подписал. Это позичальник не отрицает . Але ж це було вчинено під впливом омани .

Не стоит так обсуждать . Мы здесь не для выяснения отношений . Если у Вас есть мнение - просто изложите это юридическим языком. Это будет полезно и Вашему опоненту ( коим мы для Вас не являемся ) и для людей. Вы просто невнимательно прочитали то, что было изложено . И на свой лад пытаетесь изменить написаное . Мы не писали - " ... потом как нибудь просто оформляет договор купли-продажи и ипотеки, то есть уже потом, после того как продавец его впустил (вместе с ребёнком) жить в квартиру на постоянную основу... проживающий в этой квартире не имея конечно денег,.." Мы имеем реальный практический случай и конкретые фактические обстоятельства , которые и принял ко вниманию Верховный суд. А кроме этого - следует учитывать , что жизнь очень разнообразна . И ситуации безусловно бывают разные . Да. Вполне реально , что предметом ипотеки может быть квартира майнового поручителя скажем , в которой действительно ранее на тех или иных основаниях уже постоянно проживала скажем дочь или сын такого поручителя вместе с ребенком , но ребенок не был зарегистрирован в ней. Или такой случай нереальный на Ваш взгляд. Суть то нашого мнения изложенного выше состоит в том , что мы не согласны с утвердждением что " реєстрація одного із батьків також має в даному випадку ключову роль" . Именно ключевую. Ключевую роль , по нашему мнению , в суде будут иметь доказательства именно проживания и пользования указаным жильем ребенком . Этот наше мнение - и мы имеем на это право . А Вы имеете право на свое мнение .Что мы вместе с Вами и излагаем здесь .А уже остальные будут оценивать это изучая разные мнения и определяя истину для себя. Р.С. у нас на практике был случай - когда в квартире длительное время снимали и проживали в ней квартиранты .Потом - а это был 2008 год хозяева квартиры задумали ее продавать и квартиранты , взяв кредит выкупили ее . Так что случаи , как видите , бывают разные.

Ну и для полноты картины - решение первой инстанции 3. 1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37217408 Справа № 161/16470/13-ц Провадження № 2/161/727/14 ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 лютого 2014 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі: головуючого - судді Пушкарчук В.П., при секретарі Акайомовій Т.В., з участю: позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача Мельник В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління про визнання недійсними кредитного і іпотечного договорів, договору поруки та зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в : ОСОБА_1, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління про визнання недійсними кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року, іпотечного договору від 26.08.2008 року та договору поруки № 74-Б/П від 26.08.2008 року, а також зобов'язати відповідача зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту 12 259,34 доларів США надмірно сплачених відсотків. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26.08.2008 року між ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «Надра» в особі відділення № 11 укладено кредитний договір № 74-Б, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 74 590,00 доларів США на строк кредитування до 20.08.2028 року із сплатою процентів за користування кредитом 10,99 % річних. 26.08.2008 року було укладено додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки. 29.05.2009 року було укладено додаткову угоду № 2 до даного договору , якою було внесено зміни в існуючі кредитні зобов'язання. 26.08.2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Надра» було укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручилася перед кредитором за належне виконання позивальником взятих на себе зобов'язань по даного кредитному договору. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.08.2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1. Позивач вважає, що вищевказаний договір укладений з порушенням вимог діючого законодавства України, а подальше його використання завдає значних матеріальних збитків. Стверджує, що надання кредитних коштів за кредитним договором № 74-Б від 26.08.2008 року відповідає ознакам споживчого кредиту, тому до даних правовідносин застосовуються норми Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Такі самі вимоги викладені в п. 2.1 Постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Крім того, в п. 2.4. даної постанови зазначено, що Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Позивач ОСОБА_1 вказує, що такої переддоговірної роботи з ними банком не було проведено. Також його не було повідомлено про наявні форми кредитування, відмінності між ними. Натомість, банк запропонував йому укласти договір за ануїтентною схемою, яка є найбільш не вигідно для нього і відповідно найбільш вигідною для банку. Крім того, йому взагалі не було повідомлено про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, що призвело до того, що позивач був позбавлений можливості реально оцінити суму переплати по кредиту та доцільність його отримання. Таким чином, банк замовчав важливу інформацію про умови кредитування. Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається: детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача. Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача. Кредитний договір має містити графік платежів. Договір № 74-Б від 26.08.2008 року абсолютно не відповідає зазначеним вимогам. Банк взагалі не повідомив позивача про сукупну вартість кредиту ні до, ні під час укладення, ні в самому договорі. Таким чином, позивач вважає, що банк свідомо ввів його в оману щодо істотної умови договору - його ціни. В іншому випадку він не підписав би подібного договору на таких підставах. Також відсутній в кредитному договорі графік платежів. Під час укладення договору позивач не міг оцінити його реальну вартість. Сплачуючи кошти в повернення кредиту, позивач позбавлений можливості контролювати, яким чином банк розподіляє їх на тіло та відсотки, не знає, скільки ще коштів йому потрібно сплатити. Факт навмисного ненадання банком позичальнику важливої інформації, що згідно з п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є такою, що вводить в оману. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Банк вдався до обману при визначенні розміру щомісячного ануїтентного платежу, розмір якого становить 968,92 доларів США. Однак за підрахунками позивача розмір щомісячного платежу відповідно до базових умов кредитування, вказаних в договорі, повинен становити 769,41 доларів США, що підтвердив відповідним розрахунком. Таким чином, банк щомісячно вимагає від позивача сплатити зайві 199,51 доларів США. Станом на 26.08.2013 року розмір переплати за користування кредитом за 5 років, а фактично сплачені відсотки, становить - 12 259,34 доларів США. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Відповідно до п. 3.6 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин. Таким чином, банк додатковою угодою № 1 до спірного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки, включив положення, які відповідно до зазначених норм є несправедливими, так як містять умови про зміну у витратах, а саме, щодо плати за обслуговування кредиту. Крім того, за умовами п. 1.3.2 Додаткової угоди № 1 плата за управління кредитом сплачується окремо від суми мінімально необхідного платежу, визначеного п. 3.3.1 Договору, і нараховується щомісячно від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом без врахування розміру відсотків. Як зазначав позивач, графіку платежів по кредитному договору немає. Тобто виникає ситуація, при якій позивач повинен щомісяця платити окремо від суми щомісячного мінімального платежу певну суму комісії, розмір якої чітко не визначений, яку сам позивач повинен розрахувати. Але, враховуючи, те що останній позбавлений інформації про те, яку частину коштів з місячного платежу банк зараховує на відсотки, а яку на тіло кредиту, не може правильно визначити суму заборгованості по кредиту і, відповідно, суму комісії. Так само, відповідач визначає суму комісії, хоча в договорі чітко зазначений її розмір та порядок розрахунків. Відповідно до п. 3.5 Кредитного договору, якщо на протязі дії цього Договору позичальник несвоєчасно та/чи неповністю вніс черговий мінімально необхідний платіж та/чи інші платежі, передбачені цим Договором, то банк приймає виконання позичальником своїх зобов'язань по цьому Договору в наступному порядку: плата за управління Кредитом; прострочені відсотки за користування Кредитом; відсотки за користування кредитними коштами; пені та штрафи; прострочена сума Кредиту; сума Кредиту. Таким чином, із грошової суми, яка має бути заплачена за певний місяць, банк в першу чергу вирахує плату за управління кредитом, розмір якої невідомий і змінюється щомісяця. Тоді банк вирахує різницю із тієї суми, яку позивач планував заплатити в погашення відсотків та тіла кредиту. Відповідно в останнього виникає заборгованість із сплати відсотків та/чи тіла кредиту, на яку нараховуватиметься пеня та штрафи. На підставі викладеного, позивач вказує, що проаналізувавши зазначені положення кредитного договору № 74-Б, можна дійти висновку, що умови даного договору викладені таким чином, щоб у позичальника без його відома та поза його волею могла сформуватись заборгованість по сплаті кредитних платежів, на яку банк зміг би нарахувати пеню, і, відповідно, отримати додаткову протиправну вигоду. 29 травня 2009 року між ОСОБА_1 та банком було укладено Додаткову угоду № 2, відповідно до умов якої внесено зміни в розділ 3 Договору «Порядок надання кредиту та сплати заборгованості» наступним пунктом: 3.5. При умові виконання позичальником умов Договору, Кредитом кожні 6 календарних місяців зменшує розмір відсоткової ставки на 0,25% річних. Загальне зменшення відсоткової ставки не може вкладати більше ніж 1% річних від розміру, визначеного у п. 1.3 Кредитного договору. Зміна (зменшення) відсотком ставки відбувається шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору. Відповідно квитанцій про внесення коштів на виконання умов кредитного договору позивачем, з дати підписання додаткової угоди № 2 до кредитного договору, повністю виконувались умови кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року. Однак Банком додаткових угод з позивачем щодо зменшення відсотком ставки підписано не було. На думку позивача управління кредитом передбачає ініціювання банком укладення відповідних додаткових угод. Відповідно до п. 3.8 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Відповідачем не було виконано вимоги даного пункту правил, не було попереджено про те, що позивач нестиме валютні ризики під час виконання кредитного договору. Однак ці ризики йому все одно довелось нести, оскільки після укладення договору значно зріс курс долара США по відношенню до гривні України, це потягло значне збільшення боргових зобов'язань. На підставі наведеного позивачі просили визнати недійсними кредитний договір № 74-Б від 26.08.2008 року, іпотечний договір від 26.08.2008 року та договір поруки № 74-Б/П від 26.08.2008 року, а також зобов'язати відповідача зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту 12 259,34 доларів США надмірно сплачених відсотків. 10 грудня 2013 року ПАТ КБ «Надра» в особі відділення ПАТ КБ «Надра» Луцьке РУ звернулося із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свій позов мотивує тим, що 26.08.2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 74-Б, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти на споживчі потреби в сумі 74 590,00 доларів США на строк кредитування до 20.08.2028 року із сплатою процентів за користування кредитом 10,99 % річних. 26.08.2008 року було укладено додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки. 26.08.2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Надра» було укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручилася перед кредитором за належне виконання позивальником взятих на себе зобов'язань по даного кредитному договору, відповідно до умов якого поручитель і позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.08.2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1. Статтею 1056 ЦК України встановлено, що кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Враховуючи, що 24.09.2013 року ухвалою Луцького міськрайонного суду відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ПАТ КБ «Надра» про визнання недійним кредитного договору, банк змушений достроково стягувати заборгованість за кредитним договором № 74-Б укладеного з позивачем. Керуючись п.п. 4.2.8., 4.3.5. оспорюваного договору, банком було надіслано позичальнику вимогу-претензію про дострокове погашення кредиту. Дану вимогу-претензію позичальником було отримано, проте кредит не погашений. Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Про необхідність погашення платежів тиа відсотків за користування кредитом відповідачів було повідомлено листами-претензіями про дострокове погашення кредиту № 02-01/1893, № 02-01/1894 від 15.11.2013 року, проте кредит та відсотки відповідачами не погашено. Станом на 01.12.2013 року заборгованість за кредитним договором № 74-Б від 26.08.2008 року становить 557 333,34 грн., з них: заборгованість по тілу кредиту - 68 363,57 долари США, еквівалент - 546 430,01 грн.; заборгованість по відсотках - 1 083,78 долари США, еквівалент - 8 662,65 грн.; заборгованість по комісії - 280,33 доларів США, еквівалент - 2 240,68 грн. Згідно умов договору, відповідач несе відповідальність перед банком за невиконання положень договору. Збитки завдані банку відповідачем внаслідок невиконання положень договору, підлягають негайному безумовному відшкодуванню відповідачем за першою вимогою банку. Позивач просив стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заборгованість по кредитному договору № 74-Б від 26.08.2008 року в розмірі 557 333,34 гривень та судові витрати по справі. Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні первісний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив його задовольнити. Зустрічний позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні. Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні первісний позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила його задовольнити. Зустрічний позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні. Представник ПАТ КБ «Надра» Мельник В.М. проти первісного позову заперечила, просила відмовити в його задоволенні. Зустрічний позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила його задовольнити. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні первісного та зустрічного позовів слід відмовити з наступних підстав. Судом встановлено, що 26.08.2008 року між ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «Надра» в особі відділення № 11 укладено кредитний договір № 74-Б, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 74 590,00 доларів США на строк кредитування до 20.08.2028 року із сплатою процентів за користування кредитом 10,99 % річних (а.с. 7-10). 26.08.2008 року було укладено додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки (а.с. 11). 29.05.2009 року було укладено додаткову угоду № 2 до даного договору , якою було внесено зміни в існуючі кредитні зобов'язання (а.с. 16). 26.08.2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Надра» було укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручилася перед кредитором за належне виконання позивальником взятих на себе зобов'язань по даного кредитному договору (а.с. 14). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.08.2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 (а.с. 12-13). Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Пунктом 2 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у своїй позовній заяві стверджують, що після підписання Кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року позичальнику стало відомо що ануїтентна схема кредитування є найбільш дорогою для них. В спростування даного твердження позивачів, відповідачем надано копію Договору № 44/08 від 17.09.2008 року про надання компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків (а.с. 93-94), укладеного між ОСОБА_1 та Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву, згідно якого ОСОБА_1 (п.п. 1.1) Фонд від імені держави відшкодовує частину відсотків за кредитом, що надається позичальнику на придбання житла комерційним банком: Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра». Розмір часткової компенсації, що надається позичальнику розраховується та сплачується фондом згідно з додатком 1 до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору, та погоджується позичальником (п.п. 2.2. даного договору). Також щодо твердження позивачів, що банком не було проведено з ними переддоговірної роботи перед укладенням з ОСОБА_1 кредитного договору. В спростування наведеного позичальником власноруч, за 15 календарних днів до дати підписання кредитного договору - 26.08.2008 року, було підписано анкету-заяву від 11.08.2008 року (а.с. 96), в якій вказано: «Із основними умовами надання кредиту ознайомлений». Також 29.05.2009 року між позичальником та банком було укладено Додаткову угоду № 2 до оспорюваного кредитного договору, яким встановлено щомісячно мінімально необхідних платежів: 03 червня 2009 року по травень 2010 року включно - нараховані відсотки у порядку передбаченому п. 1.3.1. кредитного договору, тобто 968,92 доларів США; з червня 2010 року по травень 2015 року включно - 1026,38 доларів США; з червня 2015 року по травень 2028 року включно - 971,97 доларів США. Того ж дня, 29.05.2009 року, між поручителем ОСОБА_5 та банком було укладено додаткову угоду №1 до договору поруки № 74Б/П від 26.08.2008 року, якою ОСОБА_5 зобов'язалася перед кредитором за належне виконання взятих зобов'язань ОСОБА_1 за оспорюваним кредитним договором. Таким чином позивач, перед укладенням кредитного договору був ознайомлений із загальними умовами кредитування і погодився на них, наслідком чого стало підписання ним кредитного договору 26 серпня 2008 року. В пунктах 1.1, 1.2, 1.3 кредитного договору зазначена сума кредиту, дата видачі кредиту, річна відсоткова ставка, у пунктах 3.1, 3.1.1., 7.1.1. та інших, передбачені щомісячна сума необхідного платежу, строк внесення платежів, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, право дострокового виконання зобов'язань за договором та його умови. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в разі ненадання інформації, яка зазначена у частині 2 даної норми (на яку у своїй заяві посилається позивач), банк несе відповідальність, яка встановлена ст.ст. 15 та 23 цього Закону. Тобто споживач має право на відшкодування завданих даними діями збитків, однак передбачених законом правових підстав для визнання недійсним у даному випадку кредитного договору немає. Отже, на час укладення кредитного договору, позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним. Виконання банком зазначених умов підтверджено позивачем, так як особисто підписавши кредитний договір, він засвідчив отримання зазначеної вище інформації на, те, що погодився з умовами кредитного договору. Крім того, позивачем щомісячно вносилися мінімально необхідні платежі на погашення даного кредиту, що є підтвердженням схвалення правочину. Окрім того, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним і настання відповідних правових наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону; додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо. Загальні підстави визнання недійсним правочину і настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України. Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не можуть суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони мають укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегульовувати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Посилання позивачів на те, що вищевказаний кредитний договір укладений з порушенням вимог діючого законодавства є безпідставними, оскільки під час укладення кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов цього договору точно в договорі визначили свої наміри. При цьому сторони не мали на меті інших цілей, ніж ті, що передбачені чинним законодавством України для кредитних договорів, а саме: банк зобов'язався надати позичальнику кредит у відповідному розмірі в іноземній валюті, а позичальник зобов'язався повернути кредит у тій же валюті, в якій він його отримав, у строки, встановлені договором та сплатити проценти за користування кредитними коштами. Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно з ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Особистий підпис позивача свідчить про те, що він погодився на всі умови, які зазначені у кредитному договорі. Пунктом 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року передбачено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним, суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215, 1048-1052, 1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». Кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК України). В поданій позовній заяві позивачі звертають увагу суду на те, що вони оскаржують переддоговірну роботу між банком та позичальником, а також відповідність кредитного договору вимогам чинного законодавства України в частині порушення прав позивача як споживача кредитних послуг до та в момент підписання сторонами оспорюваного кредитного договору. Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення: природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України. Позивачем всупереч ст. 60 ЦПК України не доведено наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт його обману. А тому посилання позивачів на не ознайомлення їх перед укладенням кредитного договору з правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не може свідчити про те, що вони не були ознайомлені з умовами кредитного договору та не дає підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, оскільки спростовується дослідженими в суді матеріалами справи. Крім того, слід зазначити, що застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» можливе щодо спорів, які виникають з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи процентної ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору зазначений закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство, що регулює кредитні правовідносини, які регулюються Цивільним кодексом України. Отже, судом встановлено, що на момент вчинення правочину, тобто укладення кредитного договору, волевиявлення позивача було вільним і відповідало її внутрішній волі, укладений кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені, тобто відповідач надав, а позивач прийняла кредит і зобов'язалася повернути його відповідачу у встановлені кредитним договором розмірі і строки. Згідно з частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Крім того, позивачі, посилаючись на частину 2 статті 548 ЦК України, як на підставу для визнання іпотечного договору та договору поруки недійсними, вказувала на те, що недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення. З огляду на наведене, та беручи до уваги, що кредитний договір № 74-Б від 26.08.2008 року не визнається судом недійсним, тому відсутні також підстави і для визнання недійсними зазначених вище іпотечного договору та договору поруки, а також для зобов'язання відповідача зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту 12 259,34 доларів США надмірно сплачених відсотків. Інші доводи первісного позову є власним тлумаченням позивачем норм чинного законодавства та обставин справи, в зв'язку з чим суд вважає їх необґрунтованими, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Таким чином, суд не вбачає жодних підстав для визнання недійсним кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра», іпотечного договору від 26.08.2008 року, договору поруки № 74-Б/П від 26.08.2008 року та зобов'язання зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту 12 259,34 доларів США надмірно сплачених відсотків, а тому, в задоволенні первісного позову слід відмовити за безпідставністю вимог. Також не підлягає до задоволення і зустрічний позов ПАТ КБ «Надра», оскільки представником позивача за зустрічним позовом в судовому засіданні надано пояснення щодо відсутності порушень кредитного договору з боку відповідача ОСОБА_1, кредит сплачується вчасно, що підтверджено копіями квитанцій про сплату кредиту, відсотків та комісії, наданими позивачами за первісним позовом (а.с. 17-57). Крім того, у зустрічному позові позивач посилається на п.п. 4.2.8. Кредитного договору, згідно якого банк має право відмовитися від надання позичальнику передбаченого цим Договором кредиту, а також вимагати від позичальника штрафних санкцій за цим Договором, - у разі отримання банком несприятливої інформації, що свідчить про можливість невиконання (неналежного виконання) позичальником зобов'язань за цим Договором чи Договорами забезпечення виконання зобов'язань (під такою несприятливою інформацією сторони розуміють документи державних органів про обшук, виїмку, арешт чи примусове списання коштів, розкриття банківської інформації стосовно позичальника чи пов'язаних з ним осіб, порушення кримінальної справи стосовно учасника або працівника позичальника або пов'язаних з ним осіб тощо), або в разі встановлення, що кредитна інформація містить ознаки такої, яка згідно з законодавством підлягає фінансовому моніторингу. Проте позивачем за зустрічним позовом не надано жодних доказів існування такої несприятливої інформації, а посилання на те, що відповідачами за зустрічним позовом подано до суду позов про визнання недійсним кредитного договору, суд до уваги не бере. Отже, суд не вбачає жодних підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором № 74-Б від 269.08.2008 року з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_5, а тому, в задоволенні зустрічного позову слід відмовити за безпідставністю вимог. Керуючись ст.ст. 3, 10, 15, 30, 60, 210, 215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 3, 6, 60, 203, 215-216, 230, 236, 509, 524, 526, 548, 627, 628, 638, 1046, 1049, 1054, 1056 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, - в и р і ш и в : В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління про визнання недійсними кредитного і іпотечного договорів, договору поруки - відмовити за безпідставністю. В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити за безпідставністю. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подання скарги про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання скарги про апеляційне оскарження, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя Луцького міськрайонного суду В.П. Пушкарчук Все таки они есть. И правильно , что в этом направлении есть резон бороться. Долбить , долбить и еще раз долбить ...

а это решение апеляции 2. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39164438 Справа № 161/16470/13-ц Провадження № 22-ц/773/475/14 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Категорія: 27 Доповідач: Свистун О. В. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 червня 2014 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого судді - Свистун О.В., суддів - Грушицького А.І., Федонюк С.Ю., при секретарі - Губарик К.А., за участю : представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника відповідача Борща Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 05 лютого 2014 року, - В С Т А Н О В И Л А : Рішенням Луцького міськрайонного суду від 05 лютого 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки відмовлено за безпідставністю. В задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено за безпідставністю. У поданій апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Покликається на те, що судом були порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами кредитування. Безпідставними також є висновки суду, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору. Також зазначає, що до даних правовідносин, які виникли між сторонами слід застосовувати норми ЗУ «Про захист прав споживачів». В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, покликаючись на доводи, викладені в ній. Представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_4. апеляційну скаргу підтримала, покликаючись на доводи, викладені в ній. Представник відповідача Борщ Н.М. апеляційну скаргу заперечив, оскільки вважає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 26 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра», в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління, було укладено кредитний договір № 74-Б, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 74590 доларів США із строком повернення до 20 серпня 2028 року та відсотками за користування кредитом у розмірі 10,99 % річних. Цього ж числа між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки. 26 серпня 2008 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Надра», в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління, було укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручився перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань по даному кредитному договору. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 серпня 2008 року між позивачем та банком було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_7, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме, квартира АДРЕСА_1. 29 травня 2009 року укладено додаткову угоду № 2 до даного договору, якою було внесено зміни в існуючі кредитні зобов'язання, зокрема щодо фіксованого щомісячного платежу. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суд виходив з того, що ОСОБА_1, перед укладенням кредитного договору був ознайомлений із загальними умовами кредитування і погодився з даними умовами. Укладений кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені, тобто відповідач надав, а позивач прийняв кредит і зобов'язалася повернути його відповідачу у встановлені кредитним договором розмірі і строки. Позивачем всупереч ст. 60 ЦПК України не доведено наявність умислу в діях відповідача щодо ненадання повної інформації по відсотках по даному кредиту. Однак, на думку колегії суддів, з такими висновками погодитись не можна з наступних підстав. Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до пункту 1.2 Договору кредиту, кредит надається Позичальнику на наступні цілі: проведення розрахунків по договору купівлі продажу № 4132 від 26.08.2008 року, згідно якого позичальник придбаває у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1; витрати страхувальника (Позичальника) по договору страхування нерухомого майна, визначеного у п. 2.1. цього договору; витрати пов'язані з оформленням кредиту. Згідно з рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Отже, з умов кредитного договору вбачається, що кошти були наданні в споживчих цілях для придбання квартири. Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту. Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. Згідно п.3.4 розділу 3 Правил, Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. З п.3.2. розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року (далі - Правила), вбачається, що кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Колегією суддів встановлено, що з Кредитного договору № 74-Б від 26 серпня 2008 року вбачається, що у ньому не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не має умов, які п.п.3.2, 3.4 розділу 3 Правил, визнані обов'язковими. Також банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. З наданого розрахунку на час розгляду справи не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово та не зрозуміло для споживача. Представник банку як спеціаліст з проведення розрахунку в судове засідання не з'явився. Із пояснень відповідача встановлено, що кінцева сума тільки одних відсотків перевищить суму кредиту у два рази. Детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача на день розгляду справи відповідач суду не надав. Отже, в порушення п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не надав ОСОБА_1, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону. Таким чином, колегія суддів вважає, що банк не надав доказів, які б спростовували доводи позивачів в цій частині. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору Відповідно до п. 3.6 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Із Додаткової угоди № 1 до кредитного договору № 74- Б від 26 серпня 2008 року слідує, що кредитний договір було доповнено пунктами 1.3.2 і 1.3.3 щодо плати за управління Кредитом, яка нараховується щомісячно, протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,30% від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом (без врахування розміру відсотків, які Позичальник повинен сплатити Банку) та комісії за розрахунки за цим Договором, яка складає 3,8% від суми кредиту і сплачується одноразово на дату видачі/перерахування кредитних коштів. Крім того, судом встановлено, що сума 0,30% сплачується від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом. Однак, зменшуючи суму тіла кредиту дане нарахування банк не зменшував. Колегія суддів вважає, що Банк, додатковою угодою № 1 до спірного договору про споживчий кредит, включив положення які відповідно до ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживача» є несправедливими, так як містять умови про зміни у витратах. Крім того, враховуючи додаткові нарахування, відсоток за користування кредитними коштами збільшився. З представленої представником відповідача суду довідки № 07/06 від 24.03.2014 року про нарахування та погашення відсотків, комісії та тіла кредиту згідно кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року укладеного ПАТ КБ «Надра» з ОСОБА_1 вбачається, що існує суттєва різниця між нарахованими відсотками, які підлягають сплаті позичальником та фактично сплаченими ним відсотками. Зазначена різниця фактично приводить до зменшення зарахувань на тіло кредиту і як наслідок приводить до збільшення розміру нарахованих відсотків та плати за управління кредитом, які нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом. Як приклад, з довідки № 07/68 від 24.03.2014 року вбачається, що нарахування відсотків та зарахування відсотків різні суми. При цьому враховуючи, що щомісячні платежі сплачуються щомісяця, однак сума на тіло кредиту чомусь не зараховується. Відомостей позивачам відповідач не надав, не зміг пояснити таке нарахування і в суді апеляційної інстанції. Із наданих суду розрахунків встановлено дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, що також ставить в тяжке, не справедливе становище споживача в договірних зобов'язаннях. Судом встановлено, що графік погашення кредиту взагалі не видавався і які суми на які рахунки зараховувалися невідомо. Що є також несправедливим по відношенню до споживача, оскільки дає право банку проводити зарахування на рахунки на погляд банку. Представник банку не дав чітких пояснень з проведення таких бухгалтерських операцій працівниками банку, при тому що операції по зарахуванню коштів повинні проводитись автоматично через програму комп'ютера. Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 2 до Кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року розділ 3 кредитного договору було доповнено п. 3.5. згідно до якого при умові виконання позичальником умов Договору кредиту кожні 6 календарних місяців банк зменшує розмір відсоткової ставки на 0,25% річних. Загальне зменшення відсоткової ставки не може вкладати більше ніж 1% річних від розміру, визначеного у п. 1.3 Кредитного договору. Зміна (зменшення) відсотком ставки відбувається шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору. Судом встановлено, що цей пункт договору не виконувався відповідачем, що також на думку колегії суддів є недобросовісним виконанням відповідачем своїх обов'язків по договору кредиту та є несправедливим по відношенню до споживача. Отже, із встановлених судом обставин, наданих сторонами доказів встановлено, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача. Відповідно до п.5 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Враховуючи вимоги закону, колегія суддів приходить до висновку, що при встановлених обставинах є всі підстави для задоволення позовних вимог позивачів у цій частині. Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Судом встановлено, що для забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Надра», в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління було укладено 26 серпня 2008 року договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручився перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань по даному кредитному договору. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 серпня 2008 року між позивачем та банком було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_7, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме, квартира АДРЕСА_1. Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Задовольняючи позовну вимогу позивачів про визнання недійсним кредитного договору, слід також визнати недійсними договір поруки та договір іпотеки, оскільки ці договори є похідними від головного договору. Однак, позивачі надають свій розрахунок розміру щомісячного ануїтетного платежу покликаючись на те, що до п. 3.3.1. кредитного договору, позичальник повертає кредит та сплачує нараховані відсотки шляхом сплати щомісячного мінімально необхідного платежу. Вважають, що розмір щомісячних платежів завищений та надають висновок спеціаліста з якого вбачається, що відсоткова ставка не відповідає 10.99%, а становить 14.76 %. Однак, від проведення бухгалтерської експертизи позивачі відмовилися. А тому в цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають і суд першої інстанції правильно відмовив у задаволені позову у цій частині. Згідно з вимогами статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Однак, відповідачем не надано доказів в підтвердження своїх доводів та заперечень та спростування доводів позивачів. На думку колегії суддів покликання позивачів на ст. 230 ЦК України є безпідставними, оскільки позивачі не довели обставин щодо перешкод вчинення правочину та не надали доказів про замовчування відповідачем їх існування. Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що із-за вищевказаних порушень норм матеріального та процесуального права, суд першої інстанції дійшов до неправильних висновків, що є підставою відповідно до ст. 309 ЦПК України для скасування постановленого ним судового рішення в частині його оскарження в апеляційній інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 316, 317, 319, 218, 60 ЦПК України, ст.ст. 203, 236, 548, 1054, 1055 ЦК України, Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, Законом України «Про захист прав споживачів», колегія суддів,- В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_9 задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2014 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки задовольнити частково. Визнати недійсним кредитний договір № 74-Б від 26 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра». Визнати недійсним іпотечний договір від 26 серпня 2008 року укладений між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір поруки №74-Б/П від 26 серпня 2008 року укладений між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_6. В решті рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: Судді:

А вот кстати и соответсвующие решения прибежали . 1.http://reyestr.court.gov.ua/Review/41242672 Ухвала іменем україни 22 жовтня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки; за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення апеляційного суду Волинської області від 02 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки. ПАТ «КБ «Надра» заявило зустрічний позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2014 року в задоволенні позовів відмовлено. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 02 червня 2014 року зазначене судове рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним кредитний договір від 26 серпня 2008 року № 74-Б, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «КБ «Надра». Визнано недійсним іпотечний договір від 26 серпня 2008 року, укладений між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3 Визнано недійсним договір поруки від 26 серпня 2008 року № 74-Б/П, укладений між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_4 У решті рішення залишено без змін. У поданій касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра» просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Судом установлено, що 26 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «КБ «Надра» в особі відділення № 11 ПАТ «КБ «Надра» Луцьке регіональне управління укладено кредитний договір № 74-Б, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 74 590 доларів США із строком повернення до 20 серпня 2028 року та відсотками за користування кредитом у розмірі 10,99 % річних. Цього ж дня між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки. 26 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «КБ «Надра» в особі відділення № 11 ПАТ «КБ «Надра» Луцьке регіональне управління укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручився перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за даним кредитним договором. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 серпня 2008 року між позивачем та банком укладено договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1. 29 травня 2009 року укладено додаткову угоду № 2 до цього договору, якою внесено зміни, зокрема щодо фіксованого щомісячного платежу. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 та задовольняючи позов в цій частині частково, виходив із того, що в кредитному договорі від 26 серпня 2008 року № 74-Б немає відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, немає умов, які п. п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил визнані обов'язковими. Також банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. У наданому розрахунку не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово та не зрозуміло для споживача. Представник банку як спеціаліст з проведення розрахунку в судове засідання не з'явився. Із пояснень відповідача встановлено, що кінцева сума тільки одних відсотків перевищить суму кредиту у два рази. Детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача на день розгляду справи відповідач суду не надав. З огляду на наведене апеляційний суд вважав, що на порушення п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач не надав позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону. Також апеляційний суд вважав, що банк додатковою угодою № 1 до спірного договору про споживчий кредит включив положення, які відповідно до ст. ст. 11, 18 Закону є несправедливими, оскільки містять умови про зміни у витратах; враховуючи додаткові нарахування, відсоток за користування кредитними коштами збільшився; є дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, що також ставить в тяжке, несправедливе становище споживача в договірних зобов'язаннях; графік погашення кредиту взагалі не видавався, які суми на які рахунки зараховувалися невідомо, що за висновком апеляційного суду є також несправедливим відносно споживача, оскільки дає право банку проводити зарахування на рахунки на погляд банку. Недобросовісним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором кредиту та несправедливим відносно споживача, за висновком апеляційного суду, стало також і невиконання банком умов п. 3.5 договору, згідно з яким за умови виконання позичальником умов договору кредиту кожні 6 календарних місяців банк зменшує розмір відсоткової ставки на 0,25 % річних. Загальне зменшення відсоткової ставки не може складати більше ніж 1 % річних від розміру, визначеного у п. 1.3 кредитного договору. Зміна (зменшення) відсоткової ставки відбувається шляхом підписання додаткової угоди до цього договору. З огляду на наведене апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним та, відповідно як наслідок, визнання недійсними договору поруки та договору іпотеки, оскільки ці договори є похідними від головного. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» відхилити. Рішення апеляційного суду Волинської області від 02 червня 2014 року залишити без змін. Головуючий Н.А. Горелкіна Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко

ремикс http://zakon1.rada.g...aws/show/484-19 ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору Верховна Рада України постановляє: Не знаю, как у Вас , но у нас тут без матов это не получается читать . Все для народа , все во имя народа. !

Колеги . Вы ушли в сторону - момент , с которого прерывается исковая давность это конечно интересно . Но - на обсуждение поставлен вопрос признания кредитного договора недействительным на основании : 1.нарушения норм ЗУ " Про захист прав споживачів " 2.Правил надання інформації споживачу 3. ст. 230 ЦК - омана и приховування информации от позичальника з боку банку . У нас всех не так уж много возможностей бороться в направлении признания кредитных ого договоров недействительными . Неужели это направление " мертвое". То, что суды не всегда хотят пропускать такие иски ничуть не отменяет того факту , что такие иски есть и могут быть РЕАЛЬНО обосноваными . ( особенно когда речь идет о кредитах в шв.франках - а таких договоров много). Не все судьи подобны указаной апеляции . Пример тому Тернопольская апеляция и даже первая колегия в ВССУ , о которой писал Alexburko. Вы же сами пишете что у Вас есть свой - пусть и негативный опыт . Выкладывайте его и свои решения .Ведь они тоже полезны .Они позволят сравнить и обсудить узкие моменты . Тема то интересная . И как видите все таки может давать определенные результаты .Побольше бы таких исков и было бы побольше и практики. Вот для вашего и всеобщего обсуждения ( как и обешали ) выкладываем образец такого иска . Надеемся , что он может быть полезен людям. Ведь по многим кредитным договорам банки такие вещи вытворяли. До ______________________раойнного суду м.___ Адреса: ____________________________________ ___________________________________________ Позивач: _________________________________ Адреса: __________________________________ _________________________________________ Відповідач: Публічне акціонерне товариство „ _____ Банк”, код ЕДРПОУ - _______________ Юр.Адреса: ________________________________ Тел. _____________________________________ Третя особа( Поручитель) : __________________ ___________________________________________ Адреса: ____________________________________ ___________________________________________ „ про визнання кредитного договору недійсним „ ПОЗОВНА ЗАЯВА "___"_____________ 200__ року між мною та Закритим акціонерним товариством « __________ Банк» ( правонаступником якого є Відповідач) було укладено Кредитний договір №______________ , згідно якого Відповідач узяв на себе зобов»язання видати мені у якості кредиту грошові кошти в іноземній валюті –у сумі _____________ _________________ шф. франків строком до "___"___________ _____ року під процентну ставку в ____ % річних . Інші умови надання вказаного Кредиту були визначені та зазначені Банком в вказаному Договорі.(копія договору додається) . У якості забезпечення виконання вказаного кредитного договору був укладений того ж дня Договір поруки № __________________ з гр. ___________ (копія додається) . Оскільки вказаним вище Кредитним Договором було зазначеного про відповідні відсотки у розмірі _____ річних , запропоноване на цій підставі та оголошене мені до укладання договору Банком реальне здорожчання кредиту та кінцева сукупна вартість для мене кредиту були вирішальним у прийнятті мною рішення щодо укладання кредитного договору саме з цим Банком. Але , як це виявилося тільки зараз , в дійсності , повідомлена мені до укладання кредитного договору Банком сума абсолютного значення подорожчання для мене кредиту у грошовому та процентному виразі не відповідає тому, що було оголошено мені Банком та реально є набагато більшою. Вказане підтверджується зокрема відсутністю відповідного додатку до кредитного договору з детальним розписом сукупної вартості кредиту у вигляді реальної процентної ставки і абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого має здійснюватися шляхом підсумування всіх платежів , що позичальник має здійснювати як на користь банку , так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. Крім цього у Додатку №1 , який має назву та стосується лише Графіку платежів» також не має усіх передбачених та таких, що є необхідними за законом відомостей щодо усіх платежів за кожним платіжним періодом та сукупної вартості кредиту. Як наслідок цього оголошена та запропонована мені банком кінцеве значення абсолютного здорожчання для мене кредиту та також й оголошена мені реальна процентна ставка , такою не є та насправді фактично складає зовсім інший розмір. Зазначене підтверджується відповідним Висновком економічного дослідження , копія якого додається .Вказане також додатково прямо може бути підтверджено під час слухання справи у суді висновком відповідної економічної експертизи, призначення якої судом вважаю в даному випадку необхідним . Вважаю, що банк приховав від мене , як споживача дійсне значення абсолютного здорожчання кредиту та дійсну реальну проценту ставку. Доказом цього зокрема є той факт, що всупереч нормам Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту , затверджених Постановою Правління НБУ 10.05.2007 року за № 168, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13308, які Банки зобов”язані виконувати , Детального розпису сукупної вартості кредиту у вигляді реальної процентної і абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі) за кожним платіжним періодом дійсно не існує . Всупереч вказаним вище правовим нормам у порядку передбаченому зазначеними Правилами , Розрахунку за кожним платіжним періодом визначення сукупної вартості кредиту дійсно не існує та сторонами не підписувалося. Правило , за яким змінюється реальна процента ставка за кредитором кредитний договір також не містить. Як він й не містить також надання мені, як споживачу й іншої важливої інформації, яка впливає на абсолютне значення здорожчання для мене кредиту , зокрема щодо вартості послуг Банку з приводу його послуг , зокрема про порядок та розмір сплати йому винагороди за конвертацію однієї валюти в іншу , про вартість послуг Банку під час зміни процентної ставки , про вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається Банком мені, як споживачу, за кожним платіжним періодом у т.ч. з зазначенням конкретних грошових сум , визначення тарифів та всі суми коштів, які я, як споживач маю сплатити також й за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням , обґрунтування вартості кожної із супутніх послуг та інші . В той же самий час , всупереч нормам вказаних вище Правил та Закону України « Про захист прав споживачів» » кредитний договір містить умови та посилання на платежі без визначення та погодження мною їх конкретної визначеної вартості , які я, як споживач, маю сплатити на користь банку та на користь третіх осіб за дії, які банк здійснює на власну користь та за дії, які я маю здійснювати у зв”язку з погашенням кредиту на користь інших осіб , зокрема сплачувати банку не погоджені у конкретному розмірі платежі, у т.ч. за тарифами , які не мають вартісних показників . При цьому усієї необхідної, достатньої та вичерпної інформації про вартість кожного з альтернативних варіантів надання відповідних послуг Банком на момент укладання кредитного договору мені , як споживачу також надано не було. Вважаю, що при укладені оскаржуваного кредитного договору банком не було дотримано вимог діючого законодавства України, не було надано мені , як споживачу , усю необхідну та достатню інформацію щодо умов кредитування, а отримана мною інформація щодо умов кредитування була недостатньою для здійснення мною свідомого вибору запропонованих послуг. Тому, враховуючи невизначеність виду встановленої плати за кредит, комісії, необґрунтованість її ціни та відсутність у банку права встановлювати платежі за дії на власну користь, приховування реальної процентної ставки , невідповідність дійсності оголошеного мені значення абсолютного кінцевого здорожчання для мене кредиту, вказаний кредитний договір , вважаю, слід визнати недійсним з моменту його укладення. Згідно п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець серед іншого зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: . . .в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Вказані вимоги закону відповідачем дотримані не були. Додатковою правовою підставою вказаного вище є також норми , зазначені в п.п. 9,13, 14 преамбули Директиви Європейського Парламенту та Ради 2005/29/ЄС від 11.05.2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики відповідно до яких вказується , що оскільки фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватись до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту . У відповідності до ч. 3 ст. 203 ЦК України встановлено , що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з приписами діючого законодавства України правочин , який не відповідає вимогам закону визнається судом недійсним . Вказаний вище кредитний договір укладений, як вбачається з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для визнання його недійсним. Під час укладання кредитного договору Банк приховав від мене важливу інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення мною,як позичальником, свідомого вибору схеми кредитування, а також вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту. Приховування важливої інформації від позичальника Банком в даному випадку є очевидним. Згідно із п. 20 Постанови Пленуму ВС України №9 від 06.11.09 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб. Згідно приписів діючого законодавства України, у випадку , якщо одна з сторін заперечує це, за відповідним позовом до суду такий договір ( оспорюваний правочин ) може бути визнаний судом недійсним . Відповідач не погоджується з зазначеним вище та стверджує протилежне, що й обумовлює необхідність звернення до суду з цим позовом. Згідно з Законом України” Про захист прав споживачів” до правовідносин , які стосуються питань укладання кредитних договорів застосовуються також положення цього закону. (ч.5. ст..11, ст..18) . „ Договір може бути визнаним недійсним у цілому» зазначається у ч.6. ст.18 вказаного Закону. Згідно приписів ст.15,16 Цивільного Кодексу України визнання договору недійсним відповідає передбаченим законом способам захисту прав та інтересів особи. Стаття 22 зазначеного Закону передбачено, що « Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом». Враховуючи викладене , керуючись безпосередньо нормами Конституції України , відповідними та такими, що підлягають до їх застосування для вирішення даного спору відповідними нормами Цивільного Кодексу України , зазначеними вище Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Постановою Правління НБУ 10.05.2007 року за № 168, Директивами Європейського Парламенту та Ради 2005/29/ЄС від 11.05.2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики , Законом України „ Про захист прав споживачів”, Законом України „ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” , Законом України » Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг « , Постановою Пленуму ВС України №9 від 06.11.09 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , іншими нормами, що регулюють спірні правовідносини , ст. 3, 4, 27, 109, 119 – 120 ЦПК України ПРОШУ: Кредитний Договір № ________________ від "__"__________ 200_ року , укладений між Закритим акціонерним Товариством ” _____________ Банк” ” ( правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „ ___________ Банк”, код ЄДРПОУ – _______________ та гр. ___________________________ ( ід. номер - _________________) визнати недійсним з моменту його укладання . Додатки: 1.Оригінал квитанції про сплату судового збору. 2. Копія кредитного Договору № ________ від "___"___________ 200 _ р. з додатком № 1. 3. Копія Договору поруки від "__"________200_ року № _____________. 4. Копія позовної заяви іншим сторонам по справі . Позивач ____________________ (____________) „__”_________________ 2015 року . Р.С. Просьба к Админу - не торопитесь снимать эту тему с обсуждения .