ANTIRAID

Полностью согласен, не дочитал вопрос

Ну раз судья такая "умная" подавайте на нее жалобу с указанием всех Ваших приключений. Снимите копию с материалов дела и посмотрите какие основания для возобновления сроков, если конечно она их возобновляла.А дальше уже исходя из ситуации.

Двойная ответственность тут только в части - "неустойка за порушення зобов'язнь- 500 грн." и " пеня за прострочення кредиту - 1 598.91 грн. пеня за прострочення відсотків - 9 666 .21 грн."Сама резулятивная часть выписана не правильно и ВСУ с ВССУ уже не раз на это указывали. Должна быть указана начальная цена продажи и то, что возврат задолженности происходит путем обращения взыскания. Подавайте заявление о пересмотре по неодинаковому применению, таких решений в реестре и у нас на сайте довольно много. Желаю удачи.

Абсолютно реально признать такой договор ипотеки недействительным. Судебная практика на Вашей стороне. Можете почитать здесь: http://antiraid.com.ua/articles/7987-sudov...vidnosinah.html

Если на квартиру не наложен арест, то можете квартиру дарить. Признать такой договор дарения недействительным, крайне тяжело.

По последней практики в судах, подавайте иск по месту нахождения недвижимого имущества.

Україна АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 22ц-10375/11 Головуючий у 1 й інстанції - Ткаченко Н.В. Категорія 26 Доповідач - Петешенкова М.Ю. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі : головуючого - Петешенкової М.Ю., суддів: - Басуєвої Т.А., Демченко Е.Л., при секретарі: - Качур Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2011 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави,- ВСТАНОВИЛА: У червні 2009 року ПАТ КБ «Приватбанк»звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави , посилаючись на те, що 28 серпня 2008 року між позивачем та ОСОБА_5 був укладений кредитно-заставний договір № DNК0АR00160287, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 13332,87 доларів США з терміном повернення до 27 серпня 2013 року, та зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених умовами договору. На забезпечення виконання умов кредитно –заставного договору відповідачем був переданий в заставу легковий автомобіль марки Geely, державний номер НОМЕР_1. Зі свого боку позивач виконав, передбачені кредитно - заставним договором умови та передав відповідачу грошові кошти в розмірі 13332,87 доларів США, проте відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов’язання у зв’язку з чим, у нього виникла заборгованість перед банком. Станом на 03 червня 2009 року відповідач мав загальну заборгованість у розмірі 9476,97 доларів США, яка складається із заборгованості за: кредитом у розмірі 8911,07 доларів США; по процентам за користування кредитом у розмірі 79,94 доларів США; крім того, відповідачу за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором були нараховані пеня в розмірі 3,42 доларів США, та штрафні санкції в розмірі 482,54 доларів США. 16 березня 2011 року ПАТ КБ «Приватбанк» уточнило позовні вимоги, збільшив суму заборгованості до 13745,20 доларів США, в рахунок якої позивач просить звернути стягнення на предмет застави автомобіль Geely, державний номер НОМЕР_1. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2011 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк»відмовлено / а.с. 147-148 /. В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк»просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що при ухваленні рішення судом не повно з’ясовані обставини, які мають значення для справи, судом не досліджено в повному обсязі надані докази та рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права / а.с. а.с. 150-154 /. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав. Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено процедуру, яка передбачена Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а саме: позивач зобов’язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Даний висновок суду є законним та обґрунтованим і з ним погоджується судова колегія виходячи з наступного. Судом встановлено, що 28 серпня 2008 року між сторонами був укладений кредитно-заставний договір про надання кредиту в сумі 13332,87 доларів США строком до 27 серпня 2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлених умовами договору. Відповідно до п. 17.9 кредитно –заставного договору, з метою забезпечення його виконання, відповідачем в заставу був переданий легковий автомобіль марки Geely, державний номер НОМЕР_1. Відповідно до ч.1 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч.6 ст.20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Інше передбачене Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», чинного з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Прикінцевими і перехідними положеннями Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України «Про заставу»застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Згідно ст.ст.11, 25 вищезазначеного Закону обтяження рухомого майна реєструється в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Позивач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Як встановлено витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна в матеріалах цивільної справи відсутній. Доказів письмових повідомлень всіх обтяжувачів позивачем також не надано. З урахуванням наведено, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення, щодо звернення стягнення на заставне майно. Приведені в апеляційній скарзі доводи позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права. Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить. Керуючись ст.ст.303,307,308ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»–відхилити. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2011 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу. Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/20007839

Вас вызывали в заседание по пересмотру решения?

Какое решение было принесено паспортистке? Вы что-то не договариваете. Вы же сказали, что было заочное решение и пока назначено заседание о рассмотрении заявления о пересмотре заочного решения. Т.е. пока решение никто не отменил.

Справа № 2-458/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.02.2012 року Червонозаводський районний суд м. Харкова у у складі: головуючого –судді Шелест І.М. За участю секретаря – Вождаєвої Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк», треті особи, що не заявляють самостійних позовних вимог ОСОБА_2, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору про надання споживчого кредиту, договору іпотеки та договору поруки недійсними; за зустрічним позовом АТ „ УкрСиббанк ” до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в с т а н о в и в : Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який в подальшому неодноразово уточнював та доповнював і в остаточно просив суд визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11248925000 від 09.11.2007 р. та всі додаткові угоди, що укладені сторонами до нього, визнати недійсним договір іпотеки від 09.11.2007р., визнати недійсним договір поруки №П/11248925000 від 09.11.2007 р укладений з ОСОБА_2, та всі додаткові угоди, що укладені сторонами до нього, припинити взаємні права та обов’язки сторін за Договором №11248925000, укладеним 09.11.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк», стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 подвійну суму завданих збитків, а саме 1156460,06 грн відповідно до наданого розрахунку, стягнути з ПАТ «УкрСиббанк»на користь ОСОБА_1 15000,00 грн моральної шкоди, витрати пов’язані з проведенням судово-економічної експертизи, у сумі 4935,00 грн., витрати пов’язані з правовим обслуговуванням справи у сумі 8000,00 грн., зобов’язати відповідача провести взаємозаліки по зустрічних зобов’язаннях з позивачем, зобов’язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон запис №10901 від 09.11.2007р. про заборону відчуження майна: житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1000 га. У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала, пояснила, що ПАТ «УкрСиббанк»навмисно ввів в оману позичальника при прийнятті рішення про отримання кредиту та під час підписання кредитного Договору №11248925000 від 09.11.2007р. Не повідомив позичальника про реальну процентну ставку та суму абсолютного значення подорожчання кредиту. Ці покажчики згідно Постанови НБУ №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»є істотними умовами кредитного договору. Позичальник не мав достовірну та повну інформацію про істотні умови кредитування про сукупну вартість кредиту до та під час підписання кредитного договору. Крім того, відповідач вніс оманну інформацію у графік погашення платежів до кредитного договору про залишки за кредитом кожного платіжного періоду у результаті чого позичальник повинен сплатити значно більшу суму, ніж це зазначено у тексті самого договору; навмисно ввів в оману ОСОБА_1 про необхідність сплати комісії у розмірі 29 329,98 грн., чим порушив Постанову НБУ №168, положення ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»та положення ст.203 Цивільного Кодексу України. Також, введення в оману позичальника ОСОБА_1 виявилося у тому, що згідно п.п.1.1 та 1.5 Договору №11248925000 ПАТ «УкрСиббанк» зобов’язався надати кредит у сумі 328 710,00 шв. франків, яка дорівнювала еквіваленту 1466498,00 грн. за курсом НБУ на день укладання Договору, шляхом зарахування на поточний рахунок позичальника НОМЕР_2, який було відкрито на ім’я ОСОБА_1 у шв. франках. Згідно договору 878-283Ф вказаний рахунок не є мультивалютним. Відповідно до виписки банку по рахунку НОМЕР_2 за 09.11.2007 року на цей рахунок було перераховано кредит у сумі 1466498,00 грн., але за квитанцією №27 від 09.11.2007 року готівкою було видано кредит з поточного рахунку НОМЕР_2 в іншому розмірі - у сумі 1 416 740,10 грн. Крім того, у процесі виконання своїх зобов’язань банк ввів його в оману щодо продажу 328 710,00 шв.франків на Міжбанковському Валютному Ринку (далі МВР) України, в результаті чого позивач недоотримав кредитних коштів у сумі 49757,90 грн. Проте, відповідно до листа НБУ №06-042/9048 від 16.09.2010 року ПАТ «УкрСиббанк»09.11.2007 року не виходив на торги МВРУ з вищезазначеною сумою шв.франків. Зазначеними діями, банк оманним шляхом заволодів так званими курсовими різницями у розмірі 49 757,90 грн., чим завдав позичальникові збитків на цю суму. Відповідач АТ „УкрСиббанк”, який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» позовні вимоги не визнав, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №11248925000 від 09.11.2007р. в сумі 322 267 швейцарських франків в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення суду, та понесені ним судові витрати: судовий збір у розмірі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду - 120 грн. В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач зазначив, що 09.11.2007 р. між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11248925000, згідно з яким відповідач надав кредит у сумі 328 710 швейцарських франків. Вказані грошові кошти було надано строком до 08.11.2024 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,49 % річних. Позичальник зобов’язався, щомісячно сплачувати кредит та відсотки шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 3 255 шв.франків 09 числа кожного календарного місяця. Відповідно до умов додаткової угоди №1 від 16.02.2009р. було змінено схему погашення кредиту, метод нарахування процентів і кінцевий термін повернення кредиту на 06.11.2026р. Проте, у зв’язку із неналежним виконанням умов договору саном на 11.06.2010р. загальна сума простроченої заборгованості за кредитним договором, що підлягає поверненню, складає 8 896, 81 шв.франків, з яких 6 244, 48 шв. франків –прострочення заборгованість за кредитом; 2 652, 33 шв.франків –прострочена заборгованість за відсотками. Загальна сума нарахованої пені складає 145, 88 шв. франків, з яких 121,81 шв. франків –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 24,07 шв. франків –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам. Станом на 11.06.2010р. частина кредиту, що залишилася до виплати, становить 313 224, 31 шв. Франків, які ОСОБА_1 до теперішнього часу не повернув. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором було укладено договір поруки №П/11248925000 від 09.11.2007р та додаткову угоду від 16.02.2009р. з ОСОБА_2, яка згідно з п. 1.3. договору поруки, зобов’язалася відповідати перед банком в тому ж обсязі, що і позичальник. Пунктом 1.4 договору поруки встановлена солідарна відповідальність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Тому просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за зустрічним позовом 322 267 шв. франків. У судовому засіданні представник відповідача АТ «УкрСіббанк», який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» проти позову ОСОБА_1 заперечувала та пояснила, що банк отримав комісію за отримання кредиту у розмірі 29329,98грн. законно, відповідно до умов договору №878-283ф від 09.11.2007р. про відкриття поточного рахунку №НОМЕР_2 у швейцарських франках за тарифом «Базовий». Відповідач вважає, що на підставі ст.ст.229,1048-1052,1054ЦК України сукупна вартість кредиту не є істотною умовою кредитного договору. Крім того, на підставі п.2 ст.604 ЦК України після підписання додаткової угоди №1 від 16.02.2009 року, зобов’язання між сторонами щодо «Графіку погашення платежів та визначення сукупної вартості кредиту», який було підписано 09.11.2007 року, припинилися. Банк свій обов’язок за кредитним договором виконав у повному обсязі, шляхом зарахування на поточний рахунок позивача обумовленої договором суми кредиту 328710,00 швейцарських франків, що підтверджується даними меморіального ордеру №0609292194, який оформлено належним чином, у відповідності до Постанов НБУ №№316 від 06.12.1996 року та 132 від 15.04.2005 р. Вказані кредитні кошти позивач на власний розсуд вирішив обміняти на гривню, надавши відповідну заяву про продаж валюти. Банк належним чином провів продаж безготівкової валюти у шв. франках у розмірі 328710,00 на МВР України 09.11.2007р. за заявою Позивача. Гривневий еквівалент від такого продажу було видано Позивачу за заявкою на отримання готівки №27 від 09.11.2007 року у сумі 1 416 740,10 грн. з рахунку №НОМЕР_2. Меморіальний ордер №0609292194, на думку Відповідача, оформлений належним чином та містить усі необхідні реквізити та підписи, у відповідності до Постанов НБУ №№316 від 06.12.1996 року та 132 від 15.04.2005 р. Третя особа за позовом ОСОБА_1, відповідач за зустрічним позовом -ОСОБА_2 позов свого чоловіка підтримала, проти зустрічного позову заперечувала, пояснила суду що до укладання кредитного договору банк не повідомив її та її чоловіка ОСОБА_1 про утримання комісії у розмірі 2% від виданої суми, не повідомив про неможливість видачі грошів безпосередньо у валюті - шф. франках та про необхідність здійснення валюто обмінної операції. У результаті чого при підписанні договору купівлі –продажу домоволодіння їм не вистачило грошів у сумі 80 000 грн. щоб розрахуватися з продавцем будинку. Крім того, лише після укладання договору вона та чоловік дізналися про необхідність розміщення депозиту у сумі 20 тисяч доларів США. Цю суму родина вимушена була позичати у сторонніх осіб під відсотки. В момент укладання кредитної угоди позивач та вона зрозуміли, що їх обібрали, але не мали будь-якої можливості відмовитися від угоди та змінити умови кредитування, оскільки внесли завдаток за будинок. До 16.02.2009р. позивач виконував свої зобов’язання належним чином за графіком не допускаючи будь-якого відхилення. Але, після підписання додаткової угоди №1 до договору 16 лютого 2009р. йому надали новий графік погашення платежів, до якого як вхідний залишок була внесена інша сума ніж та, що лишилася до сплати за попереднім договором, а саме 319 552,11 шв. франків, замість 283 015,82 шв.франків. Додаткове збільшення складало 36 536,29 шв.франків, але це не було передбачено додатковою угодою, вважає, що проведений розрахунок заборгованості за кредитним договором не відповідає дійсності, не враховано всі внесені суми щодо погашення боргу. У зв’язку з такими обставинами ОСОБА_2 та її чоловік неодноразово зверталися до АТ «УкрСиббанк» з проханням роз’яснити графік та виправити помилку. У ході отримання інформації позивач зрозумів, що його обманули не лише при укладанні кредитного договору, а й ще продовжували обманювати протягом всього часу, коли він виконував зобов’язання. Третя особа за первісним позовом ОСОБА_1 - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 до судового засідання не з’явилась, надала до суду лист № 64 від 23.09.2010р., у якому повідомила, що вона посвідчувала договор іпотеки від 09.11.2007р.,. у зв’язку з чим нотаріусом було включено в реєстру іпотек та заборон запис №10901 від 09.11.2007р. Сторони прибули до нотаріальної контори з паспортами, кодами та належними повноваженнями. Просила справу слухати за її відсутності. Вислухавши сторони та вивчивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного. Судом встановлено і не заперечувалося сторонами у справі, що 09.11.2007 р. між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11248925000 та додаткові угоди до нього. (том а.с. 9-18, 19 ) Відповідно до п. 1.1. кредитного договору № 11248925000 АКІБ зобов’язався надати позивачу кредит у іноземній валюті у сумі 328 710 швейцарських франків, а позивач зобов’язався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит та сплатити проценти за його використання 9,49% річних та наступним порядком погашення суми: шляхом внесення ануїтетних платежів щомісяця строком до 09.11.2024 р. Як зазначено у п. 1.1 вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 1 466 498,00 грн. за курсом НБУ на день укладання договору. Цільове призначення кредиту –придбання нерухомості. Відповідно до п. 1.5 кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням .(том а.с. 9-18, 83-92 ). Для забезпечення виконання умов боргових зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк»був укладений договір іпотеки від 09.11.2007 р. (а.с. 37-38), а також був укладений Договір поруки за №П/11248925000 від 09.11.2007 р. з дружиною ОСОБА_2 (том а.с. 39 ). Відповідно до п.4 Постанови НБУ №254 від 18.06.2003р. «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України»вказано, що операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані; підставою для відображення операцій за рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи; первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення в паперовій та в електронній формі; незалежно від виду операцій та типу контрагентів одним з первинних документів банку є меморіальні ордери (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньо банківських операцій); у первинних документах мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом та кредитом, сума операції у грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера, підпис уповноваженої особи. Первинні документи складаються на бланках форм, відповідно до законодавства України, на паперових носіях або в електронній формі та мають містити такі обов’язкові реквізити: назву документу (форми), дату та місце складання, назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис, та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. До обов’язкових реквізитів первинних документів, що використовуються для розрахунків, крім перелічених вище, також належать: назва одержувача коштів, сума операції, номери рахунків, назва банку (одержувача та платника коштів). Судом встановлено, що відповідно до даних про заяви про видачу готівки від 09.11.2001 року , посвідченою підписом працівників АКІБ «.УкрСиббанк»(ОСОБА_1 отримав готівкою 1 416 740,10 грн. (том 1 а.с. 49 ). Так, на підтвердження виконання Договору споживчого кредиту позивачем надано копію документу «Меморіальний ордер № 0609292194 від 09.11.2007р.» відповідно до якого на розрахунковий рахунок позивача зараховано 328 710 шв. франків (том 1 а.с. 186). Суд вважає, що зазначений документ - «Меморіальний ордер № 0609292194 від 09.11.2007р.» не відповідає вимогам Постанови № 254, оскільки не містить: назви платника та одержувача коштів, підпису відповідальних осіб за здійснення операції, відмітку банку про виконання операції. Крім того, на момент укладання Договору і зарахування коштів банк мав назву АКІБ «УкрСиббанк», проте платником та одержувачем коштів у наданому суду на підтвердження належного виконання умов договору міститься назва платника та одержувача коштів - АТ «УкрСиббанк» (назва банку з 2010р). (том 1 а.с. 186). Відповідно до виписки банку про рух грошових коштів на рахунку № НОМЕР_2, що відкритий на ім’я ОСОБА_1, та на який зі слів представника відповідача була зарахована вказана сума, зазначений інший номер первинного документу (меморіальний ордер 644296). Відповідно до висновку судово-економічної експертизи №3989 від 31.08.2011р. «в межах наданих на дослідження документів, встановити яку саме операцію по банківських рахунках ОСОБА_1 у АТ «УкрСиббанк», зарахування валюти у сумі 328 710 шв. франків чи зняття готівки у національній валюті у сумі 1 424 072, 50 грн. вважати за фактичне отримання Позичальником кредиту не надається за можливе».(а.с. 24-39 том 2). Таким чином, відсутність відмітки про виконання операції, підписів відповідальних осіб, не зазначення належних реквізитів операції, відсутність документу у виписці з рахунку, свідчить, що копія документу «Меморіальний ордер № 0609292194 від 09.11.2007р.» була складена штучно для пред’явлення до суду. Оригіналу доказу до суду надано не було. Тому суд, при вирішені питання про суму та валюту отриманого ОСОБА_1 кредиту керується іншими доказами, що містяться у матеріалах справи. Судом встановлено, що відповідно до заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів №1 від 09.11.2007р.» ОСОБА_1 доручив уповноваженому банку здійснити від його ім’я продаж валюти у сумі 328 710 шф. франків та перерахувати на той же рахунок отримані від продажу гривні. Строк дії заяви - 1 день. (а.с. 185 том 1) Відповідно до Постанови Правління НБУ №435 від 18.12.2002р. та Постанови Правління НБУ №281 від 10.08.2005р., Постанови НБУ №40 від 10.02.2005р. встановлено, що уповноважені банки зобов’язані здійснювати операції з купівлі та/або продажу безготівкової іноземної валюти за гривні протягом часу функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ з дотриманням нижчезазначених вимог: - Банк здійснює валютні операції у першу чергу безпосередньо зі своїми клієнтами (крім банків) в межах самого банку з 10-00 до 14- 00 години за Київським часом; - Банк від власного імені здійснює купівлю іноземної валюти від своїх клієнтів (крім банків) за узгодженим з ними курсом та продає її власним клієнтам (крім банків) також за узгодженим з ними курсом. Подання банками заявок, підтвердження угод між банками, між банком і НБУ, а також операції за заявами чи дорученнями клієнтів (крім банків), які банком фактично здійснені в межах самого банку, здійснюються під час функціонування Системи підтвердження угод з використанням її засобів з 12-00 до 16-00 годин за київським часом. Суб’єкт ринку зобов’язаний виставити за дорученням клієнта на купівлю та /або продаж на прямому міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту з використанням засобів Системи підтвердження угод: виключно у сумі та за курсом, що визначені клієнтом у його заяві або дорученні; у той самий день, якщо заява або доручення клієнта отримано суб’єктом ринку не пізніше ніж за годину до часу закінчення функціонування Системи підтвердження угод, або на наступний робочий день, якщо заяву або доручення клієнту отримано після зазначеного часу. Якщо за курсом, що визначений клієнтом, іноземна валюта не була куплена або продана, то зазначена сума іноземної валюти виставляється суб’єктом ринку на купівлю або продаж, починаючи з наступного дня функціонування Системи підтвердження угод до дня її купівлі або продажу, або до зміни клієнтом заявленого курсу. Такі вимоги повністю підтверджуються роз’ясненнями Управління НБУ у Харківській області листом №06-042/8366 від 31.08.2010 р. (а.с. 228-229 том 1) Відповідно до Витягу з Державного реєстру правочинів від 09.11.2007р. реєстрація договору купівлі- продажу житлового будинку АДРЕСА_1 відбулася 15 год.47 хв. (а.с. 73 т. 1). Кредитні кошти можуть бути видані банком лише для розрахунку по реальному зобов’язанню. Таким чином, перерахувати кошти у сумі 328 710 шф.франків раніше ніж був зареєстрований договор купівлі- продажу банк не міг. З таких обставин суд вважає, що з урахуванням часу реєстрації угоди - 15 год. 47 хв., та дотримання вимог Постанови НБУ № 435 банк не мав можливості своєчасно подати заявку на продаж валюти на МВР та здійснити такий продаж. Доказів на підтвердження обставин, викладених у запереченні представника відповідача за первісним позовом, які свідчать, що продаж фактично відбувся - суду не надано. Відповідно до с. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Відповідно до листа НБУ №06-042/9048 від 16.09.2010р. інформація про здійснення 09.11.2007 р. продажу іноземної валюти АТ «УкрСиббанк»в інтересах ОСОБА_1 відсутня. (а.с. 232 том 1). Таким суд вважає, що видавши кредитні кошти у гривневому еквіваленті у меншому розмірі, ніж зазначено у договорі споживчого кредиту на 49 757,90 грн. із посиланням на курсові різниці при виконанні його доручення про продаж іноземної валюти, відповідач ввів позивача ОСОБА_1 в оману, завдавши йому збитки на вказану суму.. Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий право чин визнається судом недійсним. Омана має місце , якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди. Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність зазначення обставин, що яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину немає істотного значення. Посилання позивача у позовній заяві про неправомірність отримання банком комісії за видачу кредитних коштів у розмірі 29 329,98 грн. також знайшла своє підтвердження у судовому розгляді з наступних підстав. Відповідно до «Квитанції №11 від 09.11.2007р.»встановлено, що платник ОСОБА_1 перерахував АКІБ «УкрСиббанк»суму 29 329,98 грн. призначення платежу: погашення нарахованих комісій. (том 1 а.с. 29) Відповідно до «Квитанції №16 від 09.11.2007р.»встановлено, що платник ОСОБА_1 перерахував АКІБ «УкрСиббанк»суму 111,53 грн. призначення платежу: погашення кредиторської заборгованості за кредитним договором №0000011248925 . Відповідно до Додатку №2 «Тарифи банку»до кредитного договору №11248925000 від 09.11.2007р. встановлено, що комісія за надання кредиту у CHF (шв. франки) становить еквівалент 25 CHF (а.с. 28) Відповідно до Додатку №1 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту»графа «комісія за надання кредиту», стовбець 5, рядок 3 вказана сума 111, 54 грн. (а.с. 20-28 ) З наведений документів вбачається, що позивач сплатив належну за договором комісію у сумі 111,54 грн. (а.с. 50), перерахуванням суми 29 329,98 грн. умовами договору передбачено не було. Посилання відповідача, на те, що вищевказана комісія було утримана з позивача не з приводу отримання ним кредиту, а як комісія, яка вживається за перерахування безготівкових коштів до поточного рахунку НОМЕР_2 у швейцарських франках за тарифом «Базовий»по договору№878-283 від 08.11.2007 р. не знайшло свого підтвердження матеріалами справи. Відповідно Договору 878-283Ф про відкриття рахунку від 08.11.2007 р., шляхом підписання Додаткової угоди №1 від 08.11.2007 р., банк сам змінив вказаний у договорі тариф «Базовий»на тариф «Офсет». Згідно тарифу «Офсет»безготівкове зарахування коштів на поточний рахунок у іноземній валюті здійснюється безкоштовно, що також підтверджується даними заяви про продаж валюти. . (а.с 171 том 1.) Висновки суду про необґрунтоване стягнення з позивача комісії у сумі 29 329,98 грн. також зазначено у висновку судово-економічної експертизи №3989 від 31.08.2011р., де по п’ятому питанню зазначено, що «в межах наданих для дослідження документів, у відповідності до умов договору про надання споживчого кредиту №11248925000 від 09.11.2007р. розмір комісії за видачу кредиту складає 111,53 грн. Надлишкова сплата комісії позивачем у сумі 29 329,98 грн. суд вважає збитками позивача. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що за змістом ст.216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію, як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до ст.11 ЦПК України. Вирішуючи зазначений спір щодо визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним, суд виходить також знаступного. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч.3 ст.і 22 Закону України „Про захист прав споживачів“ у взаємозв’язку з положеннями ч.4 ст.і 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) від 10.11. 2011 р. № 15-рп/2011 встановлено, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об’єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Згідно п. 2. ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" , перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови. Вказані вимоги до переддоговірної роботи з позичальником встановлені також положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою національного банку України від 10.05.2007р. №168 , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2007р. (далі Постанова НБУ № 138). Вказана інформація і розрахунок сукупної вартості кредиту мають бути надані споживачу в письмовій формі до укладення ним кредитного договору. Ця інформація в більшій частині обсягу не була надана позивачу, таким чином в порушення вказаних норм Відповідачем не надана інформація про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту. Згідно частині 2 п. 4 ст. 11 Закону україни "Про захист прав споживачів" , у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Детальний розпис загальної вартості кредиту відсутній. Таким чином відсутня істотна умова договору - ціна (ст. 632 ЦК України ). Згідно п. 6 ч. 2 ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів" підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надасться або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Суд вважає, що Графік №1 не відповідає вимогам умовам Договору про надання споживчого кредиту № 11248925000 від 09.11.2007р. та Додаткової угоди №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 11248925000 від 09.11.2007р. в частині нарахування процентів за користування кредитом. Істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, і якими сторони керувались при укладенні Договору кредиту, - підтверджується висновком судово-економічної експертизи №3989 від 31.08.2011р. встановити чи вірно розрахована реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту не надається за можливе, оскільки за проведеним розрахунком у таблиці у відповідності до п.3.3 цього положення, наявне неспівпадіння врахованих сум на певну дату і тих що наведені у Графіку. Отже не зрозуміло які саме і грошові зобов'язання за кредитом бралися банком до розрахунку чи в повній відповідності до вимог Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р. чи ні. Суд вважає, що складання графіку платежів таким чином, що навіть спеціаліст у галузі банківської справи не може вирахувати суму реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту є порушенням Постанови НБУ №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». На підставі викладеного, суд вважає доведеним факт обману збоку АКІБ «УкрСіббанк», який полягає у повідомленні відомостей, які не відповідають дійсності, видачі суми кредиту у меншому розмірі, ніж встановлено договором за рахунок нібито курсових коливань від продажу валют, безпідставного стягнення комісії, замовчувавання обставин, щодо мають істотне значення –дійсної сукупної вартості кредиту, тому знаходить зустрічний позов в частині визнання Договору про надання споживчого кредиту недійсним та укладених щодо нього додаткових угод таким, що підлягає задоволенню. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів частини 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочинів, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. З таких обставин підлягають задоволенню вимоги позивача щодо визнання недійсним договору іпотеки від 09.11.2007р., засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, визнання недійсним договору поруки №П/11248925000 від 09.11.2007р укладений з ОСОБА_2, зобов’язання приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон запис про заборону відчуження майна. Позовні вимоги позивача про припинення взаємних прав та обов’язків сторін за Договором №11248925000, укладеним 09.11.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк»не підлягають задоволенню, оскільки на відповідно до абз.3 п.5 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що «вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги». Обставини, що викладені у позову про заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 з боку ПАТ «УкрСиббанк»належним чином доведені не були, у судовому засіданні підтвердження не знайшли, тому задоволенню не підлягають. Суд вважає правильним відмовити у задоволенні зустрічного позову ПАТ «УкрСиббанк», виходячи з наступного. Відповідно до оригіналів квитанцій, що залучені до матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з дати укладання кредитного договору № 11248925000 від 09.11.2007 р. щомісяця перераховував на користь банку у погашення кредитних зобов’язань грошові кошти. Загальна сума коштів, що була перерахована складає: 27 796,40 шв.франків, 34 995 дол США та 179 504,88 грн. На дату звернення до суду заборгованості за кредитом позивач не мав, тому не є обґрунтованим твердження відповідача про намагання ОСОБА_1 ухилитися від виконання зобов’язань шляхом звернення до суду. Заборгованість за кредитом утворилася у позивача вже у період перебування справи у суді. Відповідач у зустрічній позовній заяві вказує на те, що станом на 11.06.2010р. загальна сума простроченої заборгованості за кредитним договором, що підлягає поверненню, складає 8 896, 81 шв. франків, з яких 6 244, 48 шв. франків –прострочення заборгованість за кредитом; 2 652, 33 шв. франків –прострочена заборгованість за відсотками. Загальна сума нарахованої пені складає 145, 88 шв. франків, з яких 121,81 шв. франків –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 24,07 шв. франків –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що виконання чи не виконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визначення правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч.1 ст.216 ЦК). Статтею 22 ЦК України надає визначення тих збитків, на відшкодування яких має право особа, право якої порушено, а саме: якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір збитків, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Згідно зі ст. 4 Законом України «Про оподаткування прибутку»№334/94-ВР до складу валових доходів фінансової установи входять комісії, пені, відсотки по виданих кредитах, курсові різниці, отримані у зв’язку із купівлею-продажем іноземної валюти. Отже, доходами відповідача, які він отримав у зв’язку з порушенням норм права є: - комісія у розмірі 29 329,98 грн - курсові різниці,отримані відповідачем внаслідок фіктивного продажу іноземної валюти, у розмірі 49 757,90 грн Відсотки, отримані за кредитним договором становлять 499 141, 61 грн., що містяться у розрахунку відповідача та підтверджені квитанціями позивача, які додано до матеріалів справи, за курсом НБУ на дату зарахування кожного платежу, який вказано у виписках по рахункам позивача . Отже, згідно ст. 230 ЦК України розмір збитків, який повинен відшкодувати відповідач, як особа яка застосувала обман дорівнює:(29 329,98 грн. + 49 757,90 грн. + 499 141,61 грн.)х2=1 156 458,98 грн. У відповідності до ст.216 ЦК у разі недійсності кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Також, у відповідності п.2 ст.216 ЦК України якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні, або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. У справі проведено заміну відповідача: притягнуто замість Публічного акціонерного товариства «УкрСіббанк» його правонаступника Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», оскільки у зв’язку з укладанням 08 грудня 2011 року мід АТ «УкрСіббанк»і АТ «Дельта банк»договору купівлі –продажу прав вимог за кредитами від 08.12.2011 року за зобов’язаннями, яке виникло на підставі Договору про надання споживчого кредиту № 11248925000 від 09.11.2007 року та заміною кредитора у зобов’язанні. Застосування судом реституції, яка є наслідком недійсності правочину, та з урахуванням норм ст. 230 ЦК України, щодо недійсності правочину вчиненого під впливом обману, поверненню підлягає: стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк», –1 424 072,60 грн., які позивач отримав від відповідача згідно квитанцій №27 від 09.11.2007р. та №27 від 22.11.2007 р. стягнення з ПАТ «Дельта Банк», на користь ОСОБА_1 –1 156 458,98 грн, що є подвійним розміром завданих збитків, та підлягає поверненню сума погашення позивачем основного тіла кредиту, а саме 47 470,26 грн ( відповідно до квитанцій, які додані до матеріалів справи). Щодо проведення взаємозаліку, позовні вимоги задоволенню не підлягають, як безпідставні. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ПАТ «Дельта Банк» підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати у сумі 12 972 грн., які складаються з витрат, понесених на оплату судово –економічної експертизи у розмірі 4935,00 грн. та на правову допомогу у розмірі 8000 грн. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 60, 212, 214-215 ЦПК України, суд, В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства „УкрСиббанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», треті особи ОСОБА_2, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 задовольнити частково. Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11248925000 від 09.11.2007р., додаткову угоду №1 від 09.11.2007р., додаткову угоду б/н від 09.12.2008р., додаткову угоду №1 від 16.02.2009р., що укладені між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1. Застосувати до сторін наслідки недійсності правочину: - визнати недійсним договір іпотеки від 09.11.2007р., укладений між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1, реєстрацій №10900, засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3; договор поруки №П/11248925000 від 09.11.2007р укладений з ОСОБА_2; - зобов’язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження предмету іпотеки, а саме – житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,100 га за адресою : АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_1, які були передані у іпотеку за іпотечним договором від 09.11.2007 року, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1 за реєстраційним № 10901. Застосувати до сторін наслідки недійсності правочину - реституцію, за якою - стягнути з ОСОБА_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 1 424 072,60 грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 1 203 929, 24 грн, Стягнути з ПАТ «УкрСиббанк»на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 12 972 грн. В задоволенні позову ОСОБА_1 в іншій частині відмовити. У задоволені зустрічної позовної заяви Публічного Акціонерного Товариства „УкрСиббанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором №11248925000 від 09.11.2007р. в сумі 322 267 швейцарських франків в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на дату постановлення рішення суду на користь ПАТ «УкрСиббанк», стягнення державного мита у 1700 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду у сумі 120 грн. відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти з дня проголошення. Особи, які брали участі у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду Харківської області через Червоно заводський районний суд м. Харкова. Суддя І.М.Шелест http://reyestr.court.gov.ua/Review/21694127

Не переживайте, суд обязан отказать в рассмотрении заявления в связи с пропуском сроков. Стаття 72. Наслідки пропущення процесуальних строків 1. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. 2. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку. Стаття 228. Порядок і строк подання заяви про перегляд заочного рішення 1. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. 2. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

За найденное решение спасибо форумчанину Tavrija77

Шевченківський районний суд м.Львова Справа № 1328/1102/2012 УХВАЛА 16 лютого 2012 року Шевченківський районний суд м.Львова у складі: головуючого – судді Едера П.Т. при секретарі Карпин Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 08.07.2010р. у зв’язку з нововиявленими обставинами, в с т а н о в и в : заочним Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 08.07.2010р. по цивільній справі №2-1785/10 задоволено позов ПАТ «УкрСиббанк» та стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ «УкрСиббанк» 607 639,56 грн. 56 коп. заборгованості, з яких: несплачена частина кредиту – 546 459 грн. 62 коп.; - прострочений борг - 8 439 грн.45 коп.; - заборгованість по відсотках – 48 334 грн. 29 коп.; - пеня за несплату кредитних коштів – 503 грн. 36 коп.; - штраф – 1 000 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ «УкрСиббанк» 1700 грн.00 коп. сплаченого при поданні заяви до суду судового збору та 120 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення. 22.07.2011року Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова залишено без задоволення заяву про перегляд вищезгаданого заочного рішення. 07.02.2012р. відповідач ОСОБА_1 подав заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами. Яку мотивує тим, що основним аргументом в позовній заяві Позивача - ПАТ «УкрСиббанк» є факт не виконання ним своїх зобов’язань за Кредитними договорами, а тому Позивач достроково вирішив стягнути з Відповідача суму боргу. Кредит був виданий на споживчі цілі в доларах США, а Суд не звертав увагу на порушення як при укладенні так і при виконанні Кредитних договорів норм ЗУ "Про захист прав споживачів". Зазначив, що 07.02.2012 року при ознайомленні із судовою практикою на сайті Державного реєстру судових рішень, йому стало відомо про рішення від 06.02.2012року Вижницького районного суду Чернівецької області по цивільній справі № 8-4/12 в якому йде посилання на лист-відповідь Верховного Суду України від 12.12.2011 року, в якому зазначено, що застосування Закону України "Про захист прав споживачів" до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливо лише в спорах, в яких предметом та підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи процентної ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору зазначений Закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство, що регулює кредитні правовідносини - в «Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 – 2010 роки)» від 7 жовтня 2010 р., дійсно не відповідає Рішенню Конституційного Суду України від 10.11.2011 року, яким дано офіційне тлумачення положень пунктів 22,23 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» з наступними змінами у зв’язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України, а тому не може враховуватися судами під час розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин. Також у листі-відповіді Верховний суд України зазначав, що відповідно до ст.361 ЦПК України, рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами. З часу коли заявник дізнався про обставини – в даному випадку 07.02.2012р. Також, в своїй заяві ОСОБА_1 зазначав про те, що оскаржуваним рішенням стягнено з нього і пеню і штраф, що є порушенням ч.1 ст.61 Конституції України, ч.3 ст.509 ЦК України і рішенням Конституційного суду України від 10.11.2011р., в якому зазначено: «Положення частин четвертої - одинадцятої статті 11 Закону передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту, зокрема не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах», що мало місце в даному випадку. В судовому засідання представник заявника ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності надала пояснення аналогічні викладеним в заяві, просила заяву задоволити. Представник ПАТ «УкрСиббанк» Романова Ю.Л. проти задоволення заяви заперечила вважає, що заявником не наведено підстав для перегляду рішення суду у зв’язку з ново виявленими обставинами. Заслухавши пояснення представників сторін дослідивши матеріали заяви, суд вважає, що заява є такою що підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів. Відповідно до ч. 2 ст.361 ЦПК України встановлено чіткий перелік підстав для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами, зокрема: в п.1 передбачено, що ними є « істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи» та в п.4 - ними є: «встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане». Так, в «Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 – 2010 роки)» від 7 жовтня 2010 р. (Вісник Верховного Суду України, 2010, № 11), зазначено, що застосування Закону України "Про захист прав споживачів" до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливо лише в спорах, в яких предметом та підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення кредитного договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання кредитного договору цей Закон не може застосовуватися, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування. В обґрунтування зазначеної позиції ВСУ посилався на статтю 11 Закону, за приписами якої договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере на себе зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. На думку ВСУ, оскільки в Законі чітко врегульовано процедуру укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування, а також встановлена відповідальність суб’єкта господарювання за ненадання такої інформації, відтак, дія Закону поширюється лише на правовідносини, що виникають на стадії укладення кредитного договору. Однак, в рішенні від 10 листопада 2011 року Конституційного суду України, щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", передбачено, що їх треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. При цьому, Конституційний Суд України зазначив про необхідність обмеження дії принципу свободи договору споживчого кредиту критеріями добросовісності, справедливості, пропорційності та розумності, підтримання державою на засадах пропорційності розумного балансу між публічним інтересом, комерційними інтересами банків і охоронюваними правами та інтересами споживачів кредитних послуг, забезпечення особливого захисту саме прав споживача як більш "слабкого" учасника кредитних правовідносин, а також забезпечення фактичної, а не формальної рівності сторін. Конституційний Суд України послався також і на норми статті 11 Закону, на які посилався в своїх Узагальненнях і Верховний Суд України, але прийшов до зовсім протилежного висновку. Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що положення частин четвертої – одинадцятої статті 11 Закону передбачають деякі права позивача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання кредитного договору: відкликати згоду на укладення договору без пояснення причин, не бути примушеним на етапі виконання договору сплачувати незаконні платежі, достроково повернути кредит, не бути примушеним достроково повернути кредит у разі незначних порушень договору тощо. Відтак, положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону у взаємозв’язку зі статтею 42 Конституції України поширюються на правовідносини сторін кредитного договору не тільки під час укладання, як раніше наголошував Верховний Суд України, а й під час виконання такого договору. Приймаючи Рішення, Конституційний Суд спирався, в тому числі, на європейське законодавство. Так, у Директиві 2005/29/ЄС від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту. У Директиві 2008/48/ЄС відповідні права споживачів регламентуються на доконтрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди. В резолютивній частині Рішення Конституційний суд зазначив, що «Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене». Отже, прийняттям вищезазначеного Рішення, Конституційний Суд встановив «неконституційність … іншого правового акта чи їх окремого положення», в даному випадку Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010роки)» від 7 жовтня 2010 р., застосованого судом при вирішенні цієї справи, що у відповідності до п.4 ч.2 ст.361 ЦПК України є підставою для перегляду рішення, у зв'язку з нововиявленими обставинами. Як вбачається з оскаржуваного рішення, судом при його винесенні не було перевірено дотримання норм Закону України «Про захист прав споживача», хоча як і в самому рішенні так і у назвах Кредитних договорів зазначено, про «Договір про надання споживчого кредиту №11207390000 від 30.08.2007р.» та «Договір про надання споживчого кредиту №112073540000 від 31.08.2007р.» Беручи до уваги роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.1981 року «Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили», як нововиявленими можуть розглядатися обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, які існували на час постановления рішення, але про них не знали і не могли знати заявник і суд. Відповідно, наявність вищезазначеного Рішення Конституційного суду буде виступати підставою для перегляду оскаржуваного рішення за нововиявленими обставинами згідно п.1 ч.2 ст.361 ЦПК України, з огляду на те, що на час винесення оскаржуваного рішення – 08.07.2010р.(22.07.2011р.) вже діяв Закон України «Про захист прав споживача», однак ні суду, ні сторонам не було відомо, що його дія поширюється на правовідносини сторін договору споживчого кредиту не тільки на стадії його укладення, а й на стадії виконання. Зважаючи на вищевикладене, суд вбачає необхідність переглянути рішення Шевченківського районного суду м. Львова про стягнення заборгованості за споживчими кредитами в зв’язку з нововиявленими обставинами. З огляду на викладене, керуючись ч.2 ст.61 Конституції України, ч.3 ст.509 ЦК України, ст.361, 364, 365 ЦПК України, Рішення Конституційного суду України від 10.11.2011року, Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.1981 року «Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили», «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010роки)» від 7 жовтня 2010 р. суд, - у х в а л и в: Заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 липня 2010 року по цивільній справі №2-1785/10 у зв”язку з нововиявленими обставинами задоволити. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 липня 2010 року по цивільній справі №2-1785/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу скасувати. Справу призначити до судового розгляду на 24 лютого 2012 року на 12.00 год. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя: П. Т. Едер http://reyestr.court.gov.ua/Review/21538708

По поводу нотариуса - обратитесь с жалобой в Минюст и требованием отменить свидетельство о праве на занятие нотариальной деятельностью. Также можете обратиться в прокуратуру с заявлением о преступлении нотариусом.

Согласно п.6 ст. 28 ЗУ "Об истполнительном производстве":6. У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові. Поэтому, письменно обратитесь к начальнику ГИС взыскавшего исполнительный сбор с требованием вернуть исполнительный сбор.

В рамках уголовного дела прокуратура могла изъять оригиналы документов, при этом КС не ограничивают в снятии с них копий. Судья правильно указал, что в протоколе выемки обязательно должно быть указано об изъятии именно Вашего договора. Однако Вы можете сослаться, что у кредитного союза есть база данных и они имели возможность подать иск на основании копий документов, кроме того обратите внимание на даты изъятия и дату возврата документов. Но не смотря на это, деньги необходимо вернуть. Рекомендую переговорить с КС и договорится о сроках и конкретной сумме возврата средств.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2011 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Сімоненко В.М. суддів: Лесько А.О., Наумчука М.І., Фаловської І.М., Мостової Г.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Кам’янка-Бузького району Львівської області в інтересах держави в особі уповноваженого органу Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області на ухвалу судді Кам’янка - Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2010 року, в с т а н о в и л а: В березні 2010 року прокурор Кам’янка-Бузького району Львівської області в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. В позові зазначав, що 26 травня 2008 року між Кам’янка-Бузьким відділенням № 6327 Ощадбанку та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2203-2541 про видачу кредиту в розмірі 15 000 грн. на споживчі цілі. В забезпечення виконання даного договору було укладено договори поруки з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує свої зобов’язання по поверненню кредиту, прокурор просив стягнути з відповідачів солідарно 12 785,51 грн. заборгованості по кредиту на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Кам’янко-Бузького відділення № 6327 ВАТ «Ощадбанк». Ухвалою судді Кам’янка- Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2010 року, позовну заяву прокурора Кам’янка-Бузького району в інтересах держави в особі уповноваженого органу Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості повернуто позивачу. В касаційній скарзі заступник прокурора Львівської області, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати вищезгадані ухвали і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалюючи згадані судові рішення, суди виходили з того, що прокурор не має повноважень на представництво інтересів держави в спірних правовідносинах. Відповідно до п.3 ч.3 с.121 ЦПК України позовна заява повертається, коли заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 (Справа №1-1/99) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету , територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємства та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Та обставина , що засновником господарського товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України та володіє відповідною частиною статутного фонду ВАТ «Державний ощадний банк України» не є визначальною при вирішенні питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах. Оскільки предметом спору є повернення грошових коштів за договором № 2203-2541, укладеним 26 травня 2008 року між Кам’янка-Бузьким відділенням № 6327 Ощадбанку та ОСОБА_1 про надання кредиту в розмірі 15 000 грн. на споживчі цілі, прокурор не визначив, в чому полягає порушення інтересів держави внаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань по кредитному договору про надання кредиту на споживчі цілі в сумі 15 000 грн., суди вірно вважали, що підстав для представництва прокурором інтересів в даній справі не має. Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права і підстав для їх скасування не встановлено. Керуючись ст.ст. 336, 342, 345 ЦПК України, судова колегія у х в а л и л а : Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області відхилити. Ухвалу судді Кам’янка - Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: В.М. Сімоненко Судді: А.О.Лесько М.І. Наумчук І.М. Фаловська Г.І. Мостова http://reyestr.court.gov.ua/Review/16149030

Получите решение Днепровского суда о выдаче исполнительного листа и подайте на него апелляционную жалобу, если решение заочное то подайте заявление об отмене заочного решения.

Все законно. Если бы исполнительный документ вступил в силу после 9 марта 2011 года то тогда бы срок предъявления был бы год, а так 3 года.

Как отправили так и шел. И по закону он действительно должен давать 7 дней. Вы просто написали сами 10 дней.

Отсчет срока начинается с момента, когда Вы узнали. Так что у Вас есть 10 дней. А вот арест ГИС имеет право накладывать одновременно с открытием производства.

Справа № 2-949/11 2/435/15080/11 Р І Ш Е Н Н Я Іменем України 13 лютого 2012 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого –судді Прасолова В.М. при секретарі –Горбуновій Л.С., Коваленко Н.В. за участю представника позивача –Колісніченка Є.Ю. за участю відповідача, він же позивач за зустрічним позовом –ОСОБА_2 за участю представників відповідача – ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення грошової суми, зустрічному позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” про визнання договорів недійсними, покладення зобов’язання, позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними, суд – ВСТАНОВИВ: Позивач публічне акціонерне товариств ”Райффайзен Банк Аваль” (далі за текстом «банк»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить: розірвати кредитний договір №014/03-03/14/305 від 17.04.2007р. укладений між публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2; стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у сумі 153995 грн.11 коп. на користь банку. В обґрунтування позову банк наводить наступне: 17.04.2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/03-03/14/305, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредитні кошти у сумі 27014,00 дол. США, строком до 16.04.2012р. під 13% річних. Відповідно до п. 6.1. кредитного договору ОСОБА_2 зобов’язаний погашати кредит згідно графіку погашення кредиту (додаток до договору). ОСОБА_2 зобов’язання за кредитним договором не виконує, в строки, передбачені графіком погашення кредиту, кредит та проценти за його користування не сплачує, чим порушує вимоги п. 6.1 кредитного договору та ст. 525, 526 ЦК України. Згідно п. 7.4. кредитного договору банк має право вимагати дострокового погашення позичальником заборгованості за кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках невиконання позичальником умов розділу 6 кредитного договору. Відповідно до п. 7.4. кредитного договору позичальник зобов’язаний виконати вимогу кредитора про дострокове погашення грошових зобов'язань за цим договором протягом не більш ніж 30 календарних днів з моменту її надіслання за адресою позичальника, зазначеної в реквізитах кредитного договору. 27.07.2009 р. ОСОБА_2 був особисто ознайомлений з вимогою №2400 від 22.07.2009р. про усунення порушень умов кредитного договору, в якій позичальника було зобов’язано протягом 30 днів погасити наявну прострочену заборгованість. До теперішнього часу ОСОБА_2 не виконав порушене зобов'язання, кредит, проценти та штрафні санкції не сплатив. Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилися, та сплати процентів, належних йому. ОСОБА_2 прострочив повернення чергової частини позики, внаслідок чого банк має право вимагати дострокового повернення частини позики що залишилися. Згідно розрахунків станом на 12.07.2010 року заборгованість ОСОБА_2 по кредитному договору складає 19483,68 дол. США, в тому числі: заборгованість по кредиту - 15 695,62 дол. США; заборгованість по процентам 2761,49 дол. США - пеня по кредиту та процентам 1026,57 дол. США. Згідно курсу НБУ станом на 12.07.2010 р. 1 дол. США дорівнює 7,9038 грн., тобто сума заборгованості по кредитному договору складає 153995,11 грн. На підставі п.1.3 Статуту Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" е правонаступником за всіма правами та обов'язками Відкритого Акціонерного Товариства "Райффайзен Банк Аваль". Під час слухання справи ОСОБА_2 звернувся до банку з зустрічним позовом, остаточно уточнивши який, просить: визнати недійсним кредитний договір № 014/03-03/14/305 від 17.04.2007 року, укладений між відкритим акціонерним товариством «Райфайзен Банк Аваль»та ОСОБА_2 з моменту його вчинення; зобов'язати банк прийняти від ОСОБА_2 суму у розмірі 47772 грн. 09.; визнати пропущений строк для подачі позову про визнання договору недійсним пропущеним з поважних причин; визнати не дійсним договір застави № 014/03-03/14/305/1 посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 про заставу автомобіля МАЗ-437041-268 , державний номер НОМЕР_1; зобов’язати приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 зняти з реєстру заборони про відчуження автомобіль МАЗ-437041-268 , державний номер НОМЕР_1, переданого у заставу за договором застави № 014/03-03/14/305/1 від 17 квітня 2007 року. В обґрунтування остаточно уточненого зустрічного позову навів наступне. 17 квітня 2007 року уклав кредитний договір № 014/03-03/14/305 з ВАТ «Райфайзен Банк Аваль»правонаступником якого є ПАТ «Райфайзен Банк Аваль»про отримання у відповідача суми 27014,00 доларів США. Об’єктом кредитування по договору - кредитні кошти призначені для оплати по договору купівлі продажу автотранспортного засобу № 103/04 -07 від 2 квітня 2007 року. У п. 7.3 кредитного договору вказано, що у випадку зміни економічних умов та вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу сторони договору дійшли згоди вважати настання таких обставин істотною зміною таких обставин. У відповідності до п. 8.1 договору, позичальник має право порушувати перед кредитором питання про перенесення строків платежів а кредитним договором ( строків повернення кредиту, сплати процентів), у разі виникнення тимчасових фінансових або інших ускладнень з незалежних від нього причин, пов’язаних з веденням ним господарської діяльності, таке звернення повинно бути направлене кредитору в письмовій формі. 12 січня 2009 року звернувся до відповідача з листом, вхідний номер 43 з проханням зафіксувати курс долара США до гривні при сплаті по кредитному договорі для погашення кредиту на ціні 5,5 –6,3 грн. за один долар США в зв’язку з настанням подій які були викладені у договорі п. 7.3 та п.8.1. 26 червня 2009 року знову звернувся до банку з проханням надати можливість реструктуризації кредитних договорів в зв’язку з економічної кризою у світі та Україні . Також у листі було вказано, що майно яке знаходиться у заставі по договору вже не має тої ціни, яка б дала можливість продати заставлене майно та сплатити отриманий кредит. Прохав надати можливість зустрітися з керівництвом банку та найди можливі варіанти виходу з ситуації. У порушення Закону України «Про інформацію»та Закону України «Про звернення громадян», а також п. 5.2, відповіді не отримав. При укладанні договору виходили з того , що у разі моєї не платоспроможності банк може задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна. На момент укладання договору вважав, що без будь яких фінансових складнощів має можливість виконувати свої зобов’язання перед банком. Але такі проблеми виникли восени 2008 року у зв'язку з не передбачуваною зміною ринкової ситуації в Україні та світі. При укладанні договору виходили з того, що у разі не платоспроможності банк може задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Тому, надання коштів за договором кредиту відповідає всім ознакам споживчого кредиту. Отже, правовідносини регулюються Законом України "Про захист прав споживачів". Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Наполягає, що договір укладений з порушенням вимог Закону "Про захист прав споживачів" та Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", в частині недотримання істотних умов, які обов'язкові для кредитних договорів, чим були порушені права його, позивача, як споживача фінансових послуг. При укладанні договору були порушені вимоги п. 2 ч.1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме банк не надав у письмовій формі інформації про умови кредитування, зокрема наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладну інформацію; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору та за ненадання якої передбачена відповідальність, яка встановлена статтями 15, 23 Закону. Відповідно до п. 1.1 договору кредиту № 014/03-03/14/305 від 17.04.2007 року, детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту наведено в Додатку №1 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною. Проте, в Додатку № 1 ця інформація відсутня. Додаток №1 містить перелік найменувань тарифів (комісій) банку. Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної сукупної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту у договорі, включаючи Додаток №1, не наведено. Згідно з Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 "Про затвердження надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", п. З.2., передбачено, що, кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процес користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Такої інформації договір не містить. Згідно з п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про на споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів . передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Крім того, як зазначено у п. 3.3 згаданої Постанови, банки зобов'язані у кредит договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в проценті значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі маж грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб час отримання, обслуговування та погашення кредиту. Ця обов'язкова інформація у договорі відсутня. Разом з тим, відповідно до п. 1.3 Постанови, банки зобов'язані забезпечувати виконання Правил, затверджених Постановою. Таким чином, договір не містить обов'язкових умов договору, передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження надання банками України інформації споживачу про умови кредитуванні сукупну вартість кредиту». При укладанні договору банк надав необхідної інформації для прийняття ним виваженого та обґрунтованого рішення та що призвело до порушення прав як споживача фінансових послуг. Відповідно до ч. 6 п. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесною підприємницькою практикою вважається підприємницька практика, що вводить в оману якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий та незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свободи вибору. Згідно з ч. 6 п. 5 ст. 19 цього Закону, правочини, здійснені з використані нечесної підприємницької практики, є недійсними. Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принці кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України ви щодо концентрації ризиків, згідно з параграфом 5 ст. 49 Закону України «Про банк банківську діяльність». Відповідачем не було взято до уваги те, що він, позивач, отримує доходи в гривнях, було надано кредит у доларах США. На момент підписання договору офіційний курс НБУ становив: 1 долар США = 4,84 грн., а договорі взагалі не вказаний еквівалент у гривнях. На сьогодні цей курс різко змінився: 1 долар США = 7.90 грн., що призвело до значного збільшення витрат у гривнях з обслуговування валютних кредитів. Всі валютні ризики за договором було покладено на нього, позивача, що є несправедливим і призводить до істотно дисбалансу інтересів сторін договору. Законом України "Про захист прав споживачів", якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та / або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту". Всупереч Закону України "Про захист прав споживачів", п. 3.2.3, Договори значно розширюють права банка на вимогу дострокового повернення кредиту. Так, у п. 7.4 договору перелік прав банка на вимогу повернення кредитів доповнено наступним: невиконання позичальником умов розділу 6 та/або п. 7.3 цього договору; невиконання позичальником умов укладених договорів забезпечення; наявності фактів невиконання позичальником (його гарантом або поручителями) своїх зобов'язань; значного погіршення фінансового стану позичальника (його гарантів або поручителя); подання до суду позову про визнання недійсним в цілому чи в частині та/або неукладеним цього договору та/або будь якого договору забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань. Банк навмисно ввів в оману, надавши недостовірну інформацію про щомісячні платежі та ціну кредиту визначивши в додатку № 1 до договору більшу суму ніж було потрібно. Положення ч.10 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" має імперативний характер і не може змінюватися договором. Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів", крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Договір через значну кількість несправедливих умов, порушує принцип рівності сторін на шкоду його, позивача. Невідповідність положень договорів законодавству України є підставою недійсності правочину згідно з вимогами ст. ст. 203, 215 Цивільного Кодексу України. Відповідно до ст. 27 ЦК України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Дослідження договору кредиту № 014/03-03/14/305 від 17.04.2007 року дозволяє зробити висновок про те, що за умов, які передбачають надання кредиту в іноземній валюті, доларах США, фактично кредит надано у гривнях. Зокрема, відповідно до п.2.1 договору, даний кредит є цільовим та був виданий для оплати вартості автомобіля. Кредитні кошти були сплачені банком. придбаний автомобіль. Вважає, що мала місце певна маніпуляція зі стороні банку шляхом фіксування у спірному договорі посилання на іноземну валюту, тоді як кредитні кошти фактично надавалися та використовувалися у гривнях, що призвело до значного збільшення боргу за договором внаслідок різкої девальвації національної валюти по відношенню до долара США. Вважає, що такі дії банка слід характеризувати як нечесну підприємницьку практику. Згідно з п. 1 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману. Відповідно до п. 6 ст. 19 цього Закону, правочини здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, с недійсними. Крім того, що, оскільки п.1.1 договору є суттєвою умовою договору, його предметом, вважає, що використання банком доларів США, як зобов'язання за споживчими кредитами без будь-якого посилання на національну валюту є внесенням у договір умови, яка є дискримінаційною (такою, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника), що значно погіршує становище його, позивача, як споживача в порівнянні із банком у разі настання певних подій. Відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів, цей факт може бути підставою для визнання договору недійсним. В договорі не вказано, що за валютний ризик під час виконання зобов’язань за кредитним договором повинен нести відповідальність один позивач. Пунктом 6.10 кредитного договору та Додатком № 1 до кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Наполягає, що спір фактично виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов‘язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Еквівалент у гривнях у договорі відсутній . Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.35 Закону України «Про Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення виконання своїх обов’язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою вважає валютною операцією. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Вважає, що проведення розрахунків за договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного. Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до п.1.1 договору банк надав кредит у сумі 27014,00 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі . Відповідно до п.6.10 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід‘ємною частиною договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачем в доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит був наданий в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачем в доларах США. За період з 17.04.2007 р. по 12.07.2010 р. сплатив 17554,18 доларів США. Оплата боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті, передбачених п.п.6.10 кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Відповідно до ст. 2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р. № 245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.) але діяла на момент підписання договору станом на 17.04.2007 року, використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб –нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента –суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно - обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках: п.2.1 –на територіях митниць; п.2.2 –на територіях вокзалів, аеропортів та портів; п.2.3 –використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п.2.4 –використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Індивідуальна ліцензія у банка відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 014/03-03/14/305 від 17.04.2007 року, на момент укладання договору, суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р . У позивача та відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій не було через відсутність індивідуальної ліцензії, відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій»виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Вважає, що наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним. У вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати банк, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230 і повинен бути застосований при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу та позивачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Він, позивач, на виконання цього правочину, отримав від банку 27014,00 доларів США, що на день отримання становило 136420,70 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на 17.04.2007 р. 1 долар США = 5,05 грн. Банк на виконання цього правочину, отримав від нього, позивача 17554,18 дол. США, що на день отримання становило 88648,61 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на день отримання. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим сторонами за договором становить 136420,7 –88648,61 = 47772,09 грн. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, кредитним договір № 014/03-03/14305 від 17.04.2007 року є таким з моменту його вчинення. Вважає, що позов в частині визнання недійсним правочину, також визнає недійсним п.3.4 договору про заставу транспортного засобу «МАЗ»та договір застави № 014/03-03/14/305/1 посвідчений приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу ОСОБА_7 також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 014/03-03/143/05 від 17.04. 2007 року, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за п.3.4, та договором застави № 014/03-03/14/305/1 останній підлягає визнанню недійсним на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Банком не було надано доказів, що б підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної чи генеральної ліцензій та взагалі будь якої ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу на момент укладання договору та під час його виконання. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Наполягає, що подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. У відповідності до п. 10.2, за порушення строків повернення кредиту , процентів за користування кредитом передбачених п.1.1 , п.6.1., даного договору, позичальник сплачує кредитору: пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення –для кредитів , наданих в національній валюті України. В зв’язку з тим , що кредитний договір був виданий у доларах США, пеня по кредиту та процентам не повинна бути нарахована взагалі. У відповідності до ст.257 ЦК України загальна позовна давність - три роки, ст.261 ЦК України - перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу яка його порушила. На момент укладання договору, а саме 17.04.2007 року не був юридично обізнаною особою, робота не має відношення до банківської справ та надання кредитів, під час укладання кредитного договору № 014/03-03/14/305 довіряв робітникам банку вважаючи їх фахівцями, які не мають мети під час укладання кредитного договору робити змогу ввести в оману чи порушувати законодавство України. Про порушене право дізнався тільки коли отримав від банку «вимогу про виконання зобов’язань», вих. № 1278 від 19.07.2010 року та звернувся за консультацією до адвоката, яким і роз’яснено про порушення законодавства України та прав під час укладання кредитного договору № 014/03-03/14/305 від 17.04. 2007 року. В момент укладання вказаного кредитного договору вважав, що положення вказані у договорі не є завідомо невигідними, а також що сторони спірного договору не порушують закону та діють у повній відповідальності до чинного законодавства України, оскільки повністю довіряв відповідачу, як професійному надавачу певного виду споживчих послуг у сфері кредитування. Просить попущений строк для подачі позовної заяви про визнання договору № 014/03-03/14/305 від 17.04.2007 року недійсним, вважати пропущеним з поважних причин. Під час розгляду справи третя особа з самостійними ОСОБА_5 звернулася з позовом до банку та ОСОБА_2, уточнивши який просить: визнати недійсним кредитний договір № 014/03-03/14/305 від 17.04. 2007 року, укладений між банком та ОСОБА_2 з моменту його вчинення; визнати пропущений строк для подачі позову про визнання договору недійсним, пропущеним з поважних причин; визнати не дійсним договір застави № 014/03-03/14/305/1 від 17 квітня 2007 року посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 про заставу автомобіля МАЗ-437041-268 , державний номер НОМЕР_1 - не дійсним. В обґрунтування позову третя особа навела наступне. 17 квітня 2007 року ОСОБА_2 уклав кредитний договір з банком про отримання у відповідача суми 27014,00 доларів США. ЇЇ, третьої особи, чоловік ОСОБА_2 є приватним підприємцем і постійно укладає якісь договори, тому з умовами договору та самим договором укладеним між ОСОБА_2 та банком не була ознайомлена, під час укладання даного договору не була присутня. Про те, що даний договір укладений, умови укладання, заборгованість по договору, дізналась тільки після отримання позову від банку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості, тому і про порушення своїх прав взнала тільки після ознайомлення з позовом пред’явленим банком. Є дружиною ОСОБА_2,тому стягнення заборгованості на користь банка суттєво погіршить її матеріальне становище, матеріальне становище усієї сім’ї, також вважає, що на укладання даного договору банк повинен був отримати і її згоду. У відповідності до вищевикладеного та на підставі ст.257 ЦК України загальна позовна давність - три роки, ст.261 ЦК України - перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу яка його порушила. На момент укладання договору , а саме 17.04.2007 року не була ознайомлена з договором та його умовами, не була присутня під час підписання даного договору та її робота не має відношення до банківської справ та надання кредитів. Про порушене свої право дізналась тільки коли чоловік отримав від банку «вимогу про виконання зобов’язань», вих. № 1278 від 19.07.2010 року та розповів про проблему, та звернулась за консультацією до адвоката, яким було роз’яснено про порушення законодавства України та прав під час укладання кредитного. Далі навела підстави для визнання договорів не дійсними, які за своїм змістом відповідають доводам ОСОБА_2 стосовно неправомірності укладення договору в іноземній валюті. У судовому засіданні представник банку, підтримавши свій позов, заперечує проти позову ОСОБА_2 та ОСОБА_5 При цьому надав пояснення, в яких підтвердив зміст позовних вимог. Крім того, просить застосувати позовну давність до позовних вимог ОСОБА_2 ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не банку не визнав, визнав позов ОСОБА_5 та підтримав свій зустрічний позов. При цьому надав пояснення, які відповідають змісту зустрічного позову. Просить поновити строк позовної давності, оскільки лише з настання мирової кризи почав цікавитися наявністю в банка ліцензії на укладення договорів у валюті. Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не банку не визнав, визнав позов ОСОБА_5 та підтримав зустрічний позов. При цьому надав пояснення, які відповідають змісту зустрічного позову. ОСОБА_5 у судовому засіданні позов підтримала свій зустрічний позов. При цьому надав пояснення, які відповідають змісту позову. Просить поновити строк позовної давності, оскільки не вникала в умови кредитного договору. З настанням мирової кризи в жовтні-листопаді 2008 року ОСОБА_2 втратив можливість обслуговувати кредит, так як зріс курс долару США до гривні. Тому лише з цього часу почала цікавитися наскільки правомірно укладений договір і дізналася про порушення. Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 у судове засідання не прибула, про час та місце слухання справи належно повідомлена. В судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: паспорт(а.с.3-4), договір(а.с.6-8), вимога(а.с.9), розрахунок(а.с.10-11), статут(а.с.13), звернення(а.с.30, 31), договір(а.с.32), ліцензія(а.с.43), дозвіл та додаток(а.с.44, 45), свідоцтво(а.с.95), заява(а.с.155). Суд, оцінюючи відповідно до ст. 212 ЦПК України, всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо досліджені наявні у справі докази, вважає, що у судовому засіданні встановлені наступні факти та обставини. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»є правонаступником ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», що встановлено статутом(а.с.13). 27 березня 1992 року банком отримана ліцензія на здійснення банківських операцій, передбачених п.5 -11 частини другої стаття 47 Закону України ”Про банки та банківську діяльність”, що встановлено ліцензією(а.с.43). 11 жовтня 2006 року банком отриманий дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1 –4 та частиною четвертою стаття 47 Закону України ”Про банки та банківську діяльність”, що встановлено дозволом та додатком до дозволу(а.с.44, 45). ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебувають між собою у шлюбі з 7 листопада 1995 року, що встановлено паспортом(а.с.3-4), с свідоцтвом(а.с.95). 17 квітня 2007 року укладений кредитний договір та договір застави між банком та ОСОБА_2, що встановлено договорами(а.с.6-8, 32). ОСОБА_2 з 12 квітня 2007 року є власником автомобіля «МАЗ», державний номер НОМЕР_1, що встановлено договором(а.с.32). 17 квітня 2007 року ОСОБА_5 надала згоду на укладення договору застави, що встановлено заявою(а.с.155). Згоди на укладення кредитного договору ОСОБА_5 не надавала, що вбачається з її пояснень, не заперечується сторонами, вбачається з відсутності згоди у кредитному договорі. На підставі вказаного кредитного договору позивачу банком було надано 27014,00 доларів США, що, відповідно до курсу 5 грн. 05 коп. за 1 долар США у гривнях дорівнювало 136420 грн. 70 коп. Вказана обставина визнається сторонами, встановлена розрахунком(а.с.10-11). 12 січня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до банку з проханням зафіксувати курс долара США до гривні при сплаті по кредитному договорі для погашення кредиту на ціні 5,5 –6,3 грн. за один долар США в зв’язку з настанням форс-мажорних обставин, що встановлено зверненням(а.с.30). 26 червня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до банку з проханням надати можливість реструктуризації кредитних договорів в зв’язку з економічної кризою у світі та Україні, що встановлено зверненням(а.с.31). Станом на 12 липня 2010 року ОСОБА_2 вніс до банку 17554,18 доларів США що встановлено розрахунком(а.с.10-11). 19 липня 2010 року банком ОСОБА_2 направлена вимога про відшкодування заборгованості за кредитним договором, що встановлено вимогою(а.с.9). Встановленим фактам та обставинам відповідають такі правовідносини, які регулюються нормами Конституції України, ЦК України, Законом України ”Про банки та банківську діяльність”, Законом України ”Про Національний банк України”, законом Україні «Про захист прав споживачів», СК України. Відповідно до ч.5 ст.4 ЦК України інші органи державної влади України можуть видавати нормативно –правові акти лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Згідно ст.2 Закону України ”Про Національний банк України”, Національний банк України є особливим органом державного управління. Як встановлено ст. 19 Конституції України, органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. У відповідності до ст.56 Закону України ”Про Національний банк України”, Національний банк видає нормативно –правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які видаються у формі постанов Правління Національно банку, вони не можуть суперечити законам України. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, в якій визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ст.524 ЦК України, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні, сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачає, що документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ). Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. У судовому засіданні встановлено, що між ОСОБА_2 та банком був укладений кредитні договори. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Судом встановлено, що на час укладення договору банк мав банківську ліцензію та дозвіл. Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету. Відповідно до п.2.3. ”Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій”, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких є зокрема неторговельні операції з валютними цінностями. Відповідно до п. 1.5 «Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Ініціатором та отримувачем за валютною операцією з надання кредиту був ОСОБА_2, а не банк, тому, відповідно до зазначеного пункту «Положення»на здійснення кредитування позивача була потрібна індивідуальна ліцензія, яка у банка була відсутня. Згідно ч.1 ст.227 ЦК України, правочин юридичної особи, чинений без відповідно дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. За відсутності у банку індивідуальної ліцензії суд вважає, що є підстави вважати кредитний договір недійсним. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Тому, надання коштів ОСОБА_2 за договором кредиту є споживчим кредитом. Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно п.3.3 Постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 "Про затвердження надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", банки зобов'язані у кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в проценті значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі маж грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якої здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів, здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб час отримання, обслуговування та погашення кредиту. Ця обов'язкова інформація у договорі відсутня. Таким чином, договір не містить обов'язкових умов договору, передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та зазначеною Постановою, при укладанні договору банк не надав Тарану, як, споживачу, необхідної інформації для прийняття ним виваженого та обґрунтованого рішення, що порушує права ОСОБА_2 як споживача. Зазначені порушення Закону України «Про захисту прав споживачів», на переконання суду є підставою для визнання договору недійсним. Згідно вимог ч.3 ст. 65 СК України, для укладення договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має біти письмовою. Судом встановлено, що кредитний договір був укладений ОСОБА_2 відносно значної суми в іноземній валюті, а тому на переконання суду потребував письмової згоди дружини ОСОБА_2, але ця письмова згода отримана не була. Вказане порушення вимог СК України, на думку суду є підставою для визнання договору недійсним. Як передбачено ч.1 ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину, кожна сторона зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. На виконання договору від 17 квітня 2007 року ОСОБА_2 отримав 27014,00 доларів США, що, відповідно до курсу 5 грн. 05 коп. за 1 долар США у гривнях дорівнювало 136420 грн. 70 коп. На виконання умов договору ОСОБА_2 вніс до банку 17554,18 доларів США, таким чином з позивача належить стягнути 47773 грн. 09 коп. (27014,00 –17554,18 х 5.05) в якості виконання обов’язку за договором від 17 квітня 2007 року, який випливає із змісту частини першої ст.216 ЦК України. Обговорюючи питання про застосування строків позовної давності суд виходить з наступного. Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Кредитні договори укладені 18 вересня 2006 року та 27 вересня 2006 року. Позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду 25 грудня 2009 року, позивачка ОСОБА_6 –22 лютого 2010 року, тобто після спливу трьох років. Відповідно до вимог ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню, недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Судом встановлено, що договір застави, був укладений в забезпечення кредитного договору, яки на переконання суду є недійсним, тому маються підстави для визнання договору застави недійсним. Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Внаслідок фінансової кризи курс долару США до національної валюти значно зріс в нетривалий період часу в жовтні –грудні 2008 року, що є загальновідомою обставиною, ці обставини потягнули зростання обсягу боргових зобов’язань ОСОБА_2 в перерахунку на національну валюту. Зазначені обставини не залежала від волі ОСОБА_2 та ОСОБА_5, не могли бути ними передбачені. При стабільності курсу долару США до гривні України обов’язки з повернення кредиту зберігались би в перерахунку на національну валюту в межах, які існували на час укладення договору. Зазначена обставина до жовтня –грудня 2008 року не надавали ОСОБА_2 та ОСОБА_5 підстав сумніватися в правомірності укладених кредитного договору та договору застави та звертатися до суду з позовом про визнання договорів недійсними. Тому суд вважає зазначені обставини в сукупності такими, що надають підстави визнати причини пропуску строку позовної давності поважними і поновити ОСОБА_2 та ОСОБА_5 цій строк. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в своїх позовних вимогах просять зобов’язати нотаріуса зняти з реєстру заборони про відчуження автомобіля МАЗ. Відповідно до ст. 11 ЦПК України, цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не надали суду докази стосовно невиконання нотаріусом цих дій. Тому в цій частині в задоволенні позовів належить відмовити. Згідно ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. Банк, як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що між ОСОБА_2 та банком був укладений кредитний договір. Судом встановлено, що кредитний договір є недійсним, тому підстави для стягнення з ОСОБА_2 платежів, визначених у договорі та відсутні. Дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_5, суд вважає, що ці особи обґрунтовано, у відповідності зі ст.ст. 15,16 ЦК України звернулися до суду за захистом свого порушеного права. Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 10 ЦПК України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст. 11 ЦПК України згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню. На підставі ст. 88 ЦПК України, з банка належить стягнути: на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті державного мита в сумі 51 грн. 00 коп. та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а на користь ОСОБА_5 - витрати по оплаті державного мита в сумі 17 грн. 00 коп. та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Керуючись ст.ст.19, 99 Конституції України, ст.ст.4 11, 15, 192, 203, 215, 216, 227, 257, 267,509,524,1054 ЦК України, ст.ст.2, 47, 49 Закону України ”Про банки та банківську діяльність”, ст.ст. 2, 56 Закону України ”Про Національний банк України”, ст..ст.1,11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.65 СК України, ст. ст. 8, 10, 11, 88, 208, 212, 214, 215 ЦПК України, суд – ВИРІШИВ: Зустрічний позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” - задовольнити частково. Позов ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” - задовольнити повністю. Кредитний договір від 17 травня 2007 року за № 014/03-03/14/305, укладений між ОСОБА_2 та публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»–визнати недійсними. Визнати недійсним договір застави від 17 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 про заставу автомобіля «МАЗ-437041-268», укладений ОСОБА_2 та ПАТ ”Райффайзен Банк Аваль”. Стягнути в порядку реституції на користь ПАТ ”Райффайзен Банк Аваль” з ОСОБА_2 - 100430 грн.25 коп. Поновити ОСОБА_2 та ОСОБА_5 строк для звернення до суду. У іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_2 та позову ОСОБА_5 –відмовити У задоволенні позову публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_2 –відмовити повністю. Стягнути на користь ОСОБА_2 з публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” державне мито в сумі 51 грн. 00 коп. та витрати на ІТЗ –120 грн. 00 коп. Стягнути на користь ОСОБА_5 з публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” державне мито в сумі 17 грн. 00 коп. та витрати на ІТЗ –120 грн. 00 коп. На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Головуючий суддя: В.М. Прасолов http://reyestr.court.gov.ua/Review/21726590

Если все именно так, то проще выкупить квартиру через торги. Банкиры просто ничего не сделают.

Полностью поддерживаю. Из моей последней практики могу уверенно сказать, пока Вы не увидите подписанный банком договор о реструктуризации либо прощении долга ни о каком внесении средств либо подписании соглашений на добровольную реализацию идти нельзя. Банковские сотрудники на 90% состоят из мошенников, а оставшиеся 9% пойдут также на мошеннические действия с целью сохранить работу. И только 1% в этих учреждениях порядочные люди, но встретить их крайне тяжело.

Не надо никому и ничего ставить в вину. Есть решение суда которым признан договор недействительным в связи с обстоятельствами не известными покупателю на момент заключения сделки. Покупатель может просить взыскать теперь все свои затраты совершенные в связи с покупкой квартиры.