ANTIRAID

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2011 р. № 4/131/10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Дунаєвської Н.Г. суддів : Владимиренко С.В., Подоляк О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Кіфа" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 р. та рішення господарського суду Миколаївської області від 01.12.2010 р. у справі № 4/131/10 за позовом ТОВ "Кіфа" до ПАТ "Кредобанк"; АТВТ "Фірма "Аура" про визнання припиненими правовідносин за договором за участю представників: від позивача - не з'явилися від відповідача-1 - Івченко А.А. від відповідача-2 - не з'явилися В С Т А Н О В И В: У жовтні 2010 року ТОВ "Кіфа" звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ "Кредобанк" та АТВТ "Фірма "Аура" про визнання припиненими правовідносин за договором поруки. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.12.2010 р. (суддя Дубова Т.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 р. (судді: Величко Т.А., Бандура Л.І., Бойко Л.І), в позові відмовлено. Рішення та постанова мотивовані тим, що твердження позивача про сплин строку виконання обов'язків за кредитними договорами не відповідають дійсності, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав як припинення правовідношень не відноситься до встановлених законом способів захисту цивільних прав. Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ТОВ "Кіфа" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та винести нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права. Заслухавши пояснення представника ПАТ "Кредобанк", розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного. Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Проте, прийняті господарським судом першої та апеляційної інстанцій судові акти вказаним вимогам не відповідають. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 02.12.2004 р. між ПАТ "Кредобанк" (Банк) та АТВТ "Фірма "Аура" (Позичальник) укладено Кредитний договір № 62-2004, згідно умов якого Банк надає Позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 1 000 000 грн. терміном на 12 місяців, тобто до 30.11.2005 р. зі сплатою 23 відсотків річних. 02.12.2004 р. між ПАТ "Кредобанк" (Банк) та АТВТ "Фірма "Аура" (Позичальник) укладено Кредитний договір № 63-2004, згідно умов якого Банк надає Позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 1 500 000 грн. терміном на 24 місяця, тобто до 30.11.2006 р. зі сплатою 23 відсотків річних. 30.11.2005 р. між ПАТ "Кредобанк" та АТВТ "Фірма "Аура" укладено Додаткову угоду до кредитного договору № 62-2004, відповідно до якої п. п. 1.1 та 1.2 Кредитного договору викладено в іншій редакції, а саме: "Банк надає позичальнику терміновий кредит в сумі 951 500 грн. терміном до 30.05.2007 р. зі сплатою 23 відсотків річних". 30.11.2005 р. між ПАТ "Кредобанк" та АТВТ "Фірма "Аура" укладено Додаткову угоду до кредитного договору № 63-2004 відповідно до якої п. п. 1.1 та 1.2 кредитного договору викладено в іншій редакції, а саме: "Банк надає позичальнику терміновий кредит в сумі 1 420 000 грн. терміном до 30.11.2007 р. зі сплатою 23 відсотків річних". З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитними договорами, 30.11.2005 р. між ПАТ "Кредобанк" (Банк) та ТОВ "Кіфа" (Поручитель) укладено Договір поруки. Відповідно до п. 4.6. Договору поруки він припиняється за спливом трьохрічного терміну від дня настання строку виконання основного зобов'язання за Кредитними договорами. Судами встановлено, що 17.06.2010 р. ПАТ "Кредобанк" направило ТОВ "Кіфа" лист-вимогу № 672 з вимогою сплатити заборгованість за Кредитними договорами. Звертаючись з позовом, ТОВ "Кіфа" мотивувало свої вимоги, з посиланням на ч. 4 ст. 559 ЦК України, тим, що банк порушив строк звернення з вимогою, оскільки строк виконання зобов'язань за Кредитним договором № 63-2004 сплинув 30.11.2006 р., а за Кредитним договором № 62-2004 сплинув 30.11.2005 р., відповідно договір поруки припинив свою дію 30.05.2007 р. Відмовляючи в задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що обраний позивачем спосіб захисту прав як припинення правовідношень не відноситься до встановлених законом способів захисту цивільних прав. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Пунктом 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено один зі способів захисту цивільних прав та інтересів –припинення правовідношення. З огляду на викладене, вказані висновки судів попередніх інстанцій не відповідають нормам чинного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Згідно ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Частиною 4 ст. 559 вказаного Кодексу передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Приймаючи оскаржувані судові акти, судами попередніх інстанцій не були належним чином встановлені всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи та застосування приписів ст. 559 ЦК України, а саме: момент настання строку виконання основного зобов'язання по кожному Кредитному договору окремо; момент припинення Договору поруки щодо кожного окремо Кредитного договору, відповідно до умов п. 4.6 Договору поруки. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду. При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 ,11111, 11112 ГПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ТОВ "Кіфа" задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 р. та рішення господарського суду Миколаївської області від 01.12.2010 р. у справі № 4/131/10 скасувати. Справу передати на новий розгляд господарському суду Миколаївської області. Головуючий, суддя Н. Дунаєвська Судді С. Владимиренко О. Подоляк http://reyestr.court.gov.ua/Review/14637174

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2007 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г., суддів: Левченка Є.Ф., Пшонки М.П., Лихути Л.М., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки “Добра справа” до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором кредиту за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 вересня 2006 року, додаткове рішення цього ж суду від 13 грудня 2006 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 1 лютого 2007 року, в с т а н о в и л а : В січні 2006 року кредитна спілка “Добра справа” звернулася в суд з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором. Позивач зазначав, що 14 жовтня 2003 року відповідачка отримала в кредитній спілці 21 480 грн. кредиту строком на 2 місяці під 72 % річних, однак в обумовлений договором строк кредиту не повернула. Позивач просив стягнути з відповідачки отримані в кредит 21 480 грн., 5 004 грн. 84 коп. з урахуванням встановленого індексу інфляції, 2 577 грн. 60 коп., що становить 72 % річних за користування кредитом в період з 14 жовтня по 14 грудня 2003 року, а також 78 892 грн. 81 коп., що становить 180 % річних за користування кредитом за період з 15 грудня 2003 року по 3 січня 2006 року, а всього 107 955 грн. 25 коп. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28 вересня 2006 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь кредитної спілки “Добра справа” 107 955 грн. 25 коп. Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 13 грудня 2006 року стягнуто з ОСОБА_1 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 1 лютого 2007 року рішення суду першої інстанції змінено. Розмір стягнення з ОСОБА_1 на користь кредитної спілки “Добра справа” зменшено до 105 377 грн. 65 коп. В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на їх необгрунтованість та порушення судом норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд серед іншого вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що укладений сторонами кредитний договір відповідає закону, а тому відповідачка повинна нести цивільно-правову відповідальність за його невиконання. Однак, з таким висновком погодитися не можна, оскільки він є передчасним. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 зазначеного Закону та ч. 4 ст. 8 Закону України “Про кредитні спілки” діяльність з надання фінансового кредиту підлягає обов”язковому ліцензуванню. На підставі ч. 2 ст. 34 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” здійснення діяльності з надання фінансових кредитів дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Судом встановлено, що 14 жовтня 2003 року сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідачка взяла в позивача кредит в сумі 21 480 грн. під 72 % річних, зобов”язавшись повернути його до 14 грудня 2003 року, однак свого зобов”язання за договором не виконала. Згідно з п. 3.1 договору з моменту виникнення заборгованості нараховуються відсотки в розмірі 180 % річних. Встановивши зазначені обставини, суд разом з тим не з”ясував, чи на час укладення кредитного договору позивач отримав ліцензію на право здійснення діяльності з надання таких фінансових послуг і, відтак, чи грунтуються на законі умови договору в частині процентів за користування отриманими коштами. В той же час це має правове значення, оскільки в разі незаконності надання фінансових коштів в позику під процент (фінансовий кредит) поверненню підлягає лише сума, отримана в позику. Крім того, до спірних правовідносин, які виникли в 2003 році, суд помилково застосував норми ЦК України 2003 року, який набрав чинності з 1 січня 2004 року і за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) зворотної дії в часі не має та на спірні правовідносини не поширюється. Також, змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що при ухваленні рішення суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач заявляв позов на меншу суму, ніж його було задоволено. Однак, при цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що в процесі розгляду справи позовні вимоги позивачем було уточнено та ціну позову було збільшено до суми, на яку в подальшому і було задоволено позов судом першої інстанції (а.с. 25). Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення з передачею справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційний судом та одночасно допущено і ним, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 вересня 2006 року, додаткове рішення цього ж суду від 13 грудня 2006 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 1 лютого 2007 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Є.Ф. Левченко Л.М. Лихута М.П. Пшонка Я.М. Романюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/828540

Обратитесь в суд с заявлением об отмене обеспечения в связи с вступлением решения суда в силу.

Справа №2-2246/11 Р І Ш Е Н Н Я Іменем України 12 травня 2011 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Колдіної О.О. з участю секретаря - Плющ Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Селянський комерційний банк «Дністер» в особі Київської філії Відкритого акціонерного товариства «Селянський комерційний банк «Дністер» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, 3-тя особа: Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації про стягнення заборгованості за договором кредиту, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку,- в с т а н о в и в: позивач звернувся в Голосіївський районний суд м.Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту в сумі 194304,88 є вро, що станом на 05.10.2009 р. за офіційним курсом НБУ становило 2262512,69 гривень, звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 в м.Києві, що є предметом іпотеки за Договором іпотеки № 298, що належить ОСОБА_1, встановлення способу реалізації нерухомого майна шляхом проведення прилюдних торгів та стягнення судових витрат у справі. Свої позовні вимоги позивач обгрунтував тим, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем 26.03.2007 р. Договору про надання іпотечного кредиту № 5087/1 ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 141314,76 євро з датою погашення 25.02.2009 р. зі сплатою відсотків в розмірі 14 % відсотків річних від суми кредиту, згідно з графіком платежів, що є Додатком до Договору, а також комісій за видачу та обслуговування кредиту відповідно до умов Договору. 26.03.2007 р. між Позивачем та Відповідачем у якості забезпечення зобов'язань по Кредитному договору був укладений Договір іпотеки, відповідно до якого надано в іпотеку майнові права на об'єкт інвестування, а саме незавершена будівництвом квартира з наступними основними характеристиками: АДРЕСА_1 (будівельна). 31.01.2008 р. між Позивачем та Відповідачем, був укладений договір про внесення змін № 1 до Кредитного договору, яким було викладено графік платежів в новій редакції. 15.05.2008 р. між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір про внесення змін № 2 до Кредитного договору, яким в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору Відповідач ОСОБА_1 зобов'язалася надати в іпотеку чотирьохкімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 25.06.2008 р. між сторонами був укладений договір про внесення змін № 3 до Кредитного договору, яким встановлено щомісячну сплату за користування кредитом 15 % річних від суми кредиту, що фактично перебуває у користуванні Позичальника та комісій за видачу кредиту та обслуговування кредиту відповідно до умов договору. 15.05.2008 р. між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір про внесення змін до Договору іпотеки № 298, в якому п. 2 Договору іпотеки № 298 було викладено в наступній редакції: «В забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором, Іпотекодавець передає Іпотекодержателю в іпотеку предмет іпотеки, а саме: квартиру НОМЕР_2, яка складається з чотирьох кімнат, розташована в будинку АДРЕСА_2, жилою площею 73,50 кв.м., загальною площею 162,40 кв.м ". 25.06.2008 р. між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір про внесення змін до Договору іпотеки № 298, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 3716, яким п. 1.3.2. та п. 4. зазначеного договору були викладені в новій редакції. В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що з боку Банку були повністю виконані умови договору, однак ОСОБА_1 порушила прийняті на себе зобов'язання, кредит своєчасно не повернула та відсотки по ньому не сплатила в повному обсязі. Станом на 05.10.2009 р. сума заборгованості по Кредитному договору складає 194304,88 євро, що станом на 05.10.2009 р. з урахуванням обмінного валютного курсу, встановленого Національним банком України у 11,644137 грн. за один євро, становило 2262512,69 грн. В подальшому, позивач подав заяву про збільшення позовних вимог і просив суд прийняти рішення про виселення та зняття з реєстраційного обліку мешканців чотирикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Зазначені вимоги позивач обгрунтував тим, що Договором іпотеки, що був укладений між Банком та ОСОБА_1, була передбачена заборона на реєстрацію без згоди Іпотекодержателя в Об»єкті інвестування неповнолітніх дітей. На момент укладання Договору Банку були надані відомості про те, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 в квартирі, що належить їй на праві власності, а її чоловік - ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5. В подальшому, ОСОБА_1, без згоди Іпотекодержателя, зареєструвала в квартирі, що є предметом Іпотеки, свого чоловіка та неповнолітню дитину. Оскільки, відповідно до Закону України «Про заставу» та Закону України «Про іпотеку» Банк має право на звернення стягнення за Кредитним договором на предмет іпотеки, зазначені обставини є підставою для виселення з квартири всіх найманців та членів їх сімей. Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та обґрунтування позову в повному обсязі і просили суд позов задовольнити, з обставин, викладених в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог. Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, обгрунтовуючи тим, що укладений між сторонами Договір кредиту є нікчемним в силу закону, оскільки не дотримана письмова форма, яка є обов»язковою для даного виду правочину, а отже не можуть бути проведені стягнення коштів за Договором кредиту від 26.03.2007 р. Представник відповідача посилався на те, що в порушення Закону України «Про захист прав споживачів та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування, Кредитний договір, укладений між сторонами, не містить детального розпису сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов»язань споживача, які пов»язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначенням її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту. За таких обставин, а саме за відсутності письмово оформленої згоди сторін щодо істотної умови договору, Кредитний договір є нікчемним, що не потребує визнання його недійсним в судовому порядку. Крім того, представник відповідача зазначив, що позивач при зверненні до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення мешканців квартири порушив Закон України «Про іпотеку». Іпотекодавцю не надсилалась письмова вимога про усунення порушення зобов»язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Банком не дотримані вимоги ст.40 Закону України «Про іпотеку»з приводу досудового врегулювання питання про виселення мешканців квартири, яка є предметом іпотеки, що позбавляє права позивача звернення з даною вимогою до суду. Відповідач ОСОБА_2 підтримав заперечення представника ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Представник 3-ої особи - Органу опіки і піклування Голсіївської районної в м.Києві державної адміністрації просила відмовити у задоволенні позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення неповнолітньої дитини. Вислухавши сторони, представника третьої особи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Селянський комерційний банк «Дністер» 26.03.2007 р. був укладений Договір про надання іпотечного кредиту № 5087/1. Відповідно до даного Договору, ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 141314,76 євро з датою погашення 25.02.2009 р. зі сплатою відсотків в розмірі 14 % відсотків річних від суми кредиту, згідно з графіком платежів, що є Додатком до Договору, а також комісій за видачу та обслуговування кредиту відповідно до умов Договору. Відповідач ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання повернути кредит в термін, встановлений у п. 1.1. договору, сплатити проценти та комісії за користування кредитом, а за порушення термінів повернення кредиту, процентів та комісій, в тому числі у випадку дострокового припинення кредитування, сплачувати Банку додатково до встановленої процентної ставки пеню від суми простроченого платежу з розрахунку подвійної річної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення платежу та штраф за кожний випадок прострочення платежу в розмірі 5% від суми простроченого платежу. З метою забезпечення виконання умов Договору кредиту 26.03.2007 р. між Банком та ОСОБА_1 був укладений Договір іпотеки, відповідно до якого надано в іпотеку майнові права на об'єкт інвестування, а саме незавершена будівництвом квартира з наступними основними характеристиками: АДРЕСА_1 (будівельна). 31.01.2008 р. між Позивачем та Відповідачем, був укладений договір про внесення змін № 1 до Кредитного договору, яким було викладено графік платежів в новій редакції. 15.05.2008 р. між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір про внесення змін № 2 до Кредитного договору, яким в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору Відповідач ОСОБА_1 зобов'язалася надати в іпотеку чотирьохкімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 25.06.2008 р. між сторонами був укладений договір про внесення змін № 3 до Кредитного договору, яким встановлено щомісячну сплату за користування кредитом 15 % річних від суми кредиту, що фактично перебуває у користуванні Позичальника та комісій за видачу кредиту та обслуговування кредиту відповідно до умов договору. 15.05.2008 р. між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір про внесення змін до Договору іпотеки № 298. в якому п. 2 Договору іпотеки № 298 було викладено в наступній редакції: «В забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором, Іпотекодавець передає Іпотекодержателю в іпотеку предмет іпотеки, а саме: квартиру НОМЕР_2, яка складається з чотирьох кімнат, розташована в будинку АДРЕСА_2, жилою площею 73,50 кв.м., загальною площею 162,40 кв.м ". 25.06.2008 р. між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір про внесення змін до Договору іпотеки № 298, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 3716, яким п. 1.3.2. та п. 4. зазначеного договору були викладені в новій редакції. В ході розгляду справи встановлено, що позивач повністю виконав умови договору та надав ОСОБА_1 141 314,76 євро (сто сорок одна тисяча триста чотирнадцять євро 76 центів), що підтверджується заявою на видачу готівки від 26.03.2007 р. ОСОБА_1 порушила прийняті на себе зобов'язання, кредит своєчасно не повернула та відсотки по ньому не сплатила в повному обсязі. Станом на 05.10.2009 р. сума заборгованості по Кредитному договору відповідно до розрахунку Банку складає 194 304,88 євро, яка складається із: - суми простроченої заборгованості по кредиту - 119 800,00 євро: - суми прострочених відсотків по кредиту - 23 061,51 євро; - суми нарахованої пені по простроченому кредиту - 40 731,86 євро: - суми штрафу за несплачений кредит - 5 990,00 євро; - суми нарахованої пені по простроченим відсоткам - 3 354,50 євро; - суми штрафу за несплачені відсотки - 1 367,01 євро. Відповідно до п. 4.5. Кредитного договору за порушення термінів повернення кредиту, процентів та комісій, в тому числі у випадку дострокового припинення кредитування, ОСОБА_1 зобов'язана сплачувати Банку додатково до встановленої процентної ставки пеню від суми простроченого платежу з розрахунку подвійної річної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення платежу та сплачує штраф за кожний випадок прострочення платежу в розмірі 5 % від суми простроченого платежу. Відповідно до п. 8.5. Кредитного договору, у разі неповернення Позичальником кредитної заборгованості у встановлені договором строки, стягнення боргів Позичальника проводиться у встановленому чинним законодавством порядку за рахунок всього майна та коштів Позичальника, на яке може бути звернено стягнення у судовому порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов»язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Враховуючи викладене, оцінюючи всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за Договором кредиту є обгрунтованими, доведеними в ході розгляду прави, а тому підлягають задоволенню. Суд не може прийняти до уваги посилання представника відповідача на те, що Договір кредиту від 26.03.2007 р., який був укладений між ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» та ОСОБА_1, є нікчемним в зв»язку з недотриманням письмової форми. Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. При цьому, згідно статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зокрема, статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов»язковими відповідно до актів цивільного законодавства. До того ж, відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається в письмовій формі. Сторонами була дотримана зазачена форма договору при його укладанні. Погоджені всі умови договору, які є істотними, визначений предмет договору, погоджений розмір кредиту, відсоткова ставка за наданим кредитом, погоджено графік погашення зобов»язань. В зв»язку з викладеним, заперечення представника відповідача в цій частині не заслуговують на увагу. Згідно з ст.575 ЦК України, заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотека. На підставі п. 4.1. Договору іпотеки № 298 Банк має право у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником вимог, передбачених основним зобов'язанням, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. З Закону України „Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Згідно зі ст. 33 Закону України „Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Статтею 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Матеріали справи не містять будь-яких письмових доказів щодо направлення позивачем на адресу Іпотекодавця письмової вимоги про усунення порушення зобов»язань за Договором кредиту. Зазначені обставини не знайшли свого підтвердження і в ході розгляду справи. Суду не надано будь-яких доказів, що у разі затримки при зверненні стягнення на предмет іпотеки, може статись його знищення, пошкодження чи втрата. Беручи до уваги викладені обставини, а також те, що Банком не була дотримана процедура досудового врегулювання спору щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, що визначена ст.ст.33, 35 Закону України «Про іпотеку», суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та встановлення способу його реалізації є передчасними, а тому не підлягають задоволенню. Не підлягають задоволенню вимоги про виселення мешканців квартири, що є предметом іпотеки, з наступних підстав. Судом встановлено, що на момент розгляду справи в квартирі, що є предметом іпотеки зареєстровані: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, який є чоловіком ОСОБА_1, та їх неповнолітня дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5. Відповідно до акту обстеження, яке було проведено 21.03.2011 р. представниками Органу опіки та піклування Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації, фактично в квартирі проживають: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_5), ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6). Відповідно до ст.9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом. Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Згідно з ст.40 Закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: - договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку; - договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя. Зазначені вимоги також викладені в ст.109 Житлового кодексу України. Оскільки суд не вбачає підстав для заводовлення вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки в зв»язку з його передчасністю і недотриманням досудового порядку врегулювання спору, тому відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про виселення мешканців квартири, що є предметом іпотеки та зняття їх з реєстраційного обліку. Суд вважає за необхідне на підставі ст.88 ЦПК України стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати в справі. в и р і ш и в: позов Відкритого акціонерного товариства «Селянський комерційний банк «Дністер» в особі Київської філії Відкритого акціонерного товариства «Селянський комерційний банк «Дністер»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, 3-тя особа:Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації про стягнення заборгованості за договором кредиту, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 р. народження, уродженки м.Іскендерун, Турція, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Відкритого акціонерного товариства «Селянський комерційний банк «Дністер»в особі Київської філії Відкритого акціонерного товариства «Селянський комерційний банк «Дністер» заборгованість за Договором кредиту в сумі 194304 (сто дев»яносто чотири тисячі триста чотири) євро 88 центів, що станом на день постановлення рішення за офіційним курсом Національного банку України становить 2 222 847 (два мільйона двісті двадцять дві тисячі вісімсот сорок сім) гривень 82 копійки, судовий збір в розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень та витрати на інфомраційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в розмірі 120 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м.Києва через Голосіївський районний суд м.Києва. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/15708706

Справа № 2-298/2011(1) РІШЕННЯ іменем України "20" квітня 2011 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі головуючого судді - Рубан С.М. при секретарях - Бєрдєнніков І.Ю., Явіца І.В., Бартко Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа –ОСОБА_2 про визнання недійсним договору споживчого кредиту, зустрічний позов Публічного акціонерного товариства " УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства " УкрСиббанк", третя особа - ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки, - В С Т А Н О В И В : Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, пояснюючи, що в 2008 році йому необхідні були грошові кошти на споживчі цілі. З метою отримання кредиту він звернувся у відділення №761 Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк", де працівники банку запропонували йому обговорити це питання з начальником відділення ОСОБА_3. При зустрічі з начальником відділення розмова велась на російській мові. Позивач повідомив їй, що йому необхідний кредит у гривнях на споживчі цілі в еквіваленті 200 000 доларів США. ОСОБА_3 інформувала Позивача, що їх Банк надає споживчі кредити фізичним особам під забезпечення нерухомим майном і поцікавилась, чи є в нього яке-небудь нерухоме майно. Позивач повідомив начальника відділення, що у нього є будинок із земельною ділянкою, який знаходиться в с. Гора, Бориспільського району, Київської області. Після цього, як здалося Позивачеві, ОСОБА_3 проявила велику зацікавленість у продовженні розмови щодо надання кредиту. Вона повідомила, що їх Банк є надійним та стабільним, що Банк надає кредити на дуже вигідних для позичальників умовах, під низькі відсотки за користування і таке інше, в підсумку чого у ОСОБА_1 виникла думка, що вже не він просить гроші у займи, а йому їх починають нав'язувати. З метою надання кредиту начальник відділення повідомила ОСОБА_1, що йому потрібно буде зібрати необхідні документи та перелічила їх. Також вона повідомила, що з метою забезпечення повернення кредиту, необхідно буде укласти Договір іпотеки на будинок та земельну ділянку, що йому належать, та укласти договір поруки із жінкою Позивача - ОСОБА_2. Наприкінці вересня 2008 року ОСОБА_3 повідомила ОСОБА_1 про те, що банк погодився надати кредит і що 01.10.2008 року можна буде підписати Кредитний договір, Договір іпотеки, а також Договір поруки з його дружиною, та отримати гроші у кредит. Таким чином, між Позивачем та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", відділенням №761, 01.10.2008 року було укладено Договір про надання споживчого кредиту з Правилами № 11398250000. Відповідно до умов даного Кредитного договору Банк зобов'язався надати Позивачу кредит в сумі 200 000,00 доларів США на споживчі цілі, а Позивач зобов'язався погасити кредит до 01.10.2018 року згідно з графіком погашення кредиту та сплачувати проценти. У п. 1.2.10 Кредитного договору зазначено, що позичальник щомісяця протягом строку кредитування повинен здійснювати погашення кредиту у складі ануїтетного платежу, розмір якого складає 3 290,00 доларів США. В забезпечення зобов'язань з повернення кредиту між Позивачем та Банком 01.10.2008 року був укладений Договір іпотеки № 94393/7463 , де предметом договору виступає нерухоме майно: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій розташований вищезазначений будинок, площа якої складає 0,1000 га., які належать на праві власності Позивачеві та його дружині. Також, в забезпечення виконання зобов'язань Позивачем по Кредитному договору, був укладений Договір поруки № 231113 від 01 жовтня 2008 року. Цей договір укладено між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", відділенням №761, згідно пункту 1.1. якого, ОСОБА_2 зобов'язується перед Банком відповідати за виконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язань перед банком, що виникли з Кредитного договору. 01.10.2008 року ОСОБА_1 у назначений начальником відділення Банку час приїхав до офісу банку і зайшов до кабінету ОСОБА_3. Остання надала йому для підпису і ознайомлення два примірника Кредитного договору. Дані Договори були складені українською мовою на 2 аркушах кожний. Оскільки ОСОБА_1 не розуміє та не вміє читати українською мовою, він попросив ОСОБА_3 зробити переклад договору російською мовою, яку він розуміє. Остання сказала, що форма даного договору є стандартною формою, яка затверджена вищим керівництвом Банку, і її переклад або внесення якихось змін до цього договору займе багато часу і можливо ускладнить надання або взагалі унеможливить надання кредиту. Враховуюче таке пояснення, ОСОБА_1 підписав обидва примірника Кредитного договору, їх не читаючи. Після цього, ОСОБА_3 повідомила, що кредит з якихось причин буде наданий не в гривнях, як просив ОСОБА_1, а в доларах США у сумі 200 000, що складає практично еквівалент необхідної Позивачу суми у гривнях, і що це є для нього вигіднішим, так як процентна ставка за цим кредитом є нижчою ніж за кредитами у гривнях. Позивач звернув увагу ОСОБА_3, що він розраховував отримати кредит у гривнях, а не в доларах США, так як витрачати гроші він буде на придбання товарів в магазинах України, де долари не є засобом платежу, на що ОСОБА_3 запевнила, що обміняти долари США на гривні не повинно бути проблемою. Щодо відсотків які Позивач планував сплачувати у гривнях за користування кредитом, то вона повідомила, що розмір відсотків нижче за цим кредитом, ніж за кредитом у гривнях, і тому він ще зможе на відсотках заощадити, але розмір відсотків не назвала. Замість цього, як запам'ятав ОСОБА_1, ОСОБА_3 надала проект договору іпотеки та запропонувала ОСОБА_1 з ним ознайомитися, пояснивши, що це також стандартна, прийнята у них в Банку, форма договору іпотеки. Також вона пояснила, що підписувати цей договір потрібно у присутності нотаріуса, який згодом зайде. Так як цей договір було складено українською мовою, то ОСОБА_1 також не зміг його прочитати. Також, на прохання ОСОБА_3, яка пояснила, що це необхідно для правильного оформлення його кредитної справи, він підписав якісь документи та переписав якісь заяви. Через хвилин 10 до кабінету ОСОБА_3 зайшла його дружина ОСОБА_2, яка підписала два примірника договору поруки. При цьому ОСОБА_2 не знайомилась з текстами Кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки. Також Позивач нічого не розказував своїй дружині щодо обставин та мети отримання ним кредиту, так як згідно з принципами та традиціями його виховання, які існують у Грузії, не прийнято розповідати дружині про такі речі. Ще через невеликий проміжок часу до кабінету зайшла нотаріус, яка на протязі 20-30 хвилин провела нотаріальні дії щодо договору іпотеки. Коли нотаріус вийшла з кабінету, начальник відділення Банку особисто зібрала усі підписані договори та інші документи розділила їх на дві частини і один екземпляр документів віддала ОСОБА_1, попередньо поклавши їх до файлу для документів, а іншу частину документів залишила собі. Позивач і його дружина не переглядали документи, які їм віддала ОСОБА_3 Разом з тим, як набагато пізніше з'ясувалося, ОСОБА_3 не віддала їм примірник Договору іпотеки. У весь цей час до кабінету ОСОБА_3 ніхто, крім нотаріуса, не заходив. Після цього, отримавши кредит, Позивач у жовтні та у грудні 2008 року сплатив банку по 10 000 доларів США. У 2009 року та 2010 року він продовжував сплачувати гроші за кредитом. В кінці січня 2009 року ОСОБА_1 був викликаний до Банку, де йому були висловлені притензії з приводу того, що він несвоєчасно погашає кредит. Начальник відділення ОСОБА_3 також повідомила йому, що щомісячно він повинен сплачувати банку 3 290 доларів США, після чого відібрала у ОСОБА_1 відповідну заяву. Дізнавшись про розмір щомісячного платежу, ОСОБА_1 був шокований з його розміру, тому в заяві він вказав, що у зв»язку з кризою він не зможе в повному об'ємі виконувати кредитні зобов'язання, а в подальшому при покращенні фінансової ситуації зобов'язується погасити кредит. Останнім часом фінансовий стан Позивача погіршився і він на початку 2010 року вимушений був розповісти дружині про ускладнення, що виникли з банком. Його дружина ОСОБА_2 ознайомилась з Кредитним договором та здивувалась, що він складений українською мовою, яку її чоловік не розуміє. Також вона здивувалась відсутністю договору іпотеки. Крім того, вона запропонувала Позивачу звернутися до юристів за юридичною консультацією. Після цього, ОСОБА_1 звернувся до свого знайомого юриста ОСОБА_6 за консультацією по даному питанню та звернувся до приватного нотаріуса і отримав витяги з Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, які підтвердили існування Договору іпотеки. Після чого звернувся до Банку за екземпляром свого Договору іпотеки. Лише після цього, йому весною цього року Банк вручив примірник договору іпотеки. Також 10.06 та 20.07.2010 року ОСОБА_1 звернувся в банк з відповідними заявами з приводу отримання екземпляру Правил, так як вони є невід'ємною частиною Кредитного договору, та за отриманням роз'яснень з приводу не вручення йому його примірника договору іпотеки. В серпні 2010 року він отримав відповідь з Банку, про те, що з Правилами він може ознайомитись на сайті Банку, а також Банк підтвердив факт отримання ним Договору іпотеки лише після звернення до відділення Банку. Як з'ясувалося в Правилах викладені всі основні умови надання споживчого кредиту , після ознайомлення з якими Позивач був шокований, оскільки якби він був з ними ознайомлений під час укладання Кредитного договору, то він ніколи б не погодився на укладання Кредитного договору та договору іпотеки. Підтвердженням того, що Позивач не знав умов договору кредитування є те, що він 06.10 та 03.12. 2008 року в рахунок погашення кредиту сплатив замість належних 3 290,00 доларів США аж по 10 000,00 доларів США, вважаючи, що він поступає вірно. Вказані кошти Позивач вніс на свій депозитний рахунок, який був ним відкритий по рекомендації начальника відділення ОСОБА_3, і з якого в подальшому вказані кошти нібито списувались на погашення кредиту. Під час кризи, за неможливістю купувати долари США, Позивач 21.09.2009 року на свій депозитний рахунок вніс 9 000,00 грн., 20.10.2009 року - 24 000,00 грн. а 23.11.2009 року - 16 000,00 грн., за вказані кошти Банк придбав на аукціоні долари США, які були направлені на погашення кредиту. В подальшому Позивач на погашення кредиторської заборгованості сплатив: 23.12.2009 року 2 100,00 доларів США, а 22.01., 23.02., 19.03., 23.04., 21.05., 23.06. та 29.09.2010 року по 2 000,00 доларів США (копії відповідних квитанцій додаються). Така поведінка Позивача свідчить про те, що йому не була відома точна сума, яку він повинен сплачувати за Кредитним договором та строк цієї оплати, оскільки він кожного разу сплачував або більшу суму, або меншу і жодного разу у непередбачений Кредитним договором строк, тобто 1-го числа кожного місяця. На даний час Позивачем сплачено Банку 42 152,37 доларів США, а сума кредиту фактично не зменшується, а лише зростає, що також викликає в нього подив та нерозуміння того, який договір він підписав. Також дана обставина підтверджується тим, що Позивач не знав умов договору та строків сплати платежів по кредиту і сплачував їх не першого числа кожного місяця , як вимагається, а на свій розсуд - протягом усього місяця будь-якого числа. Це також підтверджує те, що Позивач не був ознайомлений та не знав умов Правил Банку надання споживчого кредиту, так як відповідно до Правил за прострочення платежу або не повної оплати необхідного платежу, нараховується процентна ставка в подвійному розмірі до моменту погашення заборгованості. Тому, якби Позивачеві були відомі всі ці умови Договору та Правил, він ніколи б не допустив додаткових нарахувань по кредиту, що вигідно Банку. Позивач, довіряючи працівнику банку, яка стверджувала, що цей договір укладається на вигідних для нього умовах, не розуміючи змісту Кредитного договору та Договору іпотеки підписав їх, чим допустив, як він вважає, помилку. Так як, якби він знав про такі умови договорів, які викладені вище, та був з ними ознайомлений, він ніколи б не підписав ці договори. Просить суд визнати недійсним Договір про надання споживчого кредиту № 11398250000 від 01 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", виключити з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записів про заборону відчуження будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий №3220883200:03:002:0107, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, зобов'язати ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" повернути одна одній в натурі все, що вони одержали на виконання Договору про надання споживчого кредиту № 11398250000 від 01 жовтня 2008 року та стягнути з відповідача судові витрати, в тому числі й витрати на правову допомогу в розмірі 16 000,00 грн. В судовому засіданні представник позивача та позивач ОСОБА_1 уточнили позовні вимоги, викладені у пункті третьому позовної заяви, та просять суд зобов"язати ОСОБА_1 та Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк" повернути одна одній в натурі все, що вони одержали на виконання «Договору про надання споживчого кредиту № 11398250000 від 01 жовтня 2008 року, а саме : ОСОБА_1 повернути банку 1 248 827 грн. 31 коп., що по курсу НБУ на момент подачі позову становило 157 847, 63 дол. США ( валюта кредиту ), а 42 152, 37 дол. США, що по курсу НБУ на момент подачі позову становило 333 492 грн. 96 коп., які були сплачені банку ОСОБА_1 по договору споживчого кредиту № 11398250000 від 01 жовтня 2008 року зарахувати як повернуті ПАТ " УкрСиббанку". В зустрічному позові ПАТ " УкрСиббанк" просять відмовити. Позов третьої особи з самостійними вимогами - ОСОБА_2 задовольнити. Представник відповідача –ПАТ " УкрСиббанк" проти позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечив повністю, просить в позові ОСОБА_1 та в позові ОСОБА_2 відмовити, звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в якому посилається на те, що 01 жовтня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач-1 за зустрічним позовом), укладено договір про надання споживчого кредиту № 11398250000. Відповідно до умов Кредитного договору, Позивач за зустрічним позовом надав Відповідачу-1 за зустрічним позовом кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 200 000 (двісті тисяч) доларів США 00 центів, а Відповідач-1 за зустрічним позовом зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 01.08.2018 року та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 15,50 (пятнадцять цілих п'ять десятих) % річних. Сплата процентів за користування кредитом здійснюється шляхом внесення ануїтетних платежів (сума грошових коштів, що складається з строкових процентів і строкової суми основного боргу та підлягає сплаті). Днем сплати ануїтетного платежу вважається 01 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого Відповідач зобов'язаний сплатити ануїтетний платіж. Відповідно до п. 1.2.10 Кредитного договору розмір щомісячного ануїтетного платежу складає 3 290 (три тисячі двісті дев'яносто) доларів США 00 центів. Позивач за зустрічним позовом виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі. Відповідач-1 за зустрічним позовом, всупереч умов Кредитного договору, не здійснює платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, чим порушує взяті на себе договірні зобов'язання. Пунктом 4.1 Кредитного договору у випадку порушення зобов'язання Відповідача -1 за зустрічним позовом в частині не сплати чергового ануїтетного платежу в установлений день сплати такого платежу чи сплати у розмірі меншому ніж передбачено Кредитним договором на суму прострочених процентів Позивач має право, починаючи з 32 (тридцять другого) календарного дня з дати виникнення прострочених процентів, нараховувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу. Таким чином, станом на 06.12.2010 року заборгованість Відповідача-1 за зустрічним позовом по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені, становить 235 207 доларів США 71 цент, що за курсом НБУ станом на 06.12.2010 становить 1 868 019 гривень 62 копійки, з яких: 96 373 долари США 84 цента, що за курсом НБУ становить 1 559 601 гривня 04 копійки - кредитна заборгованість; 33 306 доларів США 71 цент, що за курсом НБУ становить 264 521 гривня 89 копійок - заборгованість по процентам ; 2 031 долар США 17 центів, що за курсом НБУ становить 16 131 гривня 54 копійки - пеня за прострочення сплати кредиту ; 3 495 доларів США 99 центів, що за курсом НБУ становить 27 765 гривень 15 копійок - пеня за прострочення сплати процентів. З метою забезпечення виконання зобов'язань Відповідача-1 за Кредитним договором, між Позивачем та ОСОБА_2 (надалі - Відповідач-2 за зустрічним позовом) укладено договір поруки №231113 від 01 жовтня 2008 року. Відповідно до умов Договору поруки, Відповідач-2 за зустрічним позовом зобов'язався відповідати перед Позивачем за зустрічним позовом за невиконання Відповідачем-1 за зустрічним позовом усіх його зобов'язань, що виникли з Договору про надання споживчого кредиту №11398250000 від 01 жовтня 2008 року, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так, і тих, що можуть виникнути в майбутньому (в тому числі за повернення основної суми боргу, процентів за користування кредитними коштами, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених Кредитним договором). Згідно зі ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків. Відповідно до п. 2.2. Договору поруки, у випадку невиконання Відповідачем-1 за зустрічним позовом його зобов'язань за Кредитним договором, Позивач за зустрічним позовом має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до Відповідача-2. Станом на сьогоднішній день Відповідачі за зустрічним позовом своїх зобов'язань, щодо погашення заборгованості по наданому кредиту та сплаті процентів за користування ним, не виконують. Просить суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суми боргу за договором про надання споживчого кредиту № 11398250000 від 01 жовтня 2008 року в розмірі 235 207 доларів США 71 цента, що за курсом НБУ станом на 06.12.2010 становить 1 868 019 гривень 62 копійки, з яких: 196 373 долари США 84 цента, що за курсом НБУ становить 1 559 601 гривня 04 копійки - кредитна заборгованість; 33 306 доларів США 71 цент, що за курсом НБУ становить 264 521 гривня 89 копійок - заборгованість по процентам ; 2 031 долар США 17 центів, що за курсом НБУ становить 16 131 гривня 54 копійки - пеня за прострочення сплати кредиту ; 3 495 доларів США 99 центів, що за курсом НБУ становить 27 765 гривень 15 копійок - пеня за прострочення сплати процентів та судові витрати по справі. Представник третьої особи з самостійними вимогами та третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_2 в судовому засіданні позов ОСОБА_1 підтримали, просять задовольнити, в зустрічному позові ПАТ " УкрСиббанк" просять відмовити, та звернулись до суду з самостійними вимогами до ПАТ " УкрСиббанк", пояснюючи, що чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_1 є громадянином Грузії і в силу національних особливостей, які існують у нього на Батьківщині, він їй, як жінці, про свої справи, що не пов'язані із вихованням дітей та веденням домашнього господарства, ніколи не розповідав, так як це суперечить принципам його виховання. Це також стосується і обставин отримання ним кредиту у Банку. Але напередодні укладання Кредитного договору, чоловік попросив її приїхати в Банк для підписання нею Договору поруки, повідомивши, що він бере в Банку кредит у гривнах у сумі, що дорівнює 200 000 доларів США, на хороших умовах, і що цей кредит йому необхідний, а укладання Договору поруки це необхідна процедура для цього, на якій наполягає Банк. На наступний день, в назначений час, третя особа приїхала в Банк і зайшла до кабінету начальника відділення ОСОБА_3 В кабінеті знаходився тільки її чоловік та ОСОБА_3 Остання надала два екземпляра Договору поруки та запропонувала з ними ознайомитись і підписати. Не вчитуючись в умови договору, так як вважала, що це проста формальність, вона підписала два екземпляри цього договору. Після чого начальник відділення ОСОБА_3 запропонувала їй ознайомитися з Кредитним договором, який, як повідомила ОСОБА_3, вже був підписаний чоловіком, а також з договором іпотеки, який підписаний у той час ще не був, так як зі слів ОСОБА_3 підписання цього договору повинно відбутися у присутності нотаріуса, Вона відмовилась читати ці договори, оскільки Кредитний договір вже був підписаним і вона вважала, що чоловік сам ознайомився з умовами обох договорів і вони його влаштовують. Можливо, розписалася також ще в якихось документах, які були надані їй і які вона не читала. Після цього до кабінету ОСОБА_3 зайшла нотаріус та оформила договір іпотеки. ОСОБА_3 віддала їм документи, які вони не переглядали. Посилається на те, що підписуючи Договір поруки вона його не читала, не читала умов кредитного договору та договір іпотеки, з банківськими правилами її ніхто не ознайомив, повністю довіряючи своєму чоловікові, підписала договір поруки, чим допустила грубу помилку. Якби їй були відомі всі обставин та умови надання споживчого кредиту чоловіку, то на таких умовах не підписала б договір поруки та заборонила чоловікові підписувати кредитний договір та договір іпотеки, тим більше, що він не знав і зараз не знає української мови. Просить суд визнати недійсним договір поруки № 231113 від 01 жовтня 2008 року, укладений між нею та АКІБ " УкрСиббанк". Вислухавши сторони, вивчивши матеріли справи, суд прийшов до наступного висновку. В судовому засіданні встановлено, що 01 жовтня 2008 року між АКІБ "Укрсиббанк", правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11398250000, відповідно до умов якого банк надав позичальнику 200 000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день укладення договору становить 972 260 грн. 00 коп. Цільове призначення кредиту - для особистих потреб позичальника, а саме на споживчі цілі. Схема погашення кредиту ануїтетна. Кінцевий термін остаточного повного погашення кредитної заборгованості 01 жовтня 2018 року. При цьому згідно умов договору, може бути встановлено інший термін повернення кредиту. За користування кредитними коштами процентна ставка встановлюється в розмірі 15, 50 % річних. Розмір ануїтетного платежу складає 3 290,00 дол. США. День сплати ануїтетного платежу –01 число кожного місяця протягом строку кредитування. В забезпечення виконання кредитних зобов"язань за вказаним кредитним договором, між АКІБ " УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 231113 від 01 жовтня 2008 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов»язалась відповідати перед банком за невиконання позичальником ОСОБА_1 усіх його зобов"язань, що виникли по договору про надання споживчого кредиту № 11398250000 від 01 жовтня 2008 року, укладеного між кредитором та боржником, існуючих в теперішній час, і тих, що можуть виникнути в майбутньому ( договір поруки, а.с. 136 - 138, Том 1 ). Відповідно до п. 1.3. договору поруки, поручитель ОСОБА_2 відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник ОСОБА_1 за всіма зобов»язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору. Факт отримання позивачем ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором № 11398250000 від 01.10.2008 року підтверджується випискою банку, відповідно до якої позичальнику було перераховано кошти. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов"язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства. Позивач ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11398250000 від 01.10.2008 року, укладений між ним та АКІБ " УкрСиббанк", посилаючись на ст.ст. 203, 215, ч.1 ст. 216, ч.1 ст. 229 та 236 ЦК України, пояснюючи, що укладаючи вказаний договір він помилився щодо обставин, які мали істотне значення. Підписуючи договір, він не знав умов отримання ним споживчого кредиту, як не знав ні своїх прав та обов"язків, ні прав та обов"язків банку, а з банківськими Правилами, які є частиною кредитного договору, ознайомлений не був. Крім того, позивач ОСОБА_1, не володіє українською мовою, а договір та вся письмова інформація надавались банком українською мовою. Крім цього, ОСОБА_1 мав намір отримати кредит в гривнях, а працівник банку переконала його отримати кредит в доларах США. Посилається на те, що не читав договір поруки, договір іпотеки та не отримав екземпляр договору іпотеки. Як вбачається з договору про надання споживчого кредиту з Правилами № 11398250000, від 01.10.2008 року, сума кредиту складала 200 000, 00 дол. США, яку позичальник ОСОБА_1 отримав від банку, підписавши договір про надання споживчого кредиту ( договір кредиту оглянуто в судовому засіданні, а.с. 9 –10, том 1 ). Відповідно до п. 1.1.1 «позичальник погоджується з викладеною у Правилах ( договірних умовах ) споживчого кредитування позичальників із усіма змінами і доповненнями на умовах, встановлених у цьому договорі та Правилах». Відповідно до п. 1.1.2 «Правила, після підписання сторонами договору, стають його невід"ємною частиною". Підписуючи договір, сторони підтверджують, що досягли згоди за усіма істотними умовами договору, які викладені в цьому договорі та Правилах». Пунктом 1.2.3 договору передбачено, що підписи сторін під цим договором вважаються одночасно підписами під Правилами, при цьому після підписання сторонами цього договору, Правила не підлягають додатковому підписанню сторонами і вступають в силу для сторін одночасно із підписанням цього договору. І тому суд приходить до висновку, що при укладенні спірного договору ОСОБА_1 були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили його прийняти їх на вкрай невигідних для себе умовах. Крім цього, в судовому засіданні встановлено, що розмір ануїтетного платежу – 3 290,00 дол. США був позивачу зрозумілим, що підтверджується і заявою ОСОБА_1 від 29.01.2009 року на ім"я начальника " УкрСиббанку", написаною ним власноручно 29.01.2009 року, з якої слідує, що " в связи с тем, что в стране кризис, я не смогу в полном обьеме выполнять свои обязательства по кредитному договору № 11398250000 от 01.10.2008 года. Сумма платежа в месяц составляет 3 290 дол. США, но я не отказываюсь от своих обязательств и обязуюсь при улучшении финасовой ситуации погасить кредит в полном обьеме". Вказаною заявою ОСОБА_1 підтверджує, що йому відомі та зрозумілі умови кредитного договору № 11398250000 від 01.10.2008 року та він має намір в подальшому виконувати умови цього договору ( заява оглянута в судовому засіданні, а.с. 7, том 2 ). Тобто суд вважає, що позивачу ОСОБА_1 з січня 2009 року, через три місяці після укладення кредитного договору було достовірно відомо яку суму ануїтетного платежу належить сплачувати щомісячно для погашення кредиту і з цього часу він мав змогу звернутися до суду за захистом своїх прав, якби вважав їх порушеними. Крім цього, суд звертає увагу, що в договорі про надання споживчого кредиту з Правилами № 11398250000 від 01.10.2008 року вказано суму кредиту - 200 000,00 дол. США, яку ОСОБА_1 отримує, та розмір ануїтетного платежу –3 290 дол. США, яку має сплачувати 01 числа кожного місяця. Дані суми в договорі відображені як цифрами, так і прописом. То суд вважає, що цифрове відображення суми кредиту та розміру ануїтетного платежу ОСОБА_1 не міг не розуміти, навіть якщо він не в повній мірі володіє українською мовою. Суд критично оцінює пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8, наданих ними в судовому засіданні щодо нерозуміння позивачем ОСОБА_1 української мови, оскільки позивач ОСОБА_1 мав право та змогу звернутись до банку з письмовою заявою щодо перекладу кредитного договору на зрозумілу для нього мову або до іншої кредитної установи за отриманням кредиту. Крім того, суд звертає увагу, що дружина ОСОБА_1 –поручитель ОСОБА_2 є громадянкою України, володіє державною мовою та мала змогу і як поручитель була зобов"язана роз"яснити ОСОБА_1 положення договору, якби вони були йому не зрозумілі. На підставі наведеного, суд вважає, що укладаючи та підписуючи договір про надання споживчого кредиту, волевиявлення позивача ОСОБА_1 було вільним і відповідало його внутрішній волі. На підставі викладеного, суд вважає, що позов ОСОБА_1 не знайшов підтвердження в суді і не підлягає задоволенню. Розглядаючи позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2, суд прийшов до наступного висновку. ОСОБА_2 просить визнати недійсним договір поруки № 231113 від 01.10.2008 року, укладений між нею та АКІБ " УкрСиббанк", посилаючись на те, що підписала договір поруки під впливом помилки, оскільки вона повністю покладалась в цьому питанні на свого чоловіка та на працівників банку і підписала договір, не читаючи його. Вважала його підписання лише формальністю, додатком до кредитного договору, який, як вважала ОСОБА_2, її чоловік укладав свідомо і на вигідних умовах для сім"ї, підписуючи договір поруки, вона не знала, що в дійсності її чоловік підписав кредитний договір, не знаючи його умов. Однак, в с удовому засіданні, з пояснень третьої особи ОСОБА_2 та з її позовної заяви встановлено, що при підписанні договору поруки працівник банку ОСОБА_3 пропонувала їй ознайомитись з договором поруки, перш ніж його підписати. Крім того, пропонувала ознайомитись з кредитним договором, який вже був підписаний її чоловіком ОСОБА_1, а також з договором іпотеки, який підписаний у той час ще не був. Третя особа ОСОБА_2, як вона пояснила в судовому засіданні, відмовилась ознайомитись з вказаними договорами, та підписала договір поруки, покладаючись на думку чоловіка. Відповідно до ст. 229 ЦК України, " якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним». Суд вважає, що небажання та відмова ОСОБА_2 ознайомитись з умовами договору поруки, кредитного договору та договору іпотеки не являється помилкою в розумінні статті 229 ЦК України, на яку вона посилається, і не може бути підставою для визнання договору поруки, укладеним між нею та АКІБ "УкрСиббанк", недійсним. З огляду на викладене, суд вважає, що позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 не підлягає задоволенню. Позивач за зустрічним позовом - ПАТ " УкрСиббанк" просить стягнути з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 солідарно суми боргу за договором про надання споживчого кредиту № 11398250000 від 01.10.2008 року, в розмірі 235 207 доларів США 71 цента, що за курсом НБУ станом на 06.12.2010 становить 1 868 019 гривень 62 копійки, з яких: 196 373 долари США 84 цента, що за курсом НБУ становить 1 559 601 гривня 04 копійки - кредитна заборгованість; 33 306 доларів США 71 цент, що за курсом НБУ становить 264 521 гривня 89 копійок - заборгованість по процентам ; 2 031 доларів США 17 центів, що за курсом НБУ становить 16 131 гривня 54 копійки - пеня за прострочення сплати кредиту ; 3 495 доларів США 99 центів, що за курсом НБУ становить 27 765 гривень 15 копійок - пеня за прострочення сплати процентів та судові витрати по справі. Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов"язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом. Згідно ч.1 ст. 11 Закону України " Про захист прав споживачів ", договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитор надає кошти або бере зобов"язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах встановлених договором, а споживач зобов"язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Відповідно до п. 10 ст. 11 Закону України " Про захист прав споживачів", якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору, право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі затримання сплати частини кредиту та / або відсотків щонайменше на один календарний місяць ; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на 10 % ; несплати споживачем більш як однієї виплати, яка перевищує 5% суми кредиту ; іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту ; Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту , такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. Як встановлено судом, за кредитним договором № 11398250000 від 01.10.2008 року, який укладено між ОСОБА_1 та АКІБ " УкрСиббанк" визначено кінцевий термін остаточного повного погашення кредитної заборгованості 01жовтня 2018 року. Разом з тим, відповідно до оглянутої в судовому засіданні кредитної справи, позивач АКІБ " УкрСиббанк" боржнику ОСОБА_1 було направлено вимогу про повернення споживчого кредиту та сплату процентів двічі : 08.05.2009 року та 30.09.2009 року ( а.с. 1, 3, том 2 ), на що позивач 21.09.2009 року вніс 9 000,00 грн., 20.10.2009 року вніс 24 000,00 грн., 23.11.2009 року –16 000,00 грн. в рахунок погашення кредиту. В подальшому боржник ОСОБА_1 на погашення кредиторської заборгованості сплатив 23.12.2009 року 2 100,00 дол. США, 22.01.2010 року, 23.02.2010 року, 19.03.2010 року, 23.04.2010 року, 21.05.2010 року, 23.07.2010 року та 29.09.2010 року по 2 000,00 дол. США ( квитанції оглянуті в судовому засіданні, а.с. 19 –25, том 1). Після внесення вказаних коштів вимога банку про повернення споживчого кредиту та сплату процентів в 2010 року боржнику ОСОБА_1 не направлялась, що встановлено з оглянутої кредитної справи. Виходячи з викладеного, судом встановлено, що дійсно має місце неналежне виконання відповідачем ОСОБА_1 договірних зобов"язань за кредитним договором № 11398250000 від 01.10.2008 року, розмір заборгованості становить згідно розрахунку банку 235 207,71 дол. США, що за курсом НБУ станом на 06.12.2010 року становить 1 868 019 грн. 62 коп., в той же час відповідачами заперечується наявна заборгованість в розмірі , визначеному позивачем , оскільки відповідач ОСОБА_1 продовжує виконувати умови кредитного договору та здійснює поточні платежі по кредитному договору, що не зафіксовано в наданих позивачем суду розрахунках, тому вимоги позивача про наявність підстав для дострокового стягнення грошових коштів по кредитному договору суд вважає передчасними за відсутності належних доказів, які підтверджують відмову відповідача ОСОБА_1 від виконання договірних зобов"язань. Поскільки вимог про стягнення поточної заборгованості позивачем не заявлено, тому відсутні підстави для вирішення питання про стягнення поточної заборгованості по кредитному договору та відсутня відповідальність поручителя ОСОБА_2 за неналежне виконання договірних зобов"язань, так як вимога про сплату заборгованості за кредитом до поручителя ОСОБА_2 банком навіть не заявлялась в досудовому порядку. Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача саме про дострокове виконання зобов"язань по кредитному договору. З огляду на викладене, суд діючи в межах заявлених позовних вимог в порядку статті 11 ЦПК України, приходить до висновку, що позов ПАТ " УкрСибанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені є необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 216, 218 ЦПК України, ст.ст. 229, 526, 543, 554, 625, 1054 ЦК України, Законом України " Про захист прав споживачів", суд, - В И Р І Ш И В : В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити. В задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами –ОСОБА_2 - відмовити. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства " УкрСиббанк" - відмовити. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/18563888

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 лютого 2011 року м. Київ Колегія суддів Верховного Суду України в складі: головуючого Сеніна Ю.Л., суддів: Балюка М.І., Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк» про визнання недійсними третейських угод та стягнення банківських вкладів, в с т а н о в и л а: У березні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк» (далі - АКБ «Правекс-Банк») про визнання недійсними третейських угод та стягнення банківських вкладів. Зазначав, що 7 грудня 2007 року між ним і АКБ «Правекс-Банк» було укладено договори банківських вкладів, за умовами яких банк прийняв від нього грошові кошти в сумі 1 558 790 грн. строком на два роки та зобов`язався сплатити йому проценти за користування вказаними грошовими коштами. 19 січня 2009 року він звернувся до відповідача із заявою про розірвання договорів банківських вкладів і повернення грошових коштів. Посилаючись на те, що банк відмовив йому в поверненні суми вкладу, мотивуючи це введенням на підставі постанови Правління Національного банку України від 4 грудня 2008 року тимчасової заборони на виплату грошових коштів за договорами банківського вкладу до закінчення строку їх дії, що суперечить вимогами чинного законодавства, і що вказані в договорах банківських вкладів третейські застереження є недійсними, оскільки банк не надав йому інформацію про регламент третейського суду, вартість таких послуг і замовчав факт структурної зв`язаності АКБ «Правекс-Банк» із третейським судом, просив розірвати третейські угоди, передбачені п. 6.1 договорів банківських вкладів від 7 грудня 2007 року, або визнати їх недійсними з підстав, визначених ст. 230 ЦК України, і стягнути з банку на його користь 1 558 790 грн. банківських вкладів. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2009 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2009 року, позовну заяву ОСОБА_6 залишено без розгляду з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК України. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Залишаючи позовну заяву ОСОБА_6 без розгляду, суду першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що між ОСОБА_6 і АКБ «Правекс-Банк» укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача до початку з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами надійшло заперечення проти вирішення спору в суді, тому позовна заява ОСОБА_6 підлягає залишенню без розгляду. Однак з такими висновками судів погодитись не можна. Судом установлено, що 7 грудня 2007 року між ОСОБА_6 і АКБ «Правекс-Банк» було укладено договори банківських вкладів, за умовами яких банк прийняв від нього грошові кошти в сумі 1 558 790 грн. строком на два роки та зобов`язався сплатити йому проценти за користування вказаними грошовими коштами. У зв`язку з тим, що банк відмовився розірвати договори банківських вкладів, мотивуючи це введенням на підставі постанови Правління Національного банку України від 4 грудня 2008 року тимчасової заборони на виплату грошових коштів за договорами банківського вкладу до закінчення строку їх дії, у березні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до АКБ «Правекс-Банк» про визнання недійсною третейської угоди та стягнення банківських вкладів. Однак АКБ «Правекс-Банк» подав до суду заперечення проти вирішення спору в суді, посилаючись на те, що відповідно до п. 6.1 договорів банківських вкладів, укладених 7 грудня 2007 року між ОСОБА_6 і АКБ «Правекс-Банк», усі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з даних договорів (угод) або у зв`язку з ними, у тому числі такі, що стосуються їх виконання, припинення або визнання недійсними, підлягають вирішенню в Постійному діючому незалежному третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» відповідно до його регламенту. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення справи в суді. Суд першої інстанції на порушення вимог процесуального закону не взяв до уваги, що третейська угода є різновидом цивільно-правового правочину й може бути визнана недійсною у порядку, установленому ЦК України, наявність третейської угоди є підставою для передачі спору на розгляд третейського суду й визнання такої угоди недійсною надає сторонам можливість звернення за захистом порушених прав до суду з дотриманням правил юрисдикції та підсудності спору, тому фактично не розглянувши позовну вимогу ОСОБА_6 про визнання недійсними третейських угод, дійшов передчасного висновку про залишення позовної заяви ОСОБА_6 про визнання недійсними третейських угод та стягнення банківських вкладів без розгляду. Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув; у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України в достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив ухвалу суду першої інстанції без змін. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 1 ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2009 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Ю.Л. Сенін Судді: М.І. Балюк Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/14405573

Справа № 2-1067/11 Р І Ш Е Н Н Я іменем України "26" травня 2011 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі головуючого судді - Рубан С.М. при секретарях - Бєрдєнніков І.Ю., Бартко Н.В., Удод Р.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства " Універсал Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства " Універсал Банк" про визнання недійсним кредитного договору, - В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що відповідно до умов кредитного договору №14-4\3468к від 19.12.2007 року ОСОБА_2 отримала у ВАТ «Банк Універсальний» кредит в сумі 19284,00 доларів США строком до 18.12.2012 року зі сплатою 12,50 % річних за користування кредитом та зобов'язалася повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки і в порядку встановленому кредитним договором. Відповідно до п. 4.4 кредитного договору Відповідач в період до 10 числа кожного місяця, слідуючого за звітнім, зобов'язаний сплачувати грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом відповідно до встановленого графіку платежів та відсотки, розраховані за звітній місяць. Згідно з п. 9.1. кредитного договору, Відповідач, за порушення строків погашення кредиту або сплати процентів за користування коштами додатково сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплачених вчасно сум за весь час прострочення платежу. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредитні кошти в сумі 22 930,00 дол. США, що підтверджується заявою на видачу готівки. Згідно із п. 10.3 Кредитного договору Банк має право достроково вимагати повернення кредитних коштів у повному обсязі у випадку прострочення сплати чергового платежу і не усунення позичальником порушень протягом 30 календарних днів з дати відправлення Кредитором повідомлення на адресу позичальника з вимогою усунути порушення. 03.11.2010р. Відповідачу було направлено вимогу-попередження про необхідність усунути порушення умов кредитного договору та сплатити проценти за користування кредитом. Останній не вчинив жодних дій, що свідчили б про намір у добровільному порядку сплатити прострочену заборгованість. Враховуючи порушення зобов'язань, встановлених Кредитним договором щодо сплати процентів та щомісячних платежів за кредитом, у Відповідача виник обов'язок повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти, незалежно від настання строку виконання зобов'язання. Станом на 15.11.2010р. загальна заборгованість Відповідача становить 19 694,03дол. США, еквівалент в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку складає 156 167,75 гривень, відповідно до розрахунку В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором - Банк і відповідач 19.12.2007 р. уклали договір застави рухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за №2744. Згідно з п. 1.2 договору застави Відповідач надав в заставу: автомобіль марки " Шевролет Авео", рік випуску: 2007, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , що належить Відповідачу на праві власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 15.12.2007 року. Відповідно до п.п. 2.1.4, 4.1 договору застави, ст. 20 Закону України «Про заставу», -Банк має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані. Згідно п. 4.3 договору застави звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя може здійснюватися шляхом продажу предмета застави із укладанням договору купівлі-продажу з іншою особою. При цьому, сторони договору застави погодили, що ціна продажу Предмета застави не може бути нижчою від експертної оцінки майна, проведеної не пізніше ніж за три місяці до моменту цього продажу. Просять суд стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»заборгованість по кредитному договору №14-4\3468к від 19.12.2007 року в сумі 19 694,03 дол. США, що в валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку складає 156 167,75гривень; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №14-4\3468к вц 19.,12.2007 року в розмірі 19 694,03 дол. США, - звернути стягнення на предмет застави: автомобіль марки " Шевролет Авео", рік випуску: 2007, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , що належить Відповідачу на праві власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 15.12.2007 року шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк»з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 1561,68 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 120,00 грн. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просить задоволити. В зустрічному позові просить відмовити з підстав викладених в запереченнях на позов. Відповідач в судовому засіданні позов не визнала, звернулась до суду з зустрічним позовом про визнання договору кредиту недійсним, посилаючись на те, що позивач, відповідач по зустрічному позову надав їй грошові кошти у вигляді кредитної лінії та проведення позичальником дій відносно виконання своїх обов"язків в іноземній валюті, разом з цим, у відповідача на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня. З підвищенням курсу іноземної валюти сума боргу значно зросла, яку необхідно сплатити позивачу по зустрічному позову, що значно погіршило її фінансовий стан. Вважає умови кредитного договору несправедливими та такими, що спричинили шкоду їй як споживачу. По вказаним підставам просить визнати в цілому недійсним кредитний договір. Суд, вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку. ПАТ " Універсал Банк" є правонаступником всіх прав та обов"язків ВАТ " Банк Універсальний" –27 серпня 2007 року рішенням загальних зборів учасників, ВАТ " Банк Універсальний" перейменовано у Відкрите акціонерне товариство " Універсал Банк". Внаслідок зміни найменування, Публічне акціонерне товариство " Універсал Банк" є правонаступником всіх прав та обов"язків Відкритого акціонерного товариства "Універсал Банк", що підтверджується п. 1.1. Статуту ПАТ "Універсал Банк". В судовому засіданні встановлено, що відповідно до умов кредитного договору №14-4\3468к від 19.12.2007 року ОСОБА_2 отримала у ВАТ «Банк Універсальний»кредит в сумі 19284,00доларів США строком до 18.12.2012 року зі сплатою 12,50 % річних за користування кредитом та зобов'язалася повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки і в порядку встановленому кредитним договором. Відповідно до п. 4.4 кредитного договору Відповідач в період до 10 числа кожного місяця, слідуючого за звітнім, зобов'язаний сплачувати грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом відповідно до встановленого графіку платежів та відсотки, розраховані за звітній місяць. Згідно з п. 9.1. кредитного договору, Відповідач, за порушення строків погашення кредиту або сплати процентів за користування коштами додатково сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплачених вчасно сум за весь час прострочення платежу. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредитні кошти в сумі 22 930,00 дол. США, що підтверджується заявою на видачу готівки (копія оглянута в судовому засіданні). Згідно із п. 10.3 Кредитного договору Банк має право достроково вимагати повернення кредитних коштів у повному обсязі у випадку прострочення сплати чергового платежу і не усунення позичальником порушень протягом 30 календарних днів з дати відправлення Кредитором повідомлення на адресу позичальника з вимогою усунути порушення. 03.11.2010р. Відповідачу було направлено вимогу-попередження про необхідність усунути порушення умов кредитного договору та сплатити проценти за користування кредитом. Станом на 15.11.2010р. загальна заборгованість Відповідача становить 19 694,03дол. США, еквівалент в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку складає 156 167,75 гривень, відповідно до розрахунку В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором - Банк і відповідач 19.12.2007 р. уклали договір застави рухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за №2744. Згідно з п. 1.2 договору застави Відповідач надав в заставу: автомобіль марки " Шевролет Авео", рік випуску: 2007, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , що належить Відповідачу на праві власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 15.12.2007 року. Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов"язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом. Згідно ст.589 ЦК України, у разі невиконання зобов"язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Згідно ч.1 ст.11 Закону України " Про захист прав споживачів", договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитор надає кошти або бере зобов"язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах встановлених договором, а споживач зобов"язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Відповідно до п.10 ст.11 Закону України " Про захист прав споживачів", якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору, право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі затримання сплати частини кредиту та / або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на 10 %; несплати споживачем більш як однієї виплати, яка перевищує 5% суми кредиту; іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. Як встановлено судом, за кредитним договором № 14-4/3468 К-07 від 19 грудня 2007 року , який укладено між ОСОБА_2 та "Універсал Банком" визначено кінцевий термін 18 грудня 2012 року. Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні боржнику ОСОБА_2 було направлено вимогу про повернення споживчого кредиту та сплату процентів 03 листопада 2010 року. На що відповідач вніс по квитанції від 30 листопада 2010 року 305 дол. США та 164 гривні 57 коп. по квитанції від 28 грудня 2010 року 5286грн.95 коп., по квитанції від 31 січня 2011 року 304 дол. США, по квитанції від 09 березня 2011 року 305 дол. США, по квитанції від 31 березня 2011 року 355 дол. США та 100 гривень, по квитанції від 28 квітня 2011 року 255 дол. США та 100 гривень (квитанції оглянуто в судовому засіданні). Після внесення вказаних коштів вимога банку про повернення споживчого кредиту та сплату процентів в 2011 році боржнику ОСОБА_2 не направлялась, що встановлено матеріалами справи. Виходячи з викладеного, судом встановлено, що дійсно має місце неналежне виконання відповідачем ОСОБА_2 договірних зобов"язань за кредитним договором, розмір заборгованості становить згідно розрахунку банку 19 694,03 дол.США, еквівалент в національній валюті України складає 156 167, 75 гривень, в той же час відповідачем заперечується наявна заборгованість у розмірі, визначеному позивачем, оскільки відповідач продовжує виконувати умови кредитного договору та здійснює поточні платежі по кредитному договору, що не зафіксовано в наданих суду позивачем розрахунках, тому вимоги позивача про наявність підстав для дострокового стягнення грошових коштів по кредитному договору суд вважає передчасними за відсутності належних доказів, які підтверджують відмову відповідача ОСОБА_2 від виконання договірних зобов"язань. Поскільки вимог про стягнення поточної заборгованості позивачем не заявлено, то відсутні підстави для вирішення питання про стягнення поточної заборгованості по кредитному договору. Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості по кредитному договору та звернення стягнення на предмет застави. Розглядаючи вимоги позивача ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору, суд приходить до наступного висновку. Позивач по зустрічному позову посилається на те, що у відповідача на момент укладення кредитного договору була відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вищевказаним кредитним договором, однак вказане не знайшло підтвердження в судовому засіданні та спростовано наданими банком документами, а саме банківською ліцензією № 92 виданою відкритому акціонерному товариству "Банк Універсальний" від 04 грудня 2001 року та додатком до дозволу № 92-1 від 04 грудня 2001 року, чим підтверджується право банку на використання іноземної валюти при здійсненні платежів. Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Як вбачається з оглянутого в судовому засіданні спірного кредитного договору наданого в іноземній валюті, договір підписано позичальником ОСОБА_2, тобто суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 підписавши договір була попереджена банком, що валютні ризики під час виконання зобов"язань за цим договором несе споживач, тобто ОСОБА_2 Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Як встановлено в судовому засіданні позивачу по зустрічному позову ОСОБА_2 перед укладенням договору були роз"яснені можливі валютні ризики, позивач мала можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміки зміни курсів з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації. Крім того, позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 мала змогу отримати кредит у національній валюті. Зменшення прибутків позивача внаслідок зміни курсу гривні по відношенню до курсу долара США не являються істотною та несправедливою обставиною, по якій належить визнати недійсним кредитний договір та на яку посилається позивач. Відповідно до ст. 624 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 не знайшов підтвердження в суді і не підлягає задоволенню. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 216, 218 ЦПК України, ст.ст. 526, 589, 612, 625, 638, 1054 ЦК України, Законом України " Про захист прав споживачів", суд, - В И Р І Ш И В : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" – відмовити. В задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/18564694

Справа № 2-1464/11 РІШЕННЯ іменем України "13" жовтня 2011 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: Головуючого судді САВЛУК Т.В. при секретарях Парубець Ю.Г.,Зелді Є.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк», що є правонаступником всіх прав та обов’язків Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк», звертаючись з позовом до суду, просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 7547,44 доларів США, що за курсом НБУ станом на 26.01.2011 року становить 59917 грн. 64 коп., а також судові витрати, мотивуючи тим, що відповідачами порушено договірні зобов’язання в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, що є предметом позовних вимог. Представник позивача Трохименко Н.С. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти позову заперечував, пояснив, що дійсно на підставі кредитного договору від 02 листопада 2006 року, відповідач отримав кошти на придбання легкового автомобіля, з моменту укладення кредитного договору відповідач добросовісно виконував договірні зобов’язання, щомісячно сплачував тіло кредиту та проценти, однак в подальшому змінилась ситуація в країні, значно підвищився курс валют, при цьому всі платежі по кредитному договору відповідач мав здійснювати саме в іноземній валюті, що значно погіршило майнове становище відповідача та призвело до неможливості виконання договірних зобов’язань в обсязі визначеному кредитними договорами, однак відповідач не відмовляється від виконання договірних зобов’язань, щомісячно сплачує по кредитним договорам обов’язкові платежі, однак не в повному обсязі, відповідач намагався врегулювати питання в досудовому порядку, однак на його звернення банк не відреагував, також йому було відмовлено в можливості укласти договір про реструктуризацію, відповідач вважає вимоги банку про дострокове виконання зобов’язань по кредитним договорам передчасними, оскільки не припиняв виконувати договірні зобов’язання та має намір виконувати їх в подальшому. Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в позові відмовити, пояснив, що за кредитним договором, якій укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_1, виконання зобов’язань щодо повернення кредитних коштів мало виконуватись в іноземній валюті, тому кризові явища в країні, які пов’язані зі значним коливанням курсу валют, вплинули на виконання відповідачем зобов’язань по кредитному договору, та призвели до неможливості виконання умов договору у повному обсязі, однак не зважаючи на ці обставини відповідач намагається виконувати умови договору, намагався вирішити питання з банком щодо зменшення відсоткової ставки, укласти договір реструктуризації, але ці питання залишаються не вирішеними до цього часу, також представник відповідачів зазначив, що розрахунки заборгованості пред’явлені позивачем не відповідають дійсності, містять значні розбіжності щодо сум проведених відповідачем проплат та даними, викладеними в розрахунках. Крім того, вимоги пред’явленні до відповідача ОСОБА_2, як солідарного боржника, є необґрунтованими, оскільки відповідач ОСОБА_2 не є стороною кредитного договору, а надана нею згода на отримання чоловіком кредиту та оформлення договору застави не може розцінюватись як підстава для покладення на неї обов’язку по виконанню умов кредитного договору. Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_1, представника відповідачів ОСОБА_4, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного. Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що 02 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Індустріалбанк»(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк») та ОСОБА_1 укладений Договір кредитний №KRA/0301/130/06, за умовами договору Банк зобов’язувався надати Позичальнику (ОСОБА_1) кредит в іноземній валюті сумі 13553,00 доларів США, на строк до 01 листопада 2012 року, на умовах передбачених договором та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 12% річних та сплатити проценти, комісії в порядку і на мовах, визначених цим Договором. В забезпечення кредитних зобов’язань по кредитному договору, між Акціонерним комерційним банком «Індустріалбанк»(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк») та ОСОБА_1 укладено договір застави рухомого майна поруки від 02 листопада 2006 року за №KRAZ/0301/41/06, за умовами якого, ОСОБА_1 передав у заставу банку автотранспортний засіб «СHEVROLET AVEO», 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується ксерокопією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. (а.с. 26). Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України) Одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання. (ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України) Відповідно до п. 6.5 Кредитного договору передбачено, що у випадку несвоєчасного повернення суми кредиту і/або невчасної сплати відсотків за користування ним, і/або невчасної сплати комісій, як при настанні терміну повернення коштів (їхньої частини) і/або сплати відсотків, так і у випадку виникнення, відповідно до умов цього договору, зобов’язання Позичальника достроково повернути суму кредиту, комісій і виплати відсотків, Банк має право здійснювати договірне списання коштів з будь-яких рахунків Позичальника. Банк здійснює договірне списання коштів з рахунків Позичальника, як в іноземній валюті, так і в грошовій одиниці України, як цілком так і частинами, на вибір Банку. Дійсне положення є правом, а не обов’язком Банку і не звільняє Позичальника від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов’язань за цим договором. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитор надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Згідно п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п’ять відсотків суми кредиту; іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. Як встановлено судом, що за кредитним договором №KRA/0301/130/06 від 02 листопада 2006 року, який укладено між Банком та ОСОБА_1, визначено строк кредитування –«з 02 листопада 2006 року по 01 листопада 2012 року включно». 14 вересня 2010 року (вих. №174) ПАТ Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк»направив на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу про сплату заборгованості по кредитному договору, яка станом на 14 вересня 2010 року складала 794,60 доларів США. (а.с.27) Відповідно до долучених до справи поштових повідомлень, вищезазначена письмова вимога ОСОБА_1 не отримана. (а.с.28-29) Разом з тим, звертаючись з позовом до суду, ПАТ Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» визначив суму заборгованості ОСОБА_1 по кредитному договору станом на 26 січня 2011 року в сумі 7547,44 доларів США, що еквівалентно 59917,64 грн., що є предметом позову. Під час розгляду судової справи, представник позивача Трохименко Н.С., обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги щодо підстав дострокового стягнення коштів по кредитному договору, посилалась на систематичне порушення відповідачем ОСОБА_1 договірних зобов’язання по сплаті обов’язкових платежів, які мали місце протягом дії кредитного договору, що свідчить про неналежне виконання відповідачем договірних зобов’язань. В той же час, представник позивача не заперечувала той факт, що після направлення відповідачу ОСОБА_1 письмової вимоги щодо сплати заборгованості по кредитному договору у вересні 2010 року, відповідач продовжував виконувати умови кредитного договору, однак сплачував не в повному обсязі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача. Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про дострокове повернення кредиту та відповідно застосування штрафних та фінансових санкцій по кредитному договору, оскільки позивачем письмова вимога про дострокове повернення кредиту направлена не була, пред’явлена до стягнення сума заборгованості по кредитному договору нарахована позивачем станом на 26 січня 2011 року та складає 7547,44 доларів США (що еквівалентно 59917,64 грн.), суперечить пред’явленим позивачем розрахунку заборгованості по кредитному договору та даним, викладеним у виписці з особового рахунку ОСОБА_1, при цьому вимога суду надати розрахунок заборгованості станом на день розгляду справи в суді залишена поза увагою позивача, що унеможливлює надати належну оцінку загальної суми заборгованості, з урахуванням проведених поточних платежів по кредитному договору ОСОБА_1, починаючи з січня 2011 року по день винесення судового рішення. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт відмови відповідача в односторонньому порядку від виконання умов кредитного договору та припинення виконання договірних зобов’язань, що зумовлює застосування положень п.6.5 Кредитного договору, з боку позивача має місце порушення процедури повідомлення відповідача про дострокове стягнення заборгованості по кредитному договору, до сплив строку дії договору. Також, суд, діючи в межах заявлених позовних вимог, що відповідає положенням ч.1 ст.11 Цивільного процесуального кодексу України, не вирішує питання про стягнення поточної заборгованості по кредитному договору, оскільки ці вимоги не є предметом позовних вимог. Відповідно до ст.554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно з ч.1 ст.543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо. Як з’ясовано судом, не заперечується відповідачами, з 28 лютого 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, видане Центральним ЗАГС м. Києва. (а.с. 90-91, 94-95) Під час укладення кредитного договору та договору про заставу, відповідач ОСОБА_2 надала нотаріально посвідчену заяву про те, що не має жодних заперечень проти застави та укладення кредитного договору щодо автомобіля «СHEVROLET AVEO», 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві спільної сумісної власності. (а.с. 96) Відповідно дот ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Звертаючись з позовом до суду, ПАТ Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк»пред’явив вимоги про дострокове стягнення заборгованості по кредитному договору до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як солідарних боржників, мотивуючи тим, що за договором кредиту кошти надані на придбання транспортного засобу, який використовується в інтересах подружжя. Оцінивши наведені сторонами докази у їх сукупності, враховуючи характер спірних правовідносин, які стосуються виконання договірних зобов’язань, суд приходить до висновку, що в межах даного спору позивачем безпідставно заявлені вимоги до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як солідарних боржників, оскільки між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 не виникли договірні відносини, підстави для притягнення відповідача ОСОБА_2 до цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання договірних відносин позивачем не наведено, а застосування до склавшихся правовідносин норм сімейного законодавства України, суперечить природі відносин, що є предметом спору. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі. Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 526, 543, 554, 612, 615, 625, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 65 Сімейного кодексу України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.10, 11, 58, 60, 208, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд- в и р і ш и в : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпровський районний суд міста Києва, яка подається протягом протягом десяти днів з дня його проголошення. С у д д я http://reyestr.court.gov.ua/Review/18934551

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" липня 2011 р. Справа № 30/25пн Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Євсікова О.О., суддів Барицької Т.Л., Губенко Н.М., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Донецької обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.06.2011 р. (головуючий суддя: Дучал Н.М., судді: Запорощенко М.Д., Новікова Р.Г.) на рішення Господарського суду Донецької області від 05.05.2011 р. (суддя: Довгалюк В.О.) у справі № 30/25пн Господарського суду Донецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донфармхолдінг" до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Донецької обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" третя особа Відкрите акціонерне товариство "Обласна аптечна управляюча компанія" про визнання відсутнім права та розірвання договору, за участю представників позивача Лакути Г.В.; відповідача Ключинського К,Л.; третьої особи не з’явився; В С Т А Н О В И В: Товариством з обмеженою відповідальністю "Донфармхолдінг" заявлено позов до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Донецької обласної філії Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання відсутнім у відповідача права на стягнення з позивача грошових коштів за договором поруки № 1 від 02.11.2006 р. та розірвання договору поруки № 1 від 02.11.2006 р., укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", Відкритим акціонерним товариством „Обласна аптечна управляюча компанія” та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донфармхолдінг". Місцевим судом прийнято відмову від позовних вимог в частині розірвання договору поруки № 1 від 02.11.2006 р., що викладена позивачем в заяві від 29.04.2011 р. Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.05.2011 р. у справі № 30/25пн, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.06.2011р., припинено провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання договору поруки № 1 від 02.11.2006 р., визнано відсутнім у Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" права на стягнення грошових коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донфармхолдінг" на підставі договору поруки № 1 від 02.11.2006 р., стягнуто з відповідача витрати зі сплати державного мита в сумі 42,50 грн. та зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн. Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог про визнання відсутнім права на стягнення грошових коштів та в частині стягнення судових витрат скасувати, постанову апеляційної інстанції скасувати в повному обсязі і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні зазначеної частини позовних вимог, в частині припинення провадження у справі рішення місцевого суду залишити без змін. Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що рішення місцевого суду прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Скаржник зазначає, що процентні ставки за користування кредитними коштами в іноземних валютах, визначені в кредитному договорі у вигляді плаваючих процентних ставок, при цьому в договорі кредиту, в редакції додаткової угоди № 1 від 08.09.2006 р., та в договорі поруки наведено формулу розрахунку цих процентних ставок; крім того договором кредиту обумовлено зміну процентів за користування кредитом двічі на рік. Отже, заявник касаційної скарги наголошує на погодженні поручителя ще на стадії укладення договору поруки на зміну розміру процентної ставки. Також скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій самостійно змінено підстави позову, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача, стосовно номерів додаткових угод до кредитного договору, які призвели до збільшення розміру відповідальності позивача, що є порушенням процесуального права та призвело до прийняття неправильного рішення. Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне. Між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (правонаступником якого є відповідач) "Укрсоцбанк" (Кредитор) в особі заступника керуючого Донецькою обласною філією АКБ "Укрсоцбанк" та Відкритим акціонерним товариством "Обласна аптечна управляюча компанія" (Позичальник) 02.11.2006 р. було укладено договір про надання відновлювальної мультивалютної кредитної лінії за № 1/419-6 (далі –Кредитний Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого Кредитор зобов’язався надавати Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватися в доларах США, Євро та гривні окремими частинами (Транші), зі сплатою: в доларах США плаваючої процентної ставки (шестимісячний LIBOR * (5,4725) плюс 6,42 процента річних) в розмірі 11,89 процентів річних; в євро плаваючої процентної ставки ( шестимісячний EURIBOR * (3.4050) плюс 6.68 процента річних ) в розмірі 10,09 процентів річних; в гривні –16,5 процентів річних; комісій в розмірі та порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів, що містяться в додатку № 1 до цього договору, в межах максимального ліміту заборгованості до 3.600.000,00 доларів США з графіком погашення заборгованості та кінцевим терміном повернення –до 01 листопада 2009 року. Відповідно до п. 1.2 Договору кредит надається Позичальнику на поповнення обігових коштів. Пунктом 1.3 Договору передбачено, що в якості забезпечення Позичальником виконання своїх зобов'язань, щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги Кредитор забезпечує укладання: іпотечного договору нерухомого майна, що належить майновому поручителю ТОВ „Обласна аптечна холдингова компанія", розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Панфілова, 15, заставною вартістю 18609,0 тис. грн.; договору застави майнових прав на виручку за контрактом б/н від 01.01.2001 р., укладеним з ТОВ „Донфармхолдинг" заставною вартістю 29600.0 тис. грн.; договору фінансової поруки ТОВ "Донфармхолдінг" на всю суму кредиту, вказану в п. 1.1.1 цього Договору. Позичальник зобов'язався (п. 3.3 договору) сприяти та забезпечити укладання договорів, визначених в п. п. 1.3.1 - 1.3.3 цього договору, на узгоджених з Кредитором умовах та протягом одного робочого дня від дати укладення цього договору (п. 3.3.3); протягом дії цього Договору проводити через свої поточні рахунки, відкриті у Кредитора, грошові потоки від операційної діяльності в розмірі пропорційно кредитної заборгованості перед банком, починаючи з третього місяця кредитування та щомісячно підтримувати їх на такому рівні (п. 3.3.4); сплачувати Кредитору проценти та комісії, передбачені п. 1.1.1 цього договору (п. 3.3.5); повернути Кредитору в повному обсязі Транші Кредиту в строки, визначені п.1.1.1 цього договору (п. 3.3.7) тощо. У разі невиконання Позичальником зобов'язань, визначених п. п. 3.3.2 - 3.3.18 цього Договору, порушення Позичальником або третьою особою, з якою укладений договір забезпечення виконання зобов'язань за Кредитом, умов договорів, визначених п. 1.3 цього Договору, протягом більше 30 днів, строк користування Кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, Позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня погасити Кредит, сплатити проценти за фактичний час використання Кредиту, комісії та нараховані штрафні санкції (пункт 4.4 договору). Згідно з п. 7.3 Договору він набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань. З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань Позичальника перед Банком за договором про надання відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 1/419-6 від 02.11.2006 р., 02.11.2006 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (Кредитор), відкритим акціонерним товариством "Обласна аптечна управляюча компанія" (Позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донфармхолдінг" (Поручитель) був укладений договір поруки за № 1 (далі за текстом –Договір поруки), згідно ст. 1 якого Поручитель зобов'язується перед Кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування Кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених Договором про надання відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 1/419-6 від 02.11.2006 р. За умовами пункту 1.2 Договору поручитель ознайомлений з умовами Договору кредиту і не має ніяких заперечень або непорозумінь щодо його положень. В ст. 2 Договору поруки відтворені умови п. 1.1 забезпечуваного кредитного зобов’язання без зазначення термінів. Поручитель зобов'язався протягом одного робочого дня, від дати отримання письмової вимоги Кредитора про невиконання Позичальником забезпеченого порукою зобов'язання, виконати відповідне зобов'язання шляхом перерахування непогашеної суми кредиту, непогашеної суми процентів, штрафних санкцій на рахунок Кредитора (п. 3.1.1 договору). Положеннями п. 3.1.2 договору поруки зазначено, що у разі невиконання Позичальником та Поручителем забезпеченого порукою зобов'язання Поручитель зобов'язався відповідати перед Кредитором як солідарні боржники всім своїм майном, на яке згідно чинного законодавства може бути звернуто стягнення. Кредитор зобов'язався, до моменту виконання забезпеченого порукою зобов’язання, не змінювати умов Договору кредиту без попереднього письмового погодження Поручителя (п. 3.3.1 Договору поруки). Усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін.(п. 6.1 договору поруки). Згідно з п. 6.2 Договору він набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих за Основним договором зобов’язань. До договору про надання відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 1/419-6 від 02.11.2006 р. його сторонами були укладені додаткові угоди, якими змінювали певні його умови, у тому числі: - додатковою угодою № 1 від 19.01.2007 р. змінено редакцію п.1.1.1 договору, а саме: надання кредиту буде здійснюватися в доларах США, Євро та гривні окремими частинами (Транш), зі сплатою: в доларах США плаваючої процентної ставки (шестимісячний LIBOR *(5,3869) плюс 6,42 процента річних) в розмірі 11,81 процентів річних; в євро плаваючої процентної ставки (шестимісячний EURIBOR* (3.8880) плюс 6,68 процента річних ) в розмірі 10,57 процентів річних; в гривні –16,5 процентів річних; в межах максимального ліміту заборгованості до 3.600.000,00 доларів США з графіком погашення заборгованості та кінцевим терміном повернення –до 01 листопада 2009 року; - додатковою угодою № 2 від 02.03.2007 р. змінено п. 3.3.4 кредитного договору: починаючи з 01.03.2007 р. Позичальник зобов'язаний направляти грошові надходження на поточні рахунки, відкриті в АКБ "Укрсоцбанк", в наступному обсязі: з квітня по вересень (включно) - не менше ніж 10,0 млн. грн. в місяць, з жовтня по березень (включно) - не менше ніж 15,0 млн. грн. в місяць; - додатковою угодою № 3 від 20.07.2007 р. внесені зміни до п. 1.1.1 договору стосовно розміру процентів за користування кредитом, які встановлені на рівні: в доларах США - 11,80% річних, в євро –11,06 % річних та в гривні –16,5 % річних; - додатковою угодою № 4 від 21.01.2008 р. внесені зміни до розмірів процентних ставок за користування кредитом: в доларах США –10,17 % річних; в євро –11,1 % річних та 16,5 % річних –в гривнях; - додатковою угодою № 5 від 25.06.2008 р. внесено зміни до п. 1.1.1 кредитного договору, зокрема, стосовно збільшення розміру процентних ставок за користування кредитом: в доларах США - 12,5% річних; в євро –12,5% річних; в гривні –17,0% річних; - додатковою угодою № 6 від 15.12.2008 р. запроваджені остаточні зміни щодо збільшення розмірів процентів за користування кредитними коштами: в доларах США до 13,5 % річних, в євро до 15 % річних, та в гривні до 20 % річних –за траншами, наданими до 14.10.2008 р., а після цієї дати –в доларах США в розмірі 16% річних, в євро в розмірі 18% річних та в гривні в розмірі 22,5% річних. У зв'язку із внесенням змін до Кредитного Договору, запроваджених додатковою угодою № 5 від 25.06.2008 р., 30.07.2008 р. між позивачем, відповідачем та третьою особою була укладена Додаткова угода № 1 до договору поруки № 1 від 02.11.2006 р., в якій відображено такі зміни в обсязі грошових зобов’язань позичальника. У свою чергу додаткова угода № 2 від 15.12.2008 р. до договору поруки № 1 від 02.11.2006 р. відтворює відповідні зміни Кредитного Договору, що були внесені додаткової угодою № 6 від 15.12.2008 р. Господарським судом Донецької області порушено справу 08.05.2009 р. № 5/38б про банкрутство позивача, і після проведеного 09.06.2009 р. підготовчого засідання в газеті “Урядовий кур'єр” від 23.06.2009 р. № 110 (4016) було розміщено відповідне оголошення з метою виявлення кредиторів. В межах вказаної справи про банкрутство до позивача з вимогами в числі інших звернувся відповідач, за змістом заяви якого вбачається, що при розрахунку грошових зобов’язань останнього, зумовлених правовідносинами поруки за договором № 1 від 02.11.2006 р., застосовуються процентні ставки, встановлені з урахуванням означених змін відносно збільшення обсягів грошових зобов’язань позичальника, зокрема, додатковою угодою № 6 від 15.12.2008 р. до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 1/419-6, укладеного між відповідачем та третьою особою. Сутність спору у справі № 30/25пн полягає у визнанні відсутнім права, зумовленого договором поруки, на стягнення грошових коштів, у зв'язку з припиненням означеного договору через неузгодженість із поручителем збільшення обсягу забезпечувального зобов'язання. За змістом ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, сукупності умов: наявність у Позивача певного суб’єктивного права (інтересу) –об’єкта судового захисту; порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідача; належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування чинним законодавством та адекватного наявному порушенню). Позивач безпосередньо є стороною договору поруки, наявність якого за змістом його п. 1.1 та ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України, в свою чергу, зумовлює перебування останнього у статусі солідарного із третьою особою боржника за грошовими зобов’язаннями останнього перед відповідачем, що випливають із договору про надання відновлювальної мультивалютної кредитної лінії за № 1/419-6 від 02.11.2006 р. Згідно зі ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст. ст. 173, 174 Господарського кодексу України, які визначають угоду як підставу для виникнення у її сторін кореспондуючих прав та обов’язків, такий статус позивача у правовідносинах, що розглядаються, зумовлює висновок суду про те, що наявність правовідносин поруки безпосередньо впливає на грошові зобов’язання позивача, а отже і на його законні майнові інтереси (зокрема, стосовно заявлених відповідачем в межах справи про банкрутство № 5/38б грошових вимог до позивача), які виступають належним об’єктом судового захисту. Водночас, факт висування означених грошових вимог та позиція Відповідача достатньою мірою вказують на сприйняття Відповідачем Позивача у якості своєї зобов’язаної особи, відносно якого Відповідач перебуває у статусі кредитора за грошовими зобов’язаннями, та беззаперечно свідчить про невизнання Відповідачем припиненими правовідносин поруки. Підстави припинення зобов’язань зокрема встановлені положеннями глави 50 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 598 якого визначає можливість припинення зобов’язань з підстав, визначених як договором, так і законом. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 548 та ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, порука як спосіб забезпечення виконання іншого (основного, в даному випадку –кредитного) зобов’язання має додатковий та похідний характер від забезпечуваного зобов’язання, що зумовлює існування останнього та його визначеність на момент укладання договору поруки, адже відсутність основного зобов’язання унеможливлює існування об’єкта забезпечення, а його невизначеність унеможливить настання передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 554 цього Кодексу правових наслідків в контексті обсягу солідарної відповідальності поручителя. Забезпечуваними зобов’язаннями виступають грошові вимоги відповідача до третьої особи в межах кредитних правовідносин між ними у розумінні ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору. Виходячи із визначення кредитного договору, наведеного у вказаних вище нормах, та з огляду на положення ст. ст. 1046, 1048 Цивільного кодексу України за кредитним договором позичальник зобов’язується повернути позикодавцю суму позики (кредиту) та сплатити проценти, котрі за своїм характером є платою за користування кредитом, розмір і порядок одержання якої встановлюється договором. Таким чином, розмір сплачуваних за користування кредитними коштами процентів як істотна умова кредитних правовідносин, що безпосередньо вливає на обсяг грошових зобов’язань, забезпечуваних порукою позивача, підлягає обов’язковому визначенню у договорі поруки, разом із іншими умовами (зобов’язаннями), які встановлюють умови існування вимог, що можуть бути пред’явлені до поручителя. Означений висновок суду у повній мірі узгоджується зі змістом п. 3.3.1 договору поруки, в якому встановлено заборону відповідачеві змінювати умови кредитного договору без попереднього письмового погодження Поручителя. Як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, всупереч забороні, що обумовлена сторонами в п. 3.3.1 договору поруки, шляхом укладання відповідачем та третьою особою додаткової угоди № 1 від 19.01.2007 р. до кредитного договору збільшилась процентна ставка за користування кредитом в євро з 10,09% річних до 10,57% річних без попереднього або одночасного письмового погодження Поручителя на збереження правовідносин поруки і відносно таких умов кредитних зобов’язань третьої особи перед позичальником, що є порушенням заборони, вміщеної до п. 3.3.1 договору поруки. Додатковою угодою № 3 від 20.07.2007 р. до кредитного договору збільшено процентну ставку за користування кредитом в євро з 10,57% річних до 11,06% річних, без попереднього або одночасного письмового погодження Поручителя Додатковою угодою № 4 від 21.01.2008 р. до кредитного договору збільшено процентну ставку за користування кредитом в євро з 11,06% річних до 11,1% річних, без попереднього або одночасного письмового погодження Поручителя. Додатковою угодою №5 від 25.06.2008 р. між відповідачем та третьої особою збільшено розмір процентної ставки за користування кредитом і в інших визначених Кредитним договором валютах кредитування –в доларах США до 12,5% річних, а в гривні –до 17,0% річних. Оскільки сплата відсотків за п. 1.1 договору поруки також охоплюється солідарною відповідальністю Поручителя у розумінні ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України, підвищення відсоткових ставок призвело до збільшення обсягів відповідальності позивача, і, як наслідок, –до припинення поруки відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України. При цьому положення п. 6.7 договору поруки не усувають потребу в необхідності отримання попередньої письмової згоди Поручителя на збільшення процентної ставки для збереження правовідносин поруки (і взагалі на зміну умов кредитного договору, як про це зазначено у п. 3.3.1 договору поруки) і не можуть сприйматися як надання такої згоди, оскільки п.6.7 не дає підстави ототожнювати дозвіл Поручителя на збільшення свого обсягу відповідальності із внесенням будь-яких змін до кредитного договору. Тлумачення означеного пункту договору поруки як погодження на майбутні зміни обсягу відповідальності є юридично неспроможним, оскільки ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України не допускає в межах реалізації принципу свободи договору можливості відступлення від актів цивільного законодавства, у тому числі у випадку, якщо обов'язковість для сторін таких актів випливає з їх змісту або суті відносин між сторонами. Згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 202 та ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України згода поручителя на зміну забезпечуваного зобов’язання, наслідком якої (зміни) є збільшення обсягу відповідальності поручителя, є одностороннім правочином, спрямованим на збереження наявних правовідносин поруки та зміну їх умов щодо обсягу відповідальності поручителя. Однак можливість перебування обсягів солідарних зобов’язань поручителя виключно у залежності від волевиявлення сторін в основному зобов’язанні суперечить встановленим п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки створює підстави для завдання шкоди майновим інтересам поручителя через неузгоджене з ним збільшення розміру його грошової відповідальності, тим більш за наявності обумовленої сторонами заборони. Оскільки збільшення процентної ставки за користування кредитом, сплата якої охоплюється обсягом зобов’язань поручителя, за статтею 559 Цивільного кодексу України, має обов’язковим та одночасним за хронологією наслідком припинення поруки, подальше укладання додаткових угод до договору поруки не може розцінюватися як належне вчинення правочину із погодження збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зміна умов зобов’язання з поруки як і будь-якого іншого зобов’язання передбачає існування саме цього змінюваного зобов’язання як об’єкта зміни на момент її вчинення. Положення ч.ч. 1-3 ст. 653 Цивільного кодексу України не передбачають можливості зміни вже припиненого зобов’язання. Неможливість подальшого погодження змін обсягу відповідальності випливає і із змісту п. 3.3.1. договору поруки, в якому згадується про необхідність попереднього письмового погодження відповідачем таких змін. Припинення поруки зумовлює і припинення перебування сторін договору у статусі кредитора та боржника у розумінні ст. 509 Цивільного кодексу України, а отже і існування у відповідача як кредитора прав висування грошових вимог до позивача, які зумовлювалися до цього солідарною відповідальністю останнього за кредитними зобов’язаннями третьої особи. Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій, з яким погоджується і суд касаційної інстанції, про задоволення позовних вимог в частині визнання відсутнім у відповідача права на стягнення з позивача грошових коштів за договором поруки № 1 від 02.11.2006 р., є обґрунтованим та заснованим на матеріалах справи та приписах чинного законодавства. Що стосується доводів заявника касаційної скарги про наявність інформації у поручителя про зміну процентних ставок, враховуючи умови кредитного договору про встановлення плаваючих процентних ставок та періодичність змін розміру процентних ставок, наведені обставини не можуть розцінюватися як згода поручителя на зміну умов кредитного договору, оскільки згідно з п. 3.3.1 договору поруки Кредитор зобов'язався до моменту виконання забезпеченого порукою зобов'язання не змінювати умов Договору кредиту без попереднього письмового погодження Поручителя. Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій було самостійно змінено підстави позову, виходячи з наступного. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК України. Під способами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення. Цей перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Вищий господарський суд України в п. 3.7 роз'яснення від 18.09.97 р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (із змінами та доповненнями) також зазначав, що зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача, а зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся з позовом про визнання відсутнім у відповідача права на стягнення з позивача грошових коштів за кредитним договором , що є предметом позову у даній справі. Фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача, полягають у тому, що договір поруки № 1 від 02.11.2006 р. є припиненим, у зв'язку з чим відповідач втратив свій статус кредитора. На підтвердження припинення договору поруки позивачем надано ряд доказів, зокрема додаткові угоди до кредитного договору, вказані вище. Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 р. N02-5/422 "Про судове рішення", зі змінами та доповненнями, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Суди попередній інстанцій, дослідивши вищевказані докази, встановили факт припинення договору поруки та задовольнили позовні вимоги, не змінюючи підстав позову, тобто, виходячи із того, що договір поруки № 1 від 02.11.2006 р є припиненим, у зв'язку з чим відповідач втратив свій статус кредитора. Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують. З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Донецької обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" залишити без задоволення. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.06.2011 р. у справі №30/25пн залишити без змін. Головуючий суддя О.О. Євсіков судді Т.Л. Барицька Н.М. Губенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/17320416

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2010 р. № 32/464-6/328 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Мирошниченка С.В., суддів Барицької Т.Л., Губенко Н.М., розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" на рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2009 у справі № 32/464-6/328 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт НІКА-ТЕРА" до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" про зобов’язання виконання умов договору в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Нестеренко О.А. (дов. №2 від 14.01.2009); - відповідача Гайченко А.В. (дов. №02-04/633 від 09.12.2009); ВСТАНОВИВ: Постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2009 скасовані прийняті у даній справі судові рішення, а саме: рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2008 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2008; справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду. За результатами нового розгляду даної справи господарським судом міста Києва (суддя Ковтун С.А.) 07.10.2009 прийнято рішення, яким задоволені уточнені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт НІКА-ТЕРА" (надалі позивач) до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" (відповідач). Відповідач, не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду скасувати з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Позивач надав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якій заперечує проти її доводів, просить прийняте судом рішення залишити без змін. Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Під час здійснення касаційного провадження з перегляду прийнятих у даній справі судових рішень, а саме: рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2008 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2008 та винесення судом касаційної інстанції постанови, якою вказані судові акти судів попередніх інстанцій були скасовані, суд касаційної інстанції встановив порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України, ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. За результатами нового розгляду даної справи з урахуванням заяви про зміну предмету позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Вищий господарський суд України погоджується із прийнятим у даній справі судовим рішенням, з огляду на таке. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20.07.2006 між сторонами у справі був укладений договір про надання відповідачем позивачу невідновлювальної кредитної лінії №640/2-96, зміни до якого були внесені додатковою угодою від 10.10.2007, а саме: змінено п. 1.1.1. договору та збільшено межі максимального ліміту заборгованості позичальника до 22411560,00 швейцарських франків зі сплатою процентів в розмірі 8,75% річних та комісій, в розмірі та порядку, визначених тарифами на послуги по наданню кредитів. Крім того, також була змінена редакція п. 1.1.3. договору та встановлено, що на весь термін дії договору встановлюється плаваюча відсоткова ставка з щорічним переглядом в дату зміни процентів – 7 червня кожного року, на рівні LIBORS/Swiss frank + Х % річних, де Х% річних –є постійна величина маржі банку та дорівнює 5,65% при цьому відсоткова ставка не може бути нижче 8,75% річних. Пунктом 2.13 договору (в редакції договору 2006 року) сторони узгодили, що у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі, прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за інших умов, наведених у вказаному пункті, кредитор (відповідач) має право ініціювати зміну розміру процентів та комісій, визначених у п. 1.1.1. договору, в порядку, передбаченому п. 2.13.1. договору, а позичальник (позивач), в свою чергу, при погодженні зміненого розміру процентів за кредитом та/або комісій, в строк, визначений п. 13.1. договору, зобов'язаний підписати надану кредитором додаткову угоду та повернути її кредитору (п. 2.13.2 договору). У іншому випадку –незгоди позичальника, останній зобов'язаний протягом 2 місяців повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, сплатити проценти, комісії, можливі штрафні санкції. 15.08.2008 позивач отримав від відповідача лист № 06-29/14-1702 від 11.08.2008 та проект додаткової угоди від 11.08.2008 про внесення змін у договір, зокрема, ? у п. 1.1.1. договору слова "зі сплатою процентів в розмірі 8,75% річних" замінити на слова "зі сплатою процентів в розмірі: по заборгованості в швейцарських франках / Swiss frank (12M) + Х% річних, де Х% річних –є постійна величина маржі банку та дорівнює 10,75%, по заборгованості в доларах США на рівні Libor USD (12М) +Х% річних, де Х% річних –є постійна величина маржі банку та дорівнює 8,75%"; ? п. 1.1.3. договору викласти в наступній редакції: "На весь термін дії даного договору встановлюється плаваюча відсоткова ставка з щорічним переглядом процентів –7 червня кожного року на рівні: - по заборгованості в швейцарських франках Libor/ Swiss frank (12M) + Х% річних, де Х% річних –є постійна величина маржі банку та дорівнює 10,75%, по заборгованості в доларах США на рівні Libor USD (12М) +Х% річних, де Х% річних –є постійна величина маржі банку та дорівнює 8,75%". Позивач, в свою чергу, отримавши вказаний лист відповідача та проект додаткової угоди до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії, направив відповідачу протокол розбіжностей та супровідний лист №1245/нк-09, який (протокол розбіжностей) відповідачем погоджений не був та 16.10.2008 відповідач повідомив позивача про надання згоди на отримання позивачем кредиту в іншому банку для повного погашення заборгованості за укладеним між ними договором. Предметом даного спору з урахуванням наданої позивачем заяви від 14.09.2009 №997/ик-09 про зміну предмету спору є вимога позивача визнати за ним права на нарахування протягом усього терміну дії договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №640/2-96 від 20.07.2006 відсотків (процентів) за користування кредитними коштами на умовах, визначених в договорі про надання невідновлювальної кредитної лінії №640/2-96-5 від 20.07.2006 з урахуванням змін,внесених додатковою угодою №640/2-96-5 від 10.10.2007, зі сплатою процентів в розмірі 8,75% річних та встановленням плаваючої відсоткової ставки з щорічним переглядом в дату зміни процентів –7 червня кожного року, на рівні LIBORS/Swiss frank + Х % річних, де Х% річних –є постійна величина маржі банку та дорівнює 5,65% при цьому відсоткова ставка не може бути нижче 8,75% річних. В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що не погоджується з вимогою відповідача внести зміни до додаткової угоди №640/2-96-5 до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №640/2-96, а відповідно до ст. 188 ГК України зміна умов договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; крім того, позивач не погоджується із посиланням відповідача в обґрунтування необхідності внесення змін до договору щодо збільшення відсоткової ставки на п.п. 2.13., 2.13.1., 2.13.2, 2.13.3, адже дані пункти не передбачають право відповідача в односторонньому порядку змінювати умови договору про надання кредитної лінії. Як правильно встановив суд першої інстанції на підставі правового аналізу рішення державної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Про затвердження положення про порядок реєстрації змін до правил фондової біржі щодо запровадження в обіг на фондовій біржі деривативів" від 04.08.2009 №884 та п. 1.10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" відсотковою ставкою є розмір відсотків, за якими банк нараховує розмір процентів за вкладами або за наданими кредитами. Суд першої інстанції, встановлюючи обставини справи та викладаючи умови договору про надання невідновлювальної кредитної лінії, про що вказувалося вище, встановив, що п. 1.1.3. договору в редакції додаткової угоди від 10.10.2007 визначений порядок, за яким розраховується розмір процентів, що мають сплачуватися позичальником, та дата (строк), коли має відбуватися зміна процентів, а саме: 7 червня кожного року; розмір процентів розраховується за такою формулою: Libor/Swiss frank +Х% річних, де Х% річних –є постійною величиною маржі банку та дорівнює 5,65%. Отже, як правильно встановив суд, величина маржі банку на весь термін дії договору є постійною та становить 5,65%, в той же час, в запропонованій відповідачем додатковій угоді від 11.08.2008, відповідач фактично пропонує змінити не розмір процентів, які підлягають сплаті позичальником, а Х% річних –що є постійною величиною маржі банку та становить 5,65% (в швейцарських франках на 10,75%, в доларах США на 8,75%), чого умовами договору про надання невідновлювальної кредитної лінії не передбачено, і взагалі, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, будь-яка зміна істотної умови договору відповідно до положень, зокрема, ст. 651 Цивільного кодексу України повинна проводитися двосторонньою додатковою угодою до договору, а зміна істотної умови договору перерахунком за вищевказаною формулою не відповідає чинному законодавству. Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Як правомірно зазначив суд першої інстанції з урахуванням вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 15.04.2009, якою були скасовані прийняті у даній справі судові рішення, статтею 20 ГК України передбачений такий спосіб захисту прав, як, зокрема, визнання наявності або відсутності права, а тому, враховуючи вищенаведене, правомірно задовольнив позовні вимоги (уточнені) позивача. Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав їх недоведеності. Стосовно ж посилань скаржника на примусову зміну судом істотних умов договору про надання невідновлювальної кредитної лінії, що полягає в обмеженні права банку на основі вільного волевиявлення погоджувати з іншою стороною за договором будь-які умови договору, то такі доводи також відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, та підтвердилося у суді касаційної інстанції, пропозиція відповідача від 11.08.2008 про зміну умов кредитного договору полягала, фактично, у зміні маржі банку, яка, відповідно до умов вказаного договору є постійною величиною протягом всього терміну даного договору. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення суду першої інстанції або постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення суду першої інстанції або постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 125, 129 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" залишити без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2009 у справі № 32/464-6/328 залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С.В. Мирошниченко Судді: Т.Л. Барицька Н.М. Губенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/10668980

Подойдите к нотариусу который внес запись и уточните ее основания. А то мы так можем еще очень долго фантазировать.

Согласно закона Украины "Об ипотеке" если договором предусмотрено внесудебное взыскание, то оно именно так и осуществляется. Кредитор идет к нотариусу и то делает соответствующую запись о чем вносит данные в реестр. То же касается и Закона Украины "О залоге" касательно движимого имущества: Стаття 20. Звернення стягнення на заставлене майно Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду. Помимо этого могла быть и исполнительная надпись нотариуса.

Таких разъяснений нет и судья должен вынести определение об отказе в обеспечении иска.

Справа № 2-3067/11 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ Іменем України 01.07.2011 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Шевченко Т.М. з участю секретаря Загорулько Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним третейського застереження та припинення договору поруки,- в с т а н о в и в: В березні 2011 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним третейського застереження та припинення договору поруки. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 14 серпня 2007 року між нею та Відповідачем укладений Договір поруки №02-038/743 в якості забезпечення виконання зобов’язань третьої особи –ОСОБА_2 за Договором кредиту від 14.08.2007р. №08-038/402. Згідно умов Договору поруки від 14.08.2007р. №02-038/743 позивачка зобов’язалась перед відповідачем відповідати за виконання зобов’язань третьої особи –ОСОБА_2 щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредиту, а також можливих штрафних санкцій у розмірі і порядку, передбачених Договором кредиту від 14.08.2007р. №08-038/402. У зв’язку з тим, що з 14 листопада 2008 року між відповідачем та третьою особою укладено додаткову угоду до Договору кредиту, наслідком чого стало збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом з 11,95% до 14%, позивачка вважає, що її відповідальність, як поручителя, припиняється з дати збільшення процентної ставки, оскільки позивачка не укладала будь –яких додаткових угод до Договору поруки та не давала згоди на внесення змін до Договору кредиту, як це передбачено пунктом 3.3.1. Договору поруки. Крім того, позивачка заявила вимоги щодо визнання недійсним пункту 6.2. Договору поруки, яким передбачений порядок вирішення спорів Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків, що на думку позивачки не відповідає її волевиявленню, а сама третейська угода не відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про третейські суди», оскільки не містить регламенту визначеного третейського суду, позивачці під час укладення Договору поруки не був доведений регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків та перелік суддів, з яких обрані конкретні судді, а третейська угода всупереч вимог закону не містить визначення предмету спору. В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив, правом наданим статтею 128 Цивільного процесуального кодексу України щодо подання до суду письмових заперечень на позовну заяву не скористався. Третя особа - ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, заперечень щодо позовних вимог не надав. Суд, вислухавши пояснення представника позивачки, дослідивши та вивчивши матеріали справи, приходить до наступного. 14 серпня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УКРСОЦБАНК»та ОСОБА_2 укладений Договір кредиту №08-038/402 (надалі «Договір кредиту»), відповідно до якого Відповідач надає ОСОБА_2 у тимчасове користування на умовах повернення грошові кошти в сумі 72 250,00 (сімдесят дві тисячі двісті п’ятдесят) доларів США із сплатою 11,95% (одинадцять цілих дев’яносто п’ять сотих) процентів річних та кінцевим терміном повернення до 14 серпня 2032 року включно. В якості забезпечення виконання зобов’язань Позичальника за Договором кредиту 14 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та Відповідачем укладений Договір поруки №02-038/743, умовами якого передбачено, що позивачка, як поручитель, зобов’язується перед відповідачем, як кредитором, у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_2, як позичальником, зобов’язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадку, передбачених Договором кредиту. Пунктом 2.1. Договору поруки визначений зміст забезпеченого порукою зобов’язання, а саме: - повернення кредиту в сумі 72 250,00 доларів США до 14 серпня 2032 року; - сплата процентів за користування кредитом в розмірі 11,95 процентів річних, а також комісій у визначених розмірах; - сплата можливої неустойки. Як вбачається з доданих до матеріалів справи доказів 14 листопада 2008 року між відповідачем та третьою особою укладена Додаткова угода про внесення змін до Договору кредиту, згідно з якою сторони встановили відсоткову ставку за користування кредитом у розмірі 14,00% (чотирнадцять) процентів річних. Тобто, відповідач без згоди позивача збільшив обсяг відповідальності останнього, підписавши з третьою особою додатковий правочин від 14 листопада 2008 року, при цьому збільшивши процентну ставку з 11,95% до 14,00% річних. Судом встановлено, що пунктом 3.3.1 Договору поруки визначений обов’язок Кредитора, яким є відповідач, до моменту виконання забезпеченого порукою зобов’язання не змінювати умов Договору кредиту без письмового погодження із Поручителем. Таким чином, відповідач в порушення пункту 3.3.1. Договору поруки, не отримавши письмової згоди позивача, як поручителя, змінив умови Договору кредиту. Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором. У зв’язку з цим, умови Договору поруки, у тому числі і розмір процентної ставки, визначений в пункті 2.1.2., можуть бути змінені лише у письмовій формі. Статтею 598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно пункту 1 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Як випливає зі змісту зазначеної норми закону для зміни основного зобов’язання, якщо воно забезпечено порукою, необхідною є згода третьої особи, яка не є безпосереднім його учасником –поручителя. У тих випадках, коли боржник і кредитор змінюють умови основного договору таким чином, що тягне збільшення обсягу зобов’язання поручителя без його згоди, порука вважається припиненою і поручитель не залишається зобов’язаним навіть на початкових умовах договору. Таким чином, враховуючи приписи Цивільного кодексу України порука ОСОБА_1 за Договором поруки від 14 серпня 2007 року №02-038/743 вважається припиненою з моменту збільшення обсягу її відповідальності, як поручителя, а саме з 14 листопада 2008 року. Відповідач проти позовних вимог заперечень не надав, вимоги позивача не спростував, явку поважного представника в судове засідання не забезпечив. Враховуючи викладене вимоги позивачки в частині припинення Договору поруки від 14 серпня 2007 року №02-038/743 документально і нормативно обґрунтовані, тому підлягають задоволенню. Стосовно вимог позивачки щодо визнання недійсним пункту 6.2. Договору поруки від 14 серпня 2007 року №02-038/743 позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного. Оспорюваним пунктом 6.2. Договору поруки від 14 серпня 2007 року №02-038/743 визначено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів сторони, керуючись статтею 5 Закону України «Про третейські суди» домовились про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею, спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 6 ЦК України встановлює, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Як вбачається із змісту пункту 6.2. Договору поруки від 14 серпня 2007 року №02-038/743 сторони під час укладення цього договору добровільно, за спільним погодженням обрали такий спосіб вирішення спорів, як звернення до третейського суду. За таких обставин суд не може погодитись з вимогами позивачки щодо порушення чинного законодавства під час укладення третейської угоди, оскільки позовні вимоги в цій частині не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і не порушують права позивачки. На підставі ст. 88 ЦПК України стягнути з ПАТ «Укрсоцбанк»на користь ОСОБА_1 8,50 грн. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Керуючись ст.ст. 559 та 598 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 209, 88, 212 - 215, 218, 224 -226, 294 ЦПК України , суд - в и р і ш и в: Позов задовольнити частково. Визнати поруку ОСОБА_1 за Договором поруки №02-038/743 від 14 серпня 2007 року такою, що припинена з 14 листопада 2008 року у повному обсязі зобов’язань. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. В іншій частині позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/17522597

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №2-313-1/10 18 травня 2010 року Печерський районний суд м. Києва в складі: головуючого – судді : Вовк С.В., при секретарі : Хоменко Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Уксоцбанк», приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, треті особи Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», ОСОБА_3 про визнання недійсними правочинів, визнання незаконною дію, визнання незаконним, такими що не підлягають виконанню та скасування виконавчих написів та стягнення суми, - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2009 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами до відповідача АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», третя особа - приватний нотаріус КМНО Ковальчук С.П.: 1. визнати недійсним ст. 6 Договору про надання відновлюваної кредитної лінії № 10-29/2706 від 17.11.2006 р. і ст. 6 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4186 від 17.09.2007 р., відповідно до умов яких у випадку неможливості вирішення спорів шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовились про те, що спір розглядається Третейським судом при Асоціації українських банків; 2. визнати незаконним збільшення відповідачем процентних ставок за користування кредитами за Договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 10-29/2706 від 17.11.2006 р. та Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4186 від 17.09.2007 р.; 3. визнати недійсними п. 2.13.3 Договору про надання відновлюваної кредитної лінії № 10-29/2706 від 17.11.2006 р. та Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4186 від 17.09.2007 р. щодо такої події як ненадання позичальником згоди на зміну відсоткової ставки, що дає право банку вимагати дострокового погашення кредитів в повному обсязі і вчинити дії з дострокового припинення договорів; 4. визнати виконавчі написи № 2621 і № 2615, що видані 02.07.2009 р. приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П., такими, що не підлягають виконанню з моменту вчинення; 5. визнати недійсними Додаткову угоду про внесення змін до Договору про надання відновлюваної кредитної лінії № 10-29/2706 від 17.11.2006 р. та Додаткову угоду про внесення змін до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4186 від 17.09.2007 р.; 6. зобов'язати банк здійснити перерахунок заборгованості за договорами на рівні первинних відсоткових ставок з відповідними підтвердженнями за сумами оплат на підставі первинних бухгалтерських документів та скласти акт звірки у зв'язку з неправомірністю підвищення відсоткових ставок за кредитами. Після здійснення перерахунку зобов'язати відповідача припинити існуючи кредитні і усі витікаючі з них договори, складені з порушенням законодавства, замість них укласти новий договір про надання відновлювальної кредитної лінії з 13 % процентною ставкою в межах максимального ліміту заборгованості, який буде відповідати 80 % дійсної вартості нерухомого майна, переданого в іпотеку, і новий іпотечний договір, посилаючись на те, що між ним та відповідачем було укладено ряд договорів. ОСОБА_1 зазначає, що діючими є Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4186 від 17.09.2007 р., якому відповідає іпотечний договір № 02-10/3180 від 17.09.2007 р., і Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/2706, якому відповідає іпотечний договір № 02-10/3272 від 17.11.2006 р. Позов ОСОБА_1 мотивує тим, що 29.05.2008 р. він отримав інформаційний лист про зміну відсоткової ставки за Договором кредиту № 10-29/4186 від 17.09.2007 р., і 27.06.2008 р. його також повідомили про аналогічне підвищення відсоткової ставки за Договором кредиту № 10-29/2706 від 27.11.2006 р. До листів додавалися відповідні додаткові угоди. У зв'язку з тією обставиною, що усі залучені кредитні кошти на той момент були вкладені у будівництво, ОСОБА_1 не мав фізичної можливості повернути їх у повному обсязі. Дана обставина і психологічний тиск співробітників банку змусили його підписати додаткові угоди про підвищення відсоткової ставки. Позивач вважає незаконним збільшення відповідачем відсоткової ставки. Щоб розібратися у вказаних обставинах, позивач повідомив банк про тимчасове припинення погашення ним тіла кредитів і відсотків за користування ними до з'ясування всіх обставин. ОСОБА_1 зазначає, що переплатив грошові кошти, сума яких становить 209 036,08 доларів США. Дану суму складають: грошові кошти, сплачені за незаконно підвищеними відсотковими ставками за кредитами, грошові кошти, сплачені ним за надання нотаріальних послуг при посвідченні усіх договорів, які були укладені в процесі співпраці, грошові кошти сплачені ним за надання страхових послуг, грошові кошти сплачені ним на користь банку за відкриття кредитних ліній, укладення додаткових угод, а також грошові кошти у вигляді штрафних санкцій. Також позивач вважає, що виконавчі написи є незаконними і такими, що не підлягають виконанню повністю. В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив суд: 1. на підставі ч. 1 ст. 27 ЦК України визнати недійсним з моменту укладення третейське застереження, визначене у ст. 6 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/2706 від 17.11.2006 р.; 2. на підставі ч. 1 ст. 27 ЦК України визнати недійсним з моменту укладення третейське застереження, визначене у ст. 6 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4186 від 17.09.2007 р.; 3. на підставі ст. ст. 216, 233 ЦК України визнати недійсною з моменту укладення додаткову угоду від 21.08.2008 р. «Про внесення змін до Договору кредиту № 10-29/2706 від 17.11.2006 р.; 4. на підставі ст. ст. 216, 233 ЦК України визнати недійсною з моменту укладення додаткову угоду від 21.08.2008 р. «Про внесення змін до Договору кредиту № 10-29/4186 від 17.09.2007 р.; 5. визнати виконавчі написи № 2621 і № 2615, що видані 02.07.2009 р. приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П., такими, що не підлягають виконанню з моменту вчинення; 6. стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 938 428,45 грн. В останнє уточненій редакції позивач просив: 1. визнати недійсним ст. 6 Договору про надання відновлюваної кредитної лінії № 10-29/2706 від 17.11.2006 р. і ст. 6 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4186 від 17.09.2007 р., відповідно до умов яких у випадку неможливості вирішення спорів шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовились про те, що спір розглядається Третейським судом при Асоціації українських банків; 2. визнати незаконним збільшення відповідачем процентних ставок за користування кредитами за Договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 10-29/2706 від 17.11.2006 р. та Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4186 від 17.09.2007 р.; 3. визнати недійсними Додаткову угоду про внесення змін до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/2706 від 17.11.2006 р. та Додаткову угоду про внесення змін до Договору про надання не відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4186 від 17.09.2007 р.; 4. визнати недійсними п. 2.13.3 договорів щодо такої події як ненадання позичальником згоди на зміну відсоткової ставки, що дає право банку вимагати дострокового погашення кредитів в повному обсязі і вчинити дії з дострокового припинення договорів; 5. визнати незаконними (такими, що не підлягають виконанню) та скасувати виконавчі написи № 2621 і № 2615, що видані 02.07.2009 р.; 6. визнати недійсними п. 2.12. договорів щодо права банку змінювати розмір процентів та комісій односторонньому порядку; 7. стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 737 127,46 грн. та 7 049,38 доларів США. На попередньому судовому засіданні до участі у справі у якості третьої особи було залучено НАСК «Оранта». На стадії розгляду справи до участі у справі у якості третьої особи було залучено ОСОБА_3 В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги , посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та уточненнях позовних вимог. Представник відповідача АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» у судовому засіданні позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити. Відповідач - приватний нотаріус КМНО Ковальчук С.П. у судове засідання не з'явився, у письмових пояснення просив розглядати справу у його відсутність та відмовити в задоволенні позову. Третя особа ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала. Представник третьої особи НАСК «Оранта» у судове засідання не з'явився, хоча юридична особа вчасно належним чином була повідомлена про розгляд справи. Спеціаліст-аудитор ОСОБА_4 у судовому засіданні роз’яснила аудиторський звіт від 12.04.2010 р. та додаток до аудиторського звіту від 11.05.2010 р., зазначивши, що розміри відсоткових ставок за користування кредитними коштами, які вказані в п.п. 1.4.2 Іпотечного договору № 02-10/3272 (дія договору припинена у зв’язку з укладенням Іпотечного договору № 02-10/3028), потім Іпотечного договору № 02-10/3028, у розмірі 13 % та Іпотечного договору № 02-10/3180 у розмірі 14 % не відповідають розміру відсоткових ставок, по яким кредитором проводилось нарахування суми заборгованості за відсотками з 21.08.08 р. за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/2706 від 17.11.2006 р. у розмірі 14 %, а отже на дату складання виконавчого напису були відсутні документальні підтвердження, які б давали підстави стверджувати, що сума заборгованості є безспірною. Суд, вислухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, третьої особи, спеціаліста, оголосивши та дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного. Судом встановлено, що 17.11.2006 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/2706, відповідно до п. 1.1.1. якого було визначено, що надання позивачу кредиту буде здійснюватися окремими частинами (траншами) зі сплатою 13 % річних та комісій, в межах максимального ліміту заборгованості до 396 039,00 доларів США, з наступним зниженням максимального ліміту заборгованості починаючи з 25.12.2006 р., кожного 25 числа місяця ліміт зменшується на 2201,00 долар США (а. с. 11-17). Також 17.11.2006 р. між позивачем та банком було укладено іпотечний договір № 02-10/3272, згідно якого ОСОБА_1 передав в іпотеку АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/2706 нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру № 7, загальною площею 169,0 кв.м., житловою площею 88,8 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 18-21). Також 17.11.2006 р. між позивачем, відповідачем та третьою особою ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 02-10/3273, згідно якого поручитель зобов'язалася перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/2706 від 17.11.2006 р. (а. с. 79-81). 17.09.2007 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4186, відповідно до п. 1.1.1. якого було визначено, що надання позивачу кредиту буде здійснюватися окремими частинами (траншами) зі сплатою 14 % річних та комісій, в межах максимального ліміту заборгованості до 8 333 281,00 доларів США, з наступним зниженням максимального ліміту заборгованості кожного 10 числа місяця, починаючи з жовтня 2007 р. (а. с. 64-68). Також 17.09.2007 р. між позивачем, відповідачем та третьою особою ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 02-10/3181, згідно якого поручитель зобов'язалася перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених Договором кредиту № 10-29/4186 від 17.09.2007 р. (а. с. 82-84). 17.09.2007 р. між позивачем та банком було укладено іпотечний договір № 02-10/3180, згідно якого ОСОБА_1 передав в іпотеку АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4186 нерухоме майно, а саме семикімнатну квартиру № 7-8, загальною площею 308,9 кв.м., житловою площею 116,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 54-55). Укладені кредитні договори є двосторонніми правочинами і вони укладені на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1- 6 ст. 203 ЦК України. ОСОБА_1 просить визнати недійсним ст. 6 Договору про надання відновлюваної кредитної лінії № 10-29/2706 від 17.11.2006 р. і ст. 6 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4186 від 17.09.2007 р., відповідно до умов яких у випадку неможливості вирішення спорів шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовились про те, що спір розглядається Третейським судом при Асоціації українських банків. За правилом, передбаченим ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Позивач посилається також на ч. 1 ст. 27 ЦК України, яка передбачає, що правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є нікчемними. Укладені кредитні договори не обмежують можливість позивача мати не заборонені цивільні права та обов’язки, а саме отримати у кредит кошти. Сторони, в тому числі позивач, підписали договори, отже досягли згоди з усіх істотних умов. Враховуючи це у суду відсутні підстави визнати даний пункт договорів недійсними, оскільки додержані всі вимоги ст. 203 ЦК України. 21.08.2008 р. між позивачем та банком було укладено Додаткову угоду про внесення змін до Договору кредиту № 10-29/2706 від 17.11.2006 р., згідно якого розмір процентної ставки було збільшено на рівні 14 % річних, яка починає діяти з 21.08.2008 р. (а. с. 77). 29.05.2008 р. між позивачем та банком було укладено Додаткову угоду про внесення змін до Договору кредиту № 10-29/4186 від 17.09.2007 р., згідно якого розмір процентної ставки було збільшено на рівні 18 % річних, яка починає діяти з 17.06.2008 р. (а. с. 78). Позивач зазначає, що вимога банку про підвищення процентів фактично є односторонньою дією та супроводжувалася фактично позадоговірним (незаконним) примусом щодо вчинення правочину. Повернення кредитних коштів (тіла кредиту та нарахованих відсотків) зі сторони позивача було неможливе, враховуючи, що кредитні кошти були інвестовані у будівництво об’єкту нерухомості. Таким чином вчинення правочину підписання додаткових угод про внесення змін до кредитних договорів ОСОБА_1 було здійснено під впливом тяжкої обставини, на вкрай невигідних умовах. На той момент позивач не міг погасити суму кредиту та сплатити нараховані проценти в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Отже позивач висуває вимогу про визнати незаконним збільшення відповідачем процентних ставок за користування кредитами, визнати недійсними з моменту укладення Додаткову угоду про внесення змін до Договору кредиту № 10-29/2706 від 17.11.2006 р. та Додаткову угоду про внесення змін до Договору кредиту № 10-29/4186 від 17.09.2007 р. Як на правову підставу задоволення свого позову, позивач посилається на ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» – а саме у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Позивач ОСОБА_1 не довів обставини того, що третейське застереження у кредитних договорах слід визнати недійсним з моменту укладення. Судом було встановлено, що інформаційним листом № 24.3/700-21 від 29.05.2008 р. АКБ «Укрсоцбанк» повідомив позивача про зміну відсоткової ставки відповідно до умов Договору кредиту № 10-29/4186 від 17.09.2007 р. з 17.06.2008 р. Листом № 24.3/700-101 від 27.06.2008 р. АКБ «Укрсоцбанк» повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідно до умов Договору кредиту № 10-29/2706 від 17.11.2006 р. та вимог ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», повідомляє про підвищення розміру процентної ставки до 14 % річних з 01.07.2008 р. Отже, ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про прийняття банком рішення про підвищення відсоткової ставки по кредиту та в подальшому підписав додаткові угоди. Відповідно до умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/2706 від 17.11.2006 р., кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів та комісій. Про намір змінити розмір процентів за надання кредиту та/або комісій, кредитор зобов’язаний повідомити позичальника не пізніше ніж за 10 робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду. У разі, якщо позичальник погодиться зі зміненим розміром процентів за кредитом та/або комісій, він зобов’язаний протягом строку 10 робочих днів підписати надану кредитором додаткову угоду про внесення змін до цього договору та повернути її кредитору. У разі, якщо позичальник не погодиться з запропонованими кредитором змінами процентів та/або комісій, він зобов’язаний протягом 10 робочих днів повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії, можливі штрафні санкції в повному обсязі. На таких умовах було і укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4186 від 17.09.2007 р. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необгрунтованість даної позовної вимоги та залишає її без задоволення з підстав того, що позивач ОСОБА_1 не довів обставини того, що відповідачем в момент укладення договорів та додаткових угод не були додержані всі вимоги ст. 203 ЦК України, та що укладені додаткові угоди підписані ним під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Судом було встановлено, що відповідачем по справі приватним нотаріусом КМНО Ковальчком С.П. 02.07.2009 р. було вчинено виконавчий напис, що зареєстрований в реєстрі за № 2615 про звернення стягнення на семикімнатну квартиру № 7-8, загальною площею 308,9 кв.м., житловою площею 116,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності. Зазначена квартира передана в іпотеку. У виконавчому написі нотаріус зазначає, що сума заборгованості за договором № 10-29/4186 від 17.09.2007 р. становить 9 443 898,24 грн., кошти, отримані від реалізації предмету іпотеки запропоновано перерахувати для погашення заборгованості (а. с. 138). Також приватним нотаріусом КМНО Ковальчком С.П. 02.07.2009 р. було вчинено виконавчий напис, що зареєстрований в реєстрі за № 2621 про звернення стягнення на семикімнатну квартиру № 7-8, загальною площею 308,9 кв.м., житловою площею 116,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності. Зазначена квартира передана в іпотеку. У виконавчому написі нотаріус зазначає, що сума заборгованості за договором № 10-29/2706 від 17.11.2006 р. становить 407 474,56 доларів США (згідно курсу НБУ станом на 28.04.2009 р. складає 3 137 554,12 грн.), кошти, отримані від реалізації предмету іпотеки запропоновано перерахувати для погашення заборгованості (а. с. 139). За виконавчими написами були винесені постанови про відкриття виконавчого провадження (а. с. 113-118). Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Відповідно до п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою КМУ від 29.06.1999 р. № 1172, є нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Згідно з п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом МЮ України від 03.03.2004 р., нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою КМУ. Позивач просить суд визнати незаконними (такими, що не підлягають виконанню) та скасувати виконавчі написи № 2621 і № 2615, що видані 02.07.2009 р. Суд приходить до висновку про обґрунтованість даної позовної вимоги та її задоволення, оскільки судом було встановлено, що розрахунок розмірів заборгованості за кредитами, а також розмірів заборгованості за відсотками, розмірів пені за несвоєчасне повернення кредитів та відсотків, розміру штрафу відповідачем АКБ «Укрсоцбанк» було зроблено самостійно. Зазначені суми у відповідності до Постанови КМУ від 29.06.2009 р. № 1172, повинні бути узгоджені між позивачем і відповідачем, відповідач мав проінформувати позивача про розмір заборгованості позичальника на момент вчинення виконавчого напису, і в разі відсутності заперечень з боку позивача стосовно розміру заборгованості зазначена сума набула б статусу безспірної. Листами № 02-11/498 та № 02-11/499 від 04.02.2009 р. відповідач вимагав погасити заборгованість, на що позивач листом від 12.03.2009 р. висловив свою незгоду з сумами заборгованості та висунув вимоги про усунення порушень, що є доказом наявності спірних правовідносин. При цьому, виконавчий напис № 2621 вчинено на іпотечному договорі № 02-10/3028, у якому значиться відсоткова ставка на рівні 13 %, а сума боргу нарахована за підвищеною 14 % ставкою, а виконавчий напис № 2615 вчинено на іпотечному договорі № 02-10/3180, у якому значиться відсоткова ставка на рівні 14 %, а сума боргу нарахована за підвищеною 18 % ставкою. Згідно ст. 19 Закону України «Про іпотеку», будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Згідно аудиторського звіту від 12.04.2010 р. та додатку до аудиторського звіту від 11.05.2010 р., розміри відсоткових ставок за користування кредитними коштами, які вказані в п.п. 1.4.2 Іпотечного договору № 02-10/3272 (дія договору припинена у зв’язку з укладенням Іпотечного договору № 02-10/3028), потім Іпотечного договору № 02-10/3028, у розмірі 13 % та Іпотечного договору № 02-10/3180 у розмірі 14 % не відповідають розміру відсоткових ставок, по яким кредитором проводилось нарахування суми заборгованості за відсотками з 21.08.08 р. за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/2706 від 17.11.2006 р. у розмірі 14 %, а отже на дату складання виконавчого напису були відсутні документальні підтвердження, які б давали підстави стверджувати, що сума заборгованості є безспірною. Такі роз’яснення також були надані спеціалістом-аудитором у судовому засіданні. Отже, у судовому засіданні було встановлено, що процентні ставки були більші ніж передбачені договорами на яких були вчинені виконавчі написи. Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат», нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. В силу вимог п. 4 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у випадках: скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Зазначена норма права відповідно до ст. 8 ЦК України може бути застосована як норма матеріального права, що встановляє спеціальний спосіб захисту права в разі його порушення виданням нотаріусом незаконного виконавчого напису. Виконавчі написи № 2621 і № 2615, що видані 02.07.2009 р. приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П. слід визнати такими, що не підлягають виконанню. Щодо вимоги позивача про стягнення з АКБ «Укрсоцбанк» на його користь грошові кошти у сумі 737 127,46 грн. та 7 049,38 доларів США., то ця вимога не підлягає задоволенню з наступних підстав. Між позивачем та відповідачем АКБ «Укрсоцбанк» існують договірні відносини, які продовжуються. Як на правову підставу стягнення коштів із відповідача позивач посилається на ст. 1212 ЦК України, а саме особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути потерпілому майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Разом з тим, дана правова норма не розповсюджується до спірних правовідносин, оскільки вони є договірними. На підставі ст. ст. 3, 4, 10, 11, 54, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,- ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Уксоцбанк», приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, треті особи Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», ОСОБА_3 про визнання недійсними правочинів, визнання незаконною дію, визнання незаконним, такими що не підлягають виконанню та скасування виконавчих написів та стягнення суми – задовольнити частково. Визнати такими що не підлягають виконанню виконавчі написи №2621 і № 2615, що видані 02.07.2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком Сергієм Павловичем. В решті задоволення вимог позову відмовити. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подається апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/9529849

2-4245/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.11.2011 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Антонова Н.В. при секретарі Кавун І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбак" про зобов"язання виконати умови кредитного договору, визнання незаконним підвищення процентної ставки, стягнення надмірно сплачених коштів, відшкодування моральної шкоди, встановив: 22 червня 2011 року позивач звернувся в суд з позовом до Київської обласної філії АКБ Соціального розвитку «Укрсоцбанк»про зобов"язання виконати умови кредитного договору, визнання незаконним підвищення процентної ставки, стягнення надмірно сплачених коштів, відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що між нею та відповідачем було укладено договір кредиту 20.08.2007 року за №380/1148/07-А про надання у її тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі: 17 618 доларів США, зі сплатою 11,00% річних. Свої зобов’язання за укладеними договорами позивач виконувала вчасно та у повному обсязі. Вказує, що з грудня 2008 року в касі банку Кредитора вона сплачувала відсотки за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних, які були збільшені банком у односторонньому порядку, при цьому, додаткових угод з банком не підписувала та не попереджалася з боку банку про зазначені зміни. Таким чином вважає, що відповідачем у порушення умов п. 2.6.1 кредитного договору у односторонньому порядку було підвищено процентну ставку, що суперечить умовам договору та вимогам чинного законодавства, яке регулює договірні відносини. Зазначає, що неодноразово звертала до банку з листами в яких просила, повернути процентну ставку до встановленого договором розміру, проте її прохання банк залишив без задоволення, а таким чином, крім матеріальних втрат, завдав і моральних страждань, які, крім того, полягають у тому, що через постійні переживання, вона втратила нормальний ритм життя, душевну рівновагу та впевненість, зазнала приниження, а також змушена була докладати додаткових зусиль для пошуку засобів для оплати коштів за підвищеною процентною ставкою, будучи безробітною. Суму моральної шкоди оцінює у 10 000 грн. Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати та понесені нею витрати на правову допомогу у розмірі 600 грн. В судовому засіданні була проведена заміна відповідача на належного, а саме ПАТ «Укрсоцбанк». Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та наполягала на їх задоволенні. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачу направлявся лист та додаткова угода про підвищення процентної ставки до 13,5 %, проте позивач не повернула до банку додаткову угоду, а тому, у відповідності до умов кредитного договору, відповідачем було підвищено процентну ставку без згоди позивача, про що остання повідомлялася належним чином. Також посилається на те, що виконання останньою умов додаткової угоди, що стосується сплати відсотків у підвищеному розмірі, свідчить про прийняття останньою пропозиції про підвищення процентної ставки. Проти позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди заперечував, посилаючись на те, що з боку банку не було завдано позивачці моральних страждань, оскільки відповідач діяв виключно у відповідності до вимог діючого законодавства та умов договору. Стосовно вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача правової допомоги, вважає, що оскільки не наданий розрахунок такої допомоги, вона не підлягає задоволенню. Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. В судовому засіданні достовірно встановлено, що 20.08.2007 року за №380/1148/07-А між ОСОБА_1 та Київською обласною філією АКБ Соціального розвитку «Укрсоцбанк»було укладено кредитний договір про надання у її тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі: 17 618 доларів США, зі сплатою 11,00% річних. Свої зобов’язання за укладеними договорами позивач виконала вчасно та у повному обсязі. На час розгляду справи в суді, позивачем погашений кредит у повному обсязі, про що в судовому засіданні підтвердив як позивач так і представник відповідача. Відповідно до п. 2.6. Кредитного договору, кредитор з зазначених у даному пункті обставин, має право ініціювати зміну процентної ставки за надання кредиту, визначеної цим договором. Відповідно до п. 2.6.1 Кредитного договору, про намір змінити розмір процентів за надання кредиту, Кредитор зобов’язаний повідомити Позичальника не пізніше ніж за сім днів до дати початку їх введення, а також надати для укладення додаткову угоду про внесення змін до цього Договору. (а.с.6). Як зазначила в судовому засіданні позивач, від Кредитора не надходило повідомлення про намір змінити процентну ставку та не надходила додаткова угода, вказує що у порушення зазначених пунктів, банком було проведено підвищення процентної ставки. Представником відповідача, на спростування даної обставини доказів надано не було, а тому вимога позивача про визнання незаконним підвищення процентної ставки та про зобов’язання здійснити перерахунок надмірно сплачених процентів і відшкодувати позивачу їх різницю –є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Крім того, для з’ясування причин та підстав підвищення процентної ставки, позивач зверталася до відповідача з відповідними листами, оскільки бажала переконатися, що дії АКБ СР «Укрсоцбанк» з приводу підвищення відсоткової ставки відповідають вимогам укладених нею з останнім договорів кредиту. Посилання представника відповідача на те, що з моменту підвищення процентної ставки за договором кредиту, що був укладений з позивачем, остання сплачувала відсотки за підвищеною ставкою, що свідчить про прийняття умов додаткової угоди не заслуговують на увагу суду, оскільки відповідно до п. 2.5. договору кредиту, повернення заборгованості здійснюється у наступній черговості: спочатку прострочена заборгованість за нарахованими процентами, а вже потім прострочена заборгованість за кредитом. У судовому засіданні також встановлено, що сплачуючи чергові платежі в грудні місяці 2008 року позивач позбавлена була можливості сплатити відсотки в розмірі 11 % річних, оскільки призначення платежів при погашенні боргу визначається працівниками банку, що вчиняють банківські операції. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що твердження відповідача про прийняття ОСОБА_1 умов додаткових угод про підвищення відсоткової ставки за укладеними нею з АКБ СР «Укрсоцбанк» договорами кредиту не заслуговують на увагу суду, підстави для висновку, що підвищення процентної ставки за договорами кредиту було проведено за згоди позичальника відсутні. Крім того, дії АКБ СР «Укрсоцбанк» з приводу підвищення відсоткової ставки за укладеними з позивачем договорами кредиту не відповідають вимогам п. 2.6. укладених договорів, оскільки відповідачем не наведено підстав для вчинення таких дій, що визначені в зазначеному пункті договорів, а саме - зміну процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління , Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету Кредитора, за яких кредитор мав би право ініціювати зміну розміру процентів за користування кредитом визначеного в п. 1.1. цього Договору. За правилами ст. 1054 ЦК України, надання кредитів та їх повернення здійснюється виключно на договірних відносинах, а ст. 651 цього Кодексу передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168. Зважаючи на те, що суд прийшов до висновку, про неприйняття позивачем у справі пропозиції відповідача укласти додаткову угоду, відповідно вона не може вважатися укладеною. На думку суду, при наявності висновків суду, що додаткова угода про підвищення відсоткової ставки не укладена сторонами у справі, оскільки не підписана ОСОБА_1, а її дії також свідчать про відсутність згоди останньої на прийняття нею умов викладених у додатковій угоді, тому дії АКБ Укрсоцбанк»про нарахування відсотків за кредитними договорами за підвищеною ставкою, а саме в розмірі 13,5% суперечать умовам договору та вимогам закону, відповідно є нечинними. Позовна вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та не може бути задоволена, оскільки до даних правовідносин не застосовується. Вимога про відшкодування витрат пов’язаних з наданням правової допомоги, судом не може бути задоволена, виходячи з положень ст. 84ЦПК України, згідно якої, витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги, несуть сторони, крім випадків безоплатної правової допомоги. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь суду підлягає стягненню судовий збір у розмірі 94 грн. 10 коп. у відповідності до Закону України "Про судовий збір", який набрав чинності з 01.01.2011 року. На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про банки та банківську діяльність", ст.ст. 651,653,654, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 147, 208, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд – ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства"Укрсоцбак"про зобов"язання виконати умови кредитного договору, визнання незаконним підвищення процентної ставки, стягнення надмірно сплачених коштів, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково. Визнати незаконним підвищення Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" процентної ставки за Договором кредиту №380/1148/07-А укладеним 20.08.2007 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 до 13,5 % та зобов"язати ПАТ "Укрсоцбанк" знизити процентну ставку до 11%. Зобов"язати Публічне акціонерне товариство "Украсоцбанк" провести перерахунок процентів згідно Договору кредиту №380/1148/07-А за обліковою ставкою 11% та повернути ОСОБА_1 надмірно сплачені нею кошти. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на користь суду судовий збір у розмірі 94 грн. 10 коп. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, а сторонами, які не були присутні при проголошенні рішення суду - протягом десяти днів з дня отримання його копії до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва. Суддя: Антонова Н. В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/19191634

Справа № 2-1687/11 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ І м е н е м У к р а ї н и 26 липня 2011 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді Новак А.В. при секретарі Харенко А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа – ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору кредиту недійсним та за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа –ОСОБА_1 про припинення поруки,- встановив: позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом. В подальшому уточнивши його, мотивує свої позовні вимоги тим, що 14 травня 2007 року між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір № 10-29/3396 про надання їй грошових коштів у кредит в розмірі 110600 доларів США на строк до 13.05.2017 року. Згідно кредитного договору вона зобов'язалася сплачувати відповідачу відсотки за користування кредитом у розмірі 13% річних. В забезпечення виконання умов договору кредиту 14 травня 2007 року між нею, ОСОБА_3 та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір поруки № 02-10/1555 від 14.05.2007 року, згідно якого ОСОБА_3 і ОСОБА_1 несуть солідарну відповідальність за виконання зобов'язань за договором кредиту № 10-29/3396 від 14.05.2007 року. Крім того, між нею, ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк»було укладено іпотечний договір № 02-10/1554 від 14.05.2007 року, згідно умов якого кредитний договір № 10-29/3396 від 14.05.2007 року було забезпечено предметом іпотеки –однокімнатною квартирою № НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1. Позивач вважає, що ПАТ «Укрсоцбанк» не мав права надавати їй кредит у іноземній валюті, оскільки таке є валютною операцією, а у відповідача не було відповідної ліцензії Національного Банку України на здійснення такої валютної операції. Крім того, на думку позивача, умови кредитного договору є несправедливими, оскільки підвищився курс іноземної валюти(долар США) по відношенню до національної валюти(гривня), що в свою чергу потягнуло збільшення суми боргу та, як наслідок, погіршення його фінансового становища. Такі умови кредитного договору, на думку позивача є несправедливими, а тому суперечить принципам, закріпленим у статті 3 Цивільного кодексу України. Позивач вважає, що таким чином порушуються її права, як споживача. Крім того, позивач вважає, що відповідачем не було надано їй вичерпну інформацію з приводу наданої послуги у виді кредиту та безпідставно без її згоди підвищено процентну ставку за користування кредитними коштами. З посиланням на зазначені обгрунтування позову ОСОБА_1 вважає, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним. В свою чергу до суду звернулись ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк»про визнання поруки припиненою. Мотивували свої вимоги тим, що в забезпечення виконання умов договору кредиту № 10-29/3396 від 14.05.2007 року між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір поруки № 02-10/1555 від 14.05.2007 року, згідно якого ОСОБА_3 і ОСОБА_1 несуть солідарну відповідальність за виконання зобовязань за вказаним договором кредиту. Позивач ОСОБА_2, вказала, що, між нею, ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір № 02-10/1554 від 14.05.2007 року, згідно умов якого кредитний довір № 10-29/3396 від 14.05.2007 року було забезпечено предметом іпотеки –однокімнатною квартирою № НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1. Тобто вона уклала договір майнової поруки. Позивачі зазначили, що згідно договору поруки та іпотечного договору, як договору майнової поруки вони, як поручителі зобов’язалися перед кредитором –ПАТ «Укрсоцбанк»у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником –ОСОБА_1, зобов’язань, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій(пені, штрафу), у розмірі, в строк та в порядку передбачених Договором кредиту № 10-29/3396 від 14.05.2007 року укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1 У квітні 2010 року на адресу ОСОБА_2 надійшов листвід відповідача, з якого вбачалось, що відсоток за користування кредитними коштами було збільшено, однак позивач не погоджувався бути поручителем ОСОБА_1 за договором кредиту на таких умовах, оскільки на час укладення договору відсоток за користування кредитом становив 13%, а листом відповідача за № 08.4-10/96-2346 від 13.04.2010 року позивача було повідомлено про збільшення істотних умов договору кредиту, а саме розміру відсотка за користування кредитними коштами. Крім того, на адресу позивача ОСОБА_3 жодних повідомлень про збільшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами надіслано не було. Позивачі вважають, що їх права були порушені, а тому вони звернулися до суду за захистом свого порушеного права. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким визнати кредитний договір № 10-29/3396 від 14.05.2007 року недійсним. Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала вимоги свого довірителя та просила суд позов задовольнити. Позивач ОСОБА_3 надіслав до суду лист з клопотанням слухати справу у його відсутність. Позовні вимоги просив задовольнити. Відповідач в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення судової повістки. Клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надсилав. Про причини неявки суд не повідомив. Позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів у зв’язку з чим суд на підставі ст. 224 ЦПК України та частини 4 ст. 169 ЦПК України, вважає можливим вирішити справу у його відсутність за наявними у справі доказами, ухваливши заочне рішення. Заслухавши пояснення сторін, представників, дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків. Відповідно до статті 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа(кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквіваленті. Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного Банку України. Відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями. Судом не приймається до уваги твердження позивача про обов'язкову наявність у ПАТ «Укрсоцбанк»індивідуальної ліцензії Національного банку України про здійснення операцій з валютними цінностями, оскільки підпунктом «в»п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законом межі. На день укладення оспорюваного кредитного договору, Законом не було визначено меж, термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Судом також не приймається до уваги твердження позивача ОСОБА_1 про те, що умови кредитного договору є несправедливими, оскільки після його підписання підвищився курс іноземної валюти по відношенню до національної валюти, що призвело до збільшення суми боргу та, як наслідок, погіршення його фінансового становища. Дане твердження не може бути прийняте судом до уваги за наступних мотивів. Позивачем у судовому засіданні не доведено, що він як сторона договору, в момент його укладення був впевнений у тому, що така зміна обставин як підвищення курсу долара США по відношенню до гривні не настане. Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України, зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. З матеріалів кредитного договору № 10-29/3396 від 14.05.2007 року, зазначена позивачем обставина, як істотна, не визначена, тобто при укладенні кредитного договору його сторони не визначали таку обставину (підвищення курсу долара США по відношенню до гривні), істотною. Також позивачем не надано суду доказів про наявність одночасно чотирьох умов передбачених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, що слугували б підставою для розірвання кредитного договору. В даному випадку, надаючи оцінку доводам позивача, суд вважає, що позивач перед укладенням договору кредиту оцінював можливі валютні ризики і мав можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміки зміни курсів іноземних валют з часу введення в обіг національної валюти та її девальвації. Суд обгрунтовано дійшов висновку про те, що під час укладення договору волевиявлення ОСОБА_1 було вільним і відповідало її внутрішній волі. Беручи до уваги вищенаведені мотиви та проаналізувавши доводи сторін, суд у сукупності з дослідженими доказами дійшов висновку про безпідставність вимог позивача з посиланням на норми статті 215 Цивільного кодексу України. Посилання позивача на порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не береться судом до уваги, оскільки застосування вказаного Закону можливе у тому випадку, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, розмір відсоткової ставки, валютні ризики, процедура пов'язана з виконанням умов договору, які передують укладенню договору. В конкретному випадку, тобто після укладення кредитного договору між сторонами спору виникли кредитні відносини, в зв'язку з чим до спірних правовідносин, щодо виконання оспорюваного договору застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування, а норми Закону України «Про захист прав споживачів»застосуванню не підлягають. В ході судового розгляду, суду не було надано доказів того, що позивач ОСОБА_1 перед укладенням договору не мала можливості отримати інформацію, щодо такого, а тому такі обгрунтування позову, судом не беруться до уваги. За вищенаведених мотивів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, ОСОБА_1 є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В той же час, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 підлягають задоволенню повністю з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Відповідно до ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до листа банку надісланого на адресу ОСОБА_2 процентна ставка за користування кредитними коштами, згідно договору кредиту № 10-29/3396 від 14.05.2007 року становила 15% річних, тобто процент за користування кредитом збільшився, що в свою чергу призвело до зміни зобов’язання боржника, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки згідно договору кредиту № 10-29/3396 від 14.05.2007 року, останні несли повну солідарну відповідальність за виконання ОСОБА_1 своїх обов’язків перед кредитором - ПАТ «Укрсоцбанк»за умови сплати боржником 13 відсотків річних за користування кредитними коштами. Відповідно до ч. 2 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Суду не надано доказів на підтвердження отримання ПАТ «Укрсоцбанк»згоди від ОСОБА_3, ОСОБА_2, бути поручителем за виконання зобов’язання ОСОБА_1 перед кредитором за умови перегляду збільшеної процентної ставки за користування кредитом у розмірі 15 відсотків річних. Відповідно до ч. 1 ст. 60 Цивільного-процесуального кодексу України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. На основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що в зв’язку із збільшенням розміру відповідальності боржника, інтерес позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, як поручителів було порушено і такі зміни у основному зобов’язанні визнаються судом такими, що тягнуть для них, як поручителів несприятливі наслідки, що є беззаперечною підставою для припинення поруки. В зв'язку з припиненням поруки ОСОБА_2, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги останньої в частині виключення з Державного реєстру іпотек запису про заборону відчудження предмета іпотеки, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині також підлягають задоволенню. Розподіл судових витрат між сторонами вирішити в за правилами ст. 88 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 212-215, 223, 294-296 ЦПК України,суд,- вирішив: В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа –ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору кредиту недійсним –відмовити. Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа –ОСОБА_1 про припинення поруки - задовольнити повністю. Припинити поруку ОСОБА_3 за договором поруки № 02-10/1555 від 14 травня 2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством (Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку) «УКРСОЦБАНК», ОСОБА_1, ОСОБА_3, за зобов’язанням, забезпеченим порукою договору кредиту № 10-29/3396 від 14 травня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством (Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку) «УКРСОЦБАНК»та ОСОБА_1. Припинити майнову поруку ОСОБА_2 за іпотечним договором № 02-10/1554 від 14 травня 2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством (Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку) «УКРСОЦБАНК», ОСОБА_1, за зобов’язанням, забезпеченим майновою порукою договору кредиту № 10-29/3396 від 14 травня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством (Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку) «УКРСОЦБАНК»та ОСОБА_1. Виключити з Державного реєстру іпотек (зареєстровано в реєстрі за № 1704 від 14 травня 2007 року) запис про накладення заборони відчудження однокімнатної квартири № НОМЕР_1, загальною площею 59.4(пятдесят девять цілих чотири десятих) кв.м., житловою площею 15.9(п'ятнадцять цілих девять десятих) кв.м., що знаходиться у будинку АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»на користь ОСОБА_3 8(вісім) гривень 50 копійок судового збору, 37(тридцять сім) гривень витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 42(сорок дві) гривні 50 копійок. Заочне рішення може бути переглянуто Голосіївським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва. Суддя А.Новак http://reyestr.court.gov.ua/Review/18288198

Справа № 2-315/10 Р І Ш Е Н Н Я Іменем України 9 лютого 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Нежура В.А. при секретарі - Тарковській Л.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного – комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання зміни відсоткової ставки за кредитом незаконною, - В С Т А Н О В И В: В травні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного – комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання незаконними дії АКБ СР «УКРСОЦБАНК», які виразились в підвищенні процентної ставки за користування ним Кредитом до рівня 11,5 процента річних євро та у відмові приймати в нього належне виконання його зобов’язань, щодо погашення строкової заборгованості по кредиту, залишення Кредитного договору від 24 березня 2006 року № 10-29/1650 без змін, зобов’язати АКБ СР «УКРСОЦБАНК» не нараховувати йому проценти, штрафи і пеню за несплачений основний борг починаючи з квітня місяця 2009 року. В судовому засіданні позивач позовні вимоги уточнив та просив визнати незаконними дії АКБ СР «УКРСОЦБАНК», які виразились в підвищенні процентної ставки за користування ним Кредитом до рівня 11,5 процента річних євро та у відмові приймати в нього належне виконання його зобов’язань, щодо погашення строкової заборгованості по кредиту, залишити Кредитний договір від 24 березня 2006 року № 10-29/1650, без змін, зобов’язати АКБ СР «УКРСОЦБАНК» не стягувати з нього пеню в сумі 1117 грн. 05 коп., яка виникла в результаті відмови відповідача приймати належне виконання його зобов’язань встановлених умовами і графіком погашення заборгованості за Кредитним договором від 24 березня 2006 року № 10-29/1650 та зарахувати різницю переплачених ним відсотків у євро за підвищеною процентною ставкою 11, 5 процента річних, а також сплачені 28 вересня 2009 року відсотки в сумі 448,66 євро і судові витрати в рахунок погашення основного (тіла) кредиту про що офіційно повідомити позивача. В судовому засіданні позивач пояснив, що 24 березня 2006 року ним був укладений Кредитний договір № 10-29/1650 з АКБ СР «УКРСОЦБАНК» на суму 15 163,00 євро, зі сплатою 9,5 відсотків річних. За час користування кредитом ним жодного разу не були допущені затримки погашення відсотків чи основної суми кредиту або інших порушень умов договору, в тому числі щодо страхування автомобіля. В кінці жовтня 2008 року він отримав листа (з Додатковою угодою) від заступника керуючого Київською міською філію АКБ «УКРСОЦБАНК» Заіки О.М. в якому повідомлялося про підвищення номінальної ставки відсотку за кредитом до 13,5 річних. Зважаючи на зобов’язання за Договором, він погодився на підвищення процентної ставки до 10 % євро річних, про що зазначив у Додатковій угоді та підписавши ії, 31 жовтня 2008 року відправив рекомендованим листом до міської філії Банку . Натомість, 13 січня 2009 року під час сплати кредиту в касі відділення Банку, він з’ясував, що розмір процентної ставки йому підвищений до 11.5 % річних. Оскільки відповідно до графіка Кредитного договору він зобов’язаний був до 15 числа сплатити заборгованість, а часу для з’ясування обставин такого підвищення процентної ставки у нього не було, тим паче, що Додаткова угода з таким розміром ставки, як 11.5 % у листопаді та грудні місяці 2008 року йому не надсилалась, і відповідно він, її не підписував, звісно за таких обставин, він переконливо вважав, що Банком була допущена технічна помилка, тому він погасив кредит у січні місяці 2009 року. Вже 15 січня 2009 року, він листом звернувся до Голови Правління АКБ «УКРСОЦБАНК» Тимонькіна Б.В. в якому пояснив, що підвищення розміру процентної ставки до 11.5 % євро суперечить умовам Кредитного договору № 10-29/1650 та чинному законодавству. В той же час, відповідач у листі-відповіді від 28.01.2009р. №16-08/3948 повідомив, що відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки. 11 лютого 2009 року він вдруге звернувся до відповідача з проханням скорегувати своє рішення у відповідність до положень Постанови Національного банку України від 5 лютого 2009 року № 49, та створити належні умови для прийняття у мене платежу щодо погашення кредитної заборгованності згідно п.1 Додаткової угоди від 24.10.2008 року за якою, розмір процентної ставки становить 10 % євро річних. Із наступної відповіді датованої 20.02.2009 року видається очевидним, що вона містить у собі протиріччя та обгрунтування, які не грунтуються на чинних нормативно-правових актах. Тому в лютому, березні місяці керуючись Додатковою угодою він погашав заборгованість виходячи із 10 % процентної ставки. Оскільки станом на 7 квітня 2009 року відповідач вкотре відмовився приймати у нього належні платежі (за ставкою 10 %), та враховуючи те, що у нього в лютому, березні місяці ц.р. уже виникла строкова заборгованість за основним боргом (у зв’язку з тим, що в першу чергу гасяться процети), він вимушений був припинити з квітня місяця ц.р. платежі за Кредитним договором № 10-29/1650 від 24 березня 2006 року на підставі положень частини 1 та 4 статті 613 Цивільного кодексу України, про що, він письмово належним чином повідомив відповідача. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, вказуючи на те, що позивач користується наданими йому кредитами, сплачував щомісячні платежі в повному обсязі з урахуванням зміни відсоткових ставок по кредиту, отже він визнав дію відповідно до запропонованих йому змін, а таким чином і висловив свою згоду на зміну умов договору кредиту. Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав. Як встановлено, 24 березня 2006 року ОСОБА_1був укладений Кредитний договір № 10-29/1650 з АКБ СР «УКРСОЦБАНК» на суму 15 163,00 євро, зі сплатою 9,5 відсотків річних (а.с. 6-8). 24 жовтня 2008 року позивач отримав листа з Додатковою угодою від заступника керуючого Київською міською філію АКБ «УКРСОЦБАНК» Заіки О.М. в якому повідомлялося про підвищення номінальної ставки відсотку за кредитом до 13.5 річних (а.с. 9). Зважаючи на зобов’язання за Договором, позивач погодився на підвищення процентної ставки до 10 % євро річних, про що зазначив у Додатковій угоді та підписавши ії, 31 жовтня 2008 року відправив рекомендованим листом до міської філії Банку (а.с. 10-11) . Але, 13 січня 2009 року під час сплати кредиту в касі відділення Банку, позивач з’ясував, що розмір процентної ставки йому підвищений до 11.5 % річних (а.с. 12). Оскільки відповідно до графіка Кредитного договору позивач зобов’язаний був до 15 числа сплатити заборгованість, а часу для з’ясування обставин такого підвищення процентної ставки у нього не було та оскільки Додаткова угода з таким розміром ставки, як 11.5 % у листопаді та грудні місяці 2008 року йому не надсилалась, він вважав, що Банком була допущена технічна помилка, тому він погасив кредит у січні місяці 2009 року (а.с. 13). 15 січня 2009 року позивач листом звернувся до Голови Правління АКБ «УКРСОЦБАНК» Тимонькіна Б.В. в якому пояснив, що підвищення розміру процентної ставки до 11.5 % євро суперечить умовам Кредитного договору № 10-29/1650 та чинному законодавству. Відповідно до п. 3.1.2 Кредитного договору «Кредитор зобов’язаний:» завчасно повідомляти Позичальника про намір змінити розмір процентів ...» В пункті 2.5 Кредитного договору № 10-29/1650 зазначено: «Кредитор має право ініціювати зміну процентної ставки за надання Кредиту, ...». Згідно п.п. 7.1, 7.2 Кредитного договору № 10-29/1650 всі додатки, зміни та доповнення до цього Договору мають бути вчиненні в письмовій формі та підписані належним чином уповноваженими на те представниками Сторін; всі повідомлення за цим Договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійсненні у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, або вручені особисто за зазначеними адресами Сторін. Відповідач у листі-відповіді від 28.01.2009р. №16-08/3948 повідомив, що відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки. 11 лютого 2009 року позивач вдруге звернувся до відповідача з проханням скорегувати своє рішення у відповідність до положень Постанови Національного банку України від 5 лютого 2009 року № 49, та створити належні умови для прийняття у мене платежу щодо погашення кредитної заборгованності згідно п.1 Додаткової угоди від 24.10.2008 року за якою, розмір процентної ставки становить 10 % євро річних. Станом на 7 квітня 2009 року відповідач відмовився приймати у позивача належні платежі, за ставкою 10 %, позивач припинив з квітня місяця ц.р. платежі за Кредитним договором № 10-29/1650 від 24 березня 2006 року на підставі положень частини 1 та 4 статті 613 Цивільного кодексу України, про що, письмово належним чином повідомив відповідача. Відповідно до положень ст. ст. 203 215, 651, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ст. 203 цього Кодексу; зміна договору допускається лише за згодою сторін; поверненя кредитів здійснюється виключно на договірних умовах; встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в одностороньому порядку. Згідно статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банками забороняється в одностороньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами. Також банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін, відповідно до приписів постанов Правління НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» 168 від 10 травня 2007 року та «Про окремі питання діяльності банків» від 5 лютого 2009 року № 49. Постанови Правління НБУ № 319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків». Таким чином суд прийшов до висновку, що відповідачем не були додержані закони, якими врегульовані питання умов та порядку зміни відсоткової ставки за договором, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню. Керуючись Законом України «Про банки і банківську діяльність», «Про захист прав споживачів», ст., ст. 6, 203, 215,216, 112,613,651,654,1054 Цивільного кодексу України ст. ст. 5, 6, 10, 11, 60, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, - В И Р І Ш И В Визнати незаконними дії АКБ СР «УКРСОЦБАНК», які виразились в підвищенні процентної ставки за користування ОСОБА_1 Кредитом до рівня 11,5 процента річних євро та у відмові приймати у ОСОБА_1 належне виконання його зобов’язань, щодо погашення строкової заборгованості по кредиту. Залишити Кредитний договір від 24 березня 2006 року № 10-29/1650, без змін. Зобов’язати АКБ СР «УКРСОЦБАНК» не стягувати з ОСОБА_1 пеню в сумі 1117 (одна тисяча сто сімнадцять) грн. 05 коп. за Кредитним договором від 24 березня 2006 року № 10-29/1650. Зарахувати різницю переплачених ОСОБА_1 відсотків у євро за підвищеною процентною ставкою 11, 5 процента річних, а також сплачені 28 вересня 2009 року відсотки в сумі 448,66 євро в рахунок погашення основного(тіла) кредиту. Стягнути з АКБ СР «УКРСОЦБАНК» на користь ОСОБА_1 сплачене державне мито в розмірі 83 грн. 50 коп. Стягнути з АКБ СР «УКРСОЦБАНК» в дохід держави несплачені витрати на інформаційно- технічне забезпечення в розмірі 30 грн. 00 коп. Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10 – денного строку для подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження подано, але апеляційна скарга не була подана у 20 – денний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/7985752

Решение было принято заочное, если так то пишите заявление об отмене заочного решения. Если приняли не заочное решение, то тогда подавайте апелляцию и жалобу на судью.Никаких заперечень писать и подавать не нужно, это суд истолкует только в свою пользу и не теряйте оригинала повестки.

Постановление апелляции оставившей в силе это решение, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3343

2-1028/11 РІШЕННЯ Іменем України 17 лютого 2011 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Чередніченко Н.П. з участю секретаря Чигир Т.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про скасування виконавчого напису,- встановив : У жовтні 2010 року позивачка ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_2 про скасування виконавчого напису. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 29 серпня 2007 р. нею було укладено кредитний договір, предметом даного договору є кошти у розмірі 87 210 грн. зі сплатою 12, 5 % річних. Кредитні кошти було взято на купівлю автомобіля Colt 1,3». 09 квітня 2010 р. приватний нотаріус ОСОБА_2 здійснив виконавчий напис № 2726, на підставі якого було відкрито виконавче провадження. Позивачка вважає, що даний виконавчий напис є таким, що підлягає скасуванню, оскільки вона не визнає суму боргу, і тому нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис, чим порушив ст. 88 Закону України «Про нотаріат». Позивачка заявляє, що вона не отримувала повідомлення від банку з вимогою сплатити заборгованість, додаткової угоди про збільшення відсоткової ставки не підписувала, тому оскаржуваний виконавчий напис постановлений із грубими порушеннями норм чинного законодавства. Виходячи з наведеного, позивачка просить скасувати виконавчий напис № 2726, вчинений 09 квітня 2010 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2. В судовому засіданні представник позивачки повністю підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, зазначивши, що спірний виконавчий напис є незаконним, позивачка не надавала своєї згоди на укладення Додаткової угоди про збільшення відсотків по кредиту. Представник ПАТ «Укрсоцбанк» проти позову заперечив, пояснив суду, що виконавчий напис вчинений з дотриманням вимог законодавства, оскільки безспірність вимоги підтверджується самим кредитним договором. Про його вчинення ОСОБА_1 не повідомлялась, оскільки в цьому не було потреби. Банк правильно розрахував, а приватний нотаріус вчинив виконавчий напис виходячи з 21% відсоткової ставки за кредитом, оскільки станом на листопад 2008 року законом допускалось одностороння зміна банком відсоткової ставки. Тому незважаючи на відмову ОСОБА_1 укласти додаткову угоду про внесення змін до кредитного договору в частині зміни відсоткової ставки з 12, 5% на 21% річних, банком здійснювався розрахунок заборгованості виходячи з 21% річних. Приватний нотаріус КМНО ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, належним чином повідомлявся про час і дату судового засідання, надіслав заперечення на позовну заяву, в яких у задоволенні позову просив відмовити. Тому суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність. Вислухавши пояснення представників, дослідивши всі докази по справі, суд приходить до того, що позовні вимоги є законними та обнгрунтованими. ОСОБА_1 є власником автомобіля ubishi Colt 1,3», державний номер НОМЕР_1. 29 серпня 2007 р. між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»було укладено Договір кредиту № 380/1210/07-А. Предмет даного договору є кошти у розмірі 87 210 грн. зі сплатою 12,5 % річних. Даний Договір було укладено на строк до 28 серпня 2014 р. 29 серпня 2007 р. між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»було укладено договір застави майна № 380/6/07-ЗА, предметом якого є автомобіль ishi Colt 1,3», державний номер НОМЕР_1. Заставна вартість предмета застави становить 96 910, 00 грн. 09 квітня 2010 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2. було здійснено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави –автомобіль ubishi Colt 1,3», державний номер НОМЕР_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна –автомобіля, пропонується задовольнити вимоги по кредитному договору № 380/1210/07-А від 29 серпня 2007 р., які становлять 100 918 грн. 69 коп. 13 серпня 2010 р. державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ в м. Києві Микитчик І.В. було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса № 2726 від 09 квітня 2010 р. Відповідно до ст. 88 Закону України “Про нотаріат”, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 31.01.1992 року, при вирішенні справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами. Пунктом 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (надалі –Інструкція), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України N 20/5 від 03.03.2004р., передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюється з дати, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. Постаново Кабінету Міністрів України від 22.06.1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»визначено перелік документів, які подаються нотаріусу для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються, а саме: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Представник ПАТ «Укрсоцбанк» підтвердив, що розрахунок був здійснений виходячи з відсоткової ставки 21%, а не 12, 5%, як зазначено в кредитному договорі від 29 серпня 2007 року. Суд приходить до висновку, що у приватного нотаріуса не було підстав вчиняти виконавчий напіс на підставі розрахунку, наданого ПАТ «Укрсоцбанк». Згідно кредитного договору № 380/1210/07-А від 29 серпня 2007 р., укладеного між сторонами, ОСОБА_1 надавались грошові кошти у розмірі 87 210 грн. 00 коп. зі сплатою 12, 5 % річних. Відповідно до п.п. 1.3.1-1.3.2 договору застави майна № 380/66/07-3А від 29.08.2007 р., укладеного між тими ж сторонами, суть та розмір зобов’язань, забезпечених заставою, –це повернення Заставодавцем кредиту, отриманого за кредитним договором в сумі 87 210 грн. на умовах останнього та виплата Заставодавцем (ОСОБА_1) процентів у розмірі 12, 5%. Як вбачається з виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом ОСОБА_2., він вчинений на основі розрахунку заборгованості за кредитом за процентною ставкою 21% річних, а не 12, 5%, що суперечить Договору застави майна від 29.08.2007 року. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують безспірність вимоги відповідача до ОСОБА_1 та докази направлення позивачці письмової вимоги добровільно сплати борг за кредитним договором. На момент вчинення виконавчого напису у приватного нотаріуса не було підтверджень про внесення змін до договору застави та кредиту в частині збільшення процентної ставки до 21%, а також доказів направлення позивачці письмової вимоги добровільно сплатити борг за кредитним договором, а отже –документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника. За таких обставин суд вважає, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2. при вчинені оспорюваного виконавчого напису порушено вимоги ст.ст. 87, 88 ЗУ «Про нотаріат», пункту 284 Інструкції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України Переліку щодо витребування від стягувача та перевірки документів, що підтверджують безспірність заборгованості та відповідальності боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання, тому позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. На підставі наведеного, ст.ст. 87, 88 Закону України “Про нотаріат”, п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 73, 88, 212-215, 218 ЦПК України, - в и р і ш и в: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про скасування виконавчого напису –задовольнити. Скасувати виконавчий напис № 2726, вчинений 09 квітня 2010 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про звернення стягнення на автомобіль марки Colt 1,3» , 2007 р. випуску, державний номер НОМЕР_1 та визнати його таким, що не підлягає виконанню. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/14046338

Справа № 2-3580/10 Р І Ш Е Н Н Я Іменем України 08 вересня 2010 Голосіївський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Шевченко Т.М. з участю секретаря Загорулько Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційного банку соціального банку «Укрсоцбанк» про визнання договору кредиту удаваним правочином, визнання договору кредиту таким, що укладений в національній валюті, визнання третейської угоди недійсною, визнання неправомірними дії щодо підвищення відсоткової ставки за договором кредиту та спонукання до вчинення певних дій, - в с т а н о в и в: позивач ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом, в якому просить визнати договір кредиту № 028/25-117 від 03.04.2007 р., укладений між сторонами у справі, удаваним право чином; застосувати наслідки удаваного правочину та визнати договір кредиту № 028/25-117 від 03.04.2007 р. таким, що укладений в національній валюті України – гривні, а саме вважати, що кредит був наданий в сумі 429 250 грн. на умовах, визначених в договорі; застосувати наслідки удаваного правочину та затвердити в якості додатку № 1 до договору кредиту № 028/25-117 від 03.04.2007 р. новий графік платежів, складений із розрахунку того, що кредит був наданий в українській гривні в порядку, визначеному договором; застосувати наслідки удаваного правочину та визнати, що станом на 09.03.2010 р. позивач сплатив АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» по договору кредиту № 028/25-117 від 03.04.2007 р. 91531,69 грн. тіла кредиту та 140734,11 грн. процентів за користування кредитом, а також визнати недійсною третейську угоду, укладену між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1, яка включена як п. 6.2 розділу 6 до Договору кредиту № 028/25-117 від 03.04.2007 р. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що після укладення кредитного договору № 028/25-117 від 03.04.2007 р. позивач уклав договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого позивач придбав квартиру, розраховуючись із продавцем у гривнях. Також позивач вважає, що відповідач, користуючись необізнаністю позивача в законах, нав’язав позивачу третейську угоду, ввівши в оману шляхом ненадання роз’яснень стосовно правових наслідків укладання третейської угоди, але і її правового змісту. У червні 2010 р. позивач ОСОБА_1 звернувся у суд із доповненням до позовної заяви, в якій просить визнати неправомірними дії відповідача щодо підвищення відсоткової ставки за договором кредиту № 028/25-117 від 03.04.2007 р. до ставки 14% річних, зобов’язати відповідача зарахувати в якості погашення основної заборгованості по кредиту частково сплачені позивачем кошти (різницю між номінальними ставками відсотку за кредитом), зобов’язати відповідача здійснити коригуючи операцію щодо зниження відсотків за користування кредитом згідно письмово погоджених сторонами 12,2% річних, починаючи з 27.10.2008 р. за договором кредиту № 028/25-117 від 03.04.2007 р. шляхом надання відповідного протоколу засідання кредитного комітету відповідача про зменшення відсотків, а також визнати недійсними пункти 2.6, 2.6.1 та 2.6.2 договору кредиту № 028/25-117 від 03.04.2007 р., як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства. В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі. Представник відповідача АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» в судовому засіданні не визнала позовні вимоги та заперечувала проти їх задоволення, посилаючись на безпідставність вимог позивача. Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне. 03.04.2007 р. між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту № 028/25-117, за умовами якого банк надав позивачу цільовий кредит в сумі 85000 доларів США для придбання 2-кімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно п. 2.6.1 договору кредиту відповідач зобов’язаний повідомити про намір змінити розмір процентів не пізніше, ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду. Пунктом 2.6.2 договору кредиту також передбачено 10 денний термін для надання письмової згоди позивача на запропонований АКБ «Укрсоцбанк» новий розмір відсоткової ставки. Пунктом 6.2 кредитного договору № 028/25-117 від 03.04.2007 р. визначено, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М.Раскової, 15. 03.04.2007 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Онищенко В.С., за умовами якого позивач придбав квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до п. 2 договору купівлі-продажу продаж квартири вчиняється за ціною 505 000 грн., що в еквіваленті по курсу НБУ на день оформлення договору купівлі-продажу складало 100 000 доларів США. Згідно п. 2 договору купівлі-продажу сума 75750 грн., що в еквіваленті по курсу НБУ на день оформлення договору купівлі-продажу складало 15 000 доларів США отримано продавцем як аванс, а решта, тобто 429250 грн., що в еквіваленті по курсу НБУ на день оформлення договору купівлі-продажу складало 85000 доларів США отримані продавцем під час підписання договору купівлі-продажу та сплачена покупцем за рахунок кредиту, наданого АКБ «Укрсоцбанк». 02.12.2008 р. позивач направив лист до Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк» про незгоду на підвищення номінальної ставки відсотку за кредитом до 14% річних з 27.10.2008 р., про що йому було усно повідомлено 10.11.2008 р. при сплаті процентів та суми по кредиту. 12.01.2009 р. позивач отримав лист № 16-08/3866 Начальника департаменту дрібних продаж Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк» Петренко М.О. щодо підвищення номінальної ставки відсотку за кредитом до 14% річних з 26.01.2009 р. 22.01.2009 р. у відповідь на лист № 10-08/3866 позивачем до Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк» був поданий лист від 22.01.2009 р., в якому ОСОБА_1 висловив своє непорозуміння щодо збільшення процентної ставки за діючим кредитом та не погоджувався із укладеною АКБ «Укрсоцбанк» аргументацією щодо причин, які призвели до такого подорожчання кредиту. У своїй позовній заяві позивач стверджує, що укладений договір кредиту суперечить ЦК України, а саме ст. 524 ЦК України, яка зазначає, що зобов’язання повинно бути виражене в грошовій одиниці України – гривні, а у зв’язку із тим, що в договорі кредиту валютного виконання є долар США такий правочин слід визнати удаваним. Частиною 3 ст. 533 ЦК України встановлено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, встановлених законом. Так, статтею 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» визначено, що фінансовий кредит – кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Вказаний Закон не містить визначення «коштів», але відповідно до ч. 2 цієї ж статті «інші терміни, які вживаються в цьому Законі, застосовуються у значенні законів України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг». Законом, який регулює ринок банківських послуг є Закон України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до статті 2 цього Закону «коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент». Тому кредитне зобов’язання може бути виражене у національній валюті, іноземній валюті та еквіваленті національної валюти до іноземної чи навпаки. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною 2 цієї статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу про позику, якщо інше не встановлено параграфом про кредит. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно ст. 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після надання НБУ банківської ліцензії. «Укрсоцбанк» має видану НБУ 29.12.2001 р. банківську Ліцензію № 5 на право здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та пп. 5-11 частини другої ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також дозвіл № 5-1, що виданий 29.12.2001 р. НБУ на право здійснення операцій, визначених пп. 1-4 частини другої та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» із додатком та такого дозволу. За таких умов, на думку суду, ПАТ «Укрсоцбанк" має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто має право кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, тому кредит, що наданий банком позивачу згідно умов договору кредиту в сумі 85000 доларів США не суперечить чинному законодавству. Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони своїм волевиявленням визначили умови договору кредиту. Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов’язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Оскільки в судовому засіданні встановлено, що між сторонами у справі був укладений договір кредиту, за умовами якого позивач отримав у кредит грошові кошти у доларах США для придбання договору купівлі-продажу квартири, суд вважає, що вимоги позивача про визнання кредитного договору удаваним правочином та визнання договору кредиту таким, що укладений в національній валюті, не підлягають задоволенню. Також не вбачається підстав для застосування наслідків удаваного правочину та затвердження в якості Додатку № 1 до договору кредиту новий графік платежів, що складений із розрахунку того, що кредит був наданий в українській гривні та визнання сплати позивачем по договору кредиту тіла кредиту у сумі 91531,69 грн. та відсотків за користування кредитом – у розмірі 140734,11 грн. Крім того, вимоги позивача про визнання третейської угоди недійсною не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про третейські суди» спір між сторонами може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди. Визначення всіх видів третейської угоди визначено в ч. 1 ст. 12 Закону України «Про третейські суди», відповідно до якої третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті, або у вигляді окремої письмової угоди. Визначене в п. 6.2 договору кредиту третейське застереження є різновидом третейської угоди, яка встановлює, що у випадку неможливості вирішення спору між сторонами договору кредиту шляхом переговорів, спір підлягає розгляду в порядку черговості третейськими суддями Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків. Оскільки позивачем не надано жодного зауваження щодо форми третейської угоди (третейського застереження) та щодо змісту (суттєвих умов) третейської угоди, а також зважаючи на те, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, а визначені на розсуд сторін і погоджені між ними умови є обов’язковими, суд вважає, що у вказаній частині вимоги позивача не підлягають задоволенню. Разом з тим, вимоги позивача про визнання неправомірними дії щодо підвищення відсоткової ставки за договором кредиту та спонукання до вчинення певних дій підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 заперечував проти збільшення розміру процентної ставки. Згідно п. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір або її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. В силу ст. 646 ЦК України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію. Позивач не погоджувався з пропозицією відповідача, а тому підстав для підвищення розміру процентної ставки у ПАТ «Укрсоцбанк» не було, а тому необхідно визнати неправомірними дії Акціонерно-комерційного банку соціального банку «Укрсоцбанк» щодо підвищення відсоткової ставки за договором кредиту № 028/25-117 від 03.04.2007 р. до ставки 14% річних, зобов’язати банк зарахувати в якості погашення заборгованості по кредиту зайво сплачені ОСОБА_1 за умовами вказаного договору кредиту, а також зобов’язати банк здійснити коригуючи операцію щодо зниження відсотків за користування кредитом згідно письмово погоджених сторонами 12,2% річних, починаючи з 27.10.2008 р. за вказаним договором кредиту. На підставі ст. 88 ЦПК України стягнути з Акціонерно-комерційного банку соціального банку «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 8,50 грн. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Керуючись ст.ст. 11, 203, 235, 524, 533, 627 – 629, 638-642, 654, 1046 та 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 30, 60, 212 та 213 ЦПК України, суд - в и р і ш и в: Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційного банку соціального банку «Укрсоцбанк» про визнання договору кредиту удаваним правочином, визнання договору кредиту таким, що укладений в національній валюті, визнання третейської угоди недійсною, визнання неправомірними дії щодо підвищення відсоткової ставки за договором кредиту та спонукання до вчинення певних дій – задовольнити частково. Визнати неправомірними дії Акціонерно-комерційного банку соціального банку «Укрсоцбанк» щодо підвищення відсоткової ставки за договором кредиту № 028/25-117 від 03.04.2007 р. до ставки 14% річних. Зобов’язати Акціонерно-комерційного банк соціального банку «Укрсоцбанк» зарахувати в якості погашення заборгованості по кредиту зайво сплачені ОСОБА_1 за умовами договору кредиту № 028/25-117 від 03.04.2007 р. Зобов’язати Акціонерно-комерційного банк соціального банку «Укрсоцбанк» здійснити коригуючи операцію щодо зниження відсотків за користування кредитом згідно письмово погоджених сторонами 12,2% річних, починаючи з 27.10.2008 р. за договором кредиту № 028/25-117 від 03.04.2007 р. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Стягнути з Акціонерно-комерційного банку соціального банку «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 8,50 грн. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/12039599

Справа № 2-3403/10 РІШЕННЯ іменем України 02 листопада 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Сеніна В.Ю. при секретарі Распутній Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" про визнання незаконними дій, визнання недійсним пункту договору та зобов'язання вчинити дії, - в с т а н о в и в: в січні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до АКБСР «Укрсоцбанк» про визнання незаконними дій, визнання недійсним пункту договору та зобов'язання вчинити дії. Ухвалою зазначеного суду від 11.03.2010 р. справу було передано за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що 05.06.2006 р. між нею та відповідачем було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 08-038/267к, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався надати їй кредит в розмірі 85000 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 12% та з кінцевим строком повернення 04.06.2013 р. Листом від 21.01.2009 р. відповідач повідомив позивача про зміну з 02.02.2009 р. відсоткової ставки за договором до 15% річних та надіслав для підписання додаткову угоду, яку вона не підписала, продовжуючи сплачувати кредит з процентною ставкою на рівні 12%. Зазначаючи, що дії банку суперечать вимогам чинного законодавства стосовно підвищення процентної ставки, просить визнати незаконними дії відповідача щодо підвищення процентної ставки, визнати недійсними з 10.01.2009 р. умову пункту 2.12 кредитного договору щодо такої події як ненадання позичальником згоди на зміну відсоткової ставки, що дає право банку вчинити дії, передбачені підпунктом 2.12.3 пункту 2.12 кредитного договору та зобов'язати відповідача з 02.02.2009 р. здійснити перерахунок здійснених платежів. В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали та просили його задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечив, пославшись на надані письмові заперечення, та просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав. В судовому засіданні встановлено, що 05.06.2006 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 08-038/267к, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався надати позивачу кредит в розмірі 85000 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 12% та з кінцевим строком повернення кредиту 04.06.2013 р. Пунктом 2.12 договору передбачено, що у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету кредитора, кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів, визначених п. 1.1.1 договору. Пункт 2.12.1 визначає, що про намір змінити розмір процентів за надання кредиту, кредитор зобов’язаний повідомити позичальників не пізніше ніж за 10 робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду. Листом від 21.01.2009 р. (а.с.16) відповідач повідомив позивача про зміну з 02.02.2009 р. відсоткової ставки за договором до 15% річних, посилаючись на рішення управляючого комітету роздрібного бізнесу АКБ «Укрсоцбанк» № 380 від 24.04.2008 р., та надіслав для підписання додаткову угоду. Згідно з ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов’язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст.ст. 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови підвищення процентної ставки, то вони мають виконуватися і вважаються такими, що момент досягнення домовленості настав. Тобто, в даному випадку важливим є визначений договором механізм виконання домовленості: отримання повідомлення та, відповідно, прийняття пропозиції позичальником, чи укладання шляхом підписання додаткової угоди щодо підвищення процентної ставки. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 пропозиції щодо підвищення процентної ставки не прийняла, додаткової угоди не підписувала, продовжувала сплачувати проценти згідно первинних умов договору і одночасно звернулася до банку з листом, в якому висловила незгоду з підвищенням процентної ставки з відповідним обґрунтуванням. Посилання представника відповідача на те, що позивач пропозицію про підвищення відсоткової ставки прийняла спростовуються матеріалами справи, зокрема довідкою відповідача від 28.10.2010 р. з якої видно, що позивач по відсотковій ставці 15% кредит не сплачувала. Зважаючи на закріплений Конституцією України принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58), всі рішення банку у будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009 року є неправомірним (рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)". Суд також враховує поведінку сторін після прийняття рішення банком щодо зміни процентної ставки у контексті положень цивільного законодавства про укладення та зміну договору, зокрема: якщо боржник сплачує відсотки за попередньою ставкою та не вчиняв інших дій щодо прийняття пропозиції, то це свідчить про відсутність домовленості. Відповідно до положень ст. ст. 203, 215, 651, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ст. 203 цього Кодексу; зміна договору допускається лише за згодою сторін; повернення кредитів здійснюється виключно на договірних умовах; встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Згідно статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банками забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами. Також банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін, відповідно до приписів постанов Правління НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» № 168 від 10 травня 2007 року та «Про окремі питання діяльності банків» від 5 лютого 2009 року № 49, постанови Правління НБУ № 319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків». Таким чином суд дійшов висновку, що відповідачем не було додержано законів та інших нормативно-правових актів, якими врегульовані питання умов та порядку зміни відсоткової ставки за договором, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 651, 653, 1054, 1056-1, 1061 ЦК України та ст.ст. 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, - в и р і ш и в: позов ОСОБА_1 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" про визнання незаконними дій, визнання недійсним пункту договору та зобов'язання вчинити дії задовольнити. Визнати незаконними дії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" щодо підвищення процентної ставки до 15% за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 05.06.2006 р. № 08-038/267к. Визнати недійсною з 10.01.2009 р. умову пункту 2.12 договору про надання невідновлювальної кредитної лінії від 05.06.2006 р. № 08-038/267к щодо такої події як ненадання позичальником згоди на зміну відсоткової ставки, що дає право банку вчинити дії, передбачені підпунктом 2.12.3 пункту 2.12 договору про надання невідновлювальної кредитної лінії. Зобов'язати акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" з 02.02.2009 р. здійснити перерахунок здійснених платежів. Стягнути з акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_1 37 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнути з акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" на користь держави 17 гривень судового збору. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/12831319

№ 2-3021/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.06.2011 року м. Київ Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого-судді Мазурик О.Ф., секретаря Василишиної О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним підвищення процентної ставки, зобов’язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : В березні 2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі –ПАТ «Укрсоцбанк»або Банк) про визнання недійсним підвищення процентної ставки, зобов’язання вчинити певні дії та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позовних вимог у позові зазначив, що 03.11.2006 року між ним та Банком було укладено Договір кредиту № 380/1358/06-А, за умовами якого йому був наданий кредит у сумі 16 766 доларів США з відсотковою ставкою за користування кредитом у розмірі 11,5%. При внесенні чергового платежу 11.02.2009 року по відсоткам за користування кредитними коштами він самостійно виявив збільшення відсоткової ставки з 11,5 % на 13,5 %. Зазначив, що він не підписував жодних Додаткових угод про внесення змін до Договору кредиту № 380/1358/06-А, за якими процентна ставка за користування кредитом збільшилась. Ухвалою суду від 09.06.2011 року позовну заяву в частині позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню залишено без розгляду. Уточнивши позовні вимоги позивач просив суд визнати недійсним одностороннє підвищення процентної ставки; зобов’язати відповідача виконати умову п. 1.1. Договору Кредиту № 380/1358/06-А від 03.11.2006 року та зобов’язати ПАТ «Укрсоцбанк» здійснити перерахунок сплачених ним сум за Договором Кредиту № 380/1358/06-А від 03.11.2006 року, зарахувавши переплачені грошові кошти на погашення заборгованості за кредитним договором. В судовому засіданні представники позивача підтвердили зазначені в позові обставини, підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити уточнені позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача позов не визнав та просив суд в задоволенні позову відмовити. Вивчивши надані письмові докази у сукупності, заслухавши представників сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168. Як вбачається з матеріалів справи між позивачем і Акціонерним–комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», 03 листопада 2006 року було укладено Договір кредиту № 380/1358/06-А (далі –Договір) (а.с. 19-22). Відповідно до вимог, передбачених ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ст. ст. 536 та 1054 ЦК України необхідною умовою кредитного договору є розмір процентної ставки. За умовами п. 1.1. Договору Кредитор надав, а Позичальник отримав, на умовах цього Договору, грошові кошти в сумі 16 766,00 доларів США з обов’язком виплати Кредитору 11,5 % процентів річних та повернення Кредиту до 10-го числа (включно) кожного місяця, згідно з графіком. Пунктом 2.8. Договору передбачено, що у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету чи інших органів Кредитора, Кредитор має право ініціювати зміну (збільшення або зменшення) розміру Процентів, надавши (надіславши) Позичальнику відповідний документ про знесення змін до цього Договору не менш, як за сім робочих днів до дати застосування нового розміру процентів за Кредитом; 2.8.1. у разі згоди Позичальника на зміну (збільшення або зменшення) розміру Процентів він зобов’язується до дати застосування їх нового розміру, вказаної у документі про внесення змін до цього Договору, надісланого Кредитором, підписати та повернути його останньому; 2.8.2. у разі незгоди Позичальника на зміну (збільшення або зменшення) розміру Процентів він зобов’язується протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання повідомлення з вимогою Кредитора про повернення заборгованості за цим Договором, повернути Кредитору в повному обсязі свою заборгованість за цим Договором (строкову та прострочену), а також погасити вимоги Кредитора, що випливають з цього Договору в тому числі, але не виключно: Кредит, Проценти, комісії, неустойку (пеню, штрафи), передбачені цим Договором. Договір кредиту не містить в собі жодного посилання на можливість іншого порядку перегляду відсоткової ставки. Таким чином, виходячи із вказаних вище пунктів Договору сторонами було чітко передбачено строк, умови та порядок перегляду відсоткової ставки. Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін (зміні кредитної політики банку). Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. В свою чергу, відповідно до частини 1 ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір що змінюється. З моменту укладення договору кредиту між позивачем та відповідачем не укладалось додаткової угоди про перегляд відсоткової ставки, і на його адресу не надходило жодного повідомлення Банку про намір переглянути відсоткову ставку. За встановлених судом обставин процентна ставка повинна становити 11,5% річних. Відповідно до п. 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від облікової ставки Національного Банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дня її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Разом з тим судом встановлено, що з 20.10.2008 року Банком без повідомлення позивача було підвищено відсоткову ставку з 11,5 % до 13,5 %. Таке одностороннє підвищення відсоткової ставки суперечить умовам пункту 2.8. Договору кредиту. Відповідно до ст. 10 та ст. 60 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Оскільки відповідач не надав доказів про виконання свого обов’язку про належне повідомлення позивача про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним одностороннє підвищення процентної ставки підлягають задоволенню. Враховуючи, що одностороннє підвищення процентної ставки судом визнано незаконним, позовні вимоги про зобов’язання відповідача виконати умову п. 1.1. Договору кредиту та здійснити перерахунок сплачених коштів за кредитним договором є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Окрім того згідно з вимогами ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню, сплачені при подачі позову до суду, сума судового збору та сума витрат, пов’язаних з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду справи. На підставі Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки і банківську діяльність»,ст.ст. 3, 218, 526, 536, 627-628, 638, 642, 1054-1055 ЦК України та керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57, 60, 61, 74, 77, 208, 212 - 215, 218, 223, 224, 225 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним підвищення процентної ставки, зобов’язання вчинити певні дії –задовольнити. Визнати недійсним одностороннє підвищення процентної ставки Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк»за Договором Кредиту № 380/1358/06-А від 03.11.2006 року, укладеного з ОСОБА_1. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» виконати умову п. 1.1. Договором Кредиту № 380/1358/06-А від 03.11.2006 року, укладеного з ОСОБА_1, в частині процентної ставки 11,5 процентів річних. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» здійснити перерахунок сплачених ОСОБА_1 сум за Договором Кредиту № 380/1358/06-А від 03.11.2006 року, зарахувавши переплачені грошові кошти на погашення заборгованості за Договором Кредиту № 380/1358/06-А від 03.11.2006 року. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 51 (п’ятдесят одна) грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 (сто двадцять) грн. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/17121917

№ 2-3366/11 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ іменем України 19.09.2011 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Сеніна В.Ю, при секретарі Распутній Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії, - в с т а н о в и в: у квітні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що 14.04.2008 між нею та відповідачем було укладено договір кредиту на купівлю автотранспортних засобів № 380/1092/08-А, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався надати їй кредит в розмірі 106100 грн. з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 14,5% та з кінцевим строком повернення 13.04.2015. Листом від 07.10.2008 відповідач повідомив позивачку про зміну з 20.10.2008 відсоткової ставки за договором до 21% річних та надіслав для підписання додаткову угоду, яку вона не підписала, продовжуючи сплачувати кредит з процентною ставкою на рівні 14,5%. 03 листопада 2008 року відповідач знов направив листа позивачці, у якому повідомив її про підвищення відсоткової ставки до 21% річних та надіслав для підписання додаткову угоду, яку вона знов не підписала та звернулася до відповідача із відповідними заявами. 30 березня 2009 року відповідач повідомив її своїм листом № 834-14/16 про те, що ним визнається факт того, що про зміну відсоткової ставки позивачка дізналася із запізненням, 06.11.2008, а отже дату підняття відсоткової ставки буде переглянуто. Зазначаючи, що дії банку суперечать вимогам чинного законодавства стосовно підвищення процентної ставки, просить визнати незаконними дії відповідача щодо підвищення процентної ставки, зобов’язати відповідача знизити процентну ставку за договором до 14,5% та здійснити перерахунок здійснених платежів, зарахувавши їх в рахунок погашення кредиту. В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали та просили його задовольнити. Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про день, час та місце розгляду справи належним чином повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не направляв. Стаття 224 ЦПК України визначає, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Заслухавши позивачку, її представника, які не заперечували проти заочного розгляду справи, та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що дану справу можливо розглянути у відсутності відповідача, визнавши його неявку без поважних причин, а позовні вимоги задовольнити, виходячи з наступного. В судовому засіданні встановлено, що 14.04.2008 між позивачкою та відповідачем було укладено договір кредиту на купівлю автотранспортних засобів № 380/1092/08-А, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався надати позивачці кредит в розмірі 106100 грн. з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 14,5% та з кінцевим строком повернення 13.04.2015. Пунктом 2.6 договору передбачено, що у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету кредитора, кредитор має право ініціювати зміну розміру процентної ставки за надання кредиту, визначеною цим договором. Пункт 2.6.1 визначає, що про намір змінити розмір процентів за надання кредиту, кредитор зобов’язаний повідомити позичальників не пізніше ніж за сім днів до дати початку їх введення, а також надати для укладення додаткову угоду про внесення змін до цього договору. Листом від 07.10.2008 (а.с.19) відповідач повідомив позивачку про зміну з 20.10.2008 відсоткової ставки за договором до 21% річних, посилаючись на рішення управляючого комітету роздрібного бізнесу АКБ «Укрсоцбанк»№ 380 від 24.09.2008, та надіслав для підписання додаткову угоду. 03 листопада 2008 року відповідач знов направив листа позивачці (а.с.21), у якому повідомив її про підвищення з 01.11.2008 відсоткової ставки до 21% річних та надіслав для підписання додаткову угоду. На листи позивачки банк своїм листом від 30.03.2009 № 834-14/16 (а.с.24) повідомив її, що оскільки про зміну відсоткової ставки за кредитним договором вона дізналася із запізненням (06.11.2008), дата підняття відсоткової ставки буде переглянута, та запропонував їй звернутися до кредитного менеджера для здійснення підписання додаткової угоди про зміну відсоткової ставки з дати фактичного повідомлення, тобто фактично визнав, що станом на 30.03.2009 відсоткова ставка за договором становила 14,5% річних. Згідно з ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов’язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст.ст. 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови підвищення процентної ставки, то вони мають виконуватися і вважаються такими, що момент досягнення домовленості настав. Тобто, в даному випадку важливим є визначений договором механізм виконання домовленості: отримання повідомлення та, відповідно, прийняття пропозиції позичальником, чи укладання шляхом підписання додаткової угоди щодо підвищення процентної ставки. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 пропозиції щодо підвищення процентної ставки не прийняла, додаткової угоди не підписувала, що підтверджується зазначеним вище листом відповідача від 30.03.2009, продовжувала сплачувати проценти згідно первинних умов договору і одночасно звернулася до банку з листом, в якому висловила незгоду з підвищенням процентної ставки з відповідним обґрунтуванням. Зважаючи на закріплений Конституцією України принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58), всі рішення банку у будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009 року є неправомірним (рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 «У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)». Суд також враховує поведінку сторін після прийняття рішення банком щодо зміни процентної ставки у контексті положень цивільного законодавства про укладення та зміну договору, зокрема: якщо боржник сплачує відсотки за попередньою ставкою та не вчиняв інших дій щодо прийняття пропозиції, то це свідчить про відсутність домовленості. Відповідно до положень ст. ст. 203, 215, 651, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ст. 203 цього Кодексу; зміна договору допускається лише за згодою сторін; повернення кредитів здійснюється виключно на договірних умовах; встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Згідно статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банками забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами. Також банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін, відповідно до приписів постанов Правління НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»№ 168 від 10 травня 2007 року та «Про окремі питання діяльності банків»від 5 лютого 2009 року № 49, постанови Правління НБУ № 319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків». Таким чином суд дійшов висновку, що відповідачем не було додержано законів та інших нормативно-правових актів, якими врегульовані питання умов та порядку зміни відсоткової ставки за договором, сторонами за кредитним договором не досягнуто згоди у письмовій формі щодо підвищення розміру процентної ставки, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 651, 653, 1054, 1056-1, 1061 ЦК України та ст.ст. 57-60, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, - в и р і ш и в: позов задовольнити. Визнати незаконними дії Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" щодо підвищення процентної ставки до 21% за договором кредиту на купівлю автотранспортних засобів від 14.04.2008 № 380/1092/08-А, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" знизити процентну ставку за укладеним між ним та ОСОБА_1 договором кредиту на купівлю автотранспортних засобів від 14.04.2008 №380/1092/08-А з 21% річних до 14,5% річних з 01.11.2008. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" з 01.11.2008 здійснити перерахунок сплачених ОСОБА_1 грошових коштів за відсотковою ставкою 21% річних, зарахувавши їх на погашення наступних платежів з відсотковою ставкою 14,5%. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_1 37 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на користь держави 08 гривень 50 коп. судового збору. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/18792331