ANTIRAID

У вас кнопку шифт заклинило? Имейте уважение к тем, кто будет читать Ваши вопросы. Перепечатайте вопрос и тогда получите ответ.

Вы можете подать иск по месту исполнения решения. Ст. 110 ГПК - 12. Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, можуть пред'являтися також за місцем його виконання.

На машину исполнительную надпись признать не подлежащей исполнению еще легче.

Я бы рекомендовал в данном случае подать иск в суд о признании исполнительной надписи не подлежащей исполнению. Основной аргумент - отсутствие бесспорности, что подтверждается предварительным иском в суд. Также просите в обеспечение иска остановить исполнительное производство. Так Вы можете не переживать о продаже квартиры. И в дальнейшем спокойно судитесь с банком. Нужна будет помощь, звоните.

Решение Симферопольского райсуда о недействительности договоров кредита и ипотеки с РайффайзенБанком Аваль Дело №2-3199/2011 от 12.01.2011, пока в реестре его нет. Выкладываю присланный скан:

Дата документу 17.02.2012 Справа № 2-7778/11 Провадження № 2/1622/275/2012 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2012 року Октябрський районний суд м.Полтави у складі: головуючого судді Савченко Л.І., при секретарі Милостюк А.С. за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП-Банк» про визнання пункту кредитного договору недійсним, зобов»язання вчинити певні дії,- в с т а н о в и в : Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ «ОТП-Банк», визначивши третьою особою ОСОБА_3, про визнання пункту 2 (валюта кредиту) кредитного договору № СМ SMED00/083/2008 від 26 серпня 2008 року недійсним, зобов»язання перевести валюту кредитування в гривню по курсу НБУ на момент підписання кредитного договору, посилаючись на те, що 26 серпня 2008 року вона уклала кредитний договір № СМ- SMED00/083/2008 з ПФ АТ «ОТП-Банк»в іноземній валюті, а саме швейцарських франках на суму 80000 грн. Вважає, що працівниками банку були порушені вимоги чинного законодавства щодо валюти кредитування, оскільки, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», використання іноземної валюти на території України, як засіб платежу, проводиться при наявності індивідуальної банківської Ліцензії Нацбанку України. Крім того, внаслідок незаконного зазначення ціни кредитного договору, сума договору збільшилася майже в два з половиною рази, що сторони не могли передбачити на момент укладення договору. Зазначає, що в даному випадку істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, а оскільки останні не дійшли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися, договір може бути змінений за рішенням суду. Таким чином, договір носить дискримінаційні по відношенню до неї, як позичальника, умови, що виключає законність пункту кредитного договору, проведення розрахунків в іноземній валюті та є підставою для їх зміни. Крім того, при підписанні кредитного договору банком були порушені її права, як споживача банківських послуг, на отримання повної та достовірної інформації щодо кредиту, зокрема на отримання інформації у письмовому вигляді відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про інформацію», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Про свої порушені права вона дізналася після винесення Конституційним Судом України рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, тому звернулася до суду з позовом. Представник відповідача Штанько В.В. у судовому засіданні позов не визнав, прохав врахувати пропущений позивачем трирічний строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову з цих підстав. Крім того, зазначив, що наявність індивідуальної банківської ліцензії ПАТ «ОТП-Банк» для здійснення валютних операцій не є обов»язковою умовою для видачі банком кредитів в іноземній валюті. Достатньо лише Генеральної ліцензії Національного Банку України, якою дозволялося ПАТ «ОТП Банк»здійснювати валютні операції. Безпідставними вважає і доводи позивача щодо не усвідомлення нею валютних ризиків, про умови кредитування вона була проінформована при зверненні банком, а тому рішення про валюту кредитування прийняла самостійно. Ризики щодо курсів валют несуть позичальники, а банк не може нести відповідальність за ризики від валютних коливань. Прохав відмовити в позові за безпідставністю. Заслухавши сторони, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав. Судом встановлено, що 26 серпня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СМ /083/2008, п.2 якого викладений в наступній редакції: «Розмір Кредиту. Валюта Кредиту: 80000 (вісімдесят тисяч) Швейцарських франків. Цільове використання кредиту: на споживчі цілі. Дата остаточного повернення кредиту 26 серпня 2023 року»(а.с.6). Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за субєктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої домовленості. Зі змісту ст.10 ЦПК України слідує, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд вважає, що правовідносини між сторонами є триваючими, а тому розглядає справу по суті, відмовивши представнику відповідача у задоволенні заяви про застосування до даних правовідносин строків позовної давності. Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 638 ЦК Украйни зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Виходячи з положень ст.ст. 1048, 1054 ЦК України, істотними умовами кредитного договору є умови про предмет, ціну та строк його дії, порядок одержання і розмір процентів, який визначається договором або на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/11 в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ з наступними змінами у взаємозв»язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»встановлено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема, мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно п.п.2.1, 2.2, 2.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (далі Правила), затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством. Інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1 цієї глави, надається з обов'язковим зазначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо). У разі, якщо окремі умови кредитування діятимуть протягом не всього строку користування кредитом, банки мають обов'язково ознайомити споживача з умовами, а також зі строком, протягом якого діятимуть такі умови, та з порядком інформування споживача про їх зміну. Пунктом 2.4 Правил встановлено, що банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Згідно п.3.8 Правил у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Встановлено, що Банком порушено вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та п.п. 2.1-2.4, 3.8 Правил, оскільки перед укладенням кредитного договору ОСОБА_1 не надано, як споживачу, в письмовій формі інформацію про умови кредитування, зокрема його цільове використання, форми його забезпечення, наявні форми та валюту кредитування, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит виданий, суми та періоди повернення кредиту, можливість дострокового повернення кредитних коштів, а також відповідальність сторін за невиконання або порушення умов договору, у тому числі і з боку Банку. Також її не попереджено, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; не надано інформації щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Крім того, Банком не отримано письмового підтвердження ОСОБА_1 про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Всупереч ч.1 ст.11 Закону «Про захист прав споживачів»Банком надано споживчий кредит в іноземній валюті, що на території України забороняється. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини 1 статті 229 ЦК України правочин може бути визнано судом недійсним, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Відповідно до роз»яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», викладених в абзаці другому пункту 19, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Викладене свідчить про те, що позивач на момент укладення договору не була обізнана щодо істотних умов договору, а саме щодо умов кредитування, валютних ризиків під час виконання зобов'язань за кредитним договором, їй не надано було інформації щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Враховуючи фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання пункту 2 (Валюта Кредиту) кредитного договору № СМ D00/083/2008 від 26 серпня 2008 року недійсним, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі. Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Враховуючи, що сторони не досягли згоди щодо ціни договору, яка істотно змінилася, то зацікавленою особою ОСОБА_1 заявлено вимогу про зміну істотних умов договору у судовому порядку, оскільки при укладенні договору вона виходила з того, що така зміна обставин не настане, усунути причини, якими зумовлена зміна обставин, вона не могла, виконання договору позбавило б її тих майнових інтересів, на які вона розраховувала, та із суті договору не вбачалося, що ризик зміни обставин несе заінтересована особа. З врахуванням викладеного, вимоги позивача щодо зобов»язання перевести валюту кредитування в гривню по курсу НБУ на момент укладення договору 26 серпня 2008 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Судом спростовується твердження відповідача, що позивач була повідомлена про умови та валюту кредитування, про ризики від валютних коливань у встановленому законом порядку, оскільки доказів про письмове попередження про це позичальника перед укладенням договору представник банку не надав. За таких обставин, позов в частині визнання пункту кредитного договору в частині валюти кредитування є обґрунтованим, а тому вимоги про зобов»язання перевести валюту кредитування є похідними та підлягають задоволенню у повному обсязі. Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати пункт 2 (валюта кредиту) кредитного договору № СМ-SМЕD 00/083/2008 від 26 березня 2008 року недійсним. Зобов»язати Публічне акціонерне товариство «ОТП-Банк»перевести валюту кредитування в гривню по курсу НБУ на час підписання договору 26 серпня 2008 року. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП-Банк» на користь держави судовий збір у сумі 107 грн. 30 коп. Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя Л.І. Савченко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21589575

Справа № 2-2790 2009 рік ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2009 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі: головуючої – судді Бухтіярової І.О., при секретарі – Галич Л.В., з участю – позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ КБ „Приватбанк” про визнання про захист прав споживачів, визнання недійсним умов договору, які обмежують права споживачів, - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду 15.05.2009 року з даним позовом до відповідача ЗАТ КБ „Приватбанк” про визнання про захист прав споживачів, визнання недійсним умов договору, які обмежують права споживачів, посилаючись на наступні обставини: 28.12.2007 року він уклав з відповідачем кредитний договір № DO1GAN90941744, згідно якого відповідач надав йому кредитні кошти на строк з 28.12.2007 року по 26.12.2014 року. За користування кредитом він зобов’язаний був сплачувати відповідачу 1,43% на місяць, що складає 17,16% на рік. Свої зобов’язання перед відповідачем він виконав у повному обсязі сплачуючи 17,16% річних. 13.01.2009 року від відповідача він отримав листа від 09.01.2009 року, зі змісту якого він зрозумів, що відповідач реалізуючи своє право, передбачене п. 2.3.1 Кредитного договору, в односторонньому порядку збільшив розмір процентної ставки, який з 01.02.2008 року складатиме 27,48% на рік. Він не погодився з такими діями відповідача та до теперішнього часу продовжує сплачувати щомісячну проценту ставку у розмірі 1,43%. Він звернувся до відповідача зі своїми запереченнями. На свій лист від 27.01.2009 року він отримав відповідь, в якій йому було відмовлено в урегулюванні спору. Вважає, що умова кредитного договору, щодо одностороннього права банку збільшувати процентну ставку, а саме пункт 2.3.1 Кредитного договору, є несправедливою та є істотним дисбалансом договірних прав та обов’язків на шкоду споживача за наступних підстав: пунктом 2.3.1 Договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон’юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долару США до гривні більше ніж на 10% у порівняні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на який збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США. Пункт 2.3.2 Кредитного договору вказує на те, що за своїм розсудом банк має право зменшувати розмір процентної ставки до рівня, встановленого чинним законодавством. У відповідності до абз.4 п. 4 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів”, у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати їх зміни. Без такого повідомлення будь-яка відсоткова ставка є недійсною. Відповідно до підпункту 4 п. 5 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів” до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів” умови Договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Оскільки закріплення за відповідачем права в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за кредитом та покладення на позивача обов'язку оплачувати кредит в розмірі, який встановлюється відповідачем на власний розсуд в односторонньому порядку, є свідченням наявності дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача. Він не згодний із збільшенням кредитної ставки за договором. Вважає дії стосовно зміни кредитної ставки за договором такими, що порушують норми чинного законодавства та порушують його права. Згідно з Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку” за № 661-VІ від 12.12.2008 року, закон є чинним, були внесені зміни до деяких законодавчих актів України. Внаслідок цього згідно зі ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Стаття 55 Закону України „Про банки та банківську діяльність” також гарантує, що банками забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. Вважає, що збільшенням відсоткової ставки за кредитним договором в односторонньому порядку з боку відповідача є незаконним. Згоди на зміну щодо збільшення відсоткової ставки за кредитним договором він не давав. Повідомлення про збільшення процентної ставки він отримав 13.01.2009 року, зміни до законів України щодо заборони банками змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку набрали чинності 09.01.2009 року, тобто банк реалізував своє право, передбачене п. 2.3.1 Кредитного договору вже після прямої вказівки Закону про заборону в односторонньому порядку змінювати процентну ставку. Просить визнати недійсним п. 2.3.1 Кредитного договору. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримував позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, просив позов задовольнити. Представник позивача ОСОБА_2, діючий на підставі ордеру, у судовому засіданні підтримував позовні вимоги, просив позов задовольнити. Представник відповідача ЗАТ КБ „Приватбанк” у судове засідання не з’явився, причини нез’явлення суду невідомі, про день та час слухання справи повідомлений належним чином. Згідно ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Позивач та представник позивача у судовому засіданні не заперечували проти ухвалення заочного рішення. Суд, вислухавши пояснення сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню по наступних підставах. Як встановлено у судовому засіданні, 28 грудня 2007 року між позивачем, ОСОБА_1, та Закритим акціонерним товариством комерційним банком „ПриватБанком” в особі Філії „Донецьке регіональне управління Закритого акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанку” було укладено Кредитний договір № DO1GAN90941744, відповідно якого Відповідач зобов'язався надати позивачу кредитні кошти на умовах, визначених п. 7 Договору. П. 7.1. Договору встановлений обов'язок позивача сплачувати за користування наданим кредитом відсотки в розмірі 1,43% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, щомісячної винагороди у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.10 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2 даного Договору. Пунктом 2.3.1 Договору передбачено, що банк (Відповідач) має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні встановленого НБУ на момент укладання договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому Банк (Відповідач) надсилає Позичальникові (Позивачу) письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки Банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшилась ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США. Відповідач надіслав позивачу лист від 06.01.2009 року про зміну відсоткової ставки по оспорюваному Кредитному договору у сторону збільшення. Суд згоден з позицією позивача, викладеною у позові, що до несправедливих умов Договору викладених у пункті 2.3.1. Договору, оскільки пункт 2.3.1. Договору, є таким, що суперечить положенням чинного законодавства, ст. ст. 525, 651 ЦК України, п. 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупної вартості кредиту, якими встановлено заборону зміни в односторонньому порядку умов зобов'язання; та встановлює дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки, що має наслідком всупереч принципу добросовісності істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача. Відповідно до абз.1 ст. 55 Закону України „Про банки та банківську діяльність” від 07.12.2000 року Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Правовідносини клієнта та банку з приводу споживчих кредитів регулюються Законом України „Про захист прав споживачів”, ч. 4 ст. 11 якого визначено, що істотними умовами договору споживного кредиту є сума кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дата видачі кредиту, право дострокового повернення кредиту, річна відсоткова ставка за кредитом та інші умови, визначені законодавством. При цьому в договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Водночас, п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів” визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Зміна відсоткової ставки за користування споживчим кредитом є зміною умов договору споживчого кредитування. Ст. 651 Цивільного кодексу встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Щодо кредитного договору чинне законодавство не містить винятків з цього загального правила. Оскільки розмір річної відсоткової ставки за споживчим кредитом є істотною умовою договору споживчого кредиту, внесення змін до кредитного договору, зокрема щодо розміру процентної ставки, може здійснюватись у випадку зміни облікової ставки Національним банком України та лише за згодою сторін. Більш того, відповідно до пункту 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупної вартості кредиту, затверджених Постановою Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише у разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї з сторін (зміни кредитної політики банку). Отже, одностороння зміна умов кредитного договору, зокрема збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, є порушенням чинного законодавства України. Більш того, правила зміни відсоткової ставки за користування кредитом, встановлені п. 2.3.1. Договору, є дискримінаційними стосовно Позивача, тобто такими, що надають перевагу Відповідачеві та обмежують законні права та інтереси Позивача. Закріплення в Договорі права банка в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні є надання банку економічної переваги шляхом адаптування до економічних змін, нехтуванням законними інтересами та правами споживача та перекладенням на споживача наслідків економічної нестабільності в країні, запереченням принципу свободи договору, закріпленого ст. 627 Цивільного кодексу України, та порушенням права споживача вільно визначати умов Договору, що створюють кореспондуючи права та обов'язки Сторін Договору. Право Банку (Відповідача) в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом позбавляє Споживача (Позивача) можливості правильно сприймати умови кредитного договору, реально оцінювати власну платоспроможність та мати можливість належним чином виконувати свої зобов'язання за кредитним договором та суперечить Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту в частині розрахунку вартості кредиту. Також, договір споживчого кредиту, укладений між Сторонами, є договором приєднання в розумінні ст. 634 Цивільного кодексу України, тобто договором, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому; друга сторона не може запропонувати свої умови договору. В даному випадку умови договору були встановлені Відповідачем, який маючи перевагу над Позивачем при явно нерівнозначному положенні Сторін договору, скористувався своєю перевагою для укладення Договору на більш вигідних для нього умовах, встановивши дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки та закріпивши за собою право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом. Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів” умови Договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Оскільки закріплення за Відповідачем права в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за кредитом та покладення на Позивача обов'язку оплачувати кредит в розмірі, який встановлюється Відповідачем на власний розсуд в односторонньому порядку, є свідченням наявності дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача. Положення договору, визнане несправедливим, може бути змінено або визнано недійсним відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів”. Враховуючи наведене, позов про визнання не дійсним п. 2.3.1. Кредитного договору № DO1GAN90941744 від 28.12.2007 року, підлягає задоволенню. На підставі ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37,50 гривень та на користь держави судовий збір у сумі 17 гривень На підставі Закону України „Про захист прав споживачів”, ст. ст. 3, 8, 525, 634, 651, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 224, 226, 228 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до ЗАТ КБ „Приватбанк” про визнання про захист прав споживачів, визнання недійсним умов договору, які обмежують права споживачів – задовольнити. Визнати не дійсним п. 2.3.1. Кредитного договору № DO1GAN90941744 від 28.12.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк”. Стягнути з Закритого акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 гривень 50 копійок. Стягнути з Закритого акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” на користь держави судовий збір у розмірі 17 гривень. Заочне рішення суду може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Позивач має право оскаржити рішення у загальному порядку. Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається в Донецький апеляційний суд через даний суд протягом 20 днів після подання заяви на апеляційне оскарження. Суддя Ворошиловського районного суду м. Донецька І.О. Бухтіярова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6725074

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 2-146/11 01 квітня 2011 року Кремінський суд Луганської області у складі судді Полтавець Л.Д. При секретарі Давіян С.Р. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кремінна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Державний ощадний банк України» про розірвання кредитного договору Суд ВСТАНОВИВ Позивач у своїй заяві до суду вказує , що 8.07.2009 року ним було укладено кредитний договір з ВАТ «Ощадбанк». Згідно до умов Кредитного договору він отримав кредит в сумі 300000 грн.на строк до 8.07.2012р. зі сплатою 23% річних. В квітні 2010 року відповідач ВАТ «Ощадбанк» звернувся до нього з позовом про стягнення заборгованості за договором кредиту,де вказує,що він порушив щомісячний графік погашення кредиту. Однак, на підставі п.4.2.2. Кредитного договору,де йде мова про повернення кредиту в повному обсязі, відповідач в прохальній частині пред»явленого позову про стягнення заборгованості по кредиту просить стягти всю суму кредиту, в подальшому збільшуючи суму позовних вимог до 358983,50 грн. Таким чином, вимагаючи не поточну суму заборгованості,а загальну. Пунктом 1.4.5. Кредитного договору №1 передбачається здійснення відповідачем кінцевого розрахунку не пізніше 8.07.2012 року. У зв»язку з тим,що він певний час справно виконував умови Кредитного договору,однак зі світовою економічною кризою ситуація змінилася і він втратив значну частину доходів на яку він розраховував,а тому такі обставини можна вважати істотною умовою при зміні умов договору. Тому просить суд розірвати кредитний договір. У судовому засідання представник позивача позов підтримав. Представник відповідача проти позову заперечила і пояснила.що у зв»язку з порушенням позивачем умов кредитного договору «Ощадбанк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості по кредиту. Боржник розцінює це як фактичне розірвання Кредитного договору,що не відповідає дійсності,та як відповідно до умов Кредитного договору п.4.2.2. банк має право вимагати дострокового повернення Кредиту,нарахованих процентів і інших платежів, якщо боржник має заборгованість по сплату кредиту та процентів. Посилання позивача на істотну зміну обставин можливе лише тоді,коли сторони при укладенні договору визначили такі обставини як істотні.В 2009 році ,коли був укладений кредитний договір ,вже було відомо про мирову фінансову кризу і позивач знав про це і уклав Кредитний договір на 300000 грн.Тому просить відмовити в задоволенні позову. Суд,.вислухавши сторони,дослідивши матеріали справи,вважає,що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з наступного: Судом встановлено,що 8.07.2009 року між позивачем та ВАТ «Ощадний банк України» було укладено кредитний договір про надання позивачу 300000 грн. зі сплатою 23% річних строком до 8.07.2012 року. (а.с.10-13). Умовами договору не передбачена одностороння відмова від договору, а також не передбачені умови для його розірвання. Позивач є суб»єктом підприємницької діяльності і отримані по кредитному договору гроші мав намір використати в своїй діяльності, від якої на момент укладеного договору він мав стабільний дохід і був впевнений,що він зможе виконувати обов»язок по поверненню кредиту,при цьому йому було невідомо про поглиблення світової кризи в економіці,яка позначиться на його бізнесі і його фінансовий стан істотно погіршиться. Після настання мирової економічної кризи позивач приймав заходи щодо зменшення негативного впливу на його бізнес і він перестав отримувати прибуток у бажаному розмірі. Зважаючи на те,що наслідком подальшого перебування з відповідачем у кредитних правовідносинах на існуючих умовах призведе до неминучості отримання позивачем значних негативних фінансових результатів,при збереженому зобов»язанні повернути банку надані у тимчасове оплатне користування кошти та сплатити відсотки за їх використання, суд прийшов до висновку,що подальше виконання спірного кредитного договору порушить співвідношення майнових інтересів сторін. Відповідно до ч.1 ст.652 Цивільного Кодексу України у разі істотної зміни обставин,якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов»язання. Відповідно до ч.2 ст.652 Цивільного Кодексу України,якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами,які істотно змінилися,або щодо його розірвання,договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч.4 цієї статті-змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов : 1) в момент укладення договору сторони виходили з того,що така зміна обставин не настане 2)зміна обставин зумовлена причинами,які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності ,які від неї вимагалися , 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору , 4) по суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає,що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Відповідн до ст..509 ч.3 Цивільного Кодексу України зборов»язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності,розумності та справедливості. Відповідно до ст..526 Цивільного кодексу України відповідно до якого зобов»язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК ёінших актів цивільного законодавства. Позивач звертався до відповідача з заявою про укладення мирової угоди щодо припинення дії кредитного договору (а.с.46)однак ніякої відповіді не отримано. На думку суду,коли відповідач ініціював звернення до суду до позивача з вимогою про стягнення боргу за кредитним договором, він фактично в односторонньому порядку змінив умови кредитного договору,звертаючи стягнення на всю суму кредиту одночасно і одноразово,що є підставою для розірвання кредитного договору і припинення збов»язання. З огляду на викладене, суд вважає,що у данному випадку позивач має право вимагати розірвання кредитного договору між ними. На підставі ст..ст.10,60,213-215 ЦПК України, ст.ст. 509,526, 551,629 , 652,653 ЦК України Суд ВИРІШИВ Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Розірвати кредитний договір №1 від 8 липня 2009 року укладений між ОСОБА_1 і Відкритим Акціонерним Товариством «Державний ощадний банк України» Рішення може бути оскаржене до апеляційного сулу Луганської області протягом 10 днів. Суддя Кремінського суду Л.Д. Полтавець http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14674489

Справа № 2-3538/11 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ Іменем України 20.06.2011 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Колдіної О.О. при секретарі - Плющ Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним кредитного договору,- в с т а н о в и в: позивач звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору кредиту №910\06-034-257 від 27.04.2007 р., відповідно до якого їй надано кредит в розмірі 80000 доларів США зі сплатою 13% річних з кінцевим терміном погашення 26.04.2017 р. У відповідності до угоди № 1 про внесення змін до кредитного договору від 17.02.2010 р. було продовжено термін користування кредитом до 26.04.2027 р. та збільшено процентну ставку за користування кредитом до 15% річних. В забезпечення виконання зобов»язань за даним Кредитним договором було укладено Іпотечний договір № 1-1667 від 27.04.2007 р.. Кредитний договір, як зазначає позивач в обгрунтування своїх вимог, був укладений з порушенням законодавства, оскільки відповідачем при укладенні договору були порушені норми п.п.2,4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, позивач зазначає, що при підписанні Договору кредиту і Іпотечного договору, що укладений в забезпечення виконання умов кредитного договору, Банком були порушені норми Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», а саме не було оприлюднено у письмовій формі опис усіх грошових зборів і витрат, пов»язаних з установленням іпотеки, принципи визначення плати за договором про іпотечний борг, положення про інфляційне застереження, порядок дострокового виконання основного зобов»язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов»язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання, право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов»язання, реквізити ліцензії та \або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків, інші умови за рішенням кредитодавця. Ні до підписання сторонами Договору, ні після його підписання, відповідач не здійснював оприлюднення вказаної інформації. На підтсаві викладеного, оскільки умови Кредитного договору суперечать положенням ч.1 ст.203 ЦК України, позивач просила визнати його недійсним. Позивач в ході розгляду справи підтримала позовні вимоги і обгрунтування позову в повному обсязі та просила суд позов задовольнити, з підстав, зазначених у позовній заяві. Представник відповідача у судове засідання не з»явився, відповідач про місце і час розгляду справи повідомлявся належним чином, з заявами про відкладення розгляду справи до суду не звертався. На підставі ст.224 ЦПК України, за згодою позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи у відсутність відповідача. Повно та всебічно зясувавши обставини справи і, перевіривши їх наявними у справі письмовими доказами, вислухавши позивача, суд вважає що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. З матеріалів справи вбачається, що 27.04.2007 р. між сторонами у справі був укладений Кредитний договір №910\06-034-257, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит в розмірі 80000 доларів США зі сплатою 13% річних з кінцевим терміном погашення 26.04.2017 р. У відповідності до угоди № 1 про внесення змін до кредитного договору від 17.02.2010 р. було продовжено термін користування кредитом до 26.04.2027 р. та збільшено процентну ставку за користування кредитом до 15% річних. В забезпечення виконання зобов»язань за даним Кредитним договором було укладено Іпотечний договір № 1-1667 від 27.04.2007 р. Відповідно до п.1.3 Договору кредиту та п.1.1 Договору іпотеки, в якості забезпечення Позичальником виконання своїх зобов»язань щодо погашення Кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, Кредитор укладає в день укладення Договору Кредиту з Позичальником іпотечний договір, за умовами якого Позичальник передає Кредитору в іпотеку земельну ділянку та житловий будинок АДРЕСА_1. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що при укладанні Договору кредиту відповідачем були порушені умови п.п.2,4 Закону Украъни «Про захист прав споживачів», а саме у письмовій формі не було повідомлено споживача про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може буи витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між нпми, в тому числі між зобов»язаннями споживача; тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов»язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомомсті про те, від кого споживач може одержати докладну інформацію; переваги та недоліки запропонованих схем кредитування. Пункт 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів висуває вимоги до форми і змісту договору про надання споживчого кредиту. Вимоги щодо укладання договорів банками про надання споживчів кредитів регламентовані також Правилами надання банками України інформацію споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Зокрема, п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту передбачено, що банки зобовязані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг. Обовязок банку інформувати споживача про вартість додаткових послуг, повязаних з отриманням ним кредиту, кореспондується з правом споживача на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про виробника. Як вбачається з матеріалів справи позивачу був наданий детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, з яким вона ознайомилась та підписала. Крім того, умови договору містять положення щодо усіх витрат, пов»язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, визначено строк, на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту, погоджено графік погашення кредиту, передбачена можливість дострокового повернення кредиту та його умови. При укладанні договору позивач ознайомилась з його умовами, а підписавши договір дала згоду на його укладання. Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається в письмовій формі. При укладанні Договору кредиту № 910/06-034-257 дана вимога закону була дотримана. Не можуть бути прийняті до уваги судом посилання позивача на порушення відповідачем норм Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», як на підставу для недійсності правочину з наступних підстав. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»іпотечним боргом є основне зобовязання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою. Договір про іпотечний борг вказаним Законом визначено як цивільно-правову угоду, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обовязків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу. Згідно з ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»іпотечний борг виникає тільки при дотриманні сторонами договору про іпотечний борг умов, встановлених цим Законом. Статтею 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»передбачено, що основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Така інформація повинна бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити опис грошових зборів і витрат, повязаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобовязання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобовязань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобовязання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця. На момент розгляду справи відповідач не надав доказів того, що вказана інформація була письмово оприлюднена та надана позивачу. Інформація, яка повинна бути надана до моменту укладення однією з сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обовязковість її оприлюднення прямо передбачена законом (в даному випадку ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»). Однак, не здійснення відповідачем письмового оприлюднення інформації відповідно до ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки вказане порушення вимог закону свідчить про недотримання сторонами вимог щодо істотних умов договору, які є необхідними при укладенні Кредитного договору та Договорі іпотеки. Таким чином, кредитний договір є неукладеним. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеним правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності правочинів (ст. 215-216 Цивільного кодексу України). Зокрема, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Частинами 1 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Позивач в судовому засіданні не вказала достатніх правових підстав необхідних для визнання кредитного договору недійсним. Обставин, визначених частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено, а отже і відсутні підстави для визнання угоди недійсною. Враховуючи викладені обставини, оцінюючи всі зібрані докази в їх сукупності, суд вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, позивачем при зверненні до суду і при розгляді справи не були чітко визначені підстави для визнання Кредитного договору недійсним, зазначені обставини не були встановлені судом. Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60, 74, 88, 209, 212 215, 223, 224, 225 ЦПК України, суд в и р і ш и в: у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним кредитного договору відмовити. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 10 днів з дня отримання копії рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/17523264

Рубіжанський міський суд Луганської області РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.03.2011 2-43/11 Рубіжанський міський суд Луганської області у складі: головуючого - судді Новікова О.І. при секретарі - Прудовій О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Рубіжне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” про визнання недійсними договору кредиту та договору поруки ВСТАНОВИВ : Позивачі звернулися до суду з позовом до ПАТ „Укрсоцбанк” про визнання договору кредиту № 565/17-СМБ25/07 від 19.12.2007 року та договору поруки № 565/17-СМБ25/07 (П) від 19.12.2007 року недійсними, посилаючись, що ці договори було укладено з порушенням вимог діючого законодавства України. Вважають, що умови даного договору укладені з порушеннями, оскільки: - не містять відомостей про детальну структуру загальної вартості кредиту; - у складі кредитного договору відсутній графік погашення кредиту і відсотків; - у доповненні №1 до кредитного договору №565/17-СМБ25/07 у таблиці «Тарифи на послуги за поданням кредиту» в колонці розмір комісії значиться «4% від суми», що згідно п.3.3 Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007г. повинно виражатися не лише в процентному, але і в грошовому вираженні, також згідно п.3.4 Ухвали НБУ № 168 від 10.05.2007г. кожна супутня послуга кожна мати обґрунтування вартості. В судове засідання позивачі подали заяви, у яких просять справу розглянути без їх участі, представник відповідача позов не визнав. Дослідивши й оцінивши представлені письмові докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав. Статтею 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність” встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. Судом встановлено, що 19 грудня 2007 року між позичальником ОСОБА_2 і Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач, було укладений кредитний договір №565/17-СМБ25/07 про надання кредиту в сумі 25000,00 грн. з оплатою 28% річних. У забезпечення кредитного договору №565/17-СМБ25/07 від 19.12.2007 між громадянином ОСОБА_1, ОСОБА_2 та Банком був укладений договір поруки №565/17-СМБ25/07(П). Договірні відносини, які виникли між сторонами про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян регулюються Законом України „Про захист прав споживачів”. Згідно ст.22 Закону України „Про захист прав споживачів” - захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно зі ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Згідно ч.4 ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів” в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. Згідно п.3.2. розділу 3 Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року, кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил НБУ про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту № 168 від 10 травня 2007 року. У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що істотними умовами кредитного договору як споживчого кредитного договору відповідно до чинного законодавства є умови про предмет, ціну, строк його дії, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом та умови, визначені у Правилах НБУ про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту № 168 від 10 травня 2007 року. Разом з тим, судом встановлено, що договір кредиту № 565/17-СМБ25/07 від 19.12.2007 року та договір поруки № 565/17-СМБ25/07 (П) від 19.12.2007 року укладено з порушенням вимог Закону України „Про захист прав споживачів” та Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року, в частині недотримання істотних умов, які обовязкові для кредитних договорів, чим були порушені права ОСОБА_2 як споживача фінансових послуг. Умови цього договору кредиту не містять відомості щодо детального розпису загальної вартості кредиту, як цього вимагає ч.4 ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів”, а графік повернення кредиту та сплати процентів по договору кредиту, який є його невідємною частиною, не було укладено взагалі, що є порушенням норм Правил НБУ про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту № 168 від 10 травня 2007 року, а отже при укладені цього договору кредиту недодержана така істотна умова, як укладання зазначеного графіку. При укладенні вказаного договору кредиту були порушені також вимоги п.2 ч.1ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів”, а саме ПАТ „Укрсоцбанк” не надав ОСОБА_2, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, за ненадання якої передбачена відповідальність, яка встановлена статтями 15,23 Закону України „Про захист прав споживачів”. Згідно ч.1 ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів” перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1. особу та місцезнаходження кредитодавця; 2. кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, Його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; 3) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; й) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У даному випадку така вимога закону не була виконана АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк”, що є порушенням прав споживача фінансових послуг. Таким чином, договір кредиту № 565/17-СМБ25/07 від 19.12.2007 року підлягає визнанню судом недійсним. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню, недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом, отже укладений між сторонами у забезпечення договору кредиту № 565/17-СМБ25/07 від 19.12.2007 року договір поруки № 565/17-СМБ25/07 (П) від 19.12.2007 року, також підлягає визнанню судом недійсним. Згідно ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю у звязку з чим, кожна із сторін за договором кредиту зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. На підставі викладеного і керуючись ст.ст.215, 216, 548, п.1 ч.1 ст.593 ЦК України, ст.11, п.3 ст.22 Закону України „Про захист прав споживачів”, п.п.2.1., 3.2., п/п (б) п.3.3. Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року № 168, ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд , - ВИРІШИВ : Позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” про визнання недійсними договору кредиту та договору поруки задовольнити. Визнати недійсним договір кредиту №565/17-СМБ25/07 від 19 грудня 2007 року, укладений між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк” і ОСОБА_2. Визнати недійсним договір поруки № 565/17-СМБ25/07 (П) від 19.12.2007 року, укладений між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк” і ОСОБА_1. Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів. Апеляційна скарга подається апеляційному суду Луганської області через Рубіжанський міський суд. Суддя О.І.Новіков. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14483748

Просите суд остановить производство по делу согласно ст. 201 ГПК до вступления в силу решения о взыскании с Вас средств.После вступления этого решения в силу, суд должен отказать в обращении взыскания в счет погашения долга, т.к. согласно ст. 61 Конституции Украины "Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення." Поэтому суд обязан отказать и разъяснить банку его право согласно ст. 373 ГПК Украины "Відстрочка і розстрочка виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання 1. За наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення." подать заявление в деле о взыскании суммы на изменение способа исполнения решения. Хотя от наших "грамотных" судей можно ждать чего угодно.

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2012 року м. Київ Верховний Суд України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» (далі – ПАТ «ПриватБанк») про визнання недійсним підвищення процентної ставки за договором, в с т а н о в и в : У січні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 29 травня 2007 року між ним та ПАТ «ПриватБанк» укладено кредитний договір. Банк в односторонньому порядку збільшив розмір процентної ставки за кредитним договором, не повідомивши його про це. Про збільшення процентної ставки за договором він дізнався в серпні 2009 року, після звернення банку до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості. На підтвердження незаконності дій банку посилався на ст. ст. 626, 651, 1056-1 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) і просив визнати недійсним збільшення в односторонньому порядку річної процентної ставки за кредитним договором з 10,04% до 13,20%. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що право банку в односторонньому порядку змінювати в певних випадках розмір процентної ставки передбачене умовами укладеного між ним і ОСОБА_1 договору. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Сум від 27 квітня 2011 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 21 липня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: визнано недійсним збільшення ПАТ «ПриватБанк» з 6 жовтня 2008 року в односторонньому порядку розміру процентної ставки з 10,4% до 13,20% за кредитним договором № SUA0GK00000162, укладеним 29 травня 2007 року між ПАТ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2011 року відмовлено ПАТ «ПриватБанк» у відкритті касаційного провадження в указаній справі. 4 листопада 2011 року ПАТ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2011 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 651 ЦК України, ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» (далі – Закон №661-VI), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2011 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ПриватБанк» про визнання недійсним підвищення процентної ставки за договором для перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2011 року. Ухвалами судді Верховного Суду України від 4 січня 2012 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи за вказаним позовом і здійснено підготовчі дії відповідно до ч. 2 ст. 360№ Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). У заяві ПАТ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2011 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявник надав дві ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року, посилаючись на те, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 651 ЦК України, ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону № 661-VI. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Верховний Суд України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права , що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно із ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). За ч. 1 ст. 651 цього Кодексу зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. 10 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким ЦК України доповнено ст. 1056-1, згідно з якою встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Згідно із ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» ( у редакції, чинній на час укладення спірного договору ) у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Під час розгляду справи судом установлено, що 29 травня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № SUA0GK00000162. Згідно з умовами цього договору банк надав ОСОБА_1 104 тис. доларів США, з яких 80 тис. доларів США на купівлю квартири та 24 тис. доларів США на сплату страхових платежів, на строк до 28 травня 2037 року зі сплатою 0,84% на місяць за користування кредитом, що складає 10,08% на рік . Відповідно до п. 7.1 договору розмір щомісячного платежу складає 876 доларів США. Пунктом 2.3.1 договору встановлено, що банк має право збільшити розмір процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в разі зміни кон’юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміни курсу долара США до гривні більше ніж на 10%, порівняно з курсом долара США до гривні, установленим Національним банком України (далі – НБУ) на момент укладення кредитного договору; зміни облікової ставки НБУ, зміни розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміни середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ); при цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки . ПАТ «ПриватБанк» надав суду реєстр заказних листів від 10 жовтня 2008 року, в тому числі на адресу ОСОБА_1, на підтвердження факту направлення останньому повідомлення від 28 вересня 2008 року про збільшення процентної ставки за кредитним договором до 13,20% у зв’язку з підвищенням облікової ставки НБУ з 8,5% до 12%. Відправленням указаного листа займалося товариство з обмеженою відповідальністю «ПРИН-Ц» на підставі угоди з ПАТ «ПриватБанк». Доказів вручення ОСОБА_1 цього листа банк не надав, ОСОБА_1 проти отримання повідомлення заперечував. Листом від 7 серпня 2009 року ПАТ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_1 про неналежне виконання останнім грошових зобов’язань за кредитним договором і наявність простроченої заборгованості, посилаючись на п. 7.1 кредитного договору, яким установлено процент за користування кредитом у розмірі 0,84% на місяць (або 10,08% на рік ). 14 серпня 2009 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, також посилаючись на встановлену кредитним договором процентну ставку в розмірі 0,84% на місяць (або 10,08% на рік) за користування кредитом. Суд запропонував банку надати розшифрування сплачуваних ОСОБА_1 платежів із зазначенням розміру процентної ставки після направлення листа про збільшення процентної ставки, проте банк такої інформації не надав. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, касаційний суд погодився з висновками суду апеляційної інстанцій про те, що банк належним чином не повідомив позичальника про збільшення процентної ставки в односторонньому порядку; надані позивачем докази (повідомлення банку від 7 серпня 2009 року, позовна заява банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості ) містять посилання на раніше встановлену кредитним договором процентну ставку за користування кредитом у розмірі 0,84% на місяць (або 10,08% на рік). В основу доданих для порівняння судових рішень покладено висновок про те, що рішення банку зі збільшення процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, прийняте до набрання чинності Законом №661-VI, є правомірним, оскільки сторони передбачили це в кредитному договорі й позичальники були належним чином повідомлені про таке збільшення. Так, у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ПриватБанк» про визнання недійсною зміни договору й зобов’язання вчинити дії касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено в задоволенні позову, виходив із того, що за умовами спірного договору ПАТ «ПриватБанк» мало право на підвищення процентної ставки, рішення про підвищення прийняте банком до набрання чинності Законом № 661-VI, ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про підвищення процентної ставки, що визнано сторонами в судовому засіданні (справа № 28894 св11). У справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити дії суд касаційної інстанції ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову виходячи з того, що за умовами спірного договору ПАТ «ПриватБанк» мало право на підвищення процентної ставки, рішення про підвищення прийняте банком до набрання чинності Законом № 661-VI і ОСОБА_3 сплачувала проценти за новою ставкою, тобто погодилася на зміну умов договору (справа № 6-10200св11). Відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Ураховуючи те, що доводи заяви ПАТ «ПриватБанк» про перегляд рішення суду касаційної інстанції зводяться до неправильного, на його думку, визначення судами належного способу повідомлення боржника про підвищення процентної ставки за кредитом та отримання його згоди на це, тобто фактично стосуються порушень норм процесуального права щодо оцінки доказів (ст. 212 ЦПК України), підстави для перегляду судового рішення, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, відсутні. На підставі викладеного у задоволенні заяви ПАТ «ПриватБанк» необхідно відмовити. Керуючись ст. ст. 353, 355, 360-5 ЦПК України, Верховний Суд України постановив: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2011 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді М.І. Балюк В.П. Барбара І.С. Берднік С.М. Вус Л.Ф. Глос Т.В. Гошовська Л.І. Григор’єва М.І. Гриців В.С. Гуль В.І. Гуменюк М.Б. Гусак А.А. Ємець В.В. Заголдний Г.В. Канигіна М.Р. Кліменко Є.І. Ковтюк П.І. Колесник М.Є. Короткевич О.А. Коротких В.І. Косарєв О.В. Кривенда В.В. Кривенко О.Т. Кузьменко Н.П. Лященко В.Л. Маринченко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук П.В. Панталієнко М.В. Патрюк В.Ф. Пивовар П.П. Пилипчук Б.М. Пошва О.Б. Прокопенко А.І. Редька Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.М. Скотарь Т.С. Таран О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов І.Б. Шицький В.Ф. Школяров А.Г. Ярема http://reyestr.court.gov.ua/Review/21840023

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 жовтня 2011 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Писана Т.О., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яке діє через представника Старовойтову Олену Олександрівну, на рішення апеляційного суду Сумської області від 21 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним підвищення процентної ставки за договором, в с т а н о в и в : Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 квітня 2011 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 21 липня 2011 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 квітня 2011 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким позов задоволено. У касаційній скарзі скаржник порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Сумської області від 21 липня 2011 року і залишення без змін рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 квітня 2011 року, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права . У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення не вбачається порушення норм матеріального та процесуального права, касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в : Відмовити публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк», яке діє через представника Старовойтову Олену Олександрівну, у відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним підвищення процентної ставки за договором, за касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Сумської області від 21 липня 2011 року. Додані до скарги матеріали повернути скаржнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Т.О. Писана http://reyestr.court.gov.ua/Review/18635163

Справа №22-ц-1119/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Князєв Категорія - 27 Суддя-доповідач - Білецький РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2011 року м.Суми Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі: головуючого-судді - Білецького О. М., суддів - Семеній Л. І., Шевченка В. А., з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 27 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним підвищення процентної ставки за договором, в с т а н о в и л а : У січні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Посилаючись на порушення відповідачем вимог закону та умов договору, просив визнати недійсним збільшення ПАТ КБ «ПриватБанк» із жовтня 2008 року в односторонньому порядку із 10,04% до 13,20% розміру процентної ставки за користування кредитом по укладеному між сторонами кредитному договору від 29 травня 2007 року. Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 27 квітня 2011 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповноту з’ясування судом обставин, невідповідність висновків фактичним обставинам та порушення норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Визнаючи за банком у 2008 році право в односторонньому порядку змінювати процентну ставку за користування кредитом, вважає, що таке збільшення відбулось незаконно, оскільки відповідач не надсилав йому повідомлення щодо зміни ставки і додаткову угоду про підвищення процентної ставки він з банком не укладав. Вважає, що фактично банк підвищив проценти вже після внесення у законодавство змін щодо заборони одностороннього їх збільшення, оскільки вперше про збільшену відсоткову ставку йшлося в отриманому ним повідомленні банку від 07 серпня 2009 року. Заслухавши пояснення і заперечення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено місцевим судом і вбачається з матеріалів справи, 29 травня 2007 року між ОСОБА_1 і ЗАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір №SUА0GК00000162 (а.с.5-9), у відповідності з яким банк надав позивачу на придбання квартири 104000 доларів США (з яких 24000 доларів США на страхові платежі) строком до 28 травня 2037 року на умовах сплати за користування 0,84% у місяць на суму залишку заборгованості та винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми наданого кредиту, а ОСОБА_1 зобов’язався сплачувати банку платежі за цим кредитним договором, відповідно до графіку з 01 по 05 число щомісячно, по 876 доларів США (а.с.5-9). Підпунктом 2.3.1 вказаного Договору передбачене право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом за певних умов, зокрема при збільшенні курсу долара США до гривні більш ніж на 10% порівняно із курсом, встановленим НБУ на момент укладення договору, зміні облікової ставки НБУ. При цьому банк повинен надсилати позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. 10 жовтня 2008 року із поштамту м.Дніпропетровська від імені ЗАТ КБ «ПриватБанк» на адресу ОСОБА_1 було надіслано рекомендованого листа від 28 вересня 2008 року, у якому йшлося про вимушене, внаслідок підвищення з 8,5 до 12 відсотків облікової ставки НБУ, збільшення банком з 06 жовтня 2008 року розміру процентної ставки до 13,2% за укладеним між сторонами кредитним договором, а також роз’яснювалось, що у випадку незгоди з такими змінами кредитного договору позичальник вправі не пізніше 01 жовтня 2008 року письмово звернутися із запереченням у відділення банку, що обслуговує цей кредит, та у повному обсязі розрахуватись з банком (а.с.39). Безпосередньо відправленням цієї кореспонденції займалося ТОВ «ПРИН-Ц» на підставі угоди з ПриватБанком (а.с.40-41). Листом від 07 серпня 2009 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Сумської філії повідомив ОСОБА_1 про неналежне виконання ним грошових зобов’язань перед банком за цим договором і про наявність простроченої заборгованості: у розмірі 571, 90 доларів США по простроченому кредиту, у розмірі 174, 54 доларів США по нарахованим відсоткам, у розмірі 4133, 65 доларів США по простроченим відсоткам, у розмірі 322, 06 доларів США по простроченій комісії та нараховані пені у розмірі 176, 49 доларів США. При цьому банк запропонував ОСОБА_1 до 17 серпня 2009 року добровільно сплатити ці суми та попередив, що у випадку несплати банк у судовому порядку стягне всю заборгованість по договору, загальний розмір якої станом на 07 серпня 2009 року банк визначив у 84710, 26 доларів США, з яких 79331, 62 долари США – безпосередньо кредит (а.с.10-11). Проте, вже 11 серпня 2009 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» підготував, а 14 серпня 2009 року подав до Охтирського міськрайонного суду Сумської області позов (який на даний час ще не вирішено) до ОСОБА_1 про стягнення вказаної заборгованості (а.с.12-13, 14). За таких, у цілому правильно встановлених обставин, відмовляючи у позові місцевий суд першої інстанції вважав, що підвищивши в односторонньому порядку процентну ставку за кредитним договором, банк діяв відповідно до чинного законодавства та умов договору, про що належним чином повідомив ОСОБА_1, а тому не вбачаючи порушення прав позивача, суд не знаходив підстав для визнання недійсною зміни банком умов кредитного договору. Однак, такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неповному з’ясуванні обставин, не відповідають фактам, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та до ухвалення незаконного рішення. Так, на підставі ст.ст.536, 1054 і ч.1ст.1055 ЦК України, необхідною істотною умовою кредитного договору є розмір процентної ставки, щодо якої сторони повинні дійти згоди у письмовій формі. Згідно з вимогами ч.1 ст.212, ч.2 ст.632 ЦК України, ст.47, ч.4 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та положеннями п.2.3.1 Договору, на які і послався місцевий суд, у зв’язку із збільшенням облікової ставки НБУ більше ніж на 10% ЗАТ КБ «ПриватБанк» вправі був станом на жовтень 2008 року підвищити в односторонньому порядку процентну ставку по укладеному між сторонами кредитному договору. Ці обставини визнає позивач. Проте, в силу ст.654 ЦК України зміна договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, який змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» вказує, що про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Ст.643 ЦК України визначає момент укладення договору за пропозицією, в якій вказано строк для відповіді. Такий договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку. Вищезгаданим підпунктом 2.3.1 Договору було обумовлено, що банк повинен надіслати позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Таке повідомлення було своєчасно 10 жовтня 2008 року відправлено із поштамту м.Дніпропетровська від імені ЗАТ КБ «ПриватБанк» на адресу ОСОБА_1 рекомендованою кореспонденцією. У той же час, самого факту відправлення повідомлення позичальнику недостатньо. У відправленому 10 жовтня 2008 року листі банку обумовлювалося, що у разі незгоди зі змінами кредитного договору позичальник надає банку відповідне письмове повідомлення. За таких обставин, виходячи зі звичаїв ділового обороту та вказаних вимог Цивільного Кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів», банку належало переконатися про вручення цього поштового відправлення адресатові та впевнитись про наявність його згоди зі зміною умов договору. Однак, банк передоручив відправку кореспонденції іншій юридичній особі і не проконтролював та не забезпечив можливими засобами (наприклад, повідомленням про вручення, звернення протягом шести місяців із запитом до установи поштового зв’язку, тощо) докази надходження листа до адресата. ОСОБА_1 категорично заперечує проти отримання даного листа. Як до жовтня 2008 року, так і у подальшому він не притримувався графіку платежів і вносив на рахунки банку різні суми, як більші від обумовлених договором, так і менші, що позбавляє можливості стверджувати про його обізнаність у 2008 році із підвищенням процентної ставки (а.с.42). У судовому засіданні апеляційної інстанції по даній справі 14 червня 2011 року оголошувалась перерва і відповідачу надавалась можливість надати розшифровку на погашення яких саме платежів (кредит, відсотки, пеня тощо) зараховувались банком ці внесені ОСОБА_1 кошти. Однак, банк такої додаткової інформації апеляційному суду не надав, що також позбавило можливості перевірити доводи його представника щодо обізнаності позивача із зміною умов договору (а.с.85). Вжиті судом апеляційної інстанції за клопотанням сторони інші заходи також не дали змоги за закінченням строків зберігання підтвердити вручення ОСОБА_1 зазначеного поштового відправлення (а.с.102, 103). Отже, всупереч вимогам ст.60 ЦПК України відповідач не довів письмового повідомлення ним позичальника про односторонню зміну умов договору. І навпаки, докази на які посилається позивач, свідчать про його необізнаність з односторонньою зміною банком процентної ставки до початку розгляду Охтирським міськрайонним судом спору за позовом банку. Так, навіть отримані ним у серпні 2009 року повідомлення та позовна заява банку містять посилання на попередні не збільшені процентні ставки (10-11, 12-13). Лише з виданої довідки ЗАТ КБ «ПриватБанк» від 23 листопада 2009 року №10.0.0.5-057 позивач дізнався про конкретний загальний розмір підвищених щомісячних платежів – 1068, 18 доларів США, які йому належало сплачувати (а.с.15). Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ЗАТ КБ «ПриватБанк» протягом семи днів з часу підвищення процентної ставки не повідомив про це ОСОБА_1 у встановленій письмовій формі та не пересвідчився у наявності його згоди з таким підвищенням. За таких порушень рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.3, 4 ч.1 ст.309, ст.ст.314, 316 ЦПК України, колегія суддів в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 27 квітня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати недійсним збільшення Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» з 06 серпня 2008 року в односторонньому порядку із 10,04% до 13,20% розміру процентної ставки по укладеному між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 кредитному договору від 29 травня 2007 року №SUА0GК00000162. Рішення набрало законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий - Судді - http://reyestr.court.gov.ua/Review/17499585

Справа № 2-372/12 Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2012 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді – Остапчук Т.В. , при секретарі – Нагібіна Я. О., розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ "СЕБ Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості посилаючись на те, що 25.06.2008р. між ним та ТОВ «Променергопостач» укладено кредитний договір, зобов’язання по якому ТОВ «Променергопостач» не виконало. В забезпечення належного виконання кредитного договору були укладені договори поруки, а тому поручителі мають нести солідарну відповідальність за невиконання грошового зобов’язання. В зв’язку з цим позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість по кредитному договору в розмірі 24647370 грн.01.коп. Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала з викладених в ньому підстав та просила задовольнити. Представники відповідачів в судовому засіданні позов не визнали та зазначили, що їхні довірителі не надавали згоди на зміну позивачем умов договору, зокрема, щодо зміни збільшення відсоткової ставки з 24.07.2009р. , а тому договори є припиненими. Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до наступного. В судовому засіданні встановлено, що 25.06.2008р. між позивачем та ТОВ «Променергопостач» укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в розмірі 2 700 000 доларів США зі сплатою 11, 32% річних. В подальшому між сторонами кредитних правовідносин були укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими внесено зміни до договору, а саме: в частині строків сплати процентів та встановлено проценту ставку у період з серпня по вересень 2009р. у розмірі 7, 15% річних, у період з жовтня по листопад 2009 року в розмірі 12,5% річних, у період з грудня 2009р. по березень 2010р. в розмірі 15,3% річних, у період з квітня по липень 2010р. в розмірі 12,5% річних та встановлено остаточний строк повернення кредиту 25.07.2010р. Свої зобов’язання по кредитному договору ТОВ «Променергопостач» не виконало, що призвело до виникнення заборгованості по кредитному договору в розмірі 23717713, 43 грн. 13.08.2010р. представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідачів, які є поручителями по кредитному договору, заборгованість за договором у розмірі 24 647 370,01 грн., у тому числі: заборгованість за кредитом в розмірі 2 700 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 21 311 640 грн., заборгованість за відсотками в розмірі 2 610 989,65 грн., пеню за несвоєчасне погашення кредиту та сплату відсотків за період з 08.02.2009р. по 29.07.2010р., комісію за зміну умов з ініціативи позичальника в розмірі 400 грн., комісію за встановлення (пролонгацію) ліміту кредитної лінії в розмірі 62 070,30 грн. та судові витрати. З метою забезпечення належного виконання кредитного договору, укладено договір поруки від 25.06.2008р. між ТОВ «Променергопостач» та ОСОБА_2, та договір поруки від 25.06.2008р. між ТОВ «Променергопостач» та ОСОБА_1, відповідно до яких поручителі несуть солідарну відповідальність за виконання боржником умов кредитного договору та повернення суми боргу. Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Ч. 1 ст. 554 ЦК України закріплено, що в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В договорах поруки, підписаних відповідачами, передбачено, що боржник та поручителі виступають, як солідарні боржники. Відповідно до ч.2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Ч. 1 ст.598 ЦК України закріплено, що зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України підставою для припинення договору поруки є зміна зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. П.2.3. договорів поруки від 25.06.2008р. встановлено, що відповідачі несуть відповідальність по боргових зобов’язаннях боржника при зміні умов кредитного договору, внаслідок яких збільшуються боргові зобов’язання боржника за умови повідомлення поручителів про такі зміни. Згідно наданих Додаткових договорів № 2 до Договорів поруки від 24.07.2009р. укладених між позивачем та відповідачами було змінено строк повернення основної частини кредиту не пізняше 25.07.2010р. Однак згідно Додаткового договору № 6 від 24.07.2009 до Кредитного договору № 423 була також збільшена відсоткова ставка. Представником позивача не надано доказів на підтвердження того, що відповідачі, які є поручителями по кредитному договору повідомлені про зміну умов договору, що призвели до збільшення обсягу їхньої відповідальності. При таких обставинах , суд приходить до висновку , що відповідно до положень ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов"язання без згоди поручителя , внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності , тому договори поруки між позивачем та відповідачами є припиненими з 24.07.2009р. Виходячи з наведеного, позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки поручителі не були повідомлені про зміну умов договору та не надавали згоди на збільшення обсягу відповідальності по кредитному договору та не мають відповідати по зобов"язанням боржника, тому в позові слід відмовити. Керуючись ст. ст.22, 526, 549, 554, 611, 625, ст.ст. 10. 11, 60, 88, 169, 212, 213, 215, 216 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В : В позові ПАТ "СЕБ Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Печерський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення. Суддя Остапчук Т.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/22089325

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 жовтня 2009 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гнатенка А.В., суддів:Барсукової В.М., Григорєвої Л.І., Косенка В.Й., Луспеника Д.Д., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за касаційною скаргою Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2008 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2009 року, в с т а н о в и л а: У липні 2008 року Запорізька обласна кредитна спілка «Довіра» (далі КС «Довіра») звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 5 лютого 2003 року згідно з кредитним договором ОСОБА_1 надали кредитні кошти в розмірі 2800 грн. зі сплатою 4% щомісячно наперед від залишку суми неповернутого кредиту на строк до 5 серпня 2003 року. Взяті на себе зобовязання ОСОБА_1 не виконала. 9 грудня 2005 року судовим наказом з неї стягнута заборгованість за договором та штрафні санкції за період з 5 лютого 2003 року до 27 жовтня 2005 року. У звязку з тим, що судовий наказ не був виконаний, за період з 10 листопада 2005 року до 11 липня 2008 року в неї виникла заборгованість за нарахованими відсотками в розмірі 2 176 грн., яку й просили з неї стягнути. Оскільки відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 згідно з договором поруки поручилися перед кредитором за виконання ОСОБА_1 свого зобовязання, то КС «Довіра» просила стягнути вказану суму солідарно зі всіх відповідачів та розірвати кредитний договір у звязку з істотним порушенням його умов. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2008 року позов задоволено частково. Розірвано кредитний договір і на користь КС «Довіра» з ОСОБА_1 стягнуто 2176 грн. заборгованості та судові витрати. У позові до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2009 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасовано й у позові до ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі КС «Довіра» просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і ухвалити рішення про задоволення позову в повному обсязі. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судом установлено, що 5 лютого 2003 року між кредитором, КС «Довіра», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, а з ОСОБА_2 і ОСОБА_3. договір поруки. Оскільки ОСОБА_1 своїх зобовязань не виконала, 9 грудня 2005 року судом виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій за період з 5 лютого 2003 року до 27 жовтня 2005 року. У звязку з тим, що судовий наказ не виконано, КС «Довіра» нарахувала проценти за користування кредитом у розмірі 2176 грн. за період з 10 листопада 2005 року до 11 липня 2008 року й звернулась до суду з указаним вище позовом. Задовольняючи позов частково та стягуючи заборгованість за кредитним договором лише з боржника ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що вона порушила свої договірні зобовязання, тому кредитний договір підлягає розірванню зі стягненням на користь КС «Довіра» нарахованих процентів за договором за термін після видачі судом судового наказу, який не був виконаний. Відмовляючи в позові до поручителів, суд послався на те, що позивач предявив до них позов зі спливом одного року від дня укладення договору поруки, що вказує на те, що договір поруки припинився (ч. 4 ст. 559 ЦК України). Апеляційний суд, ухвалюючи власне рішення, виходив із того, що судовим наказом від 9 грудня 2005 року вимоги КС «Довіра» були задоволені, на її користь із ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором та штрафні санкції, а тому кредитний договір, договори поруки й правовідносини між сторонами фактично припинилися. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки до нього суд дійшов із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Загальні умови виконання зобовязання зазначені в ст. 526 цього Кодексу. Оскільки ОСОБА_1 своїх зобовязань за договором не виконала й після видачі судового наказу заборгованість за кредитним договором КС «Довіра» не повернула, то кредитор мав право нараховувати проценти за користування кредитними коштами. Посилання апеляційного суду на те, що видачею судового наказу як різновиду судового рішення припиняються кредитні зобовязання між сторонами, а кредитний договір фактично є припиненим не основані на законі, тому що зобовязання припиняються не внаслідок ухвалення судового рішення, а в результаті належного виконання грошового зобовязання. Таке грошове зобовязання не було виконане належним чином. У звязку з викладеним висновок суду першої інстанції про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 відповідає вимогам закону, а апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, його висновків не спростував, допустився помилок у застосуванні та правильному тлумаченні норм матеріального права. Колегія суддів Верховного Суду України погоджується з висновками судів про те, що КС «Довіра» пропустила строк предявлення вимоги до поручителів, оскільки він відповідає вимогам закону і в цій частині доводи касаційної скарги є безпідставними. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобовязання перед Спілкою або до повного виконання поручителем взятих на себе зобовязань (п. 6) не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України. Згідно із цією нормою права строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Цього в договорі поруки не встановлено. У звязку з наведеним у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів судами правомірно відмовлено. Разом із тим суди помилково виходили з того, що порука припиняється, якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, оскільки такий строк у кредитному договорі чітко визначений строк повернення кредиту встановлено до 5 серпня 2003 року (п. 1). Тому відмовити в позові слід було виходячи з того, що в договорі поруки не встановлено строку припинення поруки, а тому порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Неправильне застосування та тлумачення норми закону не призвело до неправильного вирішення спору, тому згідно із ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2009 року в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_1 скасувати та в цій частині залишити без змін рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2008 року. В іншій частині судові рішення залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. ГоловуючийА.В. Гнатенко Судді:В.М. Барсукова Л.І. Григорєва В.Й. Косенко Д.Д. Луспеник http://reyestr.court.gov.ua/Review/6173549

Ухвала іменем україни 5 вересня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мостової Г.І., суддів: Кузнєцова В.О., Наумчука М.І., - розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «TWM», ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2011 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2009 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду з указаним позовом, який мотивований тим, що 24 жовтня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ТОВ «TWM» був укладений кредитний договір № 11240528000, згідно якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 114000 доларів США строком на 132 місяці з 24 жовтня 2007 року по 24 жовтня 2018 року, а останній прийняв на себе зобовязання сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами відповідно до графіку з кінцевим строком погашення кредиту 24 жовтня 2018 року. В забезпечення виконання всіх зобовязань за вказаним кредитним договором позивачем було укладено з ОСОБА_4, ОСОБА_5 договори поруки від 24 жовтня 2007 року, згідно яких поручителі прийняли на себе зобовязання, у випадку невиконання позичальником боргових зобовязань у повному обсязі. Крім того, кредитний договір забезпечено іпотекою, а саме: нежитлові приміщення кафе, загальною площею 115 кв.м., що розташовані в м. Херсоні по вул. К. Маркса, 101. Позивач виконав свої зобовязання за договором належним чином, перерахувавши кошти на поточний рахунок відповідача. ТОВ «TWM» належним чином свої зобовязання за договором не виконувало та не сплачувало проценти за користування кредитом, та не здійснювало повернення кредиту щомісячними платежами відповідно до графіку. За таких обставин, сума заборгованості за кредитним договором становить 120072 долари США 26 центів. Внаслідок чого позивач просив стягнути вказану суму заборгованості з ТОВ «TWM», ОСОБА_4, ОСОБА_5, як солідарних боржників. Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 22 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2011 року, позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «TWM» на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість по кредитному договору № 11240528000 від 24 жовтня 2007 року у розмірі 120072 доларів США 26 центів та судові витрати у розмірі 1820 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю. У касаційній скарзі ПАТ «УкрСиббанк» порушує питання про зміну оскаржуваних судових рішень в частині відмови ПАТ «УкрСиббанк» у задоволенні вимог до ОСОБА_4, ОСОБА_5, задовольнивши вимоги у вказаній частині, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України вважає, що суди попередніх інстанцій, вірно виходили з положень ч. 4 ст. 559 ЦК України, відповідно до яких порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Судами вірно досліджено, що в договорах поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова про дію поруки до повного припинення всіх зобовязань боржника за основним договором не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України. За таких обставин, банком було встановлено новий строк виконання зобовязання до 15 січня 2009 року, однак вимоги до поручителів після вказаної дати позивачем не предявлялося. Відповідно до ч. 3 ст. 332 Цивільно-процесуального кодексу України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» відхилити. Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Г.І. Мостова Судді: В.О. Кузнєцов М.І. Наумчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/19510901

Ухвала іменем україни 14 вересня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Нагорняка В.А., Савченко В.О., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Сумської області від 16 травня 2011 року, в с т а н о в и л а : У серпні 2010 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 не виконує взяті на себе зобовязання за договором кредиту № SUGWGI0000003130 від 6 серпня 2008 року та не сплачує платежі по кредиту, в звязку з чим, за умовами цього договору та укладеним між банком та ОСОБА_3 іпотечним договором від 6 серпня 2008 року банк має право на звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що є предметом іпотечного договору. ОСОБА_3 звернулася з зустрічним позовом про визнання недійсним договору про іпотечний кредит з додатком до нього в звязку з тим, що вважає укладений договір нікчемним та фіктивним, а також таким, що суперечить вимогам частин 1, 3, 4, 5 ст. 203 ЦК України. Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 1 лютого 2011 року первісні позовні вимоги залишено без задоволення, зустрічні позовні вимоги задоволено повністю. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 16 травня 2011 року, рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено частково. Присуджено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № SUGWGI0000003130 від 6 серпня 2008 року в розмірі 27119,50 дол. США, що в гривневому еквіваленті відповідно до службового розпорядження НБУ від 26 липня 2010 року становить 214108,46 грн. звернути стягнення на трикімнатну квартиру зі всіма обєктами функціонально повязаними з цим нерухомим майном, загальною площею 59,6 кв. м, житловою площею 35,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» повноважень, необхідних для здійснення продажу. В іншій частині позову про виселення ОСОБА_3 із зазначеної квартири відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Сумської області від 16 травня 2011 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Зобовязання, згідно статті 526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 33 та статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобовязаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду. Судами встановлено, що 31 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний кредит № SUGWGI0000003130, за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит в сумі 95000,00 грн. строком до 31 січня 2023 року, із розміром відсоткової ставки 15% річних. У забезпечення виконання відповідачем своїх зобовязань за кредитним договором, 4 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № SUGWGI0000003130, за умовами якого відповідач передала в іпотеку нерухоме майно трикімнатну квартиру загальною площею 59,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Листом голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» від 26 червня 2008 року відповідач була повідомлена про збільшення процентної ставки по кредиту, яка з 31 липня 2008 становить 2,09% за місяць, при цьому попереджалася, що у разі незгоди на погашення кредиту за зміненою процентною ставкою вона зобовязана повернути суму кредиту у повному обсязі, винагороду і відсотки. 23 липня 2008 року ОСОБА_3 звернулася до банку з заявою про зміну валюти кредиту за договором іпотечного кредиту від 31 січня 2008 року і просила залишок наявної заборгованості за даним договором у сумі 93961,83 грн. конвертувати у долари США на дату укладення додаткової угоди до зазначеного договору, а 6 серпня 2008 року підписала заяву, якою доручала банку продати їй 20368,17 дол. США із внесенням цих коштів на рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк» для їх подальшого перерахування банку як погашення заборгованості за договором іпотечного кредиту від 31 січня 2008 року, що було зроблено банком. 6 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 31 січня 2008 року, якою він був викладений у новій редакції. У звязку з невиконанням умов кредитного договору відповідачем допущено заборгованість у розмірі 27119,5 дол. США, з яких 20175,43 дол. США заборгованість за кредитом, 212,44 дол. США заборгованість за відсотками, 1754,04 дол. США пеня, 4051,08 дол. США - прострочена заборгованості по процентах, 926,51 дол. США - прострочена заборгованості по комісії. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції, виходив з того, що боржником порушено умови кредитного договору, допущено наявність заборгованості, в звязку з чим у банку виникли правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Спеціальним законом, яким визначено підстави та порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки є Закон України «Про іпотеку». Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: - загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; - опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; - заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; - спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; - пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; - початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Разом з тим, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вище вимогам закону. Так, зокрема, судом не вказано в резолютивній частині загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також не вказано спосіб реалізації предмета іпотеки, передбачений Законом України «Про іпотеку». Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось і питання про ціну предмета іпотеки. Якщо з цього питання виник спір, то в залежності від того, яка сторона оспорює оцінку, вона зобовязана довести інший розмір, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи. Отже, суди належним чином не здійснили перевірку доказів, якими підтверджуються позовні вимоги в частині первісного позову про звернення стягнення за кредитним договором, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю, а рішення апеляційного суду в частині первісного позову - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В частині зустрічних позовних вимог рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права та підлягає залишенню без змін. Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 1 лютого 2011 року скасувати. Рішення апеляційного суду Сумської області від 16 травня 2011 року в частині первісних позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішення апеляційного суду Сумської області від 16 травня 2011 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору недійсним залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: В.А. Нагорняк В.О. Савченко О.В. Умнова І.М. Фаловська http://reyestr.court.gov.ua/Review/18396738

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Ткачука О.С., Суддів: Умнової О.В., Нагорняка В.А., Фаловської І.М., Савченко В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про зобовязання вчинити дії та відшкодування шкоди, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 липня 2010 року, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 29 грудня 2010 року, - в с т а н о в и л а : Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив звернути стягнення на предмет застави автомобіль «Фольксваген», 2003 р.в., в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним між ним та відповідачем, шляхом надання банку права продажу цього автомобіля іншій особі, з правом укладання банком договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця, зняття автомобіля з обліку, надання банку інших повноважень необхідних для продажу автомобіля. Позов мотивований тим, що між позивачем та відповідачем 9.02.2007 року був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав у банку кредит в розмірі 122466 грн. на придбання автомобіля, з кінцевим терміном погашення 8 лютого 2012 року. В забезпечення виконання зобовязань за даним кредитним договором відповідач передав в заставу позивачу належний йому автомобіль. Відповідач, взятих на себе зобовязань за кредитним договором не виконує, своєчасно кредит не погашає, у звязку із чим, виникла заборгованість у розмірі 84990,72 грн., з яких: заборгованість по кредиту 73030,11 грн., заборгованість по простроченим відсоткам 10244,48 грн., пеня 1620,04 грн., комісія 646,91 грн. Вказані обставини, на думку позивача, є підставою для звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. ОСОБА_5 подав зустрічний позов, в якому просив визнати неправомірними дії банку щодо вилучення у нього автомобіля предмету застави за кредитним договором; зобовязати банк повернути йому автомобіль та стягнути з нього 78200 грн. матеріальної шкоди та 25000 грн. моральної шкоди. В обґрунтування зустрічного позову послався на те, що в січні-лютому 2009 року оплачував чергові внески в рахунок погашення кредиту у меншому розмірі, ніж передбачено договором. За телефонним викликом зявився 12 серпня 2009 року до відділення банку, де у нього був вилучений автомобіль працівниками позивача за основним позовом. В акті передачі заставного майна зазначено, що у разі погашення заборгованості до 27 серпня 2009 року транспортний засіб буде повернутий. Разом з тим, після внесення коштів в рахунок погашення заборгованості автомобіль йому не повернули. Вказує на те, що у звязку з неправомірними діями банку він позбавлений можливості здійснювати підприємницьку діяльність та сплачувати кредит. За час безпідставного утримання належного йому автомобіля ним не отриманий доход у розмірі 78300 грн. Крім того, зазначеними діями відповідача йому заподіяна моральна шкода. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 липня 2010 року у задоволенні основного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволений частково: визнані неправомірними дії ПАТ КБ «Приватбанк» щодо неповернення вилученого автомобіля «Фолькцваген», який належить відповідачу за основним позовом. Вирішено відновити становище, яке існувало раніше; зобовязано банк повернути ОСОБА_5 належний йому автомобіль; стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_5 30000 грн. матеріальних збитків та 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини вимог зустрічного позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 29 грудня 2010 року апеляційна скарга позивача задоволена частково. Рішення суду першої інстанції змінено, шляхом виключення з мотивувальної та резолютивної частин рішення посилання на ст.ст. 554, 616, 623, 651, 653 ЦК України. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Позивач за основним позовом, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення вимог основного позову та відмову у задоволенні зустрічного. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи №2-1993,2521/2010, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Разом з тим, оскаржувані рішення місцевого суду та рішення суду апеляційної інстанції не відповідають вищевказаним вимогам закону. Суд першої інстанції з висновками, якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні основного позову та частково задовольняючи вимоги зустрічного позову, виходив з того, що банком не була дотримана процедура, визначена договором щодо порядку звернення стягнення на заставлене майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Вилучення у відповідача автомобіля проведено з порушенням порядку, передбаченому умовами договору. Відповідачу за основним позовом не направлялося письмове повідомлення із зазначенням суми заборгованості, що свідчить про відсутність підстав для виникнення у останнього обовязку доставити предмет застави заставодержателю та подальшого звернення стягнення на нього. Вказані висновки судів попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального і процесуального права. Фактичні обставини встановлені судами повно та обєктивно, підтверджуються матеріалами справи. Судами вірно застосовані положення ст.589 ЦК України, ст.20 Закону України «Про заставу» та п.п.17.10, 23 договору застави, укладеного між сторонами. Касаційна скарга позивача за основним позовом не містить ґрунтовних доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно відсутності правових підстав для задоволення позову ПАТ «КБ «Приватбанк». Зміст касаційної скарги зводиться лише до спростування висновків судів про задоволення вимог зустрічного позову. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками судів в частині стягнення з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь позивача за зустрічним позовом 30000 грн. матеріальних збитків та 1000 грн. моральної шкоди, виходячи з наступного. Згідно висновків попередніх інстанцій вказана сума матеріальних збитків була завдана ОСОБА_5 у звязку з протиправним вилученням у нього автомобіля предмета застави, та неможливістю використання останнього у власній підприємницькій діяльності. Судами першої та апеляційної інстанції належним чином не перевірено наявність правових підстав для звернення ОСОБА_5 до суду з даними вимогами в порядку ЦПК України. Не встановлено обставин за яких позивач за зустрічним позовом використовував вилучений у нього автомобіль: для власних потреб, як фізичної особи чи як СПД. В матеріалах справи відсутній технічний паспорт на вилучений транспортний засіб, з якого можливо б було встановити факт використання позивачем автомобіля з метою ведення господарської діяльності, або його використання останнім для власних потреб, як фізичної особи. Встановлення даних обставин має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки впливає на вірне визначення підвідомчості спору в частині вказаних вимог та вирішення питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для стягнення відповідних збитків на користь ОСОБА_5 Щодо задоволення вимог зустрічного позову про стягнення з ПАТ «КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_5 1000 грн. моральної шкоди слід зазначити наступне. Суди попередніх інстанції, задовольняючи вимоги зустрічного позову у цій частині не встановили наявність причинного звязку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Судами не зясовано, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими саме діями вони заподіяні. Визначаючись із розміром моральної шкоди суди першої та апеляційної інстанцій не навели відповідних мотивів, з яких вони виходили, призначаючи до стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн. Судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права в частині дослідження та оцінки доказів на предмет їх належності і допустимості, їх витребування у випадку неможливості подання останніх заявником. Враховуючи допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права, ухвалені ними рішення в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 про стягнення 30000 грн. матеріальних збитків та 1000 грн. моральної шкоди не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у звязку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України такі рішення у зазначеній частині слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 липня 2010 року, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 29 грудня 2010 року в частині задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення 30000 грн. матеріальних збитків та 1000 грн. моральної шкоди скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд. В іншій частині рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 липня 2010 року, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 29 грудня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Ткачук О.С. судді Умнова О.В. Нагорняк В.А. Фаловська І.М. Савченко В.О. http://reyestr.court.gov.ua/Review/18247252

Мнение судьи Лисичанского горсуда Виталия Фастовца изложенное в статье "Еще раз про валютные кредиты" Юридический вестник Украины №13 (874) за 31 марта - 6 апреля 2012 года: Скан копию статьи прислал пользователь anryzhkov

Вопрос не в юристах или группе юристов, а именно в самих заемщиках, если они сами не хотят защищать свои права, никто другой их не защитит.

Подписать может любой судья.

А Вы действительно, без обмана, готовы идти на предложения описанные Вашим клиентом?Если это так, то я готов Вам помочь найти взаимовыгодный выход из сложившейся ситуации, и думаю, что клиент пойдет Вам навстречу. По поводу бесполезности "специалистов" я бы не был так уверен Банку же нужны деньги, а не выигрыш в суде?

На движимое имущество обжаловать довольно легко. Есть уже решение ВССУ принятое по пересмотру. Те изменения о которых вы говорите не распространяются на кредитные договора заключенные ранее. Это указано в законе которым и вносились изменения.По ипотеке тоже можно оспорить и практики уже предостаточно. Нужна будет помощь, звоните.

Ребята давайте жить дружно. Не стоит друг друга оскорблять. От этого легче никому не станет.