ANTIRAID

Справа № 2-107/11р. РІШЕННЯ Іменем України 17 жовтня 2011 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді - Журавського В.В., при секретарях Хутінаєвій О.Ю., Поповійчук М.В., Алфімовій І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориспіль цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «МетаБанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МетаБанк», третя особа приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу, Київської області ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору, договору іпотеки, скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, зобовязання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство «МетаБанк», що є правонаступником Акціонерного банку «Металург», звернулося до суду з даним позовом у якому зазначило, що 30 серпня 2007 року між Акціонерним банком «Металург» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 602200484113А згідно з яким ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 40662 доларів США на поточні потреби на строк до 30.08.2012 року включно під зобовязання сплачувати частини суми кредиту та 18 % річних за користування кредитом. Надання кредиту було здійснено шляхом зарахування коштів на поточний рахунок відповідача. Забезпечення виконання відповідачем своїх зобовязань є порука громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які зобовязалися погасити борг у випадку невиконання ОСОБА_1 своїх зобовязань по кредитному договору № 602200484113А. Внаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх зобовязань по кредитному договору виникла заборгованість, загальний розмір якої складає 747679,17 грн.. Вказану суму боргу позивач прохає стягнути з ОСОБА_1 та його поручителів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 солідарно. Під час розгляду судом даної справи, представник відповідача ОСОБА_6 заявив клопотання про обєднання даної цивільної справи із цивільною справою № 2-3669/10р., яка також перебувала на розгляді у Бориспільському міськрайонному суді за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МетаБанк», третя особа приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 про скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, розірвання договору кредиту та договору іпотеки та покладення обовязку зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна з тих підстав, що вимоги за вказаними позовами є однорідними. Ухвалою судді від 7.09.2010 року вказані справи обєднані в одне провадження. У своєму позові ОСОБА_1 посилається на те, що між ним та Акціонерний банком «Металург»30.08.2007 року дійсно було укладено кредитний договір № 602200484113А згідно п. 1.1. якого відповідач зобовязувався надати йому кредит в сумі 40662 доларів США строком на 60 місяців під 18 % річних. Того ж дня приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 було посвідчено іпотечний договір № 918300000030, укладений між ним та АБ «Металург», згідно якого виконання взятих на себе зобовязань по кредитному договору забезпечувалося передачею в іпотеку квартири АДРЕСА_1. У звязку з тим, що у ОСОБА_1 відпала необхідність у отриманні кредиту, оскільки він раніше зміг отримати ці кошти з інших джерел, аніж банк встиг їх видати позичальнику, 30.08.2007 року він звернувся до начальника Бориспільського відділення № 25 ОСОБА_7 з відмовою від отримання кредиту. При цьому, ОСОБА_1 стверджує, що будь-яких заяв про видачу готівки з каси він не подавав, відповідно й не отримував ніяких коштів від відповідача. У звязку з цим вважав даний кредитний договір розірваним, так як він відмовився від отримання кредиту. В середині серпня 2010 року ОСОБА_1 отримав повідомлення від банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Вважає, що іпотека має похідний характер від основного зобовязання договору кредиту, який на думку позивача розірваний ще з 30.08.2007 року. Тому просив в судовому порядку розірвати даний договір, договір іпотеки, скасувати рішення банку про звернення стягнення на предмет іпотеки та зобовязати приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 зняти заборону щодо відчуження квартири АДРЕСА_1. Представник позивача ПАТ «МетаБанк» Павленко П.М. позовну заяву ПАТ «МетаБанк» підтримав та наполягав на її задоволенні. Проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечував. Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_6 первісний позов ПАТ «МетаБанк» не визнав та прохав відмовити у його задоволенні, позовну заяву ОСОБА_1 прохав задовольнити. Приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 до суду не зявилася, однак подала заяву у якій просить суд розглядати справу без її участі, проти позову ОСОБА_1 не заперечує. Інші сторони в судове засідання не зявились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Також 22.08.2009 року помер ОСОБА_5, процесуальним правонаступником якого є ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину. Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд прийшов до переконання, що в задоволенні позову ПАТ «МетаБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «МетаБанк», третя особа приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору, договору іпотеки, скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, зобовязання вчинити дії слід задовольнити з наступних підстав. Судом встановлено, що 30 серпня 2007 року між Акціонерним банком «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 602200484113А згідно якого АБ «Металург» зобовязувався надати йому кредит в сумі 40662 доларів США під заставу на споживчі цілі, строком на 60 місяців під 18 % річних. Надання кредиту мало відбутися шляхом зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1, відкритий в банку № НОМЕР_1. Пунктом 1 ч.1 ст.11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Згідно ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України). Судом встановлено, що у звязку з отриманням з інших джерел ОСОБА_1 необхідної суми коштів, останній перестав потребувати отримання кредиту. У звязку з цим 30.08.2007 року він звернувся до начальника Бориспільського відділення АБ «Металург»№ 25 ОСОБА_7 з усною заявою про відмову від отримання кредиту. Так як останній проти цього не заперечував, ОСОБА_1 вважав даний договір кредиту розірваним з 30.08.2007 року. Згідно ч.2 ст.214 ЦК України, особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Пунктом 4.4. кредитного договору № 602200484113А від 30.08.2007 року позичальнику також гарантовано право відмовитися від договору шляхом відкликання своєї згоди на його укладення. Хоч ОСОБА_1 і було подано заяву про відмову від отримання кредиту в усній формі, однак це не є порушенням чинного законодавства, так як згідно ст.218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. В такому разі заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Судом встановлено, що відносно начальника Бориспільського відділення № 25 АТ «Металург» ОСОБА_7 порушення кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст.191 та ч.2 ст.366 КК України, яка розглядається Бориспільським міськрайонним судом. Згідно обвинувального висновку по даній кримінальній справі № 85-1127 вбачається, що ОСОБА_7, отримавши інформацію від позичальника банку ОСОБА_1 про те, що він не має наміру отримувати кредит в сумі 40662 долари США, будучи службовою особою вирішив заволодіти даними коштами шляхом зловживання своїм службовим становищем. У даному обвинувальному висновку зазначено, що 30.08.2007 року, близько 16.30 год. начальник відділення № 25 АБ «Металург» ОСОБА_7, знаходячись в приміщенні даного відділення банку, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел на заволодіння грошима в сумі 40662 долари США, шляхом зловживання службовим становищем, підійшов до каси банку з талоном на видачу кредиту ОСОБА_1, де повідомив касиру ОСОБА_10, що клієнт банку ОСОБА_1 затримується, а тому необхідно здійснити операцію по компютерній програмі каси банку про видачу кредиту ОСОБА_1 у розмірі 40662 долари США. Дану вказівку начальника відділення касир ОСОБА_10 виконала та провела по компютерній програмі каси банку операцію з видачі ОСОБА_1 даної суми. За наслідками даної операції касиром роздруковано заяву на видачу готівки про отримання ОСОБА_1 40662 доларів США, у якій згідно висновку експерта № 93 від 13.05.2008 року розписався начальник відділення № 25 АБ «Металург» ОСОБА_7. Близько 17.30 год. того ж дня ОСОБА_7 повідомив касира ОСОБА_10 про те, що позичальник ОСОБА_1 30.08.2007 року за отриманням кредиту не прийде і наказав касиру віддати гроші з каси відділення в сумі 40662 долари США йому, які він сам передасть ОСОБА_11. Доказом, що свідчить про відмову позичальника ОСОБА_1 від отримання даного кредиту є висновок експерта № 93 від 13.05.2008 року, зроблений в межах даної кримінальної справи яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Підпис отримувача» в заяві на видачу ОСОБА_1 готівки в сумі 40662 долари США з каси АБ «Металург»№ CFL/140096 від 30.08.2007 року виконаний ОСОБА_7.. Таким чином, зарахування коштів в сумі 40662 доларів США на рахунок ОСОБА_1 та їх зняття з вказаного рахунку відбулося з вказівки начальника відділення № 25 АБ «Металург»ОСОБА_7, який знав про відмову позичальника ОСОБА_1 від отримання кредиту, однак вирішив незаконно заволодіти цими коштами. Тому твердження ПАТ «МетаБанк»про те, що ОСОБА_1 було надано кредит шляхом зарахування коштів на його рахунок не відповідають дійсності. Вказані кошти були розміщені на рахунок, відкритий на імя ОСОБА_1 як наслідок незаконних дій начальника відділення № 25 АБ «Металург»ОСОБА_7 спрямованих на їхнє незаконне заволодіння, а не в результаті волевиявлення самого позичальника, який бажав настання цих наслідків. Згідно ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Як вбачається з п.4.4. кредитного договору № 602200484113А від 30.08.2007 року, позичальнику гарантовано право відмовитися від договору шляхом відкликання своєї згоди на його укладення. У звязку з цим кредитний договір № 602200484113А, укладений між Акціонерним банком «Металург»та ОСОБА_1 є розірваним з 30.08.2007 року. Відповідно вимога позивача ПАТ «МетаБанк»про стягнення з відповідачів боргу по кредитному договору не підлягає до задоволення. Судом також встановлено, що 30 серпня 2007 року між Акціонерним банком «Металург»та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 918300000030, згідно якого виконання взятих ОСОБА_1 на себе зобовязань по кредитному договору забезпечувалося передачею в іпотеку квартири АДРЕСА_1. Як стверджує позивач ПАТ «МетаБанк», у звязку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобовязань по кредитному договору, банком було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та реєстрації за ПАТ «МетаБанк»права власності на предмет іпотеки та/або продажу іпотекодержателем ПАТ «МетаБанк»від свого імені предмета іпотеки будь-якій третій особі на підставі договору купівлі-продажу. 12.08.2010 року про прийняття даного рішення ПАТ «МетаБанк»повідомило ОСОБА_1 шляхом направлення повідомлення № 32-20/7949. У повідомленні зазначається, що у звязку з невиконанням ОСОБА_1 зобовязань за кредитним договором, банк на виконання п. 4.2., 4.3. іпотечного договору № 918300000030 від 30.08.2007 року та на підставі ст.36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку»прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та реєстрації права власності на предмет іпотеки та/або продажу банком предмету іпотеки будь-якій третій особі на підставі договору купівлі-продажу. Як визначено ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.2 ст.214 ЦК України, ч.2 ст.1056 ЦК України, п.4.4. кредитного договору). Законодавчо також визначено, що у разі односторонньої відмови від договору, якщо таке право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним. Згідно ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Оскільки договір кредиту (основне зобовязання) розірваний за заявою ОСОБА_1, відповідно іпотечний договір, який було укладено з метою виконання взятих на себе зобовязань по цьому кредитному договору, є припиненим в розумінні ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку». Тому рішення ПАТ «МетаБанк»про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає скасуванню на підставі ч.2 ст.37 Закону України «Про іпотеку». Як вбачається з договору іпотеки, 30.08.2007 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4, на підставі ст.73 Закону України «Про нотаріат»та у звязку з посвідченням цього договору накладено заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 до припинення договору іпотеки. Вказана заборона зареєстрована у реєстрі під № 2577. Положеннями ст.74 Закону України «Про нотаріат», п.253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено виключний перелік випадків, коли нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна. ОСОБА_1 позбавлений можливості надати нотаріусу необхідні документи, передбачені даними нормами, для зняття накладеної заборони, як і ПАТ «МетаБанк»не направляє нотаріусу повідомлення про припинення іпотечного договору. У звязку з цим право власності ОСОБА_1 на дану квартиру підлягає захисту у спосіб покладення на нотаріуса обовязку зняти заборону відчуження квартири АДРЕСА_1. Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст.2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.60 ЦПК України). Положеннями ст.57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Позивачем ПАТ «МетаБанк» не доведено позовних вимог, тому у задоволенні позову слід відмовити, задовольнивши позовну заяву ОСОБА_1, як обґрунтовану. В зв язку з вищевикладеним, на підставі п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»; п.253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України; ст.ст.3 ч.5, 37 ч.2 Закону України «Про іпотеку»; ст.ст.73, 74 Закону України «Про нотаріат»; ст.ст.203 ч.3 і ч.5, 214 ч.2, 651, 1054, 1056 ч.2 та керуючись ст.ст. 8, 10, 57, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «МетаБанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про солідарне стягнення на користь Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 747679,17 грн. (сімсот сорок сім тисяч шістсот сімдесят девять грн. 17 коп.) - відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити. Розірвати договір кредиту № 602200484113А від 30.08.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «МетаБанк», іпотечний договір № 918300000030 від 30.08.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «МетаБанк», що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 30.08.2007 року. Скасувати повідомлення ПАТ «МетаБанк»про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12.08.2010 року № 32-20/7949. Зобовязати приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1. Сплачений Публічним акціонерним товариством «МетаБанк»при подачі позову судовий збір в розмірі 1700 грн.00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу в розмірі 120 грн. звернути в дохід держави. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «МетаБанк»на користь ОСОБА_1 сплачений ним при подачі позову судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу в розмірі 37 грн. Рішення може бути оскаржене через Бориспільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні під час проголошення, на протязі десяти днів з моменту отримання копії рішення. Суддя: підпис http://reyestr.court.gov.ua/Review/19135124

Почитайте чуть выше http://antiraid.com.ua/forum/index.php?s=&...ost&p=55009Апелляцию прокуратура не подавала.

Торгующая организация все правильно Вам сказала. Найти покупателя на 1/3 квартиры в которой прописан малолетний очень тяжело.Нужна будет помощь, звоните.

А Вы им решение ВСУ и все. Какой такой доход, обычное растовщичество

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 квітня 2012 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Гримич М.К., Савченко В.О., Фаловської І.М., Хопти С.Ф., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом обґрунтовуючи вимоги тим, що 31 серпня 2007 року між нею та банком було укладено договір іпотеки на суму 250 тисяч доларів США у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 31 серпня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Родовід Банк». 1 грудня 2010 року нею отримано постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису від 28 квітня 2010 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 у розмірі 1413471 доларів 07 центів США. У зв'язку з тим, що банком на її адресу не було направлено письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором та те, що сума заборгованості за кредитним договором не є безспірною просила визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 квітня 2011 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 28 квітня 2010 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 31 серпня 2007 року, укладеного між ПАТ «Родовід Банк» і ОСОБА_1 При цьому суд вважав, що нотаріус не переконався належним чином у безспірності сум, що підлягають стягненню. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову відмовлено у зв'язку з тим, що на думку апеляційного суду форма і зміст виконавчого напису вчиненого 28 квітня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 повністю відповідають чинному законодавству, а розрахунку заборгованості наданому банком та оригіналу договору іпотеки достатньо для визнання заборгованості безспірною. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, й залишити без змін рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що нотаріус, вчиняючи виконавчий напис, не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, а також у тому, що здійснений відповідачем розрахунок боргу не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог банку до боржника. При цьому суд першої інстанції вказав, що нотаріусом вчинено виконавчий напис на суму 1 413 471 дол. США 07 центів, у той же час договором іпотеки передбачено відповідальність ОСОБА_1 у розмірі вартості предмету іпотеки та оцінено в 319 702 дол. США. Відповідно до положень ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Згідно із ч. 2 п. 284 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 , заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. За п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису подаються документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Судами встановлено, що 31 серпня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір. У забезпечення виконання даного договору в цей же день між Банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за яким у іпотеку передано житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. П.п. 1.4 договору іпотеки установлено, що передане в іпотеку майно за домовленістю сторін оцінено в 319 702 дол. США. Листом від 23 лютого 2010 року ОСОБА_1 було повідомлено про те, що ОСОБА_3 неналежним чином виконує свої зобов'язання за кредитним договором та у нього утворилася заборгованість у розмірі 280 956 доларів США та 16 центів у зв'язку з чим позивачу запропоновано погасити суму заборгованості по кредиту та пені. 28 квітня 2010 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинив виконавчий напис на предмет іпотеки у розмірі 1413471 доларів США та 07 центів. Оспорюючи виконавчий напис позивач, зокрема, зазначав про порушення приватним нотаріусом вимог Закону України "Про нотаріат" щодо підстав для вчинення такого напису. При цьому позивач вказувала на безпідставність збільшення її відповідальності перед банком та спірність розміру заборгованості ОСОБА_3 перед банком. Судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки цим доводам позивача. Крім того, судом апеляційної інстанції не взято до уваги вимоги ст. 11 ЗУ «Про іпотеку» відповідно до якої майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Наведене свідчить про помилковість висновків апеляційного суду щодо безспірності розміру заборгованості, що підлягає стягненню за виконавчим написом. Таким чином у порушення вимог ст.ст. 212 -214 ЦПК України , суд апеляційної інстанції повно і всебічно не з'ясував фактичні обставини справи щодо заявлених позовних вимог та прийшов до помилкового рішення про незаконність рішення суду першої інстанції Відповідно до положень ст. 339 ЦПК України , установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. З огляду на викладене, оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та було помилково скасовано рішенням апеляційного суду, останнє підлягає скасуванню, а рішення районного суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.333 , 336 , 339 , 343 , 344 , 345 , 349 ЦПК України , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року скасувати, рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 квітня 2011 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: М.К. Гримич В.О. Савченко І.М. Фаловська С.Ф. Хопта http://reyestr.court.gov.ua/Review/23671498

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем яносова М.В., Касьяна О.П., Кафідової О.В.,Коротуна В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», за участю прокурора в інтересах неповнолітньої дитини, треті особі: Рада опіки та піклування Олександрійської міської ради, приватний нотаріус Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко», про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню за касаційною скаргою ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 7 вересня 2010 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_5 звернулася до суду з указаним позовом, який мотивувала тим, що приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_6 вчинено виконавчий напис від 7 серпня 2007 року про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1. Вчиненим виконавчим написом нотаріус пропонує задовольнити вимоги ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», філії «відділення Промінвестбанку у м. Олександрія Кіровоградської області» у розмірі заборгованості за кредитом 65000 гривень. Загальна сума стягнення по виконавчому напису нотаріуса становить 65761 гривню, але дії банку та приватного нотаріуса привели до того, що виконавчий напис було видано з порушенням норм матеріального права, тому просила визнати виконавчий напис № 3053 вчинений 7 серпня 2007 року, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 7 вересня 2010 року, позов задоволено: виконавчий напис за реєстровим номером 3053, вчинений 7 серпня 2007 року, приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_6 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 визнано таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Ухвалою Верховного Суду України від 16 листопада 2011 року справу за позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», за участю прокурора в інтересах неповнолітньої дитини, треті особі: Рада опіки та піклування Олександрійської міської ради, приватний нотаріус Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко», про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню за касаційною скаргою ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 7 вересня 2010 року, передано Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на підставі п. 2 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зміненого Законом України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», що набрав чинності 13 листопада 2011 року. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовано виходив з того, що вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить заставодателю, який не є боржником, до закінчення терміну дії кредитного договору та за відсутності доказів безспірно визначеної суми боргу позичальника на момент вирішення питання про можливість вчинення такого виконавчого напису не відповідає вимогам ч. 6 п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. До таких висновків суди дійшли із врахуванням вимог матеріального та процесуального закону. Відповідно до статей 34, 36, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчий напис за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Судом встановлено, що відповідно до іпотечного договору № 41/1 від 4 квітня 2006 року ОСОБА_5 виступила майновим поручителем по зобовязаннях ТОВ «Барбарис і Ко» по кредитному договору цього товариства з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (а.с. 7-14). Згідно із п. 1.2 договору предметом іпотеки є квартира 1, загальною площею 37,9 кв.м., яка складається з однієї кімнати, житловою площею 20,6 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1. Кінцевий термін повернення кредиту ТОВ «Барбарис і Ко» ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» є 3 квітня 2008 року, порядок повернення кредиту обумовлений п. 2.2 кредитного договору № 41 від 4 квітня 2006 року (а.с. 177-179). 7 серпня 2007 року приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_6 був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення кредитної заборгованості ТОВ «Барбарис і Ко» перед ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» за період з 27 лютого 2007 року по 7 серпня 2007 року в розмірі 65000 гривень (а.с. 17). Згідно із ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобовязання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Пунктом 5.1 іпотечного договору сторонами цього договору визначені випадки, коли іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію. Зокрема, таке право надано йому у разі повного або частково неповернення у встановлені відповідно до 12.2 кредитного договору строки суми кредиту або при несплаті або частковій несплаті у передбачені кредитним договором строки сум відсотків (у тому числі відсотків за неправомірне користування кредитом), або при несплаті або частковій несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), що передбачені кредитним договором (а.с. 179). Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 25 вересня 2009 року з ТОВ «Барбарис і Ко» на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» стягнуто 405327 гривень 44 копійки заборгованості за вказаним кредитним договором, видано наказ про примусове виконання цього рішення; в задоволенні зустрічного позову про визнання вказаного кредитного договору недійсним відмовлено. То спір, що виник між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Барбарис і Ко» щодо виконання умов кредитного договору вирішено вказаним рішенням (а.с. 182-187). Крім цього, суди дійшли обґрунтованого висновку, що при вчиненні нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки - житлове приміщення, що відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей, відносно яких не були дотримані вимоги ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та фактично надано дозвіл на реалізацію квартири з прилюдних торгів, в якій проживає неповнолітній син позивачки - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, без дозволу органу опіки і піклування. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом неповнолітній ОСОБА_7 проживає у спірній квартирі, а тому виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру як на предмет іпотеки повинен вчинятися лише за умови надання попередньої згоди органу опіки та піклування в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавча провадження», тобто з прилюдних торгів. Дотримання цих вимог поряд з документами, що підтверджують заборгованість боржника та встановлюють прострочення виконання зобовязання можуть свідчити про можливість стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Частиною 2 пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 5 березня 2004 року № 20/5, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Отже, у сукупності встановлених по справі обставин суди дали належну оцінку і дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Згідно зі статтею 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Виходячи з вищевказаного, рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відхилити. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 7 вересня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Демяносов О.П. Касьян О.В. Кафідова В.М. Коротун http://reyestr.court.gov.ua/Review/21117271

Справа №2-25-2010 року РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2010 року м. Олександрія Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі: судді Чохонелідзе Л.М., при секретарі Юрчук Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку», за участю прокурора в інтересах неповнолітньої дитини, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Ради опіки та піклування Олександрійської міської ради; приватного нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_2; товариства з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИВ: У серпні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до суду до публічного акціонерного товариства «Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку», за участю прокурора в інтересах неповнолітньої дитини, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Ради опіки та піклування Олександрійської міської ради; приватного нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_2; товариства з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Позивач посилався на те, що приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис 07.08.2007 року про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1. Вчиненим виконавчим написом нотаріус пропонує задовольнити вимоги акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство), філії “Відділення Промінвестбанку в м. Олександрія кіровоградської області” у розмірі заборгованості за кредитом 65 000 грн. 00 коп. Загальна сума стягнення по виконавчому напису нотаріуса становить 65 761 грн. 00 коп., але дії банку та приватного нотаріуса привели до того, що виконавчий напис було видано з порушенням норм матеріального права, тому позивач просить визнати виконавчий напис №3053 вчинений 07.08.207 року, таким, що не підлягає виконанню. У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі. Представники відповідача позовні вимоги не визнали у повному обсязі, пояснюючи тим, що ОСОБА_1 уклала договір іпотеки з акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) Промінвестбанку, тому банк звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Третя особа у письмових поясненнях вказала, що виконавчий напис вчинено на підставі діючого Законодавства України. Прокурор в інтересах неповнолітньої дитини позовні вимоги визнав у повному обсязі та просив задовольнити. Вислухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню. 04 квітня 2006 року було укладено кредитний договір №41 між товариством з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко» та акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) Промінвестбанком. Цього ж дня було укладено договір іпотеки №41/1 між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) Промінвестбанком, даний договір посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_2 25 вересня 2009 року у справі за позовом акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) Промінвестбанку до товариства з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко» ухвалено рішення за яким з товариства з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко» стягнуто на користь акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) Промінвестбанку заборгованість за кредитом у розмірі 491 412 грн. 40 коп. На виконання вказаного рішення господарським судом Кіровоградської області видано наказ для пред'явлення банком до відділу ДВС Олександрійського міськрайонного управління юстиції для його примусового виконання. 07 серпня 2007 року приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, реєстровий номер №3053 за заявою акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) Промінвестбанку. Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач довів той факт, що спір про стягнення заборгованості за кредитним договором №41 від 04 квітня 2006 року було вирішено у господарському суді Кіровоградської області. Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 народився 03 грудня 1992 року проживає та зареєстрований. Суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 має право користування цією квартирою відповідно до ст. 29, ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 156 ЖК України. Даний факт підтверджується залученими до справи свідоцтвом про народження, довідкою про реєстрацію місця проживання та актом обстеження квартири від 21 квітня 2010 року. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що необхідно задовольнити позовну вимогу про те, що виконавчий напис визнати таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до ст. 88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволені яких позивачеві відмовлено. Керуючись ст. 35 Закону України “Про іпотеку”, ст. ст. 17, 18 Закону України “Про охорону дитинства”, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року, №1172, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю. Виконавчий напис за реєстровим №3053, вчинений 07 серпня 2007 року, приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_2 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 визнати таким, що не підлягає виконанню. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 687 грн. 61 коп. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. СУДДЯ: Л.М. ЧОХОНЕЛІДЗЕ http://reyestr.court.gov.ua/Review/10185388

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Дьоміної О.О., Суддів: Кафідової О.В., Касьяна О.П., Коротуна В.М., Штелик С.П., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», приватного нотаріуса Цюрупінського районного нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа: орган опіки і піклування виконкому Цюрупінського району Херсонської області, про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_5, яка діє за довіреністю від імені публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», на рішення Цюрупінського районного суду Херсонської області від 17 травня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 20 липня 2011 року, - в с т а н о в и л а: У липні 2010 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ПАТ «Ерсте Банк», приватного нотаріуса Цюрупінського районного нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа: орган опіки і піклування виконкому Цюрупінського району Херсонської області, у якому просила визнати недійсним договір іпотеки укладений 4 липня 2008 року між нею та Банком щодо квартири АДРЕСА_1 та зобовязати нотаріуса скасувати реєстрацію заборони на її відчуження. В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу за спільні кошти вони придбали спірну квартиру та з 2003 року проживають у ній разом із сином. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, а син прийняв у спадок частину квартири, що належала спадкоємцю і 25 жовтня 2007 року був зареєстрований в квартирі, тому для укладення договору іпотеки необхідно отримати згоду органу опіки і піклування. Укладення договору без згоди органу опіки і піклування суперечить вимогам діючого законодавства та порушує права неповнолітнього сина і є підставою для визнання договору недійсним. 17 травня 2011 року рішенням Цюрупінського районного суду Херсонської області, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області, позов задоволено. У касаційній скарзі представник відповідача просить скасувати судові рішення суду першої і апеляційної інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, та залишаючи його без змін, суд апеляційної інстанції виходили з того, що укладений договір суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки укладений без врахування прав та інтересів неповнолітнього сина позивачки і без згоди органу опіки і піклування. Судові рішення є правильними і такими, що відповідають вимогам матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення, суди виходили з того, що з 5 березня 1993 року по 18 жовтня 2006 року ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 від якого мають сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 та 25 липня 2003 року придбали квартиру АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер і на його частину квартири відкрилась спадщина. З 2003 року неповнолітній син постійно користується квартирою і 25 жовтня 2007 року був зареєстрований в ній та прийняв спадщину після смерті батька. 4 липня 2008 року між позивачкою та відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк», тепер публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк», укладено договір іпотеки, за яким позивачка передала в іпотеку спірну квартиру. Суд дав належну оцінку обставинам справи та вірно виходив з того, що спірна квартира придбана позивачкою під час шлюбу з ОСОБА_6, тому вона є їх спільною сумісною власністю (ст. 60 СК України). На момент укладення договору іпотеки, квартирою мали право користуватись та були зареєстровані в ній позивачка і її неповнолітній син ОСОБА_7, який, крім того, прийняв спадщину після смерті батька, тому згідно з вимогами ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для укладення договору іпотеки потрібна була згода органу опіки і піклування. Недодержання вимог діючого законодавства при укладенні договору порушує права неповнолітньої дитини і є підставою для визнання його недійсним, як передбачено ч. 6 ст. 206 і ст. 215 ЦК України. Суди вірно застосували закон, що регулює ці відносини, ухвалили правильні рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, а посилання на ті обставини, що позивачка не надала доказів про те, що на момент укладення договору неповнолітній син прийняв спадщину та користувався квартирою є безпідставним, оскільки це не відповідає вимогам ч. 4 ст. 1268 ЦК України згідно з якою неповнолітня особа вважається такою, що прийняла спадщину і спростовується довідкою про реєстрацію ОСОБА_7 (а. с. 27). За таких обставин, касаційну скаргу потрібно відхилити, рішення Цюрупінського районного суду Херсонської області від 17 травня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 20 липня 2011 року залишити без змін. Керуючись ст. ст. 336, 337, 343, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила: Касаційну скаргу ОСОБА_5, яка діє за довіреністю від імені публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» відхилити, а рішення Цюрупінського районного суду Херсонської області від 17 травня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 20 липня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: О.В. Кафідова О.П. Касьян В.М. Коротун С.П. Штелик http://reyestr.court.gov.ua/Review/21430588

Спасибо за подборку решений. Обязательно разместим.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Коротуна В.М., Штелик С.П., - розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_6, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, третя особа Чернівецька міська рада, про визнання договору іпотеки недійсним, зобовязання скасувати реєстраційні записи за касаційною скаргою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 28 липня 2010 року, встановила: ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір іпотеки від 26 червня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», зобовязати скасувати реєстраційний запис від 26 червня 2007 року щодо реєстрації в Державному реєстрі іпотек іпотеки житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати реєстраційний запис від 26 червня 2007 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 28 липня 2010 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 26 червня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Зобовязано приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 скасувати реєстраційний запис від 26 червня 2007 року щодо реєстрації в Державному реєстрі іпотек іпотеки житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати реєстраційний запис від 26 червня 2007 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо заборони відчуження житлового будинку з належними до нього спорудами за вказаною адресою. У касаційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Ухвалою Верховного Суду України від 17 листопада 2011 року справу за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_6, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, третя особа Чернівецька міська рада, про визнання договору іпотеки недійсним, зобовязання скасувати реєстраційні записи за касаційною скаргою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 28 липня 2010 року, передано Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на підставі п. 2 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зміненого Законом України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», що набрав чинності 13 листопада 2011 року. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до задекларованого у принципі 4 Декларації прав дитини, а також: гарантованого ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» - діти - члени сімї власника житлового будинку мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником. Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобовязуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобовязання. Крім того, в ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачено, що для здійснення будь - яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Ч.1 ст. 215 ЦК України встановлено, що однією з підстав недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 6 ст. 203 ЦК України. Отже вірним є висновки судів про те, що дана вимога закону була проігнорована відповідачами, оскільки оспорюваний договір іпотеки укладений без дозволу органу опіки і піклування, який зобовязаний здійснювати контроль за додержанням батьками майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 28 липня 2010 року залишити без зміни. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: В.М. Коротун С.П. Штелик http://reyestr.court.gov.ua/Review/21432390

УХВАЛА іменем України 21 березня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В. О., суддів: Ізмайлової Т. Л., Кадєтової О. В., Наумчука М. І., Остапчука Д.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернівецької обласної дирекції відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа - ППВ ВДВС ГУЮ в Чернівецькій області про визнання нікчемним договору іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернівецької обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 04 червня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 11 серпня 2010 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2009 року ОСОБА_3 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернівецької обласної дирекції ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", яке в послідуючому було перейменовано на ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", у якому просила визнати нікчемним договір іпотеки житлового будинку по вул. Центральній, 134 в смт. Глибока Глибоцького району Чернівецької області. Посилалась на те, що 21 лютого 2007 року на забезпечення виконання кредитного договору, укладеного між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та її чоловіком ОСОБА_6, укладено договір іпотеки житлового будинку по вул. Центральній, 134 в смт. Глибока Глибоцького району Чернівецької області та земельної ділянки, на якій він розташований. Оскільки, у цьому будинку проживає їхній неповнолітній син, а органом опіки та піклування не було надано відповідну згоду на укладання договору іпотеки, то вказаний договір є недійсним через свою нікчемність. Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 04 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 11 серпня 2010 року, позов ОСОБА_3 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 задоволено. Визнано нікчемним договір застави (іпотеки) нерухомого майна № 014/05/82/256 від 22 лютого 2007 року, укладеного між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Глибока Глибоцького району Чернівецької області, що посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_7 22 лютого 2007 року та зареєстрований за № 846. Вирішено питання судових витрат. У поданій касаційній скарзі ПАТ"Райффайзен Банк Аваль" в особі свого представника Харинюк Ю. М., посилаючись на порушення процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, вважає незаконними, просить їх скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у позові ОСОБА_3 01 грудня 2011 року у порядку передбаченому Законом України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» згідно ухвали Верховного Суду України від 17 листопада 2011 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла зазначена справа для розгляду по суті касаційної скарги ПАТ"Райффайзен Банк Аваль". Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Задовольняючи позов ОСОБА_3 та визнаючи договір іпотеки нікчемним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що укладаючи договір іпотеки на житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, право користування якими має неповнолітній син подружжя ОСОБА_6 - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, сторони зазначеної угоди не отримали згоди органу опіки та піклування на вчинення цього правочину, що тягне за собою нікчемність угоди. Такі висновки відповідають фактичним обставинам та ґрунтуються на законі. З матеріалів справи вбачається, що 21 лютого 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, на підставі якого останній отримав кредит у розмірі 20 000 доларів США. В забезпечення виконання вказаного зобов'язання, в цей же день між банком та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, відповідно до якого останній передав в іпотеку житловий будинок по вул. Центральній, 134 в смт. Глибока Глибоцького району Чернівецької області та земельну ділянку, на якій він розташований. Статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу орган опіки а піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, як зазначено у частині 6 статті 203 ЦК України, у протилежному випадку такий правочин є нікчемним. Застосовуючи до спірних правовідносин приписи ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», відповідно до яких для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування, суди, у відповідності до ст. ст. 212-214 ЦПК України, встановивши фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, правильно застосували норми матеріального права та вирішили спір по суті. Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги про неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права безпідставні. У відповідності до ст. 337 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на рішення суду, суд касаційної інстанції відхиляє скаргу і залишає рішення суду без змін. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін. Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернівецької обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" відхилити. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 04 червня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 11 серпня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В. О. Кузнєцов Судді: Т. Л. Ізмайлова О. В. Кадєтова http://reyestr.court.gov.ua/Review/23671308

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2010 року Глибоцький районний суд Чернівецької області у складі: головуючого судді секретар судового засідання ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 за участю позивачки представника позивачки представника відповідача Харинюка Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Глибока справу за позовом ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 до BAT «Райффайзен Банк Аваль» в особі Чернівецької обласної дирекції, третя особа: ППВ ВДВС ГУЮ в Чернівецькій області про визнання нікчемним договору застави (іпотеки), - ВСТАНОВИВ: Позивачка ОСОБА_3 звернулася в суд в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 до BAT «Райффайзен Банк Аваль» в особі Чернівецької обласної дирекції, третя особа: ПГІВ ВДВС ГУЮ в Чернівецькій області про визнання нікчемним договору застави (іпотеки). В обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року в смт. Глибока Глибоцького району Чернівецької області помер її колишній чоловік і батько її сина - ОСОБА_8. їх син є єдиним спадкоємцем за законом. Після відкриття спадщини їй стало відомо, що між спадкодавцем та BAT «Райффайзен Банк Аваль» були укладено кредитний договір від 21 лютого 2007 року на суму 20 тис. дол. США та договір застави нерухомого майна (іпотеки), предметом якого стали житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій він розташований. Згідно виконавчого напису нотаріуса від 05 лютого 2008 року відкрито виконавче провадження в органах виконавчої служби. Вони із сином зареєстровані за вказаною адресою з 15 листопада 1999 року. В порушення вимог ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» при вчиненні договору іпотеки нерухомого майна ні її згоди, ні згоди органу опіки та піклування не було отримано. Просить суд визнати нікчемним вказаний договір іпотеки. В судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 і представник позивачки ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, в своїх поясненнях підтвердили обставини, які викладені в позовній заяві та просили суд позовні вимоги задовольнити. В судовому засіданні представник відповідача BAT «Райффайзен Банк Аваль» в особі Чернівецької обласної дирекції Харинюк Юрій Михайлович позовні вимоги не визнав, у своїх запереченнях посилався на відсутність майнових прав на житло у неповнолітнього. a тому просив суд вважати, що при укладенні договору порушень законодавства не було допущено, у зв'язку з чим, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник третьої особи ППВ ВДВС ГУЮ в Чернівецькій області в судове засідання не з'явився, проте суду надано заяву, в якій ППВ ВДВС ГУЮ в Чернівецькій області просить суд розглянути справу у їх відсутності. Вислухавши пояснення учасників процесу, та, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню. Так, згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року в смт. Глибока Глибоцького району Чернівецької області. 3 свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року і його батьками зазначені: ОСОБА_8 і ОСОБА_3. Згідно будинкової книги на житловий будинок по АДРЕСА_1 та довідки СГІРФО Глибоцького РВ УМВС України в Чернівецькій області від 04 листопада 2009 року № 35/6999 ОСОБА_3 і ОСОБА_6 прописані (зареєстровані) у спірному житловому будинку з 15 листопада 1999 року. Також судом встановлено, що між ОСОБА_8 та BAT «Райффайзен Банк Аваль» були укладені договори: кредитний договір від 21 лютого 2007 року на суму 20 тис. дол. США та договір застави нерухомого майна (іпотеки) від 22 лютого 2007 року, предметом якого стали житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій він розташований, що підтверджується копіями вказаних договорів. Тобто договір застави нерухомого майна (іпотеки) від 22 лютого 2007 року був укладений на той час, коли у спірному будинку був зареєстрований і проживав неповнолітній син ОСОБА_8 - ОСОБА_6. Крім того даний договір був укладений без згоди органу опіки та піклування. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно ч.4 ст. 12 Розділу III «Попередження бездомності і безпритульності» Закону України від 02.06.2005 № 2623-IV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Відповідно до ч.і ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування є нікчемним. Як вбачається з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Оскільки, як встановлено судом, договір застави нерухомого майна (іпотеки) від 22 лютого 2007 року був укладений на той час, коли у спірному будинку був зареєстрований і проживав неповнолітній син ОСОБА_8 - ОСОБА_6 і даний договір був укладений без згоди органу опіки та піклування, тому позовні вимоги про визнання вказаного правочину нікчемним підлягають задоволенню. У відповідності до вимог ст. ст. 79, 88 ЦПК України суд вважає, що з відповідача слід стягнути судові витрати у справі. На підставі викладеного, ст.ст. 203, 224 ЦК України, ст. 12 Закону України Закону України від 02.06.2005 № 2623-IV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", керуючись ст.ст. 3-11, 15, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,- ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити. Визнати нікчемним договір застави (іпотеки) нерухомого майна № 014/05/82/256 від 22 лютого 2007 року, укладеного між BAT «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року в смт. Глибока Глибоцького району Чернівецької області, що посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_9 22 лютого 2007 року та зареєстрований за № 846. Стягнути з BAT «Райффайзен Банк Аваль» на рахунок Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області судовий збір в розмірі 1625 (одна тисяча шістсот двадцять п'ять) гривень, 52 коп. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду в Чернівецькій області через Глибокий районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України. СУДДЯ: http://reyestr.court.gov.ua/Review/10294592

Ухвала Іменем України Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: Яреми А.Г., Лихути Л.М., Охрімчук Л.І., розглянувши в попередньому судовому засіданні 17 березня 2008 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”, ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” на рішення Ківерцівського районного суду від 3 травня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 серпня 2007 р. , встановила: У березні 2007 р. ОСОБА_1. звернулась до суду з позовом до ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” (далі - Банк), ОСОБА_2. про визнання договору іпотеки недійсним. Позовні вимоги мотивувала тим, що 25 січня 2006 р. її чоловік ОСОБА_2. уклав з Банком договір іпотеки, згідно з п.1.2. якого предметом іпотеки є незавершений будівництвом житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний будинок належить їй ОСОБА_2. та їй на праві спільної сумісної власності, оскільки придбаний під час перебування у зареєстрованому шлюбі, до того ж укладення договору іпотеки суперечить правам та інтересам їх дітей, ОСОБА_3., 1992 року народження, ОСОБА_4., 1993 року народження та ОСОБА_5., 1988 р. народження, яка на час укладення договору була неповнолітньою. Договір іпотеки в порушення вимог Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” укладений без дозволу органу опіки та піклування, а тому має бути визнаний недійсним. Рішенням Ківерцівського районного суду від 3 травня 2007 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 16 серпня 2007 р., позов задоволено. У касаційній скарзі Банк просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила: Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Волинської дирекції на рішення Ківерцівського районного суду від 3 травня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 серпня 2007 р. відхилити, а зазначені судові рішення залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді Верховного Суду України Ярема А.Г. Лихута Л.М. Охрімчук Л.І. http://reyestr.court.gov.ua/Review/1659684

Интересно как Вы найдете способ выполнить обязательство, когда Вам выставят штраф в размере 15% от суммы кредита, за не предоставление в 3-х дневный срок справки о зарплате. (Пример взят из практик, договор с Проминвестбанком).Я так думаю, что Вы как раз первый кто начнет искать возможность в судебном порядке оспорить данный штраф, а не, как Вы выразились искать спопсобы исполнить обязательства.

В гражданском деле можно подать иск о взыскании ущерба. Главное, чтобы сроки исковой давности не прошли.

2-514/12 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.02.2012 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді Горбань Н.І. при секретарі Кузічевої Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ “Укрсоцбанк” про розірвання кредитного договору, - ВСТАНОВИВ: У липні 2011р. позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про договору кредиту. Зазначила, що 05.07.2007р. між нею та відповідачем, Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі заступника начальника відділення начальника відділу роздрібного обслуговування фізичних осіб Старокиївського відділення Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк»ОСОБА_2, було укладено договір кредиту № 42.07-07/330. У відповідності до умов п. 1.1 вказаного кредитного договору відповідач надав їй у тимчасове користування грошові кошти в сумі 252000,00 доларів США зі сплатою 11,95% річних. Згідно з п. 1.2 договору кредит було надано для придбання нерухомого майна двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В день отримання кредиту, 5 липня 2007р., вона уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_3 У відповідності до п. 4 договору купівлі-продажу продаж квартири було здійснено за 1590750,00 грн., що згідно курсу, встановленого НБУ України на день укладення договору купівлі-продажу, було еквівалентно 315000,00 доларів США. На виконання умов п. 1.3 кредитного договору для забезпечення позичальником виконання своїх обовязків щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги банком було укладено наступні договори: іпотечний договір з позичальником від 05.07.2007р. № 42.02-11/664, договір поруки з позичальником та фізичною особою ОСОБА_4 від 05.07.3007 р. № 42.02-11/666, договір поруки з позичальником та ОСОБА_5 від 05.07.2007 р. № 42.02-11/665. Відповідно до п. 1.1 іпотечного договору від 05.07.2007р. № 42.02-11/664 позивач, як іпотекодавець, для забезпечення виконання своїх зобовязань за договором кредиту від 05.07.2007р. № 42.07-07/330 передала в іпотеку відповідачу нерухоме майно, а саме: 2-кімнатну квартиру № 7, загальною площею 47,10 кв. м, жилою площею 29,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 У п. 1.2 іпотечного договору було визначено, що заставна вартість предмету іпотеки (квартири) становить 1590750,00 грн., що за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим НБУ України на день укладення іпотечного договору (100 доларів США = 505,00 грн.), становить 315000,00 доларів. За умовами кредитного договору (п. 1.1.1), починаючи з місяця, що слідує за місяцем надання кредиту, вона зобовязана щомісячно 5 числа кожного місяця рівними частинами сплачувати відповідачу суму грошових коштів, яка включає в себе заборгованість за кредитом і проценти за користування кредитом у розмірі 2678,00 доларів США, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 5 липня 2032р. включно. Починаючи з 2001р., вона є субєктом підприємницької діяльності, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1. На момент укладення кредитного договору її підприємницька діяльність була повязана з утриманням фітнес-центру. Починаючи з жовтня 2008р. спостерігається значний негативний вплив світової фінансової кризи на економіку України і її фінансовий стан почав стрімко погіршуватися, що спричинило неможливість належного виконання нею взятих на себе кредитних зобовязань. Внаслідок світової кризи в Україні відбувся обвал середньомісячного офіційного курсу гривні по відношенню до долара США, зріс гривневий еквівалент одержаного позивачем кредиту, а також ціни, різко зменшилась купівельна спроможність населення й відповідно доходи позивача. Для утримання фітнес-центру, починаючи з жовтня 2006р. вона орендувала приміщення за адресою: АДРЕСА_2. В договорі піднайму нежилого приміщення від 01.10.2006р. № 0110 було визначено, що приміщення передається їй в піднайом з 01.10.2006р. по 01.09.2007р., розмір плати за один місяць встановлено в розмірі 11 385,00 грн. Крім плати за користування приміщенням вона повинна була сплачувати вартість комунальних платежів, теплопостачання, електроенергії та користування телефоном. З 01.09.2007р. по 01.08.2008р. вона орендувала вказане приміщення на підставі договору піднайму нежилого приміщення від 01.09.2007р. № 0109, яким встановлено плату за користування приміщенням в сумі 16162,00 грн., крім оплати комунальних платежів. З 01.08.2008р. по 01.04.2009р. вона орендувала приміщення на підставі договору піднайму нежилого приміщення від 01.08.2008р. № 0108, яким встановлено плату за користування приміщенням за один місяць в сумі 22447,25 грн. в п. 4.1.4 договору передбачалося, що оплата здійснюється в повному обсязі незалежно від результатів її господарсько-фінансової діяльності, в тому числі, якщо вона цілком або частково не використовує приміщення протягом терміну піднайму. В п. 4.1.8 передбачено, що протягом дії договору плата за користування приміщенням та порядок її розрахунку можуть змінюватися у разі зміни курсу долара США до гривні, а у випадку, якщо перевищення рівня інфляції під час дії договору складе 12% і більше, то автоматично сума оплати за користування приміщенням з моменту такого перевищення встановлюється на 10% вище за останній платіж плати за користування приміщенням, що передував перевищенню рівня інфляції. З 01.04.2009р. по 31.08.2009р. вона орендувала приміщення на підставі договору піднайму нежилого приміщення від 01.04.2009р. № 0104-09, яким визначено розмір щомісячної плати за користування приміщенням в сумі 16162,00 грн. У вартість орендної плати не було включено вартість комунальних платежів та експлуатаційних витрат, але при цьому в п. 4.1.4 та 4.1.8 договору зазначено умови, аналогічні умовам попереднього договору піднайму нежилого приміщення від 01.08.2008р. № 0108. У період з 01.08.2008р. по 01.04.2009р. розмір орендної плати порівняно з попереднім періодом зріс на 6285,25 грн. за кожний місяць. У звязку із значним зменшенням рівня її доходів орендар погодився в період з 01.04.2009р. по 31.08.2009р. таку ж плату за користування, яка була передбачена договором піднайму нежилого приміщення від 01.09.2007р. № 0109. Як видно з довідки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 22.06.2011р. № 1276, обсяг її виручки від реалізації послуг в 2008р. складав 387000,00 грн., в 2009р. 148000,00 грн. З 2010р. вона не займається підприємницькою діяльністю. Витрати на орендну плату в 2008р. склали 225370,25 грн., а в 2009р. 148151,75 грн. Зароблених нею коштів в 2009р. вистачило лише на покриття орендної плати. Стрімке зниження її доходів повязане з тим, що з жовтня 2008р. більшість клієнтів почали відмовлятися від послуг фітнес-центру, а рівень доходів від її господарської діяльності звязаний з кількістю споживачів даного виду послуг, оскільки заняття фітнесом не можна віднести до життєво необхідної діяльності. Заборгованість за кредитним договором виникла у неї в жовтні 2008р. У звязку з погіршенням матеріального стану вона не могла надалі виконувати свої зобовязання вчасно та у повному обсязі, тому 04.03.2009р. вона повідомила про це відповідача, але відповіді на своє звернення не отримала. Крім неї до відповідача звертався з листом від 15.02.2009р. один з поручителів ОСОБА_4, відповіді на який також не було отримано. Ігноруючи їхні звернення щодо неможливості виконання кредитних зобовязань та прохання розглянути можливі варіанти стосовно врегулювання даного питання, відповідач і надалі повідомляв її про стан заборгованості за кредитним договором. 26.02.2010р. вона в черговий раз звернулася до відповідача з листом, в якому прохала дозволити їй продати заставлену квартиру та погасити кредитні зобовязання, так як на той час був покупець, який згодний був придбати зазначену квартиру за 150000,00 доларів США, а залишок боргу по кредитному договору переоформити на поручителя ОСОБА_4, який мав можливість сплатити решту суми. Відповіді вона не отримала знову. 09.03.2010р. вона знову направила заяву відповідачу з проханням дозволити продаж заставленої квартири, покупець був згодний заплатити за неї 210000,00 доларів США, а залишок суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 34000,00 доларів США оформити, як беззаставний кредит з реально можливою процентною ставкою 5% річних без нарахування пені. Відповіді на дане звернення вона також не отримала. 22.03.2010р. вона знову звернулася до відповідача з аналогічною заявою, але як і в попередніх випадках відповіді не отримала. 30.03.2011р. вона звернулася до відповідача із заявою з пропозицією здійснити реструктуризацію кредитної заборгованості шляхом надання дозволу на добровільну реалізацію предмета іпотеки третій особі або шляхом переведення боргу на ту ж саму особу на умовах кредитного договору від 05.07.2007р. № 42.07-07/330. Відповіді на заяву вона не отримала. 29.04.2011р. вона направила відповідачу пропозицію про розірвання договору кредиту через скрутний матеріальний стан та залишення всіх її пропозицій щодо ліквідації боргу без відповіді. На цю пропозицію відповіді вона також не одержала. Нею та її поручителем на адресу відповідача було направлено 9 офіційних звернень, в яких описувались і пропонувались усі заходи, яких позивач намагалася вжити для погашення заборгованості за кредитним договором, але на жоден з цих листів так і не одержала відповіді. Відповідач лише щораз адресував позивачці листи, в яких повідомляв про безперервно зростаючу суму її заборгованості за укладеним договором кредиту станом на певну чергову дату. Вважає, що в даному випадку має місце істотна зміна обставин. Укладаючи договір вона не могла передбачити, що відбудеться суттєве підвищення цін на продукти харчування, ліки, комунальні послуги, предмети домашнього вжитку, одяг, взуття, проїзд у транспорті, тощо; підвищиться рівень безробіття, відбудеться стрімка девальвація гривні. Після того, як обставини, за яких укладався кредитний договір, істотно змінилися, вона намагалася вжити всіх залежних від неї заходів, щоб уникнути тих негативних наслідків, які були спричинені такою зміною. Просить суд розірвати договір кредиту від 05.07.2007р. № 42.07-07/330, укладений між Акціонерне-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1, та відшкодувати їй судовий збір у розмірі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 37,00 грн. Позивачка та її представник в судовому засіданні позов підтримали за вищевикладеними обставинами та просять суд розірвати кредитний договір від 05.07.2007р. № 42.07-07/330. Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав. Пояснив, що зміна договору у звязку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. Вважає, що позивачкою не доведено та не підтверджено відповідними доказами наявність всіх чотирьох обставин, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України. Чинним законодавством України не передбачено стабільного курсу долара США до гривні, оскільки офіційний курс гривні до долара США встановлюється щоденно, а тому твердження позивачки, що вона не могла передбачити зміну курсу валюти, є необґрунтовані, так як вона повинна була усвідомлювати, що курс гривні до долара США не є незмінним, а тому могла передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за укладеним кредитним договором, перед укладенням якого їй були розяснені можливі валютні ризики, а також вона не була позбавлена права отримати кредит у гривні. В задоволенні позову просить відмовити. Суд, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. В судовому засіданні достовірно встановлено, що між сторонами було укладено кредитний договір № 42.07-07/330 від 5.07.2007р., згідно якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 252000,00 доларів США зі сплатою 11,95% річних до 05.07.2032р. (а. с. № № 15-21). 05.07.2007р. між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за 1590750,00 грн., що еквівалентно 315000,00 доларів США (а. с. № № 22, 23). 05.07.2007р. між сторонами було укладено іпотечний договір № 42.02-11/664, згідно п. 1.1 якого іпотекодавець ОСОБА_1 у якості забезпечення виконання всіх своїх зобовязань за договором кредиту № 42.07-07/330 від 05.07.2007р. передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 (а. с. № № 26-30). Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія НОМЕР_1 від 24.01.2001р. позивачка ОСОБА_1 є субєктом підприємницької діяльності (а. с. № 37). Довідка ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 22.06.2011р. за № 1276 підтверджує, що обсяг виручки ОСОБА_1 згідно поданих звітів складає: за 2008р. 387000,00 грн.; за 2009р. 148000,00 грн., з 01.01.2010р. підприємницьку діяльність не провадить, що також підтверджується даними декларації за 2010р. (а. с. № № 60-64). Із змісту договорів оренди нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2, яке орендувала позивачка для проведення підприємницької діяльності, починаючи з 01.10.2006р. розмір щомісячної оплати за користування приміщенням змінився з 11385,85 грн. до 16162,00 грн. з 01.09.2007р.; з 01.08.2008р. до 22447,25 грн. і лише з 01.04.2009р. зменшився до 16162,00 грн. при умові, що оплата здійснюється в повному обсязі незалежно від результатів її господарсько-фінансової діяльності, в тому числі, якщо вона цілком або частково не використовує приміщення протягом терміну піднайму. В п. 4.1.8 передбачено, що протягом дії договору плата за користування приміщенням та порядок її розрахунку можуть змінюватися у разі зміни курсу долара США до гривні, а у випадку, якщо перевищення рівня інфляції під час дії договору складе 12% і більше, то автоматично сума оплати за користування приміщенням з моменту такого перевищення встановлюється на 10% вище за останній платіж плати за користування приміщенням, що передував перевищенню рівня інфляції (а. с. № № 38-59). На звернення позивачки до відповідача з приводу неможливості сплачувати в повному обсязі кошти по кредитному договору та пропозицій по реалізації квартири, а також розірвання кредитного договору протягом 2009-2011р.р. відповідач не надавав відповіді по суті звернення, а лише попередження про сплату заборгованості, яка станом на 24.06.2011р. складала 321631,89 доларів США (а. с. № № 69-71, 76, 79-87). Частина 2 ст. 652 ЦК України передбачає, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1.в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2.зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона, не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3.виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4.із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Таким чином, вимоги позивачки про розірвання кредитного договору відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є обґрунтовані та підтверджуються належними доказами. Доводи представника відповідача не спростовують доказів, наданих позивачкою, що обставини, за яких укладався кредитний договір, істотно змінилися, та якби вона могла це передбачити, то не уклала б цей договір, або уклала б його на інших умовах, крім того, із суті договору не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона, позивачка намагалася вжити всіх залежних від неї заходів, щоб уникнути тих негативних наслідків, які були спричинені такою зміною, тому вони не заслуговують на увагу. На підставі викладеного, ст. 652 ч. 2 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 81, 88, 212-215, 218 ч. 1 ЦПК України, суд, ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до ПАТ “Укрсоцбанк” про розірвання кредитного договору задовольнити. Розірвати договір кредиту № 42.07-07/330, укладений 05 липня 2007р. між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк». Стягнути з ПАТ «Укрсоцбанк»на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 37 грн. 00 коп., а всього 45 (сорок пять) грн. 50 коп. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/22153870 Апелляция оставило данное решение суда в силе.

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми позики та процентів за користування нею за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2010 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що в грудні 2006 року відповідачка позичила у неї під розписку 200 доларів США, що є еквівалентом 1600 грн., борг зобовязалась повернути в січні 2007 року. У березні 2009 року ОСОБА_4 частково повернула їй борг у розмірі 30 доларів США, що є еквівалентом 240 грн. Решту грошових коштів відповідачка відмовляється повертати. Ураховуючи викладене, позивачка, уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути з ОСОБА_4 борг у розмірі 1347 грн. 42 коп., проценти за користування грошовими коштами в розмірі 4129 грн. 45 коп. та судові витрати. Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 18 травня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 1347 грн. 42 коп., проценти за користування грошовими коштами в розмірі 4129 грн. 45 коп., 8 грн. 50 коп. на відшкодування сплаченого судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, на користь держави судовий збір у розмірі 46 грн. 27 коп. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2010 року рішення суду першої інстанції у частині стягнення процентів за користування грошовими коштами скасовано та відмовлено в задоволенні цих позовних вимог. У решті рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року на підставі п. 2 розд. ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який відповідно до Закону України від 20 жовтня № 3932-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» набрав чинності 13 листопада 2011 року, справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції правильно виходив із того, що умови укладеної між сторонами угоди відповідають умовам договору позики. Крім того, ст. ст. 536, 1048 ЦК передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. Скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами та відмовляючи в задоволенні цих позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що з урахуванням положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ОСОБА_3 не мала визначених законом повноважень на надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів. Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна. Судом першої інстанції встановлено, що в грудні 2006 року ОСОБА_4 взяла в борг у ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 200 доларів США, що є еквівалентом 1600 грн., зі сплатою 10 % від суми позики щомісячно, які зобовязалась повернути в січні 2007 року. У березні 2009 року ОСОБА_4 частково повернула їй борг у розмірі 30 доларів США, що є еквівалентом 240 грн. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позичальник, як передбачено ст. 1049 ЦК України, зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами субєктами підприємницької діяльності. Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа (ч. 3 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансова установа це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансовий кредит це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Фінансова послуга це операція з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Учасниками ринків фінансових послуг є юридичні особи та фізичні особи субєкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Згідно з пп. 3, 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Частина 2 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачає, що здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Проте, ухвалюючи рішення про відмову у стягненні процентів за користування грошовими коштами, апеляційний суд не звернув уваги на те, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює, що право на здійснення операцій з надання фінансових послуг належить фінансовим установам, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичним особам субєктам підприємницької діяльності; надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа, та помилково застосовував його до спірних правовідносин між фізичними особами. Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2010 року скасувати, рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 18 травня 2010 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/21117451

У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Луспеника Д.Д. суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: публічне акціонерне товариство «Енергобанк» про стягнення боргу та відсотків за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_5, діючого в інтересах ОСОБА_4, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2011 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 01 січня 2009 року відповідач позичив у нього кошти в сумі 3394201 євро 90 центів, що за курсом НБУ складає 38524167 грн. 81 коп., про що власноручно ним складено розписку. Борг відповідач зобовязався повернути до 01 квітня 2009 року. Посилаючись на те, що відповідач гроші не повернув та у добровільному порядку відмовляється виконувати своє зобовязання, позивач просив стягнути з відповідача суму боргу за договором позики 38524167 грн. 81 коп., передбачених у договорі 18 % річних 15267433 грн. та судові витрати 1820грн. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2011 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики 38524167 грн. 81 коп., проценти у розмірі 15267433 грн. та судові витрати 1820 грн., а всього стягнуто 53793420 грн. 81 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_5, діючий в інтересах ОСОБА_4 просить скасувати вказані судові рішення з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 01 січня 2009 року між сторонами був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_3 позичив ОСОБА_4 3 млн. 384 тис. 291 євро на строк до 1 квітня 2009 року, який за згодою сторін міг бути продовжений до 01 жовтня 2009 року, зі сплатою 18% щомісячно за користування позикою (а.с.7). На підтвердження укладення договору позики та його умов позивач надав оригінал розписки позичальника, копія якої, засвідчена суддею, знаходиться в матеріалах справи (а.с.7). Оспорюючи договір позики, підстав, передбачених ст. 1051 ЦК України, відповідач не довів. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором між сторонами передбачено право позичальника на одержання 18% щомісячно за час користування позикою. За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи касаційної скарги про те, що надання грошових коштів у позику з одержанням процентів від суми позики суперечить Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», не можуть бути взяті до уваги, оскільки норми зазначеного Закону не поширюються на спірні правовідносини. Доводи касаційної скарги про наявність підстав для оспорювання договору позики, передбачених ст. 1051 ЦК України, матеріалами справи не підтверджені; такого позову предявлено не було. ОСОБА_4 не довів, що гроші за розпискою ним не отримані, що є його обовязком згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України. Оскільки судами не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені у скарзі доводи є необґрунтованими та правильність висновків суду не спростовують , тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Керуючись ст.ст. 333, 337,345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_5, діючого в інтересах ОСОБА_4, відхилити. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2011року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Д.Д. Луспенпик Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/21115876

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 червня 2010 року м. Київ Суддя Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України Лященко Н.П., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 2 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк (далі ПАТ КБ) «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання неправомірними дій щодо одностороннього підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, в с т а н о в и в : Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 2 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2010 року, позов ОСОБА_1. задоволено частково: визнано повідомлення ЗАТ КБ «ПриватБанк» щодо збільшення з 2 серпня 2008 року відсоткової ставки за користування кредитними коштами з 15% річних до 25,08% річних та повідомлення щодо збільшення з 1 лютого 2009 року відсоткової ставки за користування кредитними коштами до 25,92% річних за договором про іпотечний кредит від 2 квітня 2008 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 неправомірними; стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1. різницю між сумою коштів, сплачену останнім на погашення заборгованості по кредитному договору за період 2 вересня 2008 року по 2 квітня 2009 року та сумою щомісячного ануїтетного платежу, передбаченого п.2.4. зазначеного договору, в розмірі 12 166 грн.; зобовязано ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити розрахунок та довести до відома ОСОБА_1. розмір щомісячної суми ануїтетного платежу відповідно до п.2.4. договору про іпотечний кредит від 2 квітня 2008 року, з урахуванням залишку суми заборгованості за кредитом в сумі 90 234 грн. 69 коп., відсоткової ставки за кредитом в розмірі 15% річних зі строком погашення кредиту до 2 квітня 2023 року. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати постановлені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із оскаржуваних судових рішень, доданих до них матеріалів вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. На підставі наведеного та керуючись пунктом 5 частини 3 статті 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» у відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання неправомірними дій щодо одностороннього підвищення відсоткової ставки за кредитним договором. Додані до касаційної скарги матеріали повернути скаржнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду України Н.П.Лященко http://reyestr.court.gov.ua/Review/9982162

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-521/2010 Головуючий у 1-й інстанції: Никандрова С.О. Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2010 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: Головуючого: Осоцького І.І. суддів : Мануйлова Ю.С., Давискиби Н.Ф. при секретарі: Бурима В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу п ублічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання неправомірними дій щодо одностороннього підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, ВСТАНОВИЛА: Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі ЗАТ КБ»Приватбанк») про захист прав споживачів, визнання неправомірними дій щодо одностороннього підвищення відсоткової ставки за кредитним договором. В обґрунтування позову послався на те, на те що 02 квітня 2008 року між ним і та ЗАТ КБ»Приватбанк» був укладений договір про іпотечний кредит №2РУАІ0000006721 на строк до 02 квітня 2023 року, умови якого він виконував належним чином. Після укладення договору банк направив йому письмове повідомлення від 26 червня 2008 року про збільшення з 02 серпня 2008 року розміру відсоткової ставки з 15 % до 25,08 % річних, мотивуючи відмовою Державної іпотечної установи в рефінансуванні іпотечних кредитів, а в разі незгоди з такими змінами умов договору відповідач запропонував надати письмове повідомлення про свою незгоду, із зміненими умовами кредитування, та погасити заборгованість за кредитним договором в повному обсязі. В порушення вимог ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач сповістив його неналежним чином, письмове повідомлення про підвищення відсоткової ставки за договором направлено не за адресою його місця проживання, тому ним не отримане. Про підвищення відсоткової ставки він дізнався лише 02 серпня 2008 року при сплаті чергової суми щомісячного платежу за договором. На його думку ЗАТ КБ «ПриватБанк» не мав права в односторонньому порядку підвищувати відсоткову ставку за кредитом з підстав відмови Державної іпотечної установи в рефінансуванні іпотечних кредитів, виданих ЗАТ КБ «Приватбанк», оскільки п.8.9. Договору про іпотечний кредит такої підстави односторонньої зміни умов договору не передбачено. При його зверненні до Державної іпотечної установи встановлено, що відмова у рефінансуванні повязана з ненаданням відповідачем протягом тривалого часу у повному обсязі додаткових документів по кредитних справах, які входили до ряду пулів, в тому числі і договору між ним, позивачем, і ЗАТ КБ «Приватбанк», і мала місце лише 19 січня 2009 року. Листом від 25 грудня 2008 року № 20.1.3.2/6-40809 ЗАТ КБ»Приватбанк» направив на його адресу повторне повідомлення про збільшення розміру відсоткової ставки до 30%. На його думку, ЗАТ КБ «ПриватБанк» необгрунтовано підвищив йому процентну ставку за кредитом, мотивуючи таке підвищення зміною облікової ставки Національного банку України, курсу долару США до гривні, конюнктури ринку тощо, посилаючись на те, що пункт 8.9. договору про іпотечний кредит, який надав право банку в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки, суперечить вимогам ст. 1056-1 ЦК України та ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції Закону України від 12 грудня 2008 року №661-ІУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Вказані зміни до законодавства набрали чинності 09 січня 2009 року, повідомлення про одностороннє підвищення розміру відсоткової ставки також направлене відповідачем 09 січня 2009 року, а підвищення процентної ставки за кредитним договором банк в односторонньому порядку пропонував підвищити з 01 лютого 2009 року. У звязку з цим встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку не може діяти на підставі внесених змін до законодавства стосовно заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку і є нікчемною. Крім того, повідомлення ЗАТ КБ «Приватбанк» отримане ним 28 січня 2009 року, в цей же день він повідомив про свою незгоду з підвищенням відсоткової ставки у звязку з відсутністю відповідного обґрунтування такого підвищення. Пославшись на зазначені обставини, позивач просив визнати незаконними дії ЗАТ КБ «Приватбанк» щодо збільшення відсоткової ставки за кредитом з 02 серпня 2008 року та з 01 лютого 2009 року, стягнути надмірно сплачені ним суми за період з 02 серпня 2008 року по 02 квітня 2009 року, поновити становище, що існувало до внесення змін до договору шляхом зобовязання відповідача видати наказ про зменшення відсотків та розрахувати суму ануїтетного платежу згідно п.2.4. Договору про іпотечний кредит з розрахунку залишку суми заборгованості та 15% річних, а також вирішити питання про стягнення моральної шкоди в сумі 20 000 грн., що завдана неправомірними діями відповідача у звязку з одностороннім підвищенням розміру відсоткової ставки, примушуванням позивача достроково погасити суму кредиту, погрозами з боку працівників банку. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала з підстав, викладених в позовній заяві. Ухвалою Василівського районного суду від 11.09.2009 року до участі у справі залучено в якості відповідача публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі ПАТ КБ»Приватбанк»). Представник відповідача Бережна Н.М. в судовому засіданні та в своїх письмових запереченнях проти позову заперечувала, посилаючись на те, що підвищення процентної ставки з боку банку відбулось згідно до умов договору (п.8.9. договору) та вимог діючого законодавства України, а саме: ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; ст.651 ЦК України. Що стосується Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня2008 року №661-ІУ, то відповідно до ст.58 Конституції України та ст.5 ЦК України закони, інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи. Разом з тим внесені зміни щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку регулюють питання не відповідальності осіб, а правовідносини, повязані зі сплатою за користування кредитними коштами, і не можуть регулювати відносини, які виникли до моменту набрання чинності цим законом, оскільки зворотної сили не має. Право банку збільшити процентну ставку шляхом надсилання відповідного повідомлення було реалізовано до набрання чинності вищезазначеного Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-ІУ, тому просила у задоволенні позову відмовити з огляду на його необґрунтованість. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2009 року позовні вимоги про захист прав споживачів, визнання неправомірними дій щодо одностороннього підвищення відсоткової ставки за кредитним договором задоволені частково. Визнано повідомлення закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» щодо збільшення з 02 серпня 2008 року відсоткової ставки за користування кредитними коштами з 15% річних до 25,08% річних за договором про іпотечний кредит №2РУАСІ0000006721 від 02.04.2008 року, укладеним між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 неправомірним. Визнано повідомлення закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» щодо збільшення з 01 лютого 2009 року відсоткової ставки за користування кредитними коштами до 25,92% річних за договором про іпотечний кредит №2РУАСІ0000006721 від 02.04.2008 року, укладеним між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 - неправомірним. Стягнуто з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 різницю між сумою коштів, сплачену останнім на погашення заборгованості по кредитному договору за період з 02 серпня 2008 року по 02 квітня 2009 року та сумою щомісячного ануїтетного платежу, передбаченого п.2.4. договору про іпотечний кредит №2РУАОІ0000006721 від 02 квітня 2008 року, в розмірі 12 166 грн. Зобовязано публічне акціонерне товариства комерційний банк «Приватбанк» здійснити розрахунок та довести до відома позивача розмір щомісячної суми ануїтетного платежу відповідно до п.2.4. договору про іпотечний кредит №2РУАСІ0000006721 від 02 квітня 2008 року, з урахуванням залишку суми заборгованості за кредитом в сумі 90234 грн.69 коп., відсоткової ставки за кредитом в розмірі 15% річних зі строком погашення кредиту до 02 квітня 2023 року. В решті позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відмовлено. Стягнуто з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 30 грн., а також на користь держави судовий збір у розмірі 59 грн.50 коп. Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.. Заслухавши доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд обгрунтовно виходив з того, що підвищення відповідачем в односторонньому порядку процентної ставки за договором кредиту є порушенням норм законодавства та умов цього договору. Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльністю» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Згідно п.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватись залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Відповідно до ст.652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобовязання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. П.3.5 Правил надання банками України інформації споживачу щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту, затверджених постановою правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року, встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настанні події, не залежно від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банк не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (змін кредитної політики банку). Таким чином, зміна процентної ставки відповідно до ст. 652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладені договору. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, 02 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір про іпотечний кредит №2РУАІ0000006721 ( надалі Договір про іпотечний кредит) згідно якого позивачу надано кредит в сумі 200 000 грн. на строк до 02 квітня 2023 року зі сплатою 15 % річних та щомісячним платежем у розмірі 2827 грн. 77 коп. Пунктом 8.9. зазначеного Договору передбачено, що кредитор має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом в сторону збільшення при настанні будь-якої з наступних обставин, а саме: порушення позичальником кредитної дисципліни (тобто, неналежного виконання умов договору); погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу; здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ, підвищення ставок за кредитами кредиторів України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки більш ніж на 3 відсоткових пункту за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення договору чи останнього перегляду відсоткової ставки. При цьому передбачено, що кредитор не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру відсоткової ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової відсоткової ставки, із зазначенням розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа на адресу позичальника, що вказана в договорі. Новий розмір відсоткової ставки за цим договором починає застосовуватися з дати, що вказана у повідомленні до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до договору. У разі незгоди із встановлюваним згідно умов цього пункту договору новим розміром відсоткової ставки, позичальник у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової ставки зобов'язується надати на адресу кредитора письмове повідомлення про свою незгоду із такою новою ставкою. В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» посилаючись на ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» стверджує, що комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Однак, чинне законодавство не обмежує право банків на підвищення процентних ставок. Відповідно до статті 11 закону України «Про захист прав споживачів» кредитор (банк) може вказати в кредитному договорі, що процентна ставка по кредиту може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Разом з тим, про зміну процентної ставки по кредиту кредитор зобовязаний повідомити споживача письмово протягом семи календарних днів від дня її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна процентної ставки є недійсною. Таким чином, підстави для зміни процентної ставки вичерпним переліком не обмежені. . Відповідно до положень Закону України «Про фінансові послуги й фінансове регулювання ринку фінансових послуг» у кредитному договорі має бути вказана сума кредиту, строк, процентна ставка, мета кредиту, а також порядок зміни або припинення дії договору. Таким чином, процентна ставка є однією з істотних умов договору, а право банку в однобічному порядку змінювати умови можна трактувати як обмеження прав позичальника. Зміна процентної ставки, як одного з основних пунктів договору має відбуватися за погодженням обох сторін, причому обидві мають підтвердити своїм підписом згоду з такими змінами. Апелянт також зазначає, що ним прийнято рішення щодо підвищення відсоткової ставки клієнтам Банка, в звязку з тим, що Державна іпотечна установа належним чином не виконала зобовязання відповідно до Генерального договору про рефінансування та обслуговування іпотечних кредитів № 8 від 28.03.2006р. Повідомлення ОСОБА_3 було направлено, як зазначає ПАТ КБ»ПриватБанк» 01 липня 2008р. впродовж семи днів, передбачених ч. 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи ( а.с. 13) ПАТ КБ «Приватбанк» направив повідомлення позивачу про зміну умов договору на адресу: пров. Шкільний, 2/3 м. Василівка Запорізька область, тобто, на адресу, за якою він не проживав. Тобто, ОСОБА_3 про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом банк належним чином не повідомив в семиденний строк з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки, як це передбачено у п.8.9 Договору про іпотечний кредит. ПАТ КБ «Приватбанк», в апеляційній скарзі посилається на те, що Державна іпотечна установа (надалі - ДІУ) всупереч умовам Генерального Договору, у 5 (пяти) денний термін не виконала зобовязання щодо надання відповіді ПАТ КБ ПриватБанку щодо набуття прав вимоги за договором про іпотечний кредит, що було розцінено Первинним кредитором як відмова від набуття прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, тому банк був вимушений прийняти рішення щодо збільшення відсоткової ставки за договорами про іпотечний кредит, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк». Тобто, як такої, підстави для підняття процентної ставки не було. У ПАТ КБ ПриватБанка не було підстав для підняття процентної ставки. Для прийняття рішення про підняття процентної ставки по кредиту необхідна була підстава, адже на момент підняття ПАТ КБ «Приватбанк» процентної ставки, а це 02 серпня 2008 року, ДІУ не відмовила банку у рефінансуванні кредиту, як зазначає апелянт. Така відмова мала місце пізніше -16 січня 2009 року - у звязку з ненаданням ДІУ банком додаткових документів, необхідних для рефінансування. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звертався до ДІУ з заявою, чому ДІУ відмовилась рефінансувати йогокредит, які причини такої відмови та наскільки ПАТ КБ «Приватбанк» надав йому згідно положень Правил (№ 168), що регулюють порядок надання банками споживачеві повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту, на що ДІУ надала вичерпну відповідь від 03 березня 2009 року № 1019-2. А саме : у звязку із ненаданням Приватбанком протягом тривалого часу у повному обсязі додаткових документів по кредитних справах, які входили до цілого ряду пулів, в тому числі і позивача, тільки 16 січня 2009 року ДІУ прийнято рішення про недоцільність подальшого розгляду пулів іпотечних кредитів, наданих до 1 червня 2008 року, на попередніх умовах, та повернуто їх банку. Тобто, не ДІУ всупереч умовам Генерального Договору між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ДІУ не виконала умови Договору, як твердить апелянт, а саме останній не виконав вимоги ДІУ і не усуну недоліки у кредитній справі. В листі ПАТ КБ «ПриватБанка» про підняття процентної ставки за таких підстав до ОСОБА_3 була зазначена інша інформація, що не відповідає інформації, яку надала ДІУ та дійсності. Тобто, ПАТ КБ «Приватбанк» надав позивачеві, як споживачу, неповну, недостовірну інформацію... та підняв незаконно кредитну ставку до 25,08 % з 02 серпня 2008 року, чим порушив вимоги Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, вище викладене підтверджує неправомірність та необгрунтованість зміни відсоткової ставки в сторону збільшення по кредитному договору № 2РУАОЮ000006721 від 02 квітня 2008 року. Як встановлено в судовому засіданні повідомлення ЗАТ КБ «ПриватБанк» від 25 грудня 2008 року №20.1.3.2/6-40809 про зміну з 01 лютого 2009 року розміру відсоткової ставки за кредитним договором до 30% річних позивач отримав лише 28 січня 2009 року і своїм листом від 28 січня 2009 року позивач повідомив про свою незгоду зі зміною відсоткової ставки і просив надати інформацію та обґрунтування підстав підвищення відсоткової ставки. Таким чином, виходячи зі змісту п.8.9. договору, у зв'язку з тим, що позивачем було повідомлено про свою незгоду зі змінами умов договору щодо збільшення відсоткової ставки за кредитом до 30% суд прийшов висновку, що зазначений розмір відсоткової ставки є непогоджений позивачем. Крім того, зміна відсоткової ставки за договором неможлива без зазначення з боку банку обґрунтованих підстав для цього. Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту встановлено, що Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Суд у своєму рішенні зазначав, що доводи, приведені ПАТ КБ «ПриватБанк» в обгрунтування підвищення відсоткової ставки за кредитом, не можуть вважатися такими, що мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку щодо кредиту, який наданий в користування особисто позивачу, оскільки посилання на зростання вартості грошових ресурсів на міжбанківському ринку України наведене без зазначення інформації щодо подій, які мали безпосередній вплив на вартість ресурсів банку, із зазначенням публічного джерела інформації та діапазону часу, який аналізувався банком. Позивач не був повідомлений про правило, по якому змінюється процентна ставка по кредиту, що саме могло служити підставою для зміни процентної ставки, а також про фактори, які будуть свідчити про обґрунтованості таких змін і правило впливу ринкових умов на розмір процентної ставки й т.п. Така інформація була б необхідна споживачу з метою його розуміння факторів, що можуть впливати на вартість ресурсів банку в майбутньому, а отже і можливу повторну зміну на підвищення процентної ставки за кредитом, також така інформація необхідна для оцінки здатності споживача до подальшого обслуговування отриманого кредиту. В звязку з тим, що всупереч вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил, які регулюють надання банками України інформації споживачу щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту, такої інформації позивачу в надісланому повідомленні банком надано не було, суд обґрунтовано вважав, що підстави зміни умов договору, викладені у листі ПАТ КБ «ПриватБанк» слід вважати необгрунтованими. Таким чином, суд прийшов висновку, що ЗАТ КБ «ПриватБанк» реалізовуючи своє право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування наданим кредитом допустив суттєві порушення вимог законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України в сфері кредитування та допустив порушення принципу рівності сторін договору, учасником якого є споживач, обмежив право споживача на одержання необхідної, доступної та своєчасної інформації щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту, що відповідно до ст.21 Закону України «По захист прав споживачів» вважається порушенням прав споживача. Оскільки банк, в порушення вимог кредитного договору, Закону України «Про захист прав споживачів», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, в односторонньому порядку вніс зміни до кредитного договору про підвищення відсоткової ставки за користування кредитом, суд прийшов правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог способом, зазначеним позивачем шляхом визнання неправомірним дій ПриватБанку щодо одностороннього збільшення з 02 серпня 2008 року відсоткової ставки за користування кредитом до 25,08% річних, та щодо одностороннього збільшення з 01 лютого 2009 року відсоткової ставки за користування кредитними коштами до 30 % річних. До того ж суд прийняв до уваги, що набрав чинності Закон України №661-ІУ від 12 січня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Відповідно до змін, які внесені цим Законом до ст. 1056-1 ЦК України та ч.4 ст.55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банкам заборонено, зокрема збільшувати процентну ставку за користування кредитом в односторонньому порядку. Згідно ч.2 ст.215 ЦК України нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до ч.1, 4 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язанні з його недійсністю. Правові наслідки недійсністю правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватись за домовленістю сторін. Вказані зміни до законодавства України набрали чинності 09 січня 2009 року, а підвищення процентної ставки за кредитним договором банк в односторонньому порядку пропонував підвищити з 01 лютого 2009 року, під час дії заборони. Оскільки позивач не надав свою згоду на зміну відсоткової ставки за кредитним договором, як це передбачено умовами укладеного сторонами договору про іпотечне кредитування, суд вважав, що попередня договірна умова повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов сторонами Договору. Таким чином, суд прийшов висновку, що п.8.9. договору про іпотечне кредитування щодо права відповідача збільшувати розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною з 09 січня 2009 року і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків, а тому процентна ставка за кредитним договором повинна залишатися без змін до повного виконання всіх умов обома сторонами договору. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановленні частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Ст.47 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законом. Таким чином, дії відповідача щодо ініціювання збільшення відсоткової ставки за користування кредитом суперечать діючому законодавству. Приймаючи до уваги, що одностороннє підвищення ПАТ КБ»ПриватБанк» відсоткової ставки за кредитом потягло за собою сплату позивачем заборгованості за кредитом в розмірі, більшому, ніж встановлено умовами договору за період 02 серпня 2008 року по 02 квітня 2009 року суд прийшов обгрунтованого висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення різниці між сумою коштів, сплачену позивачем на погашення заборгованості по кредитному договору та сумою щомісячного ануїтетного платежу, передбаченого п.2.4. договору про іпотечний кредит №2РУАСІ0000006721 від 02.04.2008 року, за вказаний період в розмірі 12 166 грн. У звязку з достроковим погашенням кредиту 30 січня 2009 року в сумі 60 000 грн., і відмовою ПАТ КБ «ПриватБанк» у розрахунку і доведенні до відома позивача суми щомісячного ануїтетного платежу, суд вважав такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобовязання ПриватБанку відповідно п.2.4. Договору про іпотечний кредит здійснити перерахунок щомісячної суми ануїтетного платежу з урахуванням залишку суми заборгованості за кредитом в сумі 90234 грн.69 коп., відсоткової ставки за кредитом в розмірі 15% річних зі строком погашення кредиту до 02 квітня 2023 року. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або про таке порушення норм процесуального права, які являються безумовною підставою для скасування судового рішення. Керуючись ст.ст.307,308,314,317 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2009 року у цій справі залишити без зміни. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення. Головуючий : судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/8318431

Справа № 2-714\09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2009 року м.Василівка Василівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Кочевої І.В., при секретарі – Кара Р.Т., за участю представника позивача - Кузьмінова Д.В., що діє за довіреністю, представника відповідача, що діє за ордером – Паскал П.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ЗАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : Позивач, уточнивши свої позовні вимоги, просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором НОМЕР_1 , що був укладений між сторонами 27.10.2006 року у розмірі 46228 грн. 88 коп. та судові витрати в сумі 565 грн. 56 коп. – судовий збір та 30 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач порушує умови кредитного договору щодо повернення чергової частини суми кредиту, що є значним порушенням зобов’язань, а тому, посилаючись на положення ст.ст.1050, 1054 ЦК України вимагає повернення відповідачем усієї суми заборгованості за кредитним договором. Представник позивача позов підтримав та просить задовольнити, з підстав, викладених у позові. Відповідач, що був належним чином та своєчасно повідомлений про час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Суд вважає можливим розглянути справу без участі відповідача. Представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки дострокове стягнення вказаної позивачем суми, з підстав, вказаних позивачем, не передбачено діючим між сторонами кредитним договором та вказаними позивачем статтями ЦК України. Суду пояснив, що відповідач дійсно укладав кредитний договір з позивачем, але зараз він не спроможний виконувати у повному обсязі свої зобов’язання за кредитним договором, дійсно має заборгованість, але здійснює платежі регулярно, хоча і не в повному обсязі. Суд, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши надані сторонами докази та матеріали справи вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного. Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.610 ЦК України, порушення зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов"язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Судом встановлено, що дійсно між позивачем та відповідачем 27 жовтня 2006 року було укладено кредитний договір НОМЕР_1 , відповідно до якого відповідачу було надано кредит: 9600 доларів США для купівлі автомобіля та 2876,10 доларів США на сплату страхових платежів, на строк з 27.10.2006 року по 26.10.2011 року, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місяці на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0, 14% від суми виданого кредиту щомісячно, відсотки за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення моніторингу. Період сплати встановлено з 27 по 4 число кожного місяця. Щомісячний платіж встановлений в сумі 227,80 доларів США. Вказане не оспорювалося представником відповідача, підтверджено наявною у справі завіреною належним чином копією кредитного договору. П.2.3 Договору передбачено право позивача при порушенні відповідачем умов договору на власний розсуд змінити умови договору – зажадати від позивальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії, відсотків, виконання інших зобов’язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення (п.2.3.3) Доказів того, що позивач скористався вказаним правом та на власний розсуд змінив вказаним чином умови договору – суду не надано. Крім того, п.2.3.3 договору, укладеного між сторонами передбачено право позивача розірвати договір у судовому порядку, або в односторонньому порядку. При цьому, в останній день дії договору відповідач зобов’язався повернути позивачу суму кредиту в повному обсязі, винагороду та відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов’язання за договором. Позовних вимог щодо дострокового розірвання кредитного договору позивачем не висувалося, доказів розірвання договору в односторонньому порядку суду не надано. Крім того, кредитним договором передбачено також дострокове повернення відповідачем кредиту в повному обсязі, винагороди, відсотків за фактичний строк його користування у разі отримання повідомлення про таку вимогу від позивача. Доказів направлення такої вимоги відповідачу позивачем суду не надано. Відповідно до ст.11 ЦПК України суд не має змоги вийти за межі позовних вимог, заявлених позивачем та вирішити питання про дострокове розірвання кредитного договору. Відповідно до ст.1050, ст.1054 ЦК України, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог щодо дострокового стягнення з відповідача усієї заборгованості за кредитним договором, не передбачено можливості дострокового стягнення суми боргу за кредитним договором. Ч.1 ст.1050 ЦК України передбачає, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України. Ст.625 ч.2 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання , на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивачем суду надано розрахунок заборгованості відповідача, з якого видно, що відповідач здійснює платежі, але не в повному обсязі, тобто порушує взяті на себе зобов’язання по кредитному договору. Але оскільки позивачем не висунуто вимог про розірвання кредитного договору, та про стягнення з відповідача суми боргу, відповідно до ст.625 ЦК України з відповідним розрахунком, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову на підставах, заявлених позивачем. Судові витрати, відповідно до ст.88 ЦПК України, суд покладає на позивача. На підставі виклепаного, керуючись ст. ст.ст.526, 533, 552, 610-612, 614, 618, 623, 625, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 14, 82, 208, 209, 214 -215 ЦПК В И Р І Ш И В : У задоволенні позову відмовити. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана у строк, встановлений ст.294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. Уразі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя Василівського районного суду Запорізької області Кочева І.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/4630145

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Суддя Верховного Суду України Ярема А.Г., розглянувши 18 грудня 2009 року касаційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційного банку ”ПриватБанк” на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 8 вересня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 28 жовтня 2009 року в справі за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку ”ПриватБанк” до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Головне Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, в с т а н о в и в: Закрите акціонерне товариство комерційний банк ”ПриватБанк” (далі ЗАТ КБ ”ПриватБанк”) звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 25 квітня 2007 року з ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 15 604 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту 23 квітня 2027 року. У забезпечення виконання зазначеного кредитного договору між ЗАТ КБ ”ПриватБанк” та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки нерухомого майна, а саме, квартири АДРЕСА_1. Оскільки відповідач не виконує належним чином зобовязання, передбачені вказаним кредитним договором, просило звернути стягнення на зазначену квартиру, продавши її, виселити ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_1 з квартири, зняти останніх з реєстрації та стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 8 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 жовтня 2009 року, в задоволенні позову ЗАТ КБ ”ПриватБанк” відмовлено. У касаційній скарзі ЗАТ КБ ”ПриватБанк” ставить питання про скасування судових рішень й ухвалення нового рішення, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неповне дослідження судами обставин справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, застосування норм права, які не поширюються на ці правовідносини, й незастосування норм права, які підлягали застосуванню. У відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити. За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими. Доводи касаційної скарги і зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та зазначені доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга є необгрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі. Керуючись ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в : У відкритті касаційного провадження в справі за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку ”ПриватБанк” до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Головне Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства комерційного банку ”ПриватБанк” на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 8 вересня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 28 жовтня 2009 року відмовити. Копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду України А.Г. Ярема http://reyestr.court.gov.ua/Review/7419059

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-4672/09 Головуючий у 1-й інстанції: Кочева І.В. Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2009 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: Головуючого: Мануйлова Ю.С. суддів : Давискиби Н.Ф., Осоцького І.І. при секретарі: Бурима В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 08 вересня 2009 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»до ОСОБА_2, за участю третіх осіб: ОСОБА_1, ГУМВС України в Запорізькій області про звернення стягнення на квартиру, виселення з квартири, зняття з реєстраційного обліку, ВСТАНОВИЛА: У березні 2009 року закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ»Приватбанк») звернулося до суду із вказаним позовом, який згодом уточнило. В уточненому позові зазначало, що відповідно до укладеного кредитного договору від 25 квітня 2007 року з відповідачем ОСОБА_2 останній отримав у ЗАТ КБ»Приватбанк» кредит у розмірі 15604 долара США з оплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 120 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 23 квітня 2027 року. Згідно статей 526,527,530 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач ОСОБА_2 зобовязання за вказаним договором належним чином не виконав, у звязку з чим він станом на 4 лютого 2009 року має станом на . прийнятих на себе зобовязань за кредитним договором доларів США (за курсом 7,6901 грн. за один долар) ) за кредитним договором № 2РВКОК.00002249 від 25 квітня .2007 року, укладеного з відповідачем ОСОБА_2, звернути стягнення на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаної квартири, як предмета іпотеки, позивачем з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; в иселити ОСОБА_2, ОСОБА_1, малолітню ОСОБА_3, 2007 року народження, які зареєстровані та проживають у вказаній квартирі зі зняттям їх з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у м. Дніпрорудне, Запорізької області, а також стягнути з відповідача ОСОБА_2 судові витрати : судовий збір у сумі 8 грн. 50 коп., 993 грн. 42 коп. та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Пославшись на ст.526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст. 12,33,39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст.109 ЖК України, просив позов задовольнити. . Відповідач ОСОБА_2 просив суд відмовити у задоволенні позову, вважаючи посилання позивача на ст. 1050 та 1054 ЦК України безпідставними. Також пояснив, що він дійсно уклав з позивачем кредитний договір та договір іпотеки. Кошти отримані за кредитним договором використав для придбання квартири, яка розташована за адресою; АДРЕСА_1. За час дії кредитного договору він фактично сплатив 2702, 42 доларів США, та вважав, що погасив борг перед банком на вказану суму. Як зясувалося, банком під час видачі кредиту було утримано 2 604 доларів США на сплату страхових платежів. Відповідач вважає, що вказана сума повинна була використовуватися позивачем у випадку прострочення платежу та списуватися у відповідних частках, у встановлені строки з настанням певних умов. Вважає, що банк таким чином безпідставно подвоїв суму страхових платежів. На теперішній час він опинився у скрутному матеріальному становищі у звязку з відсутністю заробітку, збільшенням валютного курсу, про що повідомляв позивача та просив надати йому кредитні канікули, або відстрочити сплату кредиту, але банк на його пропозиції не погодився. Також зазначав, що не відмовляється від виконання прийнятих на себе зобовязань. Представник відповідача також просив суд відмовити у задоволенні позову. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 08 вересня 2009 року у позові відмовлено. ЗАТ КБ»Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій пославшись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить оскаржуване рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Вислухавши суддю - доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції Як було встановлено в судовому засіданні дійсно між сторонами у справі 25 квітня 2007 року було укладено кредитний договір № 2РОМСК.00002249. Завірена належним чине копія договору є у матеріалах справи. Відповідно до п.7.1 вказаного договору відповідачу було надано кредит в розмірі 156 04 доларів США на наступні цілі: 13 000 доларів США на купівлю 2-х кімнатної квартири, а також 2 604 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п. 2.1.3. п.2.2.7. договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісяця в період сплати кредиту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу. Відповідно до договору щомісячно з 18 по 24 кожного місяця відповідач повинен був сплачувати банку щомісячний платіж у розмірі 170,75 доларів США, що складається з погашення заборгованості за кредитом, відсоткам, винагороди. П.7.3 кредитного договору передбачено, що забезпеченням виконання позичальником зобовязань за даним договором виступає іпотека жилої нерухомості, вказаної вище квартири. Термін повернення кредиту 23 квітня 2027 року. Також між позивачем та відповідачем 25 квітня 2007 року було укладено іпотечний договір в забезпечення виконання кредитного договору, предметом якого є зазначена вї квартира. Договір був посвідчений нотаріально. П. 16.7.1. п. 16.7.2, 18.13 передбачено право позивача звернути стягнення на предмет іпотеки у разі порушення відповідачем умов кредитного договору. Відповідно до матеріалів справи відповідач, третя особа -ОСОБА_2 та їх малолітній син, 2007 року народження, зареєстровані та мешкають у квартирі, вказаній вище. Відповідно до ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.527 ЦК України, боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст.572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом . Відповідно до ст.589 ЦК України, у разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. В рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобовязання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у звязку із предявленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ст.590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобовязання не буде виконано у встановлений строк (термія), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобовязання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається у первісному обсязі. . Відповідно до ст.610 ЦК України, порушення зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобовзання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.615 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання не звільняє іншу сторону від відповідальності за порушення зобовязання. Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст.ст. 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч.2 ст.1050 та ч.2 ст.1054 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобовязань щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позикодавця достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. Згідно з ч.1 ст. ЗЗ Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки Ст. 58 Закону України «Про іпотеку» передбачає, право іпотекодержателя, за рішенням суду, на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Ст. 39 цього ж закону передбачає, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобовязання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Ст.40 цього ж закону передбачає, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на рішення суду. Разом з тим, ст.47 Конституції України передбачає право кожного на житло, а держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ст.48 Конституції України передбачено, що кожен має на достатній життєвий рівень для себе і своєї сімї, що включає і житло. Судом встановлено, що у квартирі, на яку позивач просить звернути стягнення мешкають позивач, його дружина та малолітня дитина, 2007 року народження. Відповідач дійсно допустив порушення умов укладеного з позивачем кредитного договору, що виразилося у невиконання обовязку щодо своєчасного та повного погашення щомісячних платежів банку, але це не є значним, на що посилається позивач. Так, з розрахунку, наданого позивачем видно, що поточна заборгованість відповідача є незначною та складає ста 04.02.2009 року 13, 49 дол. США. Ст.39 ч. З Закону України «Про іпотеку» передбачено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного стягнення чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Суд обгрунтовано вважав, що спосіб захисту своїх прав, обраний позивачем є не еквівалентним обєму його порушених прав, а задоволення позовних вимог не буде, у даному випадку справедливим. Доказів того, що поточна сума заборгованості відповідача (13,49 дол. завдає значних збитків позивачу, суттєво впливає на стан його фінансово-господарської діяльності, або змінює обсяг його прав - позивачем суду не надано. Судом також розяснено позивачу його право з метою захисту своїх прав на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача поточної заборгованості за кредитним договором. Зважаючи на це, суд вважав необхідним у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, поклавши на позивача судові витрати суд покладає на позивача. Керуючись ст. ст.307,308, 314,317 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 08 вересня 2009 року у цій справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду України. Головуючий: судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/6791612

Справа № 2-820\09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2009 року м.Василівка Василівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Кочевої І.В., при секретарі – Кара Р.Т., за участю представника позивача - Кузьмінова Д.В., що діє за довіреністю, представника відповідача, що діє за усною заявою – Астахова Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ЗАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ГУМВС України в Запорізькій області про звернення стягнення,- В С Т А Н О В И В : Позивач, уточнивши свої позовні вимоги, просить: - в рахунок погашення заборгованості в розмірі 13948,35 доларів США (за курсом 7,6901) за кредитним договором НОМЕР_1 від 25.04.2007 року, укладеного з відповідачем ОСОБА_1 , звернути стягнення на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаної квартири як предмета іпотеки позивачем з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; - Виселити ОСОБА_1 (1955 р.н.), ОСОБА_1 (1967 р.н.), ОСОБА_2 (2007 р.н.), які зареєстровані та проживають у вказаній квартирі зі зняттям їх з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у м.Дніпрорудне; - Стягнути з відповідача ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір 8 грн. 50 коп., 993 грн. 42 коп. та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Свої вимоги позивач обґрунтовує положеннями ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст.12,33,39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст.109 ЖК України. Представник позивача позовні вимоги підтримав та просить задовольнити з підстав, викладених у позові. Відповідач ОСОБА_1 просить суд відмовити у задоволенні позову, позовні вимоги вважає необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, посилання позивача на ст.1050 та 1054 ЦК України вважає безпідставними. Суду пояснив, що він дійсно уклав з позивачем кредитний договір та договір іпотеки. Кошти отримані за кредитним договором він використав для придбання квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . За час дії кредитного договору він фактично сплатив 2702, 42 доларів США, та вважав, що погасив борг перед банком на вказану суму, тоді як з`ясувалося, що банком під час видачі кредиту було утримано 2604 доларів США на сплату страхових платежів. Відповідач вважає, що вказана сума повинна була використовуватися позивачем у випадку прострочення платежу та списуватися у відповідних частках, у встановлені строки з настанням певних умов. Відповідач вважає, що банком безпідставно подвоєно таким чином суму страхових платежів. На теперішній час він опинився у скрутному матеріальному становищі у зв’язку з відсутністю заробітку, збільшенням валютного курсу, про що повідомляв позивача та просив надати йому кредитні канікули, або відстрочити сплату кредиту, але банк на його пропозиції не погодився. Він не відмовляється від виконання прийнятих на себе зобов’язань. Представник відповідача також просить суд відмовити у задоволенні позову. Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, розглянувши надані докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню на підставі слідуючого. Як було встановлено в судовому засіданні дійсно між сторонами у справі 25 квітня 2007 року було укладено кредитний договір НОМЕР_1 . Завірена належним чином копія договору є у матеріалах справи. Відповідно до п.7.1 вказаного договору відповідачу було надано кредит в розмірі 15604 доларів США на наступні цілі: 13000 доларів США на купівлю 2-х кімнатної квартири, а також 2604 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п. 2.1.3, п.2.2.7. договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, та щомісяця в період сплати кредиту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу. Відповідно до договору щомісячно з 18 по 24 кожного місяця відповідач повинен був сплачувати банку щомісячний платіж у розмірі 170,75 доларів США, що складається з погашення заборгованості за кредитом, відсоткам, винагороди. П.7.3 кредитного договору передбачено, що забезпеченням виконання позивальником зобов’язань за даним договором виступає іпотека жилої нерухомості, вказаної вище квартири. Термін повернення кредиту 23 квітня 2027 року. Також між позивачем та відповідачем 25 квітня 2007 року було укладено іпотечний договір в забезпечення виконання кредитного договору, предметом якого є зазначена вище квартира. Договір був посвідчений нотаріально. П.16.7.1, п.16.7.2, 18.13 передбачено право позивача звернути стягнення на предмет іпотеки у разі порушення відповідачем умов кредитного договору. Відповідно до матеріалів справи відповідач, третя особа - ОСОБА_1 та їх малолітній син 2007 року народження зареєстровані та мешкають у квартирі, вказаній вище. Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст.572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом . Відповідно до ст.589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. В рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ст.590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржн6иком зобов`язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається у первісному обсязі. Відповідно до ст.610 ЦК України, порушення зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов"язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст.ст.1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч.2 ст.1050 та ч.2 ст.1054 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов’язань щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позикодавця достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. Згідно з ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов’язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передбачає, право іпотеко держателя, за рішенням суду, на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Ст. 39 цього ж закону передбачає, , що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.Ст.40 цього ж закону передбачає, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Разом з тим, ст.47 Конституції України передбачає право кожного на житло, а держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ст.48 Конституції України передбачено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає і житло. Судом встановлено, що у квартирі, на яку позивач просить звернути стягнення мешкають позивач, його дружина та малолітня дитина 2007 року народження. Відповідач дійсно допустив порушення умов укладеного з позивачем кредитного договору, що виразилося у невиконання обов`язку щодо своєчасного та повного погашення щомісячних платежів банку, але це не є значним, на що посилається позивач. Так, з розрахунку, наданого позивачем видно, що поточна заборгованість відповідача є незначною та складає станом на 04.02.2009 року - 13.49 дол. США. Ст.39 ч.3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотеко держателя про дострокове стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного стягнення чи іпотечного договору не завдає збитків іпотеко держателю і не змінює обсяг його прав. Суд вважає, що спосіб захисту своїх прав, обраний позивачем є не еквівалентним об`єму його порушений прав, а задоволення позовних вимог буде, у даному випадку, не справедливим. Доказів того, що поточна сума заборгованості відповідача (13.49 дол. США) завдає значних збитків позивачу, суттєво впливає на стан його фінансово-господарської діяльності, або змінює обсяг його прав – позивачем суду не надано. Суд роз`ясніє позивачу його право,з метою захисту своїх прав на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача поточної заборгованості за кредитним договором. Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати суд покладає на позивача. Враховуючи вищевикладене, керуючись Закону України «Про іпотеку», Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. 526,527,530,572,589,590,610-612, 614, 615, 617, 625, 626, 628, 629, 631, 638, 651, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.10, 11, 57,58, 59, 60,88,208, 209,212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В : У задоволенні позову відмовити. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана у строк, встановлений ст.294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. Уразі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя Василівського районного суду Запорізької області Кочева І.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/4724605

Какие у Вас основания для нововыявленных обстоятельств?