ANTIRAID

Причина в безнаказанности и вседозволенности. В законодательстве ничего не поменялось.

Конечно можно. Тут можно говорить и об обмане.

Что конкретно Вас интересует?

Это будет нарушением, если Вас не предупредили о наличии страхового платежа, и не указали его размер. Правда в суде это ни на что не повлияет.

Этот договор будет составлен на основании договора об ипотеке. БТИ по таким договорам довольно просто перерегистрирует имущество на банк. Кроме того если в договоре ипотеки предусмотрено передача права собственности банку без суда, то можно и на основании него это осуществить.

Просрочка кредитора присутствует и представители Дельта-банка, когда об этом говоришь в судебном заседании даже не сопротивляются.У Шведов немного по другому получилось. Но это связано с попыткой Тигипко запутать следы при объединении банков.

Тут ФИДР обжаловался не по тем основаниям.

Так это же не плохо. Есть повод прорядить их ряды

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 лютого 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Луспеника Д.Д. суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (після зміни назви - публічного акціонерного товариства «ОТП Банк») до ОСОБА_3, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання положень кредитного договору нікчемними, а дій –неправомірними, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «ОТП Банк» на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 12 серпня 2010 року, в с т а н о в и л а: У березні 2010 року ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У позові зазначав, що між ним та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ML-D04/060/2008 від 8 жовтня 2008 року про надання останньому 255 тис. грн. на споживчі цілі і для оплати комісії банку із плаваючою (змінною) процентною ставкою за користування кредитом (4,99% річних + процентна ставка FIDR, порядок визначення якої передбачений у п.3 ч.1 договору) і строком повернення 6 жовтня 2023 року. Загальна сума отриманих кредитних коштів за трьома траншами склала 210 тис. грн. Для забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки від 8 жовтня 2008 року, посвідчений нотаріусом Лубенської державної нотаріальної контори за реєстровим № 104088, відповідно до якого в іпотеку передано житловий будинок в АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1 га. Крім того між банком і ОСОБА_4 також було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала в іпотеку житловий будинок у АДРЕСА_2 1 жовтня 2009 року на адресу позичальника було направлено повідомлення про коригування процентної ставки FIDR, внаслідок чого процентна ставка по кредиту склала 20,99% (4,99% річних + процентна ставка FIRD – 16%). З січня 2010 року ОСОБА_3 припинив повернення кредиту та залишок заборгованості станом на 26 лютого 2010 року склав 206 272 грн. 59 коп., заборгованість по сплаті процентів склала 3 450 грн. 51 коп.; пеня, передбачена п. 4.1.1 ст. 4 ч. 2 договору, склала 1 080 грн. 96 коп.; штраф, передбачений п. 4.1.2 ст. 4 ч. 2 договору склав 125 грн. Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути із ОСОБА_3 загальну суму заборгованості 212 749 грн. 06 коп. та звернути стягнення на предмети іпотеки з наданням права позивачу продажу будь-якій особі-покупцеві, отримання коштів від продажу цих об’єктів, права на отримання витягів у БТІ, всіх необхідних документів для оформлення продажу об’єктів нерухомості. У березні 2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом, в якому посилаючись на ст.1056-1 ЦК України, просили визнати нікчемними положення п. 3 ч.1 та п. 1.4.1 ч. 2 кредитного договору у частині права банку змінювати плаваючу процентну ставку у цілому та її окремих складових шляхом збільшення; визнати недійсними дії ПАТ «ОТП Банк» щодо збільшення складової FIDR плаваючої процентної ставки з 01 жовтня 2009 року та повідомлення ПАТ «ОТП Банк» на ім’я ОСОБА_3 щодо цього збільшення. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 квітня 2010 року позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено частково та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 й ОСОБА_4 на його користь 2 291 грн. 21 коп. заборгованості за нарахованими процентами, 108 грн.79 коп. неустойки за прострочення виконання зобов’язань за кредитним договором. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті позову ПАТ «ОТП Банк» відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 й ОСОБА_4 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 12 серпня 2010 року апеляційну скаргу ПАТ «ОТП Банк» відхилено, а апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» відмовлено за безпідставністю, зустрічний позов ОСОБА_3 й ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано положення п. 3 (частина 1) та п.1.4.1 (частина 2) кредитного договору від 8 жовтня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» у частині права банка змінювати плаваючу процентну ставку та її окремих складових (фіксованого відсотка або складової FIDR) шляхом збільшення, незаконним з 9 січня 2009 року. Визнано дії ПАТ «ОТП Банк» щодо збільшення з 1 жовтня 2009 року складової FIRD плаваючої процентної ставки за вказаним вище кредитним договором незаконними. У решті позову ОСОБА_3 й ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою судді Верховного Суду України від 01 24 вересня 2010 року відкрито касаційне провадження у справі за вищезазначеним позовом. Ухвалою Верховного Суду України від 1 березня 2011 року дану справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду України від 24 листопада 2011 року справа передана Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відповідно до п. 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У касаційній скарзі ПАТ «ОТП Банк» просить скасувати вказані судові рішення з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Частково задовольняючи позовні вимоги банку та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір був укладений 8 жовтня 2008 року, до набрання чинності Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 10 січня 2009 року, який зворотної сили не має, тому положення кредитного договору не можуть бути визнані недійсними, а дії банку щодо підвищення розміру процентної ставки відповідають вимогам закону, який діяв на час укладення договору, та умовам договору, тому стягнув з ОСОБА_3 заборгованість у вигляді підвищеної ставки по відсотках. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання незаконними положення п.3 ч.1 та п.1.4.1 договору та дій щодо збільшення з 1 жовтня 2009 року складової FIDR плаваючої процентної ставки, апеляційний суд виходив з того, що ч. 2 ст. 1056-1 ЦК застосовується до тих прав і обов’язків, що вникли з моменту набрання ним чинності, тому визнав положення договору та дії банку по підвищенню процентної ставки незаконними з 1 жовтня 2009 року. З такими висновками повністю погодитись не можна, виходячи з наступного. Судами встановлено, що між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ML-D04/060/2008 від 8 жовтня 2008 року про надання останньому 255 тис. грн. на споживчі цілі і для оплати комісії банку із плаваючою (змінною) процентною ставкою за користування кредитом (4,99% річних + процентна ставка FIDR, порядок визначення якої передбачений у п. 3 ч. 1 договору) і строком повернення 06 жовтня 2023 року. Загальна сума отриманих кредитних коштів за трьома траншами склала 210 тис. грн. Для забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки від 8 жовтня 2008 року, посвідчений нотаріусом Лубенської державної нотаріальної контори за реєстровим № 104088, відповідно до якого в іпотеку передано житловий будинок у АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1 га. Крім того між банком і ОСОБА_4 також було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала в іпотеку житловий будинок у АДРЕСА_2 Відповідно до п. 3 договору сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка обчислюється шляхом складання фіксованого відсотку у розмірі 4,99% та FIDR – процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту,що розміщені в Банку на строк 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Пунктом 3 договору також передбачено, що в залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банку ставка FIDR може змінюватись банком (збільшуватись чи зменшуватись) у порядку, передбаченому цим Договором (а.с.20). 08 жовтня 2009 року ОСОБА_3 отримав рекомендований лист № 42-2-6/79888 від 1 жовтня 2009 року про збільшення із 1 жовтня 2009 року відсоткової ставки за кредитним договором (а.с.70). Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, набрав чинності з 10 січня 2009 року. Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативних актів (ч. 1 ст. 58), цей закон не може застосовуватись до умов договорів, які були укладені до 10 січня 2009 року, у тому числі до договору укладеного сторонами 8 жовтня 2008 року. Як зазначалося вище, відповідно до п. 3 договору сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка обчислюється шляхом складання фіксованого відсотку у розмірі 4,99% та FIDR – процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту,що розміщені в Банку на строк 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. За таких обставин апеляційний суд дійшов невірного висновку про неправомірність підвищення банком процентної ставки, помилково визнав недійсною цю умову договору щодо застосування плаваючої процентної ставки та безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги щодо безпідставної відмови у задоволенні вимог про дострокове повернення кредиту та звернення стягнення на предмети іпотеки не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-ІУ (з наступними змінами і доповненнями) суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки заборгованість ОСОБА_3 за вищезгаданим кредитним договором є незначною порівняно із розміром кредитних коштів, суд першої інстанції вірно вважав, що підстави для задоволення вимог банку про дострокове стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмети іпотеки задоволенню не підлягають. Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Полтавської області від 12 серпня 2010 року скасувати, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 квітня 2010 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/21610721

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем’яносова М.В., Коротуна В.М., Кафідової О.В., Попович О.В.,- розглянувши в судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” про видачу виконавчого документа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації “Всеукраїнський фінансовий союз” у справі за позовом публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” (далі – ПАТ “Альфа-Банк”) до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу судді апеляційного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2011 року, в с т а н о в и л а: ПАТ “Альфа-Банк” звернулося до суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації “Всеукраїнський фінансовий союз” від 11 листопада 2010 року у справі №3930-3/339/10, посилаючись на те, що третейським судом у справі за позовом ПАТ “Альфа-Банк” до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалено рішення, яким позовні вимоги банку задоволено. Справа розглянута з дотриманням вимог Закону України “Про третейські суди”, рішення набрало законної сили. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2011 року заяву ПАТ “Альфа-Банк” про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду задоволено. Видано ПАТ “Альфа-Банк” виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації “Всеукраїнський фінансовий союз” від 11 листопада 2010 року у справі №3930-3/339/10. Ухвалою судді апеляційного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2011 року разом із справою повернуто до суду першої інстанції для виконання необхідного обсягу процесуальних дій, пов’язаних із рухом даної скарги. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу судді апеляційного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2011 року, мотивуючи свою вимогу порушенням суддею апеляційного суду норм процесуального права та вирішити питання по суті. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу суду першої інстанції разом зі справою до суду першої інстанції, суддя апеляційного суду вказувала на те, ЦПК не передбачено можливості апеляційного оскарження ухвали суду про видачу виконавчого листа на підставі рішення третейського суду. Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції є передчасним. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги ОСОБА_3 указує на те, що відповідно до ст. 389-9 ЦПК України – якщо до суду надійшла заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, а в його провадженні чи в провадженні іншого суду є заява про оскарження і скасування цього рішення третейського суду, суд на підставі п. 4 ч. 1 ст. 201 цього Кодексу зупиняє провадження по заяві про видачу виконавчого листа до набрання законної сили ухвалою суду, якою відмовлено в задоволенні заяви про скасування оскарженого рішення третейського суду. На час розгляду заяви ПАТ “Альфа-Банк” про видачу виконавчого листа в Шевченківському районному суді м. Києва розглядалася цивільна справа за її позовом щодо оскарження договору № 600004715 від 30 вересня 2008 року в частині остаточного вирішення спорів у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації “Всеукраїнський фінансовий союз” та скасування рішення третейського суду від 11 листопада 2010 року. На даний час судовий розгляд ще триває. Таким чином, при видачі виконавчого листа на підставі рішення, судом першої інстанції не було з’ясовано всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до Закону України “Про третейські суди” третейський суд – це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Згідно з Конституцією України Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави ( ст. ст. 1, 3 Конституції України). Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України). Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин є звернення до третейського суду (у передбаченому Законом України “Про третейські суди” випадках і порядку) та судовий захист. Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних правовідносин – це вид недержавної юрисдикційної діяльності і не є здійсненням правосуддя. Згідно з положеннями ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Виходячи з принципу верховенства права, положень ст. ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень. Відповідно до вимог п. 7 ст. 8 ЦПК України, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Системний аналіз указаних норм матеріального та процесуального права дає підстави для висновку, що ухвала компетентного суду про видачу виконавчого документа на виконання рішення третейського суду підлягає апеляційному оскарженню. Ураховуючи викладене, ухвала судді апеляційного суду про повернення апеляційної скарги підлягає скасуванню з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу судді апеляційного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2011 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Дем’яносов О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. Попович http://reyestr.court.gov.ua/Review/21609662

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2011 року м. Київ Верховний Суд України у складі: Головуючого Шицького І.Б., Суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Яреми А.Г., – розглянувши за участю представника публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові – Сизової Л.В. заяву публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року у справі № 47/264-10 за позовом закритого акціонерного товариства «Астра» до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові, треті особи – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_1, концерн «Харківський канатний завод», про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, – встановив: У жовтні 2010 року закрите акціонерне товариство «Астра» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на рухоме майно позивача за договором застави рухомого майна № 681082185 від 17 грудня 2008 року, яким забезпечено виконання зобов’язань концерну «Харківський канатний завод» за Генеральною угодою № 68108N13 від 18 серпня 2008 року на здійснення активних операцій в сумі 1 800 000,00 доларів США. Позивач вважає виконавчий напис незаконним та необґрунтованим. Рішенням господарського суду Харківської області від 8 листопада 2010 року позов задоволено. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 січня 2011 року рішення господарського суду Харківської області від 8 листопада 2010 року залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 січня 2011 року залишено без змін. Постанову касаційного суду обґрунтовано тим, що Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не передбачено звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки таке звернення може бути вчинено лише на підставі рішення суду. Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові у порядку ст. 11119 ГПК України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року у справі № 47/264-10 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 24 та ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» у правовідносинах щодо звернення стягнення на заставне рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису. На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано постанови Вищого господарського суду України від 8 квітня 2010 року у справі № 7/73-77, від 8 квітня 2010 року у справі № 7/75-77, у яких висловлено правову позицію про те, що ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» унормовано право обтяжувача на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та не обмежено його у виборі інших способів звернення стягнення на майно, зокрема у вчиненні виконавчого напису нотаріуса. Ухвалою Вищого господарського суду України від 20 червня 2011 року у справі № 47/264-10 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року. Ухвалою Верховного Суду України від 22 вересня 2011 року: - відкрито провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року у справі № 47/264-10, - витребувано матеріали справи, - доручено Голові Науково-консультативної ради при Верховному Суді України забезпечити підготовку відповідними фахівцями Науково-консультативної ради наукового висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 24 та ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» у правовідносинах щодо звернення стягнення на заставне рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, - визначено Кабінет Міністрів України органом державної влади, представники якого можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання норм матеріального права, неоднаково застосованих судом касаційної інстанції . Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові, дослідивши викладені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав. Господарськими судами встановлено, що 17 грудня 2008 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України (заставодержатель) в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові та ЗАТ «Астра» (заставодавець) укладено договір застави рухомого майна № 681082185 . Відповідно до п. 1.1. цього договору заставою забезпечуються вимоги заставодержателя, що випливають із Генеральної угоди № 68108N13 від 18 серпня 2008 року, укладеної між концерном «Харківський канатний завод» (боржник) та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України (заставодержатель) в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові, відповідно до якої останній при виконанні боржником певних його умов відкриває боржнику ліміт заборгованості на здійснення активних операцій в сумі, що не перевищує 1 800 000 доларів США, строком до 17 серпня 2013 року. Згідно з п. 1.2 зазначеного договору застави предметом цього договору є рухоме майно. Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Інше передбачено Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», чинним з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Прикінцевими і перехідними положеннями згаданого Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України «Про заставу» застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Статтею 26 цього Закону визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери. Таким чином, спірні правовідносини сторін врегульовано Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яким не передбачено звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса. Вищий господарський суд України, залишаючи без зміни постанову апеляційного господарського суду у справі № 47/264-10, дійшов вірного висновку про те, що звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису не передбачено Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки таке звернення може бути вчинено лише на підставі рішення суду. Аналогічну правову позицію про те, що відповідно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» підстав для звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає, викладено в постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2010 року у справі № 19/164. За таких обставин відсутні підстави для скасування законної та обґрунтованої постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року у справі № 47/264-10 та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, у зв’язку з чим у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові слід відмовити. Керуючись ст.ст. 11114—11126 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року у справі № 47/264-10 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 ГПК України. Головуючий: І.Б. Шицький Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік С.М. Вус Л.Ф. Глос Т.В. Гошовська Л.І. Григор’єва В.С. Гуль В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок В.В. Заголдний М.Р. Кліменко Є.І. Ковтюк П.І. Колесник М.Є. Короткевич В.І. Косарєв О.В. Кривенда В.В. Кривенко Н.П. Лященко В.Л. Маринченко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк В.Ф. Пивовар О.І. Потильчак Б.М. Пошва А.І. Редька Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.М. Скотарь Т.С. Таран О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов А.Г. Ярема Правова позиція № 3-111гс11 Статтею 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, або в один із позасудових способів. Такі способи визначені ст. 26 цього Закону, якою не передбачено можливості звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса. http://reyestr.court.gov.ua/Review/19130733

С праздником и всего самого хорошего и теплого Вам наши дорогие вдохновительницы.

П честному Вам нужно с Ощадбанком заключить договор про "Задоволення вимог кредитора" оформить квартиру в БТИ на банк и выкупить ее у банка. Так небудет проблем с другими исполнительными производствами и переоформлением.

Я подаю и после. Пока судьи не отказывали. Суд же должен всесторонне изучить дело

Отправляйте, я все почистил.

Такого основания нет. Просто был период, когда у банков было право самостоятельно вносить предметы залога движимого имущества в реестр отягощений.

Конечно лучший вариант побыстрее ввести новый дом в эксплуатацию и подарить его вместе с землей близким родственникам.

Как только появится проект, постараемся его сразу разместить. Предыдущий удалось завернуть в связи с зашкаливавшим Луспенизмом.

В таком виде оно уже отклонено. Готовят новое и его планируют принять в апреле-мае.

Может на 50%. Чтобы этого избежать, автомобиль может купить Ваша мама и подарить Вам.

Ну так это касательно хозяйственных правоотношений на которые ЗУ "О защите прав потребителей" не распространяется. А у нас немного по другому

Хороший пример заразителен. Скоро и Днепровский заразиться, если они не хотят конечно тысячами рассматривать дела о выдаче исполнительных листов и об отмене решения третейского суда.

Ничего, они скоро узнают про это решение и перестанут

Обязать можно любого нотариуса. В принципе требования правильные.

Обращение взыскания на предмет ипотеки будет уже проходить в порядке исполнительного производства.