ANTIRAID

Если надпись была осуществлена до 16.10.2011 то обжаловать довольно легко, вот пример: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=828а вот по пересмотру: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2879

1. Вторая жена не имеет прав на половину квартиры. Это произойдет только в том случае если он умрет и будет еще на ней женат. Узнать о разводе можно в ЗАГСе. И задавайте вопрос конкретно, кто такая Ваша знакомая (мать, дочь, вторая жена?) 2. Скорее всего арест имущества Лагуна не должен коснуться выплат депозитов в Дельта-банке. Но все может быть. Примеров того, как за счет банка покрывают собственные долги в Украине, довольно много.

Справа № 22-2257 Головуючий у І інстанції: Бабич Н.Д. Доповідач: Лесько А.О. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2010 року квітня місяця 20 дня Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого: Лесько А.О., суддів: Мараєвої Н.Є., Закропивного О.В., при секретарі: Шаховніній М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» про визнання п.1.6,1.7,1.8 кредитного договору недійсними з моменту його укладення, В С Т А Н О В И Л А : Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2009 року позов задоволено Визнано недійсними з моменту укладення договору пункти 1.6, 1.7,1.8 кредитного договору № 394/ПВ, укладеного 25 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючим в АДРЕСА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк». Зобов’язано ТОВ «Укрпромбанк» повернути ОСОБА_2 5 850 доларів США , зарахувавши їх в якості сплати відсотків за кредитним договором № 394/ПВ-06 від 25 жовтня 2006 року. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 грн. Стягнуто з ТОВ «Укрпромбанк» державне мито на користь держави в сумі 34 грн. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказує на те, що при укладенні договору позивачу були відомі всі його умови та не існувало ніяких інших обставин, що змусили б позивача прийняти ці умови, він тривалий час виконував всі умови договору та не заперечував їх. Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що 25 жовтня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 394/ПВ-06 , за яким останньому було надано кредит в сумі 150 000 доларів США на придбання житла зі строком повернення кредиту 24 жовтня 2031 року. Пунктом 1.6 вказаного договору передбачено сплату комісії за надання кредиту – 0,3 % від суми Кредиту, визначеної у п.1.1 цього Договору. Пунктом 1.7 договору передбачено сплату комісії за управління кредитом – 0,1 % від суми Кредиту , яка стягується в перші 10 років користування кредитом. Пунктом 1.8 договору передбачено сплату комісії за видачу готівкових коштів -0,3% від суми Кредиту. З матеріалів справи вбачається, що всього позивачем як комісії відповідно до пунктів 1.6,1.7,1.8 кредитного договору сплачено 5850 доларів США (а.с.13-47). Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; г) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту ( перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту , його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). Відповідно до ст. 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітетнта. Згідно ст. 1013 ЦК комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Встановивши в договорі комісію за надання кредиту, щомісячні комісії за управління кредитом та комісію за видачу готівкових коштів, кредитодавець не надав суду даних про те, які саме послуги за вказані комісії були надані позичальникові. На вимогу суду апеляційної інстанції та для з’ясування обсягу послуг, наданих відповідачем за встановлені комісії, відповідачем не було надано Положення «Про кредитування фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців» в ТОВ «Укрпромбанк». Вказані комісії не можна вважати і витратами позичальника за оформлення договору, оскільки такі витрати , передбачені окремо п. 1.10 кредитного договору, відповідно до якого витрати позичальника за оформлення договору, що забезпечують виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором ( в т.ч. нотаріальне посвідчення договору (-ів) застави /іпотеки та додаткових договорів до них, отримання витягів, внесення/ виключення відомостей про предмет застави /іпотеки до відповідних Державних реєстрів, а також страхування предмета (-ів) застави /іпотеки , якщо це передбачено умовами конкретного банківського продукту та/або схемою кредитування, за якою надається кредит, становлять не більше 30 000 грн. За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що умови кредитного договору, за якими позивач повинен сплатити відповідачу крім відсотків за користування кредитом , ще й додаткову плату за надання кредиту, видачу готівкових коштів та щомісячну плату за управління кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визнав ці умови договору недійсними. Рішення суду першої інстанції законне і обґрунтоване, доводами апеляційної скарги не спростовується, тому підстав для його зміни чи скасування не має. На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, судова колегія У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» відхилити. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2009 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили. Головуючий: судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/10687575

Апеляційний суд міста Севастополя Справа № 22ц-909/2010р. Головуючий в першій інстанції Балюкова К.Г. Категорія 27 Доповідач апеляційної інстанції Клочко В.П. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі: головуючого судді - Клочка В.П., суддів - Зотова В.С., Косенка А.М., за участю секретаря – Пономаренка О.О., представника відповідача – Олійникової Я.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” про визнання незаконними змін в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитними договорами, за апеляційною скаргою Севастопольської філії Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” на рішення місцевого суду Ленінського району м. Севастополя від 18 лютого 2010 року, В С Т А Н О В И Л А : В вересні 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання незаконними змін, що внесені відповідачем в односторонньому порядку щодо збільшення відсоткової ставки за договорами від 22.06.2007р., 21.09.2007р. Вимоги позову мотивовано тим, що відповідачем порушено положення ЗУ „Про захист прав споживачів”, Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупності вартості кредиту. Позивач зазначає, що без повідомлення про зміну відсоткової ставки потягом 7-ми календарних днів з дня її зміни, згідно до ч.2 ст.11 ЗУ „Про захист прав споживачів” яка-небудь зміна відсоткової ставки є недійсною, виконання укладених кредитних договорів на умовах збільшеної відсоткової ставки за користування кредитом за ініціюванням відповідача значно порушує співвідношення майнових інтересів сторін та призводить до позбавлення можливості оплачувати кредити та, як наслідок, до позбавлення її прав власності на майно, яким вона розраховувала володіти та користуватися. Рішенням місцевого суду Ленінського району м. Севастополя від 18.02.2010р. позов задоволено. Визнано недійсними зміни в односторонньому порядку ПАТ КБ „ПриватБанк” процентної ставки за Іпотечними договорами №SE00G20000081H, №SE00G1000001H від 22.06.2007р. з 1,0% на місяць, за кредитним договором № SE00АН0000591А від 21.09.2007р. з 1,08% на місяць. З ПАТ КБ „ПриватБанк” на користь ОСОБА_5 стягнуто у відшкодування судових витрат 30 грн., у відшкодування держмита – 25,50 грн. В апеляційній скарзі представник відповідача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та просить ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з таких підстав. Відповідно до п.4 ст.11 ЗУ „Про захист прав споживачів”, про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Згідно до ч.2, ч.3 ст.1056-1 ЦК України, встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ч.2 ст.5 ЦК України). Як встановлено судом першої інстанції, вбачається з матеріалів справи 22.06.2007р. між ЗАТ КБ „ПриватБанк” та ОСОБА_5 укладено іпотечний кредитний договір №SE00G1000001H, відповідно до якого Банком надано позичальнику кредитні кошти готівкою на строк до 21.05.2007р. у вигляді не поновлюваної лінії в розмірі 37 040 доларів США зі сплатою 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, іпотечний кредитний договір №SE00G20000081H від 22.06.2007р. у вигляді не поновлюваної лінії в розмірі 9 260 доларів США зі сплатою за користування кредитом 1%, кредитний договір від 21.09.2007р. у вигляді не поновлюваної лінії в розмірі 11 133,34 доларів США зі сплатою за користування кредитом 1,08% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом за використання фінансового інструменту в розмірі 1,14% суми виданого кредиту щомісячно в період сплати. Наказами ЗАТ КБ „ПриватБанк” від 23.09.2008р. №СП-2008-934 та від 03.10.2008р. №PR-2008-330 підвищено процентні ставки за валютними Іпотечними кредитами до рівня доходності 14,04% річних та по автокредитуванню до 15% (а.с. 35-37). З листів Севастопольської дирекції УДППЗ „Укрпошта” слідує, що замовна кореспонденція від 29.10.208р. про зміну відсоткової ставки за наказом Банку від 23.09.2008р. №СП-2008-934 направлено на адресу ОСОБА_5 03.11.2008р., а замовна кореспонденція від 03.10.2008р. про зміну відсоткової ставки за наказом Банку від 03.10.2008р. надіслана 11.11.2008р. З наведеного вбачається, що відповідачем не додержано вимоги Закону щодо термінів повідомлення споживача про зміну відсоткової ставки за договорами, строки повідомлення є порушеними та такі порушення тягнуть за собою недійсність зміни ставки. З такими висновками суду першої інстанції також погоджується судова колегія, оскільки вони відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують та підставою для скасування рішення не являються. За таких обставин, колегія приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін, як такого, що ухвалене з додержанням вимог закону. Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України, судова колегія, У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Севастопольської філії Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” відхилити. Рішення місцевого суду Ленінського району м. Севастополя від 18 лютого 2010 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду України протягом двох місяців. Головуючий: /підпис/ В.П. Клочко Судді: /підпис/ В.С. Зотов /підпис/ А.М. Косенко Копія вірна: Суддя Апеляційного суду міста Севастополя В.П. Клочко http://reyestr.court.gov.ua/Review/12010344

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 червня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Левченка Є.Ф., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” про визнання незаконним підвищення процентної ставки за кредитними договорами та встановлення нікчемності умов договорів за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2009 року, в с т а н о в и л а : У лютому 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” (далі – АКБ “Укрсоцбанк”) про визнання незаконним підвищення процентної ставки за укладеними нею з відповідачем кредитними договорами та встановлення нікчемності умов цих договорів щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку. Позивачка зазначала, що 1 червня та 23 серпня 2006 року уклала з АКБ “Укрсоцбанк” кредитні договори, за якими отримала в банку суми кредиту під 11,5 та 12,5 процентів відповідно. До закінчення строку дії договорів, в листопаді 2008 року вона отримала від банку листа з пропозицією змінити процентну ставку на 14 процентів та проекти додаткових договорів щодо підвищення процентних ставок. Оскільки листи не несли інформації щодо наявності передбачених договорами підстав для зміни процентної ставки вона звернулася до банку за відповідними роз’ясненнями, а 2 грудня 2008 року здійснила черговий платіж згідно з графіком погашення кредитів. Однак банк здійснений нею платіж зарахував вже за підвищеною ставкою. За таких обставин позивачка просила суд визнати дії банку щодо підвищення з 3 листопада 2008 року процентних ставок за укладеними з нею в 2006 році кредитними договорами незаконними, зобов’язати банк віднести здійснені нею платежі на погашення кредиту за обумовленими в договорах при їх укладенні процентними ставками та визнати недійсними умови договорів, які передбачають право банку змінювати процентну ставку в односторонньому порядку. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 вересня 2009 року позов задоволено частково. Визнано незаконними дії АКБ “Укрсоцбанк” щодо підвищення процентних ставок за укладеними з ОСОБА_6 1 червня та 23 серпня 2006 року кредитними договорами та зобов’язано банк здійснити перерахунок здійснених ОСОБА_6 платежів, зарахувавши їх на погашення наступних платежів. В решті позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В решті рішення суду першої інстанції не оскаржувалося і в апеляційному порядку не переглядалося. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення і залишити в силі помилково скасоване ним рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, заслухавши пояснення представника АКБ “Укрсоцбанк” ОСОБА_7 на заперечення касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Ухвалюючи рішення про визнання незаконними дій банку щодо підвищення процентних ставок за укладеними з ОСОБА_6 1 червня та 23 серпня 2006 року кредитними договорами та про зобов’язання банку здійснити перерахунок здійснених ОСОБА_6 платежів, зарахувавши їх на погашення наступних платежів, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами цих договорів не досягнуто згоди у письмовій формі щодо підвищення розміру процентних ставок за договорами, що відповідно до закону тягне за собою недійсність такої умови договорів та неправомірність дій банку щодо зарахування здійснених нею чергових платежів за новими підвищеними ставками. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що позивачка після отримання листа банку з пропозицією змінити розмір процентної ставки за укладеними з нею кредитними договорами сплачувала щомісячні платежі з урахуванням зміненої процентної ставки, тобто вчинила дію, яка свідчить про її згоду із запропонованим підвищенням процентної ставки. Однак погодитися з таким висновком не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом ст.ст. 536 та 1054 ЦК України необхідною умовою кредитного договору є розмір процентної ставки, тобто це є істотною умовою, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі. Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України). Отже, у разі недосягнення сторонами кредитного договору згоди у письмовій формі щодо нового розміру процентної ставки умова кредитного договору, що передбачає такий розмір, є нікчемною (ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 236 ЦК України). Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною (ч. 2 ст. 215 ЦК України) і такий договір (чи його істотна умова) є недійсним з моменту його укладення (ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК України) незалежно від того, чи виконали сторони його умови. Судом встановлено, що 1 червня та 23 серпня 2006 року ОСОБА_6 укладено кредитні договори з АКБ “Укрсоцбанк”, за умовами яких розмір процентної ставки становить 11,5 та 12,5 процентів відповідно. Згідно з умовами кожного із цих договорів у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішеннями Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету кредитора, кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів, визначеного договором. Про намір змінити розмір процентів Кредитор зобов’язаний повідомити позичальника не пізніше, ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також подати для укладення відповідну додаткову угоду. У разі, якщо позичальник погодиться зі зміненим розміром процентів, він зобов’язаний протягом зазначеного вище строку підписати надану кредитором додаткову угоду про внесення змін до договору та повернути її кредитору. У разі, якщо позичальник не погодиться з запропонованим кредитором розміром процентів позичальник зобов’язаний протягом вказаного вище строку повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та можливі штрафні санкції (штраф, пеню) в повному розмірі. Після сплати позичальником зазначених сум дія договорів вважається припиненою. Також судом встановлено, що 21 жовтня 2008 року банком було направлено позивачці 2 листи з пропозицією підписати додаткові угоди до укладених нею кредитних договорів про підвищення процентних ставок по кожному з договорів до 14 процентів з 3 листопада 2008 року. У зазначений строк позивачка додаткових угод не підписала, так само як і не повернула банку існуючої заборгованості за кредитними договорами. В подальшому позивачка здійснювала поточні платежі згідно з передбаченими кредитними договорами графіками, а банк зараховував як платежі за новою процентною ставкою. Факт сплати позивачкою поточних платежів згідно з графіком та зарахування їх банком за новою процентною ставкою апеляційний суд розцінив як згоду позивачки з новою процентною ставкою. Однак при цьому апеляційний суд не врахував, що у зв’язку з непідписанням позивачкою додаткових угод, які передбачають новий розмір процентної ставки, умови кредитних договорів про новий розмір процентних ставок є нікчемними і новий розмір процентної ставки застосуванню не підлягає. Апеляційний суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув та не з’ясував чи звертався банк до суду про визнання умов договорів щодо нового розміру процентної ставки дійсними та чи ухвалювалося судом відповідне рішення. Разом з тим, зазначені обставини мають визначальне значення для правильного вирішення спору, а тому ухвалення судом рішення без їх з’ясування та належної оцінки є передчасним. Таким чином, апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого ним рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2009 року скасувати і залишити в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 вересня 2009 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Є.Ф. Левченко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін http://reyestr.court.gov.ua/Review/9890010

Справа №2-2184\09. Р І Ш Е Н Н Я Іменем України 21 вересня 2009 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Плахотнюк К.Г. при секретарях Мащенко С.П., Бондарук А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про зобов»язання обґрунтувати підвищення процентної ставки по договорах кредиту, визнання незаконним підвищення процентної ставки та визнання нікчемним пункту договорів щодо права банку змінювати розмір процентів у односторонньому порядку, встановив: 17 лютого 2009 року позивач звернувся в суд з позовом до АКБ СР «Укрсоцбанк» про зобов»язання обґрунтувати підвищення процентної ставки по договорах кредиту, визнання незаконним підвищення процентної ставки та визнання нікчемним пункту договорів щодо права банку змінювати розмір процентів у односторонньому порядку, В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що між нею та АКБ СР «Укрсоцбанк» було укладено договори кредиту 01.06. та 23.08.2006 року за №№10-29\2054, 10-29\2382 про надання у її тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі: 91 246, 00 доларів США, зі сплатою 11,5% річних ; 76 742,00 долари США, зі сплатою 12,5 % річних. Свої зобов»язання за укладеними договорами позивач виконує вчасно та у повному обсязі. 07.11.2008 року позивач отримала від АКБ СР «Укрсоцбанк» листи від 21.10.2008 року щодо підвищення номінальної ставки відсотку за кредитами до 14% річних та додаткові угоди щодо підвищення процентної ставки по договорам кредиту №№10-29\2054, 10-29\2382 . В отриманих нею листах і в додаткових угодах не було зазначено інформацію щодо реальної вартості кредиту, обґрунтовані підстави для зміни процентної ставки, правило за яким банк розраховує необхідну зміну процентної ставки за договорами на основі подій, що впливають на вартість ресурсів банку. Вважає, що такі дії відповідача суперечать умовам п.2.6 укладених нею з відповідачем договорів кредиту. Не погодившись з пропозицією АКБ СР «Укрсоцбанк» щодо підвищення процентної ставки за укладеними з нею договорами кредиту, позивач звернулася до відповідача з проханням надати розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту, надати інформацію щодо подій, які мали безпосередній вплив на вартість ресурсів банку, з зазначенням публічного джерела інформації та діапазону часу, який аналізувався банком, обґрунтувати підвищення номінальної ставки відсотку за кредитами до 14% річних із зазначенням правила, за яким банк розраховує необхідну зміну процентної ставки за договорами. На свої звернення відповіді не отримала. 02.12.2008 року позивач сплатила черговий платіж за договором згідно графіку, однак зарахування чергового платежу відповідачем відбулося за підвищеною ставкою за кредитом. Такі дії відповідача вважає незаконними, просила визнати незаконними дії відповідача щодо підвищення з 03.11.2008 року процентної ставки по договорам кредиту, перерахувати кредитні умови з цього ж часу, віднести нараховані додаткові відсотки на погашення тіла кредиту, визнати недійсними п. 2.6. укладених нею з відповідачем договорів кредиту. У судовому засіданні позивач підтримала заявлений нею позов, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача заявлений позов не визнала. Посилаючись на те, що дії банку відповідають вимогам чинного законодавства та умовам укладених договорі кредиту з позивачем, а також виконання останньою умов додаткової угоди, що стосується сплати відсотків у підвищеному розмірі, свідчить про прийняття останньою пропозиції про підвищення процентної ставки. Просили відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. Заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги до АКБ «Укрсоцбанк» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 01.06.2006 року між сторонами у справі було укладено договір кредиту 10-29\2054, за умовами якого ОСОБА_1 отримала у тимчасове користування від АКБ СР «Укрсоцбанк» кредитні кошти в сумі 91 426, 00 доларів США на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, зі сплатою 11,5% річних (а.с.23-28). 23.08.2006 року між сторонами у справі було укладено договір кредиту 10-29\2382, за умовами якого ОСОБА_1 отримала у тимчасове користування від АКБ СР «Укрсоцбанк» кредитні кошти в сумі 76 742,00 доларів США на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, зі сплатою 12,5% річних (а.с.17-22). 21.10.2008 року АКБ СР «Укрсоцбанк» було направлено на адресу ОСОБА_1 два листи за №№24.3\700-12,24.3\700-27 з пропозицією підписати додаткові угоди до укладених нею договорів кредиту про підвищення номінальної ставки відсотку за кредитами до 14% річних з 03.11.2008 року (а.с.30,31). Як видно зі змісту додаткових угод до договорів кредиту №№10-29\2054, 10-29\2382 , укладених сторонами у справі 01.06. та 23.06.2006 року, що були направлені відповідачем на адресу позивача, остання їх не підписала. Судом також встановлено, що з приводу отриманих листів з пропозиціями підписати додаткову угоду до зазначених вище договорів кредиту, ОСОБА_1 направила на адресу АКБ СР «Укрсоцбанк» з вимогою надати інформацію та повідомити про обставини, що стали підставою для підвищення відсоткової ставки за укладеними нею з банком договорами кредитів. Зазначений лист позивача було отримано відповідачем 19.11.2009 року. Лист аналогічного змісту направлявся позивачем до банку повторно (а.с.12-16,9-10,36). Відповідно до змісту зазначених листів ОСОБА_1 не погоджувалася на пропозицію АКБ СК «Укрсоцбанк щодо підписання додаткової угоди. Відповідно до п. 2.6. договорів кредиту №№10-29\2054, 10-29\2382 , укладених сторонами у справі 01.06. та 23.06.2006 року, у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління , Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету Кредитора, кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів за користування кредитом визначеного в п. 1.1. цього Договору. Зважаючи на викладене, позивач у справі, звертаючись до відповідача з зазначеними вище листами діяла в межах умов договору, оскільки бажала переконатися, що дії АКБ СР «Укрсоцбанк» з приводу підвищення відсоткової ставки відповідають вимогам укладених нею з останнім договорів кредиту. Як видно зі змісту листів відповідача на адресу позивача, вони не містять інформації, яку просила повідомити їй ОСОБА_1. Відсутня така інформація і в наданих суду представником відповідача рішеннях АКБ СР «Укрсоцбанк» про підвищення процентної ставки (а.с.11,105-110). Посилання представника відповідача на те, що з моменту підвищення процентної ставки за договором кредиту, що був укладений з ОСОБА_1, остання сплачувала відсотки за підвищеною ставкою, що свідчить про прийняття умов додаткової угоди не заслуговують на увагу суду, оскільки відповідно до п. 2.5. договору кредиту, повернення заборгованості здійснюється у наступній черговості: спочатку прострочена заборгованість за нарахованими процентами, а вже потім прострочена заборгованість за кредитом. У судовому засіданні також встановлено, що сплачуючи чергові платежі в грудні місяці 2008 року позивач позбавлена була можливості сплатити відсотки в розмірі 11 % річних, оскільки призначення платежів при погашенні боргу визначається працівниками банку, що вчиняють банківські операції. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що твердження відповідача про прийняття ОСОБА_1 умов додаткових угод про підвищення відсоткової ставки за укладеними нею з АКБ СР «Укрсоцбанк» договорами кредиту не заслуговують на увагу суду, підстави для висновку, що підвищення процентної ставки за договорами кредиту було проведено за згоди позичальника відсутні. Крім того, дії АКБ СР «Укрсоцбанк» з приводу підвищення відсоткової ставки за укладеними з позивачем договорами кредиту не відповідають вимогам п. 2.6. укладених договорів, оскільки відповідачем не наведено підстав для вчинення таких дій, що визначені в зазначеному пункті договорів, а саме - зміну процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління , Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету Кредитора, за яких кредитор мав би право ініціювати зміну розміру процентів за користування кредитом визначеного в п. 1.1. цього Договору. За правилами ст. 1054 ЦК України, надання кредитів та їх повернення здійснюється виключно на договірних відносинах, а ст. 651 цього Кодексу передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168. Зважаючи на викладене, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача у справі про надання інформації щодо підстав підвищення процентної ставки по кредиту, сукупну вартість кредиту, та інші питання, що порушувалися позивачем перед відповідачем після отримання повідомлення про підвищення процентної ставки за кредитними договорами ґрунтувалися на вимогах чинного законодавства, що регулює порядок надання та повернення кредитів. Ненадання відповіді на поставлені позивачем питання у зверненнях останньої на адресу АКБ СР «Укрсоцбанк», підвищення процентної ставки за відсутності обґрунтувань передбачених умовами договору свідчить, що АКБ «Укрсоцбанк» не виконало свої зобов»язання за укладеними договорами з ОСОБА_1, оскільки підвищення відсоткової ставки за договорами було проведено за відсутності підстав передбачених п.2.6. укладених договорів. Зважаючи на те, що суд прийшов до висновку, про неприйняття позивачем у справі пропозиції відповідача укласти додаткову угоду, відповідно вона не може вважатися укладеною. На думку суду, при наявності висновків суду, що додаткова угода про підвищення відсоткової ставки не укладена сторонами у справі, оскільки не підписана ОСОБА_1, а її дії також свідчать про відсутність згоди останньої на прийняття нею умов викладених у додатковій угоді, відповідач у справі не заявив вимог про розірвання договору кредиту, тому дії АКБ Укрсоцбанк» про нарахування з 03.11.2009 року відсотків за кредитними договорами за підвищеною ставкою, а саме в розмірі 14% суперечать умовам договору та вимогам закону, відповідно є нечинними. З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконними дій АКБ «Укрсоцбанк» щодо підвищення процентної ставки за договорами кредиту №№10-29\2054, 10-29\2382 , укладених сторонами у справі 01.06. та 23.06.2006 року підлягають задоволенню. Що ж стосується позовних вимог ОСОБА_1 у частині зобов»язання перерахувати нараховані проценти та стягнути з відповідача вже сплачені проценти вони підлягають частковому задоволенню, оскільки на виконання рішення щодо визнання неправомірними дій по підвищенню процентної ставки з 03.11.2008 року, відповідач має перерахувати утримані відсотки, однак стягнення зазначеної суми, на думку суду є недоцільним тому, як вона має бути зарахована відповідачем на погашення майбутніх платежів. Позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання недійсними п.2.6. укладених нею з відповідачем договорів кредиту не підлягають задоволенню, з тих підстав, що позивачем у порушення вимог ст. 60 ЦПК України не надано суду належних доказів на підтвердження цих позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про банки та банківську діяльність, ст.ст. 651,653,654, 1054 ЦК України, ст.ст. 10,11,60,61,147,208,213,214,215,218 ЦПК України, суд – вирішив: позов ОСОБА_1 до АКБ СР «Укрсоцбанк» про зобов»язання обґрунтувати підвищення процентної ставки по договорам кредиту, визнання незаконними підвищення процентної ставки та визнання нікчемними пункту договорів щодо права банку змінювати розмір процентів у односторонньому порядку, задовольнити частково. Визнати неправомірними дії АКБ СР «Укрсоцбанк» про підвищення процентної ставки за договором кредиту №10-29\2054, укладеним ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк» 01 червня 2006 року та зобов»язати знизити процентну ставку до розміру 11,5% . Визнати неправомірними дії АКБ СР «Укрсоцбанк» про підвищення процентної ставки за договором кредиту №10-29\2382 укладеним ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк» 23 серпня 2006 року та зобов»язати знизити процентну ставку до розміру 12,5%. Зобов»язати АКБ СР «Укрсоцбанк» здійснити перерахунок сплачених грошових коштів на погашення наступних платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції необхідно подати до цього ж суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/6665463

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 червня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Григор’євої Л.М., суддів: Балюка М.І., Косенка В.Й., Барсукової В.М., Луспеника Д.Д., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства “Херсонський бавовняний комбінат” до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – акціонерно-комерційний банк соціального розвитку “Укрсоцбанк”, про визнання незаконними дій посадових осіб товариства за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства “Херсонський бавовняний комбінат” на ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 2 грудня 2009 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2009 року відкрите акціонерне товариство “Херсонський бавовняний комбінат” (далі – ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат”) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просило визнати дії відповідачів, що виразилися в укладенні останніми від імені Херсонського виробничого бавовняного об’єднання додаткових і кредитних угод до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20 та договору застави від 5 липня 1995 року № 4, укладених між Херсонським виробничим бавовняним об’єднанням та Херсонською обласною дирекцією від імені акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” (далі – АКБ “Укрсоцбанк”), незаконними. Зазначало, що відповідачі, перебуваючи в трудових відносинах із ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” на умовах трудових договорів, уклали з АКБ “Укрсоцбанк” зазначені додаткові та кредитні угоди від імені Херсонського виробничого бавовняного об’єднання з перевищенням наданих їм повноважень. Також товариство вказувало, що ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” не є правонаступником Херсонського виробничого бавовняного об’єднання, а є самостійною юридичною особою у складі зазначеного об’єднання. Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 8 жовтня 2009 року поновлено ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” строк для звернення до суду з указаним позовом. Визнано незаконними дії ОСОБА_3, які виразилися в укладенні й підписанні ним від імені ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” з АКБ “Укрсоцбанк” кредитних угод від 14 червня 1996 року та від 5 липня 1996 року без номерів і кредитної угоди від 30 серпня 1996 року без номера до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20. Визнано незаконними дії ОСОБА_4, які виразилися в укладенні та підписанні ним від імені ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” з АКБ “Укрсоцбанк” додаткових угод від 17 грудня 1996 року, від 31 грудня 1996 року, від 2 лютого 1997 року без номерів; додаткової угоди від 31 березня 1997 року № 2; додаткових угод від 30 квітня 1997 року, від 30 травня 1997 року, від 1 липня 1997 року, від 17 липня 1997 року, від 8 серпня 1997 року, від 29 серпня 1997 року, від 16 вересня 1997 року, від 14 жовтня 1997 року, від 29 жовтня 1997 року та від 30 квітня 1998 року без номерів до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20; а також додаткових угод від 14 липня 2000 року й від 25 жовтня 2000 року без номерів до договору застави від 5 липня 1995 року № 4. Визнано незаконними дії ОСОБА_5, які виразилися в укладенні та підписанні нею від імені ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” з АКБ “Укрсоцбанк” додаткових угод від 27 вересня 2001 року та від 15 січня 2002 року до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 2 грудня 2009 року рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 8 жовтня 2009 року скасовано, провадження у справі закрито. ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 2 грудня 2009 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 8 жовтня 2009 року. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Скасовуючи рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 8 жовтня 2009 року та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відповідно до п. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) підвідомча господарському суду, вважаючи, що питання, порушені в позові, який розглядається, слід розглядати одночасно з вирішенням спору про визнання недійсними зазначених додаткових та кредитних угод до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20 і договору застави від 5 липня 1995 року № 4, укладених між двома юридичними особами. Однак з висновком апеляційного суду погодитися не можна з таких підстав. Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна. Згідно з п. 4 ч. 1 указаної статті справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів, також підвідомчі господарським судам. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором із фізичними особами. Згідно зі ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків, за умови заподіяння такої шкоди протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Відповідно до чч. 1, 3 ст. 167 Господарського кодексу України (далі – ГК України) корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Судом першої інстанції встановлено, що 29 червня 1995 року між АКБ “Укрсоцбанк” та Херсонським виробничим бавовняним об’єднанням укладено кредитний договір № 20, відповідно до якого банк надав об’єднанню кредит на оплату за послуги з теплопостачання та на закупівлю сировини – бавовноволокна, в розмірі 700 млрд. карбованців строком з 1 червня 1995 року до 1 червня 1996 року з оплатою 90 % річних. На забезпечення виконання умов кредитного договору між АКБ “Укрсоцбанк” та Херсонським виробничим бавовняним об’єднанням було укладено договір застави від 5 липня 1995 року № 4, згідно з яким товариство передало в заставу банку основні засоби й готову продукцію загальною вартістю 806 476 295 486 карбованців. Перебуваючи в трудових відносинах із ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат”, перевищуючи передбачені трудовим договором повноваження, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від імені ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” уклали з АКБ “Укрсоцбанк” кредитні угоди від 14 червня 1996 року, від 5 липня 1996 року, від 30 серпня 1996 року без номерів до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20; додаткові угоди від 17 грудня 1996 року, від 31 грудня 1996 року, від 2 лютого 1997 року без номерів, додаткову угоду від 31 березня 1997 року № 2, додаткові угоди від 30 квітня 1997 року, від 30 травня 1997 року, від 1 липня 1997 року, від 17 липня 1997 року, від 8 серпня 1997 року, від 29 серпня 1997 року, від 16 вересня 1997 року, від 14 жовтня 1997 року, від 29 жовтня 1997 року та від 30 квітня 1998 року без номерів до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20; додаткові угоди від 14 липня 2000 року й від 25 жовтня 2000 року без номерів до договору застави від 5 липня 1995 року № 4; додаткові угоди від 27 вересня 2001 року та від 15 січня 2002 року до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20. Указаними додатковими та кредитними угодами змінювались процентні ставки та періоди виконання зобов’язань за кредитним договором від 29 червня 1995 року № 20, укладеним між АКБ “Укрсоцбанк” та Херсонським виробничим бавовняним об’єднанням. Крім того, судом установлено, що Херсонське виробниче бавовняне об’єднання є самостійною юридичною особою, має власний баланс, печатку, штамп, відповідний бланк, товарний знак, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках України й за її межами. ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” є також самостійною юридичною особою з усіма передбаченими чинним законодавством атрибутами, яка входить до складу Херсонського виробничого бавовняного об’єднання. Отже, у справі, що розглядається, юридична особа – ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” – порушує питання про визнання незаконними дій фізичних осіб, які, перебуваючи з товариством у трудових відносинах на підставі трудових договорів, перевищили надані їм повноваження та своїми діями завдали ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” збитків, при цьому як на підставу позову посилаючись на норми Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі – ЦК УРСР). За загальним правилом спори, що виникають не з корпоративних, а з трудових відносин посадових осіб товариства з товариством розглядаються в порядку цивільного судочинства. Отже, суд першої інстанції дійшовши висновку про те, що спір між відкритим акціонерним товариством та особами, які перебували з товариством у трудових відносинах, повинен розглядатися в порядку ЦПК України, належним чином не з’ясував, чи правильно позивачем у справі, яка розглядається, вибрано спосіб захисту своїх порушених прав. Згідно зі ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Захист прав – це передбачені законом способи охорони прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні правовідносини. Апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у порушення вимог ст. ст. 303, 307 ЦПК України, вважаючи, що позивачем неправильно вибрано спосіб захисту своїх порушених прав, передчасно дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв’язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв’язку із чим ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Херсонський бавовняний комбінат” задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 2 грудня 2009 року скасувати. Справу за позовом відкритого акціонерного товариства “Херсонський бавовняний комбінат” до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – акціонерно-комерційний банк соціального розвитку “Укрсоцбанк”, про визнання незаконними дій посадових осіб товариства передати на новий розгляд до апеляційного суду. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Л.І. Григор’єва Судді: М.І. Балюк В.М. Барсукова В.Й. Косенко Д.Д. Луспеник http://reyestr.court.gov.ua/Review/9889998

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2011 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Наумчука М.І., суддів: Кузнєцова В.О., Олійник А.С., Макарчука М.А., Фаловської І.М.,- розглянувши заяву публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Харківської філії публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" про перегляд ухвали Верховного Суду України від 2 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Харківської філії відкритого акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк", третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору іпотеки недійсним, в с т а н о в и л а: У серпні 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із зазначеним позовом і просили визнати недійсним договір іпотеки № 16/08-Б, зняти заборону на відчуження нежитлової будівлі літ. “В-5”, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та просили внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру зазначеного об'єкта. В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 26 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. “В-5” загальною площею 6 471,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 20, згідно з умовами якого банк надає позичальнику кредит у сумі 2 644 000 доларів США, що еквівалентно 13 352 200 грн. (за курсом Національного банку України 505 грн. за 100 доларів США станом на 26 грудня 2007 року). Кредит був наданий строком з 26 грудня 2007 року до 25 грудня 2012 року на придбання нежитлової будівлі літ. “В-5” загальною площею 6 471,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1. 8 січня 2008 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 було укладено договір пайової участі. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2008 року за позивачами визнано право спільної сумісної власності на вказаний об'єкт без визначення часток кожного з них у праві власності. 9 червня 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_3 і ОСОБА_4, який за вказаним кредитним договором є поручителем, було укладено договір іпотеки № 16/08-Б. Предметом іпотеки є нерухоме майно: житловий будинок літ. “В-5” загальною площею 6 422,9 кв.м, житловою площею 2 285,6 кв.м, в якому розташовано 123 квартири, за адресою: АДРЕСА_1, яке належить позивачам на праві спільної сумісної власності. Під час укладення договору іпотеки іпотекодавцям не було роз'яснено про ризик коливання курсу гривні відносно курсу долара США, тому позивачі уклали цей договір під впливом помилки. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Ухвалою судді апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2010 року ПАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк" в прийнятті апеляційної скарги на вказане заочне рішення суду першої інстанції відмовлено. Ухвалою Верховного Суду України від 2 березня 2011 року ухвалу судді апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2010 року залишено без змін. У квітні 2011 року ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Харківської філії ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із заявою про перегляд ухвали Верховного Суду України від 2 березня 2011 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У заяві ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Харківської філії ПАТ АБ "Укргазбанк" посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, зокрема, п. 3 ч. 1 ст. 311 ЦПК України (у редакції Закону України від 1 липня 2010 року № 2398-VI). Проте, у контексті п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України вказана обставина не є підставою для перегляду судових рішень у порядку, встановленому главою 3 розділу 5 ЦПК України. Враховуючи наведене у допуску справи до провадження слід відмовити. Керуючись ст. ст. 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: У допуску до провадження справи за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Харківської філії відкритого акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк", третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору іпотеки недійсним, за заявою публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Харківської філії публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" про перегляд ухвали Верховного Суду України від 2 березня 2011 року відмовити . Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.І. Наумчук Судді: В.О. Кузнєцов М.А. Макарчук А.С. Олійник І.М. Фаловська http://reyestr.court.gov.ua/Review/16519599

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 березня 2011 року м. Київ Колегія суддів Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Балюка М.І., Сеніна Ю.Л., Григор'євої Л.І., Романюка Я.М., - розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до відкритого акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" ( далі – ВАТ АБ "Укргазбанк") в особі Харківської філії ВАТ АБ "Укргазбанк", третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 , про визнання договору іпотеки недійсним, в с т а н о в и л а : У серпні 2009 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду із зазначеним позовом і просили визнати договір іпотеки № 16/08-Б недійсним, зняти заборону на відчуження нежитлової будівлі літ. В-5, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та просили внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру зазначеного об'єкта. В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 26 грудня 2007 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. В-5 загальною площею 6471,2 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, буд. 31. 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 20, згідно з яким банк надає позичальнику кредит у сумі 2 644 000 доларів США, що еквівалентно 1 335 220 гривень (за курсом Національного банку України 505 грн. за 100 доларів США станом на 26 грудня 2007 року). Кредит був наданий строком з 26 грудня 2007 року до 25 грудня 2012 року на придбання нежитлової будівлі літ. В-5 загальною площею 6471,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1. 8 січня 2008 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 був укладений договір пайової участі. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2008 року за позивачами визнано право спільної сумісної власності на вказаний об'єкт без визначення часток кожного з них у праві власності. 9 червня 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_6 і ОСОБА_7, який за вказаним кредитним договором є поручителем, було укладено договір іпотеки № 16/08-Б. Предметом іпотеки є нерухоме майно: житловий будинок літ. В-5 загальною площею 6422,9 кв.м, житловою площею 2285,6 кв.м, в якому розташовано 123 квартири, за адресою: АДРЕСА_1, яке належить позивачам на праві спільної сумісної власності. Під час укладення договору іпотеки іпотекодавцям не було роз'яснено про ризик коливання курсу гривні відносно курсу долара США, тому позивачі уклали цей договір під впливом помилки. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року позов ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено. Ухвалою судді апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2010 року публічному акціонерному товариству "Акціонерний банк "Укргазбанк" в прийнятті апеляційної скарги на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року відмовлено. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк" порушується питання про скасування ухвали судді апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2010 року у зв’язку з порушенням норм процесуального права й передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Установлено, що 11 вересня 2009 року Московським районним судом м. Харкова постановлено рішення в указаній справі, в якому зазначено, що воно є заочним. За змістом ст. 228 ЦПК України заочне рішення підлягає перегляду за письмовою заявою відповідача, судом який його ухвалив. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК України може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Відмовляючи в прийнятті апеляційної скарги, суддя апеляційного суду підставно посилався на те, що апелянтом не дотримано встановлений ЦПК України порядок оскарження заочного рішення суду. Оскільки оскаржувана ухвала судді апеляційної інстанції відповідає вимогам процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, касаційна скарга підлягає відхиленню із залишенням ухвали судді апеляційного суду без змін. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Касаційну cкаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" відхилити. Ухвалу судді апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.І. Балюк Ю.Л. Сенін Л.І. Григор'єва Я.М. Романюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/14222328

Справа № 2-9601 2009 року РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2009 року Московський районний суд м. Харкова в складі головуючого судді Майстренко О.М. при участі секретаря Росликової Н.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ВАТ АБ «Украгазбанк» в особі Харківської філії ВАТ АБ «Украгазбанк», 3-тя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним, ВСТАНОВИВ: Позивачі звернулися до суду із позовом та просять визнати договір іпотеки № 16/08-Б недійсним, зняти заборону на відчуження нежитлової будівлі літ. В-5, що розташована: м. Харків, вул.. Тимурівців, 31, також внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру вказаного об’єкта. В обґрунтування своїх позовних вимог посилаються на те, що 26.12.2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі - продажу нежитлової будівлі літ. В-5, загальною площею 6471,2 м.кв.. що знаходиться в місті Харкові, вул. Тимурівців. буд. № 31. 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір N 20, згідно якого банк надає позичальнику кредит в сумі 2644000 доларів США, що еквівалентно (13352200 гривень по курсу НБУ 505,00 гри. за 100 доларів США станом на 26.12.2007 року). Даний кредит банком був наданий строком з 26 грудня 2007 року по 25 грудня 2012 року на придбання нежитлової будівлі літ. В-5 загальною площею 6471,2 кв. м., яка знаходиться у м. Харків , по вулиці Тимурівців, бул. №31. 08.01.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Ігоровичем було укладено договір долевої участі. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16.04.2008 року за позивачами було визнано право спільної сумісної власності на вказаний багатоквартирний житловий будинок, без визначення часток кожного з них у праві власності. 09.06.2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2, який за вказаним кредитним договором є поручителем, було укладено договір іпотеки № 16/08-Б. Предметом договору іпотеки є: нерухоме майно - житловий будинок літ. В-5 загальною площею 6422.9 кв. м., житловою площею 2285,6 кв.м., в якому розташовано 123 квартири по вул. Тимурівців, буд. № 31 в м. Харкові, що належить позивачам на праві приватної спільної сумісної власності. Представник відповідача: ВАТ АБ «Украгазбанк» в особі Харківської філії ВАТ АБ «Украгазбанк» в судове засідання не з*явився, про день слухання по справі повідомлений, суд виносить по справі заочне рішення. 3-тя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 також в судове засідання не з*явилася, про день слухання по справі повідомлена. Суд, перевірив матеріали справи, вислухав представника позивача та позивача ОСОБА_2 вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав. Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи 26.12.2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі - продажу нежитлової будівлі літ. В-5, загальною площею 6471,2 м.кв.. що знаходиться в місті Харкові, вул. Тимурівців. буд. № 31, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6, реєстровий № 485. 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір N 20. Згідно умов вказаного договору банк надав позичальнику кредит в сумі 2644000 доларів США, що еквівалентно (13352200 гривень по курсу НБУ 505,00 гри. за 100 доларів США станом на 26.12.2007 року). Даний кредит банком був наданий строком з 26 грудня 2007 року по 25 грудня 2012 року на придбання нежитлової будівлі літ. В-5 загальною площею 6471,2 кв. м., яка знаходиться у м. Харків , по вулиці Тимурівців, бул. № 31. 08.01.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Ігоровичем було укладено договір долевої участі. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16.04.2008 року за позивачами було визнано право спільної сумісної власності на вказаний багатоквартирний житловий будинок, без визначення часток кожного з них у праві власності. 06.06.2008 року КП «Харківське міське БТІ» було зареєстровано право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішення Московського районного суду від 16.04.2008 року. 09.06.2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2, який за вказаним кредитним договором є поручителем, було укладено договір іпотеки № 16/08-Б, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 09.06.2008 року, реєстровий № 2836. Предметом договору іпотеки є: нерухоме майно - житловий будинок літ. В-5 загальною площею 6422.9 кв. м., житловою площею 2285,6 кв.м., в якому розташовано 123 квартири по вул. Тимурівців, буд. № 31 в м. Харкові, що належить позивачам на праві приватної спільної сумісної власності. Вказаний договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателей, які випливають з кредитного договору № 20 від 26 грудня 2007 року, а також будь-якими додатковими угодами до нього. Договір іпотеки забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають з кредитного договору . Згідно ст.. 533 ЦК України, грошове зобов'язання повинне бути виконане в гривнях. В договорі іпотеки не вказане застереження , щодо ризику підвищення курсу долара США по відношенню до гривні. Згідно ст.. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Судом встановлено, що під час укладання договору позивачі по справі знаходилися під впливом помилки, щодо обставин які мають істотне значення, а саме іпотекодавцям під час укладання договору не було роз’яснено про ризик коливання курсу гривні відносно курсу долара США. У вказаному договорі іпотеки № 16/08-Б також відсутні пункти, з яких би виходило, що ризик змінення курсу несе іпотекодавець. Дана обставина має істотне значення у зв’язку з тим, що подальше виконання договору іпотеки в умовах падіння курсу гривні відносно курсу долара США призведе до явного порушення відповідності майнових інтересів сторін та значно порушую права поручителя та іпотекодавця, а саме у зв'язку зі знецінюванням гривні видатки поручителя та іпотекодавця на виконання обов'язків позичальника значно перевищуть розмір видатків, на які було розраховано під час укладання договору. Згідно п.2 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника). Згідно ст.. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України у разі визнання судом правочину недійсним, він є недійсий з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість їх настання у майбутньому припиняються. Згідно ст.17 Закону України «Про іпотеку » іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним, при цьому відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Згідно ч. 5 ст. 110 ЦПK України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа мас право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Таким чином, суд вважає позов обґрунтованим, а тому задовольняє його у повному обсязі. Керуючись ст. 229. 236,533 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про іпотеку », ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити. Визнати недійсним договір іпотеки № 16/08-Б, укладений між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 09.06.2008 року, реєстровий № 2836 . Внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру, щодо об’єкта – житлового будинку літ. В-5, розташованого: м. Харків, вул.. Тимурівців, 31, порядковий номер запису у Державному реєстрі іпотек - 7356523. Зняти заборону на відчуження житлового будинку літ. В-5, розташованого: м. Харків, вул.. Тимурівців, 31, накладену ВАТ АБ «Украгазбанк» в особі Харківської філії ВАТ АБ «Украгазбанк» згідно договору іпотеки № 16/08-Б, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 09.06.2008 року, реєстровий № 2836, реєстраційний номер запису у Єдиному реєстрі заборон - 8751510. Заочне рішення може бути переглянуте судом після подачі заяви про перегляд заочного рішення, яка подається протягом 10 днів після отримання рішення суду. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня оголошення рішення. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя : http://reyestr.court.gov.ua/Review/7254354

В заключительных положениях Закона, которым были внесены эти изменения четко указано, что он не распространяется на договора заключенные ранее. И этим же законом запрещены валютные кредиты. Этот пункт не действует, это банкиры, такие как Аржевитин, Полунеев, Воропаев специально внесли, чтобы пустить пыль в глаза, якобы они думают о людях. Т.е. тут и обсуждать нечего.

Апеляційний суд Кіровоградської області Справа № 22ц-2848/11 Головуючий у суді І-ї інстанції Мумига І.М. 27 Доповідач Потапенко В. І. УХВАЛА Іменем України 29.11.2011 Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі : Головуючого-судді – Черненко В.В. Суддів –Чорнобривець О.С. , Потапенка В.І. при секретарі – Животовській С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Компаніївського районного суду м. Кіровограда від 13 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання дій протиправними, визнання зобов’язання виконаним та зобов’язання вчинити певні дії , визнання кредитного договору таким, що припинив свою дію , - ВСТАНОВИЛА: 10 травня 2011 року ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк». Рішенням Компаніївського районного суду м. Кіровограда від 13 вересня 2011 року позов задоволено. Визнано дії публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» протиправними, що виражаються у визначенні до сплати ОСОБА_2 суми винагороди за резервування ресурсів (комісії за дострокове погашення) за кредитним договором № KGK0GK0000000005 від 18.09.2008 року в розмірі 33984,56 грн. за період після 05.05.2011 року , дати дострокового погашення кредиту. Визнано зобов’язання ОСОБА_2 по кредитному договору № KGK0GK0000000005 від 18.09.2008 року виконаними у повному обсязі. Зобов’язано публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»видати ОСОБА_2 довідку про одержання в повному обсязі виконання зобов’язання позичальника за кредитним договором № KGK0GK0000000005 від 18.09.2008 року. Визнано кредитний договір № KGK0GK0000000005 від 18.09.2008 року , укладений між публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», в особі керуючого відділенням № 12 КФ ПАТ КБ «Приватбанк»Назаренком С.В. та ОСОБА_2 , таким, що припинив свою дію. Визнано іпотечний договір від 18.09.2008 року , укладений між публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк»і ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 за № 1970 , таким, що припинив свою дію. Зобов’язано публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»повернути ОСОБА_2 оригінали правовстановлюючих документів , переданих ПАБ КБ «Приватбанк»згідно акту прийому передачі від 18.09.2008 року. Стягнуто судові витрати. У апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» просить скасувати рішення Компаніївського районного суду м. Кіровограда від 13 вересня 2011 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_2 у письмових запереченнях на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення , а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідача, учасників судового розгляду , обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи , колегія суддів вважає , що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін, з підстав передбачених ст. 308 ЦПК України. Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено, що сторони уклали кредитний договір № KGK0GK0000000005 від 18.09.2008 року , за умовами якого надано кредит в розмірі 64 625,00 грн., строком користування з 18.09.2008 року по 18.09.2028 року включно , із процентною ставкою 1,67% на місяць винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 3.00% від суми виданого кредиту в момент надання , винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5.04 % річних від суми зарезервованих ресурсів. Згідно довідки відповідача від 06.05.2011 року заборгованість ОСОБА_2 по кредиту та відсотках відсутня , нараховано поточну заборгованість по платі за резервування в сумі 33 984,56 грн. Вказана сума обрахована банком із розміру зарезервованих коштів за весь час резервування , до дати погашення кредиту згідно графіку погашення кредиту в термін до 18.09.2028 року. Враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції з посиланням на ст. ст. 531, 545, 599, 610, 611, 612, 614, 1048-1050, 1054 ЦК України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. При цьому суд зазначив, що згідно п.3.6 кредитного договору від 18.09.2008 року, укладеного між сторонами, щомісячна сплата винагороди, встановлюється у фіксованому розмірі ( зазначеному в п.8.1) від дня списання коштів з кредитного рахунку до дати повного погашення кредиту, а не до кінцевої дати , визначеної графіком погашення кредиту. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , а апеляційну скаргу вважає необгрунтованою виходячи з наступного. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням , проведеним належним чином. Як вбачається із копії банківської квитанції і не заперечується відповідачем позивач станом на 06.05.2011 року заборгованості по кредиту не має, але йому нараховано плату за резервування ( комісія за дострокове погашення) у сумі 33984.56 грн. ( ас.13) Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011 року , справа № 1-26/2011 встановлено, що п.22,23 ст.1, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту , що виникають як під час укладення , так і виконання такого договору. Пунктом 8 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку додаткову плату, пов’язану з достроковим поверненням споживчого кредиту. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає сплату споживачем будь-якої додаткової плати у разі дострокового повернення кредиту , є нікчемною. Згідно ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним , є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином висновок суду першої інстанції про відсутність в Банку підстав для нарахування плати за дострокове повернення кредиту також підтверджується і вищезазначеними нормами матеріального права, відповідно до яких умови договору щодо встановлення плати за дострокове повернення кредиту є нікчемними. При цьому дані норми відповідно до ст. 236 ЦК України розповсюджуються на необмежене коло договорів та незалежно від дати їх укладення , у тому числі і на кредитний договір, укладений між сторонами по справі. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при розгляді даного спору способом захисту від пред’явленого позову може бути тільки подання зустрічного позову про стягнення нарахованої суми, у межах якого суд першої інстанції і повинен був перевірити законність таких нарахувань. Зустрічний позов Банком не подано , а тому суд першої інстанції розглядав позов ОСОБА_2 у межах доводів, викладених у ньому. Доводи , викладені у апеляційній скарзі у основному зведено до тлумачення змісту кредитного договору та норм ЦК України. Судом першої інстанції дано аналіз пунктів кредитного договору які передбачають право позичальника на дострокове повернення кредиту , які по різному регулюють це питання. Банк у апеляційній скарзі посилається на пункти договору , які підтверджують його доводи, не звертаючи уваги на інші умови договору які підтверджують правильність доводів позивача. Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Виходячи з вищенаведеного , колегія суддів дійшла висновку , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права , його висновки відповідають фактичним обставинам справи, а тому підстави для його скасування в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відсутні. Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, ст.ст. 313-315, 319 ЦПК України , колегія суддів ,- УХВАЛИЛА : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» –відхилити. Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2011 року - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий –суддя Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/19534603

Может, но не будет.

Если Вы брали деньги - их нужно вернуть. Попробуйте договориться с вкладчиком, подписать график и постепенно вернуть деньги. Всегда можно договориться. Вкладчик же не спилка и поверьте куда охотнее пойдет на уступки и по срокам и по цене.

1. Дарственная близкому родственнику дешевле.

1. В судебном порядке признать право собственности на автомобиль за знакомым и выключить его из ареста.2. Попробуйте договориться с банком, чтобы пересчитали кредит и Ваши средства направили в тело кредита. И все дальнейшие платежи направляли туда же. Платить или не платить решать Вам. В России уже приняли закон по которому задолженность закрывается передачей предмета залога. Думаю наши тоже вскоре его скопируют.

Обратится нужно письменно.

У вас есть с вкладчиком договор или он действует по доверенности от спилки?

Во первых обратиться к ликвидатору и войти в перечень кредиторов. Во вторых обратится в милицию и прокуратуру с требованием возбудить уголовное дело против руководителей спилки и просить там признать Вас потерпевшим и гражданским истцом.

Нужно просить Укрсиббанк закрыть исполнительное производство и тогда с его разрешения продадите дачу и погасите кредит. Однако у Вас будет еще долг перед ГИС в размере 10%. На основании чего наложен арест на имущество?

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: Луспеника Д.Д., Косенка В.Й., Костенка А.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського районного відділу Полтавського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, третя особа – орган опіки та піклування виконавчого комітету Ленінської районної в м. Полтаві ради, про звернення стягнення на предмет застави та виселення за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ЗАТ КБ «ПриватБанк») на заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 3 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 10 лютого 2010 року, в с т а н о в и л а : У листопаді 2008 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 6 червня 2007 року між ним і ОСОБА_4 був укладений кредитний договір у розмірі 33 026 доларів США на особисті потреби та сплату страхових платежів на строк до 6 червня 2017 року. З метою забезпечення виконання зобов’язання між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_5 був укладений договір поруки. Крім того, відповідно до договору іпотеки від 6 червня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передали банку в іпотеку належну їм на праві приватної часткової власності квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_4 свої зобов?язання за кредитним договором своєчасно, належним чином та в повному обсязі не виконує, тому станом на 27 жовтня 2008 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 29 139,47 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 152 108 грн. 03 коп. На підставі ст. 109 ЖК України, ст. ст. 1050, 1054 ЦК України та Закону України «Про іпотеку» позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити з квартири АДРЕСА_1 відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, неповнолітню ОСОБА_6 зі зняттям їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 3 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 10 лютого 2010 року, у задоволенні позову ЗАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. У касаційній скарзі ЗАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалені судові рішення з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов’язкового скасування судового рішення. Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін. Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а : Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 3 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 10 лютого 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Д.Д. Луспеник В.Й. Косенко А.В. Костенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/10655664

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц- 257-2010 рік Головуючий по 1-й інстанції: Парахіна Є.В. Суддя-доповідач: Акопян В.І. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2010 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: Головуючого: Акопян В. І. Суддів: Петренка В.М. Новохатньої В.А. при секретарі Фадєйкіній Н.Б. за участі відповідачки ОСОБА_3. розглянула у відкритому судовому засіданні в м .Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ЗАТ КБ «Приватбанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 03 листопада 2009 року у справі за позовом ЗАТ КБ «Приватбанк « до ОСОБА_3 ,ОСОБА_4 ,відділу громадянства і реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та виселення Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, - Акопян В.І. В С Т А Н О В И Л А : Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 03 листопада 2009 року в задоволенні позову ЗАТ КБ «Приватбанк « до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,відділу громадянства і реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та виселення – відмовлено. На рішення суду апеляційну скаргу подало ЗАТ КБ « Приватбанк» ,прохає рішення суду скасувати , справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції , посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів вивчивши матеріали справи , перевіривши доводи апеляційної скарги ,приходить до висновку ,що апеляційна скарга не підлягає задоволенню . Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення , яким суд , виконавши всі вимоги цивільного судочинства ,вирішив справу згідно із законом . Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічного з*ясованих обставин ,на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні. Із матеріалів справи вбачається ,що 06 06. 2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ « Приватбанк» було укладено кредитний договір на суму 33 026,00 дол. США. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ЗАТ КБ «Приватбанк « і ОСОБА_4 уклали договір іпотеки на квартиру АДРЕСА_1. Відповідачка не регулярно і не в повному обсязі сплачувала кредит , тому ЗАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та виселення . Відмовляючи ЗАТ КБ «Приватбанк» в задоволенні позову , суд першої інстанції вірно вказав ,що на момент звернення з позовом до суду в порушення вимог п. 22 договору іпотеки банк не направляв ні позичальнику ні іпотекодержателю письмову вимогу про усунення порушень по виплаті кредиту , позивач не ставив перед відповідачами питання про дострокове виконання основного зобов»язання і в самій позовній заяві немає вимог про дострокове погашення кредиту. Згідно матеріалів справи заборгованість ОСОБА_3 перед банком на момент звернення до суду з позовом становить 885,99 доларів США , що є не співрозмірним до вартості предмету іпотеки . Суд першої інстанції розглянув позов в межах позовних вимог і прийняв рішення , яке відповідає вимогам закону , підстав для його зміни чи скасування колегія не вбачає. Доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції і вони не спростовують висновків , що маються в рішенні суду. Керуючись ст. ст. 303 , 307 , 308 ,315 ЦПК України колегія суддів – У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу ЗАТ КБ «Приватбанк « відхилити. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 03 листопада 2009року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду вступає в законну силу з моменту її проголошення , на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу набрання законної сили ухвалою апеляційного суду . Головуючий В.І. Акопян Судді апеляційного cуду В.М. Петренко В.А. Новохатня http://reyestr.court.gov.ua/Review/8119012

Справа № 2-247/09 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2009 року Ленінський районний суд м. Полтави в складі: головуючого судді - Парахіної Є.В., при секретарі - Салівон В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 громадянства і реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та виселення, - В С Т А Н О В И В : В листопаді 2008 року до суду надійшла позовна заява ЗАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якій вказує, що відповідачка ОСОБА_1 не виконує належним чином умови кредитного договору № PLAWGA00000011 від 06.06.2007 року, на підставі якого отримала на строк до 06.06.2017 року кредит у розмірі 33026,00 доларів США, в тому числі 30000,00 доларів США на особисті потреби, а також 3026,00 доларів США на сплату страхових платежів. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 06.06.2007 року між Бакном та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до якого остання як Поручитель зобов’язалась відповідати перед Кредитором за виконання зобов’язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і Боржник. Крім того, відповідно до договору іпотеки б/н від 06.06.2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали в іпотеку належну їм на праві приватної часткової власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Просить позов задовольнити, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка утворилась станом на 27.10.2008 року в розмірі 29139,47 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 152108 грн. 03 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, виселити всіх мешканців квартири за адресою: АДРЕСА_2, зі зняттям їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою, а також стягнути судові витрати. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі з підстав, вказаних в позовній заяві, уточнив коло мешканців спірної квартири, просив суд виселити з квартири за адресою: АДРЕСА_2, відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_2, неповнолітню ОСОБА_5 зі зняттям їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Представник третьої особи - органу опіки та піклування виконкому Ленінської районної у м. Полтаві ради в судовому засіданні зауважила на те, що відповідачами регулярно, хоч і не в повному обсязі здійснюється погашення зобов’язань за кредитним договором, заперечувала проти задоволення позову в частині виселення неповнолітньої ОСОБА_5, вказуючи на неприпустимість цього в передзимовий період. Представник відповідача ОСОБА_3 громадянства і реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області до суду не з'явився, надавши заяву з проханням розглядати справу без участі представника. Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, в зв'язку з чим відповідно до положень ст. 224 ЦПК України, зі згоди представника позивача, судом ухвалено рішення при заочному розгляді справи. Суд, вислухавши представника позивача, третьої особи, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 06.06.2007 року між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № PLAWGA00000011, відповідно до п. 7.1 якого Банк взяв на себе зобов’язання надати Позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівки через касу Банку на строк до 06.06.2017 року, у вигляді простої кредитної лінії у розмірі 33026,00 доларів США, в тому числі 30000,00 доларів США на особисті потреби, а також 3026,00 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту 1,5% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати відсотків, яким вважається період з 18 по 25 число кожного місяця, щомісячними платежами у сумі 476,54 доларів США, що складаються з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. З метою забезпечення зобов’язань, взятих ОСОБА_1 за кредитним договором № PLAWGA00000011 від 06.06.2007 року, між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 06.06.2007 року укладений договір поруки б/н, відповідно до положень п. 2 якого вона як Поручитель зобов’язалася відповідати перед Кредитором за виконання Боржником його боргових зобов’язань перед Кредитором за кредитним договором. В п. 4 договору поруки встановлено, що у випадку невиконання Боржником зобов’язань за Кредитним договором Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники. Крім цього, виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором № PLAWGA00000011 від 06.06.2007 року між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_7, відповідно до п. п. 33.3 якого в іпотеку надано двокімнатну квартиру на 2-му поверсі в двоповерховому цегляному будинку загальною площею 45,3 кв.м, житловою площею 27,4 ків.м, яка належить Іпотекодавцям на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 12.08.1999 року ОСОБА_3 приватизації житла заводу ТРЗ, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 31.05.2006 року та Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 11.08.2006 року Третьою Полтавською державною нотаріальною конторою. Згідно п. 33.4 Договору, сторонами визначено, що вартість Предмет застави складає 192000 грн. 00 коп. Як встановлено судом, ЗАТ КБ "ПриватБанк" належним чином виконано умови Кредитного договору № PLAWGA00000011 від 06.06.2007 року, відповідно до заяви на видачу готівки № 301 від 06.06.2007 року ОСОБА_1 передано кошти в сумі 30000 доларів США. Відповідно ж до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором № PLAWGA00000011 від 06.06.2007 року станом на 27.10.2008 року вона має заборгованість з основного боргу - 28253,46 доларів США, відсотків – 741,54 доларів США, комісії – 120,00 доларів США, пеня – 24,47 доларів США, а всього в сумі 29139,47 доларів США, що за курсом НБУ на час звернення Банку до суду з позовом еквівалентно 152108 грн. 03 коп. Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як встановлено в ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За змістом положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Статтею 589 ЦК України, ст. 20, 33 Закону України "Про заставу" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, забезпеченого заставою. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. За змістом положень ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя За змістом положень ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Як встановлено в п. 22 договору іпотеки від 06.06.2007 року, укладеного між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "Приватбанк", у випадку порушення Кредитного договору МПозичальником або цього договору Іпотекодавцем Іпотекодержатель направляє Іпотекодавцю і Позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцяти денного строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, він вправі почати звернення стягнення на Предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 16.7.1, 16.7.2, 16.9 договору відповідно до розділу У Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. В ч. 2, 3 ст. 35 вказаного закону встановлено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Проте вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки. Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання — звернути стягнення на предмет іпотеки. Між тим, Банком не надано доказів виконання положень ст. ст. 12, 35 Закону України "Про іпотеку". Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, звертаючись в листопаді 2008 року до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 Банк попередньо не виконав вимоги п. 22 Договору іпотеки від 06.06.2008 року та положення ст. 35 Закону України "Про іпотеку", не надіслав на адресу Іпотекодавців письмової вимоги про погашення заборгованості з попередженням про наступне звернення стягнення на предмет застави. Лише 15.04.2009 року, тобто в період коли справа перебувала в провадженні суду, на адресу ОСОБА_1 було направлено повідомлення з пропозицією погасити прострочену заборгованість та знайти покупця для продажу предмету іпотеки. Між тим, зміст вказаного листа також не узгоджується з вимогами ст. 35 Закону України "Про іпотеку" й не може бути визнаний доказом виконання вказаних норм. Банк взагалі не надав жодних об’єктивних доказів того, що відповідачі по справі попереджались необхідність дострокового погашення заборгованості за кредитним договором до того, як Банком було прийнято рішення про звернення з позовом до суду. При цьому, строк виконання зобов’язання за кредитним договором № PLAWGA00000011 від 06.06.2007 року, укладеним між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_2, визначений в п. 7.1, на час надходження до суду позовної заяви не настав. Крім того, як встановлено в судовому засіданні з пояснень представника позивача, підтверджених виписками Банку по кредитному договору № PLAWGA00000011 від 06.06.2007 року, Позичальником ОСОБА_8 в період з листопада 20908 року по вересень 2009 року включно регулярно (хоч і не в повному обсязі) здійснюються платежі на виконання зобов’язань за кредитним договором. Враховуючи викладене, незважаючи на те, що в ході судового розгляду справи достовірно встановлено факт невиконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на 27.10.2008 року в сумі 29139,47 доларів США, беручи до уваги той факт, що перед поданням до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором Банк не вимагав від боржника та поручителя, які є одночасно і заставодавцями, усунення порушень обов’язків за кредитним договором, не пред’являв вимог про дострокове виконання основного зобов'язання й не повідомляв про намір звернути стягнення на предмет застави, що є обмеженням права відповідачів вжити необхідних й залежних від них заходів до виконання договору в позасудовому порядку, тобто при зверненні до суду з позовом ЗАТ КБ "Приватбанк" не виконав вимоги Закону України "Про іпотеку" та положення п. 22 договору іпотеки від 06.06.2007 року, не дотримав процедуру дострокового стягнення заборгованості по кредиту й звернення стягнення на предмет іпотеки, визначену кредитним договором та договором іпотеки, суд вважає позовні вимоги Банку такими, що заявлені передчасно, в зв’язку з чим не знаходить підстав для їх задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 61, 130, 213-215, 224-226 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В : В задоволенні позову Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 громадянства і реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та виселення – відмовити . Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням протягом 20 днів після цього апеляційної скарги. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. ВІРНО: Суддя Ленінського районного суду м. Полтави Є.В. Парахіна http://reyestr.court.gov.ua/Review/6953713

Справа № 2-229/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 квітня 2009 року Бородянський районний суд Київської області в складі: головуючого - судді Унятицького Д.Є., при секретарі - Хоменко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Бородянка справу за позовом ВАТ Акціонерного банку "Укргазпромбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, ВСТАНОВИВ: У січні 2009 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно договору банківського кредиту № 269-Ф-К/08 від 6 червня 2008 року ВАТ АБ "Укргазпромбанк" надав ОСОБА_1 кредит в сумі 744 257,28, а відповідач зобов'язався щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 21 % річних та повернути кредит в строк до 5 червня 2013 року. Проте відповідач не виконує свої зобов'язання перед Банком за кредитним договором щодо сплати кредиту та процентів за його користування і станом на сьогоднішній день розмір боргу по кредиту становить 74 430 грн., за користування кредитом – 66 424,95 грн. Для забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором відповідач згідно Іпотечного договору, посвідченого 6 червня 2008 року, передав в іпотеку банку нерухоме майно, яке стане його власністю у майбутньому, а саме земельну ділянку загальною площею 0, 208 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер 3221084001:01:002:0058. Просив винести рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить відповідачу: земельну ділянку загальною площею 0, 208 га, розташована за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер 3221084001:01:002:0058 шляхом реалізації на прилюдних торгах для задоволення вимог банку в загальному розмірі 830 995,42 грн. за договором банківського кредиту № 269-Ф-К/08 від 6 червня 2008 року; стягнути з відповідача на його користь сплачене державне мито в сумі 1700 грн. та вартість сплачених послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 грн. В судовому засіданні представник позивача Кулібаба І.В. позов підтримала. Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги визнав, пояснивши, що Держаного акту на вказану земельну ділянку він не отримував. Вислухавши пояснення представника позивача Кулібаби І.В., відповідача, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що у позові необхідно відмовити. Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 6 червня 2008 року був укладений договір банківського кредиту № 269-Ф-К/08, відповідно до умов якого позивач надає відповідачу кредит у сумі 744 257,28 грн., а відповідач зобов'язується витратити їх для придбання земельної ділянки та повернути кредитні кошти у повному розмірі до 5 червня 2013 року та сплатити комісії та відсотки в розмірі 21,0 %, що підтверджується копією вказаного договору (а.с.10-11). Відповідно до іпотечного договору, посвідченого 6 червня 2008 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області, (а.с.7-9) вказаний кредит забезпечується іпотекою земельної ділянки площею 0,208 га, кадастровий номер – 3221084001:01:002:0058, яка розташована в АДРЕСА_1. З виписок по особовим рахункам з 6 червня 2008 року по 11 грудня 2008 року (а.с.12-28) вбачається, що 6 червня 2008 року позивачем видано кредит відповідачу. Заборгованість відповідача ОСОБА_1 щодо погашення кредиту складає 74 430 грн., щодо погашення процентів за користування кредитом – 66 424,95 грн., про свідчать розрахунки пені за порушення строку погашення кредиту, процентів за договором банківського кредиту станом на 8 грудня 2008 року (а.с.5-6). Відповідно до абзацу 2 п.1.5 Іпотечного договору від 6 червня 2008 року, укладеного між позивачем та відповідачем, вказана земельна ділянка належить іпотекодавцю (відповідачу) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Київської області 6 червня 2008 року за реєстром № 3751, та стане його приватною власністю після отримання Державного акту на право власності на земельну ділянку. Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації. Статтею 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актами. Враховуючи викладене, у відповідача ОСОБА_1 не виникло право власності на земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1, так як у нього відсутній державний акт на вказану земельну ділянку, тому позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку шляхом реалізації на прилюдних торгах для задоволення вимог банку в загальному розмірі 830 995,42 грн. за договором банківського кредиту № 269-Ф-К/08 від 6 червня 2008 року не підлягають задоволенню. У зв'язку цим у задоволенні позовних вимог про стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача необхідно відмовити. Крім того необхідно зазначити, що звернення стягнення на предмет іпотеки є способом виконання присудженого боргу, а тому така заява повинна розглядатися у межах справи про присудження боргу. Керуючись ст.ст.125,126 Земельного кодексу України, ст.10, 11, 85, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд ВИРІШИВ : У позові ВАТ Акціонерного банку "Укргазпромбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів відмовити. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду Київської області через Бородянський районний суд Київської області. Головуючий-суддя Д.Унятицький http://reyestr.court.gov.ua/Review/5367740

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа №22ц-2166/2009 р. Головуючий по 1 інстанції Категорія: 19, 27 Середа Л.В. Доповідач в апеляційній інстанції Магда Л.Ф. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2009 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: Головуючого судді Магди Л.Ф. суддів Бабенка В.М. Гончар Н.І. при секретарі Макарчук Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ВАТ КБ «Надра» на заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16 вересня 2009 року по справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, вивчивши матеріали справи, - встановила: Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» 23 квітня 2009 р. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В позовній заяві вказувалось, що 18 січня 2008 р. між банком і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 269/МКЦ/2008-980 за яким банк надав відповідачці кредит в сумі 50000 грн. на споживчі потреби, строком до 20 січня 2010 р, зі сплатою 24 % річних, а у випадку прострочення виконання зобов'язань стосовно повернення кредиту у вказаний строк - зі сплатою 48% річних. За несвоєчасне погашення кредиту договором було також встановлено нарахування пені в розмірі 0,5% від суми прострочення за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, та штрафу у розмірі 0,5% від суми заборгованості. Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 7 серпня 2008 р. між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за яким він зобов'язався солідарно відповідати перед ВАТ КБ «Надра» у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором. ОСОБА_5 зобов'язання по кредитному договору належним чином не виконувала, станом на 16 квітня 2009 р. заборгованість по тілу кредиту становить 37083,93 грн., заборгованість по відсотках - 6741,91 грн., пеня - 1257,34 грн., штраф - 914,57 грн. Загальна сума заборгованості по кредиту становить 45998,34 грн. Відповідно до п. 4.1.4. кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань у випадку виникнення прострочення сплати відсотків за користування кредитом згідно з графіком за будь-який період. Про дострокове витребування кредиту банк письмово сповіщає позичальника. Листом від 24 березня 2009 р. відповідачам була направлена вимога про дострокове виконання зобов'язань, однак вони цю вимогу не виконали. Тому позивач ВАТ КБ «Надра» просило суд стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість по кредитному договору у розмірі 45998,34 грн. та сплачені судові витрати по справі. Заочним рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16 вересня 2009 р. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь ВАТ КБ «Надра» кошти в сумі 16242,26 грн. заборгованості по кредитному договору та 162,37 грн. - судового збору, 10,59 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді, 150 грн. - витрат на оголошення у пресі, а всього - 16565,22 грн. Не погоджуючись з заочним рішенням, представник ВАТ КБ «Надра» подав апеляційну скаргу, в якій просить про зміну заочного рішення та стягнення з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 солідарно на користь банку заборгованість по кредитному договору у розмірі 45998,34 грн. і сплачені судові витрати по справі., посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідачі в судове засідання двічі не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлялись в установленому законом порядку. Згідно з ч.3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Повістки та телеграма, що направлялись апеляційним судом відповідачам по справі повертались без вручення по закінченню строку зберігання, оскільки вони не з'являються за їх отриманням. Про зміну свого місця проживання відповідачі суд не повідомляли. Отже колегія суддів вважає можливим розглянути справу без їх участі. Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга повинна бути відхилена виходячи з наступного. Судом в ході розгляду справи встановлено, що банк надав ОСОБА_3 кредит в розмірі 50 тис. грн. на споживчі потреби на строк до 20 січня 2010 року зі сплатою 24% річних за користування кредитом. Погашення кредиту та відсотків було визначено згідно з встановленим Графіком повернення кредиту та сплати відсотків. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір поруки між банком та ОСОБА_4 ОСОБА_5 належним чином не виконувала умови договору щодо своєчасного погашення кредиту та сплати відсотків відповідно до встановленого Графіку. На день звернення банку до суду з даним позовом поточна заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором становила 13608 грн. 10 коп. і заборгованість по відсотках становила - 2443 грн. 51 коп. Крім того, згідно з умовами кредитного договору банком на вказані суми було нараховано ПО грн. 39 коп. пені і 80 грн. 26 коп. штрафу за порушення строків погашення кредиту. Зважаючи на те, що ОСОБА_4 згідно з умовами договору поруки взяв на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність за зобов'язаннями ОСОБА_3, суд на законних підставах ухвалив рішення про стягнення з обох відповідачів на користь банку 16565 грн. 22 коп. боргу, відсотків, пені і штрафу станом на 16 квітня 2009 р. Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно задовольнив позов частково і не стягнув всю суму боргу, про що банк просив суд, посилаючись на вимоги ст. 1050 ЦК України, не можуть бути прийняті до уваги. Дійсно, вказаною нормою закону передбачено право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків у разі прострочення позичальником повернення чергової частини позики, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами. Така ж умова про дострокове повернення частини позики, що залишилася, передбачена і кредитним поговором, укладеним між сторонами. Однак стягнення судом всієї суми боргу достроково може мати місце в разі, коли сторона, що ставить питання про дострокове повернення всієї суми боргу, заявить вимоги про розірвання договору, що передбачено ч. 2 ст. 651 ЦК України. До такого висновку колегія суддів приходить виходячи з того, що оскільки параграфи 1 і 2 Глави 71 ЦК України, які регулюють договори кредиту та позики, не передбачено підстави для зміни та розірвання таких договорів, то слід застосовувати загальні підстави для розірвання цих договорів, передбачені ст. 651 ЦК України. Ч. 2 зазначеної норми закону встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Оскільки банк, вимагаючи дострокового повернення всієї суми кредиту у зв'язку з істотним порушенням ОСОБА_3 умов кредитного договору, вимоги про розірвання цього договору не заявляв, суд обґрунтовано стягнув з відповідачів на користь банку суму поточної заборгованості на день звернення банку до суду з позовом про стягнення суми боргу, відсотків за користування кредитом, пені та штрафу за прострочення платежів. За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування чи зміни немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, ухвалила: Апеляційну скаргу ВАТ КБ «Надра» відхилити, заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16 вересня 2009 року по справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін. Ухвала судової колегії набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців. http://reyestr.court.gov.ua/Review/10415026